Сучасна українська дитяча література: аспекти гендерної інтерпретації



Скачати 364.92 Kb.
Дата конвертації23.12.2016
Розмір364.92 Kb.


Міністерство освіти і науки України

Мала академія наук України


Гуманітарно-лінгвістична секція
Сучасна українська дитяча

література: аспекти

гендерної інтерпретації

Робота


учня 9 класу

Миролюбівського

НВК школи-сад

Шпіри


Володимира Володимировича
Учитель-консультант:

Штанько Г. В.


Миролюбівка 2013
ПЛАН

І. ВСТУП

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

Розділ 1. Гендерна культура українців: до постановки питання.

Розділ 2. Конструювання гендера в українському фольклорі.


    1. . Психологічний аналіз українських новелістичних казок.

2.3.Гендерний контекст російських новелістичних казок.

2.4.Гендерні стереотипи в казках зарубіжних письменників.

Розділ 3.. Ґендерні стереотипи у виданнях для дошкільнят

Розділ 4. Сучасна українська дитяча література: аспекти гендерної

інтерпретації.

4. 1. Гендерний аналіз книги Ірен Роздобудько «Пригоди на

невідомому острові».


    1. Художні особливості творів сучасних дитячих письменників, пов’язані з репрезентацією аспектів гендерної культури.

ІІІ. Висновок.

ВСТУП

Об’єктом нашого дослідження є художня література для дітей дошкільного віку. Предметом – ґендерні стереотипи патріархального суспільства. Насамперед визначимо дитячу літературу як сукупність видань, призначених для загального розвитку, набуття нових знань та духовного розвитку дітей віком до 18 років. Зважаючи на специфіку читацької аудиторії ці видання потребують особливого художнього оформлення, поліпшеного поліграфічного виконання (шрифт, папір, ілюстрації) та специфічного формату.



Актуальність і новизна роботи.

На сучасному етапі розвитку гуманітарних наук ґендерна проблематика є досить актуальною. І не випадково завершення другого тисячоліття ознаменувалося появою нового поняття «ґендер», «ґендерний», яке активно входить в мовний простір суспільства. Об’єктами досліджень на наявність ґендерних стереотипів зазвичай стають публіцистика, реклама, навчальні видання, розмовна мова та офіційно-ділове мовлення. Я звернула увагу на художню літературу для дошкільнят.



Гіпотеза нашого дослідження полягала в тому, що у народній казці відбиваються ті соціально-психологічні стереотипи, які впливають на само ідентифікацію особистості через засвоєння цих стереотипів та їх реалізацію у своєму власному соціальному житті, зокрема на рівні сімейних стосунків. Особливу роль у формуванні особистості за допомогою казки відіграють ґендерні стереотипи, що закладені у новелістичних народних казках та сучасній літературі для дітей.

Метою нашого дослідження було вивчити сімейні моделі та ґендерні стереотипи у народних новелістичних казках, провести порівняльний аналіз ґендерних стереотипів у казках українського та російського народів, проаналізувати сучасну українську дитячу літературу через призму гендерних теорій, враховуючи наступні моменти:

1) особливості гендерного аналізу і підходу стосовно художніх творів та

творчості українських письменників;

2) специфіку жіночого і чоловічого авторства, риси „жіночого письма”

тощо;

3) проблематику гендерного характеру у сучасній дитячій літературі;



4) гендерні стереотипи та їх реалізацію у творах для дітей;

5) гендерне спрямування дидактичного наповнення сучасної дитячої

книжки.

Предмет дослідження. На першому етапі були досліджено типові новелістичні українські та російські казки, проведений порівняльний аналіз їх сюжетів з метою ідентифікації національних психологічних стереотипів, закладених у казки різними народами. Було відібрано 20 українських та 20 російських казок. Об’єктом аналізу також стали прозові твори Ірен Роздобудько «Пригоди на невідомому острові», Василя Слапчука «Риба під парасолем», Марії Чумарної «Лумпумчик», Олександра Дерманського «Король буків, або таємниця Смарагдової книги». Вибір саме цих творів зумовлений такими чинниками: це книги, які зараз є на полицях книжкових магазинів; про які наявні відгуки на літературних інтернет-сторінках; з якими знайомляться сучасні школярі на уроках позакласного читання; авторами книг є відомі сучасні письменники.

Предметом дослідження є гендерне прочитання народних казок, художніх творів на тематико-проблематичному, жанрово-стильовому, образно-наративному та дидактичному рівнях.

Літературні твори взяті до аналізу різні за побудовою, стилем, жанровими

характеристиками. І. Роздобудько використовує пригодницький жанр, емоційно

переповідаючи про пригоди дівчат, тоді як манера В. Слапчука тяжіє до повістування-притчі.


РОЗДІЛ 1
Гендерна культура українців: до постановки питання
Поняття «ґендер» не зводиться до розуміння статі в біологічному сенсі, воно відображує особливості соціалізації статей, типізацію соціальних ролей чоловіків та жінок. Це і розподіл трудових та професійних функцій, від якого залежить соціальний статус чоловіка і жінки, це й цінність чоловічої та жіночої праці в очах суспільства, це й симетрія чи асиметрія в комунікації між чоловіками та жінками. Маючи в цілому ряд універсальних закономірностей, соціальний контекст відносин між чоловіком та жінкою конструюється по-різному у різних етносів. Ґендерні особливості етносу відбиваються майже на всіх інших складових його культури, починаючи від економічної і закінчуючи етичною та художньо-естетичною. Тому величезний наскрізний пласт культури, що формується взаємодією між чоловіками та жінками як соціальними суб’єктами, позначимо поняттям «ґендерна культура».

Можна одразу стверджувати, що в будь-якому суспільстві ґендерна культура асиметрична і не транзитивна: домінування чоловіків над жінками є безперечним. Проте, домінування це різне. Так, при першому наближенні до спроби охарактеризувати особливості російської гендерної культури на думку одразу спадає «Домострой», а коли розмірковуєш про специфіку гендерної культури українців, то насамперед згадується дует Карася і Одарки зі славнозвісної опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».

Тож спробуємо розпочати заявлену в назві тему з порівняння стану жінки, стереотипів її сприйняття в українському суспільстві. Спочатку на прикладах жіночих історичних осіб.

В яких соціальних ролях можна уявити собі жінку в суспільстві, гендерна культура якого побудована на «Домострое»? Чи можна уявити її як жінку-політика? Навряд. Рекомендації «Домостроя» по вихованню жінки (дружини) виходили з визнання її істотою, нижчою за чоловіка. Онтологія жінки, як вона подається у цьому документі, -- це онтологія людини, що хоча за фізіологічними характеристиками і не є дитиною, але за розумовими здібностями відповідає рівню дитини, яку потрібно навчати, виховувати. І «виховання» жінки за рецептами «Домострою» було специфічного роду.

Безумовно, що з такою онтологією не могла йти жінки мова про її суспільно-політичну діяльність. З одного боку, жінка сама навіть не уявляла такої собі можливості, а з іншого, якби така можливість і з’явилась, вона, скоріш за все, не була б за своїм морально-вольовим станом готовою до виконання подібної ролі. Тому що саме суспільство не готове було б це сприйняти. Можна заперечити посиланнями на державниць «всєя Русі» Катерину І, Єлизавету, Ганну Іоанівну, і особливо, Катерину ІІ. Але добре відомо, що лише Єлизавета наполовину була росіянкою, а найбільш видатна – Катерина ІІ – взагалі німкеня. Єдиною власне російською жінкою, яка спробувала утвердитися на російському троні, можна вважати царівну Софью. Проте, і поразку її можна в значній мірі пояснити неготовністю російського суспільства до сприйняття жінки-політика. До речі, і Єлизавету звели на трон, посилаючись на її батька – імідж «доньки Петра», який вдало спрацював на маскулінних стереотипах політичного «електорату» того часу. Він допоміг установити асоціативний зв’язок між Єлизаветою та традицією чоловічого уособлення влади.

Принципово інша ситуація простежується на прикладах жіночих персонажів української політичної культури: княгиня Ольга, Анна Ярославна, Роксолана (Настя Лісовська).

Політична діяльність княгині Ольги була можливою як «вихованки» соціального середовища з іншими традиціями гендерної культури, котрій було притаманне визнання особистої гідності жінки, поваги до неї, визнання її цінності в іншій, ніж суто статева, «іпостасі». Тому і дві останні українські жінки, яких ми згадали, опинившись у суспільному середовищі, що принципово відрізнялось від вітчизняного, виявилися здатними до успішного виконання управлінських функцій на державному рівні: регентство Анни Ярославни у Франції і вплив Роксолани на політичне життя Османської імперії.
РОЗДІЛ 2

Конструювання гендера в українському фольклорі

Залучимо тепер до аналізу український фольклор і спробуємо поглянути, як відбиваються особливості українського і російського гендеру в народних казках.

При аналізі функцій, що виконуються жіночими персонажами в українських народних казках, можна дійти висновку, що вони класифікуються:


  1. Жінка-мати: на долю якої припадають такі ролі як народження дитини, виховання до пори юності, очікування сина, який «пішов у люди» («Котигорошко» та інші);

  2. Жінка-наречена або дружина: її роль полягає в тому, що вона часто виступає як своєрідний приз, який треба здобути, вибороти або визволити з неволі;

  3. Жінка-бабуся: це як правило, добра порадниця, яку зустрічає юнак, що пішов виборювати своє щастя. Зустрічається й інший варіант жіночого персонажа цієї вікової категорії: відьма («Івасик-Телесик»). Проте, іноді навіть відьма допомагає юнакові.

Щодо функцій, які в казках виконують чоловічі персонажі, то вони розподіляються таким чином:

  1. Юнак, який виборює своє щастя, допомагає бідним та знедоленим, захищає, визволяє, змагається за жінку;

  2. Чоловік, або старий (цар, чародій тощо), який заважає юнакові, тобто є джерелом (носієм) зла;

  3. Дідусь, який іноді своїми порадами допомагає герою.

Отже, видно, що за характером своїх дій жінки в казках пасивні. Вони очікують (на сина, нареченого, очікують свого визволення). На них спрямована активність чоловічих персонажів (жінок домагаються, виборюють або визволяють), тобто вони є об’єктом дій, у той час, як чоловіки безперечно виступають суб’єктами.

Безумовно, утилітарність тою чи іншою мірою входить як складова естетичного ідеалу жінки в культурах різних етносів. До того ж питома вага цієї складової зменшується в естетичному ідеалі «верхніх» прошарків населення, яке може дозволити собі перекласти тягар фізичної роботи на інших. Проте, навіть у прошарків етносів, що знаходяться на однаковому соціальному рівні, еротична привабливість і значення жінки естетизується, і етизується по-різному.




    1. Психологічний аналіз українських новелістичних казок

Природа статі, ґендерні стереотипи стали предметом психологічних досліджень під впливом суспільно-політичних емансипаційних рухів з початку 20-го сторіччя. «Як наслідок всіх цих досліджень, сучасне розуміння жінок та чоловіків включає в себе не лише поняття про стать, але й також поняття статевої ідентичності (як психологічний феномен) та ґендеру як соціо-конструкту статей».

Смисли та умовності розуміння та ідентичності статей проявляються у культурах усіх народів, включені практично у всі прояви впливів національної культури на формування особистості як на рівні сім’ї, так і на рівні суспільства.

Одним із найважливіших елементів соціальної культури народу є народна казка, яка, з одного боку, є носієм ґендерних стереотипів конкретного народу, а з іншого, є основою для формування свідомості дитини.

Казка з усією своєю інтернаціональністю та повторюваністю у багатьох народів Європи та світу, все ж таки є суто інтимним, неповторним для кожного народу продуктом його творчості.

Існує дві сфери детермінант поняття ґендеру, як соціально-психологічної статі людини: соціальна та особистісна, пов’язана з поняттям ідентичності. Ці дві сфери є нероздільними та такими, що керують самовизначенням самої особи та її визначенням щодо тих, хто її оточує. Слова «жінка», «чоловік», «батько», «робітник», «подруга», «гарний», «розумний» тощо характеризують не одну людину в світі, а стосуються всіх людей, що відповідають змістові цього поняття».

Типовими сюжетними лініями для українських казок були такі, в яких події розгортаються саме у сім’ї, задіяні особи обох статей. Події розгортаються у сільській місцевості. У російських казках теж розглядали аналогічні сюжети, але події розгорталися чи у маленькому селі, майже хуторі, чи у містах. На другому етапі дослідження був проведений психологічний аналіз соціокультурних моделей, закладених у казку в ґендерному контексті.

Головним героєм як української, так і російської народної казки виступає чоловік. Він може змальовуватися селянином-трударем (східноукраїнська традиція), лісорубом (західноукраїнська традиція) чи купцем (російська традиція), але завжди поряд з ним виступає жінка, самостійність та активність якої можуть бути різними.

Так, для української казки є характерним, що дружина селянина майже не поступається в активності своєму чоловікові. Вона порається разом із чоловіком на їхньому клаптику землі. Цікавим елементом є місце землі у родині. Якою б бідною вона не жила, а у сім’ї завжди є своє поле. Це є відображенням основних соціальних тенденцій життя людини в Україні – наявності власності на землю. Буває, що в героїв казки немає, чим засіяти цю землю, чи вони сіють лише три зернини (казка «Дарунки з трьох зернин»), соняшники, інші рослини, займають у сусідів, у багатого брата, але землю вони мають завжди. У цій цікавій деталі, до якої ми будемо ще і ще раз повертатися, народ кодує свій генетичний зв’язок із матінкою-землею. Разом із працею на полі жінка виконує ще багато хатньої роботи. Важливою психологічною особливістю моделей поведінки та гендерних стереотипів, що існують у героїв української казки, є те, що домашня робота визнається цінною, може встати поряд з роботою чоловіка на рівні свідомості, визнається поряд з чоловічою важкою роботою і це часто прямо визнається героєм казки-чоловіком (казка «Лінива», казка «Гостина»). Звідси прослідковуються тенденції гендерної рівності в українській сім’ї, закладаються основи ненасильницьких стосунків між чоловіком і жінкою.

Важливим є те, що в українській казці жінка обов’зково є вірною супутницею чоловіка по життєвих негараздах та щасливих перипетіях. Казка стверджує могутність та силу повної сім’ї на життєвому шляху, підкреслює її непереборність. Ані фізичні вади, ані відсутність мудрості (казка «»Мудра дівчина), ані бідність (казка «Про долю») не шкодять чоловіку одружитися. Навпаки, у ряді казок подається інформація, що будучи бідним і обіцяючи молодій лише захист та своє кохання, чоловік набував достатку з розумною жінкою.

Окремою є категорія українських казок, в яких чоловік живе один. Цікаво що причина самітності чоловіка подається лише єдина. Він втратив дружину під час пологів. Так до кінця днів він і залишається з дітьми сам («Три сини», «Названий батько»). Варіант холостяцького існування просто відсутній. Відразу впадає в очі відсутність агресії у діях кого-небудь з героїв українських соціально-побутових казок. У найбіднішій сім’ї, як би скрутно не жилося, просто відсутні сварки. Гімном взаєморозуміння між чоловіком і жінкою є казка «Калиточка», в якій чоловік іде на ринок міняти волів на коня та воза, аби самостійно хазяйнувати і їздити до церкви чи до родичів. Так у дорозі він здійснює низку обмінів і врешті-решт несе додому католичку. По дорозі він зустрічає чумаків, які б’ються з ними об заклад, що жінка його за такі зміни просто вб’є. але, на диво, жінка лише сплескує долонями і промовляє: «Добре, що живий лишився». Ця казка є апологетом сімейного порозуміння та стверджує цінність не матеріального, що за волею Божою дається і забирається без можливості втручання у це людини, а дорогих серцю людей, чоловіка чи дружину, бо з ними можна пережити все і достаток, і бідність.

Що стосуються насильства в сім’ї, то, виявляється, для казкових героїв української сім’ї є неприпустимим чоловіку бити навіть нерозумну жінку, що прагне загнати його на той світ. Так, у казках «Наполеглива жінка» та «Як чоловік нарозумив жінку» після відверто негуманної поведінки дружини має законне право віддячити їй тим же, але він лише штовхає її з силою на підлогу. Проте, за надто вже легким виявом агресії іде обов’язкова згадка про те, що ось тепер заживуть вони у злагоді.

Все вище згадане стосується жінки-дружини селянина-бідняка. Але в українських казках, надзвичайно часто зустрічаються і дружини заможних селян, проте доля їх вже зовсім інша. Образ цієї жінки є блідим і переважно згадується як факт. Вона не має дійової активності, це статична фігура. Відсутні діалоги багатого селянина та його дружини, на відміну від колоритних діалогів у бідній сім’ї, сумних чи веселих, мудрих чи жартівливих, але завжди живих та змістовних, багатий чоловік ніколи не радиться з дружиною, так як це робить його бідний брат. Але він її і не б’є, і не принижує. Подібна агресивна поведінка чоловіка відсутня. Просто він ставиться до неї як до придатку, до матері своїх дітей, але не більше.

Цікавим є факт, що в кінці казки, коли багатий платить за свою зажерливість або життям (казка «Убогий та багатий», казка «Правда та кривда») або багатством та статусом (казка «Два брати», «Злидні», «Дарунки з трьох зернин») вона отримує рівно стільки ж, скільки отримав чоловік. Вона карається у тій же мірі, але по ходу казки особливо нічого поганого не робить. Можливо, це справедливе як для казкаря рішення засуджує її пасивність по відношенню до злих дій чоловіка. Можливо і те, що одружившись із багатим вона не прикладала жодних зусиль для здобуття добробуту, що є неприпустимим згідно народної моралі. Існують казкові сюжети, в яких така дружина залишається вдовою (казка «Убогий та багатий»), що теж є карою за те, що вона не вміє працювати і тому приречена на загибель.

Таким чином, для української казки є характерними повага до праці, мудрості, до рівноваги, до партнерства і не є притаманним для чоловіка знущання, приниження та фізичне насильство щодо дружини.


    1. Гендерний контекст російських новелістичних казок

У російських народних новелістичних казках образ жінки-дружини виокремити надзвичайно важко. Дружина тут не є активним героєм, її образ блідий, часто лише придатковий. Типовою реакцією дружини на дії її чоловіка є здивування, просто пасивна реакція – «помітила та здивувалася» (казки «Сосватанные дети» та «Две Доли»). У інших же казках дружина або помирає на початку казки, або взагалі не згадується як така, що можна ідентифікувати, як її фізичну віддаленість від чоловіка-мандрівника. З такого сухого подання було важко виділити типаж жінки, яка вона є, чим щоденно займається, що цінує.

У центрі уваги російських казок не виявлено землі як власності сім’ї та подій навколо роботи на ній. Головні герої скоріше ідентифікуються навколо торгівлі (купці та ремісники). Психологічно вони відділені від сім’ї. Гендерні стереотипи є наступними: чоловік важливий, а жінка чи не важлива, чи підпорядкована, чи є подарунком за звитяги чоловіка. Любов ніби і є у казці, але немає жодних подій, де чоловік та жінка діють разом і виконують ґендерні ролі.

Так, взагалі «нетрадиційною» є поведінка жіночого персонажа в казці «Финист – ясный сокол»: жінка змагається за чоловіка, «виборює» свого милого, докладає значних зусиль, щоб його добитися. Тут жіночий і чоловічий персонажі змінюються своїми ролями: тепер вже чоловік стає тим «призом», який намагається завоювати жінка.

Певною самостійністю вирізняється і жіночий персонаж казки «Аленький цветочек», активність дій якого зростає протягом сюжету: від змушеної активності на початку казки до активності, цілком внутрішньо зумовленої, при наближенні до її кульмінації. Отже, казки, скоріше надають інформацію про спорідненість ґендерних культур. Але водночас вже в казках можна помітити різницю в сприйнятті жіночих персонажів, яка проявляється в характері поетизації їх образів. Тому, розширимо джерельну базу дослідження і поглянемо на інші складові фольклору, а також літератури.

Зниження рівня дискримінантності ґендерної культури українців, особливо в порівнянні з ґендерною культурою росіян, природно викликає бажання зрозуміти причини цього.

Перша версія, яку можна розглянути, полягає в тому, що означеному феномену сприяло християнство. Відомо, що до прийняття християнства серед княжної верстви була розповсюджена полігінія. Проте навряд чи християнство було виключною причиною пом’якшення нравів: наші сусіди, які теж є християнами, вже за часів панування цієї релігії створили «Домострой». І взагалі, добре відомо, що християнству притаманна доктрина зверхності до жінки.

Друга версія полягає в тому, що на формування ґендерної культури вплинули (і впливають) соціально-економічні, і навіть геополітичні чинники. Дійсно, підтвердженням цієї версії може служити різновид ґендерної культури, репрезентований кубанським козацтвом, яке становить український субетнос і культура якого складає відповідний різновид української культури в цілому. Відносна економічна незалежність жінки в цьому субетносі, зумовлена господарською діяльністю, що нею виконувалась, – козачка, як правило, одна доглядала домашнє господарство, а також займалася польовими роботами, так як чоловік майже завжди воював, – сформувала жіночий тип із надзвичайно розвинутим почуттям власної гідності, гордістю, темпераментом, жінку, яка може відстояти себе.

Нарешті, третя версія виходить із тези про особливості ментальності етносів, особливості їх психічного, інтелектуально-емоційного складу. Ця версія не заперечує попередньої, але виходить з визнання, що існують глибинні пласти національної психології, які генетично закріплюються, складають визначальний чинник того, що ми б позначили як онтологію етносу.

2.3 Гендерні стереотипи в казках зарубіжних письменників
Досить показовою у плані нав’язування гендерних стереотипів є казка

Ш. Перро «Ріке-Чубчик», в якій ми нарахували аж 6 стереотипів. Коротко про сюжет. Зав’язка казки: у королівстві народжуються принц (потворний, але розумний) та дві сестри-королівни (одна красива, та дурна; інша розумна, але потворна), проте всі вони отримують від чарівниці шанс стати щасливими в майбутньому, наділивши своїми чеснотами партнера (людину, яку покохають). Розвиток сюжетної лінії – стрімкий. Розумний, але потворний принц Ріке закохується в красиву, але дурну королівну і дарує їй розум, вона ж йому – красу. Баланс досягнуто. Вони одружуються тільки після взаємного обміну. Отже, стереотип № 1: Красуні не бувають розумними, а розумні жінки завжди не красиві:

«Про досконалу красу старшої сестри говорили так само охоче, як про вроджений розум молодшої. Одначе треба зазначити, що з віком усе більше проявлялися їхні недоліки. Молодша просто на очах робилася дедалі потворнішою. А старша – з кожною годиною щораз дурнішою. Молодша донька незважаючи на те, що молоді люди зазвичай віддають перевагу красивій зовнішності, мала великий успіх. Якщо спочатку всі погляди зверталися до красуні, то потім вона залишалася на самоті – гостям було куди приємніше розмовляти з розумною принцесою».

Стереотип № 2: Краса – це найголовніше для жінки:

«Адже краса (зовнішня) – це таке велике благо, що заміняє нам усе інше, і той, хто має її, просто не може бути сумним» (такої позиції дотримувався молодий принц Ріке-Чубчик).



Стереотип № 3: Чоловік відчуває страх перед розумною жінкою:

«І ледве вона вимовила слова обіцянки вийти заміж за Ріке рівно через рік, як відчула себе зовсім іншою, ніж раніше. Вона легко і невимушено говорила з принцом і виявила в розумній розмові такий несподіваний блиск, що в Ріке-чубчика майнула думка: а чи не віддав він своїй обранці більше розуму, ніж залишив собі самому…» .



Стереотип № 4: Розумній жінці важко вийти заміж:

«Зрозуміло, що тепер у принцеси (коли вона стала дотепною і розважливою красунею) не було відбою від женихів, та ніхто не прийшовся їй до смаку – всі вони здавалися принцесі не досить розумними. Вона пригадала, що рівно рік тому дала слово Ріке-чубчикові вийти за нього заміж. А причина її чудової забудькуватості полягала в тому, що, даючи обіцянку, вона була ще дурною, і, отримавши в подарунок від принца розум, одразу ж викинула з голови всі колишні дурниці» .



Стереотип № 5: Зовнішня краса для чоловіка – річ несуттєва:

«Принцеса поміркувавши про постійність у почуттях і велику скромність свого поклонника, про красу його душі і глибину його розуму, перестала помічати його потворність. Усі недоліки зовнішності Ріке-чубчика перестали для неї існувати, кажуть навіть, що вони обернулися для принцеси чеснотами – так у блиску зизуватих принцових очей вона побачила тільки вираз прекрасного кохання».

Якщо ситуація із цими молодятами є досить типовою та зрозумілою, то подальша доля розумної сестри-потвори прихована від читача. Варто зазначити, що: «друга дочка при народженні виявилася дуже не красивою.

– Не треба плакати, пані, – сказала королеві чарівниця. – В цієї принцеси буде стільки розуму, що недоліки її зовнішності зостануться ніким не поміченими».

Залишаючи королівну без змін, позиція автора незрозуміла, а казка здається незакінченою, однобокою. Чи досягла вона омріяного щастя – заміжжя? Чи, можливо, вона присвятила життя приміром науці, мистецтву тощо і теж була щасливою? Казка про це замовчує. Але стереотип № 6 нам підказує: розумна потвора не має шансів вдало вийти заміж, а отже бути щасливою, реалізованою жінкою.

РОЗДІЛ 3.


Ґендерні стереотипи у виданнях для дошкільнят

Проблематика, яка пов’язана із дослідженнями гендерних стереотипів в соціокультурних процесах, досить широка, динамічна і охоплює різні сфери життя суспільства.

Молодший шкільний вік є періодом ґендерної сегрегації ( відокремлення), коли діти намагаються уникати представників іншої статі. Тенденція хлопчиків гратися з хлопчиками, а дівчаток з дівчатками починає виявлятися в дітей 3-річного віку й поступово підсилюється аж до початку статевого розвитку. Біологічна стать, соціальні ґендерні ярлики й психологічна тендерна ідентичність діють спільно, примушуючи дитину об’єднуватися з дітьми однієї з ним статі й уникати об’єднання з дітьми протилежної. Ґендерна сегрегація призводить до того, що діти не вміють спілкуватися з представниками протилежної статі, це й викликає певні проблеми в підлітковому віці.

Вже у 3 роки діти впевнено ідентифікують себе із чоловічою чи жіночою статтю. У цьому віці вони помічають, що представники різних статей намагаються по-різному виглядати, одягатися, займатися різними видами діяльності та цікавитися різними речами. Як тільки дитина помічає ці розбіжності, у неї з’являється підвищена увага до ролевих моделей тієї статі, що й вона сама. Це зумовлено бажанням бути найкращим хлопчиком чи дівчинкою.

Існує гіпотеза, що гендерна поведінка, способи й форми спілкування і взаємодії не є вродженими, а відповідно, можливий їх цілеспрямований розвиток. Дошкільний та молодший шкільний вік є надзвичайно чутливий до зовнішніх подразників, податливий до емоційного впливу. А допомагають дитині розібратися у тому «що добре, а що погано», тобто як годиться, а не як варто поводитися хлопчикові чи дівчинці, казки, оповідання, вірші, які, певним чином, програмують певний стиль поведінки майбутніх чоловіка чи жінки. У світ маленької дитини входить зміст художнього твору, його звуковий склад, яскравий, образний малюнок і, звичайно, музика маминого голосу. Рима віршів, їх мелодійність збуджують емоції малюка, роблять його сприйнятливішим до закладеного в цих творах змісту. Слово – один із найсильніших подразників психіки.

Маля постійно чує від своїх батьків чи вихователів: «Не плач, хлопчики не плачуть!» А згодом йому прочитають віршик В. Лучука з книжки «Неслухняна киця»:

Мокру моркву заєць ніс

Чемному хлопчині

А мені він не приніс,

Бо я плакав нині

І на все життя запам’ятає: «справжні чоловіки не плачуть». Так насаджується один із найстійкіших стереотипів.

Родинні читання додають малюкові змогу поки що подумки брати участь у житті казкових персонажів, ставати на бік добрих і мужніх, жаліти скривджених. Важливо, щоб син чи донька не просто «проковтнули» прочитане, а й пропустили його крізь себе. А для цього ми, дорослі, допомагаємо їм краще усвідомити поведінку героїв, переглянути й прокоментувати малюнки, загострити увагу на моральних якостях дійових осіб.

Як ось у казочках М. Коцюбинського «Про двох цапків» та «Дві кізочки» чітко зображено негативну рису чоловіків – впертість, гордість та непоступливість, що увінчується агресією та порівнюється вона з позитивною жіночою – поступливістю, винахідливістю та комунікабельністю. Цапки:

«Не схотів білий цапок зачекати, коли перейде через кладку чорний, а чорний не хотів заждати, щоб перейшов білий. Ступили обидва на кладку, зійшлися посередині та й ну один одному лобами й рогами бити! Бились, бились та скінчилось на тому, що обидва у воду попадали та потопилися».

Що ж зробили кізоньки, зустрівшись на вузькій стежині над прірвою?

«Постояли вони, подумали, а тоді одна кізочка стала на коліна, перевернулася на бік, лягла на стежці й притиснулася спиною до гори. Тоді друга обережно переступила через неї, а та що лежала, встала й пішла собі».

Їхня поступливість і повага одне до одного, вміння виходити із життєво складних ситуацій та намагання будь-що зберегти життя – подається автором як позитивна риса жінок (кізочок). Абсолютно протилежні їм образи цапків. Вперті та драчливі, вони зав’язують конфлікт бійкою (стереотипна риса хлопчиків) і ситуація вирішується героїчною смертю обох.

Однією з важливих гендерних відмінностей є розбіжність в агресивній поведінці. Але ця розбіжність не настільки міцно пов’язана з біологічними відмінностями, як вважається. Існує кілька факторів від яких залежить, хто агресивніший, чоловік чи жінка: ґендер учасників конфлікту, тип агресії та конкретна ситуація.

Розбіжності в агресії можуть пояснюватися тендерними ролями, які заохочують чоловіків до прояву агресії в деяких формах, у той час як прояв агресії у жінок не схвалюється. Чоловіків нерідко змушують вдаватися до агресії, ставлячи під сумнів їх суспільний статус чи самоповагу. Жінки навпаки соромляться й ніяковіють, коли їм доводиться проявляти агресію на людях. Тому чоловіки й надають перевагу ролям, які вимагають проявляти агресію (військова справа і спорт) в той час як для більшості жінок агресивність недопустима (секретарка, вчителька, мати). Тут спрацьовують стереотипи: «жінки не агресивні», «чоловік не повинен бути слабким», «чоловік повинен уміти постояти за себе».

Дані дослідження про те, що більшість чоловіків-драчунів мають занижену самооцінку й низький соціально-економічний статус, зайвий раз підтверджує здогад, що насилля – це компенсація мужності.

Негативний образ жінки зустрічаємо в книжці В. Орлова «Раз – грибочок, два – грибочок!»

Ми зустрілись в лісі з дивиною:

Підосичник виріс під сосною.

Це осика – легковажна мати,

Свого сина не схотіла знати

Відмова жінки від материнства – негативний вчинок, він карається, засуджується громадою сильніше, ніж відмова батька від дитини. Тому що за жінкою фізіологічно сформована та суспільно закріплена місія догляду за дитиною, веденням домашнього господарства, обслуговуюча роль у сім’ї. чоловік ніби відходить на другий план у процесі виховання дітей, або ж лишається непоміченим через свою мізерно-незначну роль.

Стереотип «жінка – мати від природи». А чоловік батько не від природи? Підтвердженням цьому є безліч прикладів, якими просто рясніє сучасна і класична література для дітей. Таких як:

У качечки овочі є у корзині

Ще треба купити пшона в магазині.

Спиня вона внука: -- Отут перехід,

Але поспішати при цьому не слід.

Або в розповіді С.Маршака «Казка про розумне мишенятко», де головному героєві – мишеняті – вдалося втекти від небезпеки: пазурів кицьки, тхора, колючок їжаків та сови. А коли воно нарешті добралося додому:

От зраділа мишка-мати!

Ну малого обіймати!

Виникає логічне питання: а що батько не зрадів? Чи про це не прийнято говорити, писати, чи просто демонструвати свої почуття? Материнство незаперечна і важлива роль жінки, але не варто забувати про батька. Коли всюди оспівують святе материнство – дискримінують при цьому не менш святе й важливе батьківство. І це відбувається не тільки через прив’язаність жінки до домівки, а й через стереотипне уявлення про роль посередників-чоловіків у вихованні дітей. Такий дисбаланс діти всотують через художню літературу змалечку і, можливо, знаходять підтвердження цьому стереотипові у власному житті.

Стереотип: «я не нянька», «виховання дітей – жіноча справа» тощо.

Надзвичайно важлива функція людини – бути батьком чи матір’ю. це ніжність, піклування, постійна емоційна підтримка, потреба постійно обіймати дитину й говорити, що любиш її. Багатьом чоловікам важко даються такі дії, бо вони асоціюються з жіночністю. У результаті дитина дорослішає і не знає, любив її батько по-справжньому чи ні. Норма анти жіночності штовхає чоловіка уникати занять, виду діяльності й поведінки, які вважаються стереотипно жіночими.

Зрідка зустрічаємо на сторінках книжок повноцінну сім’ю: маму й тата, що разом виховують дітей. Але у таких сімейних стосунках найчастіше показано розподіл ролей та обов’язків. Ось як це відбувається у вірші В.Бондаренко «Бобри»:

Каже тато:

--Синку, синку,

Ми йдемо пилять осику

А дівчатко і дівчатко

Приберуть і двір, і хатку

А матуся під мостом

Буде ляскати хвостом,

Щоб лунало навкруги,

Щоб боялись вороги

Або ж інший приклад поєднання батьків, що разом займаються не господарством, а саме доглядом за дітьми, описано у вірші Г. Чубач «Зелені жаби»:

Там, де річка, там, де кладка,

Загоряє мама-жабка.

Тато-жаб не загоряє –

Жабенят малих купає

Проаналізувавши літературу для дітей, і виявивши стереотипні риси, можна зробити висновок, який підкреслить нерівномірний розподіл ролей у суспільстві. Розподіл, який відносить жінку до слабшої і залежної від чоловіка особи. Часто це обслуговуюча роль, яка вкладається у кількох рядках дитячого вірша:

Кіт на припічку лежить

І тихенько муркотить.

Кішка книжечку чита,

Щоб розважити кота

Експерименти доводять, що читання книг, у змісті яких прослідковується статева стереотипізація, призводить до збільшення частки статево-типової поведінки в дитячих іграх, які є основою життєвих ро


РОЗДІЛ 4

Сучасна українська дитяча література: аспекти гендерної інтерпретації

Сучасну українську дитячу літературу презентують відомі письменники,

педагоги. Книги поезії і прози, розраховані на читання дітьми різних вікових

категорій, активно пропагуються сучасними видавництвами. Постає питання

про якість цієї продукції у плані змістового наповнення та формально-

матеріального його вираження.

Аналізуючи сучасні твори для дітей Ірен Роздобудько «Пригоди на

невідомому острові», Василя Слапчука «Риба під парасолем», Марії Чумарної

«Лумпумчик», Мар’яни Савки «Лапи і хвости», «Чи є в бабуїна бабуся?»,

Олександра Дерманського «Король буків, або таємниця Смарагдової книги»,

«Бабуся оголошує війну», Світлани Поваляєвої «Вррум-чарівник» та інших

відомих українських письменників, зауважуємо художні особливості, пов’язані з репрезентацією аспектів гендерної культури.

Дитяча література безпосередньо пов’язана із теорією та практикою

виховання, становленням юних читачів як особистостей, національно свідомих

громадян із правильно сформованими уявленнями про суспільні гендерні ролі,

гендерні стереотипи та гендерну ідентичність. Дитяча література є одним із

аспектів гендерної соціалізації .

У гендерному ракурсі можна розглядати і художню літературу, адже

гендер безперечно залишає свій слід як в літературних текстах, так і в історії

літератури.

Художнє мислення жінок-письменниць і письменників чоловіків може бути специфічним, оскільки існує специфіка світосприйняття, світовідчуття у кожної творчої особистості і не виключно, що ця специфіка позначена і гендерною ідентифікацією. І хоча глобальні теорії про відмінності чоловічого і жіночого стилю мислення залишаються спірними і не мають строгого емпіричного

підтвердження, а індивідуальні варіації переважують міжстатеві, в існуванні

таких відмінностей мало хто сумнівається. Ці відмінності

формуються у соціальному контексті, в якому формується досвід чоловіків і

жінок та відносини між ними. Але не завжди література, скажімо, написана

письменницями, виступає репрезентатором жіночого досвіду, художнього світу

жінки і тих художніх засобів літературної виразності, які сприяють його

зображенню, жіночих емоцій та жіночого типу мислення і світорозуміння. Дуже відносним є також це твердження стосовно творів, написаних для дітей. Так, у повісті-казці «Лумпумчик» Марії Чумарної, є два жіночі образи – образ мами головного героя Василька та образ сліпої дівчинки. У творі немає розгортання сюжетної лінії, в центрі якої був би жіночий досвід, проте можна зауважити специфічне ставлення авторки до зображуваного навколишнього світу «жінка уважніша, ніж чоловік, до себе самої і до світу» ,пропаганду таких моральних якостей хлопчика, як співчуття, чесність, доброзичливість тощо. А от, якщо розглядати «Рибу під парасолем» В.Слапчука, то тут зовсім інше змалювання як головних героїв (бабусі з дідусем та їх онука), так і їх світобачення. Мова твору, наповнена гумористично-іронічними підтекстами, підкреслює авторську суб’єктивність та типово чоловіче ставлення до світу, людей, проблем та їх вирішення.

Як жіночий, так і чоловічий світ є по-своєму особливий і важливий, між

ними немає зовнішньої різниці, але перцептивні переживання цих двох світів

зовсім різні: у них користуються двома різними мовами. Жінка-

авторка висловлює те, що домінує у її сприйнятті дійсності – не категорії

чоловічого раціонального мислення, а екстатична «тілесна» комунікація зі

світом, що складається в першу чергу з відчуттів кольору, запаху, смаку. У

цьому контексті можна розглянути твір Марії Чумарної, в якому дійсно на

перший план виступають позитивні емоції, захоплення природою, спілкування

зі всім живим, доброта та співчуття, що поєднується із ненав’язливими

дидактичними настановами сучасним дітям.

Художній світ жінки-письменниці, – писала Сімона де Бовуар, – «це світ

без лапок».

Правда, письменники обирають героя певної статі, що закладає

основи їх поведінки, дій та вчинків, пов’язаних із реалізацією певних гендерних

стереотипів. Є ряд закономірностей: якщо твір позначений автобіографічними

тенденціями, то стать героя ідентична статі автора; якщо автор прагне

відтворити світ дитини, то стать героя твору може або відповідати, або бути

протилежною статі автора; якщо автор не хоче, щоб героя твору ототожнювали

із ним самим, навіть, якщо йдеться про його власне дитинство, то обирає для

нього протилежну стать, а відтак відповідно конструює образ і будує наративну

площину твору.

4.1 Генднрний аналіз книги І. Роздобудько «Пригоди на

невідомому острові»

Так, героями книги І. Роздобудько «Пригоди на невідомому острові» є

дівчатка. Як зізнається у символічній передмові авторка, цю історію вона

„списала” із блакитного зошита, в якому було її дитинство. А в цей зошит вона

із своєю подругою записували усі свої вигадки і фантазування: «по черзі почали

писати про те, що з нами могло відбутися, якби...». Твір поєднує риси

жіночої суб’єктивності, автобіографізму і виповідання.

Натомість Ірен Роздобудько намагається долати традиційні гендерні

стереотипи: подає пригоди-мандрівку дівчат (хоч нормативними вважаються

увлення, що топос мандрівки властивий більшою мірою хлопцям, тоді як для

дівчат характерним є топос осілості), розкриває їх світ і бажання, переживання і

настрої. Дівчата не бояться подорожі, сміливі і сповнені рішучості, а їх

поведінка позначена маскулінними рисами. Так, психологічні та поведінкові

прояви Рено є індикаторами чоловічого світу, хоч гендерна ідентичність героїні, яка усвідомлює себе в контексті гендерних визначень жіночості, очевидна. Коли Альберт – персонаж твору І. Роздобудько «Пригоди на невідомому острові»- звернувся до Рено як до хлопця, то її реакція була дуже різкою: «У Рено від обурення навіть подих перехопило.

- Який я тобі месьє? – вигукнула вона, забувши про всяку чемність. – Ти

що, з глузду з’їхав?»

Гендерність героїнь Роздобудько не підкреслюється їх одягом, а навпаки –

нівелюється. Клава, щоб пояснити чому Альберт прийняв Рено за хлопця,

заспокоює подругу: «-Рено, облиш. Поглянь на себе: ти ж справді схожа на

хлопця! Тобі й бабуся про це не раз казала. І мама просила, аби ти відпустила

коси....». Коса виступає візуальною ознакою жіночності. Коса – екстримально фемінна зачіска, говорить „про традиційні гендерні ролі, низький статус жінок, роль «домогосподарки» . Іншим візуальним аспектом гендерної ідентифікації

є одяг. Як зауважує Карін Мартін, «Гендерність дитячого тіла, можливо,

найбільш яскраво виявляється через одяг і тілесні прикраси» . Дівчата

вдягнені в джинси, на чому неодноразово наголошує І. Роздобудько: описуючи

Клаву «...висока дівчинка в окулярах, із довгою світлою косою, в темно-синіх

джинсах. На плечах – рюкзак, у руці – великий сачок на довгій палиці. Дівчинку звали Клава» , Рено «...друга дівчинка – стрижена під хлопчика й

одягнута майже так само: джинси, футболка, рюкзак за плечима»,

переповідаючи враження Альберта від зустрічі з дівчатами «- Прошу мені

вибачити, - звернувся він до Рено, - але я ніколи не бачив, щоб панни вдягались

так дивно...». Це сьогочасна мода, а оскільки Альберт – хлопчина з

минулого часу, то й він не впізнав панянок у цих «дивних штанцях» і назви йому теж були не зрозумілі. За уявленнями його і його сучасників дівчата мали б бути в спідниці. Але після того, як Клава демонстративно перекинула на плече свою косу, хлопець відразу зрозумів, що помилявся у визначенні статі нових друзів. Коса стала тим критерієм, який зробив можливою гендерну ідентифікацію Клави піратами.

Різні часові періоди історії диктують свої нормативні уявлення про

гендерну поведінку та ознаки гендерної ідентифікації. Письменниця

продемонструвала розвиток сучасної тенденції подолання гендерної

стеретипізації щодо одягу і зовнішнього вигляду, тобто зміну візуальних ознак

гендерної ідентифікації індивіда, а також розмивання чітких меж дихотомії

фемінність/маскулінність, трансформацію статево-рольових уявлень і

принципів.

Героїні Рено властивий не тільки «хлопчачий одяг», а й тип «хлопчачої

Поведінки»: манера «голосно» себе поводити, захоплення фехтуванням та

книжками про мушкетерів і пригоди піратів тощо.

Здавалося б, у Рено десь на підсвідомому рівні мав би відбуватися

внутрішньо особистісний конфлікт – «суперечності, що виникають між

несумісними (або, щонайменше, важко сумісними) інтересами, потребами,

уявленнями, ролями» . Але насправді це не так, її захоплення, прагнення

і бажання, незважаючи на їх характер (маскулінний чи фемінний за

стереотипними уявленнями) гармонійно співіснують. Як зізнається героїня у неї багато бажань, наприклад, щодо вибору майбутньої професії: « ...Я хочу бути мушкетером, моряком, актрисою, фотографом, художником, балериною,

продавщицею морозива, клоуном, геологом, аквалангістом, розвідником,

міліціонером, співачкою, режисером, льотчицею, феєю, лісничим,

вихователькою в дитячому садку, королевою, директором шоколадної фабрики,

топ моделлю...». Як бачимо в переліку поєднуються навіть стереотипно

«радикальні» гендерно марковані професії, такі, наприклад, як вихователька в

дитячому садку і льотчик чи пірат. Даний приклад свідчить, що попри стійку

гендерну ідентифікацію, Рено не до кінця усвідомлює свою майбутню соціальну роль.

Описуючи поведінку дітей-персонажів, письменники часто ідеалізують їх, використовують засоби комічного.

Пригадаймо образ Федька-халамидника із однойменного оповідання

В.Винниченка. Автор з теплотою і співчуттям описує поведінку свого героя, хоч інші персонажі негативно ставилися до хлопчика, сприймали його виключно як забіяку і халамидника


  1. 2. Художні особливості творів сучасних дитячих письменників, пов’язані з репрезентацією аспектів гендерної культури

Наприклад, образ Миколки – підлітка із повісті В. Слапчука «Риба під

Парасолем» – це образ сучасного хлопчика із типово чоловічими манерами

поведінки (далеко не позитивними): дати стусана, зверхньо ставитися до інших,

керуватися принципом «мета виправдовує засоби», на перший план ставити

матеріальне тощо. Чоловіче раціо, агресивна войовничість і навіть підступні

способи самоутвердження – риси поведінки Миколки та його друзів-однолітків,

лідера групи – Демократа. Миколці властива так звана „неформальна

поведінці і у стосунках з дідусем. Якщо порівняти Миколку

із головним героєм «Лумпумчика» Васильком Ігнатенком, то матимемо два

майже полярні образи. Василько – добрий, співчутливий, добре вихований

хлопчик. Попри те, що Василько має ті ж вподобання, що і сучасні діти

(захоплюється комп’ютерними іграми, не має бажання робити домашні завдання тощо), але він зовсім не налаштований на реалізацію чоловічого типу поведінки, йому притаманні андрогінні риси. Йому властивий формальний тип поведінки.

Навіть із лідером «Свистуном» він намагається досягти порозуміння у розмові,

а не у бійці. Василько співчуває хворій дівчинці і бажає їй допомогти, грається

із молодшим сусідом Юрчиком – ці прояви поведінки можна трактувати як

ідеалізацію героя. Авторка подала образ хлопчика таким, яким він має бути. Це

погляд очима дорослої людини на дитину. У творі зображено ситуативну

поведінку хлопчика, яка не зовсім відповідає сучасним нормативним уявленням

про дії хлопця-підлітка, але є правильною, формальною. У характері Миколки

із твору Слапчука інші домінанті риси.

Ще одним персонажем чоловіком є зменшений дідусь із повісті-казки

«Риба під парасолем». Образ зменшеного дідуся – це образ чоловіка, який

втратив стереотипні ознаки гендерної ідентифікації, а відтак, і авторитет у

власного онука, адже «для хлопчика-підлітка найважливішими показниками

маскулінності є: високий зріс і фізична сила; пізніше на перший план виходить

сила волі, а потім інтелект, що забезпечує успіх у житті. У підлітковому і

юнацькому віці відповідні нормативні уявлення особливо жорсткі і

стереотипні». Слапчук показав, як дідусь повертає собі прихильність і

повагу Миколки за допомогою інтелекту, хитрощів, кмітливості, що в свою

чергу спростовує твердження про стереотипність гендерних ролей та гендерної

поведінки представників певної статі.

Іншим цікавим об’єктом аналізу є стосунки бабуся – дідусь, в яких

реалізовано матріархальний міф. Бабуся не тільки домінує у всьому, контролює

все і всіх, а й є «хранителькою домашнього вогнища». У цьому образі Слапчук

презентував поєднання маскулінності і фемінності як двох гендерних

конструктів. Маскулінність полягає у фізичні силі і наполегливості бабусі

«...бабуся широкою спиною відгородила «наступного» від віконця реєстратури,

вона й не збиралася поступатися місцем, поки не доб’ється бажаного

результату» , «…рекетир віроломно напав на мирну бабусю. І немов об

кам’яну стелю вдарився...» тощо), а фемінність – у її емоційності,

«тугодумності» (за словами дідуся), лагідності і дбайливості про всіх, в тому

числі і про дідуся. Андрогінні чоловіки поєднують в собі продуктивність та

чуттєвість, а андрогінні жінки здатні вирішувати чоловічі завдання,

використовуючи жіночі вміння.

В інших аналізованих творах ми не маємо змоги так чітко проаналізувати

стосунки чоловіка і жінки, оскільки в «Лумпумчику» батьки Василька –

епізодичні персонажі. Авторка пропагує гендерну культуру традиційного

суспільства – дбайлива мати, роль якої зводиться до слідкування за харчуванням дитини, навчанням та станом здоров’я; батько-вчений, що прагне прищепити дитині бажання пізнавати навколишній світ, історію своєї землі, але надто раціонально налаштований; дідусь – найближчий дитині, оскільки здатен

зрозуміти гру уяви, фантастичні оповіді і поринути у вигаданий дитиною світ.


ІІІ. ВИСНОВОК

Ідеї, закладені у книгах для дітей українськими письменниками мають

дидактичне спрямування, а значить і певний вплив на формування особистості

дитини. Так, Марія Чумарна прагне показати, що захоплюючим є не тільки

віртуальна дійсність комп’ютерних ігор, а й світ, який нас оточує, за яким

можна спостерігати. Уява і знання кожної дитини можуть бути потужним

джерелом пізнання навколишнього середовища, треба тільки навчитися ними

користуватися.

Ірен Роздобудько підкреслює важливість дружби, чесності, порядності та

вихованості, вміння досягти мети, а Василь Слапчук особливої ваги надає

інтелекту та слову як засобам самоствердження. О. Дерманський закликає до

справедливості, згуртованості, боротьбі за добро і справедливість.

Гендерна зорієнтованість дидактичного аспекту в творах сучасних

українських письменників вимагає окремого розгляду, адже є предметом

дискурсивного гендерного аналізу і полягає не тільки у виокремленні певних

повчальних настанов, а й у відтворенні тенденцій гендерної педагогіки.

Відкритим залишається також питання впливу гендерних концептів

дитячої літератури на психологію і поведінку юного читача (слухача). Відомо, що діти, читаючи художні твори часто асоціюють себе з героями, що відповідають їх психологічній ролі. Варто було б прослідкувати особливості сприймання художніх творів, де герой має протилежну й ідентичну читачеві стать.

Обсяг роботи не дозволив залучити до аналізу більшу кількість прозових

творів та поетичні твори для дітей. Щоб гендерний дискурсивний аналіз був

динамічним і більш повним, варто розширити об’єкт вивчення.

Дитяча література покликана сприяти формуванню цілісної, всебічно

розвиненої, національно-зорієнтованої, наділеної морально-етичними якостями

та необхідною життєвою компетентністю особистості. Сучасні українські

письменники намагаються реалізувати у своїх творах названі функції, одночасно

сприяючи подоланню гендерних стереотипів, гендерній соціалізації читачів та

пропагуючи гендерну культуру.

Як висновок варто наголосити: гендерні ролі не виникають одразу з народженням дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і факторів протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності, протиріччя. Від нього залежить характер життєвого сценарію маленької людини, що росте, стиль життя і стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. Діти дуже легко й органічно сприймають, кодують і сортують інформацію про себе. Тому природно, що дівчатка хочуть бути красивими королівнами, а хлопчики – сміливим героями-переможцями, бо інших схем поведінки дитячі видання їм не пропонують.

Експерименти доводять , що читання книг, в змісті яких прослідковується гендерна стереотипізація, призводить до збільшення частки статево-типової поведінки в дитячих іграх, які є основою життєвих ролей. Така література дає хлопчикам «крила», а дівчаткам «коріння».

 

ЛІТЕРАТУРА



Бойко Г. Ґава роззява: Вірші.

Бондаренко В. білий котик: Вірші. - Донецьк: Сталкер, 2003.

Дерманський О. Бабуся оголошує війну. – Вінниця.

Дерманський О. Король буків, або Таємниця Смарагдової книги . –

Вінниця.

Диво груша: Казка. – Донецьк: Сталкер, 1999.

Маршак С. Я. Казка про розумне мишенятко: Казка./пер. З російської Г. Бойка. – К.: Школа, 2001.

Неслухняна киця: Вірші. – Л.: Аверс., 1999.



Роздобудько І. Пригоди на невідомому острові. – Вінниця.

Слапчук В. Риба під парасолем. – К.: Ярославів Вал..

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал