Суміжні права курс лекцій




Сторінка18/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.17 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19
10.6 Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм
від незаконного відтворення їх фонограм
Конвенція про охорону виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм прийнята в Женеві 29 жовтня 1971 року і
258
відома як Конвенція про фонограми. Мета цієї конвенції - надати охорону лише таким суб’єктам суміжних прав як виробники фонограм від певних дій, що завдають шкоди.
Після прийняття Римської конвенції у державах розпочалася робота над приведенням національного законодавства в сфері
суміжних прав до її вимог. У цей час на міжнародній арені широкого розмаху набуло піратство в сфері звукозапису. Його причиною була поява нових аналогових систем запису, які давали змогу виготовляти дешеві піратські копії. Тому на початку 70-х років виникла нагальна потреба у прийнятті спеціальної конвенції,
призначеної виключно для міжнародної охорони основних прав та
інтересів виробників фонограм.
З точки зору Римської конвенції, Конвенція про фонограми розглядається як спеціальна конвенція, приєднання до якої відкрито для договірних держав через те, що ця угода надає виробникам фонограм більш широкі права, ніж ті, які надані Римською конвенцією, а також містить додаткові положення, що не суперечать
їй. Ця Конвенція також не може бути розтлумачена з метою обмеження або нанесення шкоди правам авторів, які встановлені
національним законодавством та міжнародними конвенціями.
На відміну від Римської конвенції, де прийнято єдиний підхід щодо надання прав виробникам фонограм, Конвенція про фонограми враховує всі заходи, передбачені національним законодавством окремих держав, і дозволяє їх застосовувати.
Держави, які вже надали виробникам фонограм інші засоби охорони та хочуть здійснювати охорону на міжнародному рівні, звільняються від необхідності вносити корективи до свого існуючого національного законодавства.
Конвенція про фонограми певною мірою доповнює Римську конвенцію, разом з тим, загальний підхід до охорони відрізняється від останньої у таких нормах:
- Римська конвенція надає суб’єктам суміжних прав право дозволяти або забороняти використання відповідного продукту, при дотриманні прав авторів. Конвенція про фонограми не містить поняття права у положеннях про
259
боротьбу з піратством, залишаючи на розгляд договірних держав вибір юридичних засобів недопущення актів піратства або боротьби з ним в сфері суміжних прав.
- Конвенція про фонограми не згадує системи «національного режиму», у ній міститься пряме визначення протиправних дій, проти яких договірні держави зобов’язані надати ефективний захист. Таким чином, члени Конвенції не зобов’язані надавати іноземцям охорону стосовно всіх дій,
які заборонені їх національним законодавством щодо охорони прав власних громадян. Наприклад, держави, в яких національне законодавство передбачає охорону публічного виконання фонограм, не зобов’язані надавати цю форму охорони виробникам фонограм інших договірних сторін, тому що Конвенція про фонограми не гарантує ніякої охорони публічного використання фонограм, відтворених і поширених законним чином. Слід відзначити, що Конвенцію про фонограми жодним чином не слід інтерпретувати як таку, що обмежує охорону, яка надає іноземцям національне законодавство або міжнародна угода.
- в інтересах боротьби з піратством у максимально широких масштабах ця міжнародна угода є відкритою для приєднання всіх держав-членів ООН або будь-якої спеціалізованої
установи, що входить до її системи, а також для держав, що приєдналися до Статуту Міжнародного суду (а такими є
практично всі країни світу). Римська конвенція навпаки є так званою «закритою» конвенцією, приєднання до якої можливе лише для держав, що вже приєдналися принаймні до однієї
з двох основних міжнародних конвенцій про авторське право.
У частині матеріально-правових положень, то Конвенція про фонограми відрізняється від Римської конвенції в основному щодо визначення суб’єктів охорони, обсягу охорони та засобів забезпечення охорони, що передбачається.
За Конвенцією умовою надання охорони є лише критерій громадянства в широкому розумінні, тобто коли йдеться про фізичні
та юридичні особи. Проте будь-яка договірна держава, яка станом на 29 жовтня 1971 року надала охорону виключно на підставі місця першої фіксації, має право відмовитися від застосування цього
260
критерію, надіславши Генеральному директору ВОІВ відповідну заяву.
Охорона надається не тільки від виготовлення копій фонограми без згоди на те їх виробника, як встановлено Римською конвенцією,
а й розповсюдження незаконно виготовлених копій фонограм та від незаконного ввезення фонограм та їх копій з метою їх розповсюдження серед публіки. З іншого боку, норми охорони не поширюються на вимогу винагороди за вторинне використання фонограми.
Види та застосування конкретних юридичних заходів, віднесено до компетенції національного законодавства держав-членів. Такі
заходи можуть передбачати охорону у порядку надання авторського права на фонограму або іншого спеціального (суміжного) права;
охорону за допомогою законодавства щодо недобросовісної
конкуренції або охорону за допомогою кримінальних санкцій.
Конвенція про фонограми допускає такі ж обмеження прав виробників фонограм, як і щодо охорони прав авторів літературних
і художніх творів. Конвенція також допускає примусові ліцензії в тому випадку, якщо відтворення призначене виключно з метою освіти або наукових досліджень, обмежене територією держави, чиї
владні органи видають ліцензію, і передбачає справедливу винагороду.
Строк охорони відповідно до Конвенції повинен бути не меншим ніж 20 років після року першої фіксації звуків, втілених у фонограмі,
або року першого випуску в світ фонограми.
Станом на 15 січня 2006 року до Конвенції про охорону виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм приєдналося 75 держав.
Україна приєдналася до Конвенції шляхом прийняття Закону
України «Про приєднання до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року» від 15 червня 1999 року. Конвенція набрала чинності для України 18 лютого 2000 року.
261

Конвенція про фонограми не має зворотної сили, адже відповідно до пункту 3 статті 7 держава-учасниця не зобов’язана виконувати положення цієї конвенції щодо фонограм, записаних до набрання чинності цією Конвенцією на території даної держави.
Разом з тим, відповідно до пункту 10 розділу 6 «Прикінцеві
положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України
«Про авторське право і суміжні права»» абзац другий Закону
України «Про приєднання до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року» доповнено реченням такого змісту: «З
метою виконання вимог зазначеної Конвенції поширити, на взаємній основі, національний режим захисту суміжних прав, передбачений
Законом України «Про авторське право і суміжні права», на виробників фонограм з країн-учасниць Конвенції та їхні фонограми,
якщо строк охорони цих фонограм не закінчився в країні
походження». При цьому, пунктом 5 цього ж розділу встановлено,
що Закон України «Про авторське право і суміжні права»
застосовується до виконань і фонограм, створених чи вперше опублікованих до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні
права»» від 11 липня 2001 року, якщо на цей день не минуло 50
років після їх першого запису або опублікування.
Конвенція про фонограми матиме зворотну щодо охорони прав
іноземних виробників на їх фонограми згідно законодавства України лише «на взаємній основі», тобто після укладення відповідних двосторонніх або багатосторонніх міжнародних договорів між
Україною та іншими державами.
Вказаний пункт носить декларативний характер, оскільки таких міжнародних договорів Україною не укладалося.
10.7 Договір Всесвітньої організації інтелектуальної
власності про авторське право
Нові норми міжнародного права щодо забезпечення правової
охорони об’єктів авторського права і суміжних прав у цифровому середовищі, зокрема, в Інтернет, були закріплені у Договорі ВОІВ
про авторське право та Договорі ВОІВ про виконання і фонограми,
262
прийняті 20 грудня 1996 року. У цих договорах містяться нові
міжнародні норми та більш чітко тлумачаться чинні для однозначного вирішення питань, що виникли у зв’язку з економічним, соціальним і культурним розвитком, а також для забезпечення врегулювання відносин, що виникли у зв’язку з швидким розвитком інформаційних та комунікаційних технологій, які
справили значний вплив на створення та використання літературних і художніх творів.
Договір ВОІВ про авторське право є спеціальною угодою (у розумінні статті 20 Бернської конвенції) по відношенню до договірних держав, які є членами Бернського союзу, і є черговим етапом її розвитку. Цей Договір не пов'язаний з іншими договорами,
крім Бернської конвенції та не обмежує права й обов’язки за будь- якими іншими договорами. Держава, яка є стороною Договору ВОІВ
про авторське право, повинна дотримуватися норм статей 1-21
Паризького акту 1971 року Бернської конвенції, навіть якщо вона не
є членом Бернського союзу.
Серед нових об’єктів охорони в Договорі закріплені комп’ютерні
програми та компіляції даних (бази даних).
У Договорі даються роз’яснення відносно об’єктів, які
охороняються або не охороняються:
1) правова охорона розповсюджується на форму вираження, а не на ідеї, процеси, методи функціонування чи математичні
концепції як такі;
2) комп’ютерні програми охороняються як літературні твори у розумінні статті 2 Бернської конвенції, до того ж така охорона розповсюджується на комп’ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження;
3) компіляції даних чи інформації в будь-якій формі, які за добором та розташуванням змісту є результатом
інтелектуальної творчості, охороняються як такі. Охорона стосується лише баз даних в цілому, не поширюється на дані
або інформацію.
263

Договір розглядає такі права авторів: право на розповсюдження,
право на прокат, право на доведення до загального відома.
Право на розповсюдження тлумачиться як виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу та примірників твору шляхом продажу або іншої передачі права власності. При цьому в кожної держави залишається можливість визначити умови,
за яких відбувається вичерпання цього права після першого продажу або іншої передачі прав власності на оригінал або примірник твору з дозволу автора.
Право на прокат розглядається як виключне право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів або примірників таких творів як комп’ютерна програма (за винятком тих випадків, коли сама програма не є основним об’єктом прокату), кінематографічний твір (у тих випадках, коли такий прокат не призводить до широкого копіювання таких творів, що завдає шкоди праву на відтворення),
творів втілених у фонограмах (за винятком випадків, коли в державі
вже діє система виплати справедливої винагороди, що не завдає
шкоди праву автора на відтворення).
Дипломатична конференція ухвалила узгоджену заяву щодо статей 6 і 7 Договору (право на розповсюдження та право на прокат)
такого змісту: «Вирази «примірники» та «оригінал і примірники» в розумінні цих статей, будучи предметом права на розповсюдження і
права на прокат в контексті зазначених статей, відносяться виключно до зафіксованих матеріалів, які можуть бути випущені в обіг у вигляді матеріальних предметів».
Найбільші дискусії при прийнятті Договору викликала проблема застосовування права на відтворення в цифровому середовищі і,
передусім, в мережі Інтернет. Переважна більшість держав-членів
ВОІВ відмовилася вважати ефемерне збереження творів у цифровій формі в мережі Інтернет відтворенням, і тому норму про застосовування права на відтворення творів у цифровій формі не було включено до Договору.
Разом з тим, за пропозицією США було ухвалено узгоджену заяву щодо статті 1 договору: «Право на відтворення, як воно визначено в статті 9 Бернської конвенції, і винятки, що
264
допускаються відносно цього права, повністю застосовується у цифровому середовищі і, зокрема, відносно використання творів у цифровій формі. Розуміється, що зберігання твору, який охороняється в цифровій формі в електронному засобі є
відтворенням в контексті статті 9 Бернської конвенції». Відповідно до Бернської конвенції автори літературних та художніх творів, що охороняються, «користуються виключним правом дозволяти відтворення цих творів будь-яким чином і у будь-якій формі».
Тобто, право на відтворення розповсюджується на випадки відтворення творів «будь-яким чином і у будь-якій формі»
незалежно від тривалості відтворення твору та його форми,
зокрема, цифрової, з урахуванням того, що Бернська конвенція надає своїм членам право на введення до національного законодавства будь-якого обґрунтованого виключення, наприклад, у випадку перехідних, випадкових чи ненавмисних відтворень творів у цифровій формі та цифровому середовищі.
Тому законодавство будь-якої держави може не визнавати розміщення та передачу цифрових творів відтворенням, адже узгоджена заява може розглядатися як коментар до відповідної
статті договору чи як мінімальний об’єм відповідного права, а не як норма міжнародного права.
При розгляді проблем розміщення творів у мережі Інтернет було досягнуто згоди, що таке розміщення може здійснюватися тільки за дозволу. Такий дозвіл може бути надано як у межах права на сповіщення для загального відома, так і у межах права на розповсюдження. Більшість держав віддали перевагу застосуванню права сповіщення для загального відома щодо передачі в
інтерактивних системах.
Згідно з Договором автори літературних та художніх творів користуються виключним правом дозволяти будь-яке розповсюдження своїх творів серед широкої публіки через дротові
або бездротові засоби зв’язку, включаючи розповсюдження своїх творів серед широкої публіки таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до таких творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором. Для роз’яснення проблеми відповідальності провайдерів послуг та доступу в цифрових
265
мережах, подібних Інтернет, відносно цієї статті було прийнято узгоджену заяву, яка роз’яснює, що «звичайне надання фізичних засобів, що дозволяють зробити чи здійснюють сповіщення,
звичайно не є сповіщенням у розумінні цього Договору чи Бернської
конвенції».
У статті 10 Договору визначено обмеження та винятки у цифровому середовищі. Відповідно до якої обмеження та винятки можуть бути запроваджені за таких трьох умов: якщо стосуються тільки окремих особливих випадків, не завдають шкоди нормальному використанню твору та необґрунтованим чином не зачіпають законні інтереси автора.
Значну увагу Договором приділено проблемі технічного забезпечення прав. Договір зобов’язує держави передбачити
«відповідну правову охорону та ефективні засоби правового захисту від обходу існуючих технічних засобів захисту, що використовуються авторами для здійсненням їх прав за цим Договором чи за
Бернською конвенцією та обмежуючих дії відносно творів, які не дозволені авторами чи не допускаються законом».
Договір вперше на міжнародному рівні запровадив поняття
інформації про управління правами як інформації, яка «ідентифікує
твір, автора твору, володаря якого-небудь права на твір чи
інформацію про умови використання твору та будь-які цифри чи коди, в яких надана така інформація, коли будь-який з цих елементів
інформації прикладений до примірника твору чи фігурує у зв’язку із розповсюдженням твору серед широкої публіки».
Договір зобов’язує держави забезпечити відповідні та ефективні
засоби правового захисту відносно будь-якої особи, яка навмисно здійснює будь-яку з наступних дій:
- недозволене усунення або зміну будь-якої електронної
інформації про управління правами;
- недозволене поширення,
імпортування з
метою розповсюдження, передачу в ефір або розповсюдження серед широкої публіки творів чи примірників творів, знаючи,
що в них без дозволу була усунена чи змінена електронна
інформація про управління правами.
266

Узгоджена заява щодо відповідної статті проголошує, що
«посилання на порушення будь-якого права, передбаченого цим
Договором чи Бернською конвенцією, включає як виключні права,
так і права на винагороду». Держави «не базуватимуться на цій статті при визначенні чи застосуванні систем управління правами, в результаті чого запроваджувалися б формальності, що не припускаються за Бернською конвенцією чи за цим Договором,
наприклад, забороняючи вільний рух товарів чи перешкоджаючи використання прав за цим Договором».
Строк охорони авторського права на всі види творів,
встановлено відповідно до Бернської конвенції.
Договірні держави зобов’язуються відповідно до своїх правових систем вжити заходів, необхідних для забезпечення ефективної
протидії будь-якому акту порушення прав, встановлених Договором,
включаючи тимчасові заходи запобігання порушенню та засоби утримання від подальших порушень.
Отже, найбільш важлива особливість Договору полягає в тому,
що він включає положення, необхідні для адаптації міжнародних норм авторського права до цифрових технологій, особливо в глобальних цифрових мережах, подібних Інтернет.
Станом на 15 січня 2006 року учасницями Договору стало 57
держав.
20 вересня 2001 року Верховна Рада України прийняла Закон
України «Про приєднання України до Договору Всесвітньої
організації інтелектуальної власності про авторське право,
прийнятого Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року».
Цей Договір набрав чинності для України 6 березня 2002 року.
10.8 Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності
про виконання і фонограми
Ніщо у цьому Договорі не применшує зобов’язання, які держави мають згідно Римської конвенції. Договір про виконання і фонограми не зачіпає і жодним чином не впливає на охорону авторського права; жодне його положення не може бути розтлумачено як таке,
що завдає шкоди такій охороні.
267

Крім мінімального рівня прав, закріплених за виконавцями та виробниками фонограм, Договір ВОІВ про виконання і фонограми встановлює національний режим охорони прав, який надається громадянам договірних держав.
Договір дає нові визначення таких термінів, як виконавці,
фонограма, запис, виробник фонограми, опублікування, мовлення,
сповіщення для загального відома. Однак, Договір не включив визначення понять відтворення і ретрансляція.
Договір вперше на міжнародному рівні визначив особисті
немайнові права виконавця: «Виконавець відносно своїх незаписаних усних виконань чи виконань, записаних на фонограми,
має право вимагати бути визнаним в якості виконавця своїх виконань, за винятком тих випадків, коли ненадання такого права продиктовано характером використання виконання, і заперечувати проти усякого перекручення, викривлення чи іншої зміни своїх виконань, що може нанести шкоду його репутації». Це положення в цілому аналогічне нормі, що закріплено у статті 6-bis Бернської
конвенції щодо особистих немайнових права авторів.
У Договорі закріплюються такі виключні майнові права виконавців:
- право на незаписані виконання – це право дозволяти ефірне мовлення та сповіщення для загального відома незаписаних виконань, за виключенням випадків, коли виконання вже передавалося в ефір, і запис незаписаних виконань;
- право на відтворення – це право дозволяти пряме чи непряме відтворення виконань, записаних на фонограми,
будь-яким способом і в будь-якій формі;
- право на розповсюдження - це право дозволяти доведення до загального відома оригіналу та примірників записаних на фонограми виконань шляхом продажу чи іншої передачі
права власності;
- право на прокат - це право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналу та примірників записаних на фонограми виконань, навіть після їх розповсюдження,
здійсненого виконавцем чи за його дозволом;
268

- право зробити записані виконання доступними - це право дозволяти доведення до загального відома виконань,
записаних на фонограми, через дротові або бездротові
засоби зв’язку таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до них з будь-якого місця та в будь-який час за їх власним вибором.
За виробниками фонограм закріплюються такі виключні майнові
права:
- право на відтворення - це право дозволяти пряме чи непряме відтворення фонограм будь-яким способом та в будь-якій формі;
- право на розповсюдження - це право дозволяти доведення до загального відома оригіналу та примірників фонограм шляхом продажу чи іншої передачі права власності;
- право на прокат – це право дозволяти комерційний прокат оригіналу та примірників фонограм для публіки навіть після
їх розповсюдження, здійсненого виробником чи за його дозволом;
- право зробити фонограми доступними - це право дозволяти доведення до загального відома фонограм через дротові і
бездротові засоби зв’язку таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до них з будь-якого місця
і в будь-який час за їх власним вибором.
Як і у випадку Договору ВОІВ про авторське право найбільші
дискусії викликала проблема застосовування права на відтворення в цифровому середовищі і, передусім, у мережі Інтернет. Також було ухвалено узгоджену заяву, відповідно до якої «зберігання виконання чи фонограми, які охороняються в цифровій формі в електронному засобі є відтворенням».
При розгляді проблем розміщення записаних виконань і
фонограм в мережі Інтернет було встановлено, що таке розміщення може здійснюватися тільки з дозволу. Виконавці та виробники фонограм володіють виключним правом дозволяти доведення до загального відома фонограми і записані на них виконання відповідно таким чином, що представники публіки можуть
269
здійснювати доступ до них з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором.
Договір передбачає, що виконавці та виробники фонограм мають право на одноразову справедливу винагороду за пряме або непряме використання фонограм, опублікованих з комерційною метою (вторинне використання). Але будь-яка договірна держава може зробити застереження щодо застосування цього права. У
цьому випадку йог будуть реалізовувати відповідно до принципу взаємності у відносинах між державами.
Договірні держави можуть передбачати обмеженням та винятки у цифровому середовищі щодо виконань і фонограм ті, які
встановлює національне законодавство про охорону авторського права у певних особливих випадках. Але вони не повинні
перешкоджати нормальному використанню виконань і фонограм та необґрунтовано не обмежувати права виконавців та виробників фонограм.
Строк охорони встановлено 50 років з моменту запису виконання чи фонограми або з моменту першого опублікування фонограми.
Значну увагу приділено питанню технічного забезпечення захисту прав. Договір зобов’язує держави передбачити «відповідну правову охорону та ефективні засоби правового захисту від обходу
існуючих технічних засобів, які використовують виконавці чи виробники фонограм у зв’язку зі здійсненням своїх прав за цим
Договором та обмежуючих дії відносно їх виконань чи фонограм, які
не дозволені виконавцями чи виробниками фонограм або не допускає закон».
Було запроваджено поняття інформації про управління правами як інформації, що «ідентифікує виконавця, виконання виконавця,
виробника фонограми, фонограму, володаря якого-небудь права на виконання чи фонограму, або інформацію про умови використання виконання чи фонограми та будь-які цифри чи коди, в яких наведена така інформація, коли будь-який з цих елементів інформації
супроводжує примірник записаного виконання чи фонограми, або
270
фігурує у зв’язку зі сповіщенням чи доведенням записаного виконання чи фонограми до загального відома».
Договір зобов’язує запровадити відповідні та ефективні засоби правового захисту відносно будь-якої особи, яка навмисно здійснює
будь-яку з нижчезазначених дій, знаючи або, у зв’язку із застосуванням цивільно-правових засобів захисту, маючи достатні
підстави знати, що така дія буде спонукати, дозволяти, сприяти або приховуватиме порушення будь-якого права, передбаченого цим
Договором:
- недозволене усунення чи зміна будь-якої електронної
інформації про управління правами;
- недозволене розповсюдження,
імпорт з
метою розповсюдження, передача в ефір, сповіщення або доведення до загального відома без дозволу виконань,
примірників записаних виконань або фонограм, знаючи, що в них без дозволу була усунена чи змінена електронна
інформація про управління правами.
Виникнення та здійснення прав, передбачених Договором, не пов’язано з дотриманням будь-яких формальностей.
Договірні держави зобов’язуються відповідно до своїх правових систем вжити заходів, необхідних для забезпечення ефективної
протидії будь-якому акту порушення прав, встановлених Договором включаючи тимчасові заходи запобігання порушенню і засоби утримання від подальших порушень.
Особлива важливість Договору ВОІВ про виконання і фонограми полягає в тому, що він встановлює нові норми міжнародного права щодо охорони суміжних прав. Цілком імовірно, що саме цей Договір з часом стане основною міжнародною угодою в галузі суміжних прав, а Римська конвенція може втратити своє значення.
271 11 26 квітня 1970 року – день початку діяльності Конвенції про заснування Всесвітньої органі- зації інтелектуальної власності (ВОІВ) – відзначається як Всесвітній день Інтелектуальної
Власності з 2001 року.

Станом на 15 січня 2006 року учасницями Договору стало 56
держав.
У вересні 2001 року Верховна Рада України прийняла Закон
України «Про приєднання України до Договору Всесвітньої
організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми,
прийнятого Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року»,
який набрав чинності для України 20 травня 2002 року.
10.9 Всесвітня організація інтелектуальної власності
Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної
власності, була підписана у Стокгольмі 14 липня 1967 року та набрала чинності 26 квітня 1970 року
11
У 1883 року, було прийнято Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, а 1886 року Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів. Обидві ці конвенції
передбачали створення Міжнародних секретаріатів, що працювали під наглядом федерального уряду Швейцарії. В 1893 році обидва секретаріати були об’єднані і працювали під різними назвами,
остання - Об’єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної
власності, або БІРПІ, що є скороченням від повної назви французькою мовою. У 1960 році БІРПІ переїхало з Берну до
Женеви.
Після заснування ВОІВ, були переглянуті адміністративні та прикінцеві положення Паризької та Бернської конвенцій та інших,
існуючих на той час багатосторонніх договорів у сфері
інтелектуальної власності, адміністративні функції яких виконувало
БІРПІ. ВОІВ стало правонаступником БІПРІ. Після підписання відповідної угоди з ООН, яка набрала чинності 17 грудня 1974 року,
ВОІВ перетворилася в спеціалізовану установу ООН.
ВОІВ як спеціалізована установа хоча і належить до великої сім’ї
Організації Об’єднаних Націй, зберігає свою незалежність і має
своїх членів. Як і кожна спеціалізована установа має власний статут,
власні керівні органи, власного вибраного керівника, свої доходи,
свій бюджет, своїх співробітників, свої програми та види діяльності.
Існують механізми координації діяльності між спеціалізованими установами і ООН. Проте, кожна установа лишається господарем
272
своєї долі і несе відповідальність згідно із своїми статутами перед керівними органами, до яких входять представники держав-членів даної організації.
На сьогоднішній день ВОІВ здійснює адміністративні функції
щодо більшості універсальних багатосторонніх міжнародних договорів укладених в сфері авторського права і суміжних прав.
Робота по супроводженню договорів, їх періодичний перегляд,
підготовка до укладення нових вимагає постійного міжнародного співробітництва і організації переговорного процесу, який здійснює
ВОІВ.
Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає створення таких органів: Генеральна асамблея; Конференція; Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (або Секретаріат).
Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея яка: призначає
Генерального директора за поданням Координаційного комітету;
розглядає і затверджує результати роботи Координаційного комітету; приймає фінансові правила роботи ВОІВ; схвалює бюджет витрат; затверджує заходи, що пропонуються Генеральним директором, які стосуються адміністрування міжнародних угод;
визначає робочі мови Секретаріату, беручи до уваги практику роботи ООН; визначає, які держави, що не є членами ВОІВ, і які
міжурядові та міжнародні неурядові організації можуть бути допущені як спостерігачі на різні зустрічі та засідання. Генеральна асамблея складається з усіх держав, які є членами ВОІВ, а також є
членами будь-якого з її Союзів, які створені згідно з міжнародними договорами у сфері інтелектуальної власності.
Конференція складається з усіх держав, які є членами ВОІВ,
незалежно від того, чи є вони членами якого-небудь Союзу.
Конференція є форумом для обміну думками між усіма державами- членами ВОІВ з питань, що стосуються інтелектуальної власності,
тому Конференція може вносити будь-які рекомендації з належним врахуванням компетенції та автономії окремих Союзів. Конференція розробляє програми співробітництва, та схвалює їх бюджет, До її
компетенції віднесено прийняття поправок до Конвенції, що засновує ВОІВ, пропозиції щодо яких може вносити будь-яка держава-член ВОІВ, Координаційний комітет або Генеральний
273
директор. Конференція, як і Генеральна асамблея, може визначати,
які державні організації допускаються як спостерігачі на її засідання.
Координаційний комітет є одночасно консультативним органом з питань, що становлять загальний інтерес, і виконавчим органом
Генеральної асамблеї і Конференції. Координаційний комітет консультує різні органи Союзів і ВОІВ з питань, що мають загальний
інтерес, зокрема, з питань витратної частини бюджету.
Міжнародне бюро ВОІВ, або Секретаріат, очолюваний
Генеральним директором, виконує постійні адміністративні функції
покладені на організацію.
У Конвенції, що засновує ВОІВ, зазначено, що членом організації
може стати будь-яка держава, яка є членом будь-якого з Союзів, а також держава, яка не є членом якого-небудь союзу, але є членом
Організації Об’єднаних Націй; будь-якої спеціалізованої установи
ООН або Міжнародного агентства з атомної енергії, або підписала статут Міжнародного суду справедливості, або була запрошена
Генеральною асамблеєю ВОІВ стати членом ВОІВ. Таким чином,
членами ВОІВ можуть бути тільки держави, як і у випадках інших спеціалізованих установ ООН.
Станом на 15 січня 2006 року членами Конвенції, що засновує
Всесвітню організацію інтелектуальної власності, були 183 держави.
Україна є членом ВОІВ з 26 квітня 1970 року.
10.10 Угода про торговельні аспекти прав на інтелектуальну
власність (Угода TRIPS)
У 1993 році закінчився Уругвайський раунд переговорів про багатосторонню торгівлю, що проводився в межах Генеральної
угоди про тарифи і торгівлю. Угода, що втілює результати цих переговорів, засновує Світову організацію торгівлі (Угода СОТ).
Вона була підписана 15 квітня 1994 року в Марракеші та набрала чинності 1 січня 1995 року. Складовою частиною Угоди СОТ, яка міститься в Додатку 1С, стала Угода про торговельні аспекти прав на інтелектуальну власність, (Угода TRIPS).
Держави-члени Угоди TRIPS повинні застосовувати режим,
передбачений Угодою, до громадян інших держав-членів.
274

«Громадянином» визнаються фізичні та юридичної особи, які
підлягали б охороні, якби всі держави-члени СОТ були б також пов’язані положеннями Паризької, Бернської та Римської конвенцій,
а також Вашингтонським договором про інтелектуальну власність щодо інтегральних схем.
Відповідно до угоди встановлено національний режим охорони прав інтелектуальної власності. При цьому, будь-які переваги,
пільги, привілеї або імунітети, надані членом угоди громадянам будь-якої іншої держави (незалежно від членства), надаються невідкладно і безумовно громадянам усіх держав-членів з можливими окремими винятками (принцип найбільшого сприяння).
Держави-члени вільні у визначенні способів застосування положень Угоди TRIPS у межах їх власних юридичних систем і
практики та можуть застосовувати більш широку охорону, ніж вимагається, за умови, що така додаткова охорона не суперечить
іншим положенням цієї угоди.
Термін «інтелектуальна власність» відноситься до всіх категорій
інтелектуальної власності, які є предметом Угоди TRIPS, а саме: до авторських і суміжних прав, товарних знаків, географічних зазначень, промислових зразків, патентів, топологій інтегральних мікросхем і закритої інформації.
Угода TRIPS побудована на принципах, закріплених у Паризькій конвенції про охорону промислової власності та у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів.
Частина ІІ Угоди TRIPS передбачає мінімальні стандарти, що стосуються наявності, обсягу та використання прав інтелектуальної
власності. Ця частина складається з розділів, що стосуються авторського права і суміжних прав, товарних знаків, географічних зазначень, промислових зразків, патентів, топологій інтегральних схем, охорони закритої інформації і контролю за антиконкурентною практикою.
Суттєві норми, що стосуються наявності, обсягу та використання авторських і суміжних прав, включають наступне:
275

1) члени Угоди TRIPS дотримуються статей 1-21 Паризького акту 1971 року Бернської конвенції та Додатку до нього у випадку його застосування. Проте члени Угоди TRIPS не мають прав або зобов’язань щодо предмета статті 6-bis
Бернської конвенції (яка стосується моральних прав) або прав, що випливають з неї;
2) охорона авторських прав поширюється на форму вираження,
а не на ідеї, процеси, методи функціонування або математичні концепції як такі;
3) комп’ютерні програми як вихідний текст, так і об’єктний код охороняються як літературні твори відповідно до Бернської
конвенції;
4) компіляції даних або інший матеріал у машинописній або
іншій формі, які за добором і розташуванням змісту становлять результат творчості, охороняються як такі. Така охорона не поширюється на самі дані або на матеріал і не зачіпає будь-яке авторське право, що відносяться до самих даних або матеріалу;
5) щодо кінематографічних творів та комп’ютерних програм,
виключаючи випадки, коли сама програма не є основним об’єктом прокату, надається право комерційного прокату,
якщо тільки такий прокат не завдає істотної шкоди виключному праву на відтворення;
6) строк охорони творів, виключаючи фотографічні твори або твори прикладного мистецтва, де цей строк обчислюється на
іншій основі, ніж строк життя фізичної особи, становить не менше 50 років;
7) обмеження або винятки стосовно виключних прав відносяться до випадків, які не вступають у протиріччя зі
звичайним використанням твору і необґрунтовано не обмежують інтереси особи, якій належать права;
8) щодо суміжних прав виконавці повинні мати право не допускати запису їх виконання та відтворення такого запису,
ефірного мовлення й сповіщення для загального відома шляхом прямої трансляції їх виконання;
276

9) виробники фонограм користуються правом дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення їх фонограм;
10) організації мовлення (або якщо такі права не надаються організаціям мовлення, то власники авторського права на об’єкти передачі) мають право забороняти запис,
відтворення записів і ретрансляцію через канали ефірного мовлення, а також сповіщення для загального відома шляхом телевізійного мовлення таких записів;
11) виробникам фонограм надається право прокату. Держави- члени можуть зберегти чинні на 15 квітня 1994 року системи виплати справедливої винагороди щодо прокату фонограм за умови, що такі системи не завдають істотної шкоди виключним правам на відтворення;
12) строк охорони, що надає ця Угода виконавцям і виробникам фонограм, встановлено 50 років від кінця календарного року,
в якому був зроблений запис або мало місце виконання, для організацій мовлення – не менше як 20 років від кінця календарного року, в якому відбулася передача;
13) умови обмеження, винятків і застережень, що допускаються
Римською конвенцією, можуть застосовуватися до певних суміжних прав, надаваних Угодою TRIPS; проте положення статті
18
Бернської
конвенції
mutatis mutandis застосовуються до прав на фонограми виконавців і
виробників фонограм.
Таким чином, Угода TRIPS розширює об’єм прав, які надавали прийняті раніше міжнародні договори авторам та суб’єктам суміжних прав, що дозволило забезпечити їх права в нових умовах розвитку науки і техніки.
Значна частина Угоди TRIPS присвячена питанням захисту права інтелектуальної власності, зокрема, авторського права і
суміжних прав. У ній передбачено цивільно-правові, кримінально- правові та адміністративно-правові способи захисту.
Угода вимагає, щоб держави-члени обов’язково у своїх національних законодавствах передбачили ті способи і засоби
277
захисту прав, що визначені нею. Процедури, які стосуються захисту,
мають бути справедливими та рівними для всіх. Вони мають бути достатньо демократичними і доступними.
Органи судової влади, зокрема, повинні мати право вимагати від порушника відшкодування завданих збитків у розмірі, який би повністю компенсував заподіяну шкоду. Порушник права
інтелектуальної власності повинен бути зобов’язаний компенсувати власнику прав витрати понесені на оплату юридичних послуг. Крім того, судові органи з метою ефективного запобігання правопорушенню мають бути наділені правом виносити рішення про конфіскацію та знищення товарів, виготовлених з порушенням права інтелектуальної власності, а також про конфіскацію обладнання та матеріалів, які були переважно використані для виготовлення контрафактних товарів. При розгляді таких справ слід враховувати адекватність порушення та застосовуваних до порушника санкцій, а також інтереси третіх осіб. Угодою TRIPS
передбачено можливість вжиття запобіжних заходів для збереження доказів вчиненого правопорушення та його недопущення.
Кримінальні процедури і покарання повинні застосовувати принаймні у випадках умисної підробки товарних знаків або порушення авторського права, що здійснюють у комерційних цілях.
Вони повинні передбачати тюремне ув’язнення, грошові штрафи,
накладення арешту, конфіскацію й знищення контрафактних товарів і будь-яких матеріалів і знарядь виробництва, які переважно використані при здійсненні правопорушення.
Угода ТРІПС передбачає встановлення процедур, що дозволяють суб’єкту авторського права або суміжних прав, який має
вагомі підстави підозрювати, ввезення товарів з підробленими товарними знаками або товарів, створених з порушенням авторських прав, подати письмову заяву про призупинення митними органами випуску у вільний обіг таких товарів. Встановлено принципи щодо призупинення випуску товарів митними органами,
подання клопотань про такі процедури, надання застави або рівноцінної гарантії, повідомлення про призупинення, тривалості
призупинення, відшкодування збитків імпортеру і власнику товарів,
278
права на інспектування та інформацію, дій за посадою, засобів захисту, ввезення незначної кількості товарів.
На даний час Україна як держава-кандидат до вступу в СОТ
приводить своє законодавство про авторське право і суміжні права у відповідність до вимог Угоди ТРІПС.
10.11 Охорона авторського права та суміжних прав
українських авторів та іноземних авторів
Правова охорона суб’єктам авторського права і суміжних прав завжди надається у порядку, встановленому національним законодавством держави, у якій витребовується така охорона.
Умови та принципи надання правової охорони залежать від громадянства автора (принцип громадянства) та від місця оприлюднення твору (принцип місця оприлюднення).
Твір або об’єкт суміжних прав одержує правову охорону, як національний, якщо він відповідає хоча б одному із принципів,
встановленому законодавством – громадянства або місця оприлюднення.
Під громадянством автора вважається громадянство
(підданство), яке автор має на момент створення твору, а якщо твір був оприлюднений – то на момент оприлюднення. Наступна зміна громадянства не змінює правового статусу твору. Якщо авторами твору є дві або більше осіб і хоча б одна з них відповідає критерію громадянства, твір вважається таким, що охороняється національним законодавством. Твори та об’єкти суміжних прав, які
не відповідають ніяким критеріям, розглядають як іноземні і
охороняють відповідно до міжнародних договорів.
За статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах,
користуються тими самими правами та свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками,
встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 6 Закону України «Про авторське право і суміжні права»
передбачено, що іноземні фізичні та юридичні особи та фізичні
279
особи без громадянства, відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають однакові з фізичними та юридичними особами України права.
У статті 3 «Сфера дії Закону» Закону України «Про авторське право і суміжні права» застосовуються і принцип громадянства і
принцип місця оприлюднення. Встановлено, що дія Закону України
«Про авторське право і суміжні права» поширюється на:
- твори, зазначені у частині першій статті 8 цього Закону, і
об'єкти суміжних прав, зазначені у статті 35 цього Закону,
незалежно від місця їх першого оприлюднення (або не оприлюднені, але знаходяться в об'єктивній формі на території України), авторами яких або особами, яким належить авторське право і (або) суміжні права на них, є
фізичні особи, які є громадянами України або не є її
громадянами, але мають постійне місце проживання на території України, або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України;
- твори, зазначені у частині першій статті 8 цього Закону, і
об'єкти суміжних прав, зазначені у статті 35 цього Закону,
вперше оприлюднені на території України або вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30
днів оприлюднені на території України;
- передачі організацій мовлення, що мають місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України;
- твори архітектури і скульптури, які об'єктивно знаходяться на території України;
- твори та об'єкти суміжних прав, які охороняються відповідно до міжнародних договорів України.
Крім того, положення цього Закону спрямовані на захист особистих немайнових і майнових прав:
- суб'єктів авторського права, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання на території України (для юридичних осіб -
280
місцезнаходження на території України),незалежно від того,
на якій території вперше були оприлюднені їх твори чи об'єкти суміжних прав;
- суб'єктів авторського права, незалежно від їх громадянства і
постійного місця проживання (для юридичних осіб - їх місцезнаходження), твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об'єктивній формі на території України;
- суб'єктів авторського права, незалежно від їх громадянства і
постійного місця проживання, твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені на території України;
- інших осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права.
Суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, незалежно від їх громадянства, твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави,
правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів
України.
281

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ЗА ДИСЦИПЛІНОЮ
«АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНИХ ПРАВ»
1. Право інтелектуальної власності. За ред. Підопригори П.А.,
Святоцького О.Д. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. - 670с.
2. Основи інтелектуальної власності. - К.: Видавничий Дім “Ін
Юре”, 1999. - 578 с.
3. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. Наук.- практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. Святоцького
О.Д. - Т. 2: Авторське право і суміжні права / Довгий С.О.,
Дроб’язко В.С., Жаров В.О. та ін.; За ред. Миронюка Г.І.,
Дроб’язка В.С. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. - 460 с.
4. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник. В. С.
Дроб’язко, Р.В. Дроб’язко – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.
5. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Дзера О.В.
(керівник авт. кол.), Боброва Д.В., Довгерт А.С. та ін.; За ред.
Дзери О.В., Кузнєцової Н.С. - К.: Юрінком Інтер, 2002.
6. Інтелектуальна власність. Словник-довідник. За заг. ред.
Святоцького О.Д. - Т. 1: Авторське право і суміжні права / За ред. Святоцького О.Д. Дроб’язко В.С. - К.: Видавничий Дім “Ін
Юре”, 2000.
7. Охорона інтелектуальної власності в Україні / Довгий С.О.,
Жаров В.О., Зайчук В.О. та ін. – К.: Форум, 2002. – 319 с.
8. Авторське право і суміжні права: навчальний посібник. С. В.
Бондаренко – К: Ін-т ін- тел. власн. і права, 2004. – 260 с.
9. Право інтелектуальної власності. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. За заг. Ред.. М.В.
Паладія, Н.М. Мироненка, В.О. Жарова. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 432 с.
10. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У
2 т. За відповід ред.. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С.
Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005.
282

11. Господарське судочинство в Україні: Судова практика.
Захист прав інтелектуальної власності. Від. Ред.. В.С.
Москаленко. – К.: Праксіс, 2007. – 408 с.
12. Інтелектуальна власність. Міжнародні договори України.
Упоряд. В.О. Жаров, А.М. Горнісевич, М.О. Василенко. – К.:
Державний департамент інтелектуальної власності.
Державне підприємство «Український інститут промислової
власності», 2007. – 404 с.
13. Інтелектуальна власність. Закони України. Упоряд. В.О.
Жаров, А.М. Горнісевич, М.О. Василенко. – К.: Державний департамент
інтелектуальної
власності.
Державне підприємство «Український інститут промислової власності»,
2007. – 410 с.
14. Захист прав інтелектуальної власності: досвід Сполучених
Штатів Америки. – Зб. документів, матеріалів, статей / За заг.
ред. Святоцького О.Д. /Упорядники: Дроб’язко В.С.,
Дроб’язко Р.В. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 368 с.
15. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За редакцією Ю.М. Капіци: кол.
Авторів: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. – К.:
Видавничий Дім “Слово”, 2006. – 1104 с.
16. Авторское право и смежные права. Липник Делия. Русское издание / Пер. с фр.; предисловие Федотова М. - М.: Научно- издательский центр “Ладомир”; Издательство ЮНЕСКО,
2002. - 788 с.
17. Право интеллектуальной собственности: Авторское право
Бентли Л., Шерман Б. / Пер. с англ.. Вольфсона В.Л. – СПб.:
Издательство “Юридический центр Пресс”, 2004. – 535 с.
18. Право Интелектуальной собственности в Российской
Федерации. А.П. Сергеев – М.: ООО «Издательство
Проспект», 2004. – 750.
19. Основы авторского права. С.А. Судариков – Минск: 2000. –
500 с.
283

20. Коллективное управление авторским правом и смежными правами // Исследования и рекомендации по созданию и деятельности организаций по коллективному управлению правами. - Женева. - 1990. -109 с.
Нормативно - правові акти
1. Конституція (Основний Закон) України від 28 червня 1996
року.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.
3. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23
грудня 1993 року.
4. Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм» від 23 березня 2000 року.
5. Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»від 17 січня 2002 року.
6. «Положення про Міністерство освіти і науки України»,
затверджене Указом Президента України від 7 червня 2000
року № 773/2000.
7. «Положення про Державний департамент інтелектуальної
власності», затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 20 червня 2000 року № 997 8. Постанова Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 року № 1756.
9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003
року № 72.
10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її
виплати» від 18 січня 2003 року № 71.
284

11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і
матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань,
зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» № 992 від
27 червня 2003 року.
12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм»від 4 листопада 1997 року № 1209.
13. «Положення про державного інспектора з питань
інтелектуальної власності», затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 674.
14. Наказ МОН України від 8 лютого 2002 року № 81 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління», зареєстрований у Міністерстві юстиції України
14 березня 2002 року за № 253/6541.
15. Наказ МОН України від 21 травня 2003 року № 311 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю»,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 червня 2003
року за № 436/7757.
16. Наказ МОН України від 4 серпня 2003 року № 524 «Про внесення змін до Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю»,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2003
року за № 731/8052.
17. Рекомендаціях президії Вищого господарського суду України
«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» від 10 червня
2004 року № 04 - 5/1107.
Міжнародні договори.
1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.
2. Всесвітня конвенція про авторське право.
285

3. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців,
виробників фонограм та організацій мовлення.
4. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм.
5. Угода про торговельні аспекти прав на інтелектуальну власность (Угода ТРІПС).
6. Конвенція про заснування Всесвітньої організації
інтелектуальної власності.
7. Договір ВОІВ про авторське право.
8. Договір ВОІВ про виконання і фонограми.
286

Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права. – К.: Ін-т. інтел.
власн. і права, 2008 – 288 с.
Комп’ютерна верстка
С.М. Болєлий
Відповідальний за випуск
О.О. Бєлай
Коректор
О.І.Любарець
Зауваження та пропозиції надсилати на адресу:
03680 МСП, Київ-35, вул. Урицького, 45
Інститут інтелектуальної власності і права.
тел. для довідок: (8-044) 494-06-76
Підписано до друку 28.012008,
Формат 60х84 1/16, Обл. друк. аркушів 9,86.
Набір комп’ютерний. Ціна договірна. Наклад 250 прим.
ЗАТ "Інститут інтелектуальної власності і права"
03680 МСП, Київ-35, вул. Урицького, 45



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал