«Сучасна українська мова як засіб професійного спілкування»



Сторінка9/13
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.61 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
Тема наступного практичного заняття «Особливості українського мовленнєвого етикету. Комунікативні ознаки культури мовлення. Мовленнєвий етикет лікаря».

Домашнє завдання. Завдання № 3, № 4 (письмово) з методичної розробки до теми «Особливості українського мовленнєвого етикету. Комунікативні ознаки культури мовлення. Мовленнєвий етикет лікаря».
Методичну розробку уклала доц. Мельничук О.М.

Методичну розробку обговорено і затверджено на засіданні кафедри мовознавства.



Протокол № 1 від 27.08.2015.
Зав. кафедри мовознавства, проф. Луцак С.М.

Методична розробка

для викладачів до практичного заняття

з української мови (за професійним спрямуванням) на тему:

«Особливості українського мовленнєвого етикету. Комунікативні ознаки культури мовлення. Мовленнєвий етикет лікаря»

(Фармацевтичний факультет, І курс, ІІ семестр)

МЕТА: навчальна: поглибити знання студентів з культури мовлення і розкрити особливості українського етноетикету;

розвиваюча: розвивати культуру усного й писемного мовлення;

виховна: виховувати морально-етичні якості та любов до слова.

ОБЛАДНАННЯ: методичні рекомендації для студентів, підручники.

Студенти повинні знати: особливості культури мовлення лікаря, форми ввічливості, специфіку використання особових займенників у ділових паперах.

Студенти повинні уміти: застосовувати мовленнєвий етикет, користуватися формами ввічливості та особовими займенниками.
План і організаційна структура практичного заняття

з/п

Етапи та основні питання

Час у хвилинах

Обладнання заняття

1.

Організаційні заходи

5 хв.

Журнал, методична розробка заняття

2.

Оголошення теми, мети заняття. Вступне слово викладача.

5 хв.




3.

Перевірка вихідного рівня знань студентів

5 хв.

Картки для тестування

4.

Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

25 хв.


Ілюстративний матеріал

5.

Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

40 хв.

Методична розробка заняття

6.

Перевірка кінцевого рівня знань

5 хв




7.

Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання

5 хв.




МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми, формулювання основних завдань.

3. Перевірка вихідного рівня знань

Завдання для перевірки вихідного рівня знань

  1. Виберіть рядок, де всі конструкції є етикетними формулами прохання:

А) пробачте, вибачте, до побачення, дякую, доброго здоров’я;

В) дуже прошу, прийміть моє прохання, будь ласка, будьте добрі, дозвольте;

С) добрий день, прощавайте, зичу вам щастя, будьте люб’язні, дуже вдячний вам за…;

D) перепрошую, даруйте на слові, щиро дякую, вітаю вас з ювілеєм, доброго вечора.

  1. Стандартна послідовність фраз у зверненні до незнайомої людини може мати таку послідовність:

A) Щиро вдячний за... Доброго вечора! Чи не могли б Ви сказати...

B) Вибачте, що затримую Вас! Скажіть, будь ласка,... Доброго ранку!

C) Добрий день! Будьте ласкаві, скажіть... Щиро дякую Вам!

D) Спасибі Вам за..! Здрастуйте! Проходьте будь ласка!

3. Спілкування – це:

A) один із виявів соціальної взаємодії, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування;

В) не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений століттями спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного;

С) найважливіший, універсальний засіб організації та координації всіх видів суспільної діяльності;

D) сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок.

4. Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб:

А) досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх;

В) користуватися мовою в повсякденному житті;

С) добирати варіанти форм, слів, словосполучень, конструкцій речень;

D) бути ввічливим та толерантним.

5. Для висловлення власної точки зору використовуємо вислови:

А) я б сказав, що …; хочеться наголосити, що …;

В) а ось таке питання…; судячи з …;

С) у літературі є …; Ви не знаєте…?

D) у мене є ідея; мені теж так здається.

6. Точність мовлення – це:

А) адекватне мовне вираження дійсності;

В) зрозумілість;

С) відсутність у мові чужих їй елементів;

D) наявність неоднорідних за змістом одиниць мови.



4. Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

Питання для обговорення:

1. Мовленнєвий етикет, його історія, структура, види, призначення.

2. Український мовленнєвий етикет як виразник етнічної самобутності, модель універсальної мовної діяльності народу. Етикетні мовні формули й тональність спілкування.

3. Особливості етикету офіційно-ділового та наукового спілкування.

4. Культура мовлення медиків як невід’ємна частина лікарської деонтології. Ятрогенний вплив слова.

5. Значення слова в роботі медика. Особливості спілкування медичних працівників у різних ситуаціях.


Специфіка мовних стосунків між учасниками спілкування є важливим об’єктом наукових студій у сучасній лінгвістиці, філософії, психології, культурології.

Останнім часом активізувалася увага вчених до так званих «формул ввічливості», об’єднаних загальним поняттям «мовленнєвий етикет». Ця увага пояснюється тим, що життя сьогодні ставить нові вимоги до освіченості й шляхетності суспільства, до підвищення загальнолюдської культури. Відродження української духовності не можна уявити без уважного вивчення мовленнєвого етикету, що сформувався історично й передається від покоління до покоління як еталон ввічливої мовленнєвої поведінки народу, виразник людської гідності й честі, аристократизму духу.

Український мовленнєвий етикет нерозривно пов’язаний з національним характером українців, ментальністю, самобутнім способом мислення й світосприйняттям, психолінгвістичними та соціолінгвальними характеристиками. Простежується певна паралель між вдачею народу та його мовленнєвою поведінкою. Правила мовленнєвої культури втілені в системі стійких формул, своєрідних етикетних висловлень, прийнятих і запропонованих суспільством для ситуацій ввічливого контактування зі співрозмовником. До таких ситуацій належать: звертання до співрозмовника, привітання, знайомство, вибачення, подяка, вияви люб’язності, запрошення, віншування, висловлення прихильності, прощання, благословення та інші.

Стан розвитку сучасного мовознавства вимагає розв’язання багатьох теоретичних, і практичних завдань теорії ввічливого контактування, системного опису конструкцій мовленнєвого етикету з урахуванням синтаксичних, стилістичних та комунікативно-прагматичних параметрів.

Стереотипні формули ввічливості дослідники кваліфікують по-різному: «стилістичні формули» (М. Гудзій, С. Богуславський), «стилістичні трафарети» (Д. Лихачов, С. Богуславський), «стійкі формули» (Н. Формановська), «стереотипні формули» (В. Мансикка), «стилістичні шаблони» (Б. Ларін), «традиційні формули» (О. Творогов), «формули мовного етикету» (В. Литовченко, О. Миронюк, Н. Плющ, Я. Радевич-Винницький), «конструкції мовленнєвого етикету» (Я. Радевич-Винницький, Н. Гуйванюк), «етикетні формули» (С. Богдан), «формули ввічливості» (Н. Журавльова), «інтер’єктивні одиниці мовного етикету» (Л. Мацько), «етикетні висловлення» (Н. Гуйванюк).

Протягом двох останніх десятиліть посилилася увага дослідників до функціонування мовних одиниць у безпосередньому процесі комунікації. Відповідно в синтаксисі з’явилися нові напрями: функціональний, комунікативний, прагматичний та ін.

Мовленнєвий етикет як духовне надбання кожного народу розглядається в когнітивному, психолінгвістичному, соціолінгвістичному та етнокультурному аспектах. З урахуванням цих аспектів простежується проблема взаємозв’язку соціального та індивідуального у ввічливому спілкуванні українців.

Дослідники виділяють соціолінгвістичні категорії, властиві мовленнєвому етикету. Враховуючи соціальний статус комунікантів, поділяють їх на певні групи: 1) за віковою ознакою: діти – молодь – середнє покоління – старше покоління (межі приблизні); наприклад, старше покоління, як правило, традиційне і консервативне, молодь схильна до новацій, їй властиве змішане літературно-жаргонне використання формул ввічливості; 2) за ознакою рівня освіченості (вища, середня освіта тощо) і професійних занять інтелектуальною працею: інтелігенти / не інтелігенти; 3) за ознакою вихованості / невихованості: (недостатньо виховані комуніканти не використовують одиниць мовленнєвого етикету в відповідних ситуаціях або використовують грубі просторічні одиниці); 4) за місцем проживання (відображає використання регіонально-маркованих одиниць).

Формули ввічливості, як зазначають дослідники, найбільш виразно пов’язані з суспільною ситуацією та історичними змінами в суспільстві. Про це, зокрема, зазначає В. Сімович у статті «Наша товариська мова». Наприклад, автор зауважує, що «колишні форми товариської мови, поширені в колах інтелігенції ХVІІ – ХVІІІ ст. занепали, бо інтелігенція перебрала чужу «московську мову» та «її вислови», що такі товариські вислови, як «ваша милість», «його милість пан», «її милість пані», – це вже архаїзми, які можна зустріти хіба що в історичних повістях. Зазначає дослідник і про те, що між українським духовенством існував свій «товариський церемоніял», до якого належали вислови «ваша всечесність», «всечесніший», «преосвященний», «високопреподобний» та інші. Звертає увагу В.Сімович і на регіональні вияви окремих апеляційних форм. «На Буковині, – пише він, – вживається старе «пан-отець», якого не знає вже Галичина (тут «ксьондз»), на тій землі, що стояла довго під російським впливом, – «батюшка» .

Культурологічний аспект мовленнєвого етикету намітився ще в етнографічних працях українських дослідників ХІХ – початку ХХ ст. Проблеми українського мовленнєвого етикету стали об’єктом спеціального зацікавлення Якова Головацького. Зокрема, він зосередив увагу на важливих етнопсихологічних рисах етикетних висловів українського народу, вказавши на прямий зв’язок мовленнєвої поведінки окремої людини із загальною культурою народу. У праці «Слова-вітання, благословенства, чемности й обичайности у русинов» (1847 р.) дослідник писав: «… нарід образований, нарід обичайний, добрий, людський виробляє в своїй бесіді розличнії приговірки, в котрих явно оказуєся єго добре, зичливе серце, єго обичай, єго чемність, людськість. Ба, чим більше таких приговірок в якім язиці, тим сильніший і обичайніший є тот нарід, кому принадлежат, а хоть і не є, так певно був колись» [67]. Праця Якова Головацького започаткувала етнографічні дослідження культури в мовленні українців. У ній містяться цінні міркування про визначальні етнопсихологічні особливості етикетних висловів нашого народу, зокрема, доброта, сердечність, простота, ніжність, шанобливість, чемність. Такі «приговірки чемности» засвідчують «добре, зичливе серце» і служать тому, щоб «народ не спростакуватів». Дослідник наводить шаблонні вирази, які репрезентують комунікативну поведінку русинів у конкретних етикетних ситуаціях: привітаннях, висловах фатичного спілкування (запитання про здоров’я, сім’ю, новини, справи тощо), побажаннях, прощаннях, різноманітних звертаннях.

Мовленнєвий етикет розглядають як важливий аспект національно-культурної специфіки українського народу. Система етикетних формул є важливим складником національної мовленнєвої поведінки, що відображає соціальні характеристики комунікантів і є свідченням самобутності народу. Актуальність дослідження культурологічних аспектів особливо посилюється в наш час, у зв’язку із набуттям статусу державності українською мовою та вивченням її як іноземної в багатьох країнах світу.

Культура мовлення майбутнього лікаря – виразник його гідності й честі, освіченості й шляхетності, суттєва ознака фахових якостей. Звання лікаря – це обов’язок сповідувати високі морально-етичні принципи, мати багате світобачення, формувати глибоку духовність і дотримуватися норм ввічливої мовленнєвої поведінки.

На сучасному етапі створення нового суспільства стоїть завдання – сформувати мовну особистість. Компонентами поняття «мовна особистість» є:



  1. оволодіння мовними виражальними засобами;

  2. багатий словниковий запас і бажання постійно його поповнювати;

  3. активне використання національних етикетних формул у процесі організації міжособистісного спілкування.






















Компоненти культури фахового мовлення


























































































































































































































































правильність




логічність




чистота




Виразність




доступність




доречність




образність




змістовність




багатство (різноманітність)




емоційність




точність

Майбутній фахівець повинен прагнути до самореалізації, до конкурентоздатності, формувати в собі бачення перспективи неперервної мовної самоосвіти.

Продовжуючи мовну освіту фахівців у єдності з мовленнєвою практикою, необхідно враховувати такі лінгво-психо-соціо-когнітивні чинники: лінгвістичні (тон, регістр, стиль, мовна та комунікативна компетенція), нелінгвістичні (психологічні, психічні, фізіологічні, соціальні, конситуативні тощо) і когнітивні (сприйняття, осмислення, оцінка тощо). Це комплексна категорія, яка характеризує міжособистісні зв’язки учасників комунікації, більшою мірою зачіпає нелінгвістичні аспекти спілкування, але впливає також на його лінгвістичний складник та успішність комунікації в цілому. В аспекті розгортання комунікації вона може бути представлена таким чином: «інтенції мовців – стратегії спілкування – мовленнєві акти – регістри – індивідуальна манера спілкування – тональність спілкування – атмосфера спілкування» (Ф.Бацевич).

Культура спілкування передбачає використання займенникової ввічливо-пошанної форми множини. Загальноприйнятим є звертатися на «Ви» до старших за віком чи соціальним становищем, до людей малознайомих чи незнайомих. Звертання на «Ви» підкреслює шанобливе ставлення до співрозмовника. Перехід на «ти» в таких комунікативних ситуаціях сприймається як безтактність і неввічливість.

У мовленні жителів сільської місцевості збереглася давня українська традиція звертатися на «Ви» до батьків, а в окремих регіонах України – до старших братів та сестер.

Форма звертання на «ти» виражає близькі стосунки між співбесідниками, передає повагу та ввічливість, що виникли на основі товариськості, дружби, тісних родинних стосунків. У розмовному та художньому стилях ця форма функціонує як звертання до однолітків, друзів, близьких родичів.

Подекуди звертання «ти» може розцінюватися як некоректне, грубе, репрезентоване у фамільярному тоні. Мова йде про мовленнєву культуру в офіційних установах при спілкуванні інтелігенції, науковців, коли дехто дозволяє собі звертатися до молодших за віком і нижчих за службовим становищем на «ти». Така поведінка засвідчує невихованість осіб, які себе поважають більше, ніж інших.

Вживаючи форми пошанної множини, мовці часто припускаються прикрої помилки: використовують разом з Ви у минулому часі дієслово в однині, а не в множині, як-от: «Ви обіцяла, що поїдете», «Ви попросив отримати цей переказ». В цих прикладах порушено узгодження дієслова із займенником («Ви обіцяли», «Ви попросили»).

У науковому, публіцистичному мовленні займенник я у І особі множини найчастіше вживають в авторській мові. Таким чином автор, апелюючи до слухача, читача, ніби закликає його до співучасті в розгляді певного питання, в здійсненні дослідження тощо. Наприклад: «ми кваліфікували типи етикетних конструкцій…», «у другому розділі дисертації ми з’ясували формально-граматичні ознаки етикетного висловлення…», «на нашу думку, на сучасному етапі помітні деякі негативні тенденції щодо спрощення мовленнєвого етикету…».

Серед категорій культури фахового спілкування існує поняття «докторське ми», вживане замість ти або ви. Щоб висловити своє співчуття, співпереживання і водночас показати, що він не драматизує стану хворого, лікар говорить: «Як ми себе почуваємо? Нас не турбує більше безсоння?», «Справи у нас непогані, помітні ознаки одужання».

В офіційно-діловому стилі не вживають займенник-підмет, коли немає зв’язку речення з попереднім контекстом, як-от: «У процесі обговорення основних напрямів роботи семінару-наради було ухвалено такі рішення:


  • внести зміни та доповнення до Типових програм з навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації;

  • продовжити роботу над створенням дистанційних курсів з української мови, беручи до уваги досвід викладачів Національного фармацевтичного університету та Буковинського державного медичного університету;

  • звернутися до Міністерства охорони здоров’я України з проханням про запровадження елективних курсів «Теорія і практика професійної комунікації», «Культура наукової мови і мовна модель сучасного інформаційного простору», «Культура мовлення медика», «Мовний етикет лікаря», «Сучасна медична термінологія»».

Значення слова в роботі медика. Особливості спілкування медичних працівників у різних ситуаціях. Розмова лікаря з хворим, де б вона не відбувалася, повинна бути коректною, недопустимі анекдоти та двозначні, розкуті, безцеремонні жарти, що підривають авторитет лікаря й водночас травмують психіку хворого, принижують його честь і гідність, позбавляють лікаря милосердя, доброти, загальнолюдської та лікарської мудрості.

Натомість, необразливий жарт, почуття гумору змінюють настрій хворого. Адже добра усмішка, сміх – найкращі ліки для душі, найкращий запобіжний клапан. Доцільний гумор знімає стан страху, нагнітання. Але все має свою міру. Звісно, ми будемо з почуттям неприязні згадувати лікаря, який на питання хворого «Що показали обстеження?» відповідатиме дикими й безглуздими фразами: «Все йде хокей»; «Усі ходимо під Богом»; «З Вами нічого говорити, принаймні українською мовою, тільки тарабарською». Остання «дотепна» репліка була адресована хворій бабусі, яка довго не могла зрозуміти роз’яснення свого лікаря про суть її хвороби. Раціональний оптимізм лікаря не повинен переходити меж і набувати рис несерйозності й легкодумства. Лікарям повинна бути притаманна «одвічна таємниця зізнання», інтелекту, культури спілкування з хворим.

Велике морально-етичне й соціальне значення має комплімент лікаря, хоча б тому, що, як різновид слова, він може лікувати або ранити. Деякі лікарі стверджують, що кожний комплімент збільшує тривалість життя мінімум на півгодини. Комплімент, як і втіха, співчуття, підбадьорюють співбесідника, піднімають його настрій. Але щоразу, коли компліменти лікаря, медсестри чи санітарки є недоброзичливими, недоцільними й низькопробними, їх адресат відчуває досить-таки обтяжуюче почуття розчарування, засмучення. Подібні компліменти ми чуємо в мовленні лікаря біля ліжка хворих: «Молодець хвора, все ще тягне!» або ж викладач у присутності хворих пояснює: «Цей – повний, а у таких рана загоюється гірше, ніж у худих, можливе скупчення гною». Після виходу лікарів і студентів з палати «худий» радіє, а «товстий» у паніці. Без сумніву, «товстий» відчуває образу, приниження. До неетичних належать і компліменти на свою адресу. Принизливо, коли лікар самопохвалою, зазнайством зараховує себе в пророки, чарівники, не завжди враховуючи свої справжні здібності. На практиці це призводить до зниження авторитету лікарів, усієї системи охорони здоров’я, а головне – до негативного ефекту лікування.

Неодмінною ознакою культури й досвідченості лікаря є збереження в таємниці певних відомостей про хворого від оточуючих його осіб і від самого хворого. У розмові з хворим не можна зловживати спеціальною медичною термінологією.



Короткий словник ключових понять до теми:

Антиетикет – порушення норм спілкувального етикету у взаєминах між людьми.

Ввічливість – це чемність, дотримання правил пристойності у вчинках і в мовленні, вияв вихованості.

Етикет – установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві.

Етнолінгвістика – розділ лінгвістики, що вивчає зв’язок мови з життям народу, відбиття в мові фольклору та міфів матеріальної та духовної культури етносу.

Етнопсихологія – розділ психології, який вивчає психічний склад якого-небудь народу, племені.

Етнос – спільнота людей (плем’я, народність, нація), що історично склалася та має соціальну цілісність і оригінальний стереотип поведінки.

Інтенція – 1) направленість свідомості на певний об’єкт; 2) намір, задум, конкретна спрямованість психічної активності людини на будь-який об’єкт.

Когнітивна лінгвістика – розділ мовознавства, що вивчає процес породження, сприймання, розуміння мови; роль мови в пізнавальній діяльності людини.

Комунікант – учасник комунікації, який володіє мовними засобами для передавання інформації, здійснює мовну діяльність.

Культура мови – мовознавча наука, яка на основі даних лексики, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови й оцінювання мовних одиниць і явищ.

Культура мовлення – лінгводидактична наука, яка вивчає стан і статус норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних мовців, соціальний та особистісний аспекти їх культуромовної діяльності.

Менталітет – сукупність психічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних та інших особливостей мислення народу, соціальної групи або індивіда, що проявляється в культурі, мові, поведінці тощо.

Мовленнєвий етикет – це мовний етикет у реалізації, тобто застосовуваний у конкретних актах спілкування.

Психолінгвістика – наука, яка вивчає процеси мовної діяльності, сприймання й відтворення мови, наміри мовця в процесі здійснення мовного акту.

Соціологія мови – галузь прикладного мовознавства, що займається дослідженням суспільних умов функціонування мови, зокрема, як суспільні чинники, зміни в культурі, соціальній структурі суспільства впливають на еволюцію мови.

Спілкувальний етикет – це дотримання узвичаєних норм поведінки у спілкуванні людей.

Фамільярний – надміру невимушений, розв’язний, безцеремонний; панібратський.

Формули ввічливості – усталені, культурно обумовлені типи мовленнєвої поведінки в певних ситуаціях.

5. Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

Вправи та завдання до теми:

Завдання 1. Підберіть синоніми до прикметника ввічливий.

Завдання 2. Напишіть усі можливі формули привітання і прощання з близькими і малознайомими людьми. Поясніть різницю між цими виразами.

Завдання 3. Складіть діалог у кількох варіантах:

а) знайомство студентів; б) діалог лікаря та пацієнта; в) знайомство незнайомих людей у поїзді (автобусі). Якими засобами ввічливості ви скористаєтесь? Чи однакові вони будуть в усіх трьох текстах? Якщо ні, то чому?



Завдання 4. Продовжіть синонімічні ряди:

вибачте, пробачте …

дякую, спасибі …

прошу, благаю …

бувай, прощавай …

Завдання 5. З’ясуйте роль у мовленнєвому етикеті займенників 2 особи (однини і множини): ти / Ви. Охарактеризуйте стилістичні функції цих займенників, використовуючи ілюстрації з художнього, наукового та епістолярного стилів.

Завдання 6. Прочитайте афоризми, витлумачте їхнє значення.

1. Ніщо не коштує так дешево і ніщо не цінується нами так дорого, як ввічливість (Мігель де Сервантес Сааведра).

2. ...Я б просила у цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

люде будьте взаємоввічливі (Л. Костенко).

3. Вдячність – найчудовіша з квітів душі (Генрі Уорд Бічер).

4. Тільки своєчасна вдячність приємна (Менандр).

5. Помилятися – людяно, пробачати – божественно (О. Поп).

6. Завжди потрібно прощати: того, хто кається – заради нього самого, того, хто не кається – заради самого себе (Марія Ебнер-Ешенбах).

7. Чимало людей дорожать увагою до свого прохання майже так само, як і виконанням цього прохання (Джон Леббок).

8. Співчуття – це не почуття; це скоріше шляхетна скерованість душі, готовність до сприйняття любові, милості та інших доброчинних почуттів (Данте Аліґ’єрі ).

9. Єдина розкіш мені відома – і це розкіш людського спілкування (Антуан де Сент-Екзюпері).



Завдання 7. Наведіть приклади прислів’їв та приказок, в яких лаконічно узагальнюються погляди українського народу на культуру спілкування. Долучіть до власної мовленнєвої скарбнички і подані вислови:

Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Умієш говорити – умій слухати.

Гостре словечко коле сердечко.

І від солодких слів буває гірко.

Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.

Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути.

Вода все ополоще, а злого слова – ні.

Удар забувається, а слово пам’ятається.

Давши слово – держись, не давши – кріпись.

Завдання 8. Підберіть цитати про невміле користування словом, мовленнєвий суржик.

Завдання 9. Відредагуйте текст.

Чому я хочу бути лікарем? Над цим замислилася я давно, коли подивилась одну передачу «Здоровя». У ній розповідалося. Яке значення має наука генетика для медицини. Досліди з генетики і медицини сприяють лікуванню наслідкових хвороб. Медико-генетична допомога покликана полегшити страждання хворих. Зараз у медицині йде наступ на головного ворога людини – сердечно-сосудисті захворювання і злоякісні опухи.

Люди в білих халатах... Скільки радощів вони приносять людям, яким врятували життя, поліпшили здоров’я. У людини скоїлося горе: від тяжкого стресу в неї – сердешний приступ. І за першим покликом до неї мчить швидка допомога. Хворому краще і він дякує лікарю за своєчасне кваліфіковане лікування...

Я вважаю, що бути справжнім лікарем – це означає мати глибокі знання по медицині, приходити на допомогу хворим у любий час дня і ночі, терпляче лікувати їх, завірити їх, ніколи у своїй важкій праці не втрачати присутності духу. Вірити у перемогу в боротьбі за здоров’я людей.



Завдання 10. Доберіть із художніх творів словесні описи мовленнєвого використання невербальних засобів спілкування. Охарактеризуйте комунікативно-стилістичні функції жестів, міміки, рухів.

Завдання 11. Ознайомтеся зі зразками мовленнєвих форм прощання, що вживаються в різних лінгвосоціальних ситуаціях. Якими, на Вашу думку, немовними елементами поведінки можуть супроводжуватися прощальні етикетні вислови?

1. / Іван:/ Не можу. До побачення (Прощається).

/Микола:/ Будь здоров! Я проведу тебе (І.Микитенко).

2. – Ну, добраніч, – сказала тихо, але в хату не повернулася. Ілько переступив перелаз і зупинився по той бік.

– Добраніч, – відповів, подаючи Павлинці руку (Ю. Мейгеш).

3. – Прощавайте! – гукнув.

– Прощавай, синку, та гляди себе! – сказав батько, поцілувавшись (П.Мирний).

Завдання 12. Ознайомтеся із самобутніми формами звертань закоханих. Запропонуйте свої варіанти інтимних звертальних висловів.

1. [Тарас:] Тетяно, голубко чистая моя! Де ж ти! Горличко!.. (І.Карпенко-Карий).

2. [Максим:] Галю, ти тут? Галочко, ясонько, рибонько! (Л.Яновська).

3. – Нелюб убиває, - каже. – Ох, Марочку, серце моє, коби ж то ти знав, як він б’є! Ох, да як же він мене б’є! А ти не чув?

– Чув, голубко моя нещасливая. Продав зараз і грунтик і хату, а сам пішов сюда. Буду, гадаю собі, до їх в найми проситься, та й не дам мою квітку толочити. Я тебе не дам, криничко моя! – Так говорив, обнімаючи її, як голуб голубку (Ю.Федькович).

4. – Любаво, ладонько моя дорога! – шепотів він їй найніжніші слова, які знав (В.Малик).

5. – Ні, я тебе не покину, ангеле мій небесний, – дійся Божа Воля! (Ю.Федькович).

6. – Спасибі, дівчино, моя пишна квітка, люби лише вірно і жди до осені (О.Кобилянська).

7. [ Тетяна:] Раю мій!

[Тарас:] Ще перший раз в житті моїм обвіяло мене повітрям раю!..

Тепер я з вітром побратаюсь і на його легких крилах на Січ летіти буду і день і ніч!.. Щоб, там своє зробивши діло, не вітром вже, а думкою прудкою сюди прилинуть, напиться щастя щоб з тобою, моя ти зоре, раю мій! (І.Карпенко-Карий).

8. – Серце, серденько!

– Раю мій, покою!

Тільки й бесіди в їх було.

– Ох, Штефаночку, ти милий мій, а не покинеш ти мене? – прощебетала вона нарешті, склонивши голівку свою, мов рожеву квіточку, на Штефанові груди.

– Зоре моя ясна, світе мій рожевий, як ти можеш мене оце питати? Не питай, душко, не рви мого серця, бо я ще хочу жити, я ще хочу з тобою нажитися!

Вона зомліла.

– Бери, вийми, – каже, – мою душу!.. Козаче мій, місяцю мій, соколе мій! (Ю.Федькович).

9. – Ти, моя люба чаклунко, не змінилася анітрохи, – ніжність і любовний щем спалахнули в його зіницях (М.Івасюк).

Завдання 13. Підготуйте і виголосіть в аудиторії 2-4- хвилинний виступ на одну із запропонованих орієнтовних тем. Правильно оформіть на окремих листках його конспект (план і тези). Наприклад:

«Мовленнєвий етикет – духовне надбання кожного народу», «Мовленнєвий етикет і стилі сучасної української мови», «Особливості використання конструкцій мовленнєвого етикету в науковому стилі», «Слово як лікувальний фактор».



Завдання 14. Протлумачте значення невербальних засобів спілкування, заповнивши таблицю


з/п

Жести, пози

Значення

1.

Руки схрещені на грудях




2.

Голова нахилена вниз і вбік, очі опущені




3.

Підборіддя, підперте великим пальцем




4.

Пальці складені гостроверхим дашком




5.

Виставлені з кишень великі пальці




6.

Постукування пальцями по столу




7.

Звернені до партнера руки




8.

Руки закладені за спину




9.

Потирання кінчика носа




10.

Частотне ходіння по кімнаті





6. Перевірка кінцевого рівня знань студентів

Запитання для перевірки кінцевого рівня знань

1. Що Ви розумієте під системою мовленнєвого етикету українського народу?

2. Які відмінності існують між загальномовними та регіональними формулами етикету?

3. Які соціально-психологічні чинники впливають на вибір тієї чи іншої етикетної конструкції?

4. Як традиційно українці вітаються, висловлюють вдячність і прохання, просять вибачення, прощаються?

5. Як фактор адресата впливає на вибір звертання (ти / Ви)?

6. Чи доречно використовувати гумор при офіційному спілкуванні? Відповідь ілюструйте прикладами.
7. Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал