Суміжні права курс лекцій




Сторінка16/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.17 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19
9.6 Норми щодо державного контролю за виготовленням та
розповсюдженням товарів, які містять об’єкти авторського
права та суміжних прав
З метою встановлення належного контролю за дотриманням законодавства України про авторське право та суміжні права,
своєчасного попередження і виявлення фактів порушення вказаних прав та притягнення правопорушників до відповідальності в Україні
діє
Закон
України
«Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» та Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».
Закон
України
«Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» визначає правові основи розповсюдження зазначених об’єктів та спрямований на захист інтересів суб'єктів авторського права та суміжних прав та захист прав споживачів. Дія
230
цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі
розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм,
відеограм, комп'ютерних програм і баз даних.
Відповідно до вказаного закону розповсюдження на території
України примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм,
комп'ютерних програм та баз даних, а також їх прокат дозволяються лише за умови їх маркування контрольною маркою - спеціальним знаком, що засвідчує дотримання авторських і (або) суміжних прав і
надає право на розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.
Контрольна марка є самоклейним знаком одноразового використання, зовнішній бік якого має спеціальний голографічний захист, серію та номер. Контрольні марки виробляють таких серій: A
- для примірників фонограм у формі магнітних носіїв та вінілових дисків; B - для примірників аудіовізуальних творів та відеограм у формі магнітних носіїв та кіноплівки; K - для примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних у формі оптичних носіїв. Номер контрольної
марки складається з восьми знаків - шести цифр і двох літер українського алфавіту, які розміщено на контрольній марці
послідовно. Літери в номері контрольної марки є кодовим позначенням тиражу і замінюються після виготовлення кожного мільйона контрольних марок. На контрольну марку наносять
інформацію, яка дає змогу ідентифікувати відповідний примірник аудіовізуального твору, фонограми, відеограми, комп'ютерної
програми, бази даних, на який наклеєна ця марка.
Видачу контрольних марок здійснює Державний департамент
інтелектуальної власності у порядку, встановленому законом та постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2000 року
№1555 «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм,
комп'ютерних програм, баз даних».
Право на одержання контрольних марок мають імпортери,
експортери та відтворювачі примірників аудіовізуальних творів,
фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних. Для одержання контрольних марок до Державного департаменту
231

інтелектуальної власності подають такі документи: заяву встановленого зразка; перелік назв примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних за формами, затвердженими Міністерством освіти і науки України із зазначенням їх кількості; серії контрольних марок, якими маркуватимуть ці примірники; назви творів, зафіксованих на них;
прізвища, імені їх авторів та виконавців (мовою оригіналу твору, у тому числі аудіовізуального, фонограми, відеограми, комп'ютерної
програми, бази даних); копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; копії установчих документів (у випадках, передбачених законодавством); довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України
- для юридичних осіб; копію довідки про присвоєння
ідентифікаційного коду - для фізичних осіб; копію ліцензії на здійснення господарської діяльності з впровадження голографічних захисних елементів; копію державного посвідчення на право розповсюдження та демонстрування фільмів; копію договору про передачу (відчуження) майнових прав авторів і (або) суб'єктів суміжних прав або договорів про передачу прав на використання аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних шляхом їх відтворення та розповсюдження їх примірників, починаючи з договору, за яким майнові права авторів і
(або) суб'єктів суміжних прав або права на використання аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних передаються на територію України або,
починаючи з договору, за яким майнові права авторів і (або)
суб'єктів суміжних прав або права на використання аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних у разі виникнення цих прав на території України, передаються від первинних суб'єктів зазначених прав. Заявник подає копії цих договорів, а також оригінал договору, за яким безпосередньо заявникові передають майнові права авторів і (або) суб'єктів суміжних прав або права на використання аудіовізуальних творів,
фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних. До договору, складеного іноземною мовою, додається переклад українською мовою, засвідчений в установленому порядку. У разі
неможливості підтвердження наявності дозволу авторів на відтворення та розповсюдження примірників фонограм заявник може подати копію договору з визначеною Державним
232
департаментом
інтелектуальної
власності
організацією колективного управління, яким надається право на відтворення та розповсюдження усіх зазначених у переліку до заяви творів з цих фонограм, крім творів, правомірність використання яких підтверджується іншими поданими заявником договорами.
У разі, коли заявник є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності та водночас автором аудіовізуального твору, комп'ютерної програми чи бази даних, зазначених у переліку до заяви, для підтвердження правомірності використання примірників цих об’єктів можна подавати копію державного свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір.
Заява та копії документів засвідчуються: у разі подання заяви юридичною особою - підписом посадової особи заявника, який скріплюється печаткою; у разі подання заяви фізичною особою - особистим підписом заявника або підписом уповноваженого ним представника. Заявник пред'являє документ, що посвідчує його особу. Представник пред'являє документ, що посвідчує його особу,
та документ, що підтверджує його повноваження. Оригінали документів повертають заявнику разом з примірником рішення про видачу або про відмову у видачі контрольних марок.
Відповідальність за достовірність документів, поданих для одержання контрольних марок, несе заявник. Забороняється вимагати від заявника документи та відомості, не передбачені цим пунктом. У разі звернення у подальшому заявника до Державного департаменту інтелектуальної власності з питань одержання контрольних марок оригінали вказаних документів не вимагаються,
крім випадків внесення до них відповідних змін.
У заяві на одержання контрольних марок зазначають дату звернення, кількість примірників аудіовізуальних творів, фонограм,
відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, право на відтворення та розповсюдження яких передано за договорами, кількість контрольних марок, необхідних заявнику для маркування примірників.
Державний департамент інтелектуальної власності протягом трьох робочих днів з дня прийняття заяви видає заявнику письмове рішення про видачу контрольних марок або про відмову в їх видачі.
233

У разі необхідності перевірки інформації, зазначеної в документах на одержання контрольних марок, строк розгляду заяви може бути продовжено, але не більше ніж на 10 робочих днів, про що заявника повідомляють у письмовій формі. Рішення про відмову у видачі
контрольних марок може бути оскаржено до суду в порядку,
встановленому законом.
Роздрібну торгівлю примірниками аудіовізуальних творів,
фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних,
маркованих контрольною маркою, здійснюють тільки в місцях спеціалізованої роздрібної торгівлі. Вимоги до місць спеціалізованої
роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів, фонограм,
відеограм, комп'ютерних програм, баз даних та правила такої
торгівлі визначається постановою Кабінету Міністрів України від 4
листопада 1997 року №1209 «Про затвердження Правил роздрібної
торгівлі примірниками аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм,
комп'ютерних програм, баз даних».
Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом,
експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»
визначає особливості державного регулювання діяльності,
пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць і поширюється на суб'єктів господарювання, які здійснюють такий вид діяльності, а також експорт, імпорт обладнання та сировини для їх виробництва.
Виробництво дисків - це як діяльність, пов'язана із застосуванням технологічного процесу з переробки сировини в оптичні носії інформації у формі диску для лазерних систем зчитування, матриць, під час якого одночасно з виготовленням диску здійснюється запис на нього інформації, яка є об'єктом авторського права та/або суміжних прав, або без запису, а також з реалізацією дисків або матриць власного виробництва.
Дія цього Закону не поширюється на диски для лазерних систем зчитування, які не є об'єктами експорту/імпорту, що ввозяться або вивозяться, пересилаються в міжнародних поштових та експрес- відправленнях фізичними особами в кількості, яка не перевищує
двадцяти примірників; ввозяться або вивозяться, пересилаються в
234
міжнародних поштових та експрес-відправленнях юридичними особами для забезпечення господарської діяльності без права або не з метою подальшого продажу або розповсюдження; ввозяться або вивозяться з технічною документацією у складі обладнання.
Ліцензування виробництва дисків для лазерних систем зчитування,
матриць здійснює
Державний департамент
інтелектуальної власності, який присвоює заявнику (виробнику)
спеціальний ідентифікаційний код і зазначає його у ліцензії.
Відповідно до Закону України «Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності» суб'єкт господарювання, звертається до Державного департаменту інтелектуальної власності із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: відомості про суб'єкта господарювання – заявника, найменування, місцезнаходження,
банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;
прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта,
ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи; а також вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію. У разі
наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які
провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої
ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додають копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України,
засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання
інші документи.
Державний департамент інтелектуальної власності приймає
рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.
Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилають (видають) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття
235
відповідного рішення. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.
Експорт і імпорт дисків для лазерних систем зчитування,
основних вузлів для спеціалізованого обладнання та полікарбонату,
необхідних для виробництва цих дисків, також здійснюють лише за наявності ліцензії, яку видає Міністерство економіки та з питань
європейської інтеграції України.
Контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог законів України «Про авторське право і суміжні права», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм,
відеограм, комп'ютерних програм, баз даних», «Про особливості
державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання,
пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць» та інших актів законодавства у сфері інтелектуальної власності здійснюють державні інспектори з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності.
Повноваження та порядок здійснення контролю державними
інспекторами з питань інтелектуальної власності визначає Закон
України «Про особливості державного регулювання діяльності
суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом,
імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць» та
«Положення про державних інспекторів з питань інтелектуальної
власності Державного департаменту інтелектуальної власності»,
яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17
травня 2002 року № 674.
Державні інспектори здійснюють контроль за додержанням суб'єктами господарської діяльності законодавства у сфері
інтелектуальної власності у процесі використання об’єктів
інтелектуальної власності, зокрема розповсюдження, прокату,
зберігання, переміщення примірників аудіовізуальних творів,
фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, а також виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, матриць.
236

10 МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ АВТОРСЬКИХ ПРАВА
ТА СУМІЖНИХ ПРАВ
10.1 Участь України в міжнародній системі охорони
авторських права та суміжних прав
Україна є повноправним членом міжнародного співтовариства та приймає участь у формуванні міжнародної системи правової
охорони авторського права та суміжних прав. Відносини між у цій сфері державами регулюють міжнародні договори, які поділяються на універсальні багатосторонні міжнародні договори, регіональні
міжнародні договори та двосторонні міжнародні договори.
Культурні зв’язки та обмін інформацією між народами, які
опосередковуються використанням творів науки, літератури та мистецтва, не можливо обмежити державними кордонами. На початковому етапі розвитку співробітництва у сфері охорони авторського права в першій половині ХІХ сторіччя, щоб забезпечити рівні умови для творчості авторам, держави врегульовували відносини на двосторонньому рівні. Двосторонні міжнародні
договори не могли забезпечити універсальний рівень охорони, якого вимагали, зокрема, інтернаціональний книжковий і музичний ринки.
Тому авторське право стало однією з перших сфер, в якій вдалося кодифікувати міжнародне приватне право шляхом прийняття багатостороннього міжнародного договору –Конвенцію про охорону літературних і художніх творів, яка була підписана у 1886 році. Але ця конвенція, як і прийнятий у 1889 році південноамериканськими державами в Монтевідео Договір про охорону літературної і
художньої власності фактично врегульовували міждержавні
відносини лише в певному регіоні. Перевага Бернської конвенції
полягала у тому, що її дія розповсюджувалася на колонії
європейських держав. Лише починаючи з другої половині ХХ
сторіччя з прийняттям у 1952 році Всесвітньої конвенції про авторське право, за вимогою часу основну роль в міжнародних відносинах починають відігравати універсальні багатосторонні
договори, учасниками яких поступово ставали держави з різних регіонів.
На сьогоднішній день Україна є учасницею всіх основних універсальних багатосторонніх міжнародних договорів, ряду
237
регіональних та двосторонніх міжнародних договорів щодо охорони авторського права та суміжних прав.
Насамперед необхідно зазначити про те, що Україна як член
ООН визнає Загальну декларацію прав людини від 10 грудня 1948
року та є учасницею Міжнародного пакту про економічні, соціальні
та культурні права від 16 грудня 1966 року, в яких серед основних прав людини визнається авторське право на результати
інтелектуальної творчої діяльності у галузі науки, літератури і
мистецтва.
Визначальними у системі міжнародного співробітництва є
універсальні багатосторонні міжнародні договори у сфері
авторського права та суміжних прав. Україна є учасницею таких договорів, а саме: Конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, Міжнародної
конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і
організацій мовлення, Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм, Договору
Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності
про виконання і фонограми.
На регіональному рівні Україна є учасницею Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права 1993 року та
Угоди про співробітництво про припиненню правопорушень у сфері
інтелектуальної власності 1998 року, укладених в рамках
Співдружності Незалежних Держав. В 1994 році Україна уклала
Угоду про Партнерство та Співробітництво з Європейським Союзом,
окрема стаття якої присвячена питанням співробітництва у сфері
інтелектуальної власності, зокрема авторського права та суміжних прав.
Україною укладено ряд договорів на двосторонньому рівні
зокрема, Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом
Азербайджанської Республіки про співробітництво у сфері охорони авторського права та суміжних прав.
Відповідно до цих міжнародних договорів Україна бере активну участь у роботі міжнародних організацій, які відповідають за
238
співробітництво. Так Україна є членом Всесвітньої організації
інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була утворена в 1970 році
відповідно до Конвенції про заснування Всесвітньої організації
інтелектуальної власності, прийнятої у 1967 році.
Норми вищезазначених спеціальних міжнародних договорів, які
встановлюють мінімальні рівні охорони авторського права та суміжних включено до національного законодавства України, тому рівень охорони цих прав в Україні узгоджується з тим рівнем, який надається у більшості розвинутих держав світу. Крім того Україна,
прагнучи вступити до Світової організації торгівлі та розширити співробітництво з Європейським Союзом при розробці
національного законодавства враховувала норми ряду міжнародних договорів, учасницею яких вона не являється, зокрема Угоди про торгівельні аспекти прав на інтелектуальну власність (Угода ТRІPS)
та Директив Європейського Союзу з питань авторських права та суміжних прав.
Крім вказаних, на сьогодні діє ще кілька міжнародних договорів у сфері авторського права та суміжних питання приєднання до яких
України залишається відкритим, зокрема це Конвенція про нерозповсюдження несучих програм сигналів, що передаються через супутники підписана, в Брюсселі у 1974 році (Конвенція про супутники), та Конвенція про уникнення подвійного оподаткування виплат авторської винагороди, підписана в Мадриді у 1979 році.
10.2 Проблеми співвідношення норм національного
законодавства та норм міжнародного права
Розглядаючи процеси становлення та розвитку міжнародної
системи охорони авторського права та суміжних, прав обовязково постає питання щодо співвідношення норм національного законодавства та норм міжнародного права.
Цій проблемі наука приділяє увагу з кінця XIX століття. Історично склалися два основні напрями вирішення зазначеного питання:
дуалістичний і моністичний. Дуалістичний грунтується на розмежуванні міжнародного та внутрішньодержавного права та їх непідпорядкованості один одному. Моністичний напрямок розділяється на теорії примату міжнародного і примату
239
внутрішньодержавного права, які у різних державах в різні періоди
їх історичного розвитку переважали в науці та практиці.
Починаючи з 90-х років ХХ століття, українська юридична наука та міжнародна політика України все більш впевнено стають на шлях визнання пріоритетності загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.
Перехід до офіційного визнання пріоритетності принципів та норм міжнародного права в Україні пов'язано з прийняттям
Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990
року, в Розділі X якої визначено, що Україна «визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими,
пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього права».
У той же час в юридичній науковій думці України існує дещо
інший підхід, відповідно до якого концепція визнання пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього права в Декларації про державний суверенітет
України вичерпала себе з прийняттям Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, що виходив «з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами».
Відповідно до цієї точки зору принцип незалежності,
суверенності держави, первинності національного права залишається пріоритетним, а визнання примату міжнародного права перед національним призводить до звуження юрисдикції
держави в регулюванні питань внутрішнього життя.
Підставою для вироблення вказаного підходу стало й те, що в подальшому в Конституції України чітко й однозначно не закріплено пріоритет загальновизнаних основних принципів і норм міжнародного права над національним законодавством, адже основні
принципи взаємовідносин між національним законодавством і міжнародним правом, як правило, закріпляються в законодавчому акті найвищої юридичної сили (конституції) і
розвивають потім у законах та інших нормативно-правових актах.
240

Тому проблеми співвідношення міжнародно-правового і
внутрішньодержавного регулювання виникають, насамперед, при зіткненні двох галузей права - конституційного та міжнародного.
Визнання пріоритету міжнародного права не знаходитиметься в протиріччі з державним суверенітетом і незалежністю за умови, що суверенна держава за власною волею і бажанням визнає цей пріоритет і належним чином у національному законодавстві
визначить міру застосування принципів і норм міжнародного права на своїй території, міру співвідношення між національним і
міжнародним правом.
Норми міжнародного права також фіксуються в різних джерелах,
які визначені у статті 38 Статуту Міжнародного суду ООН. У цій статті вказано, що суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому на розгляд спори на підставі міжнародного права, застосовує
міжнародні конвенції; міжнародний звичай як доказ загальної
практики, визнаної як правова норма; загальні принципи права,
визнані цивілізованими націями; судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм.
Порядок застосування міжнародних договорів у національному законодавстві визначено Конституцією України та законами України
«Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року, «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991
року та «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 року.
Згідно з нормою статті 9 Конституції України чинні міжнародні
договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, є частиною національного законодавства.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції
України, можливе лише після внесення відповідних змін до
Конституції України.
Порядок укладення, виконання і денонсації міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних
інтересів, здійснення цілей, завдань та принципів зовнішньої
політики України, закріплених у Конституції України, визначено
241

Законом України «Про міжнародні договори України». Стаття 19
цього Закону передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства та застосовуються у порядку,
передбаченому для норм національного законодавства.
Зміст наведених статей дає підстави розглядати міжнародні
договори не лише як основне джерело міжнародного права, а й як джерело права України.
Однак, міжнародні договори укладають з метою чіткого визначення прав і обов'язків держав-учасниць. Як показує практика,
держави для досягнення компромісу погоджуються на встановлення міжнародним договором інших правил, ніж ті, що передбачено їх законодавством. Можливість виникнення такої ситуації та порядок її
врегулювання регламентує Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969, року до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 14 квітня
1986 року. У статтях 26 та 27 цієї Конвенції зазначено, що кожний чинний міжнародний договір є обов'язковим для його учасників і
повинен ними добросовісно виконуватися. Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору.
Пунктом 1 статті 15 Закону України «Про міжнародні договори
України» визначено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права, а пунктом 2 статті 19 передбачено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено у відповідному акті законодавства України, то застосовують правила міжнародного договору.
У зв'язку з цим серед науковців України існує думка про неузгодженість норм пункту 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та статті 9 Конституції України та необхідність внесення до вказаних актів відповідних змін.
Разом з тим статтею 18 Конституції України закріплено норму про те, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на
242
забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права, які є, на думку фахівців, не чим
іншим, як конституційним закріпленням пріоритету норм міжнародного права над нормами національного законодавства.
Пріоритет норм міжнародних договорів над нормами національного законодавства закріплено у статті 10 Цивільного кодексу України: «Чинний міжнародний договір, який регулює
цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною
Радою
України,
є
частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі
України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться
інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України».
Статтею 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права»
передбачено: «Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України,
встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві
України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору».


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал