«Сучасна українська мова як засіб професійного спілкування»



Сторінка4/13
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Полісемія (багатозначність) – це здатність одного слова називати кілька різних предметів чи явищ дійсності, тобто реалізувати своє значення в різних контекстах. Незважаючи на негативне ставлення до явищ полісемії в галузі термінології, багатозначність все одно існує як об’єктивне явище. Полісемії уникають завдяки зверненню до широкого контексту. Її прояви в термінології, стримувані чіткими логіко-семантичними межами, значно вужчі, ніж у загальнолітературній мові. Тип полісемії, властивий медичним термінам, пов’язаний з термінологізацією загальнонародних назв (поле, шлях, русло). Зміст позначуваних ними наукових понять конкретизується, поглиблюється їхнім входженням у відповідні словосполучення (операційне поле, поле зору, дихальні шляхи, кров’яне русло).

Омонімія. Група омонімів терміносистеми медицини досить нечисленна. У сучасній лінгвістиці омонімія визначається як звуковий збіг різних мовних одиниць, які семантично не пов’язані одна з одною.

Міжгалузева омонімія пов’язана насамперед з тим, що перехід слова із загальновживаної сфери чи іншої галузі знань передбачає розходження значень між словом і медичним терміном, за ними закріплені різні дефініції, наприклад: термін операція вживається в медичній, банківській (економічній) та військовій терміносистемах. Подібне функціонування термінів розглядаємо як розвиток міжсистемних (міжгалузевих) омонімічних відношень.



Паронімія. Якщо омонімія як різновид лексичних відношень, пов’язаних із формою знака, ґрунтується на повному збігові його фонетичного складу, то паронімія передбачає частковий збіг, подібність структури й вимови слів, різних за значенням. Термін «паронімія» в мовознавчій літературі використовується у двох значеннях: 1) «однокореневі слова, які подібні за структурою й вимовою, належать до однієї частини мови чи мають спільні граматичні ознаки, але різняться за своїм значенням»: кривавий – кровний, кров’яний – кров’янистий, здравиця – здравниця; 2) «слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням»: в’язи – м’язи, стрес – струс, гамувати – тамувати.

Паронімія мало властива медичній термінології. Функціонування такого лексичного шару у фаховій лексиці позначене насамперед впливом інтернаціональних елементів. Часткова подібність деяких медичних термінолексем зумовлюється подібністю тих словотвірних формантів, які входять до їхнього складу. Серед основних чинників, що визначають особливості паронімів, є семантична зумовленість. Кожна паронімічна пара чи група здебільшого має свою специфіку, тому при зіставленні паронімів виявляємо здатність кожного з них до сполучення з іншими словами. Так, термін іншомовного походження дефектний (лат. defectus – «недолік») (зі значенням «який має дефект, ваду; неповноцінний, зіпсований») реалізує свої валентності у словосполученнях дефектний виріб, дефектний плід, а термін дефективний – «який має психічні або фізичні вади; ненормальний» – у словосполученнях дефективна вимова, дефективна психіка тощо.



Синонімія. З-поміж базових парадигматичних груп (полісемія, омонімія, антонімія) в українській медичній терміносистемі найширше представлена синонімія – семантичне явище, яке вважається в лексиці однією з найважливіших системотвірних категорій. Проблема синонімії тісно пов’язана з процесом унормування медико-клінічної термінології на сучасному етапі.

На сьогодні в лінгвістичній літературі виробилося розуміння синонімів як слів або їхніх окремих значень (при полісемії), а також стійких словосполучень, афіксів, словотвірних типів, граматичних форм, у тому числі синтаксичних конструкцій, які при повній чи частковій формальній відмінності мають тотожні або майже тотожні значення (з можливими відмінностями в стилістичній і граматичній характеристиках та в сполучуваності).

Синонімія в термінології кваліфікується як явище негативне: вона зумовлює нечіткість як з погляду вираження, так і змісту терміна. Те, що для загальної мови є позитивним (синонімія сприяє збагаченню й урізноманітненню мовлення), у фаховому спілкуванні небажане. Однак синонімія й у сфері фіксації (в термінологічних стандартах, словниках), й у сфері функціонування (у фаховій літературі, усно-професійному мовленні) широко використовується.

Існування явища синонімії пояснюється тим, що українська медична термінологія як складова частина мови, її підсистема, розвивається за законами, характерними мові в цілому. Джерелом поповнення будь-якої термінології є загальновживана лексика. З нею, як правило, не втрачають генетичних і синхронних зв’язків слова, що стають термінами.

Синонімія в термінології багато в чому відрізняється від загальномовної. У літературній мові синоніми співвідносяться переважно з предметним, денотативним значенням, а в термінології – з поняттям, сигніфікатом. Сигніфікативні групування, чи ряди синонімів, є відображенням сучасного стану розвитку термінологічної системи, денотативні ж ряди деякою мірою відбивають історію розвитку цієї системи. У них представлені різні за хронологією терміни для позначення одного й того самого поняття, з яких одні відмирають, інші залишаються функціонувати в мові. Отже, синоніми в термінології мають іншу природу та виконують інші функції порівняно із загальномовними.

Неоднозначність тлумачення явища синонімії в термінології можна пояснити тим, що, з одного боку, термінологія оцінюється з лексикологічного погляду, який полягає у збиранні й фіксації усіх можливих варіантів, простеження історії походження, вивчення морфологічної та семантичної структури, особливостей вживання синонімічних термінологічних назв. З філософського погляду важливим є питання форми і змісту, при якому те саме поняття може мати дві або більше форми вираження.

Другий аспект – власне термінологічний – полягає у нормалізації термінології відповідно до потреб спілкування у тій чи іншій сфері. З цього погляду синонімія видається небажаним явищем. Із цього боку виправданим є прагнення залишити поза термінологією подвійність або множинність називання з тим, щоб одному поняттю відповідав один термін.

У термінологічних системах відбивається боротьба двох протилежних тенденцій. З одного боку, в процесі безперервного розвитку науки і техніки, з появою нових понять і поглибленням знань про вже відомі предмети та явища дійсності в мові науки активізується термінотворення, що дає широкий простір лексичному дублюванню. З іншого боку, науковий стиль більше, ніж будь-який інший, потребує чіткості найменувань. Звідси – природне прагнення позбавитися дублетності термінів, що ускладнює цілісність сприйняття наукової інформації і часто стає причиною неправильного розуміння тексту. Тому синонімія є недоліком термінологічних систем.

У спеціальній лексиці синоніми виникають і як пошук більш раціонального позначення, і як вияв своєї системності в термінах різних шкіл і напрямів, і як результат запозичень. Розвиток медичної термінології показує, що значна частина її сучасних синонімів є досить давньою і має різні шляхи виникнення.

В українській медико-клінічній термінології синонімічні ряди утворилися внаслідок: 1) паралельного вживання питомого й іншомовного термінів з тим самим значенням: кровотворення – гемопоез, новоутворення – неоплазма, недокрів’я – анемія; 2) мовної економії, що породжує синонімію різних структурних рівнів, наприклад: утворення однослівних складноскорочених назв з окремих компонентів, що входять до складу терміна-словосполучення: вегетативний невроз – вегетоневроз, ревматичний кардит – ревмокардит; використання повних форм та абревіатур: адренокортикотропний гормон – АКТГ; 3) паралельного функціонування однозначеннєвих термінів, запозичених із різних мов: енцефаластенія – церебрастенія, нефрографія – ренографія; 4) утворення термінів-епонімів: капіляротоксикоз – геморагічна пурпура Геноха, вірусна діарея – хвороба Спенсера; 5) пояснення наукових понять шляхом опису їхніх істотних ознак: кокцигодинія – куприковий біль, колоптоз – опущення товстої кишки; 6) відродження тих чи інших термінів, які з певних причин не використовувалися протягом якогось часу: пропасниця, правець, нежить.

Серед медичних термінів-синонімів переважну більшість становлять абсолютні синоніми, або лексичні дублети (без семантичних відмінностей). Подана нижче класифікація синонімів еквівалентного типу дасть можливість з’ясувати, що абсолютна синонімія представлена термінологічними рядами, компоненти яких мають спільну дефініцію і не утворюють переносних значень.

Синоніми медико-клінічних термінів з тотожним значенням можна класифікувати за такими ознаками:

1. Синонімічні ряди, у складі яких слова походять з різних мов. Наприклад, термін пульмоноектомія («цілковите видалення легені») складається з латинського слова pulmo – «легеня» та грецького слова ectome – «вирізування»; більш правильно звучить відповідний клінічний термін пневмонектомія, утворений із двох слів грецької мови. Поширена синонімія грецьких і латинських терміноелементів, які позначають той самий орган: тифлопексія (грец.) і цекоneксія (лат.), вагіноnексія (лат.) і кольпоneксія (гр.) та ін.

2. Синоніми, утворені внаслідок перестановки компонентів, що складають термін. Так, на позначення поняття «збільшення селезінки» вживаються нормативні терміни спленомегалія і мегалоспленія.

3. Синонімічні пари, утворені шляхом скорочення основного найменування. Наприклад, так виникла лексема кандидоз – синонім нормативного клінічного терміна кандидамікоз («захворювання, викликане грибком із роду кандид»); аналогічно: атероматоз – атероз, калькаріурія – калькурія.

4. Описові синоніми щодо основного клінічного терміна. Так, словосполучення термінологічного характеру гострий атрофічний спіральний дитячий параліч вживається на позначення «запалення сірої речовини спинного мозку в дітей» і є еквівалентом для нормативного клінічного терміна поліомієліт. Термін подагра із значенням «хронічне захворювання, спричинене відкладанням солей сечової кислоти у тканинах» може заступатися складними відповідниками уточнювального характеру уратний артрит або сечокислий діатез. Такі синоніми пояснюють поняття шляхом опису їхніх істотних ознак. Наприклад, біномне хоріоектодермальна епітеліома характеризує нормативний клінічний термін дисгермінома як епітеліальний рак ембріонального походження.

5. Синонімічні пари, утворені вживанням однослівної складно-скороченої назви як синоніма до нормативного терміна-словосполучення, наприклад, сегментектоміясегментарна резекція.

6. Термінологічна синонімія у сфері медицини може виявлятися під час заміщення одного терміна-словосполучення іншим: інкубаційний період – латентний період, мононуклеоз інфекційний – моноцитарна ангіна, фантомні відчуття – фантом ампутованих.

7. Синоніми, утворені додаванням уточнювальної частини. Так, на позначення поняття «підвищення кількості жиру в крові» вживається термін гіперліпемія – синонім, який уточнює нормативний клінічний термін ліпемія.

8. Синоніми, що прийшли з народної медицини, наприклад, викиденьаборт, сибіркаантракс тощо.

9. Використання абревіатур як синонімічних назв до повної форми нормативного клінічного терміна (СНІД, ЕКГ тощо).

10. Пари дублетів, де український еквівалент є точним перекладом нормативного клінічного терміна-інтернаціоналізму. Здебільшого такий еквівалент є словотвірною калькою. Наприклад, на позначення поняття «численне запалення нервів» вживаються терміни численний неврит і поліневрит. Серед таких дублетів багато калькованих прикметників: летальний – смертельний (наслідок), антифебрильний – протигарячковий (засіб), ретрофарингіальний – заглотковий (абсцес), кардіопульмональна – серцево-легенева (недостатність).

У клінічній медицині іншомовні терміни домінують за частотністю вживання. Їхньою перевагою порівняно з національними є однозначність, лаконічність, словотворча гнучкість, звідси – більша відповідність науковому поняттю.

Отже, українська медична термінологія характеризується добре розвиненою лексико-семантичною організацією, її основні системні явища (полісемія, омонімія, антонімія, паронімія, синонімія) мають специфічний вияв, що засвідчує відносну самостійність термінології як підсистеми літературної мови.



5. Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

Завдання 1. Поєднайте терміни із визначеннями:

Герніологія

Наука про розвиток, мікроскопічну будову, функції органів і тканин людини та тварин

Гістологія

Наука про механізми, прояви, перебіг і наслідки реакцій організму на антигени в нормі і патології; наука про імунітет

Імунологія

Наука про грижі

Імуноморфологія

Наука про етіологію, патогенез, клінічні прояви, профілактику та лікування системи крові; наука про кров

Вірусологія

Наука про клітинні основи імунітету

Гематологія

Медико-біологічна наука про віруси

Анатомія

Медична дисципліна, що вивчає шкіру та її патологію, зокрема у зв’язку із захворюваннями загального характеру

Дерматологія

Медико-біологічна наука про форми й будову тіла людини та тварин

Неврологія

Наука про серце та його хвороби

Кардіологія

Галузь медицини, що вивчає нервову систему та її захворювання

Завдання 2. Підкресліть терміни. Розмежуйте загальнонаукову та спеціальну термінологічну лексику.

«Лікувати хворого, а не хворобу» (М.Я. Мудров) – така традиційна вимога медицини. Зараз вона особливо актуальна, адже, згідно з Концепцією Болонського процесу та його вимог в Україні відбувається перехід галузі на засади державно-страхової медицини, а її викладання – на принципи кредитно-модульної системи. При цьому важливо зберегти принцип індивідуалізації профілактики та лікування хворих.

Особливого значення набуває середня медична освіта, оскільки в багатьох ситуаціях саме на середніх медичних працівників покладатимуться багато функцій первинної медико-санітарної допомоги.

Важливо також, щоб у структурі сімейної медицини далеко не останнє місце зайняв середній медичний працівник. Одному сімейному лікареві повинні допомагати 4–5 фельдшерів. Як бачимо, вкрай необхідна нова концепція підготовки фельдшера. Зрозуміло, що сучасний фельдшер має бути не лише статистом, який фіксує з медичної точки зору зміну стану здоров’я, а й активним учасником боротьби за здоров’я всієї сім’ї, родини, колективу, держави (Середюк Н.М.).

Завдання 3. Охарактеризуйте на прикладі поданого контексту співвідношення українських і запозичених компонентів у терміносистемі медицини.

Поняття про будову тіла складається з таких даних: 1) зросту; 2) угодованості; 3) форми тіла; 4) ступеня розвитку і тонусу м’язів; 5) будови скелета. Ці дані отримують при огляді хворого за допомогою вимірювання зросту, маси тіла, обводу грудної клітки.

Надмірно високий або гігантський зріст, як і надмірно низький, карликовий зріст зумовлені розладом функцій ендокринної системи. Гігантизм відзначається видовженням усього тіла, особливо кінцівок.

Інша різновидність порушення зросту – акромегалія (аденома передньої частки гіпофіза) характерна збільшенням кисті, пальців, стоп. Карликовий зріст може бути зумовлений зниженням функції передньої частки гіпофіза (гіпофізарний карликовий зріст, нанізм) або зниженням функції щитоподібної залози (кретинізм). Низький зріст може бути наслідком перенесеного рахіту. Зріст тіла людини зменшується в старості (унаслідок атрофії кісткового скелета). Зменшується він і при туберкульозі хребта (унаслідок утворення горба і згинання допереду верхньої половини тулуба) (Середюк Н.М.).

Завдання 4. Введіть подані медичні терміни у мінімальний контекст, попередньо ознайомившись із їхнім лексичним значенням, зафіксованим у «Тлумачному словнику медичних термінів» (Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Тлумачний словник медичних термінів: рос., латин. та укр. мовами: для лікарів, науковців, студ. мед. навч. закл. – К.: Ірпінь: ВТФ Перун, 2010. – 848 с.):

інтернатура – форма стажування, спеціалізації, удосконалення лікарів-випускників з однієї дисципліни у великих клініках, лікарнях; здійснюється протягом одного або кількох років;

гігієна – наука про методи запобігання хворобам; наука про здоров’я та його збереження;

недокрів’я (анемія) – гостра або хронічна хвороба чи стан, зумовлені зниженням кількості гемоглобіну та (або) червонокрівців у крові внаслідок зменшення утворення чи збільшення руйнування їх;

патронаж – проведення профілактичних та оздоровчих заходів (лікувальними закладами) вдома (наприклад, патронаж дитячих консультацій);

релаксація – 1) розслаблення скелетних м’язів; 2) зняття психічного напруження;

ремісія – тимчасове полегшення або повне зникнення проявів хвороби;

рентгенограма – зображення, отримане за умови застосування променів Рентгена і зафіксоване на світлочутливому матеріалі;

рецепт – письмова вказівка лікаря провізору про виготовлення, видавання та вживання ліків;

рецидив – 1) повернення хвороби під час або відразу після одужання; 2) повторення будь-якого явища після удаваного його зникнення.



Завдання 5. Перекладіть клінічні терміни, з’ясуйте їх значення, користуючись словником у посібнику Рудик О.В., Гуцол М.І. Клінічна термінологія. Словотвір: Посібник. – Івано-Франківськ: Видавець Кушнір Г.М., 2010. – 348 с.

Symptoma, atis, n; sympathia, ae, f; prioritas, atis, f; phasa, ae, f; pigmentatio, onis, f; parasitologia, ae, f; ordinator, oris, m; nevrologia, ae, f; mimica, ae, f; orbus, i, m; jodum, i, n; vaccinum, i, n; morphologia, ae, f; mixturа, ae, f; endocrinologia, ae, f.



Завдання 6. Введіть подані медичні терміни у словосполучення:

авітаміноз, адреналін, епітелій, епілепсія, транквілізатор, невралгічний, евтаназія, консиліум.



Завдання 7. Поєднайте терміни із визначеннями:

Летаргія

Збільшена частота серцевих скорочень понад 100 за хв (у дорослих); прискорене серцебиття

Ревматолог

Фахівець з офтальмології

Офтальмолог

Нав’язливий страх перед вогнем або пожежею

Ембріопатія

Глибокий сон з ослабленням проявів життєдіяльності; уявна смерть

Варикоз

Запалення кістки

Тахікардія

Викривлення хребта у фронтальній площині з обов’язковою ознакою скручування його

Остит

Фахівець із діагностики та лікування ревматичних станів

Пірофобія

Аномалія розвитку, спричинена порушенням ембріогенезу; хворобливий стан ембріона

Сколіоз

Нерівномірне збільшення просвіту вен з утворенням випинань і вузлуватої покрученості та розвитком порушень кровообігу

Міома

Злоякісна пухлина з клітин, які утворюють меланін

Меланома

Доброякісна пухлина, що походить із м’язової тканини

Завдання 8. З’ясуйте значення десяти медичних термінів із Вашого майбутнього фаху. Уведіть обрані Вами терміни в контекст.

Завдання 9. Виконайте тестові завдання:

1. Слово операція розглядаємо як



А загальнонауковий термін В міжгалузевий термін

Б загальномедичний термін Г вузькоспеціальний термін

Д професіоналізм

2. Термін українського походження наведено в рядку:



А грип В туберкульоз

Б малярія Г віспа

Д усі слова є іншомовними

3. Правильно дібрані українські відповідники до всіх іншомовних слів, крім:



А вакуум – порожнина В анемія – недокрів’я

Б комплекція – статура Г характер – вдача

Д усі правильні

4. Слова видужати, одужати є:



А лексичні дублети В пароніми

Б варіанти одного слова Г омоніми

Д не мають лексико-семантичного зв’язку

5. Синонім до терміна невизначений діагноз наведено в рядку



А неправильний В помилковий

Б незрозумілий Г сумнівний

Д суперечливий

6. Правильно підібрано антоніми до кожного з поданих термінів, крім:



А інфекція –дезінфекція В ушкоджений орган – цілий орган

Б запальний – протизапальний Г висока температура – нормальна температура

Д усі варіанти правильні

7. Прикметник шкірний не може поєднуватися зі словом



А покрив

Б подразник

В рефлекс

Г виріб

Д поєднується з усіма словами

8. Допущено помилку в сталому звороті:



А дезінфікувальний розчин В хворий грипом

Б задавнена хвороба Г перебіг хвороби

Д усі правильні

9. Неправильно наведено ряд спільнокореневих слів:



А ангіна, ангінозний В кровозамінник, кров’яний, недокрів’я

Б анамнез, анамнезний Г раціон, раціонний

Д усі правильні

10. Термін вивих утворено способом, поданим у рядку:



А префіксальний В префіксально-суфіксальний

Б суфіксальний Г безафіксний

Д композиція

11. За допомогою суфікса -озн- творяться всі прикметники, крім:



А медикаментозний В коматозний

Б туберкульозний Г каріозний

Д усі прикметники

12. Допущено помилки у творенні прикметників:



А рецепт – рецептурний В лікарня – лікарняний

Б шкіра – шкірний Г спазм – спастичний

Д усі правильні

13. Не має спільнокореневого дієслова термін у рядку

А госпіталізація В реабілітація

Б диспансеризація Г анестезія



Д мають усі

14. Допущено помилку в написанні терміна



А дезінфікувати

Б адаптувати

В діагнозувати

Г вакцинувати

Д пальпувати

15. Не може сполучатися з іменником діагноз дієслово в рядку



А обґрунтувати В підтвердити

Б поставити Г уточнити

Д усі варіанти правильні

16. Правильно утворено слова на позначення ознаки від усіх поданих дієслів, крім:



А припекти – припікальний В розвантажувати - розвантажувальний

Б стискати – стискальний Г виснажувати - виснажувальний

Д усі варіанти правильні

17. Спрощення не відбувається у групі приголосних у слові



А перехрес..ні симптоми

Б перс..неподібний хрящ

В тиж..невий курс лікування

Г рентгеноконтрас..на речовина

Д відбувається в усіх прикметниках

18. Чергування голосних відбувається в корені кожного слова, крім:



А неспокійне відділення

Б опікове відділення

В пологове відділення

Г очне відділення

Д мають усі прикметники

19. Порушено правописні норми слова в рядку:



А болем В ліктем

Б грижею Г статтю

Д усі написано правильно

20. Через дефіс треба писати всі складні слова, крім поданого в рядку:



А шкірно/венерологічний В жовчно/кам’яний

Б медико/санітарний Г повітряно/крапельний

Д усі слова пишемо через дефіс

6. Перевірка кінцевого рівня знань студентів

Завдання для перевірки кінцевого рівня знань

1. Охарактеризуйте склад медичної терміносистеми.

2. Дайте характеристику основних лексичних категорій медичного тексту.

3. Розгляньте особливості розвитку основних лексико-семантичних процесів на термінологічному матеріалі.

4. Проаналізуйте явище антонімії як один із проявів системних відношень у термінології.

5. Наведіть приклади лексичних та словотвірних антонімів.

6. За допомогою яких префіксів реалізується протилежність понять у сфері медицини?

7. Поміркуйте, чому в термінології явище синонімії є небажаним?

8. Унаслідок яких чинників утворилася більшість синонімічних рядів в українській медичній термінології?

7. Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання.

Тема наступного практичного заняття «Словники у професійному спілкуванні. Типи словників, їх функція та роль у підвищенні мовленнєвої культури».

Домашнє завдання. Завдання № 4, 6 письмово з методичної розробки.

Методичну розробку уклав ст. викл. Василевич Р.Я.

Методичну розробку обговорено і затверджено на засіданні кафедри мовознавства.

Протокол № 1 від 27.08.2015.

Зав. кафедри мовознавства, проф. Луцак С.М.


Методична розробка

для викладачів до практичного заняття

з української мови (за професійним спрямуванням) на тему:

«Словники у професійному спілкуванні. Типи словників, їх функція та роль у підвищенні мовленнєвої культури»

(Фармацевтичний факультет, І курс, ІІ семестр)

МЕТА: навчальна: закріпити знання студентів з лексикографії; сформувати вміння орієнтуватися в лексичному багатстві сучасної української мови; розширити відомості про медичні лексикографічні праці; удосконалювати рівень культури фахового мовлення.

розвиваюча: розвивати пам’ять, логічне мислення, усне й писемне зв’язне мовлення;

виховна: виховувати пошану до рідного слова, бажання вправно володіти видами мовних норм та застосовувати їх у повсякденному житті.
ОБЛАДНАННЯ: методичні розробки для студентів, дидактичний матеріал.
План і організаційна структура практичного заняття

з/п

Етапи та основні питання

Час у хвилинах

Обладнання заняття

1.

Організаційні заходи

5 хв.

Журнал, методична розробка заняття

2.

Оголошення теми, мети заняття. Вступне слово викладача.

5 хв.




3.

Перевірка вихідного рівня знань студентів

5 хв.

Картки для тестування

4.

Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

25 хв.


Словники, ілюстративний матеріал

5.

Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

40 хв.

Методична розробка заняття, дидактичний матеріал

6.

Перевірка кінцевого рівня знань

5 хв




7.

Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання

5 хв.




МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми, формулювання основних завдань.

3. Перевірка вихідного рівня знань

Завдання для перевірки вихідного рівня знань

1. Видатна чотиритомна праця «Словарь української мови» за редакцією Б. Грінченка, вийшла:

А) у кінці XIX століття;

B) на початку XX століття;

C) у середині XX століття;

D) у кінці XX століття.

2. Редактором 11-томного «Словника української мови» 1970– 1980 рр. є:

A) О. Потебня;

B) Л. Булаховський;

C) І. Білодід;

D) П. Грищенко.

3. Власне історія української лексикографії починається з кінця:

A) XV століття;

B) XVI століття;

C) XVII століття;

D) XVIII століття.

4. Продовжте речення: «В одинадцятитомному «Словнику української мови» (1970 – 1980) зареєстровано…».

A)…понад 134 тис. слів;

B) …понад 354 тис. слів;

C) …понад 534 тис. слів;

D) …понад 734 тис. слів.

5. До лінгвістичних словників належать:

А) орфографічні словники, словники іншомовних слів, термінологічні словники;

В) енциклопедії;

С) енциклопедії, етимологічні словники, літературні словники;

D) лінгвістичні та енциклопедичні словники.

6. Тлумачні словники:

А) пояснюють, розкривають значення слова та його відтінки, вказують на граматичні й стилістичні властивості, подають типові словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом;

В) подають інформацію про походження слова, його первісне значення, найдавнішу форму тощо;

С) допомагають закріпити лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, фіксують проблемні випадки слововживання:

D) подають перелік слів, а також словоформи в їх нормативному написанні.

4. Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

Лексикографія (грец. lexikos – словниковий або lexicon – словниковий запас i grapho – пишу) – розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників. Відповідно розрізняють практичну й теоретичну лексикографію.

Теоретична лексикографія описує загальну теорію створення словників: принципи відбору й розташування лексичного матеріалу, структура словникової статті, типи словникових значень, співвідношення різних видів інформації про слово тощо.

Практична лексикографія, яка власне забезпечує навчання мови її опис і нормалізацію, виникла через необхідність пояснення незнайомих або незрозумілих слів, що на початках здійснювалося у вигляді записування їх тлумачень автором чи переписувачем, так званих глос, на полях чи безпосередньо в тексті рукопису.

У наш динамічний, інформаційно насичений час словникова форма подання матеріалу, будучи зручною для оперативного отримання необхідних відомостей, все більш популяризується. Тому сучасна лексикографія розвивається за двома основними напрямами. Перший полягає у створенні спеціалізованих словників, які б містили інформацію одного типу: правопис слова, його походження, лексичне / лексичні значення, способи зв’язку слів у реченні тощо. Другий передбачає створення комплексних словників, які б репрезентували якомога більше інформації про слово: не тільки тлумачили його значення, описували граматичні характеристики, правила вимови та написання, але й аргументували особливості використання в різних стилях, словотвірні можливості тощо.



Словник – це сукупність слів (іноді словосполучень), розташованих у певній (алфавітній, тематичній, гніздовій тощо) послідовності, що, залежно від призначення, містить відповідні супутні пояснення. Словники бувають короткі (до 30 000 слів), середні (70 000 – 80 000 слів) й повні (понад 80 000 слів).

Словникова стаття повинна містити визначення та інформацію про:

– належність слова до певного граматичного класу та відповідні характеристики;

– словотвірний потенціал слова і його зв’язки з іншими граматичними класами;

– входження слова до певного ряду лексичних одиниць, близьких, а іноді й однакових за значенням.

Основними критеріями при створенні словника є його обсяг, раціональний спосіб подання словникового матеріалу, швидкий і зручний пошук потрібного слова. Існує велика кількість словників, які відрізняються змістом описуваного лексичного матеріалу та способом його репрезентації (енциклопедичні, лінгвістичні), часовими межами (історичні, сучасні), обсягом (словники-мінімуми, тезауруси), колом користувачів і сферою застосування (для широкого загалу чи фахівців у певній галузі знань), підходами до опрацювання словникового матеріалу (алфавітні, ілюстративні) та ін.

Створення та застосування словників є одним із найдавніших, пов’язаних зі словом, видів діяльності. Як свідчать пам’ятки культури Давнього Шумеру (приблизно XXV ст. до н.е.), вже в ті часи люди, намагаючись пояснити значення певних лексичних одиниць, складали їх списки.

У східних слов’ян перші рукописні словники (так звані глосарії), в яких тлумачився зміст невідомих чи малозрозумілих найменувань (глос), відомі ще з XIII століття. Саме вони вважалися першими й найдавнішими словниковими працями та проіснували до другої половини XVI ст. Найстаріший глосарій кількістю в 174 глоси знайдено в Кормчій книзі (1282), а у Пересопницькому Євангелії (1556–1561) налічується близько 200 глос, які були матеріалом для перших давньоукраїнських словників.

Першими друкованими лексикографічними працями в Україні стали церковнослов’янсько-український «Лексіс» Лаврентія Зизанія (1596) і «Лексикон славеноросскій» Памви Беринди (1627).

З-поміж інших лексикографічних праць XVII ст. слід виділити «Лексикон латинський», автором якого є церковий і культурний діяч Єпіфаній Славинецький, та «Лексикон словено-латинський», написаний Є. Славинецьким у співавторстві з богословом і текстологом Арсенієм Корецьким-Сатановським. Кінець XVIII ст. характеризується створенням перекладних російсько-українських лексичних збірок і словників Ф. Туманського (1793), І. Котляревського (1798), О. Павловського (1818), О. Афанасьєва-Чужбинського (1855) та ін.

Надзвичайно важливим для історії української науки й культури, зокрема лексикографії, є створення «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка (1907–1909), який налічує близько 68 000 слів. Особливістю цієї праці є те, що словник водночас і тлумачний, і перекладний. Реєстрові слова та ілюстрації у ньому подані українською мовою, а значення слова – російською. Матеріал словника тривалий час збирали відомі українські науковці, письменники, культурні та громадські діячі, але систематизував його, відредагував та доповнив саме Б. Грінченко. «Словар української мови» як словник Самуїла Лінде для польської мови, словник Яна Гебауера для чеської, словник В. Даля для російської. Він став словником живої української мови і досі не втратив свого значення як цінний документ з історії та діалектології. Матеріал словника охоплює етнографічні записи та літературні твори 1798–1870 рр. і є одним із найкращих у слов’янській лексикології. Вступом до нього слугує написаний Б. Грінченком цінний огляд української лексикографії.

Праця укладачів словників, як бачимо, вимагає глибоких знань і великих зусиль. Саме це відображено у словах українського просвітителя початку XVI ст. Феофана Прокоповича: «Якщо кого-небудь очікує вирок судді, то не слід тримати його на каторзі, доводити до знемоги його руки добуванням руди. Нехай він укладає словники. Ця праця містить у собі всі види покарань» Французький письменник Анатоль Франс назвав словник «усесвітом, розташованим у алфавітному порядку».

Типи словників. Тип словника залежить від того, кому він адресований. Є словники академічні, в яких представлена якнайповніша інформація про лексичну одиницю, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що опановує ту чи іншу мову, правильно використовувати слово. Існують також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.



Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання усі словники поділяються на два типи: енциклопедичні та лінгвістичні (філологічні).

Об’єктом вивчення в енциклопедичних словниках (грец. enkyklios paideia – коло загальноосвітніх знань) є поняття. Вони стисло характеризують предмети, явища, історичні події, видатних діячів політики, культури й історії, відомих учених. Енциклопедичні словники містять здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не пропонують власне мовних ознак реєстрових слів, пояснюють як загальні, так і власні назви.

Лінгвістичні (філологічні) словники описують не поняття, а власне слова (найменування) з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування, вимови, граматичних характеристик тощо.

За характером репрезентованого матеріалу енциклопедичні словники поділяють на загальні та спеціальні (галузеві, тематичні).

Загальні розраховані на подання якнайширшої інформації (енциклопедія, енциклопедичний словник, словник), а спеціальні систематизують знання певної галузі науки, техніки, мистецтва, культури тощо.

Об’єктом опису в енциклопедичних словниках як свого роду довідкових виданнях різного обсягу і фахового призначення є поняття. Вони подають стислі відомості про предмети, явища, події з найрізноманітніших галузей, розповідають про видатних діячів історії, науки, культури. Для конкретизації словникової статті укладачі часто пропонують таблиці, схеми, карти, діаграми, репродукції, малюнки, фотографії тощо.

Слово енциклопедія у перекладі з грецької мови (γκύκλιοςπαιδεία) буквально означає кругове (загальне) навчання (виховання). Праці енциклопедичного характеру створювали ще до нашої ери древні греки, римляни, китайці й араби. Перша енциклопедія, складена за алфавітним принципом, з’явилася в X ст. н.е. Візантії. У 1751–1780 рр. відомі французькі філософи й просвітники Вольтер, Дені Дідро, Жан Д’Аламбер, Жан-Жак Руссо, Шарль Монтеск’є уклали «Енциклопедію, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел», яка містила 35 томів.

Першою українською енциклопедією стала «Українська загальна енциклопедія» у трьох томах з підзаголовком «Книга знань» за редакцією Івана Раковського, яка побачила світ у 1930–1935 роках у Львові з ініціативи Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (НТШ).

У 30-х рр. XX ст. в УРСР планувалося видання 20-томної «Української радянської енциклопедії» (УРЕ). На початку 1933 р. авторський колектив на чолі з М. Скрипником підготував до видання перший том праці, проте у листопаді 1934 р. відповідне видавництво було ліквідовано, а редакторів і багатьох авторів УРЕ – репресовано.

Надалі науково вагомі українські енциклопедичні праці з’являлися тільки за межами України. Представники української діаспори підготували й видали 10-томну «Енциклопедію українознавства» (1952–1985) за редакцією професора Володимира Кубійовича. Сучасне її перевидання побачило світ у Львові (1993–2000). Упродовж 1957–1967 рр. професором Євгеном Онацьким у Аргентині була створена і видана так звана Українська Мала Енциклопедія, що налічувала вісім томів. Згадані лексикографічні праці стали важливим для України інформаційним явищем, адже поширювали у світі правдиві знання про неї.

Важливу роль виконують галузеві енциклопедичні словники, пов’язані з конкретними науковими сферами. З-поміж них фахові енциклопедії, словники, довідники, як наприклад «Українська мова. Енциклопедія» (2000, 2004) – перше видання, в якому на основі досягнень сучасної лінгвістики досить повно, систематизовано й водночас стисло та доступно подані відомості про українську мову та українське мовознавство.

Об’єктом опису лінгвістичних (філологічних) словників є виключно слово, яке розглядається одному чи декількох аспектах. Вони представляють найменування предметів, осіб, явищ, процесів, дій, ознак, кількості, тощо, тлумачать різні типи слів, їхню будову, походження, граматичні та стилістичні ознаки, особливості функціонування в тексті. Лінгвістичні (філологiчнi) словники є одномовними, двомовними й багатомовними.



Словник тлумачний це словник, у статті якого засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, пояснюються його граматичні та стилістичні характеристики, пропонуються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де воно вживається у відповідному лексичному значенні. Прикладом є перший в історії нашої держави одинадцятитомний тлумачний «Словник української мови» (СУМ–11), виданий у 1970–1980 роках на українськомовному матеріалі літератури від часів І. Котляревського до 1980 року (134 058 слів). В укладанні словника брала участь велика кількість науковців-філологів під керівництвом академіка Івана Білодіда. Після більшості тлумачень у ньому наведено реальні приклади вживання слова, що ілюструють його відповідне значення. Незважаючи на обов’язкову на час його виходу політичну заангажованість, СУМ–11 є ціннісним надбанням української лексикографії, на якому базуються чи не всі сучасні українські тлумачні словники, зокрема «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (ВТССУМ) та оновлений «Словник української мови у 20 томах», публікацію якого у 2010 році розпочала Академія наук України.

Словник етимологічний – це вид лінгвістичного словника, в якому з’ясовуються й описуються походження і генетичні зв’язки слів сучасної української мови (етимологія): розкриваються первинне значення і, якщо це можливо, внутрішня форма (ознака, закладена в основу номінації), «відомості про походження звукового складу основ (коренів) слів, успадкованих з праслов’янської мови і про розвиток їхнього значення (значень) починаючи з найдавнішого реконструйованого стану; відомості про джерела і шляхи запозичення зі стислою етимологічною характеристикою відповідного слова в мові, що була початковим джерелом.

Словник іншомовних слів коротко пояснює часто вживані чужомовні слова і терміни, що увійшли до лексичного складу української літературної мови, з вказівкою на джерело їхнього походження і якомога точніший переклад (у дужках після слова).

Словник історичний – різновид тлумачного словника, в якому, за даними писемних пам’яток, подаються і тлумачаться слова на позначення реалій певної історичної епохи, наводяться ілюстрації («Словник староукраїнської мови XIV–XV ст.», Т 1–2, 1977–1978).

Словник орфографічний презентує нормативне написання слів та їх граматичних форм відповідно до чинного правопису. Наприклад, «Орфографічний словник української мови» С. Головащука, М. Пещак, В. Русанівського, О. Тараненка (близько 120 тисяч слів), створений на основі 4-го видання «Українського правопису» (1993), відображає сучасний стан розвитку всіх сфер літературної мови, враховуючи найновіші запозичення.

Словник орфоепічний – словник, у якому (часто у транскрипції) подаються слова або їхні частини. Таким чином відображаються зміни звуків у певних фонетичних умовах, їх правильна вимова, нормативний наголос тощо.

Словник перекладний – словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови.

Словник синонімів – словник, у якому представлено ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку.

Словник паронімів допомагає практично засвоїти відтінки значення, особливості вживання та функціонування у відповідному контексті близьких за звучанням слів – паронімів.

Словник фразеологізмів – словник, в якому зібрано фразеологізми та їхні можливі семантичні варіанти, пояснено значення, особливості вживання й походження.

Словник термінологічний – словник, у якому подано система термінів певної фахово орієнтованої галузі. Виконуючи навчальну, довідкову й систематизувальну функції, термінологічні словники репрезентують склад, семантику термінів відповідної науково-виробничої сфери, модель структурної організації, удосконалюють і розширюють мовну компетенцію широких кіл фахівців, зумовлюють оновлення галузевих терміносистем. Теорією і практикою їх укладання займається термінологічна лексикографія.

Лінгвістичні словники поділяють також на загальномовні (охоплюють усю лексику, не вирізняючи окремих семантичних категорій) і спеціальні (репрезентують лексику тільки певного виду, чітко визначеної семантичної групи). До останніх належать медичні словники та довідники.

Перші словники медичного спрямування з’явилися в XVI–XVII століттях. Це «Лексирь» Зизанія Тугтановського (1596), «Лексиконь словенороський» Памви Беринди (1627) та «Лексикон греко-словено-латинський» середини XVI століття, в якому представлено терміни грецького і латинського походження. Такий факт підтверджує використання в медичній теорії і практиці того часу зазначених мов, що свідчить про доволі високий рівень розвитку сфери медицини в Україні XVI– XVII століття.

Наступне перебування частини українських земель у складі чужоземних держав-сусідів спровокувало занепад медичної терміносистеми. Власне українські терміни були витіснені з практичного ужитку запозиченими відповідниками.

Суттєвий внесок у процес узагальнення і впорядкування української медичної термінології здійснили члени Наукового товариства ім. Т. Шевченка. За часів УНР була організована Всеукраїнська академія наук, представники якої також працювали над укладанням словника українських медичних термінів. Це сприяло публікації «Латинсько-українського словника» М. Галина (1920), лексикографічної праці «Nomina anatomica ukrainica»за редакцією професорів Ф. Цешківського, О. Черняхівського та О. Курила (1925), словника «Номенклатура хвороб» академіка О. Корчак-Чепурківський (латинсько-українські назви захворювань та російський покажчик до них) – 1927 рік, «Медичного російсько-українського словника» В. Кисільова (1927), «Практичного словника медичних термінів» В. Крамаровського (1931). Сподвижницька праця науковців у галузі медичної лексикографії у першій половині XX століття допомогла збереженню української медичної лексики не тільки у військовий час, а й в умовах тоталітарного радянського режиму. Аналіз вищезгаданих словників засвідчує, що автори вдало використали світову практику перекладу медичних термінів рідною мовою з латинської та грецької, що підтверджує високий рівень освіченості науковців-укладачів лексикографічних праць медичного спрямування.

Питання для обговорення:

1. Поняття про лексикографію. Енциклопедичні й лінгвістичні

словники. Медичні словники та довідники.

2. Проблеми стандартизації та кодифікації клінічної термінології. Сучасна кодифікаційна практика.

3. Організація ресурсів національної словникової бази. Український електронний словник.

4. Роль словників у підвищенні мовної культури медиків.



5. Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

Завдання 1. Користуючись тлумачним словником та теоретичним матеріалом даного розділу, укладіть cловникові статті до слів медицина, захворювання, діагноз.

Завдання 2. Серед запропонованих назвіть завдання, які стосуються насамперед лексикографії. Відповідь обґрунтуйте: 1) розв’язує важливі проблеми словникової роботи; 2) вивчає особливості структури фразеологічних одиниць; 3) упорядковує й описує різного роду словникові матеріали; 4) досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словникового складу мови від найдавніших часів до сучасного стану; 5) задовольняє практичні потреби суспільства у словниках різних типів і різноманітного призначення.

Завдання 3. Накресліть схему «Українська лексикографія», яка б об’єднувала всі типи словників.

Завдання 4. Поміркуйте і заповніть таблицю «Основні різновиди лінгвістичних словників» за поданим зразком:


Тлумачний словник

це словник, у якому пояснюється…

Орфографічний словник




Електроний словник




Етимологічний словник




Словник іншомовних мов




Фразеологічний словник




Термінологічний словник




Словник синонімів




Словник антонімів




Словник паронімів




Словник омонімів




Завдання 5. Запишіть слова, поставте наголос, потім перевірте правильність вимови за орфоепічним словником.

Диспансер, спина, черговий, очний, щелепа, помилка, подушка, завдання, рентгенографія, ортопедія, логопедія, захворювання, генезис, сироватка, підлітковий, м’язовий, щипці.



Завдання 6. За словниками різних типів порівняйте словникові статті слів значення слів: лікування, обстеження, операція, блокада, акомодація.

Завдання 7. Складіть термінологічний словник до тексту медичного спрямування.

Завдання 8. Ознайомтеся зі словниковими статтями, в яких тлумачиться слово здоров’я. Знайдіть відмінності в характеристиці цього терміна у різних джерелах.


Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СD) / В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007.

Медична енциклопедія / П.І. Черв’як. – К.: Вид.центр «Просвіта», 2001

Англо-Український ілюстрований медичний словник Дорланда. У двох томах/ П.Джуль, Б. Зіменковський. – Львів. : НАУТІЛУС, 2002.

Словник клінічних термінів: російською, латинською та українською мовами /Н.П. Литвиненко, Н.В. Місник. –К. : Книга-плюс, 2014.

Здоров’я, я, с. Стан організму, за якого нормально функціонують усі його органи.

Здоров’я – існування в умовах фізичної, психічної та духовної гармонії.

Health (helth) (MeSH: Health) здоров’я – стан оптимального фіз. розумового і соціального добробуту, а не просто відсутність хвороби і немочі.

Здоров’я – стан повної фізичної і духовної рівноваги.

Завдання 9. Із медичного словника випишіть 5 загальнонаукових і 5 вузькогалузевих термінів, поясніть значення цих слів.

Завдання 10. Складіть перелік перекладних, енциклопедично-довідкових, тлумачно-перекладних словників медичного фаху, які вийшли друком за останні 15 років. Наведіть приклади словникових статей тлумачно-перекладного словника, яким ви користуєтеся.

Завдання 11. Назвіть спільне і відмінне в побудові тлумачного словника, словника іншомовних слів, термінологічного словника, наведіть

приклади словникових статей з них на одне й теж саме слово (медичний термін).

Завдання 12. Випишіть зі словника фахових термінів 10 понять, запишіть їх стислу дефініцію, визначте структуру та спосіб їх творення.

6. Перевірка кінцевого рівня знань студентів

Запитання для перевірки кінцевого рівня знань

  1. У чому полягає різниця між практичною і теоретичною лексикографію?

  2. Коли почали з’являтися перші словники з медичної термінології?

  3. Коли з’явилася перша українська енциклопедія?

  4. У чому відмінність між лінгвістичними та енциклопедичними словниками?

  5. До якого типу словників належать медичні словники та довідники? Аргументуйте відповідь.

  6. Коли почали з’являтися перші словники з медичної термінології?

  7. Як відбувається процес стандартизації в межах терміносистеми?

  8. Що таке національна словникова база?

7. Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання.

Тема наступного практичного заняття «Морфологічний аспект медичної професійної мови».

Домашнє завдання. Завдання № 4, 5 письмово з методичної розробки.
Методичну розробку уклав ст. викл. Василевич Р.Я.

Методичну розробку обговорено і затверджено на засіданні кафедри мовознавства.

Протокол № 1 від 27.08.2015.

Зав. кафедри мовознавства, проф. Луцак С.М.



Методична розробка

для викладачів

до практичного заняття



з української мови (за професійним спрямуванням) на тему:

«Морфологічний аспект фахового мовлення»

(Фармацевтичний факультет, І курс, ІІ семестр)

МЕТА: навчальна: сформувати у студентів вміння та навички вільного володіння виражальними засобами на морфологічному рівні;

розвиваюча: розвивати пам'ять, логічне мислення, усне й писемне зв’язне мовлення;

виховна: виховувати пошану до рідного слова, бажання вправно володіти видами мовних норм та застосовувати їх у повсякденному житті.

ОБЛАДНАННЯ: методичні розробки для студентів.

Студенти повинні знати: класифікаційні принципи поділу частин мови на самостійні та службові, їх морфологічні ознаки, синтаксичну роль.

Студенти повинні уміти: характеризувати частини мови, їх граматичні категорії; правильно вживати прийменникові конструкції у текстах офіційно-ділового стилю.

2.План і організаційна структура практичного заняття

з/п

Етапи та основні питання

Час у хвилинах

Обладнання заняття

1.

Організаційні заходи

5 хв.

Журнал, методична розробка заняття

2.

Оголошення теми, мети заняття. Вступне слово викладача.

5 хв.




3.

Перевірка вихідного рівня знань студентів

5 хв.

Картки для тестування

4.

Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

25 хв.


Словники, ілюстративний матеріал

5.

Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

40 хв.

Методична розробка заняття, дидактичний матеріал

6.

Перевірка кінцевого рівня знань

5 хв




7.

Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання

5 хв.




МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми, формулювання основних завдань.

3. Перевірка вихідного рівня знань

Завдання для перевірки вихідного рівня знань

  1. Вкажіть ряд іменників, в якому можливо утворити паралельні форми чоловічого і жіночого родів:

А) міністр, викладач, професор, нотаріус;

В) вчитель, студент, співак, провідник;

С) декан, бухгалтер, лікар, викладач-методист;

D) санітар, молодший науковий співробітник, доцент, студент.

  1. Визначте, у якому варіанті всі іменники у родовому відмінку однини мають мають закінчення –у (-ю):

A) біль, бланк, характер, мозок; B) орган, рецепт, суглоб, інфаркт; C) штамп, грам, гіпс, синдром; D) кашель, вивих, кір, нежить.

3. Визначте, у якому рядку правильно оформлено звертання:

А) шановна Марія Олександрівно;

В) шановна Марію Олександрівно;

С) шановна Маріє Олександрівно;

D) шановна Марія Олександрівна.

4. Вкажіть, у якому варіанті всі прикметники у формі найвищого ступеня:

    1. наймиліший, якнайпривітніший, найменш вдалий, старезний; B) щонайдужчий, найстрункіша, незбагненний, всесильний; C) якнайширший, найменш вразливий, щонайвищий, найкращий; D) найближчий, злющий, найменш кислий, прекрасний.

5. У якому варіанті до складу словосполучень входять тільки присвійні прикметники?

A) лікарський досвід, грозова хмара, Михайлів паспорт, дитячі малюнки; B) українська криниця, Оленине пальто, польова дорога, перепелячий крик; C) трав'яні коники, професійна спілка, ранкова гімнастика, баранячий ріг; D) жайворонкова пісня, синова шана, перепелячий крик, мамина сукня.

6. У якому рядку всі прикметники утворюють ступені порівняння від інших основ?

А) щирий, хоробрий, радісний, молодий, блідий;

В) свіжий, вузький, легкий, рідкий, важкий;

С) рішучий, категоричний, відважний, довгий, близький;

D) малий, великий, поганий, гарний, добрий.

4. Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал