Суміжні права курс лекцій




Сторінка2/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
1.4 Принципи авторського права
Правові принципи поділяють на загальносоціальні, які обумов- лює соціально-економічна система та юридичні. Юридичні склада- ються із на загальноправових, що формуються в конституційних нормах, та галузево-правових, які виражаються у правових нормах окремих галузей права.
Єдиної думки щодо принципів авторського права немає. Але,
враховуючи вищевказаний розподіл правових принципів, визнача- ють такі загальні принципи авторського права:
1. Принцип свободи творчості. За цим принципом автору нада-
ється право самостійно обирати тему твору, жанр, мету твору, вико- ристовувати твір будь-яким способом.
2. Принцип поєднання особистих інтересів з інтересами суспіль- ства, відповідно до якого суспільство повинно задовольняти інтер- еси автора у належній винагороді його творчості, а автор зобов’язу-
ється не використовувати свої твори на шкоду інших осіб та суспіль- ства в цілому.
3. Принцип матеріальної та моральної заінтересованості авто- ра, полягає в тому, що авторів літературних та художніх творів, крім отримання авторської винагороди, нагороджують різними держав- ними преміями, їм присвоюють почесні звання, що є однією із форм суспільного визнання їх творчості.
4. Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів,
полягає в тому, що норми авторського права охороняють права та законні інтереси авторів та забезпечують захист порушених авто- рських прав.

Авторське право як частина цивільного права базується на таких принципах: юридична рівність суб’єктів права; свобода дого- вору; свобода підприємницької діяльності; свобода особистості;
закріплення в нормах авторського права новітніх досягнень у галу- зі світової юридичної думки і загальновизнаних положень, напра- цьованих світовим співтовариством; всебічна охорона власності
незалежно від її форм і видів; повага прав та інтересів інших осіб,
моралі суспільства.
1.5 Джерела авторського права в Україні
Джерелами авторського права є нормативно-правові акти, в яких містяться норми, що регулюють відносини, пов’язані зі ство- ренням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.
До джерел авторського права належить Конституція України
(Основний Закон) 1996 року, яка має вищу юридичну силу та є цент- ром всієї структури українського законодавства. Згідно зі статтею 8
Конституції України закони України, акти Президента України, акти
Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади при- ймають на основі Конституції та мають відповідати їй.
Після Конституції України наступними джерелами авторського права є кодекси України.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу IV
«Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право
інтелектуальної власності», 433-448 глави 36 присвячені праву інте- лектуальної власності на літературний, художній та інший твір
(авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75
«Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності»
книги V «Зобов’язальне право» Кодексу.
Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністра- тивні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний проце- суальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс
України встановлюють міру відповідальності за порушення авто- рського права та порядок притягнення порушників до відповідаль- ності, містять.
17

18
Наступним в структурі законодавства є Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року (одне із основних джерел авторського права) та ряд спеціальних законів
України: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів,
фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23
березня 2000 року, «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом,
експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від
17 січня 2002 року.
Окрім зазначених законів, норми з питань авторського права і
суміжних прав містять галузеві закони, які регулюють творчу діяль- ність: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення»,
«Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про архітектурну діяльність», «Про рекламу», «Про гастрольні заходи в Україні» та
інших. На жаль, мусимо констатувати, що не не всі норми цих зако- нів узгоджено з нормами Закону України «Про авторське право і
суміжні права», а деякі і суперечать їм. Це пов’язано з тим, що при- йняття зазначених законів відбувалося за лобіювання інтересів від- повідних суб’єктів господарської діяльності, які використовують різні види творів.
Важливе значення у системі нормативно-правових документів займають акти Президента України, зокрема, Указ Президента
України від 27 квітня 2001 року № 285/2001 «Про заходи щодо охо- рони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента
України від 30 січня 2002 року № 85/2002 «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі
виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування».
Джерелами авторського права також є постанови Кабінету
Міністрів України, зокрема, «Про затвердження правил роздрібної
торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 лис- топада 1997 року № 1209, «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 груд- ня 2001 року № 1756, «Про затвердження мінімальних ставок вина- городи (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміж- них прав» від 18 січня 2003 року № 72, «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною
метою фонограм і відеограм та порядку її виплати» від 18 січня
2003 року № 71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпорте- рами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань,
зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» від 27 червня 2003
року № 992.
Серед актів центральних органів виконавчої влади важливе зна- чення мають накази Міністерства освіти і науки України (МОН
України), яке є головним (провідним) органом у системі централь- них органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної
політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної
діяльності та інтелектуальної власності. Наприклад, накази, які
регулюють діяльність організацій колективного управління: наказ
МОН України від 8 лютого 2002 року № 81 «Про затвердження
Порядку обліку організацій колективного управління», зареєстрова- но у Міністерстві юстиції України 14 березня 2002 року за № 253/6541; наказ МОН України від 21 травня 2003 року № 311 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 4 червня 2003 року за № 436/7757;
наказ МОН України від 4 серпня 2003 року № 524 «Про внесення змін до Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 20 серпня 2003 року за № 731/8052.
Для правильного тлумачення і однозначного застосування зако- нодавства з інтелектуальної власності при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виника- ють у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України сис- тематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні
висновки, про які повідомляє суди. Прикладом цього є, зокрема,
постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995
року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Відповідну роботу стосовно узагальнення судової практики також проводить Вищий господарський суд України. Це відображе- но у його документах, зокрема, Рекомендаціях президії Вищого гос- подарського суду України «Про деякі питання практики вирішення
19

20
спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» від
10 червня 2004 року № 04 - 5/1107.
Особливу групу джерел сучасного авторського права станов- лять універсальні, регіональні й двосторонні міжнародні договори,
учасницею яких є Україна: Бернська конвенція про охорону літера- турних і художніх творів; Всесвітня конвенція про авторське право;
Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення; Конвенція про засну- вання Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтво- рення їх фонограм; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної
власності про авторське право; Договір Всесвітньої організації інте- лектуальної власності про виконання і фонограми; Угода про спів- робітництво в галузі охорони авторського права, укладена в рамках
Співдружності Незалежних Держав; Угода про Партнерство та
Співробітництво між Європейським союзом та Україною.
Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнарод- ного співробітництва в галузі авторського права.
Сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відноси- ни, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літера- тури і мистецтва, становить систему законодавства України про авторське право і суміжні права.

21
2 ЕВОЛЮЦІЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ
2.1 Виникнення та розвиток авторського права
Ніхто не зможе точно сказати про те, коли людина почала творити та коли з’явилося мистецтво. Єдине можна стверджувати,
що творчість невід’ємна від людини та виникає у процесі пізнання нею навколишнього світу та своєї сутності.
Достеменно неможливо визначити й те, коли вперше виникла необхідність у відповідних нормах, які захищали б право особи, що створила твір.
Дослідження джерел, пов’язаних зі Стародавніми Грецією та
Римом, засвідчує, що автори творів літератури та мистецтва вже на той час мали певний зиск від своїх творів, тому можна припустити,
що ці твори охоронялися нормами загального права власності. При цьому до уваги бралися як майнові, так і немайнові права автора.
До нашого часу дійшли свідчення про те, що комедія Публія
Теренція «Євнух» мала настільки великий успіх, що була продана вдруге і показана як нова.
У Стародавній Греції в 330 р. до н. е. було прийнято закон,
відповідно до якого твори трьох великих класиків зберігалися в офіційному архіві. Цей факт свідчить, що на той час вже приділяли увагу збереженню цілісності творів, які часто піддавалися переробці
з боку переписувачів та акторів.
У Стародавньому Римі юристи розуміли, що оприлюднення та використання твору зачіпає особисті права автора, тому йому надавалася можливість приймати рішення щодо оприлюднення твору і засуджували плагіат.
Вважається, що перший відомий історії офіційний державний нормативний акт було присвячено охороні прав авторів літературних творів. Хоча серед об’єктів авторського права є багато таких, які з’явилися набагато раніше, ніж література - це музичні
твори, художні твори та твори прикладного мистецтва.

Ідея охорони майнових авторських прав була реалізована тільки після широкого застосування для друкування книг набірного шрифту, завдяки чому стало можливим розмножування літературних творів за допомогою механічних процесів замість їх переписування від руки.
Перший друкарський верстат було виготовлено німецьким винахідником Іоганном Гуттенбергом у XV столітті. Це призвело до закінчення епохи рукописних книг та дозволило налагодити масове виробництво та відтворення дешевих книг.
Нові можливості у сфері книгодрукування призвели до виникнення нових професій та видів підприємницької діяльності - друкарів і книгопродавців. Вони інвестували значні суми на закупівлю паперу, купівлю чи виготовлення друкарських верстатів, а також на найом робочої сили. Ці інвестиції протягом певного часу можна було відшкодувати шляхом продажу книг. Справедливій конкуренції видавців перешкоджав продаж незаконно надрукованих копій творів. Це спричинило до до введення охорони прав видавців шляхом надання владою суверена (імператора, короля, князя тощо)
так званих привілеїв. Відповідно до них бенефіціарії отримували монопольні права на виготовлення та поширення друкованої
продукції. Найдавніші згадування про привілеї у галузі
книгодрукування відносяться до періоду розквіту Венеціанської
Республіки та датуються 1469 роком.
Наприкінці XVII століття система привілеїв все більше і більше піддавалася критиці в різних країнах. Особливо гострою ситуація була в Англії. У цій країні діяльність видавців та продавців друкованої продукції («stationers»), які були об’єднані у Гільдію,
призвела до безпідставно високих цін на друковану продукцію. Тому стримувався доступ до неї з боку населення, і відповідно гальмувало розвиток освіти та виробництва. Крім того, розгорнувся активний рух щодо визнання прав авторів, які, вважалося,
охороняються загальним правом. Ці процеси відбувалися разом з формуванням ліберальної ідеології теорії держави та права під впливом філософського вчення Джона Локка.
У 1710 році парламентом Англії було прийнято «Статут королеви Анни», відомий ще як «Акт про заохочення
22

23
просвітництва», визнаний в історії першим законом про авторське право.
Зміст цього закону була виражена в його розширеній назві.
Замість феодальних привілеїв Статут закріплював за автором виключне право дозволяти друкування його творів у будь-якій кількості (copyright) протягом 14 років від дати першої публікації. Це право автор міг подовжити ще на 14 років. Стосовно книг, уже надрукованих на момент прийняття закону, передбачався єдиний строк охорони протягом 21 року. Після закінчення вказаних термінів твори ставали суспільним надбанням.
Отже, Статут з однієї сторони робив наголос на охороні прав автора,
застерігаючи від несанкціонованого копіювання опублікованих творів, а з іншої, обмежуючи це право певним терміном, розширював доступ суспільства до творчого надбання.
За таких умов на практиці найбільшу вигоду мали власне видавці, оскільки автор міг опублікувати свій твір, лише передавши
їм право на друк. Але, незважаючи на обмеження автор все ж таки став основною фігурою, чиї авторські права визнавала та охороняла держава.
Статут встановлював, що авторське право виникає лише за умови реєстрації та депонування опублікованої книги в Stationers
Hall (Центрі книговидань). Крім того, копії повинні були депонуватися для використання університетами та бібліотеками
(кількість копій врешті-решт досягла дев'яти). Внесення в реєстр означало презумпцію власності.
Неопубліковані
твори продовжували охоронятися загальним правом.
Лише у ХІХ сторіччі в Англії було прийнято законодавчі акти про охорону авторських прав на драматичні, художні та музичні твори.
Принципи Статуту королеви Анни було взято за основу системи авторського права як права на виготовлення копій творів («copy- right») Сполучених Штатів Америки та країн Британської
Співдружності Націй. Перший федеральний американський закон про авторське право, який був прийнятий у 1790 році, передбачав охорону книг, карт і морських карт на строк 14 років від дати першої
публікації. Цей термін міг бути продовжений на наступний строк,
якщо автор залишався живим до закінчення першого строку. При цьому авторське право виникало не з моменту створення твору, а за умови дотримання суворих вимог реєстрації та депонування.
Іншим шляхом відбувалося формування системи охорони авторського права у Франції. У цій країні еволюція від привілеїв до авторського права була частиною загальних правових змін,
викликаних Великою французькою революцією 1789 року, яка відмінила привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців.
Визначальну роль при цьому відіграла теорія природних прав людини, яку відстоювали французькі філософи-просвітники.
У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея Французької
Республіки прийняла два декрети, які започаткували нову систему охорони авторського права:
«Декрет про право на постановку і виконання драматичних і
музичних творів» 1791 року забезпечував право автора на публічне виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців та осіб, яким уступалося це право.
«Декрет про право власності авторів на літературні твори,
композиторів, живописців та рисувальників» від 1793 року надавав авторові виключне право відтворення його творів протягом його життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонаступників.
На основі французьких декретів у країнах континентальної
Європи, насамперед у Франції та Німеччині, сформувалася система авторського права («droit d'auteur»), яку потім перейняло чимало країн Азії, Африки та Латинської Америки. Основою цієї системи є
власне право автора виконувати та відтворювати свої твори, його визнано особою, що своєю творчою працею створює твір. Авторське право в континентальній системі не обмежується лише правом на виготовлення копій творів; його виникнення не пов’язується з вимогою виконання будь-яких формальностей (реєстрації чи депонування); авторське право виникає з моменту створення твору.
24

25
Подальший розвиток цієї системи охорони авторського права пов’язаний з появою в Німеччині нових філософських концепцій,
зокрема, Канта, які вбачали в авторському праві або праві автора не просто форму власності, що забезпечувала автору або власнику права майнові вигоди. Вони розглядали творчу діяльність автора та
її результати як продовження або відображення його особистості.
Тому автор мав право через природну справедливість на охорону своєї творчості як частини його особистості. Ця концепція зробила великий вплив на розвиток авторського права в континентальній
Європі і призвела до розвитку в ХІХ столітті доктрини моральних прав авторів («droit moral»). У подальшому розвиток цієї доктрини втілився у закріплені особистих немайнових прав авторів у міжнародному праві та національних законодавствах держав світу.
Англо-американська система авторського права, в основі якої
лежить «Статут королеви Анни», в першу чергу, орієнтована на комерційне використання творів. Вона здобула поширення в державах з англо-саксонською системою загального права.
Французька система авторського права, що орієнтована на особистість автора, утвердилася в державах континентальної
європейської або римської юридичної традиції.
Різниця у концептуальних підходах двох систем знайшла своє
відображення і в термінології. Англійський термін «copyright»
(дослівно - право на виготовлення копій) прижився в державах з англо-саксонською системою, а словосполучення «droit d'auteur»
(авторське право) - в державах, які обрали європейську систему. Ці
дві системи слугують джерелом сучасного авторського права.
Суть концептуальних відмінностей між вказаними системами полягає в наступному. Держави загального права розглядають авторське право фактично як форму власності, яка може бути створена автором - фізичною або юридичною особою. Ця власність може використовуватися будь-яким способом в комерційних цілях так, як будь-яка інша форма власності. При цьому складові
правомочності авторського права спрямовані виключно на користування її майновим потенціалом.

У державах континентального права право автора також розглядається як право власності і тією ж мірою, що й в системі
загального права, прагне зберегти майновий зміст цієї власності.
Проте, і в цьому полягає основна відмінність, наявний додатковий вимір права автора, тобто інтелектуальна і філософська концепція того, що твір автора є вираженням його особистості, яка через природну справедливість вимагає охорони в тій же мірі, що й майновий потенціал твору.
Різниця у концептуальних підходах призвела до того, що в рамках цих двох систем авторського права по-різному вирішуються питання щодо об’єкта, суб’єкта авторського права, обсягу прав, які
належать суб’єкту, та щодо моменту їх виникнення.
У рамках континентальної системи права об’єктом авторського права може бути лише результат інтелектуальної творчої діяльності,
який відповідає критерію оригінальності. Його фіксація на матеріальному носії в окремих випадках не є обов’язковою вимогою, від якої залежить охорона твору. Автором твору визнається лише фізична особа, яка є первинним суб’єктом авторського права. Особисті немайнові права автора, які є
невід’ємними від особи автора і непередаваними, захищаються в рамках законодавства про авторське право. Перелік виключних майнових прав автора є невичерпним і співпадає з можливими способами використання твору не лише на момент його створення,
а й на весь час його участі у цивільно-правовому обороті. Авторське право виникає з моменту створення твору і не обумовлюється виконанням будь-яких формальностей.
У системі загального права в рамках законодавства про авторське право забезпечується охорона не лише літературних та мистецьких творів, до яких зберігається вимога оригінальності, а й фонограми, радіо- і телепередачі та програми, до яких вимога оригінальності відсутня. Фіксація об’єкта права на матеріальному носії є обов’язковою передумовою надання правової охорони. В
рамках системи copyright автором твору - первинним суб’єктом авторського права - в окремих випадках визнається юридична особа. Захист особистих немайнових прав автора здійснюється,
насамперед, в порядку застосування загального права. Майнові
авторські права виступають у вигляді виключної монополії на
26

27
здійснення певної діяльності, яку визначає закон. При цьому виключне право автора на будь-яке використання твору, що визнається у соціальному плані, законодавство не згадує.
Враховуючи те, що міжнародна система охорони авторського права визнає немайнові права автора, а виникнення права не пов’язується з виконанням формальностей, відбулися зміни і в законодавстві країн англо-саксонської системи права. Законом,
прийнятим у 1911 році в Англії, було відмінено обов’язкову реєстрацію. Останній закон цієї країни, прийнятий у 1988 році, який діє на цей час, визнав особисті немайнові права автора - право авторства та право на захист репутації.
Вимога реєстрації та депонування зберігалася в законах США,
прийнятих у 1909 та 1976 роках. Після приєднання США до
Бернського конвенції про охорону літературних та художніх творів в
1988 році, внесено зміни до законодавства відповідно до яких авторське право виникає без виконання будь-яких формальностей,
але депонування та реєстрація не було відмінено повністю. Автори творів, які зареєстровані у Бібліотеці Конгресу США, мають значні
привілеї при відстоюванні своїх прав у судах порівняно з тими, хто таку реєстрацію не здійснив. Завдяки цьому Бібліотека Конгресу
США володіє найбільшим у світі зібранням опублікованих і
неопублікованих творів.
Охорона авторського права на міжнародному рівні була розпочата в середині ХІХ століття на основі двосторонніх договорів.
Хоча було підписано низку договорів, які передбачали взаємне визнання державами авторських прав, однак вони не могли створити єдину систему охорони авторського права.
Потреба в єдиній системі охорони авторських прав привела до формулювання та прийняття 9 вересня 1886 року Бернської
конвенції про охорону літературних і художніх творів. Конвенція є
найдавнішим і найшанованішим багатостороннім, універсальним міжнародним договором у сфері авторського права, який відкритий для приєднання всім державам.
Текст конвенції неодноразово переглядався з метою вдосконалення міжнародної системи охорони, про яку в ній йдеться.

Зміни були покликані дати відповідь на виклик швидкого технічного прогресу в галузі використання творів авторів, забезпечити міжнародно-правове визнання нових прав і забезпечити необхідний захист старих. На сьогоднішній день діє редакція, яка відповідає
Паризькому акту 1971 року, зміненому в 1979 році. У Бернській конвенції були утверджені принципи, притаманні континентальній системі охорони авторського права.
Важливою віхою у формуванні міжнародної системи авторського права стало підписання 17 липня 1952 року в Женеві
Всесвітньої конвенції про авторське право.
Нові норми міжнародного права, які регулюють використання об’єктів авторського права у цифровому середовищі, зокрема в
Інтернет, було закріплено у Договорі про авторське право,
прийнятому Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року в рамках Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
У другій половині ХХ сторіччя авторське право було визнане одним із невід’ємних прав людини, що знайшло своє відображення у Загальній декларації прав людини, проголошеної Організацією об’єднаних націй 10 грудня 1948 року (стаття 27), Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, прийнятому в рамках цієї організації 16 грудня 1966 року (стаття 15).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал