Студентських наукових праць




Сторінка36/43
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.26 Mb.
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   43
Annotation.
The article deals with the problem of increasing the financial autonomy of local budgets. A distributed financial competence between central, regional and local governments.
Ключові слова: Бюджетний кодекс, Податковий кодекс, податки, місцевий бюджет.
Постановка проблеми. В Україні, останніми роками існує проблема щодо формування доходів місцевих бюджетів. За рахунок фондів грошових коштів місцевих бюджетів забезпечується фінансування заходів економічного і соціального розвитку на відповідній території. Реалізація конституційних гарантій самостійності органів місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення залежить від закріплення в чинному законодавстві механізмів забезпечених стабільних джерел доходів до місцевих бюджетів. Основою самостійності місцевих бюджетів повинні стати місцеві податки та збори й податки на формування яких мають вплив органи місцевого самоврядування. Наявність системи самостійних місцевих бюджетів є об’єктивною передумовою закономірністю функціонування місцевих фінансів.
Сьогодні є недосконалим сформований механізм міжбюджетних відносин та направлення фінансових потоків між державними і місцевими бюджетами.

Фінансова самостійність можлива завдяки організаційно-правовим гарантіям
і включає самостійне формування й виконання місцевих бюджетів.За роки незалежності, під час зміни політичного устрою, суспільне життя потребує нових підходів і механізмів державної політики управління, і насамперед регіональної, яка б передбачала оптимальне поєднання загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, зокрема у сфері фінансів. Необхідно зазначити що важлива роль в управлінні економікою країни належить місцевим бюджетам, які виступають інструментом впливу на темпи й пропорції суспільного розвитку та підвищення добробуту громадян.
Прийнятий Податковий кодекс України має на своїй меті вирішення цілої низки завдань, одне із яких - зміцнити фінансову базу місцевих бюджетів[4].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сьогодні, питання про ефективне формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів, ролі місцевих податків і зборів перебувають у центрі уваги багатьох українських вчених, таких як М.А. Гапонюк, В.П. Яцюта, А.Є. Буряченко та A.A.
Славкова , В.Лащак, О.Д. Василик, Є.Литвиненко, В.М. Опарін , О.П.
Кириленко, а також зарубіжних дослідників - Б. Аллан, Ш.Бланкарт, Мертон
Роберт, Дж.Е. Стігліц і інші. Ці вчені у своїх працях досліджують економічний зміст і призначення того чи іншого місцевого податку та збору, роль місцевих податків і зборів у соціально-економічному розвитку суспільства, переваги та недоліки місцевого оподаткування в Україні, висвітлюють зарубіжний досвід щодо його перспектив у майбутньому.
Значну увагу проблемам визначення ролі місцевих податків і зборів у формуванні місцевих бюджетів, а також виявлення недоліків податкової системи в сучасних умовах приділяють у своїх дослідженнях вітчизняні науковці: І.О. Балак, В.П. Вишневський, Г.І.Євтушенко, В.І. Кравченко, М.П.
Кучерявенко, І.О. Луніна, О.О. Сунцова, Л.Л.Тарангул та ін[3,4] Але, незважаючи на широке висвітлення питання, і досі залишаються не вирішеними.
Мета дослідження є аналіз доходної частини місцевих бюджетів, а також надання рекомендацій щодо підвищення фінансової самостійності місцевих бюджетів за рахунок зміцнення власних доходів міської громади.
Основні
результати
дослідження.
Фінансове забезпечення економічного і соціального розвитку певної території потребує координації всієї системи фінансових ресурсів. Труднощі формування місцевих бюджетів, недосконалість міжбюджетних відносин, що спостерігаються впродовж усього періоду формування бюджетної системи України, довели потребу змін у практиці формування фінансової бази органів місцевого самоврядування. Зростання частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів, незначна частка доходів і видатків місцевих бюджетів у зведеному, залежність системи формування та виконання місцевих бюджетів від рішень органів влади, невідповідність між зростаючими потребами регіонів у коштах та реальною здатністю місцевих адміністрацій та рад до їх мобілізації потребували внесення змін до нормативно- правової бази, яка регулює ці питання. Крім того, у кризовий період зросла
необхідність пошуку місцевими органами влади додаткових можливостей для забезпечення потрібних обсягів фінансування місцевих бюджетів і виконання статей видатків. В Україні понад 90 % усіх бюджетів дотаційні й лише 8 % – це бюджети, які є донорами в умовах чинної системи бюджетного регулювання. За відсутності в достатньому обсязі власних доходів видатки місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок надання трансфертів із державного бюджету, які відіграють важливу роль у формуванні доходів місцевих бюджетів. Отже, питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів має сталу тенденцію до зростання. Практика надання місцевим бюджетам власних доходів в обсязі, не достатньому для фінансування видатків, успадкована ще з часів соціалізму, коли вважалося, що обмежений обсяг власних доходів місцевих бюджетів спонукатиме місцеві органи влади до їх збільшення та пошуку додаткових джерел фінансування.

Відомо, що головним завданням та метою місцевого самоврядування є задоволення місцевих потреб і вирішення конкретних проблем, що виникають на певній території, власними силами.
Застосування економічно обґрунтованої методики оцінки бюджетного потенціалу сприятиме комплексному управлінню місцевими фінансами, що включає вирішення наступних задач:
— збільшення власних прибутків місцевих бюджетів;
— визначення таких напрямків використання бюджетних коштів, що відповідають цілям соціально-економічного розвитку територіально- адміністративних утворень;
— удосконалення формування оптимальної структури видатків бюджету адміністративно-територіальних утворень;
— регулювання рівня й динаміки дефіциту (профіциту) бюджету;
— заощадливе та ефективне використання бюджетних коштів та ін.
Якщо проаналізувати сучасні тенденції функціонування місцевих бюджетів, то більшості з них притаманний кризовий стан, деякі відзначаються хитким фінансовим станом.
Доходи місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) за 2011 рік склали 62, 1 млрд. грн., що на 8,4% (або на 4,8 млрд. грн.) більше, ніж за 2010 рік. Рівень виконання плану доходів, затвердженого місцевими радами, склав 72,5%. У структурі доходів місцевих бюджетів спостерігається подальше зростання часток податкових надходжень (до
85,0%) та неподаткових надходжень (до 12,1%) (дивитися табл.. 1.).
Таблиця 1.
Структура доходів місцевих бюджетів України за 2006-2011 р. р.
Доходи місцевих бюджетів
2006 2007 2008 2009 2010 2011
Місцеві податки
і збори,%
1,7 1,3 1,1 1,2 1,1 3,1
Інші податкові
11,3 9,3 8,2 7,3 7,8 6,5
надходження,
%
Плата за землю,%
8,0 6,6 9,1 12,0 12,3 12,9
ПДФО, %
57,8 59,3 61,9 62,9 63,9 62,5
Доходи від операцій з капіталом, %
6,7 8,4 6,5 3,6 3,2 2,0
Неподаткові надходження,
%
10,8 10,6 9,9 10,8 10,4 12,1
Цільові фонди,
%
3,7 4,5 3,3 2,2 2,0 0,9
* Складено на основі даних







На зростання обсягів податкових надходжень значно вплинула динаміка податку з доходів фізичних осіб, що збільшився порівняно з показником 2010 року на 7,3% та склав 38,9 млрд. грн. Водночас частка цього податку у загальному обсязі доходів місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) зменшилася до 62,5%.
За висновками фінансових експертів, що працюють у сфері місцевих бюджетів різного рівня, навряд знайдеться хоча б один місцевий бюджет, якому притаманний нормальний фінансовий стан. Таке становище в сфері місцевих фінансів є результатом неефективної політики держави, недосконалості законів стосовно місцевих фінансів та місцевого самоврядування, відсутності стимулу у місцевої влади спрямовувати дії щодо його поліпшення. Фіскальне значення фінансових ресурсів для реалізації власних повноважень органів місцевого самоврядування з кожним роком знижується, а механізм формування та використання фінансових ресурсів для реалізації власних повноважень є недосконалим.
Фінансові проблеми місцевого рівня ефективніше вирішують місцеві органи влади за рахунок коштів власних бюджетів.
Потрібно змінити співвідношення між окремими групами надходжень. Власні та закріплені доходи повинні, як підтверджує досвід ринкових країн, становити не менше, ніж 2/3 сукупних надходжень до місцевих бюджетів.
Зростання прибуткової частини місцевих бюджетів буде обмежено унаслідок скорочення кількості місцевих податків і зборів, а також за рахунок скасування транспортного податку і введення збору лише за першу реєстрацію транспортного засобу. Місцеві бюджети втратило також досить значного ресурсу у вигляді адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Обмежить можливий додатковий ресурс, отриманий місцевими бюджетами в результаті зміни нормативної бази, передача органам місцевої самоврядності ряду програм, фінансування яких раніше проводилося на центральному рівні (окремі програми соціального захисту і підтримка позашкільної освіти).
Висновок. З метою вирішиння проблемних питань та подальшого вдосконалення механізму фінансування власних повноважень місцевого
самоврядування, на нашу думку, необхідно здійснити ряд заходів, зокрема:
1) прискорити проведення адміністративно-територіальної реформи з метою укрупнення адміністративно-територіальних утворень, що дасть змогу покращити фінансову забезпеченість місцевого самоврядування та зменшити значні територіальні відмінності у фінансовому забезпеченні власних повноважень органів місцевого самоврядування;
2) посилити фінансову самостійність місцевих бюджетів шляхом підвищення фіскального значення місцевих податків і зборів, що, в свою чергу, вимагає оптимізувати їх перелік, розширити об’єкти і базу оподаткування;
3) доповнити перелік доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, зокрема шляхом включення податку з доходів фізичних осіб;
4) розмежувати кошти, що акумулюються і витрачаються на власні
і делеговані повноваження на фонд фінансування власних і фонд фінансування делегованих повноважень з метою уникнення фінансування делегованих повноважень за рахунок коштів, що акумулюються для фінансування власних повноважень;
Такі зміни сприятимуть покращенню фінансового забезпечення реалізації власних повноважень органів місцевого самоврядування.
У першу чергу необхідно чітко розподілити компетенції між органами центральної влади, регіонального та місцевого самоврядування і поступово переходити до децентралізації державних фінансів.
Список використаних джерел

1.
Податковий Кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755 –VI // Вісник податкової служби України. - Грудень 2010. - № 46. - Розділ XII. - Місцеві податки і збори. - С. 195-201.
2.
Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.1991 № 1251-
XII. Стаття 15. Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main.cgi?nreg=1251-12 3.
Глухова В.І., Нікітіна М.А., Красуля. Є.С. Місцеві податки та збори як складова фінансових ресурсів регіону. Вісник КНЕУ імені Михайла
ОстроградськогоВіпуск 2(2011(67)) Частина 1.
4.
Корнієнко С.А., Корнієнко Т.Н. Мсцеві податки та збори в податковому кодексі України – шлях до зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів. Дніпропетровська державна фінансова академія.
5.
Молдован О. Податки і збори: менше не завжди краще. –
Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/publications/2010/11/15/256310/
6.
Садовенко М.М., Денисенко К.В., Формування місцевого оподакування в контексті
Податкового
Кодексу
України
Режим доступу: http://www.economy-confer.com.ua/full_article/950/

УДК 336.226.322(477)
Лавров В.Г., 53 група








фінансовий факультет ОНЕУ
Науковий керівник к.е.н., доцент Дубовик О. Ю.


ПРОЦЕС ВПРОВАДЖЕННЯ ПДВ В УКРАЇНІ. ПРОЙДЕНІ ЕТАПИ ТА
МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ РОЗВИТКУ


Анотація. У статті розглянуто поетапне введення податку на додану вартість в Україні. Проаналізовано передумови та економічна обстановка, що супроводжувала введення ПДВ. Детально розглянуто основні проблеми функціонування ПДВ, які носять систематичний характер. Також розглянуто альтернативні варіанти непрямого оподаткування в країні. Зроблено висновки та висунуто пропозиції щодо покращення функціонування ПДВ, як фіскального механізму.
Annotation. In the article stage-by-stage introduction of tax is considered value-added in Ukraine. It is analysed pre-conditions and economic situation which accompanied introduction of VAT. Basic problems are in detail considered functionings of VAT, which carry systematic character. The alternative variants of indirect taxation are also considered in a country. Conclusions are done and thrown out suggestions in relation to the improvement of functioning of VAT, as a fiscal mechanism.
Ключові слова. Додана вартість, податок, ринкова економіка, фіскальний механізм, бюджетне відшкодування, податок з обороту.
Постановка проблеми. У період функціонування трансформаційної економіки особлива роль відводиться податкам як основному джерелу наповнення державного бюджету. У розрізі ефективності фіскального механізму України актуальним питанням є ефективність податку на додану вартість, на долю якого припадає найбільша питома вага податкових надходжень. Виявлення недоліків його функціонування та пошук можливих шляхів реформування є важливими напрямками роботи сучасних фахівців.
Особливо актуальним це стало з введенням в дію Податкового кодексу
України, адже ми отримали принципово новий документ, який регулює діяльність країни в сфері оподаткування. Однак, з огляду на те, що податкові процеси в Україні ще не відрізняються прозорістю та ефективністю, необхідно провести ретроспективний аналіз та визначити, в які моменти впровадження ПДВ в Україні були допущенні суттєві помилки, що спричинили спотворення його функціонування сьогодні.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемою реформування податкової системи взагалі та податку на додану вартість займаються багато вітчизняних науковців. Податкові системи зарубіжних країн, модель їх побудови, механізми регулювання та системи, за якими відбувається процес адміністрування, детально висвітлив у своїх роботах
О. Д. Данілов.

В. В. Лисенко у своїх роботах приділяє увагу виявленню податкових порушень у розрізі діяльності контролюючих органів Податкової служби відносно законності податкового відшкодування ПДВ, висвітлює можливі варіанти порушення чинного законодавства у сфері оподаткування та застосування органами контролю тих чи інших оперативних дій для попередження правопорушень.
М. А. Науменко підходить до проблем непрямого оподаткування через призму акцизів, виділяючи універсальні акцизи як можливий вид непрямого оподаткування, а також розглядає у своїх публікаціях можливі шляхи реформування існуючої в Україні системи податкового відшкодування ПДВ з бюджету. Його роботи мають виняткове практичне значення для дослідження шляхів реформування механізму функціонування ПДВ в Україні.
Ф. О. Ярошенко проводить у своїх публікаціях аналіз історичного розвитку податків в країнах, до яких свого часу входила Україна. Детально розглянуто систему податків, що існувала як за часів Запорізької Січі, так і на території сучасної України.
Однак робота в цьому напрямку не є завершеною, постійна критика діяльності податкових органів в Україні щодо реформування податкової системи та дискусії, що відбуваються на всіх рівнях обговорення, дають нам підстави для подальшої наукової праці у цьому напрямку. Існуюча податкова система повинна постійно вдосконалюватися, виходячи із завдань, що стоять перед економікою країни.
Постановка завдання.
Метою статті є дослідження процесів становлення та розвитку ПДВ з ціллю визначення шляхів його реформування в Україні.
Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день податок на додану вартість – одне з найважливіших джерел наповнення бюджету
України. Однак упродовж усього періоду його застосування в економіці нашої країни, фіскальна ефективність ПДВ увесь час слугувала приводом для гарячих дискусій.
Необхідність застосування ПДВ в Україні була зумовлена переходом до ринкової економіки та прагненням нашої держави до інтеграції у
Європейське Співтовариство, однією з умов якого є впровадження цього податку. В Україні ПДВ був запроваджений у 1992 році і став основним непрямим податком, найбільшим джерелом доходів держави. До впровадження ПДВ, в Україні діяли податок с обороту, впровадженій ще за часів СРСР, та запроваджений в 1991 році податок с продажу.
Попередник ПДВ (податок з обороту) був невід’ємним елементом адміністративної системи ціноутворення. Фактично, це був не податок з обороту в класичному розумінні, а своєрідний акциз, що має індивідуальні норми обкладання для окремих товарів. Тобто, ми бачимо, що введення ПДВ було переходом від номенклатури ставок для кожного виду товарів – яка була досить дієвим елементом командного керування економікою – до однієї загальної ставки податку, яка повинна була стати середньозваженою між ними. Нажаль, підхід до визначення чіткої ставки ПДВ не був економічно
обґрунтованим. А сама ставка змінилася за 4 роки існування – тричі: в 1992 році було введено ПДВ зі ставкою 28%, у 1993 році була впроваджена нова ставка у розмірі 20%, однак проіснувала вона недовго, і з 15 травня 1993 року ставка ПДВ знову підвищилась до 28%, що було зумовлено необхідністю збільшення податкових надходжень в умовах надзвичайно великого дефіциту бюджету. Однак, вже з 1995 року ПДВ знову сплачувалось за ставкою 20%.
Велику увагу варто приділити стану, в якому перебувала економіка
України в роки введення ПДВ. На відміну від Франції, де ПДВ був введений в умовах бурхливого росту попиту і, як наслідок, такого ж бурхливого росту виробництва товарів, в Україні економіка перебувала в застійному стані. За даними Міністерства статистики, споживання основних продовольчих товарів жителями України на душу населення в 1990-1993 роках невпинно скорочується. Так, споживання м’яса і м’ясопродуктів за період з 1990 р. по
1992 р. скоротилося з 68 до 46 кг, а за період з 1990 р. по 1993 р. споживання молока і молокопродуктів — з 373 до 275 кг, яєць — з 272 до 193 шт., олії — з 11,7 до 8 літрів, цукру — з 49,7 до 30 кг. А ПДВ у даному випадку став ще однією перешкодою, яка стримувала зростання виробництва, і, як наслідок – споживання товарів. [1]
Тому зробимо висновок, що в умовах перехідного періоду, на початку
90-х років, наша економіка була не готовою до введення ПДВ. Нездатність державних органів влади правильно використовувати фіскальні функції ПДВ та часті зміни податкової політики призвели до появи значних негативних наслідків його функціонування.
Протягом 1995–1997 років відбувалося реформування ПДВ: крім зниження його ставки з 28 до 20 % у 1995 р., у 1997 році переглянуто ряд правових норм, що регулюють механізми визначення величини та порядку стягнення податку. Саме цей рік деякі західні експерти вважають роком запровадження реального ПДВ в Україні. У формуванні доходної частини
Державного бюджету України податок на додану вартість відігравав провідну роль. У 1996–1997 роках він становив близько 8 % ВВП та забезпечував 20 % надходжень до загальної суми податків та платежів
(включаючи платежі до фондів соціального страхування), що в цілому відповідало показникам інших країн з перехідною економікою. Однак, з 1998 року в Україні спостерігається неухильне зниження доходів від справляння
ПДВ, тоді як в інших країнах цей вид податкових доходів був одним з надійніших.
За роки функціонування в умовах української реальності, були виявлені суттєві недоліки самого ПДВ, а саме:
По-перше, враховуючи величезну кількість нюансів, які змушений враховувати платник ПДВ, його облік доволі складний. Він ведеться окремо від обліку фінансових результатів діяльності підприємства, що збільшує витрати підприємства.
По-друге, чим дрібніше підприємство та чим менша у нього загальна сума оборотів, які підлягають обкладанню ПДВ, тим більші витрати і
підприємства, і податківців. Надходження ж до бюджету від такого підприємства мізерні.
По-третє, відсутність наскрізного контролю податківців за фактичною сплатою ПДВ породило нечувані зловживання, корупцію та розкрадання бюджетних коштів.
Якщо у довгому ланцюгу покупців-продавців хтось не перерахував кошти до бюджету, перевів їх у готівку чи відправив за кордон, а кінцевий продавець товару, наприклад експортер, що має право на відшкодування
ПДВ, вимагає повернути гроші, то в реальності замість доходів держава отримає чисті збитки.
Сьогодні важко зробити висновок, які сподівання вкладали розробники
ПДВ у впровадження цього податку в Україні. Напевно, найкращі: стабільність бюджетних надходжень, можливість впливати на економічні та соціальні процеси за рахунок реалізації гнучкої системи пільг, усвідомлення суб’єктами підприємницької діяльності, що не таке вже тяжке навантаження несе у собі ПДВ, тому що фактичним платником цього податку є кінцевий споживач, а суб’єкт підприємницької діяльності – платник ПДВ за певних умов може розраховувати на повернення з бюджету надмірно сплачених сум цього податку .
В Україні впродовж всього часу функціонування ПДВ, його адміністрування є проблемним – ряд політиків та науковців радять відмінити цей податок і замінити його податком з обігу. Головна причина – бюджетне відшкодування, яке на сьогодні є проблемою. Можливість привласнити у значному розмірі бюджетні кошти (у вигляді бюджетного відшкодування) та можливість державних службовців отримати винагороду (хабар) за здійснення бюджетного відшкодування – є вкрай привабливими перспективами за економічних умов проживання більшості громадян. Але
ПДВ є обов’язковим податком в країнах ЄС, до яких бажає приєднатися й
Україна, і відміна його є кроком назад від інтеграції до європейського податкового поля. [7]
Українським законодавством передбачені такі способи відшкодування
ПДВ:
1) зарахування бюджетного відшкодування у рахунок майбутніх платежів з
ПДВ;
2) перерахування грошових коштів з бюджетного рахунку на банківський рахунок платника ПДВ;
3) видача на суму бюджетного відшкодування казначейського чека (цей спосіб не використовується через відсутність порядку випуску та обігу казначейських чеків). [6]
Проблема бюджетного відшкодування ПДВ традиційно є наріжним каменем податкових відносин в Україні, учасниками яких є суб’єкти господарювання.
Причому проблема, в першу чергу, стосується складності отримання підприємствами права на відшкодування сум надмірно сплаченого ПДВ.
Досвід країн Європейського союзу в питанні застосування ПДВ, показав, що всім країнам, де введений ПДВ, властиві типові проблеми з втратою
бюджетних коштів за недосконалого механізму визначення правомірності його відшкодування. А ефективність дій щодо рішення проблем ПДВ пояснюється швидше рівнем фінансової прозорості і податкової культури, а також взаємною внутрішньою
інтеграцією систем податкового адміністрування в країнах ЄС. Крім того, як справедливо відзначає А. А.
Никітішин, «саме забезпечення належного механізму відшкодування ПДВ може підтримати платників податків в кризовий період шляхом поповнення
їх оборотних коштів.» [2, с. 42-43].
З набуттям чинності Податкового кодексу України [3] механізм бюджетного відшкодування ПДВ зазнав низки змін, до яких, зокрема, відноситися введення автоматичного бюджетного відшкодування (з 01.03.2011 р.).
Ідея автоматичного відшкодування ПДВ не є новацією України, а активно використовується європейськими країнами. Зокрема в Бельгії, Португалії та
Іспанії прискорено процедуру відшкодування ПДВ до щомісячного терміну.
У Польщі зменшений період для повернення податку з 180 до 60 днів. У
Франції з січня 2009 року повернення ПДВ для компаній є щомісячним замість щоквартального, як було раніше. У Іспанії також отримати повернення ПДВ можливо щомісячно замість щорічного терміну [2, с. 42-43].
Введення автоматичного бюджетного відшкодування є з одного боку шляхом швидшого отримання повернення ПДВ в порівнянні із звичайною процедурою, передбаченою п. 200.4 Податкового Кодексу України [3], а з
іншої – знижує адміністративне навантаження на платника податків.
Таким чином, ми бачимо, що основні недоліки ПДВ, які ми спостерігаємо зараз в Україні, були успішно подолані свого часу в
Європейських країнах. Однак неможливість їх вирішення в Україні породжує цілком закономірне питання – чи можлива альтернатива ПДВ? Можливо, є сенс повернутись до податку з обороту? На сьогоднішній день економіка
України хоча і не відрізняється стрімким ростом, все ж таки набагато стабільніша за перші роки потрясінь незалежності.
Світовий досвід впровадження податку з обороту показує, що він вводиться замість ПДВ або ж податку на прибуток. Щоб, так би мовити, спростити життя бізнесу та покупцю. Адже в такому разі покупець платитиме меншу ставку податку. До спрощення оподаткування прагнуть і автори української концепції податкового реформування. Втім, досягнути цього в Україні хочуть по-своєму.
Так, податківці пропонують знизити 20% ставку ПДВ до 7-12%.
Натомість, компенсатором для бюджету пропонують запровадити податок в розмірі 2-2,5%. Новий податок платитимуть покупці, купуючи будь-який товар чи замовляючи послугу. Ініціатори цієї ідеї розраховують, що система оподаткування для бізнесу та громадян стане простішою. Дискусії з цього приводу тривають, хоча більшість впевнена, що введення паралельного податку тільки зашкодить нашій економіці. [8]
Поки що ми можемо спостерігати перші результати проведеної нещодавно податкової реформи. З 2014 року ставка ПДВ знизиться до 17%, що, на перший погляд, є позитивним зрушенням в сфері оподаткування, але
тільки час дасть змогу об’єктивно оцінити ці кроки на шляху реформ.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал