«Сучасна українська мова як засіб професійного спілкування»



Сторінка11/13
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.61 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
Тема наступного практичного заняття «Науковий стиль у фаховому мовленні. Структура та види наукового тексту».

Домашнє завдання. Завдання № 3, № 4 (письмово) з методичної розробки до теми «Науковий стиль у фаховому мовленні. Структура та види наукового тексту».

Методичну розробку уклав ст.викл. Василевич Р.Я.

Методичну розробку обговорено і затверджено на засіданні кафедри мовознавства.

Протокол № 1 від 27.08.2015.



Зав. кафедри мовознавства, проф. Луцак С.М.

Методична розробка

для викладачів до практичного заняття

з української мови (за професійним спрямуванням) на тему:

«Науковий стиль у фаховому мовленні. Структура та види наукового тексту»

(Фармацевтичний факультет, І курс, ІІ семестр)

МЕТА: навчальна: ознайомити студентів із основними принципами усного та писемного наукового молення;

розвиваюча: розвивати практичні навички у створенні наукових текстів.

виховна: виховувати вміння висловлюватися правильно й виразно, використовуючи вміло і за призначенням різні стилістичні засоби української мови.

ОБЛАДНАННЯ: методичні розробки для студентів.

Студенти повинні знати: основні види наукових творів; структурно-смислові компоненти наукових текстів; різновиди прийомів і методів формування наукового мовлення.

Студенти повинні вміти: добирати доречні мовні та логічно-змістові засоби для створення наукових видів робіт; створювати усні та письмові наукові тексти.

План і організаційна структура практичного заняття

з/п

Етапи та основні питання

Час у хвилинах

Обладнання заняття

1.

Організаційні заходи

5 хв.

Журнал, методична розробка заняття

2.

Оголошення теми, мети заняття. Вступне слово викладача.

5 хв.




3.

Перевірка вихідного рівня знань студентів

5 хв.

Картки для тестування

4.

Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

25 хв.


Ілюстративний матеріал

5.

Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

40 хв.

Методична розробка заняття

6.

Перевірка кінцевого рівня знань

5 хв




7.

Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання

5 хв.




МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми, формулювання основних завдань.

3. Перевірка вихідного рівня знань

Завдання для перевірки вихідного рівня знань

1. Характерними для наукового стилю є вставні конструкції в рядку:

A) очевидно, мабуть, звичайно;

B) на нашу думку, либонь, як на бiду;

C) отже, здається, чуєте;

D) таким чином, по-перше, наприклад.

2. Зазначте рядок, у якому наведене правильне твердження рецензії:

A) документ, який містить висновки уповноваженої особи або установи щодо запропонованих на розгляд наукових праць, вистав, фільмів, творів мистецтва тощо;

B) письмовий виклад власних результатів наукового дослідження, який ґрунтується на критичному огляді бібліографічних джерел;

C) аналітико-синтетичне опрацювання наукового джерела (статті, монографії тощо), аналіз його основних положень, фактів, результатів, висновків;

D) відгук, критична оцінка художнього, наукового твору або дисертаційного дослідження.

3. Самостійний розділ, параграф, пункт у медичному документі, описі, словнику тощо називають:

A) рефератом;

B) статтею;

C) конспектом;

D) рубрикацією.

4. У якому з рядків при написанні мовних кліше не допущено стилістичних помилок:

A) цікаве міроприємство, згідно правил, взяти участь;

B) у зв’язку з, приймати участь, у відповідності до;

C) робота відповідає всім вимогам, автор слушно зазначає, варто відзначити певні дискусійні моменти;

D) автор торкається таких проблем, повістка дня, до вашого відома.

5. Які ознаки характерні для наукового стилю?

A) естетичність, зображувальність, стислість, чіткість, сувора регламентація тексту;

B) інформативність, понятійність і предметність, лаконічність, об’єктивність, аргументація та переконливість тверджень, наявність висновків;

C) образність, узагальненість понять і явищ, доступність мови й формулювань, естетика мовлення;

D) висока стандартизація вислову, смислова точність, ясність, наявність яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення.

6. Які жанри використовуються в науковому стилі?

A) нарис, резюме, тези, водевіль, відгук;

B) кодекс, стаття, літопис, квитанція, реферат;

C) рецензія, дисертація, монографія, анотація, дипломна робота;

D) конспект, фейлетон, розписка, довідка, курсова робота.

4. Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

Питання для обговорення:


  1. Науковий стиль: ключові ознаки, мовні засоби, підстилі та жанри, функціональне призначення.

  2. Виписки, план, тези. Особливості конспектування. Реферат як форма опрацювання наукової літератури. Анотація.

  3. Продукування наукового тексту. Оформлення наукового тексту, цитат, посилань, бібліографії. Стаття. Рецензія і відгук.

  4. Правила скорочення в наукових і ділових текстах. Технічні правила переносу.

Науковий стиль – функцiональний рiзновид лiтературної мови, стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвiд у галузi науки, технiки, встановлювати закономірностi розвитку явищ, процесiв.

Сфера використання наукового стилю – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освiта, навчання.

Функціональне призначення наукового стилюповідомлення про результати наукових дослiджень, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизацiя знань.

Загальні ознаки наукового стилю – понятійність, об’єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованiсть, переконливiсть, узагальнення, абстрагованість, висновки.

Функції наукового стилю:

• інформативна (функція повiдомлення);

• епістемічна (наукове тлумачення явищ, обґрунтування гіпотез, класифікація понять, систематизацiя знань);

• комунікативна (передавання спецiальної iнформації);

• гносеологічна (пізнавальна, спрямована на розширення знань читача);

• когнітивна (отримання нових знань);

• діалогічна (звернення автора до думки читачiв, зiставлення автором своїх поглядів з позиціями інших науковцiв).

У межах наукового стилю мовознавці виокремлюють такi пiдстилі:

власне науковий (академічний) (стаття, монографiя, наукова доповідь, повідомлення, тези);

науково-навчальний (підручники, посібники, лекцiї, бесіди, словники тощо);

науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті у неспеціальних журналах, лекцiї).

Кожному підстилю властиві специфiчнi номінативно-виражальні засоби поряд із засобами, спільними для наукового стилю в цілому. Так, власне науковий текст фіксує інформацію, орієнтовану на спеціалістів певної галузі знань; науково-навчальним стилем подають лекційний матеріал, готують підручники, навчальні посібники, довідники та іншу літературу, призначену для закладів освіти; науково-популярний стиль представлений у наукових статтях, брошурах, мета яких – зацікавити новою науковою інформацією широке коло читачів, незалежно від їх фахової підготовки, використовує елементи художнього мовлення (епітети, порівняння, метафори) з метою зацікавлення читачів; науково-публіцистичний стиль широко репрезентований у газетах і журналах, де наукова проблема висвітлюється з погляду публіциста і з метою активізації інтелекту читачів та формування масової свідомості при обговоренні нових досягнень науки й техніки або гострих, дискусійних проблем.

Призначення власне наукового (академічного) підстилю – повідомлення наукової інформації, доведення її новизни. Тексти цього різновиду адресовані спеціалістам відповідного фаху.

У власне науковому підстилі пишуть твори таких жанрів: монографія, дисертація, дипломна робота, курсова робота, наукова стаття.



Монографія – це наукова праця, в якій досліджується одна проблема або об’єднано однією темою кілька досліджень. Монографію пишуть, зібравши й опрацювавши значну частину фактичного матеріалу. Вона обов’язково має містити теоретичні розділи, висновки й наукову літературу.

Дисертація – самостійне науково завершене дослідження, яким відкрито новий напрям у науці, започатковано досі невідомий підхід і яке підготовлено для прилюдного захисту на здобуття наукового ступеня.

Дипломна робота – кваліфікаційна науково-дослідницька робота студента, яка готується з метою отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «спеціаліст».

Курсова робота – невелика за обсягом дослідницька робота, яка містить реферативну частину і має продемонструвати глибокі теоретичні знання та вміння практично їх використовувати для розв’язання конкретної проблеми.

Мета курсової та дипломної робіт – формування вмінь опрацьовувати і творчо використовувати наукову літературу, самостійно добирати фактичний матеріал, робити висновки та узагальнення.

Науково-навчальний підстиль реалізується в підручниках, навчальних посібниках, словниках, хрестоматіях, практикумах, навчальних програмах, лекціях, методичних рекомендаціях, конспектах тощо.

Основне завдання науково-популярного підстилю – в доступній і зрозумілій формі зацікавити науковою інформацією читачів (яскраві образи, порівняння), незалежно від рівня їхньої фахової підготовки. Його використовують для написання статей, есе, наукових праць, інтерв’ю, оглядів наукової інформації.

Головними мовними засобами наукового стилю є превалювання абстрактної та іншомовної лексики, символів, великої кількості термінів, номенклатурних назв, таблиць, схем, графіків, наукової фразеології (стійких термінологічних словосполучень), цитат, посилань, відсутність емоційно-експресивних синонімів, художніх тропів, багатозначних слів, індивідуальних неологізмів, безособовість синтаксису, переважання складних речень, повних речень, відсутність авторської індивідуальної манери; членування тексту на розділи, підрозділи, параграфи, відсутність тих мовних засобів, які вказують на особу автора, його уподобання (особові займенники, емоційно-експресивні суфікси тощо).

Лексика та фразеологія. У наукових текстах слова вживаються тільки в прямому значенні; широко використовується абстрактна лексика. Поширеними в наукових працях є іншомовні терміни(наприклад, консиліум, апробація, депресія, вакцинація, дефект, стрес та ін.). Позбавлені наукові тексти слів і сталих словосполучень обмеженого вживання: архаїзмів, жаргонізмів, діалектизмів. Обмежено використовуються в науковому стилі фразеологізми, властиві для розмовного мовлення, натомість часто вживається наукова фразеологія, покликана виражати логічні зв’язки між частинами висловлювань: як показав аналіз; на підставі отриманих даних; підсумовуючи сказане; звідси випливає, що; опиратися на факти; віддавати належне.

Морфологія. У науковому мовленні рідко вживаються особові форми дієслів (лікую, досліджую, оперуєш, читаєш), у відгуках та виступах використовують форми 1-ї особи множини, наприклад: Звернемо увагу на чітко продуману композицію тексту.

У текстах наукових праць спостерігаємо широке використання іменників з абстрактним значенням і віддієслівних іменників (вживання, дослідження, лікування, застосування); відносних прикметників (експериментальний, аналітичний), використання форм інфінітива, дієприкметників пасивного стану, безособових предикативних форм (запропонований рукопис, треба розглянути, було здійснено, визначено напрями); не слід використовувати в наукових текстах неозначено-кількісні та збірні числівники (багато, мало, кільканадцять, декілька, трійко, четверо, обоє); рідковживаною частиною мови в наукових творах є займенник. У наукових текстах відсутнє авторське «я», тому виклад ведеться від третьої особи, наприклад: автор вважає. Стиль писемної наукової мови – безособовий монолог. Широко представлені в наукових текстах прислівники (потрібно, досконало, широко, ґрунтовно); характерними для наукових текстів є складені прийменники: на наш погляд, на думку, з точки зору, зважаючи на сказане.

Для синтаксису наукових праць притаманна чітко організована будова речень. Переважають складні речення, ускладнені дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами, широко представлені складнопідрядні речення, зокрема з причиновими та наслідковими зв’язками.

У наукових текстах поширені безособові, неозначено-особові речення, називні речення часто використовують у назвах книг.



Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

Завдання 1. Визначте, до яких підстилів наукового стилю належать подані тексти. Відповідь обґрунтуйте.

І. Дослідження мови є сферою діяльності широкого кола спеціалістів, починаючи від гуманітарного та закінчуючи медичним профілем. Цілком зрозуміло, що літературні, педагогічні або вокальні норми мовлення не можуть бути протиставлені медичним принципам фізіології та патології мови.

У рамках медичного профілю дослідження функції мовлення відбувається у матеріальній площині з позицій центрального та периферичного відділів мовного апарату людини. А знання з фізіології, оториноларингології та стоматології розкривають механізми функціонування складної системи у нормі та при патології. Вивчення природи мовлення на основі дослідження нервово-рефлекторних зв’язків започатковано лікарями-фізіологами І.П. Павловим, І.Н. Сєченовим та їх послідовниками. Неврологічні органічні зміни мовлення є предметом дослідження в невропатології, ендокринології, психології, при порушеннях слуху та ін. Електроміографічні методики широко застосовуються для оцінки нервово-рефлекторних зв’язків. Фоніатрична практика переважно використовує методи дослідження гортані за допомогою ларингостробоскопії, фіброларингоскопії, глотографії, ендоскопії, кінорентгенографії, томографії та ін. Знання механізмів функціонування периферичних органів мовного апарату порожнини рота покладено на спеціалістів стоматологічного профілю, які допомагають проаналізувати функцію мовлення або пояснити «чим» ми говоримо… (Павленко О.В. Особливості функції мовлення у стоматології / О.В. Павленко, О.Я. Хохліч, І.М. Шуляцький. – Львів : ГалДент, 2014. – С. 31-32).

ІІ. Ми не задумуємось над тим, що найкращі ліки, які постійно пропонує нам природа, – це думка. Всевишній, створюючи людину, не хотів, щоб вона була хвора і немічна. Навпаки, Він заклав у неї програму бути здоровою й щасливою, наділивши здійсненним бажанням. Отже, хвороби, страждання, потрясіння, стреси – результат наших власних неправильних дій.

Якщо це так, тоді у людини повинен бути якийсь механізм, за допомогою якого вона може змінити своє життя. Наше тіло не може здійснювати навіть простих дій, якщо ним не буде керувати розум, якась ділянка кори головного мозку, де зароджуються думки. Щоб у нозі або в іншому органі виникла хвороба, орган повинен бути частиною тіла, в якому функціонує розум. Отже, тіло не може само прийняти рішення бути хворим. Воно обов’язково має отримати команду бути хворим, а розум може вирішити: бути тілові здоровому чи хворому. Отже, будь-яка хвороба починається в наших помислах, тіло лише слухняно піддається їхньому впливу.

У розумі бере початок величезний потік нервових імпульсів, з яких формуються думки, які течуть по нервових волокнах у всі частини організму, до кожної клітини. Клітини приймають ці команди. Кожну секунду хвиля за хвилею наш мозок випускає думки – конструктивні і деструктивні. Кожна думка, проходячи через клітини тіла, передає їм свій зміст. Якщо в думках переважає агресія, роздратування або постійний страх захворіти, то клітини тіла це сприймають як команду також стати агресивними або неспокійними. У клітинах, як у дзеркалі, відбиваються розумові моделі і формуються настанови на агресію, неспокій або хворобу (Ґеник С. Мистецтво бути здоровим / С. Ґеник. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2005. – С. 10).

ІІІ. Медицина стародавніх греків бере свій початок з глибини віків. На розвиток її, без сумніву, мали вплив Єгипет та країни Месопотамії. Незважаючи на цей вплив, грецька медицина розвивалась своїм шляхом і досягла в теорії і практиці вищого рівня, ніж у всіх інших стародавніх народів світу. Це пояснюється, звичайно, не «національними особливостями» греків або «особливостями грецького генія», а передусім сприятливими соціально-економічними умовами життя тогочасних греків. Вони були розселені на порізаних морем берегах південної Європи та численних островах із здоровим кліматом, що сприяло розквіту мореплавства і торгівлі, і об’єднані в невеликі республіки, які не знали жорстокої деспотії монархізму, гніту, скутості думки релігією, могутніх каст жерців. Усі ці сприятливі обставини зумовили розвиток у цього народу за тих часів усіх галузей мистецтва і науки, зокрема медицини…

Найстародавнішими літературними творами, звідки ми черпаємо відомості про медицину античних греків, є поеми «Іліада» й «Одіссея». З цих поем ми дізнаємося, що за часів Троянської війни (ХІІ ст. до н.е.) в грецьких військах були лікарі, які користувалися великою пошаною (Верхратський С.А. Історія медицини : [навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів] / С.А. Верхратський. – К. : Здоров’я, 2011. – С. 30).



Завдання 2. Підберіть тексти на медичну тематику, що належать до різних підстилів наукового стилю.

Завдання 3. Ознайомтесь із уривком рецензії проф. Герича І. на підручник «Хірургія» за редакцією чл.-кор. НАМН України, д-ра мед. наук, проф. Л.Я. Ковальчука, проаналізуйте її структуру, вживання мовних кліше, термінологію.

Однією з основних складових підготовки медичних кадрів є необхідність використання якісної сучасної навчальної книги, підручника та посібника нового типу, перш за все з урахуванням змін у принципах навчання.

Підручник «Хірургія» обсягом 1050 сторінок складається із передмови, 11 розділів і списку літературних джерел. У 9 розділах висвітлено питання клінічної хірургії. У доступній конкретній формі подано клінічну (хірургічну) анатомію і фізіологію органів, патофізіологічні та патанатомічні дані, симптоматику захворювань, варіанти клінічного перебігу, диференційну діагностику і тактику хірургічного лікування. Чітка структурованість викладу матеріалу сприяє патогенетичному підходу до розуміння й вирішення діагностичних і тактичних питань та лікування хірургічних захворювань. Довіру читача викликає багата ілюстрованість кожного з розділів підручника рентгенограмами, фотографіями, томограмами і рисунками власних клінічних спостережень.

У підручнику «Хірургія» висвітлено як найсучасніші методи діагностики та лікування хірургічних захворювань, так і технічні прийоми, які визнані золотим стандартом вітчизняної та світової хірургії. При викладі кожного розділу простежуються інноваційність, сучасність, доказовість і новизна поданої інформації, системність та методична досконалість.

Із 11 розділів підручника дев’ять присвячені питанням клінічної хірургії, а два розділи – питанням телемедицини в хірургії і роботорадіохірургії, що суттєво відрізняє рецензоване видання від інших своєю новітністю та високотехнологічністю.

Зміст підручника відповідає програмам «Хірургічні хвороби» для студентів відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики випускників вищих медичних навчальних закладів України – Державного стандарту вищої медичної освіти 1101 «Медицина» та лікарів-інтернів «Хірургія», затверджених МОЗ України…



Завдання 4. Укладіть анотацію до Тлумачного словника медичних термінів: рос., латин. та укр. мовами: для лікарів, науковців, студ. мед. навч. закл. – К.; Ірпінь : ВТФ Перун, 2010. – 848 с. (автори: Литвиненко Н.П., Місник Н.В.).

Завдання 5. Оформіть бібліографічний опис підручників з анатомії та історії медицини.

Завдання 6. Доведіть, що поданий текст належить до наукового стилю, проаналізувавши його лексичні, морфологічні та синтаксичні особливості:

На сьогоднішньому етапі одним із найважливіших стратегічних завдань вищої освіти України є забезпечення якості підготовки фахівців на рівні міжнародних вимог. Ідея реформування медичної вищої освіти полягає в адаптації національної системи вищої освіти до європейських стандартів. Метою реформування вищої освіти є створення уніфікованих критеріїв і методологій та систем контролю, а також взаємовизнання дипломів про вищу освіту, сприяння мобільності студентів. Процес євроінтеграції вимагає нових підходів до організації навчального процесу у вищих навчальних закладах, що й було задекларовано Україною у підписаній Болонській конвенції та полягає у запровадженні кредитно-модульної системи навчання. Кінцевою метою впровадження основних положень ЄКТС є конкурентоспроможність українських освітянських кваліфікацій на європейському ринку праці, визнання загальноприйнятої системи освітньо-кваліфікаційних ступенів, впровадження стандартизованого додатка до диплома (Медична освіта. – 2014. – № 2. – С. 34).



Завдання 7. Законспектуйте наукову статтю, опубліковану в періодичному виданні (журналі) за обраним вами фахом або опановуваною навчальною дисципліною.

Завдання 8. Складіть план реферату на одну із запропонованих тем, скориставшись 3-5 науковими джерелами:

«Мова народу як унікальний спосіб пізнання світу»; «Медична лексика як частина загальнонародної мови»; «Мовленнєвий етикет – невід’ємний елемент культури мовлення лікаря»; «Мовленнєва діяльність та її етикетний аспект»; «Запозичена лексика в професійному мовленні»; «Роль невербальних засобів у професійному спілкуванні лікарів»; «Медичний дискурс як один із найдавніших типів професійного спілкування».



Завдання 9. Доберіть науковий текст і підготуйте до нього тези.

Завдання 10.Укладіть конспект наукової статті на медичну тематику.

Завдання 11. Прочитайте в підручнику параграф за фахом. Складіть короткий конспект, використовуючи цитати з прочитаного.

Завдання 12. Напишіть відгук на наукову статтю, присвячену актуальним проблемам сучасної медицини.

Завдання 13. Підготуйте та виголосіть в аудиторії наукове повідомлення на тему: «Мовні засоби наукового стилю».

Завдання 14. Складіть речення із поданими мовними формулами:

Незважаючи на аналіз фактів, студіювання окремих питань <…> ; науковий доробок учених, у якому висвітлюється <…> ; наявні переконливі докази; у навчальному посібнику розглядаються <…> ; працю присвячено актуальній темі <…>.



Завдання 15. Запишіть графічні скорочення до поданих слів.

Доктор медичних наук, професор, доцент, асистент, завідувач, член-кореспондент, виконувач обов’язків, університет, факультет, розчин, препарат, медицина, медичний, стаття, бібліотека, читальний зал, видання, література, довідник, авторський аркуш, том, сторінка, місце печатки, наприклад, діаграма, область.



6. Перевірка кінцевого рівня знань

Запитання для перевірки кінцевого рівня знань

  1. Які особливості наукового стилю?

  2. Якими є жанри реалізації наукового стилю?

  3. Яке основне призначення наукового стилю?

  4. У чому полягає відмінність між конспектом, тематичними виписками й тезами?

  5. Які основні вимоги до плану як джерела наукової інформації?

  6. Чим різняться реферат і тези?

  7. Що таке цитата? Як її оформлюють?

  8. Що спільного й відмінного між науковою і публіцистичною статтею?

  9. Яка мета укладання анотації?

  10. Які спільні та відмінні риси відгуку та рецензії?

7. Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання.

Тема наступного практичного заняття «Культура писемного ділового мовлення: загальна характеристика».

Домашнє завдання. Завдання № 4, № 5 (письмово) з методичної розробки до теми «Культура писемного ділового мовлення: загальна характеристика».
Методичну розробку уклала доц. Сілевич Л.І.

Методичну розробку обговорено і затверджено на засіданні кафедри мовознавства.



Протокол № 1 від 27.08.2015.
Зав. кафедри мовознавства, проф. Луцак С.М.

Методична розробка

для викладачів до практичного заняття

з української мови (за професійним спрямуванням) на тему:

«Культура писемного ділового мовлення: загальна характеристика»

(Фармацевтичний факультет, І курс, ІІ семестр)

МЕТА: навчальна: Ділова сфера – одна з основних життєво необхідних галузей діяльності людства. Саме за допомогою ділових паперів, документів, листів встановлюються офіційні, службові, ділові, партнерські контакти між закладами, підприємствами, установами, державами, а також налагоджуються приватні стосунки між людьми;

розвиваюча: розвивати пам'ять, логічне мислення, усне й писемне зв’язне мовлення;

виховна: підвищувати рівень культури в роботі з документами.

ОБЛАДНАННЯ: методичні розробки для студентів.

Студенти повинні знати: основні правила оформлювання реквізитів.

Студенти повинні уміти: визначати види документів за найменуванням, походженням, призначенням тощо та охарактеризовувати їх структурні ознаки.

План і організаційна структура практичного заняття

з/п

Етапи та основні питання

Час у хвилинах

Обладнання заняття

1.

Організаційні заходи

5 хв.

Журнал, методична розробка заняття

2.

Оголошення теми, мети заняття. Вступне слово викладача.

5 хв.




3.

Перевірка вихідного рівня знань студентів

5 хв.

Картки для тестування

4.

Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

25 хв.


Ілюстративний матеріал

5.

Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

40 хв.

Методична розробка заняття

6.

Перевірка кінцевого рівня знань

5 хв




7.

Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання

5 хв.




МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми, формулювання основних завдань.

3. Перевірка вихідного рівня знань

Завдання для перевірки вихідного рівня знань

  1. Серед загальних функцій документів виділяють:

А) пізнавальна, управлінська;

В) соціальна, правова;

С) номінативна, історична;

D) інформаційна, комунікативна.

  1. Документ – це:

A) один із найпоширеніших різновидів ділових паперів колегіальних органів, у якому фіксують хід і результати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад;

B) основний вид ділового мовлення, що фіксує і передає інформацію, підтверджує її достовірність, об'єктивність;

C) сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності;

D) вид кореспонденції зі стислим текстом, викликаний необхідністю негайного втручання в певну справу, термінового інформування когось про щось.


  1. За місцем виникнення виділяють такі види документів:

A) внутрішні /зовнішні;

B) вхідні /вихідні;

C) стандартні /індивідуальні;

D) організаційні /розпорядчі.

  1. За походженням виділяють такі види документів:

A) вхідні /вихідні;

B) службові /особисті;

C) прості /складні;

D) первинні /вторинні.

  1. Сукупність послідовно об'єднаних змістом і побудованих за правилами мовної системи речень – це:

A) документ;

B) текст документа;

C) назва виду документа;

D) формуляр документа.

6. Оригінал – це:

А) повна копія документа;

B) другий примірник документа;

С) основний вид документа, перший і єдиний його примірник;

D) витяг з документа.

4. Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

Питання для обговорення:

  1. Сучасний діловий документ та його функції. Критерії класифікації документів. Правове, господарське і соціально-психологічне значення документів.

  2. Основні реквізити документа і норми їх дотримання. Постійні й змінні реквізити та їх розміщення в різних типах документів.

  3. Загальні вимоги до оформлення документів.

  4. Формуляр документа, бланк.

  5. Текст як головний елемент документа. Прийоми виділення окремих частин тексту.

Досконалий і швидкий обмін інформацією, її фіксація для збереження в часі та передавання в просторі є запорукою організації ефективної роботи в усіх сферах життєдіяльності людини. Матеріальним відображенням фіксованої інформації є документ.

Документ (від лат. documentum – повчальний приклад, взірець) – основний вид писемного ділового мовлення, що є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та результати розумової діяльності людини.

В управлінській діяльності сучасного суспільства документи виконують ряд функцій. Вони поділяються на загальні та спеціальні.






Загальні

Інформаційна

Документ створюється для збереження та фіксації інформації.

Соціальна

Поява документа спричинена соціальною потребою суспільства.

Комунікативна

Документ є засобом зв’язку в громадських, офіційних структурах.

Культурна

Документ – засіб закріплення і передавання відомостей про культурні традиції суспільства.




Спеціальні

Управлінська

Документ є інструментом управління. Цю функцію виконують організаційно-розпорядчі, довідково-інформаційні документи.

Правова

Документ є засобом закріплення правових норм у суспільстві. Цю функцію виконують законодавчі та правові нормативні акти.

Історична

Документ може виступати джерелом історичних відомостей. Цю функцію виконують тільки окремі групи документів і після того, як вони вилучені з документообігу й передані на зберігання до архіву

Документи мають державне значення в суспільстві, оскільки відображають характер державного устрою та політики, рівень взаємовідносин керівних інституцій з територіальними громадами.

Фіксуючи засади правових взаємин між фізичними та юридичними особами, документи таким чином засвідчують наявність власного юридичного значення.

Документи мають соціально-психологічне значення, закріплюючи у свідомості людини розуміння необхідності дотримуватись загальноприйнятих норм суспільної поведінки.

Рух документів в організації з часу їх створення й до завершення виконання або відправлення за місцем вимоги називається документообігом.



Діловодство або справочинство – діяльність, що охоплює питання документування та організацію роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.

Наукова дисципліна, яка вивчає принципи створення документів, розробляє методику побудови систем документування й діловодства, називається документознавством.

Документ повинен укладатися згідно з вимогами, зазначеними в Національному стандарті України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163 – 2003. Цей державний стандарт чітко встановлює склад реквізитів документів, вимоги до їх розташування; вимоги до бланків; вимоги до оформлення документів, що їх виготовляють за допомогою друкарських засобів.

Обов’язковими елементами кожного документа є реквізити. Їх класифікують як постійні та змінні. Перші – фіксують при виготовленні уніфікованої форми чи бланка документа, а другі – під час його укладання.



Текст є основним реквізитом документа. Текст (лат. textum – тканина, побудова) – зв’язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується змістовою і структурною завершеністю.

Бланкстандартний аркуш паперу з відтвореними на ньому незмінними реквізитами документа і місцем, відведеним для фіксації інформації.

Сукупність реквізитів, розташованих на бланку у встановленій державним стандартом послідовності, називається формуляром.



Реквізити та їх розташування

№ з/п

Реквізит

Правила оформлення

1

2

3

1

Державний Герб України

Розташовується посередині бланка або в кутовій частині аркуша над серединою рядків з назвою організації

2

Емблема організації чи підприємства

Поряд з назвою організації. Як емблему можна використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку

3

Зображення державних нагород

У верхньому лівому куті або посередині документа

4

Код підприємства, установи, організації

У правому верхньому куті

5

Код форми документа

У верхньому правому куті під кодом підприємства, організації, установи

6

Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа

У верхньому правому куті або посередині рядка

7

Повна назва установи, організації або підприємства – автора документа

У верхньому лівому куті. Може наноситися за допомогою штампа або друкарським способом

8

Назва структурного підрозділу

У верхньому лівому куті. Дозволяється друкувати машинописним способом

9

Індекс підприємства зв’язку, поштова й телеграфна адреса, номер телефону, факсу, номер рахунку в банку

У верхньому лівому куті аркуша (оформлюються відповідно до поштових правил)


10

Назва виду документа

Зліва або посередині рядка. Наводиться в усіх документах, крім листів. Залежно від назви встановлюється формуляр, структура тексту, особливості викладу

11

Дата

Документ датується днем його підписання або затвердження. На бланках дату підписання документа ставлять у лівій верхній частині разом з індексом на спеціально відведеному для цього місці. Якщо ж документ складено не на бланку, то дата ставиться під текстом ліворуч

12

Індекс

У верхній лівій частині сторінки. Цей реквізит дозволяє забезпечити оперативний пошук документа, контроль виконання

13

Посилання на індекс та дату вхідного документа

У верхній лівій частині сторінки. Містить дату та індекс, зазначені в документі організацією, яка уклала чи видала документ

14

Місце укладання чи видання

У верхній лівій частині сторінки. Містить назву міста чи населеного пункту, де видано документ

15

Гриф обмеження доступу до документа

Праворуч під кодом форми. Записується з середини рядка: для службового користування, (цілком) таємно

16

Адресат

В особових офіційних документах – праворуч у верхній частині сторінки. Кожен елемент – назва установи, прізвище та ініціали особи, поштова адреса – пишеться з нового рядка

17

Гриф затвердження

У верхній правій частині документа

18

Резолюція

Змінний реквізит, який містить інформацію про подальшу роботу з документом. Складається з таких елементів: прізвище та ініціали виконавця, якому відправлено документ; вказівка про порядок у характері виконання документа; термін виконання документа; особистий підпис керівника; дата

19

Заголовок до тексту

Друкується малими літерами, розташовується під назвою виду документа; як правило, починається з прийменника «про»

20

Відмітка про контроль

3 лівого боку у верхній частині поля першої сторінки документа

21

Текст

Складається з таких логічних елементів:

• вступ;


• доказ;

• закінчення.

Розташовується по всій ширині сторінки (від поля до поля)


22

Відмітка про наявність додатка

Ліворуч у верхній половині сторінки

23

Підпис

Підписують, як правило, перший примірник документа. До складу підпису належать:

• зазначення посади (ліворуч);

• ініціали й прізвище особи, яка підписала документ (праворуч);

• підпис (посередині).

Розшифрування підпису в дужки не береться


24

Гриф узгодження

Складається з:

• слова «узгоджено» або «погоджено»;

• назви посади службової особи (включаючи назву установи), з якою узгоджується документ;

• особистого підпису;

• його розшифрування;

• дати.


Розташовується нижче від реквізиту «підпис» або на окремій сторінці

25

Віза

Внутрішнє узгодження документа – його візування. Віза складається з особистого підпису особи, яка візує документ, і дати. Невеликі зауваження (1 – 2 рядки) розташовуються перед візою:

Не заперечую

Декан факультету ТЦР та ФХП

(підпис) В.С. Ковалюк

26

Печатка

Прикладається до документів, які вимагають особливого засвідчення. Печатки бувають гербові (для документів, що засвідчують фізичні або юридичні права осіб) та прості (круглі, квадратні, трикутні – для документів, що використовуються за межами організації, для довідок з місця роботи тощо)

27

Відмітка про засвідчення копії

У правому верхньому куті пишеться слово «копія»; під реквізитом «підпис» – слово «правильно»; зазначається дата, посада виконавця, підпис і його розшифрування. У разі потреби засвідчується печаткою

28

Прізвище виконавця та номер його телефону

Обов’язковий на вихідних документах (листах, довідках, висновках). Складається з:

• прізвища виконавця;

• номера його службового телефону.

Ставляться в нижньому лівому куті останньої сторінки документа



29

Відмітка про виконання документа й скерування його до справи

У лівій або центральній частині нижнього поля першої сторінки; містить:

• стислу довідку про виконання;

• слова «до справи» та номер справи, до якої має бути підшитий документ;

• дату скерування документа до справи;

• підпис керівника структурного підрозділу або виконавця


30

Відмітка про перенесення даних на машинний носій

Після тексту, в нижній частині документа. Містить:

• запис «Інформація перенесена на машинний носій»;

• підпис особи, відповідальної за перенесення даних;

• дату перенесення



31

Відмітка про надходження

Містить скорочену назву організації, що отримала документ, та дату його надходження.

Розташовується праворуч на нижньому полі документа



32

Відмітка про державну реєстрацію

У верхній частині документа

Вимоги до оформлення документів можна класифікувати згідно з правовими, мовними, логічними та технічними ознаками.

Найважливішими правовими вимогами є:

– документ видає тільки уповноважений орган чи особа;

– зміст документа не повинен суперечити чинному законодавству України;

– інформація повинна бути достовірною;

– документ має відповідати своєму призначенню;

– укладаються ділові папери відповідно до встановленого зразка і форми.

При укладанні тексту документа автор повинен дотримуватися таких мовних вимог:

– надавати перевагу загальновживаній однозначній лексиці;

– використовувати усталені мовні звороти, характерні для офіційно-ділового стилю;

– текст повинен бути позбавлений образності, емоційності, авторських рис;

– висловлювання будувати у формі простих поширених речень.

Серед логічних вимог виділяємо такі, як:

– використання методів та засобів логічної оцінки матеріалу;

– врахування актуальності інформації та своєчасності її подання;

– послідовність викладу всіх структурних компонентів тексту.



Технічні вимоги. При укладанні документів, як правило, використовують загальновизнаний формат А 4. Текст друкують через півтора міжрядкових інтервали. Сторінки нумерують посередині верхнього поля арабськими цифрами без зазначення слова «сторінка». Якщо текст друкують з обох сторін аркуша, то нумерація непарних сторінок здійснюється у правому верхньому кутку, а парних – у лівому верхньому кутку.

Документ повинен мати такі поля: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє та нижнє – 20 мм.

Членування тексту на складові частини, графічне відділення однієї частини від іншої, використовуючи заголовки, нумерації, називається рубрикацією. Розмежовують комбіновану (традиційну) і нову системи нумерації.

Комбінована або традиційна – передбачає використання різних типів знаків – літер, слів, арабських та римських цифр. Нова – ґрунтується на використанні тільки арабських цифр. Наприклад, комбінована:

А. Б. В. Розділ І

І. ІІ. ІІІ. Частина 1

1.2.3. Частина 2

1); 2); 3); пункт 1

а); б); в); § 1

§ 2

Нова

1

1.1



1.2

1.2.1


1.2.2.1

1.3


2

і т.д.


Короткий словник ключових понять до теми:

Адрес – письмове вітання особи чи організації, переважно з нагоди ювілею, визначної події тощо.

Адреса – місце проживання чи перебування особи; місце розташування підприємства, організації чи установи.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал