«Сучасна українська мова як засіб професійного спілкування»



Сторінка10/13
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.61 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
Тема наступного практичного заняття «Публічний виступ та його жанри».

Домашнє завдання. Завдання № 1, № 5 (письмово) з методичної розробки до теми «Публічний виступ та його жанри».
Методичну розробку уклала доц. Мельничук О.М.

Методичну розробку обговорено і затверджено на засіданні кафедри мовознавства.

Протокол № 1 від 27.08.2015.

Зав. кафедри мовознавства, проф. Луцак С.М.


Методична розробка

для викладачів до практичного заняття

з української мови (за професійним спрямуванням) на тему:

«Публічний виступ. Жанри публічних виступів»

(Фармацевтичний факультет, І курс, ІІ семестр)

МЕТА: навчальна: ознайомити студентів з основними жанрами ораторських виступів, репрезентувати значення ораторського мистецтва в житті сучасної людини та професії лікаря зокрема;

розвиваюча: розвивати вміння володіти культурою мови та вести конструктивний діалог і полілог, формувати комунікативні вміння;

виховна: виховувати культуру власного мовлення.

ОБЛАДНАННЯ: методичні рекомендації для студентів, зразки текстів художнього стилю, підручники.

Студенти повинні знати: особливості публічного виступу, специфіку складання та виголошення промов, володіти культурою усного ділового мовлення та невербальними засобами спілкування.

Студенти повинні уміти: застосовувати здобуті теоретичні навики на практиці, зокрема вміти складати та виголошувати промови з урахуванням досвіду народної мудрості та афоризмів відомих ораторів світу.

План і організаційна структура практичного заняття

з/п

Етапи та основні питання

Час у хвилинах

Обладнання заняття

1.

Організаційні заходи

5 хв.

Журнал, методична розробка заняття

2.

Оголошення теми, мети заняття. Вступне слово викладача.

5 хв.




3.

Перевірка вихідного рівня знань студентів

5 хв.

Картки для тестування

4.

Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

25 хв.


Ілюстративний матеріал

5.

Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

40 хв.

Методична розробка заняття

6.

Перевірка кінцевого рівня знань

5 хв




7.

Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання

5 хв.




МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми, формулювання основних завдань.

3. Перевірка вихідного рівня знань

Завдання для перевірки вихідного рівня знань

1. При аналізі промови не враховують:

А) досягнення поставленої мети;

В) логічність розвитку теми;

С) аргументацію основних положень;

Д) використання афоризмів.



2. Виділяють такі жанри красномовства:

А) академічне, судове, соціально-політичне;

В) церковно-богословське, логічне, сценічне;

С) соціально-побутове, вербальне, патріотичне;

D) теоретичне, практичнее, етичне.

3. Телефонна розмова – це:

А) розмова двох і більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем;

В) один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами;

С) одна з найпоширеніших форм публічного виступу;

D) мовлення двох і більше осіб.

4. Для висловлення власної точки зору використовуємо вислови:

А) я б сказав, що …; хочеться наголосити, що …;

В) а ось таке питання…; судячи з …;

С) у літературі є …; Ви не знаєте…?

D) у мене є ідея; мені теж так здається.

5. Вступ доповіді повинен містити:

А) причину й мету виступу, розкривати суть конкретної справи, щоб привернути увагу аудиторії;

В) переконливі цифри, факти, цитати, міркування;

С) підсумок виступу;

D) констатуючу та розпорядчу частини.

6. Щоб утримувати увагу слухачів, потрібно:

А) говорити надто голосно;

В) говорити тихо;

С) пристосовувати свій голос до обстановки, де відбувається спілкування;

D) говорити багато.

4. Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

Питання для обговорення:

1. З історії ораторського мистецтва. Види красномовства. Вимоги до оратора.

2. Публічний виступ і його жанри: мітингова та ділова промова.

3. Лекція, наукова дискусія, ювілейна промова.

4. Нарада, доповідь, звітна доповідь.

5. Невербальні засоби та їх роль під час публічного виступу.

6. Культура усного ділового спілкування. Етикет телефонної розмови.

7. Візитна картка та її використання.

Ораторське мистецтво – живий мовленнєвий процес, під час якого промовець оперативно мобілізує свої мислення, пам’ять, ерудицію, знання, розум, волю й емоції з метою донесення інформації слухачам і впливу на них. Виражаючи основні тенденції соціальної дійсності, віяння часу, ораторське мистецтво допомагає пояснювати й ефективно висвітлювати найважливіші соціально-політичні питання. Водночас воно пропагує наукові, технічні й культурні здобутки народу.

Поняття «ораторське мистецтво» має два значення: 1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої – інформувати і переконувати аудиторію засобами живого слова; 2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.

Мистецтво промови – красномовство – існувало віками. Ще в часи рабовласницького ладу виникає потреба безпосереднього впливу на розум і волю громадян за допомогою живого слова.

Безумовно, виникнення ораторського мистецтва пов’язане з історією Стародавнього Єгипту, Ассирії, Вавилона. Однак батьківщиною вчення про нього вважається Стародавня Греція (Еллада) й насамперед Аттика як один із її полісів, у якому уперше з’явилися систематизовані праці з теорії ораторського мистецтва. Саме Стародавній Греції приписуємо появу таких нових професій, як ритор (оратор), котрий поєднував публічні виступи з викладанням красномовства, а також логограф, який складав тексти промов.

Надаючи вагомого значення ораторському мистецтву в суспільно-політичному й побутовому аспектах, давні греки визнавали за ним ще й філософську цінність, тому слово в них було особливим предметом дослідження.

Засновниками риторики стали софісти – представники унікальної філософської школи, яка виникла в Афінах. Саме софісти започаткували культ усного слова. Як зазначають в історичних джерелах, найвідомішому представникові софістів – Горгію (485 – 380 рр. до н. е.) – була поставлена золота статуя за його промову в Олімпії, у якій він закликав греків до єдності проти ворогів.

Платон стверджував, що справжня красномовність ґрунтується на знанні істини й доступна лише справжнім філософам. Оскільки софісти у своєму прагненні до успіху в публічному виступі готові були ігнорувати реальний стан речей, мислитель не вважав їх справжніми філософами.

Ідеї Платона набули подальшого розвитку в тритомній праці «Риторика», яку написав його відомий учень Аристотель (384 – 322 рр. до н. е.). У цьому творі чітко визначені принципи, на яких має будуватися промова людини, схарактеризовані потрібні для оратора особистісні риси, що забезпечуватимуть довіру до нього з боку слухачів, проаналізовані технічні аспекти риторики. Положення Аристотеля й донині є авторитетними для фахівців з риторики.

Одним із найвідоміших представників римської риторики був Марк Туллій Цицерон (106 – 43 рр. до н. е.). Він стверджував, що сила оратора виявляється в його здатності підкорити собі слухачів, змусити їх приєднатися до його поглядів. А це, в свою чергу, можливо тільки тоді, коли він поєднує в собі таланти філософа, поета, актора та правознавця. Основні ідеї Цицерона щодо формування ораторської майстерності викладені в таких його відомих книгах, як «Про оратора», «Брут», «Оратор».

Значне місце серед видатних античних риторів займає Квінтіліан (36 – 96 рр.). На основі узагальнення свого багаторічного досвіду викладацької й ораторської діяльності він сформулював багато цінних теоретичних положень і практичних рекомендацій з питань оволодіння ораторською майстерністю, які до сьогодні зберігають свою актуальність. У праці «Освіта оратора» Квінтіліан докладно описав, як правильно розвивати фонаційне дихання та силу голосу, як поводитися людині під час виступу перед слухачами, як структурувати свою промову, а також висвітлив інші важливі для оратора моменти.

Специфічною особливістю розуміння ораторського мистецтва в античні часи було те, що увага приділялася лише зовнішньому оформленню промови. Той факт, що оратор здатний правильно відобразити зміст своїх думок, сумнівів не викликав.

В епоху Середньовіччя римське класичне красномовство занепало, а на місце політичної й судової риторики прийшло церковне красномовство, яке ґрунтувалося на ідеях схоластики й релігійного догматизму. У зв’язку з цим церковні проповіді в ті часи були найпоширенішою формою публічного спілкування, перетворившись на дійовий засіб ідеологічної пропаганди. Вони спрямовувалися на залучення представників усіх верств населення до християнської релігії, схвалення релігійних ідеалів, відповідних їм моральних норм і соціальної поведінки. Відстоюючи безумовний авторитет релігійних істин, священики не намагалися шукати власні аргументи для підтвердження правильності їхніх думок, а просто зверталися до церковних авторитетів, наводячи відповідні цитати зі Святого Письма та інших церковних текстів.

Незважаючи на те, що проповідницька діяльність мала підкорятися певним суворим канонам, вона все ж таки певною мірою стимулювала подальший розвиток мистецтва красномовства. Наприклад, саме на ниві цієї професійної діяльності сформувався такий відомий візантійський оратор-богослов, як І. Златоуст (близько 347 – 407 рр.). Він зазначав, що промова священика лише в тому разі досягне своєї мети, якщо він спочатку «спуститься» у своїх міркуваннях до розуміння кожної людини, а вже потім «підніме» її до розуміння вищих християнських цінностей. Надане Златоустові прізвисько підтверджує, що люди гідно оцінили силу його проповідей.

Видатним представником церковного красномовства був західноєвропейський теолог, систематизатор ортодоксальної схоластики Ф. Аквінський (1225 –1274 рр.), який стверджував, що досягти блаженства можна тільки через активну розумову діяльність, яка дасть змогу людині поступово наблизитися до абсолютної істини – Бога. У його проповідях гармонійно поєднувалися логічність, аргументованість з елементами навіювання, а це забезпечувало раціональний вплив на свідомість, почуття й поведінку слухачів.

Велику увагу викладачі приділяли формуванню у студентів умінь ставити (виділяти) питання, а також вести полеміку. Із цією метою в університеті організовували практичні заняття, що проходили у формі репетицій і диспутів. На перших із них у молодих людей перевіряли знання змісту першоджерел, а також ознайомлювали їх із тлумаченням текстів відомих теологів. Під час проведення диспутів студенти вчилися відстоювати свої погляди, ґрунтуючись на християнських догмах.

Серед українських ораторів найвідомішими є І.Франко, який прославився своїми промовами на судовому процесі 1817 року; М.Павлик – письменник, публіцист; М.Максимович – історик, філолог, перший ректор Київського університету; М.Драгоманов – історик, фольклорист, батько української національної ідеї.

Усне ділове (фахове) мовлення поділяється на публічне та приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдань спілкування).

Публічний виступ – це усне монологічне висловлення, метою якого є вплив на аудиторію. Найпоширенішою є класифікація публічних виступів за сферою соціальної діяльності:

соціально-політичне красномовство – виступ оратора, що виражає інтереси певної партії або роз’яснює якусь соціально-політичну ситуацію. Відповідно розрізняють військове красномовство, дипломатичне красномовство, мітингові промови та парламентські виступи;

академічне красномовство – це ораторська діяльність науковця та викладача, що доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки;

судове красномовство – це різновид мовлення, метою якого є цілеспрямований і ефективний вплив на суд, сприяння формуванню переконань суддів та слухачів у залі;

суспільно-побутове красномовство – це влучне, гостре або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або певної гострої чи цікавої ситуації;

церковне красномовство – один із найдавніших видів, який застосовується у практиці різноманітних конфесій.

Професійна діяльність людини певною мірою пов’язана з виголошенням промов, доповідей, читанням лекцій і тому вимагає набуття певної вправності у виборі відповідного жанру, формулюванні теми, відбору фактичного матеріалу й послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та спілкування в цілому.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення, лекція.



Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та інших знань через усний виклад навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер. Виділяють навчально-програмові, настановчо-вступні, оглядові лекції.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.

Настановчо-вступні лекції мають на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, ознайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції читають після вивчення усього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів з певного предмета, спрямувати на самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

5. Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

Завдання 1. Підготуйте і виголосіть в аудиторії 2-4 хвилинний виступ на одну із запропонованих орієнтовних тем. Правильно оформіть на окремих аркушах його конспект (план і тези). Наприклад:

«Великий український лікар», «Проблеми сучасної української медицини», «Українські письменники-медики», «Нетрадиційні методи лікування: за і проти», «Народна медицина», «Проблема здоров’я і хвороби», «Що таке щастя (совість, милосердя, честь)?».



Завдання 2. Прочитайте текст. Визначте тему, ідею, запропонуйте назву.

Стражеско Микола Дмитрович (1876-1952) народився в Одесі. Закінчив медичний факультет Київського університету (1899 р.). Працював під керівництвом професора В.П. Зразкова в Київській міській лікарні та вищих навчальних закладах Києва. З 1902 р. працював у Військово-медичній академії в Петербурзі. Тут, під керівництвом академіка І.П. Павлова провів експериментальні дослідження у галузі фізіології кишок, викладені в докторській дисертації (1904 р.). З 1904 р. – старший ординатор у терапевтичній клініці Київського університету. В 1907–1919 рр. – професор Київського жіночого медичного інституту. Водночас у 1908–1919 рр. – приват-доцент Київського університету і в 1917–1919 рр. – завідувач терапевтичного відділення Київської міської лікарні. В 1919–1922 рр. – завідувач кафедри Новоросійського університету, з 1922 р. – Київського медичного інституту. Водночас керував клінічним відділенням Інституту експериментальної біології та патології, з 1934 р. – Інституту клінічної фізіології АН УРСР. З 1936 р. – директор створеного ним Українського науково-дослідного інституту клінічної медицини. В роки Великої Вітчизняної війни – консультант евакуаційних госпіталів, керував дослідженнями в Центральному госпіталі Радянської армії, вивчав проблему сепсису ран, розробляв нові засоби боротьби з ним.



Основні наукові праці присвячено проблемам клінічної та теоретичної медицини. Вивчав фізіологію і патологію травлення, кровообігу, патофізіологію інфаркту міокарда, хронічних інфекцій, алергії. Виявив ряд симптомів захворювань органів травлення та кровообігу. Ввів нові засоби обстеження хворих. Уперше в світі поставив (1909 р., спільно з В.П. Зразковим) прижиттєвий діагноз тромбозу судин серця. Розробив класифікацію недостатності кровообігу з урахуванням біохімічних порушень. Заснував одну з провідних терапевтичних шкіл.

Завдання 3. Прочитайте текст. Визначте жанр. Зробіть повний аналіз з точки зору відповідності вимогам жанру.

Високошановна Українська громадо! Шановні колеги!

У ці святкові дні теплої і ласкавої буковинської осені, коли Чернівецький університет відзначає 130 років від дня заснування, мені випала щаслива місія – привітати весь колектив цього рідного для мене навчального закладу із високим ювілеєм. Адже Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича – один із найстаріших вузів України.

За свою 130-річну історію університет дав дорогу у світ знань сотням тисяч молодих людей, створив потужну базу для наукових досліджень, став справжнім осередком культури, науки й освіти на Буковині й загалом в Україні. Він творив інтелектуальну еліту, яка працювала для добробуту й культурного зростання нашого національно розмаїтого краю. До буковинського студентства традиційно належали українці, румуни, євреї, німці, чехи, росіяни, поляки, вірмени, представники інших народів. Спільною батьківщиною їхнього духу були освіта й наука, проте, напевно, кожен із них плекав у душі палке бажання прислужитися своєму народові. І попереднім поколінням випускників Чернівецького університету вдалося це здійснити.

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича вже посідає своє визнане місце в політичній історії України XXI століття і має всі умови для того, щоб підтвердити високе звання національного подальшими роками плідної праці. Сподіваюся, що колектив університету буде гідний вимог часу, буде відкривати нові спеціальності, створюватиме таку атмосферу, яка приваблюватиме на Буковину найбільш талановиту молодь з усіх куточків України і з Європи. У цьому Чернівецька обласна державна адміністрація буде завжди підтримувати університет. Адже всі ми повинні працювати для нашої молоді.

Vivat academia!

М.В. Ткач,

голова Чернівецької обласної

державної адміністрації
Завдання 4. Пригадайте прислів’я і приказки про «силу» слова.

Завдання 5. Підготуйте повідомлення на тему: «Значення ораторського мистецтва для професійної діяльності лікаря».

Завдання 6. Напишіть роздум з приводу афоризму І. Лафатера: «Хочеш бути розумним, навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати й припиняти розмову, коли нема більше чого сказати».

Завдання 7. Поповніть скарбничку вікової мудрості слова висловлюваннями про красномовство. З’ясуйте значення наведених цитат.

  1. Риторика – це сад, який дає більше квітів, ніж плодів (Адріан Декурсель);

  2. Коли ти говориш неправильно, то це погано не тільки саме по собі, але й душі шкодить (Платон);

  3. Красномовство має бути приємним і змістовним, та потрібно, щоб це приємне, в свою чергу, походило від істинного (Блез Паскаль);

  4. Багато говорити і багато казати – не одне і те ж (Софокл);

  5. Довга промова не просуває справи, так само, як і довга сукня не допомагає йти (Шарль Моріс де Талейран);

  6. Гравець не так досконало володіє м’ячем, як оратор – душею людини (Феофан Прокопович);

  7. Поетами народжуються, ораторами стають (Марк Туллій Цицерон);

  8. Всі хороші актори розпочинали свою діяльність як погані оратори (Ралф Уолдо Емерсон);

  9. Пристрасті – це оратори серед юрби (Антуан де Рівароль).

Завдання 8. Доберіть із художнього та публіцистичного стилю ілюстративний матеріал на підтвердження того, що невербальна комунікація залежить від типу культури.

Завдання 9. Підготуйте зразки ділового мовлення по телефону з дотриманням основних етикетних формул. Вкажіть особливості мовленнєвого етикету ділової телефонної розмови.

Завдання 10. Відредагуйте речення.

Стоматолог приймає по понеділках.

Пацієнту Максимчуку О.Г. поставили невірний діагноз.

Бабуся страждала на сердечно-сосудисте захворювання.

Він має сильне головокружіння.

Вірі був наданий дородовий отпуск.

Вам негайно треба удалити хворий зуб.

Під час огляду була пошкоджена слизиста оболочка.

– Будь ласка, розіжміть зуби.

При повторному огляді хворий упав в обморок.

Лікар рекомендував примірний комплекс фізкультурних вправ.

6. Перевірка кінцевого рівня знань

Запитання для перевірки кінцевого рівня знань

1. Що таке риторика?

2. Які роди і жанри красномовства існують?

3.Якими мовними засобами мовець досягає точності, ясності, виразності, чистоти і різноманітності свого мовлення?

4. Яка роль невербальних засобів спілкування під час виступу оратора перед аудиторією?

5. Які особливості мовленнєвого етикету ділової телефонної розмови?

6. Що таке візитна картка і які є способи її використання у фаховому спілкуванні?

7. Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання.

Тема наступного практичного заняття «Стилістичний аспект фахової мови медичних працівників».

Домашнє завдання. Завдання № 4, № 5 (письмово) з методичної розробки до теми «Стилістичний аспект фахової мови медичних працівників».
Методичну розробку уклала доц. Сілевич Л.І.

Методичну розробку обговорено і затверджено на засіданні кафедри мовознавства.

Протокол № 1 від 27.08.2015.

Зав. кафедри мовознавства, проф. Луцак С.М.



Методична розробка

для викладачів до практичного заняття

з української мови (за професійним спрямуванням) на тему:

«Стилістичний аспект фахової мови медичних працівників»

(Фармацевтичний факультет, І курс, ІІ семестр)

МЕТА: навчальна: розвивати практичні навички у визначенні особливостей специфіки і природи формування функціональних стилів української літературної мови;

розвиваюча: розвивати практичні навички у визначенні особливостей, специфіки та природи формування функціональних стилів української літературної мови; окреслити тенденції їх розвитку та шляхи вдосконалення комунікативних можливостей.

виховна: виховувати пошану до рідного слова, бажання вправно володіти видами мовних норм та застосовувати їх у повсякденному житті.

ОБЛАДНАННЯ: методичні розробки для студентів.

Студенти повинні знати: основні відомості про стилі української мови.

Студенти повинні уміти: орієнтуватися в основних стилях та розрізняти їх.

План і організаційна структура практичного заняття

з/п

Етапи та основні питання

Час у хвилинах

Обладнання заняття

1.

Організаційні заходи

5 хв.

Журнал, методична розробка заняття

2.

Оголошення теми, мети заняття. Вступне слово викладача.

5 хв.




3.

Перевірка вихідного рівня знань студентів

5 хв.

Картки для тестування

4.

Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

25 хв.


Ілюстративний матеріал

5.

Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

40 хв.

Методична розробка заняття

6.

Перевірка кінцевого рівня знань

5 хв




7.

Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання

5 хв.




МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми, формулювання основних завдань.

3. Перевірка вихідного рівня знань

Завдання для перевірки вихідного рівня знань

  1. У межах наукового стилю можна виокремити такі підстилі:

А) академічна наукова література; навчальна література;

В) статті, замітки;

С) поетичні, драматичні твори;

D) родинно-побутове, приватно-ділове листування.



  1. Найістотнішими мовними ознаками офіційно-ділового стилю є:

А) інтонаційне оформлення висловлюваного;

В) необмежене вживання не по-книжному оформлених конструкцій з розмовним відтінком;

С) висока і водночас своєрідна ритмомелодика мовлення;

D) широке використання слів, пов’язаних з діловою лексикою, яка стосується певної галузі суспільного життя.



  1. Якому зі стилів мови властиві такі підстилі: законодавчий, дипломатичний, адміністративно-канцелярський?

A) офіційно-діловий; B) науковий; C) публіцистичний; D) художній.

  1. Який із функціональних стилів мови відзначається найвищим ступенем стандартизації?

  1. офіційно-діловий; B) науковий; C) епістолярний; D) публіцистичний.

5. Обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку — мета мовлення:

А) розмовного стилю;

В) публіцистичного стилю;

С) художнього стилю;

D) офіційно-ділового стилю.

6. Дискусійність питання про виокремлення яких функціональних стилів сучасної української мови залишається відкритим?

А) розмовно-побутового, наукового, конфесійного;

В) художнього, публіцистичного, офіційно-ділового;

С) конфесійного, ораторського, епістолярного;

D) наукового, ораторського, офіційно-ділового.

4. Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

Питання для обговорення:

1. Поняття про функціональні стилі сучасної української мови. Типологічна характеристика.

2. Взаємодія функціональних стилів сучасної української мови у сфері фахового мовлення.

3. Поняття «спеціальна мова», «професійна мова», «професійне спілкування». Сучасна українська літературна мова як основа спеціальної мови.

4. Різновиди медичної професійної мови.

Термін «стилістика» утворився від слова стиль (лат. stilus (stylus) – загострена паличка для письма). Стиль літературної мови – це функціональний різновид літературної мови, зумовлений сферою, змістом, завданнями спілкування, світоглядом мовців, що впливає на вибір мовних одиниць.

Стилістика сучасної української літературної мови має в своєму арсеналі розмаїття виражальних і зображувальних засобів нашої мови: фонетичні, орфоепічні, орфографічні, лексичні, фразеологічні, морфологічні, синтаксичні, а також високий рівень функціональних можливостей цих стилістичних ресурсів.

Від уміння використовувати ці мовні засоби залежить зміцнення ділових стосунків, підвищення ефективності праці, формування загальної культури фахівця.

Акт фахового спілкування, що супроводжується обміном етикетними висловленнями, можна назвати ввічливим контактуванням комунікантів. Цей акт так чи інакше пов’язаний з волею суб’єктів мовлення, які актуалізують ті чи інші мовні засоби, роблять їх семантично більш вагомими і стилістично виразними. Експресія особливо активно виявляється в акті ввічливого контактування. В. Чабаненко, розглядаючи мовну експресію як проблему української лінгвостилістики, наголошує на тому, що саме «воля мовця є основою мовної експресії». Дослідник справедливо зазначає, що всі засоби експресивного словесного волевиявлення підпорядковані волюнтативній функції мови, яка стилістично активізує, поєднує в один виразний комплекс: а) спосіб, вид, час, число, особу та неозначену форму дієслова; б) окремі розряди вигуків, часток і займенників; в) звертання і вставні слова; г) еліптичні, інфінітивні та вставні речення, а також слова-речення; ґ) деякі розряди емоційно-оцінної лексики (при звертаннях); д) значну кількість фразеологічних зворотів; е) такі явища, як синонімія, антонімія, інтонація і модальність; є) такі засоби і прийоми, як метафора, повтор, ампліфікація і градація.

Побудова (стилістична організація) волюнтативного етикетного висловлення кожного разу визначається кількома факторами, а саме: цільовою настановою, емоційним станом і комунікативною компетенцією суб’єкта, а також інтелектуальною і психологічною підготовленістю адресата до сприйняття висловленого, його соціальним статусом, віковими особливостями, службовими і родинними зв’язками, загальною ситуацією, в якій здійснюється акт ввічливого контактування. Звичайно, в кожному конкретному випадку селективно-конститутивна роль усіх цих факторів не однакова: одні з них більше, інші менш важливі. Вагоме значення у виборі конструкції мовленнєвого етикету в конкретній мовленнєвій ситуації має й естетичне чуття. Естетична функція етикетних формул ввічливості не є другорядною, вона підпорядковується основній, комунікативній функції, збільшуючи її можливості, надаючи їй великої життєвої сили.

Стилістична диференціація етикетних висловлень зумовлюється характером взаємин між комунікантами, їхнім соціальним станом, офіційністю/неофіційністю спілкування, метою та мотивом (зав’язати контакт, продовжувати комунікацію чи створити потрібну, бажану, сприятливу тональність спілкування).

Безперечно, стилістична культура мовлення – це найдосконаліший вияв розумової та мовленнєвої культури кожного мовця, що забезпечує ввічливе міжособистісне спілкування у професійному середовищі.

Різновиди літературної мови, які виокремлюються відповідно до колективно усвідомлюваних типів спілкування і функцій мови у різних сферах суспільної комунікації, прийнято називати функціональними стилями.

У сучасній українській літературній мові традиційно виділяють 5 функціональних стилів: розмовний, науковий, офіційно-діловий, художній та публіцистичний.



Розмовний стиль – стиль, яким мовці послуговуються в побутових ситуаціях спілкування; він характеризується вживанням розмовно-побутової лексики з активним використанням емоційної інтонації, жестів, міміки.

Науковий стиль – стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів.




Лексичною особливістю наукового стилю є широке використання слів-термінів.

Офіційно-діловий стильстиль, що обслуговує адміністративно-господарську діяльність, законодавство та інші ділянки, пов’язані з діловодством, звітністю та документацією; є необхідним для зв’язку державних і громадських установ як між собою, так і з населенням, для оформлення різного роду документів.

Художній стиль – один із функціональних різновидів літературної мови, що передбачає використання таких мовних засобів, вибір яких зумовлений ідейно-образним змістом і реалізацією естетичної функції.

Публіцистичний стиль – стиль засобів масової інформації, виконує функцію формування масової свідомості, впливу на неї через добір інформації.

Дискусійним на сьогодні залишається питання доцільності виокремлювання в окремі функціональні стилі конфесійного, ораторського, епістолярного стилів.



Конфесійний стиль – стиль, що забезпечує спілкування людей у релігійній сфері.

Ораторський стиль – стиль усного публічного виступу, розрахованого на різноспрямований вплив на слухачів.

Епістолярний стиль – стиль листів, письмового спілкування людей у сфері побуту, приватного життя, виробництва та ділових стосунків.

Короткий словник ключових понять до теми:

Контекст – частина тексту, в якій будь-яке слово чи речення реалізується сповна, виявляє свій спілкувальний потенціал.

Лінгвостилістика – розділ науки про мову; лінгвістичне вчення про функціонування й використання мови.

Марковані слова – слова, які вживаються переважно в одному чи двох стилях мови, тобто функціонально обмежені.

Стилістика української мови – стилістичний матеріал мови в межах усіх її стилів і жанрів, відпрацьованість стилістичних функцій кожної мовної одиниці.

Стилістика українського мовлення – найтиповіше, зразкове, нормативне й комунікативно доречне використання мовцем, усього того, що позначається терміном «стилістика мови».

Стилістичний словник – лексикографічна праця, у якій фіксуються слова, що мають додаткове експресивно-стильове забарвлення.

Стилістично забарвлена лексика – слова, що несуть на собі відбиток різних функціональних та експресивних стилів.

Стилістично нейтральні слова – слова, що використовуються в різних стилях мови і не мають стилістичного забарвлення.

Вправи та завдання до теми:

Завдання 1. З’ясуйте, до якого функціонального стилю української літературної мови належать подані зразки текстів.

1. За християнської доби звертання до сонця та інших джерел світла замінено було звертанням до різних святих угодників, яким дана була згори, за житієм, благодать зцілення відомих хвороб, або ж на яких, з тих чи інших причин, народна фантазія перенесла відповідні властивості бога Сонця й Вогню. В Канівському ж повіті, між іншим, записано «знахарську молитву», щоденне читання якої береже від захворювання на будь-яку взагалі хворобу: «Їхав святий Юрій на золотому коні з золотим шостом, з золотим хрестом. Зустрічає Божу Матір з Сіянської гори, з святої землі. «Куди ти, святий Юрію?» – «Їду до народженного, молитвяного раба Божого виганяють оцим шостом і святим хрестом хворобу (таку-от) в очерета, в болота, де у дзвони не дзвонять, де люде не ходять, де звірі не бродять, де голоса не чуть, де півні не поють, де сонце не світить...» – «Іди, святий Юрію, людям хрещеним помагай та усяку хворобу виганяй, і Я тобі буду в допомозі. Амінь» (Г. Булашев).

2. – Най вас пан Біг хоронить від такої слабости, від злих язиків і облесливих людей, бо що не зробить клята хвороба, то доконає людська підлість і язичок гострий...

– То вже будьте здорові, – вела далі, – бо йду, бо треба йти додому та й щось робити, бо від того лежані аж боки облізли.

– Та кажете правду, – мовив лікар, – але лікування – то є лікування, воно щось такой дає; дає вам, дає і нам – і обом користь: ви виписуєтесь майже зовсім здорова, а ми теж щось маємо і не сидимо без роботи, як ті нещасні, що далеко за горбом (МКедик).

3. Дари Діоніса в руках Гіппократа. Стародавні мали рацію! Вино й здоров’я, вино та зцілення. Чи сумісні насправді ці, як на перший погляд, полярні поняття? Здавалося б, ні. Навіть категорично! Але не поспішаймо.

Звісно (й це не таємниця), що традиційна мораль й офіційна медицина завжди вбачали у вині причини морального й тілесного розтління людини, розвитку численних її недуг. Наука з давніх давен знала, що алкогольні напої, до яких належить і вино, в надмірних дозах руйнують здоров’я, погіршують і скорочують життя. Тобто людським досвідом і медичною практикою з’ясовано, що вино, як і кожен алкогольний напій, – ворог людської моралі, фізичного та духовного здоров’я.

Усе це, безперечно, так. Але офіційна «ідеологія» виняткової шкідливості вина не така вже й бездоганна. Багатотисячолітня історія, впродовж якої людина пізнавала цей напій, зокрема вино, виготовлене з виноградних плодів, засвідчує не лише шкідливі, але й корисні для його здоров’я властивості (С. Геник).

4. Актуальні проблеми сучасної морфології розглядаються в світлі історичного та індивідуального розвитку організмів. Підхід до досліджень з позицій філо- та онтогенезу має суттєве значення для розуміння морфо-функціональних особливостей формування тканинних і органних структур. Еволюційний підхід особливо доцільний при вивченні тих систем, які реалізують і координують основні процеси життєдіяльності організму і здійснюють реакції пристосування до умов існування. Чільне місце в підтриманні гомеостазу належить нирці (Л.Ковальчук).

5. Блаженні справедливі

Блажен муж, що за порадою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон його вдень та вночі він роздумує!

І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в’яне його, – і все, що він чинить – щаститься йому!

Не так ті безбожні, – вони як полова, що вітер її розвіває!

Ось тому-то не встоять безбожні на суді, ані грішники у зборі праведних, – дорогу бо праведних знає Господь, а дорога безбожних загине! (Псалом 1).

6. Татове слово. Чи завжди воно в пошані серед сучасних дітей? Не будемо кривити душею: у багатьох родинах воно перестало бути авторитетом, оскільки сьогодні практично знівельовано традиційний інститут главенства, котрим протягом століть послуговувалася сімейна етнопедагогіка. Вольові, не завжди продумані поступки так званого «демократизму і вседозволеності» орієнтуються на масову культуру, залишаючи на обочинах, а нерідко і піддаючи остракізму традиційні форми моралі. Їх штучне нівелювання поруйнувало витворені національні цінності, і суспільний організм залишився без «духовних вітрил»; не важко здогадатися, куди однесе човна стихійна круговерть; зрештою, ми вже опинилися в такій ситуації. Щоб виборсатися з моральної пучини, мусимо підняти вітрила і прислухатись до слова, мовленого з батькових вуст (В.Скуратівський).

7.


11 січня 1913 р.

Київ


Високоповажний і дорогий

Іване Семеновичу!

Щиро поздоровляю Вас з наступаючим Новим роком, бажаю Вам здоров’я й усього найкращого! Дякую сердечно за пам’ять про мене та за передані книжки, які я вже прочитав і якось перешлю Вам. Тішить мене, що Ви все працюєте, і цікавить дуже Ваша граматика. А от я не можу нічого робити, третій місяць лежу в клініці, я тяжко слабую вже ½ року.

Бувайте здорові!

Ваш щирий М.Коцюбинський

(Лист М.Коцюбинського

до Івана Нечуя-Левицького).
Завдання 2. Виправте стилістичні помилки, поясніть їх:

Лікарняний халат, лікарський листок, мій любимий лікар, фамілія пацієнта, об’явити догану, сердечний м’яз, чистоплотні хворі, бере за душу, пожилий пацієнт, користуватися пошаною, біль в області серця.



Завдання 3. Доберіть з дужок потрібну форму слова для утворення словосполучення. Вибір обґрунтуйте.

Працює (по середам, по середах, щосереди); вищий (від мене, за мене); робота (дослідна, дослідницька); написати (лист, листа); купити (цукор, цукру); біль (сильний, сильна); (лікар, лікарка) Петрова.



Завдання 4. Висловіть у публіцистичному стилі свою думку про здоров’я у фізичному, духовному, моральному, соціальному, економічному аспектах, зважаючи на слова Арістотеля: «Немає товариша, рівного здоров’ю, немає ворога, рівного хворобі».

Завдання 5. Продовжіть речення.

Мовний стиль – це ...

Жанрами називаються ...

Епістолярний стиль – це стиль ...

Основними ознаками офіційно-ділового стилю є ...

Сферою поширення публіцистики є ...

Науковим стилем пишуться ...

Розмовно-побутовий стиль вживається ....

Призначення художнього стилю – це ...

Мова професії – це …

Спеціальною мовою називається …

В основі професійного спілкування лежить …

Медична розмовна мова є різновидом …

Завдання 6. Доберіть уривки текстів різних функціональних стилів. Обґрунтуйте свій вибір.

Завдання 7. Прочитайте текст. Визначте стиль, підстиль. З’ясуйте, на яку аудиторію він розрахований, що про це свідчить.

Крім хірургії, М.М. Амосов велику увагу приділяв сучасним проблемам біологічної, медичної і психологічної кібернетики. З 1959 р. до 1990 р. він очолював відділ біологічної кібернетики Інституту кібернетики НАН України. Під керівництвом М.М. Амосова проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка методів машинної діагностики захворювань серця, розробка і створення фізіологічної моделі «внутрішнього середовища організму» людини, моделювання на ЕВМ основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Нетрадиційність підходу, оригінальні погляди М.М. Амосова отримали широке визнання у нас в країні та за кордоном. За дослідження в галузі біокібернетики в 1978 і 1997 рр. його було нагороджено Державною премією України.

Підготував 22 доктори наук і понад 150 кандидатів наук, багато з яких очолюють великі наукові центри. М.М. Амосов був членом президії правління Українського товариства хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і Міжнародного товариства серцево-судинних хірургів, Міжнародного товариства медичної кібернетики, Наукової ради з кібернетики України, членом редколегії редакційних рад багатьох вітчизняних і зарубіжних журналів. Свою роботу М.М. Амосов поєднував з великою громадською діяльністю, був депутатом Верховної Ради СРСР п’яти скликань.

М.М. Амосов відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР, Почесною відзнакою Президента України.



Завдання 8. Подані словосполучення виправте відповідно до літературних норм. Визначте стилістичну приналежність кожного з них. Із трьома на вибір складіть речення професійно-медичного змісту.

Щорічний отпуск, при підписанні договору, у відповідності з діючим законодавством, при оцінці стану, любі можливості, ведучий хірург, в даному випадку, по тимчасовій непрацездатності, при виконанні службових обов’язків, міроприємства по організації зустрічі, по степені епідеміологічного становища.



6. Перевірка кінцевого рівня знань

Запитання для перевірки кінцевого рівня знань

1. Що таке мовний стиль?

2. Як можна окреслити особливості становлення функціональних стилів української літературної мови?

3. Які ви знаєте різновиди наукового стилю?

4. Яке місце посідають електронні засоби масової інформації в процесі розвитку української літературної мови?

5. Які жанри художнього стилю ви знаєте?

6. Як впливає розмовний стиль на сучасну українську літературну мову?

7. Які сфери використання офіційно-ділового стилю у ХХІ ст.?

8. Назвіть найновіші термінологічні медичні словники. Яке їхнє призначення?

9. Яке місце посідають епістолярний, ораторський, конфесійний стилі у традиційній класифікації? Чи є підстави виділяти ці стилі?



7. Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал