Суміжні права курс лекцій




Сторінка10/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.17 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19
6.2.2 Договір про передачу (відчуження) майнових
авторських прав
Як свідчить практика, основним предметом авторських договорів між автором чи іншими суб’єктом авторського права є передача
іншій особі права на використання творів. Такі договори є найбільш використовуваними. Але в сучасних умовах все частіше предметом авторських договорів стає передача (відчуження) майнових прав автора чи іншої особи, яка має авторське право, іншій особі. Інакше кажучи, автор має право продати свої майнові права, подарувати їх,
обміняти на інші права тощо у порядку, визначеному статтею 31
Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Відповідно до авторського договору про передачу (відчуження)
майнових авторських прав автор чи інша особа, яка має авторське право, за певних умов можуть відмовитися від своїх майнових авторських прав, передавши їх у власність іншої особи повністю або частково. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути в ньому визначені, а ті, що не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Цей договір є безстроковим, але може бути чинним лише в межах строку дії авторського права. Наприклад, автор передав свої
майнові права іншій особі і після продажу прожив ще 20 років. Отже,
у набувача майнових прав автора вони зберігають чинність до смерті автора і 70 років після його смерті.
141

Договір може бути укладено на оплатній чи безоплатній основі.
6.2.3 Договір замовлення
Частиною 6 статті 33 Закону України «Про авторське право і
суміжні права» передбачено можливість укладення авторського договору замовлення. Відповідно до умов цього договору автор зобов’язується створити у майбутньому твір і передати його замовникові.
Авторський договір замовлення є досить розповсюдженим видом авторських договорів, відповідно до яких створюють літературні, музичні та художні твори.
На відміну від договору щодо готового твору на момент укладення договору замовлення твір не існує в об’єктивній формі.
Тому сторони договору можуть наперед планувати певний зміст,
направленість, об’єм твору, який замовляється, в залежності від своїх потреб і фінансових можливостей, в тому числі й можливості
щодо доведення твору до публіки та отримання відповідних доходів від його використання.
Ініціатива його укладення, як правило, виходить від замовника.
Особливістю договору замовлення є те, що автор зобов’язується створити твір у певні строки і не випускати його у світ. Право на використання твору певними способами переходить до замовника з моменту створення твору. Ті права, які не передбачено у договорі,
до замовника не переходять.
Автору твору замовником може бути виплачена обумовлена в договорі авансова сума авторської винагороди. У тому разі, якщо автор не передав твір замовникові відповідно до умов договору, він повинен відшкодувати замовникові збитки, в тому числі й упущену вигоду.
Під час підписання договору замовлення сторони мають чітко визначити умови стосовно змісту твору, що є важливою умовою прийняття його в майбутньому замовником.
142

6.3 Види авторських договорів
Авторські договори умовно можна поділити на такі види:
залежно від правовідносин, які регулюють авторські договори:
а) договір про надання дозволу на використання твору; б)
договір про надання права на використання твору;
в) договір про передачу (відчуження) майнових прав на твір;
г) договір про передачу права на управління майновими правами автора;
залежно від об’єму прав, які передають (відчужують);
а) договір про відчуження прав повністю;
б) договір про відчуження прав частково;
залежно від готовності твору:
а) договір щодо готового твору;
б) договір про створення твору (договір замовлення);
залежно від характеру відносин між авторами та іншими суб’єктами:
а) договір з роботодавцем;
б) договір про співавторство;
в) договір з іншими особами;
залежно від мети, яку переслідує користувач та автор:
а) договір про надання права використання твору зі створенням похідного твору;
б) договір про надання права без створення похідного твору;
залежно від способів використання твору:
а) видавничий договір; б) договір про депонування рукопису;
143
в) постановочний договір;
г) сценарний договір;
д) договір художнього замовлення;
е) договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва;
є) інші договори;
залежно від об’єму прав, які передають для використання:
а) про передачу виключного права на використання;
б) про передачу невиключного права на використання;
залежно від виплати чи невиплати авторської винагороди:
а) з виплатою авторської винагороди;
б) без виплати авторської винагороди;
залежно від форми договору:
а) укладені в письмовій формі;
б) укладені в усній формі.
6.4 Розпоряджання майновими правами інтелектуальної
власності на твір відповідно до Цивільного кодексу України
У Цивільному кодексі України, що набрав чинності 1 січня 2004
року, виділено окрему група договорів, які регулюють відносини,
пов’язані з розпоряджанням майновими правами інтелектуальної
власності. Цьому питанню присвячено окрему главу 75 Книги V
«Зобов’язальне право», статті 1107-1114.
Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності,
у тому числі авторськими правами на твір, здійснюють на підставі
таких договорів:
- ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної
власності;
- ліцензійного договору;
144

- договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
- договору про передання виключних майнових прав
інтелектуальної власності;
- іншого договору щодо розпоряджання майновими правами
інтелектуальної власності.
6.4.1 Ліцензія на використання об'єкта права
інтелектуальної власності
Відповідно до ліцензії на використання об'єкта права
інтелектуальної власності особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності
(ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері.
Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної
власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.
Ліцензії можуть бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.
Виключну ліцензію видають лише одному ліцензіату. Вона виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права
інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Одиничну ліцензію видають також лише одному ліцензіату. Вона виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості
використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері іншим особам.
145

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).
6.4.2 Ліцензійний договір
Відповідно до ліцензійного договору одна сторона (ліцензіар)
надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін, з урахуванням вимог законодавства.
У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладено субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі
(субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права
інтелектуальної власності. При цьому відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
У Ліцензійному договорі має бути визначено вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні
права, що надають за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надають права тощо),
розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які
сторони вважають за доцільне включити до договору.
Предметом ліцензійного договору не можуть бути права, які на момент укладення договору не були чинними. Вважається, що за ліцензійним договором надають невиключну ліцензію, якщо інше не встановлено в ліцензійному договорі. Права на використання та способи, які не визначено у ліцензійному договорі, вважають такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права,
дія ліцензії поширюється на територію України.
Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагороду визначено у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлено максимальний тираж твору.
Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням
Цивільного кодексу України, є нікчемними.
146

Ліцензійний договір укладають на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі
об'єкт права інтелектуальної власності.
Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі
порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі
порушення другою стороною інших умов договору.
У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору, він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь- який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлено за домовленістю сторін.
Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори.
Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені
типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору,
укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем,
передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і
замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.
6.4.3 Договір про створення за замовленням і використання
об'єкта права інтелектуальної власності
За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права
147

інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони
(замовника) та в установлений строк. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної
власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.
Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому,
майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.
Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними.
6.4.4 Договір про передання виключних майнових прав
інтелектуальної власності
За договором про передання виключних майнових прав
інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні
майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. При цьому, укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні
договори, які були укладені раніше.
Умови договору про передання виключних майнових прав
інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем,
передбаченим Цивільним кодексом України та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є
нікчемними.
На вимогу ліцензіара або ліцензіата договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
можуть бути зареєстровані державою у порядку, встановленому законом.
Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав,
наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на
148
відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема, на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.
Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної
власності, які відповідно до Цивільного кодексу України або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.
Кодексом встановлено вимогу стосовно письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної
власності. У разі недодержання письмової форми договору такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами
інтелектуальної власності може укладатись усно.
На договори про розпоряджання правами інтелектуальної
власності, крім спеціальних положень, про які йдеться у главі 75
розповсюджуються загальні вимоги щодо умов, форми, розрахунків,
відповідальності за невиконання тощо, встановлені Цивільним кодексом України відносно зобов’язань та цивільно-правових договорів в цілому, а також вимоги до окремих їх видів.
Отже, законодавець не поділяє договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності відповідно до того,
до яких об’єктів права інтелектуальної власності вони відносяться.
У зв’язку з цим у переліку видів договорів відсутні авторські
договори як особливий вид цивільно-правових договорів, які
регулюють питання створення та використання авторських прав.
Разом з тим, у статті 1072 Цивільного кодексу України при визначенні черговості списання коштів з рахунків вказано авторський договір. Але цього недостатньо для того, щоб зробити висновок про те, що авторські договори є окремим видом договорів про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
відповідно до частини 5 пункту 1 статті 1007 Цивільного кодексу
України.
Аналіз вищезазначених положень Цивільного кодексу України дозволяє стверджувати, що усі види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, які визначено у
149
вказаній статті 1107, можна умовно віднести до авторських договорів, якщо вони регулюватимуть питання розпоряджання саме авторськими правами. Наприклад, може бути авторська ліцензія,
авторський ліцензійний договір, авторський договір замовлення,
авторський договір про передання виключних прав. до поняття
«іншого договору щодо розпоряджання майновими правами
інтелектуальної власності» можна віднести договори щодо співавторства, договори щодо створення об’єкта авторського права у порядку службового завдання, договори щодо управління майновими правами тощо.
Враховуючи зазначене до законодавства України про авторське право і суміжні права доцільно внести норму щодо визнання авторським договором лише того договору, в якому однією із сторін обов’язково буде автор як первинний суб’єкт авторського права.
150

7 ОХОРОНА СУМІЖНИХ ПРАВ ВИКОНАВЦІВ, ВИРОБНИКІВ
ФОНОГРАМ, ВИРОБНИКІВ ВІДЕОГРАМ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ
МОВЛЕННЯ
7.1 Суб’єкти суміжних прав
Міжнародним правом, зокрема Римською конвенцією про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, на сьогоднішній день до суб’єктів суміжних прав відносять виконавців, виробників фонограм та організації мовлення.
Окремі країни, в тому числі й Україна, розширюють коло суб’єктів суміжних прав у національному законодавстві.
Відповідно до статті 450 Цивільного кодексу України, статей 36
та 37 Закону України «Про авторське право і суміжні права»
суб’єктами суміжних прав, як і суб’єктами авторського права, можуть бути фізичні та юридичні особи, які поділено на дві групи: первинні
суб’єкти, які безпосередньо створюють об’єкти права, та похідні
суб’єкти, які набувають майнових прав на відповідний об’єкт відповідно до договору чи закону.
Первинними суб'єктами суміжних прав є:
- виконавець;
- виробник фонограми;
- виробник відеограми;
- організація мовлення.
До похідних суб’єктів суміжних прав відносять осіб, які набули прав відповідно до договору або закону:
- спадкоємці виконавців та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання;
- спадкоємці, правонаступники виробників фонограм та особи,
яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;
151

- спадкоємці, правонаступники виробників відеограм та особи,
яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;
- правонаступники організацій мовлення та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо їх програм (передач).
При визначенні термінів «виконавець» та «виробник фонограми» у Законі України «Про авторське право і суміжні права»
враховано відповідні норми міжнародного права.
Так, виконавець - це актор (театру, кіно тощо), співак, музикант,
танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає,
декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким
іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.
Відповідно до статті 19 Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (Римська конвенція) її норми не поширюються на виконавців аудіовізуальних творів. Відповідно норма пункту 3 статті 39 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що у разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається,
що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі
майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.
Виконавцем може бути тільки фізична особа - громадяни
України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Виробником фонограми може бути як фізична, так і юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або будь-яких інших звуків. Тобто особа,
яка задумала цей проект і втілила його в життя (орендувала чи створила студію, уклала договори з авторами і виконавцями на запис виконання, фінансувала цей проект або уклала відповідні
договори зі спонсорами чи кредиторами, здійснила інші необхідні
дії).
152

До виробника фонограм законодавство не пред’являє вимогу здійснення спеціалізованої діяльності в галузі звукозапису або визнання фірмою звукозапису. Відправним моментом є сама діяльність, тому будь-яка організація, що здійснює першу фіксацію звуків, буде охоронятися як виробник фонограм, наприклад,
організація теле- чи радіомовлення. На практиці організації, що займаються звукозаписом, не можуть не спеціалізуватися в цій галузі, інакше не можна забезпечити відповідної якості фонограм.
Фізична особа для того, щоб стати суб’єктом суміжних прав на фонограму, не обов’язково повинна бути зареєстрована як підприємець без утворення юридичної особи.
Виробником відеограми може бути фізична або юридична особа,
яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).
Права виробника відеограм не охороняються на міжнародному та регіональному рівні. Виробника відеограми визнано суб’єктом суміжних прав у 2001 році з прийняттям нової редакції Закону
України «Про авторське право і суміжні права».
На національному рівні права продюсерів відеограм охороняють, наприклад, у Франції відповідно до Закону від 3 липня
1985 р. № 65-660 «Про авторське право, права артистів-виконавців,
виробників фонограм і відеограм та підприємств аудіовізуального мовлення», який входить до Кодексу інтелектуальної власності.
До виробника відеограм, як і до виробника фонограм,
законодавство не пред’являє вимогу здійснення спеціалізованої
діяльності у вказаній галузі, тому будь-яка організація чи фізична особа, що здійснила перший відеозапис виконання або інших рухомих зображень, буде охоронятися як виробник відеограм. На сьогоднішній день практика правозастосування норм законодавства, які регулюють виробництво відеограм, ще не розвинута та широко не застосовується.
Поняття організація мовлення не визначено у міжнародному праві. Закон України «Про авторське право і суміжні права»
153

(стаття 1) до організацій мовлення відносить організації ефірного або кабельного мовлення.
При цьому організація ефірного мовлення визначається як телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва,
так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі з використанням супутників).
Організація кабельного мовлення - це телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і
програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва
інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду).
Організація та технічне здійснення теле- та радіомовлення є
складною та дорого коштує. Крім цей, такий вид підприємницької
діяльності вимагає отримання спеціального державного дозволу
(ліцензії). Тому організації мовлення – це, як правило, юридичні
особи, які володіють відповідними потужними ресурсами для його здійснення.
Відповідно до Закону України «Про телебачення і
радіомовлення» телерадіоорганізація - це юридична особа
(редакція, студія, агентство, об’єднання, асоціація, компанія,
радіостанція тощо), зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телепередачі та програми.
7.2 Об’єкти суміжних прав
Відповідно до статті 449 Цивільного кодексу України та статті 35
Закону України «Про авторське право і суміжні права» об'єктом суміжних прав незалежно від призначення, змісту, цінності тощо,
способу та форми вираження є:
154

- будь-які способи виконання літературних, драматичних,
музичних,
музично-драматичних,
хореографічних,
фольклорних та інших творів;
- фонограми;
- відеограми;
- програми (передачі) організацій мовлення.
Законом не визначено поняття виконання. Тому, враховуючи зміст терміну публічне виконання, який наведено у статті 1 Закону
України «Про авторське право і суміжні права», виконання можна визначити як подання ролі або танцю, спів, читання, декламування,
диригування, гра на музичному інструменті у живому виконанні або за допомогою технічних засобів. Тобто, це звукове, візуальне,
візуально-звукове подання літературного або художнього твору, у тому числі естрадних, циркових, лялькових номерів, фольклору тощо. Воно може сприйматися зором, слухом або одночасно зором
і слухом.
Виконання охороняється як одноразовий акт виконання. Кожне нове виконання одного й того ж твору і тим же виконавцем створює
новий об’єкт виконавського права.
Виконання може здійснювати лише фізична особа; воно завжди
є «живим». Однак, виконання може опосередковуватися технічними засобами, за допомогою яких розширюється аудиторія глядачів.
Завдяки цим технічним засобам публіка може перебувати не тільки в тому місці, в якому твір безпосередньо виконують, а й за його межами. Важливо лише, щоб твір сприймався публікою одночасно з його виконанням. Наприклад, пряма трансляція концерту або спектаклю по радіо чи телебаченню. Крім того, виконання може побачити або почути публіка за допомогою звукозапису чи відеозапису.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і
суміжні права» фонограма - це звукозапис на відповідному носії
(магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці,
компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у
155
формі запису, що входить до аудіовізуального твору; фонограма є
вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).
Отже, фонограма - це фіксація виконання творів та фіксація звуків, хоча останні можуть не бути результатом творчості.
Наприклад, можна уявити собі фонограму, де зафіксовано шум лісу,
спів птахів тощо. Її виробник також отримує охорону, хоча там нема ні виконання, ні виконавця.
Під фонограмою розуміють лише фіксацію виключно звуків, не включаючи аудіовізуальні зображення, кадри тощо.
Окремо взятий звук не може бути фонограмою. Фіксація - це запис певного набору звуків на будь-якому матеріальному носієві
незалежно від його природи. Це може бути вініловий диск, компакт- диск, дискета, будь-який інший носій, навіть такий, який нині ще не створено.
Сьогодні поняття «фонограма» охоплює і фонограми, які не є
записом звуків. Фонограмами можуть бути, наприклад, фонограми,
виготовлені з використанням цифрової технології, відповідно до якої
записані дані можуть використовуватися для генерації звуків, навіть незважаючи на те, що «реальні» звуки не вироблялись. Природно,
такі відображення звуків можуть відтворюватись для слухового сприйняття за допомогою відповідного електронного обладнання.
Перші звукозаписи з’явилися на рубежі ХХ століття у вигляді так званих механічних нот (металічних дисків з отворами, що дозволяють відтворювати музику). Саме цей історичний факт пояснює термін, який використовують в галузі авторського права і
суміжних прав, коли йдеться про запис фонограми – «механічний запис».
Техніка відтворення виконань пройшла складний шлях розвитку від механічного запису у вигляді грамплатівок до аналогового запису на магнітних носіях (магнітні стрічки), а пізніше - до цифрового запису (компакт-диски, DVD і т. д.). Вона дозволяє на порядок збільшити обсяг та якість запису. Від простої механічної
фіксації «живих» виконань процес створення фонограми вийшов на
інший якісний рівень. Його здійснюють в спеціально оснащених
156
студіях за участі великого творчого колективу, до якого входять звукорежисер, звукооператор та інші працівники. Організовує цей процес виробник фонограми.
Від терміну «фонограма» необхідно відрізняти термін
«примірник фонограми». Примірник фонограми – це копія фонограми на будь-якому матеріальному носієві, яка виконана безпосередньо чи опосередковано з фонограми і включає всі звуки чи частину звуків з цієї фонограми. Тому, аудіокасети, компакт-диски тощо вважають примірниками фонограми, навіть якщо в них увійшов не повністю запис, який зафіксовано на так званій мастер- касеті, мастер-диску.
Фонограма є комплексним об’єктом охорони, оскільки права виробника фонограми стосуються на звукозапису в цілому.
Стосовно окремих елементів звукозапису виникають також інші
права:
- авторські права - права композитора на музику, права автора тексту музичного твору, права автора художнього оформлення;
- суміжні права артистів-виконавців - співаків, музикантів тощо.
Право власності на будь-який примірник фонограми як на матеріальну річ (компакт-диск, аудіокасета, мастер-касета) існує
окремо і не пов’язано із суміжними правами виробника фонограми.
Купівля як така будь-якого примірника фонограми, включаючи мастер-касету, не означає придбання суміжних прав на фонограму.
Відеограма - відеозапис на відповідному матеріальному носії
(магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій. Копія відеограми на відповідному матеріальному носії,
яка виконана безпосередньо чи опосередковано з цієї відеограми і містить усі зафіксовані на ній рухомі зображення чи їх частину (як із звуковим супроводом, так і
без нього), називається примірником відеограми.
157

Відповідно до Римської конвенції як об’єкти суміжних прав охороняються передачі організацій мовлення. Поняття «передача організації мовлення» у конвенції не міститься, є лише визначення,
що «передачею в ефір є передача звуків і або звуків і зображень бездротовими засобами для приймання публікою». Але навряд чи можна його вважати визначенням терміну передача організації
мовлення.
Законодавство України надає правову охорону програмі
(передачі) організацій мовлення, однак їх визначення Цивільному кодексі України і Законі України «Про авторське право і суміжні
права» відсутнє. Це ускладнює на сьогоднішній день регулювання відносин, пов’язаних із використанням як власне програм (передач)
організацій мовлення, так і творів та виконань, які використовують при їх створенні.
Відповідно до Закону України «Про телебачення і
радіомовлення» телерадіопрограма - сукупність телерадіопередач,
що транслюються безпосередньо або в запису.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал