Сучасні вимоги до уроків спецдисциплін у професійному ліцеї ірочко Любов Володимирівна



Скачати 211.77 Kb.
Дата конвертації27.01.2017
Розмір211.77 Kb.












СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО УРОКІВ СПЕЦДИСЦИПЛІН У ПРОФЕСІЙНОМУ ЛІЦЕЇ


p1010124
Ірочко Любов Володимирівна- викладач вищої категорії електроенергетичних дисциплін
Освіта - вища, Український заочний політехнічний інститут,1988р.
Спеціальність: інженер-викладач електроенергетичних дисциплін

Ірочко Л.В.. працює в Білоцерківському професійному ліцеї викладачем спеціальних дисциплін.

Любов Володимирівна - висококваліфікований спеціаліст, здібний педагог. Уроки проводить на високому науковому та методичному рівні. Як викладач, домагається набуття учнями необхідної теоретичної підготовки, свідомого засвоєння знань. Бере активну участь у розробці нових навчальних планів та програм з професій, має ряд методичних розробок з окремих тем програми.

З М І С Т


Вступ ……………………………………………………………………5




Підготовка навчально-матеріальної бази …………………………….8

Планування підготовки уроків ……………………………………....11


Критерії вибору методу навчання …………………………………...19
Використання міжпредметних зв’язків при проведенні

уроку . ………………………………………………………………….22


Висновки ………………………………………………………………25
Література ……………………………………………………………..26




ВСТУП

Якості підготовки робочих кадрів завжди приділяли велику увагу. Враховуючи досягнення науково-технічного прогресу на систему професійно-технічної освіти покладається завдання підготувати молоде покоління, здатне як до фізичної, так і до розумової праці, до активної діяльності в народному господарстві та в сфері науки.

Необхідність більш повного використання можливостей системи профтехосвіти, наголошена реформою загальноосвітньої та професійної школи, ставить перед викладачами спеціальних дисциплін важливі завдання, які зростають в міру розвитку технічного прогресу. Сучасне виробництво характеризується застосуванням складних технологічних процесів, які повністю або частково керуються і контролюються електронно-обчислювальними комплексами, застосуванням автоматизованих робототехнічних систем. Вимоги до обслуговуючого персоналу в таких випадках є дуже високі; мова вже йде не про робітників, а про кваліфікованих спеціалістів.

Підготовку таких спеціалістів здійснює професійний ліцей, в програмах навчання якого оптимально поєднано загальноосвітнє, спеціальне та виробниче навчання. Молодий спеціаліст має набагато кращі адаптаційні властивості на сучасному виробництві, ніж випускник звичайного ПТУ.

Спеціальні предмети в загальній структурі змісту вищої професійно-технічної освіти займають центральне місце. Вони включають в себе матеріал, що розкриває суть питань техніки, технології, дають поняття про фізичні та хімічні властивості сировини і матеріалів, про організацію і економіку виробництва. Специфіка їх в тому, що вони, базуючись на загальноосвітніх і загальнотехнічних предметах і розширюючи їх зміст, є основою виробничого навчання і разом з тим використовують його результати.

Основною формою організації навчання по спеціальним предметам є урок. Його ефективність залежить від ступеня підготовки викладача.

Відомо, що підготовка до уроку - складна справа навіть для досвідченого вчителя. Для успішної підготовки до уроків необхідно знати їх кваліфікацію по типам і видам. По спеціальним предметам бувають уроки слідуючих типів:


  • засвоєння нового навчального матеріалу ( урок-лекція, урок-бесіда, урок самостійних практичних робіт і т.д.);

  • удосконалення знань, умінь і навичок ( лабораторна робота, урок практичних робіт, урок-екскурсія, семінар, конференція);

  • контрольно-перевірочні ( усне або письмове опитування, залік, залікова практична робота, контрольна робота);

  • комбіновані уроки ( основні види всіх типів уроків).

Найчастіше по спеціальним предметам проводяться уроки комбінованого типу.

Сучасні вимоги до уроку витікають із дидактичних принципів навчання: научності і систематичності; єдності освіти, виконання і розвитку; індивідуалізації і диференціації навчання; принципи складності і доступності; зв'язку теорії з практикою.

Крім цих основних вимог викладач спецдисциплін повинен керуватися при підготовці до уроку вимогами до його організації. Ці вимоги зводяться до слідуючого:



  • визначення навчальної, виховної та розвиткової мети (чого необхідно досягти на уроці);

  • підготовка змісту навчального матеріалу;

  • визначення дидактичних завдань уроку;

  • вибір найбільш ефективних методів і прийомів навчання;

  • визначення структури уроку;

Викладачі спецдисциплін повинні приділяти особливу увагу питанням підвищення пізнавальної активності учнів, яка органічно зв’язана з питаннями покращення методики викладання матеріалу, втілення технічних засобів навчання, розширення тематики і кількості лабораторно-практичних робіт

В даних методичних рекомендаціях розкриваються шляхи здійснення основних етапів підготовки викладача спецдисциплін до уроку.


ПІДГОТОВКА НАВЧАЛЬНО-МАТЕРІАЛЬНОЇ БАЗИ

Відомо, що якість уроку багато в чому залежить від наявності хорошої навчально-матеріальної бази учбового кабінету. Викладач вищого професійно-технічного училища повинен дбати про те, щоб оформлення кабінету і зібрані в ньому учбові посібники відповідали вимогам соціально-економічного і науково-технічного прогресу.

Основна робота по оснащенню всім необхідним для проведення уроків проводиться в період підготовки до нового навчального року. В цей час викладач перевіряє стан меблів, технічних засобів навчання, монтажних і комунікаційних мереж, техніки безпеки, освітлення, вентиляції, опалення, приводить до порядку своє робоче місце (робочий і демонстраційний столи, пульт дистанційного керування, технічними засобами і проекційною апаратурою, систему програмування, магнітофон, телевізор і т.д.).

Меблі для учнів повинні відповідати гігієнічним і виробничо-технічним вимогам (бути зручними, легкими по конструкції і гарними).

Важливу роль відіграє і оформлення навчального кабінету - стан стендів, вітрин, відповідність змісту зібраних матеріалів змісту програм курсу, наявність нової інформації по предмету. Особливу увагу слід приділяти матеріалам по передовим методам роботи підприємств галузі та базового підприємства (креслення, схеми, технологічні карти і т.д.). Правильно підібрані і вміло застосовані на уроці, вони активізують увагу і діяльність учнів. Завдання викладача - постійно відбирати і накопичувати фактичний матеріал базових підприємств, систематизувати його у відповідності з темами програми курсу.

Якщо не вистачає певних специфічних засобів навчання, то вони розробляються і виготовляються з допомогою учнів ліцею.

Всі матеріали, необхідні для уроків, краще збирати і зберігати в окремих папках-накопичувачах окремо по кожній темі і (або) по кожному уроку. В такій папці рекомендується помістити план уроку, конспект навчального матеріалу, рекомендації по формі уроку і основним методам його проведення, список літератури, власні спостереження та зауваження, а також висновки після проведення уроку.

В цій же папці знаходяться і перевірочні контрольні завдання для груп, індивідуальні самостійні завдання підвищеної, середньої і полегшеної складності (складання таблиць, розробка простих технологічних процесів, схем, завдання для роботи з довідником), списки назв і номери діапозитивів і кінофільмів, назви і номери плакатів. В папці може знаходитись також роздатковий матеріал, вирізки з газет, журналів, статей, досвід роботи раціоналізаторів виробництва, плани позакласної роботи по даній темі, перелік довідкової літератури.

Довідковий матеріал, таблиці, малюнки, схеми, що використовуються по ходу викладання матеріалу теми, можна виконати на картках.

Враховуючи специфіку свого предмета, викладач повинен постійно слідкувати за випуском учбової і технічної літератури, новинками наглядних посібників і своєчасно поповняти ними кабінет.

Важливим засобом підвищення ефективності уроку є використання на уроках технічних засобів навчання. З їх допомогою демонструються на уроці діафільми, діапозитиви, кінофрагменти, учбові фільми, які покликані ознайомлювати учнів з різноманітним обладнанням, технологічними процесами, способами обробки деталей і виробів.

Дуже зручні і рекомендовані для використання кодоскопи, які дозволяють проектувати на екран зображення схем, таблиць, діаграм і графіків.

Наявність різноманітного обладнання в кабінеті дає можливість викладачу спецдисциплін надати кожному уроку своєрідної форми, що сприятиме кращому засвоєнню матеріалу. Все обладнання повинне знаходитись в робочому стані, викладач повинен сам вміти користуватись такою апаратурою, здійснювати її настройку і дрібний ремонт.

Із всього наявного матеріалу викладач повинен вміти відібрати для кожної теми найнеобхідніший мінімум, найважливішу на даний час частини, яка сприятиме надійному засвоєнню знань, умінь і навичок майбутніх молодих спеціалістів.




ПЛАНУВАННЯ ПІДГОТОВКИ УРОКІВ

Урок – це цілісна система, в процесі функціонування якої реалізуються освітні, виховні і розвиткові цілі і завдання. Щоб створити цю систему, викладачі повинні планувати урок, і перш за все – його підготовку. Планування складається із перспективно-тематичного плану і поурочного плану уроку.

Чітко продумане перспективно-тематичне планування дає можливість викладачам своєчасно підготуватись до заняття, підготувати необхідні посібники, впорядкувати роботу по матеріально-технічному забезпеченню учбового процесу, забезпечити взаємозв’язок теоретичного навчання з виробничим, встановити міжпредметні зв’язки. Перспективно-тематичне планування забезпечує правильну побудову системи уроків і позаурочних занять, полегшує роботу викладача по підготовці до чергового уроку.

Поскільки вимоги до якості навчання і виховання весь час зростають, науково обгрунтоване перспективно-тематичне планування виявляється посильним тільки досвідченим викладачам. Тому доцільно перспективно-тематичні плани складати і розглядати на засіданнях методичних комісій, а менш досвідченим викладачам давати цей план в готовому вигляді.

Перш ніж приступити до складання перспективно-тематичного плану викладачі повинні чітко уявити, які знання, навички і вміння, в якій послідовності і в який період навчання необхідно засвоїти учням. Для цього потрібно добре вивчити кваліфікаційну характеристику, учбові плани і програми по предмету. Вивчення програм інших предметів допоможе викладачу визначити, як краще встановити міжпредметні зв’язки, на які знання із цих предметів можна опертися при вивченні відповідної теми по своєму предмету. Готуючись до уроку, викладач спеціальних дисциплін повинен добре вивчити навчальний план і програму виробничого навчання, перелік навчальних робіт, виробничий місячний план, застосовувані на уроках виробничого навчання інструкційні і технологічні карти, креслення, обладнання, а також літературу і навчальні посібники, по яким займаються учні під керівництвом майстра виробничого навчання.

Складаючи перспективно-тематичний план по предмету у відповідності з навчальним планом і програмою, викладач вибирає назву і зміст теми, розподіляє об’єм матеріалу для кожного уроку.

Мету уроку визначають орієнтуючись на ті знання, вміння і навички, які повинні засвоїти учні в процесі вивчення. У відповідності з метою уроку визначається його тип. Методи навчання у перспективному тематичному плані можна вказувати в загальному виді.

Намічаючи міжпредметні зв’язки, викладач визначає конкретний навчальний матеріал із суміжних предметів, на який варто опиратися при вивченні даної теми. Тут же слід визначити, які з раніше вивчених понять будуть актуалізуватися на даному уроці, який приріст в знаннях повинні отримати учні. Необхідно вказувати оснащення уроку: плакати, зразки виробів, картки-завдання і т.д.

Іноді при складанні перспективно-тематичного плану виникає необхідність в перестановці тем, в зміні кількості годин. Такі зміни допускаються по рішенню методичних комісій при умові, що програма буде виконана повністю, учні отримають належні знання і не порушиться зв’язок між виробничим і тематичним навчанням.

Головна роль перспективно-тематичного планування полягає в правильності побудови системи уроків. А це стає можливим тоді, коли викладач вміє бачити всю тему в цілому, знати її роль і місце в навчальному процесі, зміст, кількість відведених на неї годин і т. д. Тому він за два тижні до вивчення теми з врахуванням свого особистого досвіду, нових даних по програмному матеріалу, особливостей контингенту учнів ще раз, більш детально обдумує її зміст.


На основі перспективно-тематичного плану складається план уроку. Обидва ці документи повинні бути взаємозв’язані і доповнювати один одного. Кожен план уроку може мати свої особливості в залежності від індивідуального стилю роботи викладача, від рівня підготовки групи. План можна складати в одному екземплярі для декількох груп, але виконання етапів уроку для різних груп може бути різним.

Після всебічного аналізу змісту даного уроку, аналізу результатів попередніх занять, визначається, що учні повинні дізнатися на даному уроці, що повторити, які навички набути. Визначається обов’язковий і інформаційний матеріал, виділяються головні моменти уроку, на які слід зробити наголос. При цьому зміст добирається так, щоб знання учням давалися не у виді готових формул і висновків, а щоб забезпечувалась можливість самостійно знаходити правильні відповіді на поставленні запитання. З врахуванням психологічної готовності учнів до освоєння матеріалу уроку встановлюються засоби підсилення зв’язку матеріалу, пробудження до нього інтересу, а також підсилення його виховної дії.

Виховний вплив уроку йде безпосередньо – коли в учнів виробляється вміння розглядати ті чи інші виробничі явища на основі засвоєних знань, і опосередковано – коли на уроці формується вміння робити висновки, виробляються навички якісного виконання прийомів і операцій.

Так як час уроку обмежений, викладач відбирає для повідомлення найважливішу і цікаву інформацію. Вся попередня робота допомагає викладачу сформулювати дидактичну мету та завдання уроку: освітню – яким способом учні набувають знань; виховну – які якості особистості у них повинні сформуватися; розвиткову – які логічні операції і прийоми розумової діяльності засвоять учні і який при цьому буде результат. А далі визначається послідовність і способи вирішення поставлених завдань на різних етапах уроку. Матеріал теми поділяється на логічно взаємозв’язані частини, намічається час на вивчення кожної з них і необхідна структура уроку.

Стосовно спеціальних предметів виділяються наступні основні структурні елементи уроку:


  • організаційна частина, підготовка учнів до вивчення матеріалу (повідомлення теми і мети уроку, актуалізація раніше засвоєних знань, умінь і навичок);

  • подача учбового матеріалу викладачем ( пояснення застосування наочних посібників, демонстрація експериментів);




  • самостійне засвоєння учнями нових знань (робота з підручником, виконання лабораторно-практичних робіт);




  • первинне закріплення і послідуюче повторення (опитування, робота з картками-завданнями, бесіда) ;




  • вправи по закріпленню і вдосконаленню знань і умінь (розв’язування задач, робота на тренажерах);




  • самостійна робота по вдосконаленню знань (робота з технічною літературою і документацією);




  • узагальнене повторення (лекції, бесіди);




  • контроль і оцінка знань учнів (опитування, контрольні роботи, розв’язування задач, заліки);




  • видача домашніх завдань.

В залежності від типа уроку в уроці переважають ті чи інші його структурні елементи. Їх кількість, зміст і послідовність викладач визначає при підготовці до уроку, керуючись наступними вимогами:




  • структура повинна відображати логічну послідовність навчання, враховуючи місце і роль уроку в загальній системі уроків;




  • повинен бути тісний зв’язок міх структурними елементами уроку, тривалість кожного з них визначається змістом матеріалу і його роллю у вирішенні загальної дидактичної мети уроку;




  • уроки не повинні бути подібними, але не слід їх також перевантажувати різними елементами;




  • структура уроку повинна бути гнучкою, щоб викладач міг використовувати різноманітні варіанти цих елементів в залежності від реальних умов проведення уроку;

При актуалізації знань учнів викладач не просто називає, які раніше вивченні поняття треба активізувати в свідомості учнів (як це було в перспективно-тематичному плані). Він встановлює зв’язок з попереднім уроком, враховує характер помилок учнів, сприйняття ними окремих питань і т.д. Готуючи їх до самостійної роботи на уроці, він визначає способи своєї роботи і роботи учнів. При цьому основна увага звертається на поглиблення раніше вивчених понять у всієї групи і у окремих учнів, відпрацювання необхідних навичок, застосування їх в різних ситуаціях.

Доцільно в плані виділяти також і способи формування знань, приклади застосування отриманих знань на практиці (наприклад, вміння логічним шляхом знаходити причину браку).

На уроках по спеціальним предметам часто необхідно виконати показ прийомів роботи. Ретельно продумуючи черговий показ прийомів роботи, викладач повинен дбати про те, щоб всі учні добре бачили як виконуються прийоми і розуміли їх. Для цього він попередньо сам повинен освоїти показ прийомів робіт. Від того наскільки легко і правильно викладач буде демонструвати вправи, залежить не лише успіх в процесі навчання, але і його авторитеті.

Викладач несе відповідальність за правильність та об’єктивність оцінки знань учнів. Тому, складаючи перевірочні завдання і питання, він повинен керуватися наступними правилами:


  • запитання повинні відповідати змісту відібраного для перевірки матеріалу, чітко і конкретно формулюватися;




  • запитання повинні бути диференційовані в залежності від виду і місця перевірки в загальному процесі навчання;




  • варіанти завдань повинні бути приблизно одинакові по складності, охоплювати весь підконтрольний матеріал.

Далі необхідно продумати рівномірність розподілу питань по карткам-завданням, додаткові питання до учнів.

Наступним кроком повинно бути визначення методів навчання на уроках спеціальних предметів:


  • письмова перевірка знань (контрольні, графічні роботи);




  • практична перевірка знань і навичок учнів (монтаж і демонтаж схем, складання і настройка приладів, механізмів, виконання різноманітних вимірювань, діагностика несправностей);




  • програмований контроль (машинний або безмашинний із застосуванням карток-завдань).

Застосовуючи прогресивний контроль знань учнів, викладач може розробити картки завдання, які охоплюють всі теми програми. Для швидкої перевірки результатів виконаних завдань учнями доцільно розробити також контрольні картки, що містять відповіді на всі питання.

Популярним у викладачів стає такий вид програмного контролю, як тестові завдання. Структура такого завдання грунтується на контрольному запитанні і кількох (як правило чотирьох - шести) варіантів відповіді, з яких лише одна правильна. Учень повинен вказати номер правильної відповіді. Кількість завдань залежить від складності теми і може становити від десяти до тридцяти – сорока.

До такого текстового завдання обов’язково розробляється ключ (перелік правильних відповідей на кожне із завдань) для полегшення і пришвидшення перевірки, а також критерії оцінювання результатів відповідей.

При письмовій перевірці знань учнів, особливо при виконанні ними розрахункових робіт, найефективнішим є розв’язання ними індивідуальних варіантних завдань при спільному для всіх формулюванні основної умови задачі. Такий підхід сприяє вихованню в учнів індивідуальності, самостійності при виконанні поставленого завдання. Важливо також продумати методи перевірки письмових контрольних робіт. З метою зменшення затрат часу та підвищення ефективності роботи викладача потрібно застосовувати машинний контроль (зокрема, наприклад, використовуючи програмовані мікрокалькулятори МК-61, МК-52 і їм подібні).

Закінчується планування підготовки до уроку розробкою домашнього завдання для учнів. Для спеціальних предметів характерні слідуючі види домашніх завдань:




  • усні (самостійне вивчення матеріалу по підручнику);




  • письмові (розв’язання задач, виконання розрахунків);




  • графічні (виконання креслень і схем, складання переліку елементів і графіків);




  • учбово-практичні (розробка технологічних процесів, конструювання окремих вузлів приладів).

Домашнє завдання може бути видано по погодженню з майстром виробничого навчання групі в цілому, орієнтуючись на індивідуальні особливості учнів та наявне в майстернях обладнання.

Схема плану уроку не повинна застосовуватися шаблонно. Викладач може творчо змінювати послідовність розділів, структуру плану, вносячи додаткові елементи в залежності від специфіки предмета і особливостей контингенту групи.

Викладач повинен бути готовим до будь-яких несподіванок на уроці – адже урок є формою організації дії великого колективу учнів і кожен з них може своїми питаннями чи відповідями так чи інакше вплинути на хід уроку. Тому викладач повинен бути ерудованим, виявляти гнучкість і швидкість реакції.

Відхилення від плану по змісту і часу не повинні бути суттєвими, бо це може призвести до зриву досягнення мети уроку.

План кожного попереднього уроку є до певної міри відправною точкою для планування послідуючого уроку.

Після завершення вивчення курсу в цілому викладач матиме в своєму розпорядженні обширний методичний матеріал у вигляді планів уроків і відповідних поміток до них, на основі яких вдосконалюється перспективно-тиматичний план, що буде втілюватись у наступному навчальному році.

КРИТЕРІЇ ВИБОРУ МЕТОДУ НАВЧАННЯ
При підготовці до уроку важливо правильно визначити метод навчання для учнів. Під методом навчання розуміють прийоми і способи роботи викладачів та учнів, за допомогою яких досягається надійне закріплення знань, умінь і навичок, необхідних учням для якісного і високопродуктивного виконання робіт по професії, формується їх світогляд розвиваються здібності до самостійного надбання і творчого застосування знань. Найбільшого розповсюдження у педагогічній літературі отримала така класифікація методів по видам учбової роботи: розповідь, бесіда, вправа.

Щоб правильно вибрати метод навчання слід знати, які функції виконує кожен з них. Різні методи вимагають включення в процесі засвоєння різноманітних органів відчуття: слуху (пояснення, розповідь, бесіда, лекція); зору (демонстрація кіно- і відеофільмів, діафільмів, робота з підручником, схемами, таблицями); дотику і м’язових відчуттів (лабораторно-практичні роботи). По різному впливають методи на розвиток думки, самостійності і кмітливості. Найбільший успіх досягається при комплексному застосуванні різних методів навчання. При застосуванні будь-яких методів необхідно прагнути, щоб вони викликали інтерес до матеріалу, до обраної професії, активізувати увагу на уроці. Слід враховувати тенденцію збільшення потоку інформації з кожним роком навчання, що вимагає у викладача поряд з вдосконаленням традиційних форм і методів пошуку нових, більш прогресивних форм і методів навчання і виховання підростаючого покоління.

При викладанні нового матеріалу викладачу спецдисциплін доцільно використовувати бесіду з учнями, в результаті якої питання, що розглядаються, вирішується шляхом логічних роздумів викладача і учнів разом. В ході бесіди викладач спонукає учнів застосовувати раніше набуті знання на уроках виробничого навчання, порівнювати, співставляти процеси і факти, робити висновки. Черговість питань і відповідей в ході бесіди повинна бути такою, щоб учні відчували послідовність розвитку теми.

Нові знання учням викладач може надати користуючись лекційним методом. Лекція проходить на високому рівні, якщо супроводжується демонстрацією графіків, малюнків, схем, кінофрагментів та ін. Важливо продумати в який момент лекції і в якому об’єму по часу будуть застосовуватися ці наглядні посібники.

Під керуванням викладача спецдисциплін можуть проводитися семінари, метою яких, в основному, є повторення, узагальнення і поглиблення знань по пройденому матеріалу однієї або кількох тем. При цьому виділяються питання, по яких учні можуть виступити усно або з підготованим рефератом. Ведення семінарських занять слід планувати, попередньо проводити індивідуальні бесіди з учнями, консультації по окремим питанням, додатковій літературі. Слід продумати цілісність семінару, тобто зміст вступного і заключного слова викладача, порядок обговорення питань, логічний зв’язок між окремими виступами учнів, засоби активізації учнів під час виступів.

Окремим важливим завданням викладача спецдисциплін у ВПУ і майстра виробничого навчання є активізація розумової діяльності учнів, вміння їх користуватися довідковою літературою, виробничою документацією. Для цього необхідно навчити їх таким раціональним способам роботи, як правильне користування змістом, швидкий пошук відповідної таблиці, графіка, формули, вміле користування малюнками, схемами, таблицями, графіками, розміщеними в довіднику, вміння знаходити необхідну науково-технічну інформацію.

Лабораторні і практичні заняття служать одним із основних засобів зв’язку між теоретичним і виробничим навчанням. З їх допомогою учнів практично знайомлять з деякими характеристиками технічних пристроїв, трудовими діями і прийомами їх виконання. Ці завдання проводяться в учбових кабінетах-лабораторіях або навчальних майстернях училища.

Таким чином, вибираючи для даного уроку методи вивчення матеріалу, викладачі забезпечують глибоке оволодіння знаннями, вміннями і навичками по професії. З перших кроків самостійної роботи молодий спеціаліст може знайти активну життєву позицію в самостійній праці на виробництві.



ВИКОРИСТАННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

ПРИ ПРОВЕДЕНІ УРОКУ

Зв’язок між теоретичними предметами а також з виробничим навчанням - одна з основних вимог дидакційного професійного навчання, виконання якої забезпечує не тільки засвоєння технічних знань, але і підвищений рівень виробничої кваліфікації. При вивченні спеціальних предметів особливо часто доводиться опиратися на знання учнів по суміжним предметам (матеріалознавство, математика, фізика, хімія, технічне креслення). Тому при підготовці до уроку по спецдисциплінам викладач повинен звертати серйозну увагу на вивчення змісту суміжних дисциплін і виробничого навчання.

В процесі викладання спеціальних предметів викладачі застосовують наступні засоби:


  • розміщують окремі теми програми в певному порядку, не порушуючи логіки викладання даного предмету і враховуючи необхідність використання отриманих учнями знань при розкритті нових тем суміжних дисциплін;




  • використовують знання учнів по іншим предметам для більш глибокого розкриття теми по даному предмету;




  • застосовують єдину загальноприйняту наукову термінологію, єдине визначення понять;




  • включають в зміст завдань, самостійних і домашніх робіт матеріал суміжних дисциплін;




  • застосовують комплексні міжпредметні завдання;




  • використовують одні і ті ж учбові посібники, технічну літературу, схеми, таблиці з викладачами споріднених дисциплін;




  • використовують практичний досвід учнів при вивченні теорії на своїх заняттях;




  • розглядають окремі питання програми в їх комплексі при проведенні міжпредметних конференцій, тематичних вечорів, екскурсій тощо.

Проведення уроків з використанням міжпредметних зв’язків вимагає узгодженої роботи педагогічного колективу, високої методичної і педагогічної кваліфікації викладачів і майстрів виробничого навчання, систематичного контролю їх роботи з боку керівництва ВПУ.

Робота по забезпеченню міжпредметних зв’язків повинна проводитися цілеспрямовано і організовано. Заходи по забезпеченню зв’язку загальної і професійної освіти включаються в план роботи училища.

Питання міжпредметних зв’язків повинні розглядатися на засіданнях педради, методичних комісій, на нарадах майстрів виробничого навчання, включатися в план самостійної методичної роботи. Крім цього необхідно активізувати взаємну поінформованість викладачів і майстрів (особисті бесіди, взаємні відвідування уроків, доповіді і повідомлення на засіданнях методичних комісій).

Застосовуються два методи встановлення взаємозв’язку між предметами: тематичний, за допомогою якого можна встановити, яка тема (урок) одного предмета зв’язана по змісту з темою (уроком) іншого предмета; поелементний аналіз змісту предметів (визначення структурних елементів, знань, навичок і встановлення зв’язку предметів на основі тотожності елементів).

Користуючись першим методом, викладачі можуть провести порівняльний аналіз учбових планів і програм, аналіз навчальних посібників з точки зору виявлення спорідненості елементів знань між предметами. Ця трудоємна робота цілком себе виправдовує, так як дає можливість виявити загальні для різних предметів поняття.

Зафіксувавши міжпредметні зв’язки, окремі викладачі або творчі групи готують свої пропозиції для розгляду на методичних комісіях по перестановці окремих тем з метою їх логічної узгодженості, забезпечення єдиного підходу до вивчення окремих понять, пропозиції по проведенню сумісних уроків, лабораторних і практичних робіт.


ВИСНОВКИ

В даних методичних рекомендаціях розглянуті найважливіші основні питання щодо підготовки викладача спецдисциплін до уроку. Однак слід пам’ятати, що для хорошої підготовки і проведення уроку викладачі повинні володіти високою майстерністю і якостями, які характеризують їх особистість. Серед цих якостей важливе значення мають принциповість, ідейність, переконаність. Забезпечити високий рівень викладання предмета можуть тільки ті викладачі, які володіють високою професійною майстерністю, мають досвід роботи на підприємствах галузі, знайомі з сучасною технологією та передовими методами організації виробництва, а також вміють бездоганно виконувати всі види робіт, яким навчають молоде покоління. Для оволодіння майстерності навчання, вдосконалення педагогічної техніки необхідно слідкувати за появою нових методичних матеріалів, за узагальненням кращого досвіду в педагогічній літературі.

Викладачі спеціальних дисциплін разом з майстрами виробничого навчання повинні сприяти згуртуванню колективу навчальної групи, організувати її навчання і виховання, підтримувати і розвивати ініціативу та творчу самостійність учнів. Викладачі повинні володіти загальною педагогічною культурою – знанням психології, принципів організації виховання і обліку навчального процесу у вищому професійному училищі.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Махмутов М.І. Современный урок. – Москва, 1981г.


2. Макиенко Н.И. Педагогический процесс в училищах

профессионально-технического образования. – Москва, 1983г.


3. Макаренко А.С. Некоторые выводы из педагогического опыта. Соч., т.5
4 Скакун В.А. Преподавание общетехнических и специальных

предметов в училищах профтехобразования. – Москва, 1980г.


5. Закон України про професійно-технічну освіту - газета “Освіта

України”, 1999р.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал