Створення ситуації успіху



Скачати 343.82 Kb.
Дата конвертації22.12.2016
Розмір343.82 Kb.
Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху"

Доповідь підготувала кл. керівник 11-Б класу Вовкотруб Л. В.

1. Педагогічна технологія “Створення ситуації успіху”

2. І. Концептуальні положення В основі педагогічної технології “Створення ситуації успіху” лежить особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання та виховання

3. Ситуація успіху – це субєктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища

4. Схема досягнення ситуації Субєкт здолання Психічні Інші видибоязкість невміння незнання ураження труднощів успіх Ситуація успіху

5. ІІ. Мета і завдання Головна мета діяльності вчителя – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили

6. Завдання педагога допомогти особистостідитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів

7. Успіх зусилля Створення “Ситуації успіху” виробляє найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі із труднощами. Організація “Ситуації успіху” розвязує багато проблем щодо агресивності дитини, неслухняності, як постійної риси характеру, ізольованості в групі, лінощів, тощо

8. Педагогічна технологія “Ситуація успіху” Ключові слова Ситуація Види ОчікуванняУспіх успіху радості радості Неочікувана, справджена, загальна, пізнання, сімейна Ступінь глибини

9. ІІІ. Означення успіху Ситуація успіху (з педагогічної точки зору) –цілеспрямоване поєднання умов,за яких створюється можливість досягти значних результатів як особистості так і колективу

10. Успіх (з психологічної точки зору)– оптимальне співвідношення між очікуванням оточуючих, особистості та результатами успіхуОчікування ≥ Очікування = Успіхособистості оточуючих

11. • Констатований успіх – школяр фіксує досягнення, радіє йому;• Очікування особистості – перебування у стані припущення, надії, сподівань;• Передбачений успіх – очікування успіху, сподівань на нього;• Ситуація – поєднання зовнішніх та внутрішніх щодо субєкта умов, які спонукають його до будь-яких дій

12. Стан неадекватного оптимізмуНекритичне Переоцінка сил, Прагнення здобутиставлення можливості успіх за всяку цінуоточуючихНевдачі,конфлікти Стан тривожного очікування Зміна попередньої поведінки

13. Періодичний - - Періодичний частий частийПідготовлений –– Підготовлений Миттєвий –– Миттєвийнепідготовлений непідготовлений стійкий стійкий Успіх та Успіх та його види його види Очікуваний –– Очікуваний Короткочасний –– Короткочасний неочікуваний неочікуваний тривалий тривалий

14. Створення ситуації успіху Саме ти Саме ти і і міг би міг би зробити зробити Це дуже Це дуже таку справу таку справу І І це не зовсім це не зовсім важливо важливо складно. Навіть складно. Навіть і і в тебе в тебе якщо не вийде, - - якщо не вийде, неодмінно неодмінно Нічого страшного Нічого страшного вийде вийде Висловлювання Висловлювання педагога педагогаЯЯ впевнений, впевнений, Ось цей елемент Ось цей елемент що ти що ти вийшов уу тебе вийшов тебепамятатимеш памятатимеш дуже гарно дуже гарно про … про … Починай же! Починай же! Ти це зробиш Ти це зробиш

15. Банк ситуації успіху Прийоми Категорії учнів Технології “Сходи” Надійні“Стань у стрій” “Емоційний сплеск”, “Обмін ролями”, “Сходи” Впевнені “Зараження”“Стань у стрій” Даю “шанс” Невпевнені Даю “шанс” “Обмін Зневірені ролями”, “Сповідь” “Зараження”

16. Банк ситуації успіхуТехнології Категорії Технології учнів Творча Надійні “Еврика”співпраця “Навмиснавчителя з помилка” учнем - Впевнені “Лінія горизонтубатьками Невпевнені Радість учня “Еврика” “Навмисна помилка” Радість учня + Зневірені радість батьків

17. Банк ситуації успіху Прийоми Категорії учнів Самостійність у вирішенні“Невтручання” Надійні проблем Не спішити з“Холодний душ” Впевнені похвалою “Емоційне Віра в себе, похвала Невпевненіпоглажування” Обговорення майбутніх дій“Анонсування” Підтримати прагнення “Миша в стати на ноги, вселити Зневірені сметані” впевненість у власні сили Впізнати дитину, знайти“Гидке каченя” умови для розвитку

18. Етапи психологічного прийому “Сходи” Психологічна атака Емоційне блокування Вибір рівних можливостей Неочікуване порівняння Стабілізація Особистість учня Неочікувана радість

19. “Здійснена радість” – “Емоційний сплеск” – гарантований успіх для надання емоційного заряду здійснення якого учень впевненості у тяжку для прикладає зусилля учня хвилину прийоми“Обмін ролями” дає учням “Неочікувана радість” –можливість проявити себе. психологічний стан людини Даний прийом від того, що результативикористовується в “День діяльності виявилися самоврядування” вищими від очікуваних

20. Прийом “Зараження” Позитивна єдність емоційного йінтелектуального фону колективу Вибір гносіоносія Створення ситуації змагання янчу ьт с т с ибос О т с дар ань лаг а З Вибір адекватних стимулів змагання

21. Формула управління процесом зародження “Загальної радості” Розширення “Зараження” масштабів окремих членів зараження колективуПідтримка Підтримка “Загальна радість” педагога “заражених” “Неочікувана” Поява нових радість стимулів до учня саморозвитку

22. Радість пізнання Прийом Лінія горизонту Навмисна “Еврика” помилка Учень, відкривши Активізується увагаДитина неочікувано для себе учнів, прийомдля себе доходить захопленість від використовується до висновку, що пошуку нового, при відомому учню розкриває суть прямує далі, матеріалу при пізнання незважаючи на перевірці знань труднощі

23. Вимоги до особистості і діяльності педагога Культура і сприйняття Розуміннявнутрішнього світу Культура слова та дитини емоційних станів Емоційне сприйняття світоглядних таЕмоційна культура моральних цінностей, вчителя принципів, істин Я гадаю, що зручніше було б за все зробити… Вербальнийінструмент вчителя Мені здається, краще… Я знаю, люди звичайно починають… Досить виконати цю частину

24. В педагогічній технології “Створення ситуації успіху” особливе значення приділено вербальному інструменту у супроводі із порадою як ліпше виконати прийом для виконання “Педагогічна доброта” – це здатність вчителяусвідомлено вибудовувати свої стосунки із вихованцями, спираючись на перспективу їх розвитку, на їх найкращі якості, маючи на увазі благодійну мету.“Педагогічна доброта” і “доброта педагога” – це не одне й те саме поняттяДля “ситуації успіху” треба памятати головне – створити оптимістичну обстановку дитини, забути на деякий часпро недоліки, побачити тільки перспективи лінії розвитку
Технології дитиноцентриського спрямування
Нова філософія освіти утверджує погляд на особистість як на найвищу цінність суспільства. «Людина — мета, а не засіб», — ось основна формула гуманізму, і це вимагає нових підходів до формування особистості учня. Виховання повинно виходити з необхідності розвитку у дітей рис, які допоможуть реалізувати себе як члена суспільства, як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними запитами, індивідуальними планами самореалізації, творення власної концепції життєтворчості. Головним знаряддям суспільства у вихованні особистості є школа. Саме вона повинна допомогти дитині визначитися не лише у тому, ким бути, а й у тому, яким бути. Головне — як жити, як влаштовувати свій індивідуальний спосіб життя, вибрати режим інтелектуального, емоційного навантаження, спосіб подолання труднощів і перешкод.

Основними завданнями загальноосвітньої школи є:

– всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства;

– розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей;

– збереження життя та зміцнення здоров’я дитини шляхом комплексного розв’язання педагогічних, медичних та соціальних завдань;

– врахування індивідуальних особливостей дітей у різні вікові періоди;

– виховання високих моральних якостей;

– формування ціннісних орієнтацій;

– задоволення інтересів і потреб дітей;

– розвиток у школярів бажання і вміння вчитися;

– виховання потреби і здатності до навчання упродовж усього життя;

– вироблення умінь практичного, творчого застосування здобутих знань та формування здорового способу життя.

Сучасна школа - це простір життя дитини. Тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу повинна вибудовуватися так, щоб, зберігаючи здоров’я дитини, сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя, усвідомленого вибору особистого життєвого шляху.

Головні цінності освіти – дитина і педагог, здатний розвивати, захищати, розуміти, оберігати її індивідуальність. О.Я.Савченко вважає, що не дитину треба пристосовувати до системи освіти, а школи до неї.

Розвиток сучасної системи освіти вимагає від педагогічної науки і практики відбір кращого з традиційних, розробку і впровадження нових методів навчання і виховання дітей.

3.1. Вальдорфська педагогіка


Життя висунуло суспільний запит на навчання і виховання творчої особистості, здатної, на відміну від людини-виконавця, самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, сприймати сміливі, нестандартні рішення. Засновником цього напрямку в педагогіці вважають мислителя, філософа, літературознавця, творця філософського вчення – Рудольфа Штейнера (1861-1925 рр.) [56,109].

Вальдорфська педагогіка – педагогіка «вільного виховання», а ще її називають «гуманістичною педагогікою».

Принциповим положенням вальдорфської педагогіки є концепція Р. Штайнера про розвиток людини у ритмі семи років. У початкових класах велике значення надається слову вчителя і практичним діям учнів. Стосовно формування навичок читання, письма, обчислювання діє принцип природовідповідності, врахування готовності дитини до цієї діяльності [109].

Концептуальні положення цієї педагогіки:

– розвиток дитини має три важливі етапи: від народження до 7 років, від 7 до 14, від 14 до 21 року в ритмі семи років;

– вільне виховання і навчання, без примусу, насильства духовного і тілесного. Відмова від влади над дітьми;

– свобода як засіб виховання, навчання та творчості;

– виховання і навчання пристосовуються до дитини, а не вона до них;

– дитина в процесі навчання сама приходить, осягає всі етапи розвитку людства. Тому не треба забирати «дитинство»;

– навчання невіддільне від виховання: будь-яке навчання є одночасно і вихованням певних якостей особистості;

– екологія і культ здоров’я;

– культ творчої особистості, розвиток індивідуальності засобами мистецтва;

– імітація як засіб навчання;

– поєднання європейської і східної культур: вчення Христа та уявлення про особистість як сукупність фізичного тіла та ефірного, астрального;

– опора на авторитет педагога, школа одного вчителя впродовж 8-9 років;

– єдність розвитку розуму, серця і руки;

– школа для всіх;

– обережність, увага, дбайливість, не насилля та допомога, але насамперед любов до дитини;

– розвиток образного сприйняття світу; важливість не результату, а процесу; велика увага естетичному розвиткові і трудовому вихованню.

Головна мета технології – розвивати новий спосіб пізнання.

Завдання вальдорфської школи в тому, щоб впродовж тривалого часу розвивати здібності, а не збирати знання, її кредо – це відмова від влади над дітьми. Головне завдання вчителя такої школи – допомогти дитині в її духовному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку.

Зміст технології:

- перші сім років життя дитини – це виховання волі дитини і ключове слово для вихователів, батьків і вчителів «Я сам». Р.Штейнер категорично забороняв до настання семи років нав’язувати дитині інтелектуальне навантаження – математику, читання, письмо. Виховання в дитячому садочку;

- другий період з 7 до 14 років – це період інтенсивного формування почуттів, і ключове слово «Світ прекрасний». Розклад дня школи радикально відрізняється від загальноприйнятих. Перша частина дня – «головний урок» той предмет, що поглиблено вивчається і охоплює два перші уроки (література, фізика, історія). Предмет вивчають 3-4 тижні підряд. Потім діти починають вивчати інший предмет. Середня частина дня – діти займаються такими предметами, які активізують дихання і розвивають фізичний стан. Потім вивчаються іноземна мова, музика, евритмія (мистецтво руху);

- у період від 14 до 21 року відбувається розвиток мислення та виховання особистості. Вальдорфська педагогіка характеризується як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності дитини при партнерстві з вчителем. В її основі лежить антропософське вчення Р. Штайнера про індивідуальність людини, основні компоненти якої – тіло, душа і дух.

Теоретична основа технології навчання у вальдорфській школі – це спрямованість на цілісне виховання особистості учня з урахуванням особливостей його розвитку. Тому найважливіша вимога — глибоке вивчення індивідуальності дитини, її мислення, характеру, волі, пам’яті тощо. Знайомство з дітьми відбувається ще до вступу у школу.

Виняткове значення надається педагогічному впливу довкілля. Вальдорфські вчителі прагнуть поглибити у дітей почуття зв’язку з природою: «Те, що добре для природи, завжди добре й для людей». Тому дітей вчать жити у співробітництві й злагоді із світом природи [56, 109].

До вчителя вальдорфської школи висуваються високі вимоги. Він має бути високодуховною людиною, глибоко знати філософські основи антропософії, грати на музичних інструментах, володіти трьома мовами (рідною і двома іноземними).

Основний тягар у створенні вальдорфських шкіл лягає на плечі вчителів і батьків. Вони повинні дотримуватися двох найважливіших умов: перша – треба дуже любити дітей і бажати їм щастя; друга – дитині потрібний гармонійний розвиток, її треба навчити різних знань і видів діяльності, прилучаючи до світової культури. Тому для роботи у вальдорфській школі необхідна особлива підготовка.

Штайнерівська педагогіка дає змогу учням початкової школи створювати власні підручники. Кожна дитина створює «власний підручник», він відбиває її думки і почуття, допомагає спостерігати розвиток фантазії. Внутрішній світ дитини збагачується естетичною насолодою як від процесу, так і від результатів роботи.

Отже, і в дошкільному, і в шкільному віці вальдорфська педагогіка є моделлю особистісного зорієнтованого підходу до навчання та ставить і розв’язує дуже конкретне педагогічне завдання – допомогти дитині в її духовно-душевному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку закріплення її індивідуальності. Вчителі прагнуть допомогти своїм учням в оволодінні антропософським мисленням, незалежно від їхніх релігійних поглядів.
3.2. Технологія саморозвитку

(школа Марії Монтессорі)


Методика Марії Монтессорі є теж моделлю особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з власними можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку. Впродовж усього життя Марія Монтессорі уважно спостерігала за дітьми. Вона зробила висновок, що діти проходять певні етапи розвитку. 3 двох до чотирьох років – час порядку, коли дитина вимагає точного виконання всіх церемоній. Якщо батьки привчають її до порядку в цьому віці, то це залишається з нею на все життя. Приблизно з 3,5 до 4,5 років дітям подобається писати, а з 4,5 до 5,5 дітям подобається читати. Тільки до 6 років діти «вбирають» у себе запахи, кольори, звуки. Яким покажуть дитині світ дорослі в цьому віці, таким і сприйматиме вона його на слух, на зір, на запах. У 5–6 років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного дослідника довкілля і людей. У неї розвивається здатність до абстракції. У дев’ять років діти починають почуватися вченими, їм самим хочеться пояснити світ [56,109].

Концептуальними є три основні положення, які характеризують педагогічну технологію:

- виховання повинно бути вільним;

- виховання повинно бути індивідуальним;

- виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

В основі технології саморозвитку лежить ідея про те, що кожна дитина з її індивідуальними можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій, індивідуальний шлях розвитку. Кредо видатного педагога – експериментальне вивчення дитини в умовах її вільного виховання в спеціально організованому середовищі. У концепції М.Монтессорі приділено увагу питанням продовження «ліній» дошкільного розвитку в педагогіці початкового навчання. Враховуючи таку особливість розвитку дітей молодшого шкільного віку, як рухливість. М.Монтессорі вважала, що домінуючими методами навчання мають бути практичні дії з дидактичним матеріалом різного призначення.

Головна мета школи М.Монтессорі – створення середовища, яке сприяє природному процесу саморозвитку дитини.

Завдання технології:

- навчити дитину якомога раніше здійснювати свій вибір;

- виробити в дитині уміння користуватися наданими свободою і довірою;

- допомогти дитині створювати і підтримувати навколо себе порядок;

- навчити в ранньому дитинстві шанувати закон;

- навчити терпимого і шанобливого ставлення до всі оточуючих;

- створити умови для розвитку в дитини почуття любові й поваги до самого себе;

- тренувати волю дитини в ранньому дитинстві, щоб виробити цивілізовану поведінку в будь-якій ситуації;

- у ранньому дитинстві сформувати культуру поводження з усіма навколишніми предметами;

- навчити дитину в ранньому дитинстві самостійно планувати свою діяльність і досягати наміченого.

Методика технології побудована на ідеях вільного, природовідповідного виховання дитини на засадах самостійності і самовиховання. Основні принципи такого виховання: створення педагогічно доцільного виховного і розвиваючого середовища, міцний зв’язок з природою, постійне вивчення особистості дитини в діяльності, співробітництво з дорослими, з іншими дітьми, робота дітей у різновікових групах, виховання позитивних почуттів, власної гідності дитини, самопізнання своїх можливостей, привчання до самодисципліни, самоорганізації і порядку, тісний контакт з батьками.

Феномен педагогіки Марії Монтессорі полягає:

- у вірі вчителя в природу дитини, в її прагненні вилучити будь-який авторитарний тиск на людину, яка формується, в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості;

- відмова від парт, за якими дати повинні сидіти нерухомо; від єдиних програм; від кафедри, яка ставить вчителя в авторитарну позицію; від колективних уроків, які не враховують індивідуальних здібностей конкретної дитини;

- день починати із загального «кола» (15-20 хв.) під тиху музику, а потім починається загальна розмова або обговорення.

Звернення дитини до вчителя: «Допоможи мені це зробити самому» — девіз педагогіки Монтессорі. Метод М.Монтессорі потребує нового вчителя, який вірить у самобутність кожної дитини, звільнився від упередженості щодо рівнів і типів, за якими розподіляють дітей. Монтессорівський вчитель тільки допомагає дитині досягати всього самостійно.

Усе життя дитини – від народження до громадянської зрілості – є розвиток її незалежності і самостійності.


3.3. Розвивальне навчання і виховання
В останні роки все частіше увагу громадськості привертають технології розвивального навчання, з якими пов’язується можливість принципових змін у школі. Розвивальне навчання базується на теорії Л.С.Виготського: «Педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній день, а на завтрашній день дитячого розвитку. Навчання добре лише тоді, коли воно іде попереду розвитку» [34].

Однією із теорій розвивального навчання є система навчання і виховання Л. В. Занкова. Розвиток, на його думку, — це прояв у психіці дитини новоутворень у всіх сферах психіки: розуму, волі, почуттів школярів. Основними принципами системи Л. В. Занкова є:

- навчання на високому рівні труднощів;

- провідна роль теоретичних знань;

- вивчення програмного матеріалу швидкими темпами;

- загальний розвиток усіх учнів: і слабких, і сильних.

У початкових школах України широкого розповсюдження отримало розвивальне навчання Д. Б. Ельконіна - В. В. Давидова [56,109]. Фундаментом цієї системи є положення, згідно з яким дитина розглядається як суб’єкт учіння.

Головною метою розвивального навчання є формування активного, самостійного творчого мислення учня, і на цій основі поступового переходу до самостійного навчання. Якщо в традиційній школі головна мета – навчити учня читати, писати, рахувати, то в розвивальному навчанні – сформувати навчальну діяльність (постановка навчальної задачі, планування способу дій, рефлексія).

Завдання розвивального навчання: формування особистості з гнучким розумом; розвиненими потребами до дальшого пізнання та самостійних дій; певними навичками та творчими здібностями.

Розвивальне навчання – основа формування творчої особистості, а в подальшому – креативної особистості, яка має внутрішні передумови, що забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану зовнішніми факторами.

Для того щоб навчання було справді розвивальним, звернемо у вагу на сам урок, його побудову. Вже стало традицією 70% уроків з предмета робити комбінованими, де опитування змінюється поясненням, за яким відбувається закріплення тощо. Але психологи встановили, що рівень засвоєння матеріалу на різних етапах відбувається всупереч його побудові.

Доведено, що найвищий рівень розумової діяльності учнів – з четвертої до двадцять четвертої хвилини уроку, але ж на цей час припадає етап опитування, а сприйняття та засвоєння нових знань проходить під час зниження розумової активності.

Крім того, вивчення технології традиційного уроку дає змогу стверджувати, що вчителями найчастіше обирається така структура розподілу часу уроку: опитування – 24%, пояснення матеріалу – 67%, самостійна робота – 9%, закріплення – 4%, пояснення домашнього завдання — 0,56 % або зовсім не відбувається.

Тобто самостійна робота учнів, що сприяє розвиткові їх пізнавальної активності і яка може бути за зразком, у схожій ситуації, в новій ситуації, практично зведена до мінімуму. Плануючи комбінований урок, який сприятиме розвитку розумової діяльності учнів, потрібно зменшити час, відведений на опитування та пояснення матеріалу, і збільшити його для самостійної роботи.

Виходячи з різного рівня розумової активності під час уроку, слід звернути увагу на саму модель організації навчання. Цією моделлю передбачається реалізація таких етапів:

– формування в учнів мотивів навчання, позитивного ставлення до нього;

– оволодіння новою інформацією, що являє собою пізнавальну діяльність школярів, спрямовану на опанування нових знань та способів навчальних дій;

– відтворення учнями засвоєного матеріалу;

– формування вмінь та навичок у стандартних і нових умовах;

– узагальнення знань, умінь та навичок школярів;

– продуктивна пізнавальна діяльність учнів для формування знань, умінь та навичок на творчому рівні.

Навчальна діяльність дитини формується під впливом потреб, які, в свою чергу, реалізуються в мотивах. Провідні потреби, що визначають позитивне ставлення учнів до навчання: прагнення до інтелектуальної активності, самостійного здобуття знань та свідомого оволодіння раціональними способами розумової роботи, намагання пов’язати теоретичні положення з практикою і навпаки.

Мотиви, які свідчать про позитивне ставлення до навчання: пізнавальні інтереси; впевненість у необхідності різнобічної освіти; усвідомлення навчальної діяльності як суспільно вагомої; усвідомлення громадського обов’язку; особиста зацікавленість та інші.

Для того щоб учитель розробив програму розвивального навчання, потрібно, щоб він:

– вийшов за межі встановленої навчальної програми;

– дав учню змогу займатися тими видами діяльності, що викликають у нього найбільший інтерес, самостійно визначати інтенсивність та обсяг діяльності;

– лише допомагав учню поставити перед собою завдання та оволодіти необхідними методами і навичками їх застосування;

– працював з класом, починаючи зі стартової діагностики з предмета (тест із шести завдань);

– визначав типи завдань для різних груп учнів.

Модель зручна для дитини, бо дає право вибору завдань і виховує в неї почуття відповідальності за свій вибір. Учень, перебуваючи в ситуації успіху, починає вірити в свої сили [109].

Завдання вчителя — допомогти учневі сформувати такий рівень розумових операцій та перейти на більш високий.

Готуючись до кожного уроку, вчитель повинен продумувати та організовувати так навчальну діяльність, щоб:

– відбувався розвиток процесів сприйняття;

– учні оволодівали всім;

– в учнів поступово нагромаджувався індивідуальний досвід пошукової діяльності;

– розвивалася уява;

– формувалися якості, потрібні для комбінування, конструювання, перетворення.

Для організації розвивального навчання слід використовувати методи, які викликають найбільший інтерес в учнів; проблемні, продуктивні, дослідницькі, що сприяють розвитку творчого мислення та уяви. Однак при цьому не відкидається застосування інформаційних, репродуктивних та репродуктивно-продуктивних методів.

Ефективності уроку сприяють такі психологічні умови його підготовки, за яких вчитель мусить вивчати, знати, визначати;

– рівень розумового розвитку учнів;

– їх ставлення до навчання;

– вміння самостійно організувати свою розумову діяльність;

– творче самопочуття на уроці;

– психологічний контакт з класом;

– вміння вчителя організувати пізнавальну діяльність учнів.

Учитель повинен дуже точно окреслити ті умови, які приводять до утворення розуму, обмеживши ті, котрі цьому заважають і гальмують його розвиток. Від несподіваних і щораз неповторних варіацій позитивних та негативних умов і залежить у кожному індивідуальному випадку міра розвитку розуму, здатності до судження.

Проте педагог, який хоче виховати в людини цю здатність, повинен організувати такі педагогічні ситуації, які виховують її, відсікаючи все, що заважає. В цьому секрет педагогічної майстерності [109].

Добрий результат дає колективний засіб навчання. Він здійснюється в ході спілкування учнів у динамічних парах.

Колективний засіб має низку особливостей в організаційному, дидактичному, виховному плані, а особливо – в розвивальному, бо учень виступає в ролі суб’єкта і об’єкта; навчання відбувається відповідно до індивідуальних особливостей; діти вчаться виступати, розмірковувати, доводити; розвиваються педагогічні здібності [56,109]. Такий навчальний діалог має велику цінність.

Педагогічно доцільною в методиці розвивального навчання є ідея педагогічної паузи. Деякі педагоги вважають слушним використовувати на початку спілкування з класом так звану «початкову паузу». Її психологічне призначення полягає в тому, щоб допомогти учням певним чином звикнути до педагога, виявити бажання працювати з ним і саме зараз. Мета цього прийому – викликати в учнів потребу в продуктивному спілкуванні [109].

Розвивальне навчання потребує від учителя вміння створювати умови пізнання, тобто створювати такі ситуації, коли повинен здійснитись «вибух здогаду». Використавши це, вчитель виконає основну мету розвивального навчання – формувати «вміння вчитися» – загальної здатності, яка в подальшому дозволить учням самостійно оволодіти будь-якими знаннями.

Сам процес навчання здійснюється за принципами: від абстрактного до конкретного, від загального до часткового. Діти у класах розвивального навчання спочатку засвоюють загальні поняття, що складають основу предмета, потім вивчають конкретні явища цього поняття. Розв’язуючи конкретне завдання, учні знаходять загальний спосіб вирішення подібного типу задач. Такий підхід дозволяє формувати у дітей теоретичне мислення.

Отже, в основі системи розвивального навчання лежить уявлення про розвиток дитини як суб’єкта особистої діяльності. А це означає, що головна мета навчання – забезпечити розвиток дитини, причому слід враховувати те, що не кожна змінна в дитині є змінною в її розвитку. Потрібно звертати увагу на інтелектуальні зміни, психічні новоутворення, а не на розвиток умінь та навичок, хоч і це не треба відкидати.
3.4. Технологія проектів
Концептуальним положенням технології є робота над проектом, яка базується на принципі особистісно орієнтованого навчання та конкретної праці учня, на основі його вільного вибору, з урахуванням інтересів. У свідомості учня це має такий вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю, для чого мені потрібно і де я можу ці знання застосувати». Для педагога – це прагнення знайти розумний баланс між академічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками [109].

Навчальне проектування орієнтоване перш за все на самостійну діяльність учнів – індивідуальну, парну або групову, яку учні виконують протягом визначеного відрізка часу.

Проектна технологія передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів.

Метою навчального проектування є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня. Оскільки таке навчання розвивається у продуктивній діяльності, воно розширює сферу суб’єктивності в процесі самовизначення, творчості і конкретної участі учня.

Під час використання технології вирішується ціла низка різнорівневих дидактичних, виховних і розвивальних завдань: розвиваються пізнавальні навички учнів, формується вміння самостійно конструювати свої знання, вміння орієнтуватися в інформаційному просторі, активно розвивається критичне мислення, сфера комунікації тощо.

Основні завдання технології:

- навчити учнів здобувати знання самостійно та вміти застосовувати їх для розв’язання нових пізнавальних і практичних завдань;

- сприяти учневі у здобутті комунікативних навичок, тобто здатності працювати у різноманітних групах, виконуючи всілякі соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника тощо);

- розширити коло спілкування дітей, знайомство з іншими культурами, різними точками зору на одну проблему;

- прищепити учням уміння користуватися дослідницькими прийомами: збирати необхідну інформацію, вміти її аналізувати з різних точок зору, висувати різні гіпотези, уміти робити висновки.

Технологія проектів передбачає розв’язання учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з другого – інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.

Результати виконання проектів повинні бути «відчутні»: якщо це теоретична проблема, то конкретне її рішення, якщо практична – конкретний результат, готовий до впровадження. Проектна технологія передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів.

Перш за все вчитель повинен знати основні вимоги, щовисуває проектна технологія до її організації:

- наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми (завдання), що потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її розв’язання;

- практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів;

- самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів;

- структурування змістової частини проекту (з указуванням поетапних результатів);

- використання дослідницьких методів: визначення проблеми досліджуваних завдань, що випливають з неї, висунення гіпотези їх розв’язання, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, коректування, висновки [109].

Тематику проекту можуть запропонувати як вчителі, так і самі учнів відповідно до інтересів і здібностей.

Розрізняютьтакі типи проектів:

- дослідницькі проекти – потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження для всіх учасників, соціальної значущості, продуманості методів, у тому числі експериментальних методів обробки результатів;

- ігрові проекти – учасники беруть собі визначені ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості, імітуються їх соціальні і ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже високий, але домінуючим видом діяльності все-таки є гра;

- інформаційні проекти – спрямовані на збирання інформації про який-небудь об’єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції у ході роботи над проектом. Результатом може бути стаття, реферат, доповідь, відеофільм, презентація.

- практико-орієнтовані проекти – результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма, рекомендації, проект закону, словник, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливими є хороша організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження у практику.

Елементи технології проектів доцільно вводити у початкову школу з 3-го класу.

Таким чином, суть проектної технології – стимулювання інтересу учнів до певних проблем, які передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв’язання однієї або цілої низки проблем, показ практичного застосування надбаних знань. Від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагматичними, дотримуючись відповідного їх балансу на кожному етапі навчання.


3.5. Колективне творче навчання і виховання
Концептуальним принципом технології колективного творчого виховання – формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості.

Ця технологія – особистісно орієнтованого спрямування. Вона об’єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини. Особливість технології полягає в тому, що між вихователями та вихованцями складаються в процесі діяльності: суб’єкт-суб’єктні взаємини, в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почуваються відповідальними за якісне виконання поставлених завдань.

Мета технології – забезпечувати соціальне замовлення на людину нового, демократичного суспільства, якій притаманна активна життєва позиція.

Здійснення життєво-практичної сторони кожної колективної творчої справи визначає реалізацію таких виховних завдань:

– виховні завдання, які ставлять вихователі в процесі організації колективної творчої діяльності, вирішуються непомітно для вихованців, їх відкривають вихованці – в тій чи іншій мірі – при обговоренні результатів колективної творчої справи, і вони стають їхніми вимогами до себе;

– у процесі колективної творчої діяльності здійснюються в тісній єдності завдання різноманітних частин виховання: громадянського, морального, трудового, розумового, фізичного, естетичного;

– у процесі колективної творчої діяльності розвиваються в єдності всі три сторони особистості: пізнавально-світоглядна (знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна (уміння, навички, звички, здібності, риси характеру);

– у процесі колективної творчої діяльності реалізуються різні функції виховної діяльності: вихователі передають готовий суспільно цінний досвід вихованцям, ті оволодівають цим досвідом і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом; відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, обмін поєднаним досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній розвиток;

– у процесі колективної творчої діяльності взаємопов’язано здійснюються різні ланки спрямованого виховання: виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і взаємне [109].

Одна з головних ідей методики колективного творчого виховання – формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується як групою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переконання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, «секретного договору»), співдружності старших та молодших колективів, роботи з рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).

Колективні творчі справи – це, передусім, прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, і готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона – творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення і спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, завжди розкриває нові можливості її учасників.

Технологія колективного творчого виховання припускає:

– створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, привабливих дня дітей, які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення навколишнього життя;

– побудову колективу на принципах змінності всього активу, колективного планування, організації та аналізу спільних справ, взаємин, вчинків;

– організацію діяльності, суспільно значимої (для людей), особистісно значимої («творчо – інакше навіщо»), художньо-інструментованої (ритуалами, законами, традиціями), одухотвореної щирістю, гумором і розумінням дорослими потреб дитинства;

– особливу позицію педагога, як старшого товариша, здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших).

У технології колективного творчого виховання головне – «жити заради усмішки іншого», що і породжує радість творчого самовираження в поєднанні з потребою бути корисним людям.

Основний педагогічний результат технології – розвиток громадянської самосвідомості та здібностей до соціальної творчості.

Технологія колективного творчого виховання дає можливість вдосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня та педагога. Ця технологія – особисто орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа до душі, яку вона може організувати, зробити найкраще. Сьогодні вона керує, організовує, творить спільно з іншими так само зацікавленими людьми. Завтра цей самий учень, так само зацікавлений, візьме участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об’єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини.

Таким чином, суть проектної технології стимулювати інтерес учнів до певних проблем, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через колективну діяльність, яка передбачає розв’язання однієї або цілої низки проблем, показати практичне застосування надбаних знань.


3.6. Технологія «Створення ситуації успіху»
В основі педагогічної технології «Створення ситуації успіху» лежить особистісно орієнтований підхід до процесу навчання та виховання. Ситуація успіху – це суб’єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища [109].

Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на це положення. Об’єктивна успішність діяльності дитини – це успіх зовнішній, бо якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає у суб’єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного утиску та інших труднощів.

Слід зазначити, що навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати великих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії. Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

Побачити в дитині особистість, що формується, допомогти їй розвинутися та розкритися духовно буває важко не лише молодому вчителю, а й молодим батькам. Дитині необхідно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома. Тому знання заходів цієї педагогічної технології, вміння застосовувати їх у житті важливі як для вчителів, так і для батьків.

Головна мета діяльності вчителя – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

Завдання педагога – допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, дати, зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям. У житті відбувається постійне чергування успіхів та невдач. Однак існує й певний баланс між ними, який при активній пошуковій поведінці учня повинен бути зрушений в напрямку успіху. Увесь попередній досвід подолання труднощів, раніше сформовані та виправдані очікування радості ніби вступають у протиборство з оцінкою нової ситуації. Учень уже намагається її подолати, переломити. Технологія «Створення ситуації успіху» виробляє найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі з труднощами. А невдачі, які сталися, його не зломлять, не зупинять.

Організація ситуації успіху розв’язує багато проблем щодо агресивності дитини, неслухняності як постійної риси характеру, ізольованості в групі, лінощів тощо. Коли педагог має справу в педагогічній діяльності з такими учнями, починати треба з ситуації успіху: дати учню можливість пережити успіх, а потім здивуватися разом з ним психологічній силі успішної діяльності в перетворенні особистості.

У цій педагогічній технології умовно розділили всіх учнів на групи.

Категорія учнів «надійні» – це школярі різного віку, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до своїх обов’язків, активні в громадській роботі. Ці діти привчені до самостійності, впевнені в собі. Рівень їх домагань адекватний їх можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини в сім’ї, зазвичай, добрі. Основа їх надійності – в постійному відчутті радості, яка відбулася. Та хоча радість їх в чомусь буденна, проте постійна та глибока. У роботі з учнями категорії «надійні» спеціальної методики не потрібно.

Категорія учнів «впевнені» – здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у «надійних», але система їх роботи не настільки відлагоджена. Періоди підйому, злету змінюються розслабленням; при сумлінному ставленні до своїх обов’язків у таких учнів бувають періоди спаду. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. В класі викликають симпатію і в однокласників, і у вчителів. Однак недоліками таких, учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіхів, переростання впевненості в самовпевненість. Ростуть такі діти в дружніх, дбайливих сім’ях.

Учні третьої категорії – «невпевнені» – цілком успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов’язані, зазвичай, з навчанням. Мають добрі здібності і відповідально ставляться до справи. Головна їх розпізнавальна риса - невпевненість у своїх силах. Причини цього можуть бути різноманітні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім’ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ’єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем категорії «невпевнені» залежить і від особистості, і від складених взаємин з учителем, і від конкретної ситуації.

Категорія учнів «зневірені» — це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності, успіхи в навчанні. Однак після відчутої колись радості сподівань, що здійснилися з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітними: серія невдач, безтактність педагога, позиція сім’ї, в якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію «попелюшки». Педагогам, які працюють з категорією дітей «зневірені», слід знати, що чим менше у дитини надії на успіх, тим скоріше вона замикається в собі і виставляє щодалі більш глибокий захист проти втручання. Така дитина може стати непотрібною серед однолітків через свою вразливість, нестандартність, небажання змінювати свій світогляд.

Надія на успіх живе в кожній дитині, особливо в учнів початкової школи. Для молодших школярів дуже важливо, коли:

– вчитель одним вселяє віру в себе похвалою, усмішкою, поглядом, а це дасть учню зрозуміти, що він готовий піти на емоційний контакт;

– надасть самостійності у вирішенні проблем іншим;

– вчасно надасть допомогу, підтримає її прагнення стати на ноги, вселить впевненість у власні сили.

Слід відзначити, що навіть пережита дитиною ситуація успіху може залишити велике емоційне враження в її душі, різко змінити на позитивне стиль її життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору сходинками розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, загартовує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидій.

Успіх, який переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

Таким чином, важливо побачити в дитині особистість, що формується, допомогти їй розвинутися та розкритися духовно, а це буває важко не лише молодим вчителям, а й досвідченішим.

У цілому варто підкреслити, що головною метою всіх особистісно орієнтованих технологій навчання і виховання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб’єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Цей підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки її до життєтворчості тощо.

Особистісно орієнтовані технології включають у себе основні положення вальдорфської педагогіки, методики Марії Монтессорі, групової форми організації навчальної діяльності, концепцію розвивального навчання (Ельконіна-Давидова), технологію навчального проекту, технологію колективного творчого виховання, педагогічну технологію «Створення ситуації успіху» тощо.

Завдання вчителя:

- розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожної дитини;

- максимально виявити, ініціювати, використати «окультурити» індивідуальний досвід дитини;

- допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;

- формувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати лінії життя.

Формування культури життєдіяльності особистості є найважливішою метою особистісно орієнтованих систем та технологій.

Ключовими словами цих технологій є: гуманізм, гуманістична парадигма, гуманістична психологія, гуманізація освіти, особистісний підхід в освіті, особистісно орієнтована педагогіка, особистісно орієнтоване навчання, особистість дитини, особистісно орієнтована ситуація, особистісно орієнтовні технології [139].

Мета і завдання особистісно орієнтованої моделі навчання [139]:

- розвиток дитини як активної самостійної особистості;

- розвиток індивідуальної своєрідності кожного школяра;

- створення умов для самовираження особистості;

- спрямованість на розвиток креативного мислення;

- створення стосунків між учителем та учнем;

- діалогічна цілісність “особистість учня – особистість учителя”;

- запровадження педагогіки співпраці, співдружності, діалогу.

Основою особистісно орієнтованих технологій навчання і виховання є:

- гуманізм;

- реалізм;

- діяльність;

- інтегрованість;

- діалогова взаємодія;

- суб’єкт – суб’єктна сутність освітньої діяльності.

Методичні підходи до організації особистісно орієнтованого навчання:

- зосередження на потребах учнів;

- діагностична форма навчання;

- переважання навчального діалогу;

- співпраця між вчителем і учнями;

- ситуація вибору і відповідальність;

- турбота про фізичне та емоційне благополуччя учнів;

- пристосування методик до навчальних можливостей учня;

- стимулювання розвитку і саморозвитку учнів.

Мета, завдання і засоби досягнення мети [139]:

- створення умов для розвитку пізнавальної активності учнів; використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що уможливлює розкриття суб’єктного досвіду дітей;

- створення атмосфери зацікавленості кожної дитини в роботі класу;

- стимулювання учнів до висловлювань, до застосування різних способів виконання завдань без страху помилитися, дати неправильну відповідь;

- використання у процесі уроку дидактичного матеріалу, що дає учневі змогу вибрати найбільш значущий для нього вид та форму навчання .

- оцінка його діяльності не тільки за остаточним результатом, а й за способом досягнення результату;

- заохочення прагнення учнів знаходити свій спосіб роботи, аналізувати методи роботи інших в процесі уроку, вибирати та засвоювати найбільш раціональні форми;

- створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дає можливість кожному учневі виявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення обстановки для природного вираження учнів;

- повідомлення на початку уроку не лише теми, а й методів організації навчальної діяльності на уроці;

- обговорення у підсумку уроку не лише того, що засвоїли, про що дізналися, а й того, на що сподівалися, що б хотіли виконати ще раз.

Основними етапами навчальної діяльності можуть бути [139]:

а) етапи організації:

- мотивація наступної діяльності вчителя, позитивна установка на роботу;

- організація учнів у місці даного заняття в цілісному курсі, розділі, темі;

- опора на особистий досвід учнів з проблем заняття.

б) етапи визначення мети:

- визначення спільно з учнем особистісно-значимих цілей наступної діяльності на уроці;

- визначення показників досягнення поставлених цілей.

в) етапи проектування:

- залучення учнів до планування наступної діяльності через попередню роботу;

- складання плану наступної діяльності;

- обговорення плану наступної роботи.

г) етапи організації виконання плану діяльності:

- надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності;

- вибір учнями завдань і способів їх виконання при закріпленні знань, формуванні умінь і виробленні навичок.

Методи і прийоми психолого-педагогічної підтримки діяльності учня такі:

- заохочення;

- створення яскравих наочно-образних уявлень;

- навчально-пізнавальна гра;

- створення ситуації успіху;

- пізнавальний інтерес;

- створення проблемних ситуацій;

- поштовх до пошуку альтернативних рішень;

- виконання творчих завдань;

- кооперація учнів для виконання завдання;

- створення ситуацій взаємодопомоги.

Слід відмітити, що структура й особливості проведення особистісно орієнтованого заняття значно складніші від технології проведення традиційного уроку. При впроваджені цієї технології на вчителя покладається більше вимог і завдань. Він має створити оптимальні умови для сприймання учнями навчального матеріалу та забезпечити його успішне засвоєння.

Вчитель, готуючись до проведення особистісно орієнтованого уроку, аналізує зміст навчального матеріалу, визначає види діяльності учнів, готує завдання для групової роботи, враховуючи обсяг навчального матеріалу, рівень складності за навчальними можливостями учнів, міру своєї допомоги.

Вчитель має дотримуватись таких вимог:

- чітко формулювати пізнавальні завдання, які можуть бути проблемними, спонукальними до активності, творчого мислення, пошуку нових знань і нових способів дій;

- зосередити увагу на діяльності слабких, невстигаючих учнів;

- не створювати змагань на швидкість виконання завдань;

- навчити учнів здійснювати самоконтроль, самоаналіз і самооцінювання.

В особистісно орієнтованих технологіях велика увага надається емоційній культурі вчителя, його голосу, інтонації, мовленню.



Таким чином, ефективність навчання під час здійснення особистісно орієнтованого підходу визначається не обсягом знань, умінь і навичок, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття цих знань. Урок, побудований на особистісно орієнтованій взаємодії, є найсучаснішим і оптимальнішим у навчально-виховному процесі, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях до здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.
Подаємо розділ із книги (В.В.Химинець, М.Ю.Кірик. ІННОВАЦІЇ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ)

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал