Суміжні права курс лекцій




Сторінка17/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.17 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19
10.3 Конвенція про охорону літературних і художніх творів
Потреба в єдиній системі охорони авторських прав призвела до формулювання та прийняття багатосторонньої Конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка була підписана 9
вересня 1886 року в м. Берн (Бернська конвенція).
Конвенція є найдавнішим і найшановнішим із нині діючих,
багатосторонніх міжнародних договорів у галузі авторського права,
який відкритий для приєднання всіма державами.
Текст конвенції неодноразово переглядався й доповнювався з метою вдосконалення та приведення у відповідність вимогам часу міжнародної системи охорони авторського права. Зміни були пов’язані з швидким технічним прогресом у галузі використання творів авторів, необхідністю забезпечити міжнародно-правове
243
визнання нових прав і надати необхідний захист старим. Перегляди
Бернської конвенції відбувалися у 1908, 1928, 1948, 1967 1971
роках; у 1889, 1914 і 1979 роках конвенцію доповнювали. На сьогоднішній день діє редакція, яка відповідає Паризькому акту від
24 липня 1971 року, зміненому 2 жовтня 1979 року.
Держави-учасниці конвенції, утворюють Союз для охорони прав авторів на їхні літературні та художні твори - Бернський союз. Їх метою як визначено в преамбулі Бернської конвенції, є «охороняти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні та художні твори».
Положення Бернської конвенції поділяються на матеріально- правові, які визначають зобов’язання держав щодо охорони літературних та художніх творів; адміністративні, що присвячені
питанням виконання адміністративних функцій і структури
Бернського союзу; та заключні.
Враховуючи те, що між національними законодавствами договірних держав існують суттєві відмінності, для забезпечення ефективної охорони авторських прав, Конвенція містить норми мінімальної охорони, які застосовуються однаково. Якщо національне законодавство договірної держави мінімальний рівень охорони не забезпечує, то у цьому випадку застосовують норми
Бернської конвенції, які слугують доповненням до національного законодавства. В інших випадках вирішення питання Конвенція покладає на законодавство договірних держав, яке може встановлювати вищий рівень охорони авторських прав порівняно з нормами Бернської конвенції.
Бернська конвенція ґрунтується на принципах, які закріплені у статті 5:
- національного режиму: твори, створені в одній із держав- членів Союзу, повинні одержувати в усіх інших державах- членах Союзу таку ж охорону, яку вони надають творам своїх власних громадян;
- автоматичної охорони: національний режим надання правової охорони не залежить від яких-небудь формальних умов, тобто, охорона надається автоматично і не
244
зумовлюється формальними умовами реєстрації,
депонування тощо;
- незалежності охорони: гарантується регулювання обсягу охорони і засобів захисту, що забезпечують автору охорону його прав, виключно законодавством держави, в якій виникає
потреба в ній незалежно від існування охорони в державі
походження твору.
Охорона, передбачена Бернською конвенцією, застосовується:
до авторів, які є громадянами однієї з держав Союзу, щодо їх творів як випущених у світ, так і невипущених у світ; до авторів, які не є
громадянами однієї з держав Союзу, щодо їх творів, випущених у світ вперше в одній із цих держав або одночасно в державі, що не входить до Союзу, і в державі Союзу. Автори, які не є громадянами однієї з держав Союзу, але мають своє звичайне місце проживання в одній із таких держав, прирівнюються для цілей цієї Конвенції до громадян цієї держави.
Під «випущеними у світ творами» розуміють твори, випущені за згодою їх авторів, яким би не був спосіб виготовлення примірників,
за умови, якщо ці примірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору. Не є випуском у світ представлення драматичного, музично- драматичного або кінематографічного твору, виконання музичного твору, публічне читання літературного твору, повідомлення по дротах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ твору мистецтва та спорудження твору архітектури.
Твір уважається випущеним у світ одночасно у кількох державах,
якщо він був випущений у двох або більше держава протягом тридцяти днів після першого його випуску.
Охорона, передбачена Бернською конвенцією, застосовується,
навіть якщо зазначені умови не були виконані, до авторів кінематографічних творів, виробник яких має свою штаб-квартиру або звичайне місце проживання в одній із держав Союзу; до авторів творів архітектури, споруджених у будь-якій країні Союзу, або інших художніх творів, що є частиною будівлі чи іншої споруди,
розташованої в будь-якій країні Союзу.
245

Стаття 2 Конвенції містить необмежений (ілюстративний і
невичерпний) перелік творів, які охороняються. Визначено, що термін «літературні та художні твори» охоплює всі твори в сфері
літератури, науки та мистецтва незалежно від способу й форми їх вираження. При цьому похідні твори, які створені на основі інших,
існуючих творах (переклади, переробки, музичні аранжування та
інші переробки літературного або художнього твору), охороняються нарівні з оригінальними творами.
Збірники літературних і художніх творів, наприклад, енциклопедії
та антології, що являють собою за добором і розміщенням матеріалів результат інтелектуальної творчості, охороняються як такі, без шкоди правам авторів кожного із творів, що є складовою частину таких збірників. Щодо кінематографічних творів передбачено, що ці твори охороняються як оригінальні, а перелік осіб, які є авторами визначає національне законодавство.
Охорона деяких категорій творів є факультативною: кожна держава, що приєдналася до Бернської конвенції, сама вирішує,
якою мірою вона бажає забезпечити охорону офіційних текстів законодавчого, адміністративного та судового характеру, творів прикладного мистецтва, лекцій, звернень та інших виголошених публічно творів і творів народної творчості.
До відання національного законодавства держав Союзу віднесено право визначати, які літературні та художні твори або будь-які певні їх види не підлягають охороні, якщо вони не закріплені
у тій або іншій матеріальній формі.
Охорона, яку надає Конвенція, не поширюється на повідомлення про новини дня або на повідомлення про різні події,
що мають характер простої прес-інформації. Національні
законодавства держав-членів Бернського союзу можуть містити перелік певних категорій творів, які не охороняються.
Суб’єктами прав за Бернською конвенцією є автори та їх правонаступники.
У
випадку видів творів,
наприклад,
кінематографічних, визначення осіб - власників авторських прав віднесено до законодавства держави, в якій запитується охорона.
246

У статті 15 визначено презумпцію авторства, для того, щоб автор літературного та художнього творів, що охороняються Конвенцією,
визнавався, за відсутності доказів протилежного, як такий і
відповідно допускався у державах Бернського союзу до порушення судового переслідування проти порушників. При цьому достатньо,
якщо ім'я автора буде позначено на творі звичайним чином. Це правило застосовують, навіть коли зазначене ім'я є псевдонімом і
коли псевдонім, взятий автором, не викликає сумніву в його особі.
Передбачено охорону прав авторів творів як випущених у світ,
так і невипущених у світ, якщо вони є громадянами однієї з держав- членів Союзу або мають там звичайне місце проживання. У випадку,
коли автори не є громадянами держави-члена і не мають там свого звичайного місця проживання, вони повинні спочатку випустити свої
твори у світ у державі-члені або одночасно в державі-члені і в державі, що не приєдналася до Конвенції.
Відносно прав автора і строку їх охорони передбачений мінімальний рівень такої охорони.
До особистих немайнових прав автора відносять право автора вимагати визнання авторства на твір; протидіяти будь-якому спотворенню, перекрученню або іншому посяганню на твір,
здатному завдати шкоди честі та репутації автора.
Виключні майнові права включають: право на переклад; право на відтворення будь-яким способом і в будь-якій формі, що включає
будь-який звуковий або візуальний запис; право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів;
право на передачу в ефір або публічне сповіщення засобами бездротового і дротового зв’язку за допомогою гучномовця або
іншого подібного апарата; право на публічне читання; право на переробку, аранжування та інші зміни твору і право на кінематографічну переробку та відтворення творів.
За авторами оригінальних творів мистецтва та оригіналів рукописів та їх правонаступниками закріплено право на отримання частки коштів при їх наступному після першого продажу (право слідування).
247

На противагу мінімальному рівню охорони авторських прав
Бернська конвенція передбачає випадки так званого «вільного використання творів». В обумовлених випадках допускається використання охоронюваних творів без дозволу автора або його правонаступника і без виплати винагороди за таке використання:
відтворення творів у певних, особливих, чітко визначених законодавством випадках, як то цитати з твору і використання творів як ілюстративного матеріалу з метою навчання, відтворення статей в газетах і журналах з поточних подій і запису короткострокового користування.
У двох випадках Бернська конвенція передбачає можливість застосування так званих «примусових ліцензій», коли виключне право замінено правом на отримання справедливої винагороди. Це стосується статті 11-bis(2) щодо передачі в ефір або публічного сповіщення чи то по проводах, чи засобами бездротового зв’язку, а також за допомогою гучномовця або будь-якого іншого аналогічного апарата, і статті 13(1) щодо права запису музичних творів.
Відповідно до статті 7 Конвенції мінімальний строк охорони майнових прав становить з моменту створення твору протягом всього життя автора і 50 років після його смерті.
Є виключення з цього правила. Для творів, випущених анонімно або під псевдонімом, строк охорони складає 50 років після того, як твір став правомірно доступним для публіки, за виключенням випадків, коли псевдонім не викликає сумнівів щодо особи автора або коли автор розкриває своє ім’я протягом строку охорони.
Для кінематографічних творів 50 років з моменту створення твору або з моменту, коли твір став доступним для публіки.
Для фотографічних творів та творів прикладного мистецтва мінімальний строк охорони складає 25 років з моменту створення.
Що стосується немайнових прав, то їх строк охорони має
дорівнювати принаймні строку охорони майнових прав.
Бернська конвенція була пристосована до потреб і вимог,
насамперед, промислово розвинених держав Європи. Коли ж
248
система конвенції почала поширюватися на інші держави земної
кулі, кількісне зростання членів потягло за собою й якісні зміни.
Усвідомлення необхідності охорони прав авторів було практично загальновизнаним, але нові держави, що розвиваються, зіткнулися з реальними проблемами в одержанні більш широкого та простого доступу до творів, у сфері техніки та освіти, що були в розпорядженні
розвинених держав.
Нагальна проблема забезпечення держав, що розвиваються, педагогічною літературою вимагала відповідного вирішення.
Додатковий розділ Паризького акта Бернської конвенції, що підписаний в 1971 році, передбачає спеціальні пільги для держав,
що розвиваються, стосовно перекладу та відтворення творів
іноземного походження; він розширює список виключень, що міститься у Конвенції із переліку виключних прав авторів, і включає
«правило десяти років», яке передбачає можливість скоротити строк охорони виключного права на переклад. Відповідно до цього правила, якщо після закінчення десятирічного строку від дати першого випуску твору в світ переклад такого твору не був випущений у світ мовою, яка є загальновживаною в одній із держав- членів, чинність права припиняється.
Адміністративні положення Конвенції передбачають скликання
Асамблеї, на якій уряд кожної держави-члена представлено одним делегатом. Асамблея визначає програму, приймає бюджет і
контролює фінанси Бернського союзу, а також вибирає членів
Виконавчого комітету Асамблеї. Представники чверті держав-членів входять до Виконавчого комітету. Його чергові сесії скликаються раз на рік, а надзвичайні сесії, як правило, раз на два роки.
Внески держав-членів до бюджету засновані на системі класів.
Всього існує сім класів (І-VІІ). Кожна держава самостійно вирішує,
до якого класу вона бажає бути включена. Незалежно від розміру внеску всі держави мають рівні права. Розмір внеску визначається належністю до того або іншого класу.
Адміністративні функції щодо Бернської конвенції здійснюються
Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. Ці функції
включають збір і надання інформації, проведення досліджень з питань охорони авторських прав. В особі Секретаріату бере участь
249
у всіх сесіях Асамблеї, Виконавчого комітету, комітетів експертів і
робочих груп. За дорученням Асамблеї та спільно з Виконавчим комітетом у разі необхідності здійснює підготовку конференцій щодо перегляду конвенції.
Щоб приєднатися до Конвенції, держава здає на збереження
Генеральному директору Всесвітньої організацією інтелектуальної
власності Акт про приєднання. Приєднання до Бернської конвенції
та членство у Бернському союзі набувають чинності через три місяці після дати повідомлення Генеральним директором про здання на збереження вищезазначеного Акта про приєднання.
Відповідно до статті 1 Додаткового розділу на момент ратифікації
або приєднання до Паризького акта країна, що розвивається,
повинна конкретно заявити, що вона буде користуватися пільгами,
передбаченими в Додатковому розділі, щодо примусових ліцензій на переклад/або відтворення.
Приєднання до Бернського союзу - в інтересах усіх держав, які
бажають створити сприятливі умови для розвитку своєї культури та економіки.
Україна приєдналася до Бернської конвенції відповідно до
Закону України «Про приєднання України до Бернської конвенції
про охорону літературних і художніх творів», прийнятого Верховною
Радою України 31 травня 1995 року. Конвенція набрала чинності
для України 25 жовтня 1995 року. При приєднанні було зроблено застереження про те, що «дія зазначеної Конвенції не поширюється на твори, які на дату набрання чинності цією Конвенцією для
України вже є на її території суспільним надбанням». Зазначене застереження знято при прийнятті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права»» від
11 липня 2001 року.
Норми
Бернської
конвенції
мають зворотну силу.
Ретроактивність охорони закріплена у статті 18 конвенції, відповідно до якої цю охорону застосовують до всіх творів, які на момент набуття чинності Конвенції не стали ще загальним надбанням у державі походження цих творів у зв'язку із закінченням строку охорони. Проте якщо внаслідок закінчення раніше наданого творові
строку охорони він став уже загальним надбанням у державі, в якій
250
вимагається охорона, цей твір не буде знову взято під охорону в цій державі. Вказаний принцип застосовують відповідно до положень спеціальних конвенцій, які укладені або будуть укладені з цією метою між державами Союзу. За відсутності таких положень відповідні держави визначають самостійно умови застосування цього принципу. Так норма пункту 6 розділу «Прикінцеві положення»
Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права»» від 11 липня 2001 року встановлює, що «об’єкти авторського права, які є предметом міжнародного договору, до якого Україна приєдналася і згоду на обов’язковість якого дала Верховна Рада України, і які створені чи вперше опубліковані до дня набрання чинності цим Законом,
підлягають захисту за цим Законом від дня набрання ним чинності,
якщо на цей день зазначені об’єкти не стали суспільним надбанням в державі походження у зв’язку із закінченням строку їх охорони в цій країні».
Станом на 23 січня 2008 року до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів приєдналося 163 держави.
10.4 Всесвітня конвенція про авторське право
Бернська конвенція була пристосована до потреб і вимог насамперед промислово розвинених держав Європи. До неї не приєдналися США, СРСР та цілий ряд інших держав. Тому у 1928
році Ліга Націй запропонувала вжити заходів для уніфікації
законодавства з охорони авторського права у різних державах,
доручивши вивчення цієї проблеми Інституту інтелектуального співробітництва Ліги Націй.
Після другої світової війни правонаступником цього Інституту стала Організація Об’єднаних Націй з Освіти, Науки та Культури
(ЮНЕСКО). Саме в рамках цієї організації Міжурядова конференція з авторського права 6 вересня 1952 року в Женеві прийняла
Всесвітню конвенцію про авторське право, текст якої було переглянуто 24 липня 1971 року в Парижі. Радянський Союз став членом Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952
року 27 травня 1973 року. Україна як правонаступниця Радянського
Союзу підтвердила участь у Конвенції 23 грудня 1993 року, яка набрала чинності для України 3 листопада 1995 року.
251

Принципової різниці між Бернською та Всесвітньою конвенціями не має. Всесвітня конвенція також заснована на принципі
національного режиму, відповідно до якого випущені і не випущені у світ твори громадян будь-якої договірної держави користуються в
іншій державі такою ж охороною, яку ця держава надає творам своїх громадян.
Але Всесвітня конвенція про авторське право міжнародний договір мала на меті зблизити позиції тих держав, які в силу різних
(ідеологічних, економічних, історичних) причин не приєдналися до
Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.
Саме тому норми Всесвітньої конвенції встановлюють менший мінімальний рівень охорони авторських прав та дозволяють договірним державам зберегти особливості національної системи охорони авторського права.
Всесвітня конвенція заснована на принципі державної охорони:
кожна держава зобов'язується вжити всіх заходів, необхідних для забезпечення достатньої і ефективної охорони прав авторів на літературні, наукові та художні твори, а саме: твори письмові,
музичні, драматичні та кінематографічні, твори живопису, графіки та скульптури. Тому будь-яка договірна держава має право за своїм законодавством вимагати додержання правових вимог щодо:
депонування примірників, реєстрації, застереження про збереження авторського права, нотаріального посвідчення, сплати зборів,
виготовлення або випуску у світ примірників твору на своїй території, а також інших умов для одержання та здійснення авторських прав на твори, що вперше випущені в світ на її території,
або на твори її громадян, незалежно від місця випуску їх у світ.
Разом з тим, ці вимоги вважаються виконаними щодо тих творів,
які охороняються на підставі цієї Конвенції і які вперше випущено у світ поза межами території цієї держави і автори яких не є її
громадянами, якщо, починаючи з першого випуску в світ цих творів,
усі їхні примірники, випущені з дозволу автора або будь-якого іншого власника його прав, носитимуть знак «С» у колі з зазначенням імені
власника авторського права і року першого випуску в світ. Цей знак,
ім`я і рік випуску мають бути розташовані таким чином та на такому місці, які б чітко показували, що авторське право зберігається.
252

На відміну від Бернської конвенції Всесвітня конвенція не передбачає охорону особистих немайнових прав; не деталізує
охорону окремих об’єктів авторського права; охорону яку вона надає творам, не має зворотної сили (норми конвенції не застосовують і правова охорона не надається творам, які на момент набрання чинності конвенцією, перестали охоронятися або взагалі
не охоронялися на території держави-члена). Строк охорони прав становить у 25 років після смерті авторів, а також може обчислюватися без урахування тривалості життя автора.
Єдине право, яке закріплено як виключне у тексті Конвенції є
право на переклад. При цьому договірні держави можуть обмежити право на переклад шляхом введення «примусової ліцензії».
Для того щоб, не допустити виходу держав з Бернської конвенції
задля приєднання до Всесвітньої конвенції, було встановлено, що вона ні в чому не зачіпає норм Бернської конвенції. Визначено, що до відносин між державами, які є членами Бернського союзу, норми
Всесвітньої конвенції не застосовуються. Крім того, в Конвенції
закріплено принцип, згідно з яким з 1 січні 1951 року жодною із конвенцій не будуть охоронятися твори, державою походження яких буде та держава, яка вийшла з Бернської конвенції.
Членами Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції
1952 року є 97 держав, а в редакції 1971 року - 67 держав.
У зв’язку з приєднанням всіх провідних держав світу до
Бернської конвенції та з прийняттям Договору про авторське право у 1996 році Всесвітня конвенція про авторське право поступово втрачає свою актуальність.
10.5 Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців,
виробників фонограм і організацій мовлення
Швидкий розвиток техніки у XX столітті спричинив широке та безконтрольне використання виконання творів у запису та власне самих записів, а також програм організацій мовлення.
Робота щодо закріплення права за виконавцями, виробниками фонограм та організаціями мовлення завершилася підписанням
Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників
253
фонограм і організацій ефірного мовлення в Римі (Римська конвенція) 26 жовтня 1961 року, яка набрала чинності 18 травня
1964 року. На відміну від Бернської та Всесвітньої конвенцій, які
мали на меті зблизити та уніфікувати різні національні
законодавства з питань авторського права, Римська конвенція визначала ті норми, які договірні держави мали включити до свого національного законодавства.
Розробники Конвенції виходили з того, що авторське право є
первинною категорією, а суміжні права - вторинною. Суміжні права не лише залежать від авторського права, але й не існують без них.
У статті 1 Римської конвенції передбачено, що охорона, яку вона надає, не зачіпає та не завдає ніякої шкоди охороні авторських прав на літературні та художні твори. Жодне з положень Римської
конвенції не може бути витлумачене як таке, що завдає шкоди цій охороні.
Враховуючи зазначене, Римську конвенцію іноді називають
«закритою», оскільки держави, які б хотіли до неї приєднатися,
повинні бути не тільки членом Організації Об’єднаних Націй, а й також членом Бернського союзу або членом Всесвітньої конвенції
про авторське право. Договірна сторона перестає бути учасницею
Римської конвенції від моменту її виходу з Бернського союзу або
Всесвітньої конвенції про авторське право.
Для Римської конвенції характерна гнучкість, оскільки встановлюючи мінімальні рівні охорони, в багатьох випадках вона надає змогу кожній договірній державі встановлювати порядок їх реалізації згідно з національним законодавством.
Конвенція містить визначення основних термінів, зокрема артист-виконавець, виробник фонограми, організація мовлення.
Аналогічно Бернській конвенції охорона, яку надає Римська конвенція, в основному зводиться до національного режиму охорони.
Національний режим надається виконавцям, якщо їх виконання має місце в іншій договірній державі (незалежно від того, до якої
254
держави належить сам виконавець) або якщо воно включено до фонограми, яку охороняє Конвенція (незалежно від того, до якої
держави належить виконавець і де відбулося виконання), або якщо його транслюють у живому виконанні (а не з фонограми) в передачі,
що охороняється Конвенцією (незалежно від держави, до якої
належить виконавець). Ці альтернативні критерії застосування правової охорони дозволяють поширити дію Римської конвенції на максимально широке коло виконавців.
Національний режим надається виробникам фонограм, якщо виробник є громадянином іншої договірної держави (критерій національності) або перша фіксація була здійснена в іншій договірній державі (критерій фіксації), або фонограма була вперше чи одночасно випущена в світ в іншій договірній державі (критерій випуску в світ).
Конвенція має певні застереження щодо цих альтернативних критеріїв. Шляхом повідомлення Генерального секретаря ООН
будь-яка договірна держава може в будь-який час заявити, що вона не буде застосовувати критерій випуску в світ або, як альтернатива,
критерій фіксації.
Національний режим надається організаціям ефірного мовлення, якщо їх штаб-квартира розташована в іншій договірній державі (критерій національності) або якщо передача транслювалася з передавача, розташованого в іншій договірній державі, незалежно від того, чи розташована початкова організація ефірного мовлення в договірній державі, чи ні (критерій територіальності). Договірні держави можуть заявити, що вони забезпечать охорону радіо- і телепередач тільки в тому випадку,
якщо умови національності й територіальності задовольняються щодо однієї й тієї ж договірної держави.
Конвенція встановлює мінімальний рівень охорони, який надається суб’єктам суміжних прав.
Конвенція не визнає за виконавцем виключних майнових прав дозволяти або забороняти здійснення певних дій щодо його виконання. Забезпечення мінімальних прав виконавця здійснюється через надання йому права протидіяти здійсненню певних дій щодо
255
його виконання, а саме: передачі в ефір або сповіщення для загального відома живого виконання; здійснення запису незафіксованого виконання; відтворення фіксації виконання за умови, що початкова фіксація була здійснена без згоди виконавця або відтворення здійснюється з метою, не дозволеною Конвенцією або виконавцем.
Особисті немайнові права виконавця Конвенція не охороняє.
Виробник фонограм, на відміну від виконавця, має право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення цих фонограм. Римська конвенція не передбачає ніяких правомочностей на дозвіл виконання фонограм і не чіткої виразної
заборони на поширення або ввезення в країну недозволених дублікатів фонограм.
Організація мовлення як і виробник фонограми, має право дозволяти або забороняти: одночасну ретрансляцію передач;
фіксацію передач; відтворення недозволених фіксацій передач або відтворення законних фіксацій з протизаконною метою; сповіщення для загального відома своїх телевізійних передач за допомогою приймачів, встановлених у місцях, доступних для публіки, за плату.
Зазначені норми не поширюють на сповіщення звукових (радіо-)
передач для загального відома. Умови, за яких таке право може здійснюватися, повинні визначатися національним законодавством.
Римська конвенція не передбачає захист від розповсюдження передач по кабелю.
Крім мінімального рівня охорони, Римська конвенція містить положення, які дозволяють державам регулювати певні аспекти охорони на власний розсуд.
Відповідно до статті 12, якщо опубліковані в комерційних цілях фонограма або її примірник безпосередньо використовуються
(«вторинне використання) для передачі в ефір, а також для будь- якого повідомлення публіці, то користувач повинен бути виплатити одноразову відповідну винагороду виконавцям або виробникам фонограм, або тим і іншим. Національне законодавство за
256
відсутності угоди між цими сторонами може встановлювати порядок сплати та розподілу цієї винагороди.
Конвенція не встановлює виключного права виконавців і
виробників фонограм відносно передачі в ефір і повідомлення публіці, а передбачає лише право на одержання ними справедливої
винагороди (примусову ліцензію).
Римська конвенція допускає певні обмеження прав: будь-яка договірна держава може передбачити виключення щодо використання об’єктів права в особистих цілях; використання коротких уривків у зв’язку з повідомленнями поточних подій;
короткострокові фіксації ефірного мовлення за допомогою власного обладнання і для використання у власних передачах, а також інших використань виключно з метою освіти та наукових досліджень.
Крім зазначеного вище, будь-яка договірна держава має право передбачити обмеження відносно охорони виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення у випадках, коли законодавство передбачає виключення щодо охорони авторських прав. Примусові ліцензії можуть надаватися тільки у тому випадку,
якщо вони відповідають положеннями цієї Конвенції.
У зв’язку з потребами індустрії кінематографії мати виключні
права на використання їх продукції, стаття 19 Римської конвенції
передбачає, що після того, як виконавець дав згоду на включення його виконання до візуальної або аудіовізуальної фіксації, він більше не має прав відносно цього виконання.
У статті 11 Конвенції встановлено, що якщо національним законодавством передбачено виконання формальностей для надання правової охорони, такі формальності будуть вважатися виконаними за умови розміщення на примірниках фонограм або їх упаковках спеціального знаку у формі (Р) з зазначенням року першої публікації і який розташований таким чином, щоб чітко показати, що фонограма охороняється, а також містити інформацію про осіб які мають права виробника фонограми та виконавців, якщо такі не вказані на примірнику фонограми або її упаковці.
257

Мінімальний строк охорони, передбачений Римською конвенцією, становить 20 років.
Римська конвенція не має зворотної сили. Разом з тим кожна договірна держава за власним рішенням може надати правову охорону виконанням, фонограмам та передачам організацій мовлення, які були здійснені та створені до їх приєднання до цієї
Конвенції.
Норма пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України
«Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і
суміжні права»» від 11 липня 2001 року встановлює, що «об’єкти суміжних прав, які є предметом міжнародного договору, до якого
Україна приєдналася і згоду на обов’язковість якого дала Верховна
Рада України, і які створені чи вперше опубліковані до дня набрання чинності цим Законом, підлягають захисту за цим Законом від дня набрання ним чинності, якщо на цей день зазначені об’єкти не стали суспільним надбанням в країні походження у зв’язку із закінченням строку їх охорони в цій країні».
Римська конвенція визначила норми охорони суміжних прав на момент, коли лише у деяких державах, існували хоч якісь правила охорони прав виконавців, творців фонограм і організацій ефірного мовлення. Тому після прийняття Конвенції її успіх вимірювався не кількістю ратифікацій і приєднань, а її впливом на національне законодавство.
Кількість держав, що стали учасниками Конвенції, досягла 82
станом на 15 січня 2006 року.
20 вересня 2001 року Верховна Рада України прийняла Закон
України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, підписаної в Римі 26 жовтня 1961 року», яка набрала чинності для нашої держави 12 червня 2002 року.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал