Студентських наукових праць




Сторінка41/43
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.26 Mb.
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   43
Ключові слова. Забезпечення фінансовими ресурсами, аграрний сектор економіки, джерела фінансування,
державна підтримка, кредитування сільгоспвиробництва.
Постановка проблеми в загальному вигляді. Сільське господарство в Україні є пріоритетною галуззю економіки. Процес його виходу із затяжної системної кризи проходить повільно і з багатьма ускладненнями. Сільськогосподарські підприємства втратили свою стійкість, здатність підтримувати оптимальну пропорційність щодо розвитку свого виробництва, адаптуватися до мінливих умов зовнішнього середовища.
Однією з найважливіших проблем, з якою стикаються вітчизняні підприємства, є недостатня ефективність формування та використання фінансових ресурсів. Зокрема, сучасний стан сільськогосподарських підприємств характеризується значним зменшенням розмірів прибутку і скороченням обсягів фінансових ресурсів, що безпосередньо впливає на виробничі та економічні показники їх діяльності.
Саме тому актуальним питанням є визначення проблем фінансування аграрних підприємств та забезпечення їх фінансовими ресурсами.

Аналіз наукових публікацій з теми дослідження та виділення
невирішених проблем. До наукового доробку у вирішенні проблем забезпечення фінансовими ресурсами сільськогосподарського підприємства та управління ними можна віднести праці Казакової В.І., Гудзь О.Є.,
Ваньковича Д.В., Гончарова В.В., Кравченко В.Ф., Кравченко Е.Ф., Забєліна
П.В. Дем’яненка М.Я.,. Д.В. Ванькович запропонував шляхи вдосконалення механізму реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємств у перехідній економіці України, що ґрунтуються на системному підході. У працях Гончарова В.В., Кравченко В.Ф., Кравченко Е.Ф., Забєліна П.В. пропонується новий підхід до підвищення ефективності управління фінансами на основі використання прогресивних сучасних концепцій управління - реінжинірінгу бізнес-процесів [1]. Казакова В.І. досліджує сучасний стан і тенденції фінансового забезпечення, оцінює наявність та рух фінансових ресурсів та ефективність управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств [2]. Гудзь О.Є. досліджує фактори, які впливають на рівень забезпечення сільськогосподарських підприємств фінансовими ресурсами та ризики в системі управління фінансовими ресурсами [3]. Однак, незважаючи на системні наукові розробки, проблема фінансового забезпечення сільськогосподарського виробництва й надалі залишається актуальною.
Мета статті. Визначення основних проблем забезпечення фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств та окремих шляхів їх вирішення.
Виклад основного матеріалу дослідження. Однією з головних умов стабільного розвитку будь-якого підприємства є його фінансова незалежність. В умовах сьогодення фінансове забезпечення виробничої діяльності є проблемним. Для сільськогосподарських підприємств ці проблеми є найбільш вразливими, що пояснюється специфікою аграрного сектора економіки. Роботі сільськогосподарських підприємств притаманні певні особливості, які зумовлюють труднощі у їх функціонуванні та управлінні фінансовими ресурсами:
- головним фактором виробництва сільськогосподарської продукції є земля. У сільському господарстві земля, по-перше, не підлягає амортизації, а отже не бере участі у формуванні собівартості продукції. По- друге, земля характеризується таким показником, як якість ґрунтів, у зв’язку з чим саме у сільському господарстві з’являється таке поняття, як диференціальна рента [3]. Відтак сільськогосподарські підприємства, які володіють якіснішими ґрунтами, матимуть змогу або ж отримати більший прибуток або ж реалізувати продукцію за неприйнятними для інших сільгосппідприємств цінами. Тож у будь-якому разі стан фінансів таких сільгоспвиробників буде кращим;
- дуже велика залежність від природного середовища має значний вплив і на фінансовий стан сільгоспвиробників, в деяких випадках навіть може призвести до банкрутства. В Україні можна навести чимало прикладів, коли такі природні явища, як заморозки навесні чи напад сарани призводили
до втрати врожаю, задля якого купувався елітний посівний матеріал за кордоном. Як правило, для таких цілей використовуються не власні, а запозичені кошти, а тому в даному випадку страждають не тільки конкретні виробники сільськогосподарської продукції, а й банківські установи;
- сезонність у сільському господарстві означає, що є періоди, коли підприємства цієї галузі потребують значних фінансових вкладень і майже не мають доходів, тоді як інколи доходи значною мірою перевищують витрати;
- довгий період виробництва. Рішення щодо виробництва приймаються за рік, а то й більше до моменту реалізації. За цей час ринкова ситуація може значно змінитися в несприятливий для підприємства бік;
- обсяги виробництва змінюються за однакових обсягів використання ресурсів. Якщо, наприклад, на промисловому підприємстві точно відомо, яка скажімо, кількість відповідних деталей вийде з однієї тони металу, то в сільськогосподарському підприємстві при використанні, наприклад, однієї тони мінеральних добрив не можна бути точно впевненим в кількості майбутнього урожаю;
- технологічний процес в аграрному виробництві жорстко обмежений в часових межах. За відсутності на певний момент ресурсів, наприклад, промислове підприємство може вийти на заплановані обсяги виробництва, отримавши ці ресурси пізніше та організувавши двозмінну роботу. Якщо сільськогосподарське підприємство не проведе вчасно посівну компанію, то пізніше цього зробити неможливо і виробництва даного виду продукції в поточному році не буде;
- в цій галузі в багатьох випадках неможливо різко збільшити обсяги виробництва через біологічні особливості рослин і тварин;
- через істотну залежність сільського господарства від погодних умов їх негативний вплив позначається, як правило, одночасно на всіх сільськогосподарських культурах, хоч ступінь такого впливу може бути різним. Це обмежує можливість знизити рівень ризику за рахунок диверсифікації основного виробництва. Зменшення урожаю одночасно всіх культур різко зменшує доходи підприємства або призводить до збитків в несприятливі роки;
- нееластичність попиту і пропозиції.[3]
Крім того, на заваді широкому розвитку підприємництва в аграрній сфері України стоять додаткові складнощі. Серед них: відсутність достатніх грошових заощаджень (первинного капіталу) працівників сфери АПК - потенційних підприємців; малооб'єктної виробничої і обслуговуючої матеріально-технічної бази; належного правового захисту і певних юридичних гарантій підприємців з питань власності, розпорядження майном, отримання і розподілу доходів. Нині вже прийняті законодавчі акти, які сприяють розвитку підприємництва на селі. Проте законодавство тільки декларує правову основу розвитку підприємництва, вростання його в економіку. Не менш важливе значення мають розробка принципів підприємництва, визначення практичних шляхів його розвитку і підтримки з
боку держави і суспільства. Дослідження показують, що основоположними принципами вільного розвитку аграрного підприємництва є такі: використання різноманітних форм власності, господарювання і розмірів підприємств; переважний розвиток малого підприємництва; збереження і раціональне використання наявної матеріально-технічної бази виробництва продовольства.
Стає очевидним, що розв’язання проблем стабілізації аграрного сектору економіки об’єктивно пов’язане з системою забезпечення сільськогосподарських підприємств необхідними фінансовими ресурсами.
Нині фінансове забезпечення діяльності суб’єктів господарювання аграрної сфери здійснюється переважно в трьох формах: самофінансування, тобто використання власних ресурсів для розвитку; бюджетне фінансування на безповоротній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів; кредитування на основі мобілізації та перерозподілу тимчасово вільних коштів.
Отже, формами фінансового забезпечення є самофінансування, кредитування і державне фінансування, а його інструментами – склад і структура джерел фінансування.
Джерелом самофінансування є власні кошти, серед яких основну роль відіграють амортизаційні відрахування і нерозподілений прибуток. Оскільки більшість аграрних підприємств низькорентабельні або збиткові, вони втрачають таку важливу складову власного капіталу, як прибуток. При цьому амортизація забезпечує лише просте відтворення основних засобів, а в умовах зростаючої інфляції вона не може повною мірою виконати й цієї функції.

Для стійкого фінансового забезпечення підприємства власні фінансові ресурси мають велике значення. Чим більша частка власних фінансових ресурсів і менша позикових, тим менший фінансовий ризик. Але як показує практика, ефективність використання позикових фінансових ресурсів вища, ніж ефективність використання власних. Багаторазові дослідження показали, що з підвищенням частки залучених ресурсів у загальній сумі джерел довгострокових фінансових ресурсів ціна власних фінансових ресурсів підвищується зростаючими темпами, а ціна залучених залишається спочатку практично незмінною, потім також починає зростати [4].
Однак основною проблемою сільського господарства в Україні є нестача ресурсів для здійснення навіть простого відтворення. Особливо загострилась інвестиційна проблема в агропромисловому комплексі.
Незважаючи на відносно високий рівень самофінансування підприємств, їхні внутрішні ресурси, як правило, не можуть забезпечити належного рівня фінансування. За умов нестачі власних грошових коштів для відтворення матеріально-технічних засобів єдиним варіантом залишається залучення кредитних ресурсів до цього процесу. Тому налагодження відносин із банківською системою і небанківськими фінансовими установами, як із важливими інституціями зовнішнього фінансування, актуальне й нині.

Зараз в АПК України зосереджено чимало кредитного портфеля банків, з огляду на ризики банків при роботі в цьому напрямку. Нерозв'язаність питань із правом селян надавати в заставу землю, зі складськими свідоцтвами не дозволяють банкам використовувати ці ефективні засоби забезпечення кредитів і гальмують розвиток кредитування сільськогосподарського виробництва. З іншого боку, на шляху збільшення агрокредитування є такі перешкоди як відсутність традицій роботи агросектору в ринкових умовах, низька культура роботи позичальників із кредитами і недостатній рівень знань позичальників про ринок кредитних послуг, що більшою мірою стосуються саме невеликих фермерських господарств, висока залежність кредитоспроможності від таких непередбачених факторів як погодні умови, висока зношеність основних фондів, недиверсифікованість бізнесу
(наприклад, якщо господарство займається тільки рослинництвом, то несприятливі погодні умови в такому випадку ставлять під погрозу результат діяльності в цілому і погашення кредиту в тому числі) [5]. Розвиток системи кредитного обслуговування сільськогосподарського сектора економіки також гальмує неврегульованість таких питань як нерозвиненість ринку землі, що унеможливлює її використання як застави для отримання кредиту, тривала процедура отримання банківського кредиту, недоступність малих і середніх підприємств до фінансових послуг, високі відсоткові ставки, знос основних засобів.
Одним з основних факторів, який перешкоджає розвитку сільського господарства України, є відсутність доступу до кредитних ресурсів у сільській місцевості, особливо для великої кількості власників землі, які щойно отримали права на неї, та дрібних і середніх фермерських господарств, які з'явилися протягом останніх років. Незважаючи на політику сприяння кредитуванню, потреба невеликих сільськогосподарських виробників у кредитних ресурсах не задовольняється в повному обсязі.
Сільськогосподарським підприємствам порівняно з підприємствами інших галузей важче отримати доступ до кредитних ресурсів.
Комерційні банки надають сільськогосподарським підприємствам в основному короткострокові кредити, які використовуються для поточного операційного забезпечення господарської діяльності. Недостатня доступність короткотермінових кредитів протягом усього виробничого циклу, особливо позик, які надаються без забезпечення або позик на придбання оборотних засобів, перешкоджає належному ресурсному забезпеченню багатьох товаровиробників, що є причиною низької врожайності культур в українських сільськогосподарських підприємствах, невисокого рівня їх доходів, низької якості продукції.
Сільське господарство є кредитомісткою галуззю і її нормальне функціонування без кредитних ресурсів у сучасних умовах неможливе.
Найефективнішим інструментом підвищення доступності кредитних ресурсів для аграрної галузі є створення механізму часткового або повного державного гарантування повернення позик.

Велике значення для розвитку сільськогосподарського виробництва має державна підтримка.
Необхідність державного фінансування сільськогосподарського виробництва зумовлена не тільки специфікою галузі, а й рядом особливостей, які притаманні вітчизняному сільськогосподарському господарству. Серед них, зокрема, такі: зниження закупівельної спроможності населення, що обмежує можливості підняття цін на сільськогосподарську продукцію; потреба в інвестиціях для підтримки родючості ґрунту; розрив сталих економічних і технологічних зв'язків між різними сферами агропромислового комплексу; низькі рівні розвитку
інфраструктури сільської місцевості; відставання сільського господарства
України від розвинутих країн за рівнем науково-технічного прогресу, передових технологій тощо.
Основні засади бюджетного фінансування сільського господарства визначені в Законах України „Про державну підтримку сільського господарства України", „Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року", а також у „Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року" та ін.
Згідно з вищевказаними нормативними актами, державна підтримка аграрного сектору України здійснюється за наступними напрямами [6]:
- Цінове регулювання. Після ухвалення у 2004 р. Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» було запроваджено цінове регулювання ринку найважливіших видів сільгосппродукції через уведення мінімальних закупівельних цін (на зернові, насіння соняшнику, тваринницьку продукцію). Для здійснення ефективної цінової політики у
2005 р. було створено Аграрний фонд;
- Субсидії та дотації на виробництво та придбання ресурсів. Для підтримки тваринницької галузі у
2003 р. введено доплати сільськогосподарським товаровиробникам за збереження поголів’я корів м’ясного та молочного напряму, овець та кіз тощо, у 2004 р. – бюджетні субсидії сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними тварини переробним підприємствам. У 2006 р. запроваджено виробничі дотації у рослинництві – бюджетні виплати на гектар зернових, ріпаку, льону. Загалом бюджетна підтримка виробників продукції рослинництва та тваринництва у
2006-2008 рр. (погектарні виплати, виплати на наявне поголів’я та доплати за здану худобу) становила у середньому 1,6-2,7 млрд грн, у 2009 р. скоротилась до 370 млн грн, у 2010 р. – до менш ніж 100 млн грн. Субсидії на придбання ресурсів передбачають компенсацію вартості добрив (діяла лише у 2004 р.) і компенсацію 30 % вартості придбаної вітчизняної техніки (діє з
2002 р.);
- Фінансово-кредитна підтримка. З 1.07.2012 р. набув чинності Закон
України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою», який передбачає надання сільськогосподарському товаровиробнику коштів з державного бюджету у вигляді субсидій для оплати частини страхового платежу (страхової премії), нарахованого за договором страхування. Також з 2000 р. надається часткова компенсація
процентних ставок на отримання кредитів комерційних банків і здійснення лізингових платежів. Розмір кредитної ставки, що компенсується, максимальний розмір кредитної ставки за залученими кредитами, а також порядок компенсації лізингових платежів визначаються Постановою КМУ
«Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення фінансової підтримки суб'єктів господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів» від 11.08.2010 р.;
-Податкове
стимулювання
у вигляді фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП), а також спеціального механізму сплати податку на додану вартість (ПДВ).
-Спеціалізована
підтримка
за
окремими
напрямами
та
програмами (розвиток фермерства, кредитної кооперації, рослинництва, тваринництва, підвищення родючості ґрунтів, ведення сільського господарства на радіаційно забруднених територіях тощо). З червня 2012 р. у рамках бюджетної програми «Державна підтримка галузі тваринництва» запроваджено дотації селянам за збереження молодняку великої рогатої худоби: за теля віком від 3 до 5 місяців сільськогосподарські товаровиробники отримають 250 грн, від півроку до 8 місяців – 500 грн, від 9 до 11 місяців – 750 грн за голову. Загалом на дотації селянам за збереження молодняку великої рогатої худоби передбачено спрямування близько
1 млрд грн.
Процес фінансування сільського господарства України з коштів державного бюджету впродовж багатьох років характеризується неефективністю та недосконалістю розподілу. Для цього варто порівняти обсяг коштів державної підтримки за 2008– 2011 рр., спрямовані на розвиток
АПК (табл. 1).
Таблиця1
Ефективність фінансування вкладень з державного бюджету у розвиток
аграрного виробництва за 2008-2011 рр., млрд. грн.[7]

Роки
2008 2009 2010 2011
Отримано коштів державної підтримки
– всього,
5,3 2,8 4,4 4,3
Валова продукція
– всього
201,6 197,9 194,9 233,7 у тому числі продукція рослинництва
136,3 71,3 124,6 162,4 продукція тваринництва
65,3 24,9 70,3 71,3
Розраховано автором на основі даних сайту: [7]

Як бачимо з табл. 1, у 2009 році відбувається істотне скорочення обсягу бюджетних асигнуваннь у сільське господарство (майже в 2 рази) порівняно з 2008 роком і складає 2,8 млрд. грн.У 2010 році відбулося збільшення обсягу державної підтримки до 4,4 млрд.грн.,однак з кожним наступним роком відбувається зменшення фінансування заходів прямої підтримки аграрного сектору.
Темпи нарощування валової продукції сільського господарства в 2009-
2010 рр. істотно поступаються темпам нарощування обсягів державної підтримки, що є свідченням її низької ефективності.У 2011 році , незважаючи на зменшення фінансування підтримки сільського господарства, завдяки сприятливим погодним умовам аграрії отримали один з найбільших за історію незалежної України врожай, який поступався лише рекорду 2008 року. Тож , помітне підвищення вартості валової продукції у 2011 році пояснюється значним приростом продукції у галузі рослинництва.
Таким чином, однією основних проблем державної політики у сфері державної підтримки сільськогосподарського виробництва за останні роки є
зменшення
фінансування
заходів
прямої
підтримки
аграрного
сектору. Державний бюджет на 2013 рік значно скорочує фінансування програм в аграрному секторі в порівнянні з бюджетом на 2012 рік, який і так був досить жорстким в цьому плані. Бюджетна підтримка українських аграріїв становить менше 30% від коштів, які було передбачено на неї в держбюджеті на 2012 рік. Таким чином, передбачається найменше фінансування агропромислового комплексу за останні 7 років. Так, згідно додатку №3 до проекту бюджету на 2013 рік, значно зменшуються видатки по статті "Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі" -
96,8 млн.грн. проти 827 млн.грн. у 2012 році, тобто майже в 9 разів.
Передбачається виділити 650 млн.грн. зі спеціального фонду на державну підтримку галузі тваринництва (проти 732 млн. у 2012 році).
З видатків Мінагрополітики зникла програма "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними" на яку у 2012 році у спецфонді було передбачено 1075 млн.грн. Згідно закону про Держбюджет на 2013 рік 1,5% збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства має зараховуватися до загального фонду Державного бюджету [8].
Зменшення бюджетних видатків у розпорядженні Мінагрополітики на
100 млн.грн. не виглядає критичним, хоча і означає, що реальне фінансування сектору зменшується в той час, коли загальні витрати держбюджету зросли майже на 15%. Більш суттєвим є падіння частки видатків розвитку (фінансування програм підтримки сільськогосподарського сектору) в загальних витратах. У 2013 році на фінансування видатків розвитку передбачено 1,4 млрд. гривень, що дорівнює лише 17% від "аграрного бюджету" країни, тоді коли у 2012 році ці видатки складали 43%.
Для порівняння, в 2007 р. і 2008 р. на пряму підтримку аграріїв витрачали, відповідно, 63 % і 57 % аграрного бюджету.

Профільні асоціації та експерти вже висловили свої думки, що бюджет
2013 року для аграріїв є дуже жорстким, і що підтримка сільськогосподарського сектору в бюджеті 2013 року є формальною.
Низький рівень обізнаності селян щодо можливостей одержання ними
державної допомоги, складний процедурний механізм і непрозорість її
отримання призводить до того, що основна маса вітчизняних товаровиробників, які такої підтримки потребують, залишаються поза її межами. Так, у 2010 р. із 52 тис сільськогосподарських підприємств підтримкою скористалися лише 2,3 тис, пільгові кредитні ресурси використовували лише 10 % фермерських господарств, соціально спрямовані дорадчі послуги в 11 регіонах країни взагалі не надавалися[7]. Для отримання компенсації коштів через механізм здешевлення кредитів агропромисловому підприємству необхідно надати більше десяти документів, а рішення про доцільність надання кредиту приймається на закритих засіданнях конкурсних комісій
Міністерства аграрної політики та продовольства
і облдержадміністрацій. Крім того, даний вид підтримки надається юридичним особам і залишає поза увагою особисті селянські господарства, тому реально
кошти отримують великі фінансово потужні приватні підприємства.
Як бачимо, таке фінансування галузі вкрай незадовільне і це спричинено в наслідок розпорошеності державних коштів за різноманітними програмами та окремими заходами, незабезпечення на ринку однакових економічних умов, недосконалості механізмів підтримки, нераціонального використання бюджетних коштів, відсутності довгострокової стратегії та вибору пріоритетів ринку, ненадходження коштів до безпосереднього виробника.Щорічна зміна порядку та механізмів виділення коштів з державного бюджету, їх громіздкість, запізніле затвердження та внесення до них неодноразових змін протягом періоду спричиняє несвоєчасне отримання коштів державної фінансової підтримки та неефективне їх використання і повернення.
Висновки і пропозиції. Отже, ситуація, яка склалася в агропромисловому комплексі, свідчить про нестачу ресурсів для здійснення навіть простого відтворення,недостатній рівень самофінансування підприємств, при якому внутрішні ресурси, як правило, не можуть забезпечити належного рівня фінансування підприємства.
Кредитування ще не відіграє важливої ролі у фінансуванні сільськогосподарських товаровиробників, що пояснюється існуванням у цій сфері деяких проблем, а саме: досі обмежена кількість об'єктів, які можуть надати позичальники в заставу, обмежені кредитні ресурси кредитних установ. Першу проблему можна вирішити шляхом активного запровадження нових фінансових інструментів, таких як прості векселі, складські розписки тощо. Проблему наявності довгострокових позик буде вирішено тоді, коли буде запроваджено іпотеку на землю сільськогосподарського призначення та надійні механізми захисту прав землевласників, проведено оцінку землі тощо.

Стосовно механізму державної підтримки аграрного сектора в Україні можна зазначити, що він є малоефективним і не дозволяє задовольнити всі потреби аграріїв,тому потребує впорядкування.
Важливо забезпечити його значне зростання та ефективність використання, що відповідає як принципам ринкової економіки, так і підходам до державного стимулювання сільськогосподарського виробництва в інших країнах. Бюджетні дотації і компенсації потрібно виплачувати насамперед ефективно господарюючим товаровиробникам, а основну масу коштів потрібно спрямовувати на фінансування програм, здатних забезпечити сталий розвиток сільського господарства.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал