«Сучасна українська мова як засіб професійного спілкування»



Сторінка1/13
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.61 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ



Кафедра мовознавства


МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ

ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ

(ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ, КУРС І, МОДУЛЬ І)
УКРАЇНСЬКА МОВА

(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

Івано-Франківськ

2015

Методична розробка

для викладачів до практичного заняття

з української мови (за професійним спрямуванням) на тему:

«Сучасна українська мова як засіб професійного спілкування»

(Фармацевтичний факультет, І курс, ІІ семестр)

МЕТА: навчальна: ознайомити з предметом вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»; метою та завданнями курсу;

розвиваюча: розвивати пам’ять, логічне мислення, усне й писемне зв’язне мовлення;

виховна: виховувати культуру мовлення студентів як носіїв української мови.

ОБЛАДНАННЯ: методичні розробки для студентів.

Студенти повинні знати: орієнтовний план навчального курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)»; предмет, мету і завдання дисципліни.

Студенти повинні вміти: володіти нормами літературної мови; користуватися всіма її засобами незалежно від умов спілкування; користуватися фаховими навчальними та довідковими виданнями.

План і організаційна структура практичного заняття

з/п

Етапи та основні питання

Час у хвилинах

Обладнання заняття

1.

Організаційні заходи.

5 хв.

Журнал, методична розробка заняття

2.

Оголошення теми, мети. Вступне слово викладача.

10 хв.




3.

Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей

25 хв.




4.

Виконання вправ та завдань на закріплення вивченого

45 хв.




5.

Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів. Завдання для вивчення наступної теми.

5 хв.




МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми заняття, формулювання основних завдань.

3. Пояснення теми. Відтворення теоретичних відомостей.

Питання для обговорення

  1. Мова як суспільне явище.

  2. Поняття мови та мовлення. Мова і мислення.

  3. Функції мови.

  4. Історія становлення та розвитку сучасної української літературної мови. Походження української мови. Місце української мови серед інших мов світу.

  5. Сучасна українська літературна мова. Мовна норма. Типи норм.

  6. Структура професійного мовлення медичних працівників.

Відродження національної освіти, науки та культури – одна з провідних цілей Української держави, адже без всебічної активізації інтелектуального й духовного потенціалу суспільства подальший розвиток будь-якої країни неможливий.



У цьому широкому спектрі проблем надзвичайно важливе місце посідає питання утвердження державності української мови в офіційно-ділових сферах використання. Особлива увага має бути приділена підвищенню культури усної і писемної мови сучасного українського суспільства, адже, «мовна культура – це живодайний корінь культури розумової, усього розумового виховання, високої, справжньої інтелектуальності» (В.Сухомлинський).

Українська мова належить до слов’янської групи (східнослов’янська підгрупа) індоєвропейської мовної сім’ї. Нею спілкуються понад 50 мільйонів людей. У Європі це одна з шести демографічно найпотужніших мов. «Українська мова в багатстві, витонченості й гнучкості не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства…» (М.Драгоманов); «… одна з найбагатших мов слов’янських… ця мова… поетична, музична, мальовнича» (І.Срезневський).

Мові належить провідна й об’єднавча роль у процесах виникнення нації та держави. Українська мова – мова української нації, державна мова України.

У статті 10 Конституції України зазначено, що «державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом» (Офіційне тлумачення положень статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп / 99 (v 010 р 710-99) від 14.12.99).

В українському мовознавстві терміни «мова» та «мовлення» не протиставляються одне одному, але й не ототожнюються. Вони співвідносяться як загальне (мова) і часткове (мовлення) явища, як засіб (мова) і спосіб (мовлення) спілкування.

Мова – складне суспільне явище, якому властиві такі ознаки: найважливіший засіб людського спілкування; засіб самоідентифікації й вираження ментальності нації; засіб формування думки.

Мовлення – мова в її конкретному виявленні як засіб спілкування; процес здійснення мовної діяльності.

Питання вдосконалення мовленнєвої культури українців як основи духовності кожної людини (студента, викладача, нації) турбують сьогодні багатьох мовознавців та методистів. Такі явища, як колоквіалізація, субстандартизація та вульгаризація мовних засобів призвели до спрощення мовленнєвого етикету, що спостерігаємо сьогодні, особливо з кінця 80-х років ХХ ст. Як справедливо зазначає М.Білоус, спрощення етикету «свідчить про знецінення таких універсальних загальнолюдських цінностей, як повага до старших, батьків, жінок, поняття честі, гідності, таких рис характеру, як скромність, толерантність, доброзичливість тощо». Тому сучасна лінгводидактика, зорієнтована на формування духовної мовної особистості, повинна більше уваги приділяти і системі формул ввічливості, в якій відображено мовну картину людських взаємин і загальнолюдські цінності.

Український етикет спілкування становить основу інтелігентного мовлення, спрямованого на ввічливе контактування, манеру ввічливої розмови, а загалом – на духовне оздоровлення народу (Т.І. Панько).

Структурно-семантична та функціонально-комунікативна розмаїтість системи етикетних висловлень забезпечує реалізацію не лише комунікативної, фатичної, але й культурологічної функції української мови.

Сучасні засоби вираження ввічливості в українській літературній мові (як лексичні, так і граматичні) адекватні таким засобам в інших мовах, а український мовленнєвий етикет упродовж усієї історії органічно вписується в європейську культуру спілкування.

Мова виконує в суспільстві ряд важливих функцій.

Більшість сучасних мовознавців сьогодні виділяють дві основні функції мови – комунікативну (функцію спілкування, обміну інформацією) та когнітивну (пізнавальну, функцію відображення діяльності мовної свідомості). У межах цих базових функцій виділяють часткові. Наприклад, комунікативну функцію ще поділяють на такі різновиди: конативну (функцію засвоєння); волюнтативну (функцію впливу); контактовстановлювальну (фатичну – привернення уваги слухача, підготовка його до сприймання інформації).

Для реалізації останньої кожен народ витворив власну систему формул ввічливості відповідно до свого менталітету, звичаїв, традицій і духовної культури.

Слід звернути увагу також на інші функції мови, важливі для суспільства в цілому і для кожного мовця зокрема.



Номінативна функція – функція називання (номінації) об’єктів дійсності, їхніх властивостей та відношень між ними.

Мислетворча функція мова є безпосереднім вираженням дійсності, думки, основним елементом мислення.

Експресивна функція – функція мови, яка полягає в тому, що мовець через конкретне висловлювання передає співрозмовникові інформацію про свій фізіологічний і психічний стан.

Емотивна функція – функція вираження почуттів, емоцій, переживань тощо.

Естетична функція – функція, що пов’язана з емотивною функцією мови і полягає у використанні образних можливостей мови для впливу на читача (слухача).

Етична функція полягає в дотриманні моральних норм та правил поведінки в суспільстві.

Когнітивна (пізнавальна) функція – відображає зв’язок мови з мисленням.

Культурологічна функція забезпечує відображення та фіксацію культури кожного народу завдяки мові, адже мова – це передусім «рецептор духовно-емоційного життя людей, здатний у вищому своєму прояві переростати національні межі й сприйматися на рівні загальнолюдського надбання» (Т.І.Панько).

Українська літературна мова виникла на основі різнотипних структурних одиниць загальнонародної мови, які формувалися впродовж багатьох століть (з V-VІ ст. н.е.). Вона унормована всенародною практикою мовленнєвого спілкування і характеризується наявністю сталих норм, обов’язкових для всіх її носіїв.

Поняття «сучасна українська літературна мова» значно вужче, ніж «сучасна українська мова», до якої належать також діалектизми, жаргонізми, арготизми, сленгізми, просторічна лексика. «Літературна наша мова виділилася вже в сталі форми, а тому ми мусимо навчатися не якоїсь говіркової мови, але мови всеукраїнської, цебто літературної» (І.Огієнко).

Сучасна українська літературна мова бере свій початок від появи перших трьох частин «Енеїди» (1798) українського письменника І.П.Котляревського. Основоположником літературної української мови вважають Т.Г.Шевченка.

Літературні мовні норми виробились у писемно-літературній практиці як правила використання мовних одиниць. «Добре знання літературної мови набувається повсякчасним її вивченням та глибоким знанням мови народної» (І.Огієнко).

Основною ознакою літературної мови є її унормованість.



Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.

Мовні норми

Визначають правильність

Приклади

орфоепічні

належної вимови звуків, і словосполучень

ві[ч:]изна, роби[ц´:]я


акцентуаційні

наголошування й інтонації

кúшка, щéлепа, епілéпсія, диспансéр, óчний

правописні (орфографічні)

написання слів згідно з чинним правописом

хобі, а не хоббі;

пів-Івано-Франківська, а не півІваноФранківська

Лексичні

вживання слів у властивих їм значеннях

заходи, а не міроприємства;

бýдь-який, а не любий;

доповідь, а не доклад;

укладати договір, а не заключати договір

морфологічні

уживання морфем

найрозумніший, а не самий розумний;

проректор з лікувальної роботи, а не проректор по лікувальній роботі

синтаксичні

керування, узгодження, поєднання й розміщення слів, речень

хворий на грип, а не хворий грипом;

сміюся з друга, а не сміюся над другом

стилістичні

добору мовних елементів відповідно до умов спілкування

Підвищувати свою кваліфікацію лікарям надасть можливість кафедра пропедевтики внутрішньої медицини ІФНМУ, а не підвищувати свою роботоздатність лікарям надасть можливість кафедра пропедевтики внутрішньої медицини ІФНМУ

пунктуаційні

уживання розділових знаків, коли вони змінюють зміст вислову

Лікувати, не можна чекати.

Лікувати не можна, чекати.

Щодо історії розвитку української мови слід зазначити, що на власній її території в різні історичні періоди вона зазнавала заборон і обмежень у різних сферах свого функціонування. А саме:

1720 – Указ Петра І про заборону Києво-Печерській та Чернігівській друкарням друкувати книги українською мовою.

1729 – Наказ Петра II про переписання в Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.

1763 – Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 – Указ Московського православного синоду про вилучення в населення українських букварів і церковних книг українською мовою.

1811 – Закриття Києво-Могилянської академії.

1817 – Польський сейм заборонив викладання українською мовою в початкових і вищих школах Галичини. Вводиться викладання польською мовою.

1859 – Міністерство віросповідань та наук Австро-Угорщини заборонило українську азбуку в Галичині та Буковині, замінивши її латинською.

1862 – Заборона українських недільних шкіл у російській імперії.


    1. – Валуєвський циркуляр заборонив друкування українською мовою наукових, релігійних та педагогічних праць.

1876 – Емський указ царя Олександра II про заборону друкування книг українською мовою в російській імперії.

1888 – Указ Олександра III заборонив вживання української мови в офіційних установах.

1895 – Заборона писати українські книги для дітей.

1914 – Указ російського царя Миколи II про заборону української преси.

1924 – Заборона російською владою святкувати 100-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка.

1924 – На Буковині румунська влада почала румунізацію українських шкіл, яку завершила в 1927 р.

1924 – Польський уряд прийняв закон, що забороняв користуватися українською мовою в державному апараті. Початок полонізації українських шкіл.

1933 – Телеграма Сталіна про припинення «українізації». З українського правопису вилучено букву ґ.

1958 – Пленум ЦК КПРС ухвалив постанову про перехід українських шкіл на викладання російською мовою.

1970 – Міністерство освіти СРСР видало указ про захист дисертацій російською мовою.

1975 – Поновлення цензурування «Кобзаря» Т.Г.Шевченка.

1983 – Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про «покращення викладання російської мови в СРСР».

28 жовтня 1989 р. Верховна Рада України прийняла «Закон про мови в УРСР», яким оголошено українську мову державною і мовою міжнаціонального спілкування в межах України.

Із здобуттям державної незалежності ситуація з функціонуванням української мови у різних сферах суспільного життя поступово почала покращуватися. Однак і в наш час усе ще не припиняються спроби принизити національну гідність українського народу, ліквідувавши або звівши нанівець статус української мови як державної. Тож від кожного громадянина нашої держави залежить, чи хоче він говорити мовою своїх предків, чи шанує він закони, історію та культуру держави, у якій живе, а відтак і те, чи хоче він жити у вільній, незалежній і суверенній Україні.



Короткий словник ключових понять до теми:

Акцентуаційні мовні норми – узвичаєне наголошування слів.

Граматичні мовні норми – правила поєднання морфем, узгодження, керування слів, утворення висловлювань.

Державна мова – офіційна мова державних установ, мова освіти, науки, культури тощо.

Лексичні мовні норми – узвичаєне вживання словникових одиниць у відповідному значенні.

Мовна норма – 1) сукупність мовних одиниць різних рівнів, поєднуваних у висловлювання за правилами, прийнятими в суспільстві, що користується цією мовою; 2) необхідна ознака літературної мови.

Мовна особистість – поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного здійснення різнобічної мовної діяльності.

Мовна політика – заходи держави щодо розв’язання питань розвитку мови у країні.

Мовна сім’я – сукупність споріднених мов, яка поділяється на групи та підгрупи залежно від ступеня їхньої спорідненості.

Національна мова – засіб спілкування та самоідентифікації нації.

Слова-паразити – стилістично, функціонально зайві, які затемнюють смисловий сенс сказаного чи написаного.

Стилістичні мовні норми – розрізнення мовних засобів щодо їхньої доцільності вживання в текстах неоднакової стильової орієнтації.

Суржик – різновид нормативного мовлення, яке певною мірою супроводжується спотвореними словами рідної мови або інших мов.

Фонетичні мовні норми – загальноприйнята вимова звуків, звукових сполучень.

4. Виконання вправ та завдань

Завдання 1. Поповніть поданими висловлюваннями про мову скарбничку афоризмів. Долучіть відомі Вам афоризми українських майстрів слова.

Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся (П. Куліш);

Найбагатший той, хто володіє рідною мовою (В. Голобородько);

Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам висихає від спраги (В. Сухомлинський);

Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії (К. Ушинський);

Коли чоловік не має мови, то не має він імені також (П. Загребельний);

Мова – це щось далеко більше за зв’язок між людьми, це – відбиток свідомості, це – вияв самої особистості (Б. Антоненко-Давидович);

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову (Л. Костенко);

Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб (І. Огієнко).

Завдання 2. Розкрийте зміст вислову «Мова для культури – те саме, що центральна нервова система для людини» (С. Лем).

Завдання 3. Напишіть твір-роздум на тему: «Ну що б, здавалося, слова… (Т. Шевченко).

Завдання 4. Підберіть асоціативні означення до іменників лікар, пацієнт.

Завдання 5. Протлумачте значення відомих афоризмів про Слово.

Слово – це свідок історії, свідок часу (П. Мовчан).

В кожному слові безодня простору, кожне слово необ’ємне (М. Гоголь).

Півмисль і півслово огромне й убоге (М. Бажан).

Немає мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина (М. Рильський).

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись (Л. Костенко).

Завдання 6. Встановіть, яка з двох форм нормативна.

Піклується за інших – піклується про інших; згідно наказу – згідно з наказом; відносно одужання – щодо одужання; сама складна операція - найскладніша операція; другим разом – іншим разом; відноситься серйозно – ставиться серйозно.



Завдання 7. Поясніть значення наступних словосполучень:

нормативність мовлення; правильність мовлення; точність мовлення; логічність мовлення; чистота мовлення; образність мовлення; доречність мовлення; естетичність мовлення.



Завдання 8. Відредагуйте подані речення.

1. Після одержання лікарняного пацієнт покинув клініку. 2. На сьогодні заплановано мій виступ з докладом на тему: «Культура мовлення лікаря». 3. Нехай увійде слідуючий студент, бо цьому треба ще трохи поготовитись. 4. Кожен день ми заключаємо нові договори. 5. За потреби провести додаткове обстеження необхідно повторно звернутися до терапевта.



Завдання 9. Ознайомтеся з текстом. Визначте ідею, тему, мікротеми (тематичні речення); укладіть план.

Неврологія (від грец. neuron – нерв, logos – наука) – наука про нервову систему людини в нормі та при патології. Вона вивчає анатомію, гістологію, фізіологію, біохімію нервової системи, а також патологічні процеси в людському організмі, що спричинюють порушення обміну речовин нервової системи та зміни гематоенцефалічного бар’єра. Невропатологія – це розділ неврології, що вивчає хвороби нервової системи людини. Вона включає загальну частину (пропедевтику) і спеціальну. Пропедевтика передбачає знання провідних шляхів, анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи, симптомів і синдромів ураження її на різних рівнях; спеціальна частина присвячена вивченню окремих хвороб нервової системи, їх етіології, патогенезу, клініки, діагностики, розробці методів профілактики і лікування.

Термін «неврологія» вперше запропонував видатний англійський анатом і лікар Томас Вілліс (1621–1675) у середині XVII ст., відомий своїми роботами в галузі анатомії та фізіології головного мозку та його судин. Саме він уперше описав систему анастомозів на базилярній поверхні головного мозку, яку тепер називають «Артеріальне коло великого мозку, або коло Віллізія».

Неврологія є складовою нейронауки. Виділення її в окрему клінічну дисципліну в середині XIX ст. не було формальним. Цьому передували значні досягнення і відкриття в галузі інших складових нейронауки – нейроанатомії, нейрогістології, нейрофізіології. У 1861 р. французький анатом П. Брока показав, що ураження задньої третини нижньої лобової звивини лівої півкулі мозку зумовлює розлади мови – моторну афазію. Пізніше ця ділянка була названа центром (зоною) Брока (С.М. Віничук).

5. Перевірка кінцевого рівня знань

Запитання для перевірки кінцевого рівня знань

  1. Що таке «мова», «мовлення»?

  2. Що означає поняття «літературна мова»?

  3. Які типи норм властиві літературній мові?

  4. Назвіть дві форми сучасної української літературної мови. Чому обидві форми однаково важливі для суспільства?

  5. Чому саме Т.Шевченко став основоположником сучасної української літературної мови?

  6. Які комунікативні якості мови насамперед важливі для професійної діяльності лікаря?

6. Підсумок заняття, виставлення та аргументація балів, виголошення домашнього завдання.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал