Студентських наукових праць



Pdf просмотр
Сторінка8/43
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.26 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   43
12,3
12,6
21,5
30,5
23,4
0
10
20
30
40
2007
2008
2009
2010
2011
Рис.3 Обсяги виявлених Рахунковою палатою бюджетних правопорушень та неефективного використання бюджетних коштів протягом 2007 – 2011 років, млн.грн. [складено автором за даними [3]

Слід зауважити, що деяке зменшення обсягів виявлених порушень бюджетного законодавства та неефективного використання бюджетних коштів на 7, 1 млн. грн. у 2011 році порівняно з 2010 роком пов’язане з позбавленням
Рахункової палати повноважень щодо контролю за надходженням коштів до державного бюджету, а також зумовлене тим, що у 2011 році практично кожний третій контрольний захід був проведений Рахунковою палатою з метою встановлення реального стану справ з виконанням постанов і висновків Колегії
Рахункової палати та стимулювання усунення виявлених порушень і недоліків, підвищення дієвості та ефективності перевірок. Однак результативність, дієвість та ефективність роботи Рахункової палати з року в рік підвищується, незважаючи на те, що у 2011 році абсолютні показники обсягів виявлених порушень дещо зменшились.
Оцінювання результатів аудитів ефективності, проведених Рахунковою палатою протягом 2007-2011 років, показав, що у більшості випадків виявлених порушень найбільшу питому вагу становлять бюджетні правопорушення, пов’язані з неефективним використанням державних коштів (див. рис.4). У 2011 році вона становила 59%.

Рис 4. Співвідношення незаконного та неефективного використання бюджетних коштів протягом 2007 – 2011 років [складено автором за даними [3]
Більшість фактів незаконного та неефективного використання коштів держави були спричинені, по-перше, необґрунтованими, невиваженими, а в разі випадків – і з порушенням чинного законодавства управлінськими рішеннями, по-друге, тривалим утримання бюджетних коштів без використання на
реєстраційних рахунках розпорядників бюджетних коштів та на поточних рахунках підвідомчих організацій, по-третє, фінансуванням заходів, передбачених бюджетними програмами, що не належать до пріоритетних, по- четверте, відсутністю з боку розпорядників належного контролю та постійного моніторингу виконання бюджетних програм.
Тому при проведенні Рахунковою палатою аудитів ефективності виконання бюджетних програм значна увага приділяється тим державним цільовим програмам, напрямам використання бюджетних коштів, в яких має місце значна соціально-економічна складова або виявлено значні обсяги порушень бюджетного законодавства, неефективного управління та використання бюджетних коштів. Зокрема, приділяється увага повноті реагування підконтрольними суб’єктами на висновки та пропозиції Колегії
Рахункової палати; досягненню кількісних та якісних показників результатів реагування; прийняттю нормативних та управлінських рішень Кабінетом
Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, розпорядчих внутрішніх рішень іншими об’єктами контролю, застосуванню заходів впливу, у тому числі фінансового та адміністративного.
Все це, в решті-решт, має посприяти в цілому поліпшенню бюджетної дисципліни в країні.
Отже, значне зростання обсягів виявлених бюджетних правопорушень зумовлено як загальним підвищенням ефективності контрольно-аналітичної діяльності Рахункової палати ,так і процесами вкрай незадовільної, неефективної та, в багатьох випадках, просто незаконної управлінської діяльності, в першу чергу у сфері державних фінансів.
Висновки і пропозиції. Підсумовуючи вищевикладене, варто зазначити, що з метою вдосконалення аудиту ефективності виконання бюджетних програм та підвищення дієвості контрольно-аналітичної діяльності Рахункової палати необхідно передбачити наступні заходи: по-перше, прийняти закон “Про державний фінансовий контроль", що дозволить законодавчо закріпити послідовність проведення державного фінансового контролю, його форми та методи, визначити компетентність і повноваження органів, які здійснюють державний фінансовий контроль, зокрема за використанням бюджетних коштів
і державної власності, фінансуванням та виконанням бюджетних програм; по- друге, надати Рахунковій палаті повноважень із застосування фінансових санкцій щодо установ і організацій, які перевіряються; по-третє, запровадити в діяльність Рахункової палати систему управління якістю, яка дозволить отримувати обґрунтовані висновки за результатами контрольних заходів та забезпечити результативність, продуктивність і економічність контрольної діяльності; по-четверте, приділити увагу проведенню науково-дослідницьких робіт з питань, що належать до бюджетної сфери, із залученням фахівців та експертів.

Список використаних джерел

1. Бюлетень Рахункової палати України «Висновки щодо виконання державного бюджету України за 2011 рік». – [Електронний ресурс]: / Офіційний сайт Рахункової палати України. – Режим доступу: http://www.ac- rada.gov.ua/control/main/uk/publish/category/412
2. Держфінінспекція сприяє оптимізації кількості бюджетних програм. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/ru/publish/article?art_id=245144730&cat_id=244277 212 3. Звіт Рахункової палати України за 2011 рік. – [Електронний ресурс]: /
Офіційний сайт Рахункової палати України. – Режим доступу: http://www.ac- rada.gov.ua/doccatalog/document/16740480/Zvit_2011.pdf
3. Наказ Головного Контрольно-Ревізійного Управління України від 15 грудня 2005 року № 444 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту ефективності виконання бюджетної програми». – [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.24667.0 5. Аудит в Україні. Основи державного, незалежного професійного та внутрішнього аудиту / [Немченко В.В., Редько К.О., Хомутенко В.П. та ін.]; за ред. проф. Немченко В.В., Редько О.Ю. – К.: Центр учбової літератури, 2012. –
536 с.
6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм» від 10 серпня
2004 року № 1017. – [Електронний ресурс]: / Офіційний сайт Верховної Ради
України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1017-2004-%D0%BF
7. Сукач О.М. Оцінка результативності реалізації бюджетних програм місцевого рівня / Сукач О.М. // Інноваційна економіка. – 2012. – №7. – С. 154 –
157.
8. Табакова Т. Планування бюджетних видатків в Україні: теоретичний та практичний аспекти / Табакова Т. – [Електронний ресурс]: / Офіційний сайт
НБУ ім. Вернадського. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Skhid/2012_5/16.pdf

УДК 331.25:369.04 Бурак А. О., гр. 52
фінансово-економічний факультет ОНЕУ
Науковий керівник к. е. н., доцент Хомутенко А. В.

КРОК ВПЕРЕД ЧИ НАЗАД: ТРИРІВНЕВА СИСТЕМА ПЕНСІЙНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ


Анотація. У статті розглянуто на якому етапі знаходиться трирівнева система пенсійного забезпечення в Україні на сьогодення. Досліджено основні причини незадовільного пенсійного забезпечення.
Проаналізовано реформування пенсійного забезпечення та виявлено переваги і недоліки.
Обґрунтовано пропозиції щодо заходів швидкого впровадження пенсійної реформи у життя.
Annotation. In the article it is considered on what stage the three-level system of the pension providing is in Ukraine on segodennya. Investigational principal reasons of the unsatisfactory pension providing. Reformation of the pension providing is analysed, found out advantages and failings. Suggestions are grounded in relation to the measures of rapid introduction of pension reform in life.
Ключові слова: система пенсійного забезпечення, пенсійна реформа, солідарна система, мінімальна пенсія, тривалість життя чоловіків і жінок, накопичувальна система, недержавна система.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Недосконалість пенсійної системи України, на жаль, на сьогодні є надзвичайно актуальним питанням, адже створення належної трирівневої системи пенсійного забезпечення так і не відбулося. На сьогодні кожна шоста гривня державного бюджету України йде на виплату пенсії, яка все одно не убезпечує від бідності. Демографічні прогнози залишаються невтішними: кількість пенсіонерів щорічно збільшується, а кількість працюючих навпаки – продовжує скорочуватись.[1]
Аналіз наукових публікацій з теми дослідження та виділення
невирішених проблем. Різні аспекти пенсійного забезпечення розглядаються у працях зарубіжних і вітчизняних економістів. Значний внесок у формування національної концепції пенсійного забезпечення зробили Базилевич В., Вітка
Ю., Зайчук Б., Лібанова Е., Надточій Б., Сивак С. та інші. Багато уваги створенню обов’язкової накопичувальної пенсійної системи в Україні приділяють наукові співробітники Інститута демографії та соціальних досліджень імені Птуха М. В. НАН України, які розробили науково-аналітичні матеріали по варіантах введення другого рівня. Водночас аналіз надбань вітчизняної науки і практики свідчить про відсутність належної системності в
дослідженнях багатьох проблем пенсійної реформи, тому необхідне комплексне дослідження.
Мета статті. Дослідити систему пенсійного забезпечення в Україні як основний складник системи соціального захисту населення. Розглянути на якому етапі знаходиться впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту населення та економічного зростання в державі.
Виклад основного матеріалу. Пенсійне забезпечення в Україні є основною складовою системи соціального захисту населення, статтею 46
Конституції України визначається: «громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення».[2]
На сучасному етапі розвитку України пенсійне забезпечення є одним із найактуальніших питань в державі. Це пов’язано із кризою пенсійного забезпечення.
До основних причин незадовільного пенсійного забезпечення відносяться:
1) неспроможність існуючої солідарної системи забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів;
2) низький рівень заробітної платні;
3) демографічна причина – рівень старіння населення України є найвищим у СНД (хоча й нижчим, ніж у більшості економічно розвинутих країн, але питома вага пенсіонерів у складі населення країни перевищує не тільки східноєвропейські, а й західноєвропейські стандарти).[3]
В Україні кількість громадян, вік яких перевищує 65 років, становить 16%, що є одним з найбільших показників у світі.
У 2011 році число економічно активного населення скоротилося до 18,5 млн. чол., тоді як кількість пенсіонерів зросла до 13,7 млн. чол. Тобто якщо в
1980 році на одного пенсіонера припадало два робітники, то в 2011 році співвідношення працюючих до пенсіонерів скоротилось до 1,35. Проте, до даних оцінок кількості зайнятих входять 4,7 млн. осіб, які працюють у неформальному секторі економіки, тобто не сплачують взагалі або сплачують дуже мало відрахувань у пенсійний фонд. Без врахування зайнятих у тіньовому секторі кількість працюючих уже дорівнює кількості пенсіонерів.
Очікується, що з 2015 р. кожен робітник працюватиме на власну зарплату, на 100 % пенсії одного пенсіонера, а з 2050 р. – ще й на майже 40% – пенсію другого пенсіонера.[4]

В таких умовах вкрай необхідною була пенсійна реформа. Саме реформування пенсійної системи покликане покращити стан пенсійного забезпечення в державі.[3]
З 1 січня 2004 р. набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який передбачає створення в Україні нової пенсійної системи. Нова пенсійна система в Україні передбачає створення трьох рівнів, а саме солідарної системи (першого рівня), обов'язкової накопичувальної системи (другого рівня) та недержавного добровільного пенсійного забезпечення (третього рівня). (рис.1) [5]
Рис. 1. Трирівнева пенсійна система [6]
У процесі своєї еволюції пенсійні системи різних країн світу вдосконалювалися, й уже з кінця 1980-х років практично в усіх країнах було запроваджено трирівневу систему пенсійного забезпечення, що дає змогу громадянам пенсійного віку отримувати не одну, а щонайменше три різних пенсії.[7]
Якщо проаналізувати рис. 1, то можна сказати, що в Україні порівняно з
іншими розвинутими країнами досить низький рівень недержаного пенсійного страхування, який становить 0,03%, найбільшу частку займає солідарна система
– 99,97%, а другий рівень взагалі відсутній.[6]
Трирівнева пенсійна система дасть змогу розподілити між трьома її складниками ризики, пов'язані зі змінами в демографічній ситуації (до чого
більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дасть змогу зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.
Перший рівень – солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності та субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів
Пенсійного фонду. [8]
Сьогодні в Україні маємо ситуацію, коли кількість населення продовжує щорічно зменшуватись, а кількість пенсіонерів щороку зростає, тобто
Пенсійний фонд з кожним роком генерує дедалі більше ризиків не тільки для державного бюджету, оскільки вимагає дедалі більше коштів, через постійне підвищення пенсій, але й для економіки загалом. Однак більша частина пенсіонерів не може похвалитися забезпеченою старістю, а порівняно з розвиненими країнами, наш рівень забезпечення громадян є більш ніж незадовільний, це можна побачити у табл. 1. [1]
Таблиця. 1.
Співвідношення мінімальної пенсії за віком та величини прожиткового мінімуму у 2008-2013 рр. (станом на 1 січня відповідного року) [8]
Роки Величина прожиткового мінімуму, грн
Мінімальна пенсія, грн
Співвідношення мінімальної пенсії до прожиткового мінімуму (%)
2008 592 470 79,4 2009 626 498 79,6 2010 825 695 84,2 2011 894 750 83,9 2012 1017 822 80,8 2013 1108 894 80,7
Величина прожиткового мінімуму більше ніж мінімальна пенсія – це при тому, що порядок формування набору товарів і послуг в Україні, що входять до складу мінімального прожиткового мінімуму, є абсолютно незадовільним. У розвинених країнах перелік складових прожиткового мінімуму перебуває в межах від 140 до 370 найменувань товарів і послуг, в Україні ж цей показник налічує всього 22 складові.
Тенденції мінімальної пенсії за віком та величини прожиткового мінімуму протягом досліджуваного періоду мають зростаючу динаміку, але статтею 46
Конституції України визначається: «Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом», тобто ця вимога законодавства не виконується і пояснюється дефіцитом бюджету
Пенсійного фонду, а взагалі – неефективністю реформування солідарної системи.[8]

Реформування солідарної системи передбачається на підставі Закону
України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», що набрав чинності 1 жовтня 2011 року. Яким задекларовано підвищення рівня життя пенсіонерів – пенсійний вік для жінок, народжених після 1 березня 1961 року, підвищено з 55 до 60 років, для чоловіків до 60 років, а для державних службовців – 62 років [9].
Збільшення чисельності пенсіонерів на фоні зменшення кількості працюючих стає першочерговою причиною підвищення віку виходу на пенсію.
При ухваленні такого рішення була врахована очікувана тривалість життя на момент виходу на пенсію. Так, якщо для українських чоловіків очікувана тривалість життя після досягнення 60-річного віку складає 14 років (у порівнянні з іншими країнами це низький показник), то для жінок 55-річного -
25 (це більше, ніж в багатьох країнах світу). У разі підвищення пенсійного віку на п'ять років, українська жінка має шанс отримувати пенсійні виплати протягом 20 років (табл. 2).[10]
Таблиця 2.
Очікувана тривалість життя чоловіків і жінок після виходу на пенсію в різних країнах [10]
Країни
Офіційний вік виходу на пенсію
Очікувана тривалість життя на пенсії
Чоловіки
Жінки
Чоловіки
Жінки
Великобританія
65 60 15,7 23
Італія
65 60 16,9 24,9
Німеччина
67 67 16,8 20,9
Польща
65 60 14 22
США
65 65 15,2 17,7
Угорщина
62 62 16 20
Україна
60
55-60
14
25-20
Франція
60 60 20 26
Однак, незважаючи на проведені реформування в солідарній системі, вона знаходитиметься на межі краху через неспроможність забезпечити гідне життя населення навіть на рівні мінімальних пенсій. Система віджила своє, тому вкрай необхідна накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка фактично мала запрацювати ще у 2007 р.
Отже, другий рівень – накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах обов'язкового накопичення пенсійних коштів та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.
Накопичувальна система ґрунтується на тому, що майбутні пенсіонери будуть обов’язково перераховувати певну суму (від 2 до 7% від нарахованої заробітної плати) у так званий спеціальний Накопичувальний пенсійний фонд,
який може управлятись як централізовано державними структурами, так і приватними організаціями з управління активами. Мета її полягає в тому, що
Накопичувальний пенсійний фонд має забезпечувати збереження коштів та їх примноження шляхом результативного інвестування пенсійних активів. У результаті пенсіонери будуть отримувати як «державну» або «солідарну» пенсію, так і додаткову пенсію (за рахунок коштів, облікованих на його накопичувальному пенсійному рахунку).
З 01.10.2012 р. запрацював веб-портал електронних послуг ПФУ.
Створення веб-порталу - той крок, який істотно наблизить пенсійну систему
України до впровадження накопичувального (другого) рівня. Адже йдеться про надання електронних послуг, зокрема доступу застрахованих осіб до
інформації, що стосується призначення пенсій і сплачених внесків. Інформація відносно об'ємів і термінів поступання страхових внесків дуже важлива для будь-якого учасника накопичувальної системи тому таку роботу необхідно продовжувати.
В Національному плані дій на 2012 рік відносно впровадження Програми економічних реформ на
2010-2014 роки "Багате суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затверджене Указом
Президента України в березні 2012 року передбачено прийняття Закону України щодо запровадження механізму перерахування страхових внесків до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Проте цей закон не був розроблений, тому що Законом України
«Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набув чинності з 1 жовтня 2011 року, передбачено запровадження другого рівня лише за умови досягнення бездефіцитності бюджету Пенсійного фонду, а 2012 рік, на жаль, був дефіцитним. [11]
Слід зауважити, що 2012 рік не пройшов даремно. Пенсійний фонд України працював над створенням інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. 2013 року планується провести фінансово-економічні розрахунки щодо визначення оптимальної дати перерахування страхових внесків до накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. [12]
Ще однією умовою для функціонування другого рівня системи пенсійного забезпечення є довіра населення України до нього. Для вирішення цього завдання необхідно на державному рівні забезпечити умови унеможливлення знецінення (чи втрати) пенсійних активів накопичувальної системи, а таких загроз є декілька: інфляційні процеси; валютні коливання; можливість банкрутств одержувачів внесків накопичувального рівня; неефективне управління пенсійними активами; корупційні схеми розкрадання коштів.[13]
Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, яка
ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх
об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсійних виплат з І та ІІ рівнів.[8]
В Україні станом на 30.09.2012 функціонувало 96 НПФ, проте частка населення, яка вже встигла розпочати вкладення, залишається мізерною.
Протягом 9 місяців 2012 року кількість учасників НПФ відповідно до укладених контрактів зменшилася на 15,2 тис. осіб (або на 2,5%), і станом на 30.09.12 становила 579 474 особи (на кінець 2011 року – 594 638 осіб) (рис.2) [14].
Рис.2. Динаміка кількості учасників НПФ за 2009 – 2011 рр. та 9 місяців
2012 р., тис. осіб [14]
Станом на 30.09.12 серед учасників НПФ більшість становили особи віком від 25 до 50 років, а саме 64,2% та від 50 до 60 років, а саме 24,1%, частка вікової групи учасників НПФ старше 60 років становила 6,7%, вікової групи до
25 років - 5,0%. Розподіл учасників НПФ за віковими групами наведено на рис.
3.
Рис.3. Розподіл учасників НПЗ за віковими групами станом на 30.09.12 [14]


Отже, з рис. 3 можна зробити висновок – вік більше половини учасників, а саме 64, 2 %, від 25 до 50 років, що дає можливість їм до виходу на пенсію забезпечити значні пенсійні накопичення.[14]
У багатьох країнах світу недержавне пенсійне забезпечення дає внесок у склад пенсії, яку отримує працівник при досягненні пенсійного віку, близько 30
%. Разом з тим відомо, що кошти в українців є. За даними Національного банку
України, громадяни тримають під «подушкою» 50-60 млрд. дол. США.
Висновок один – стримує громадян України вкладати у НПФ – недовіра.
Хоча НПФ роблять кроки для зацікавлення населення:

запроваджено електронну систему оприлюднення інформації про діяльність НПФ на веб-сайті Нацкомфінуслуг України;

інвестиційний доход збільшившись протягом 2010 р. на 196,3 млн. грн. або на 82,9 %.
Для того, щоб НПФ стали відомими для широких верств населення та удосконалювалися у своїй роботі, повинна бути проведена:
1.
масштабна інформаційна, консультаційна, рекламна робота;
2.
держава повинна посприяти гарантіям фінансової безпеки для НПФ
– це може бути реалізовано введенням пруденційного нагляду, формуванням справді конкурентного середовища шляхом жорсткої боротьби з явищами фінансового шахрайства пов’язаних осіб, а також створенням фонду гарантування пенсійних внесків для фізичних осіб із метою відшкодування визначених мінімальних сум у разі фінансових катаклізмів;
3.
розширений спектр фінансових інструментів для інвестування акумульованих ресурсів системи недержавного пенсійного забезпечення, зокрема шляхом запровадження державних облігацій, індексованих на
інфляцію, це б демонструвало б суб’єктам господарювання наміри держави, як найбільшого потужного учасника фінансового ринку;
4.
диверсифікація пенсійних активів шляхом інвестування в іноземні цінні папери (норматив – до 20 %), але для цього потрібні відповідні законодавчі акти і механізми такого інвестування.[15]


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал