Студентських наукових праць



Pdf просмотр
Сторінка32/43
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.26 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   43
Виклад основного матеріалу. Одним із багатьох, але найважливіших важелів втручання держави в соціально-економічні процеси є податки. Це є наслідком постійно зростаючої ролі держави в економіці та суспільному житті, що постійно потребують певних фінансових ресурсів. У розвинутих країнах світу рівень перерозподілу ВВП через податки є дуже суттєвим, а тому податкові інструменти здійснюють значний вплив на економічний розвиток як окремого ринкового агента, так і держави в цілому [2].
Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків, зокрема, з формування державних доходів за рахунок постійних і тимчасових джерел, визначення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг, механізму зарахування. Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або скорочення обсягів податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду виробництва, створенню робочих місць та умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, забезпечення сталого розвитку території. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.
Важливим фіскальним показником є податкове навантаження, що характеризує сукупний вплив податків на економіку країни загалом чи на окремих суб’єктів господарювання, тобто фактично є показником ефективності податкової політики, який впливає на наповнення державних
доходів, рівень податкових надходжень у структурі ВВП і відповідно частку
ВВП на душу населення. Економічний зміст податкового навантаження можна було б визначити як частку підприємницького доходу, яка вилучається державою у суб'єкта підприємництва через систему податків та зборів до бюджетів різного рівня або іншими словами ступінь впливу системи оподаткування на результати діяльності суб'єктів господарювання [5].
Аналіз методичних і наукових джерел засвідчив, що для оцінки податкового вантаження можуть бути використані різноманітні підходи. В окремих наукових працях вимірником податкового навантаження виступають самі податкові ставки, частка чистих податків у валовому внутрішньому продукті (що охоплює податки на продукти, виробництво та
імпорт), рівень податків у розрахунку на одного зайнятого та на душу населення, частка податків у виручці від реалізації продукції, обсяг чистих податків, відображених у національних рахунках, де, окрім податків на продукти, виробництво та імпорт, враховуються податки на дохід і майно, а також податки на заробітну плату, різниця між загальною сумою податкових надходжень і видатками й трансфертами з бюджету на утримання приватного сектору економіки, відношення суми податкових надходжень у бюджет до величини сукупних доходів приватного сектору.
Однією з найбільш прогресивних методологій підрахунку податкового навантаження на сьогоднішній день є методика, запропонована Світовим
Банком спільно із всесвітньовідомою аудиторською та консалтинговою компанією Price Waterhouse Coopers. За даною методикою оцінювання податкового навантаження здійснюється за наступними показниками:
1) кількість податкових платежів;
2) час, необхідний для розрахунку та сплати податків;
3) загальна (сумарна) ставка оподаткування.
Для характеристики податкового навантаження на підприємство використовується також слідуючі показники:
1)
Долю податкових виплат підприємства Taxb1 (tax burden 1) в загальній сумі прибутку
(1) де TP - податкові виплати підприємства (tax payment)
P – балансовий прибуток (profit)
2) Долю податкових виплат підприємства Taxb2 (tax burden 2) в об’ємі продаж:
(2) де SR – об’єм продаж підприємства (sales revenue).
Оскільки підприємство не завжди працює прибутково, то показник
Taxb2 являється більш надійним для характеристики податкового навантаження на підприємство. Він показує, яку частину з виручених засобів
продавець сплачує в якості податків. Межі цього показника можуть мінятися від 20 до 60% в залежності від сфери діяльності підприємства. Так, якщо підприємство ввозить в Україну і реалізує товар, який обкладається в’їзним митом, акцизним збором і ПДВ, показник Taxb2 буде більш високим; якщо ж воно реалізує вироблений в Україні непідакцизний товар, то цей показник буде складати біля 20%. Для трудомістких галузей показник також буде високий завдяки значним відрахуванням в соціальні фонди. Таким чином, даний показник є зручним для підрахунку податкового тиску на конкретне підприємство або галузь. Проте, він не може надати узагальнюючу
інформацію про вплив системи оподаткування на суб’єктів господарювання [2].
Дослідження А. Лаффера підтверджує, що держава зобов’язана завжди проводити помірковану політику податкового тиску для забезпечення стабільних надходжень. Ця концепція спрямована на зменшення навантаження на суб’єктів оподаткування, а зростання надходжень до бюджету має здійснюватись за рахунок збільшення платників податків та розширення податкової бази. Показник податкового навантаження на макрорівні відображає ефективність податкової політики, тобто кількісно вимірює сукупний вплив податкових платежів на джерела їхньої сплати.
Економічній науці відомо кілька підходів до оцінювання рівня податкового навантаження, а саме:
- як відношення суми податкових надходжень у бюджет до величини сукупних доходів приватного сектору;
- як різниця між загальною сумою податкових надходжень і видатками й трансфертами з бюджету на утримання приватного сектору економіки;
- як частка податкових бюджетних надходжень у валовому внутрішньому продукті [4].
Щоб встановити ефективність оподаткування в Україні визначення рівня податкового навантаження будемо проводити за 3-м методом (табл. 1).
Таблиця 1
Показники податкового навантаження в Україні
Показники
Роки
2008
2009
2010
2011
2012
Податкові надходження до
Зведеного бюджету
України, млн.грн
227164,8 208073,2 234447,7 334691,9 445454,3
ВВП, млрд..грн
948,1 913,3 1094,6 1314 1408,9
Рівень бюджетного податкового навантаження,%
24,0 22,8 21,4 25,5 27,8
Власні доходи пенсійного фонду
101,4 103,1 119,3 139,2 163,6
Податкове навантаження на працю, %
10,7 11,3 10,9 10,6 10,2
Рівень загального податкового навантаження, %
34,7 34,1 32,3 36,1 38
Джерело: розраховано за даними [3] та [4]

Слід відмітити, що рівень податкового навантаження в Україні за роки постійно змінювався. Якщо аналізувати тенденцію за 2009-2010 роки, то відбувалось зменшення податкового навантаження. Так, у 2010 році рівень бюджетного податкового навантаження становив 21,4 %, що на 1,4 % менше ніж у 2009 році та на 2,6 % менше ніж у 2008 році. Однак, у 2011-2012 роках спостерігалося збільшення податкового навантаження. Зокрема, у 2012 році рівень бюджетного податкового навантаження становив 27,8 %, що на 2,3 % більше, ніж у 2011 році.
Динаміку зміни рівня податкового навантаження відображено на рис 1.
Рис. 1. Рівень податкового навантаження в Україні
Джерело: розраховано за даними [1]
Як видно з рисунку, прийняття Податкового кодексу не зменшило податкового навантаження на вітчизняну економіку, а навпаки призвело до зростання цього показника до рівня 27,8 %. Таким чином, середнє значення загального коефіцієнта податкового навантаження протягом досліджуваного періоду становило 35,04 %.
За розрахунками Світового банку рівень податкового навантаження в
Україні становить 57,1%. Для більшості країн сьогодні характерним є помірне податкове навантаження та проведення податкової політики спрямованої на забезпечення стабільного економічного зростання, створення сприятливого клімату для розвитку господарської діяльності та ефективного вирішення соціальних проблем в державі.
Разом з тим питома вага податків, зборів та обов’язкових платежів у
ВВП багатьох країн є досить суттєвою. Так, від 40% до 50% становить питома вага зазначених платежів у таких європейських країнах, як Італія,
Австрія, Франція, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург,
Швеція, Данія.
Використовуючи дані щодо сплата податків, зібрані з 183 країн порівняємо податкові системи у всьому світі, та їх вплив на бізнес. Як свідчать дані рис. 2, найвища питома вага податків у ВВП у скандинавських країнах, зокрема у Норвегії, Данії, Швеції. У них склалась достатньо раціональна й ефективна система розподілу і використання зібраних коштів на соціальні цілі.
Найменший рівень податкового навантаження характерний для Данії та
Канади. Тут це зумовлено використанням податкової політики як засобу
створення сприятливих умов для діяльності промислових компаній, що потребує низького рівня оподаткування [2].
Рис 2. Податкове навантаження в Україні та країнах світу
Джерело: розраховано за даними [1]
Порівнюючи показник податкового навантаження України з іншими країнами з розвинутою ринковою економікою, можемо побачити, що даний показник у нашій державі є середнім. Проте зниження податкового навантаження є необхідною умовою виходу України з економічної кризи, що приведе до формування цілої низки позитивних зрушень в економічній і податковій сферах. Поступове зниження податкового навантаження на фізичних осіб сприятиме збільшенню заощаджень домогосподарств, підвищенню платоспроможного попиту населення, а отже розвиткові виробництва та збільшенню реальних доходів платників податків і, як наслідок, – зростання податкової бази.
Надмірне податкове навантаження негативно впливає на економіку
України, спричиняючи її значну тінізацію, ухилення від оподаткування, зменшення податкових надходжень. Стягування податків в нашій країні є украй високими, а це негативно, позначається на діловій активності ринкових агентів і формує атмосферу недовіри громадян до фінансових
інститутів, що в свою чергу виступає прямою загрозою економічній безпеці [5].
Отже, пріоритетним завданням податкових реформ в Україні має стати перехід від переважно фіскального спрямування податкової політики, як
інструменту мобілізації доходів до бюджету, до активації регулятивного потенціалу в напрямі стимулювання економічного розвитку, а запорукою ефективно діючої податкової системи та необхідною умовою підтримки програм розвитку й заходів щодо покращення рівня життя є врегульоване податкове законодавство.

Зниження податкового навантаження під час фінансової кризи має бути ефективним, а не директивним. А тому держава повинна дбати про справедливий рівень податкового навантаження, порівнюючи його з реальним рівнем доходів та інфляційними процесами, які відображаються на добробуті громадян. Зменшення податкового тиску потребують насамперед підприємці – як фізичні, так і юридичні особи. Натомість від них необхідно очікувати правдивого відображення як результатів своєї діяльності, так і належних виплат щодо соціальних гарантій найманих працівників.
Висновки та пропозиції. Рівень податкового навантаження в Україні невиправдано високий, що є важливим аргументом необхідності вдосконалення податкової політики. Вважаємо за доцільне, спрямувати політику у сфері податків на „податкове розвантаження” економіки, яке можна забезпечити, поступово знижуючи податкові ставки та розширюючи бази їх оподаткування; спрощуючи системи оподаткування; поліпшуючи податкове адміністрування та забезпечуючи його прозорість. Такі кроки сприяли б насамперед зниженню податкового навантаження, прискоренню економічного розвитку, без якого неможливе реальне розширення податкової бази, поступовій детінізації економічного простору та зміцненню можливостей соціально-економічного розвитку держави. Позитивний ефект матиме запровадження заходів щодо вдосконалення системи податкового контролю, створення умов, що унеможливлюють ухилення від сплати податкових зобов’язань, обмежене використання податкових пільг, а також забезпечення оптимального розподілу вилучених коштів, що потребує проведення подальших досліджень та розробки теоретико-методичних основ механізму їх реалізації. Реформування вітчизняної податкової системи та зменшення реального податкового навантаження дозволить Україні стати важливим суб’єктом податкової конкуренції на світовому просторі.
Список використаних джерел

1.
Офіційний сайт бібліотеки ім. В. І. Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc _gum/evu/ 2012_19.../
Tsymbaly.pdf.
2.
Офіційний сайт бібліотеки ім. В. І. Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc _gum/fkd/2011 _1/part2
/ 37.PDF.
3.
Офіційний сайт Державного комітету статистики України
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
4.
Офіційний сайт Міністерства фінансів України. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua.
5.
Електронний ресурс. – Режим доступу: http://structura.com.ua/stati
/ catalog/novі -obovyazki-platnikіv-podatkіv.html.
6.
Офіційний веб-сайт Верховної ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

7.
Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України : в 3 т. / кол. авторів [заг. редакція М. Я. Азарова]. — К. : Міністерство фінансів України, Національний університетДПС України, 2010.
УДК 336.14:336.07 Кислякова А.О., 51гр.
Фінансово-економічний факультет ОНЕУ
Науковий керівник доцент Тарасенко М.В.

ДЕРЖАВНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ФІНАНСУВАННЯ
ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ


Анотація. У статті розглянуто джерела фінансування бюджетного дефіциту, що визначені бюджетним законодавством. Виявлено те, що державні запозичення є основним джерелом фінансування дефіциту бюджету.
Annotation. The article deals with the sources of financing the budget deficit, as defined budget legislation. Revealed that public borrowing is the main source of financing the budget deficit
Ключові слова: бюджет, бюджетний дефіцит, джерела фінансування, державні запозичення, внутрішнє фінансування, зовнішнє фінансування.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Дефіцит державного бюджету є одним із важливих макроекономічних показників, який характеризує стійкість економічної системи і здатен справляти значний вплив на соціально-економічне становище країни, а також бути чинником стримування або прискорення її розвитку. Країни, які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне сальдо або незначний дефіцит.
На сьогоднішній день питання фінансування бюджетних дефіцитів набувають надзвичайної ваги, адже розбалансованість бюджету негативно впливає на всі сфери суспільного добробуту та сприяє поглибленню фінансової нестабільності, а в умовах глобалізації економічного розвитку та
інтернаціоналізації світових господарських зв’язків бюджетні дефіцити є чинником підвищення ризику економічної діяльності, несуть потенційний ризик монетизації та дефолту.
Аналіз наукових публікацій з теми дослідження. Питання збалансування державного та місцевих бюджетів розглядаються в працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Серед вітчизняних дослідників слід виділити: Ю.Бескида, В.Зайчикову, Ф.Ярошенко, Н.Кравчука та ін. Однак, беручи до уваги складність та неоднозначність такого економічного явища як дефіцит бюджету, далеко не всі питання є вирішеними та потребують свого подальшого розгляду. Дослідженню питань фінансування дефіциту державного бюджету присвячено праці багатьох вітчизняних та зарубіжних
науковців, зокрема: Л. Алексеєнко, В. Базилевич, Л. Баластрик, С. Боринець,
О. Десятнюк, О. Кириленко, В. Кудряшов, І. Лютий, А. Пересада, В.
Федосов, В. Шелудько, С. Юрій та інші. Однак, недостатнім є висвітлення питань щодо джерел фінансування дефіциту державного бюджету.
Мета статті. Дослідження фінансування дефіциту Державного бюджету України в сучасних умовах та визначення оптимальних джерел його фінансування на перспективу, розглянути державні запозичення як основне джерело фінансування дефіциту бюджету.
Виклад основного матеріалу. Світова фінансова наука неоднозначно підходить до оцінки наслідків впливу бюджетного дефіциту на соціально- економічні процеси у суспільстві. Тому, розглядаючи соціально-економічні наслідки існування бюджетного дефіциту, необхідно враховувати різні чинники та способи впливу дефіциту на розвиток економіки, соціальної сфери, рівень соціального захисту населення з урахуванням конкретних ситуацій. Зважаючи на такі підходи, наслідки можуть бути позитивними, негативними або взагалі наслідків може не бути. На погляд науковців визначення змісту фінансування дефіциту бюджету, прийняте в нашій державі, потребує уточнення. У Бюджетному кодексі України (ст. 2) замість поняття «фінансування дефіциту» використовується термін «фінансування бюджету» [2]. Воно визначається як «надходження та витрати у зв’язку із зміною обсягу боргу, а також зміною залишку готівкових коштів по бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету».
Такий підхід не можна віднести до виважених. Наведене визначення не може бути чітким, бо не містить найважливіших характеристик фінансування дефіциту бюджету. Насамперед більш доцільним було б використання поняття «фінансування дефіциту бюджету». У Бюджетному кодексі відсутня характеристика змісту операцій, які відображаються терміном «фінансування бюджету». Увага звертається переважно на джерела його покриття. Проте такі операції мають особливості, що відрізняють їх від операцій з формування дохідної частини бюджету. По-перше, вони спрямовані на забезпечення фінансування видатків, які не перекриті доходами бюджету.
По-друге, для забезпечення такого фінансування додаткові кошти залучаються до державного фонду з використанням особливих форм, відмінних від формування доходів бюджету. Враховуючи зазначене, у нормативних документах, які регламентують проведення бюджетного процесу, замість терміна
«фінансування бюджету» доцільніше використовувати термін «фінансування дефіциту бюджету». Його зміст зводиться до мобілізації додаткових ресурсів до бюджету з метою збільшення видатків. Такі операції спрямовані на вирішення пріоритетних завдань економічного і соціального розвитку країни. Важливим є й те, що залучення додаткових ресурсів здійснюється у формах, які істотно відрізняються від тих, які використовуються у ході формування доходів бюджету. Зведення бюджету з дефіцитом, яке передбачає проведення
операцій з фінансування бюджету, не є свідченням його незбалансованості.
На це звертають увагу як вітчизняні, так і зарубіжні науковці. [1]
Будь-яка економіка для свого функціонування потребує залучення відповідних джерел фінансування, що відбувається через формування дохідної бази державного бюджету. При різній ефективності її діяльності бюджет формується з профіцитом при перевищенні доходів над витратами і дефіцитом при зворотній ситуації. Профіцит забезпечує державі надлишок фінансових ресурсів, які вона може використовувати для покриття власних витрат і розширеного відтворення. Бюджетний дефіцит вимагатиме від уряду проведення продуманої політики в даній сфері з метою обґрунтування його оптимального розміру, вибору напрямків державних видатків із врахуванням необхідності фінансування захищених статей бюджету.
Відповідно до Бюджетного кодексу України дефіцит бюджету – це перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів з бюджету).
Затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету [2].
Відповідно до ст. 15 Бюджетного кодексу України джерелами фінансування бюджету є:
1. Кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень, тобто операцій, пов’язаних з отриманням державою (місцевим органом влади) позик на умовах повернення, платності та строковості для фінансування державного (місцевого) бюджету, наслідком яких є формування державного або місцевого боргу.
2. Кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації) – щодо державного бюджету; кошти від відчуження майна, що перебуває в державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» вiд 4 березня 1992 р. №2163- XII, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки
України. До надходжень, безпосередньо пов'язаних із процесом приватизації, належать надходження від покупців за подання заяви на приватизацію; кошти від збору за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; надходження від продажу патентів на право оренди приміщень; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо [3].
3. Повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів;
4. Вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених
Бюджетним кодексом, за яким залишок бюджетних коштів загального фонду використовується для фінансування дефіциту бюджету. якщо його обсяг на кінець попереднього бюджетного періоду перевищив обсяг
оборотного залишку коштів відповідного бюджету. Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України.
Загалом, фінансування дефіциту бюджету характеризується такими ознаками:
— операції з фінансування дефіциту бюджету включають як надходження, так і витрачання бюджетних ресурсів;
— у бюджеті фінансування дефіциту відображається окремо, оскільки не належить ні до доходів, ні до видатків;
— так само як бюджетне сальдо може набувати форми не тільки дефіциту, а й надлишку, так і фінансування дефіциту бюджету може бути як "позитивним", так і "від’ємним";
— операції з фінансування дефіциту бюджету мають на меті: профінансувати бюджетний дефіцит, погасити державний борг, покрити тимчасові касові розриви при виконанні бюджету, забезпечити ліквідність бюджетного фонду;
— розмір бюджетного дефіциту (або надлишку) дорівнює розміру нетто-фінансування (перевищення позитивного фінансування над від'ємним
— дефіциту, а інакше — профіциту) .
На підставі даних Статистичного щорічника України за 2011 р. основним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету протягом
2007-2011 року залишаються кошти від державних внутрішніх та зовнішніх запозичень.(табл.1)
Таблиця 1
Державні запозичення, як джерело фінансування дефіциту Державного
бюджету України за 2007-2011 рр. (млн. грн.)
Показники/Роки
2007 2008 2009 2010 2011
Дефіцит
Держ.бюджету
9842,9 12502,0 35577,2 64265,5 23557,6
Внутрішнє фінансування
6871,0 8672,5
-9282,7 17007,2 9852,8 у
% до обсягу фінансування
69,8 69,4
-26,1 26,5 41,8
Зовнішнє фінансування
2971,9 3829,5 44799,9 47258,3 13704,8 у
% до обсягу фінансування
30,2 30,6 126,1 73,5 58,2
Джерело: складено автором за даними Статистичного щорічника України за 2011 рік

Рис. 1 Співвідношення внутрішніх та зовнішніх запозичень для фінансування дефіциту Державного бюджету України у 2007-2011 рр.
Джерело: скдадено автором за даними Статистичного щорічника України за 2011 рік

Як видно з таблиці 1 дефіцит бюджету України впродовж 2007-2010 рр. мав тенденцію до зростання, але у 2011 році його величина зменшується на
40,7 млрд. грн порівняно з 2010 роком, однак порівняно з 2009 р. збільшується на 28,7 млрд.грн. Зростання дефіциту у 2007 та 2009 можна пояснити економічною нестабільністю економіки. 2007 рік характеризувався економічною нестабільністю в країні, викликаною політичними негараздами, нове керівництво держави не змогло втримати темпи зростання економіки, через постійний розподіл політичних сфер впливу, через що в країні почався спостерігатися спад в економічному секторі та пришвидшення темпів
інфляції. У другому періоді (2009 рік) спостерігалась так звана тенденція
«снігового кому», по-перше негативні економічні фактори які відбувалися в
Україні у 2007 році, лише збільшили свій негативний вплив, по-друге,
Україна у 2008 році відчула вплив світової фінансової кризи. До внутрішніх негативних факторів додалися ще й зовнішні.
Важливим завданням фінансово-бюджетної політики є збалансування бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити та позики в джерело дохідної бази не враховуються. Граничний розмір дефіциту та джерела його покриття визначаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою
Автономної Республіки Крим, Радами народних депутатів під час затвердження бюджетів відповідних рівнів. Покриття дефіциту бюджету здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів.
В Україні, впродовж останніх років спостерігається зростання обсягу фінансування дефіциту державного бюджету. Так, у 2010 році обсяг загального фінансування дефіциту державного бюджету майже у 3 рази більший за обсяг фінансування у 2007 році. Особливо зростає потреба у
залученні коштів для фінансування дефіциту бюджету у 2009 році.
Починаючи з 2009 року найбільше частку у фінансуванні дефіциту бюджету займають зовнішні запозичення, їх обсяг досягає 44799,9 млн. грн., але починаючи з 2011 року у зв’язку з тим, що дефіцит державного бюджету зменшився майже в 3 рази, обсяг зовнішніх запозичень склав 13704,8 млн. грн. Основний обсяг у фінансуванні дефіциту державного бюджету займає фінансування за борговими операціями в структурі якого переважають зовнішні запозичення (близько 58,2% сукупних запозичень у
2011 році було здійснено на зовнішньому ринку) над внутрішніми (табл. 1).
Державні боргові зобов’язання на внутрішньому ринку представлені такими видами цінних паперів: облігація внутрішньої державної позики, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання. Найбільш емітованим видом державних цінних паперів є облігація внутрішньої державної позики
(ОВДП). ОВДП – це цінний папір, який засвідчує внесення, в даному випадку, державі її власником певних грошових коштів на її придбання; її власник отримує певний дохід; підтверджує зобов’язання держави на відшкодування повної номінальної вартості облігації у передбачений строк


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал