Студентських наукових праць




Сторінка20/43
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.26 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   43
УДК: 336.226.3 Д’яченко Ю.А., гр. М-6
фінансовий факультет ОНЕУ
Науковий керівник д.е.н., доцент Баранова В. Г.
ДЕЯКІ АСПЕКТИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ
ВІДШКОДУВАННЯ ПДВ

Анотація. В статті розглянуто зміни, які відбулися у Податковому кодексі щодо відшкодування ПДВ. Проаналізовано динаміку відшкодувань по роках.
Зроблено висновки щодо наслідків впроваджених у законодавство змін.
Ключові слова: податок на додану вартість, автоматичне відшкодування
ПДВ, заборгованість по відшкодуванню ПДВ.
Annotation. The article

considers that there have been changes in the Tax Code in VAT refunds. The dynamics of compensation for years. The conclusions, which led to these changes.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Податок на додану вартість
– форма універсального акцизу. Це бюджетоформуючий податок, але в останні часи він все більш стає бюджетовитратним. В країні утворився значний борг перед підприємствами, що стоять у черзі на відшкодування податку на додану вартість. А це, в свою чергу, є загрозливим показником щодо економічного стану держави. З прийняттям Податкового кодексу ця ситуація дещо змінилася, але невирішена до кінця. Тому стає необхідним здійснення заходів щодо подолання несприятливої ситуації з відшкодуванням ПДВ. Передумовою здійснення таких заходів стає аналіз динаміки відшкодування ПДВ.
Аналіз наукових публікацій з теми дослідження та виділення
невирішених проблем. Проблема відшкодування ПДВ – одне з першочергових питань податкової системи країни. Дослідженню проблем, які виникають у цьому процесі, присвячено чимало наукових робіт провідних українських вчених, серед яких відмітимо праці А. Крисоватого, В. Андрущенко, В.
Бурковського, А. Соколовської, В. Суторміної, Ф. Федосова, Д. Дем'яненко та
ін. Але зміни, які постійно відбуваються у сфері оподаткування та пов’язані з трансформаційними процесами вимагають подальших досліджень методів та прийомів відшкодування ПДВ.
Мета статті. Метою статті є розгляд змін, яких зазнала процедура відшкодування ПДВ із прийняттям Податкового кодексу, та аналіз наслідків, які відбулися.
Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день, недосконалість податкової системи призводить до багатьох негативних наслідків. Серед яких - стримання розвитку інвестиційної діяльності, погіршення умов ведення бізнесу,
повільний розвиток підприємництва. Врешті-решт, у 2010 році було розпочато податкову реформу. Цьому у певній мірі сприяла світова фінансова криза, так як після неї швидко відновити економіку країни було неможливо. Урядом держави було розроблено податкову реформу, за допомогою якої планується створити більш сприятливе податкове середовище для ведення бізнесу, розвитку підприємницької діяльності, залучення інвестицій та зменшення податкового тиску. Ця програма розрахована на період з 2010 по 2014 роки.
Прийняття нового Податкового кодексу сприяло розв’язанню багатьох проблем, пов’язаних із оподаткуванням. На мою думку, однією із найважливіших проблем є процес відшкодування податку на додану вартість.
Податок на додану вартість відноситься до універсальних акцизів. Згідно
Податкового кодексу, його економічна суть полягає у тому, що ним оподатковують лише додану вартість, як різницю між вартістю продажу та вартістю придбання товару чи послуги на конкретному етапі.
ПДВ називають бюджетоутворювальним податком, так як він становить значну частину доходів державного бюджету. Цей податок виступає й у якості регулятора підприємницької діяльності.
Щодо процедури відшкодування ПДВ, то можна сказати, що в Україні вона завжди була недосконалою та непрозорою. Можна навести приклади основних чинників, що призводять до заборгованості бюджету по відшкодуванню ПДВ:
- позитивне сальдо платіжного балансу у ВВП;
- велика кількість наданих платникам податкових пільг;
- поступове зростання експортних операцій;
- незаконні вимоги на відшкодування ПДВ;
- перевищення фактичного рівня сальдо імпортно-експортних операцій над прогнозними показниками.
Через нерівномірне надходження та списання податкового боргу з ПДВ, відшкодування здійснюється із запізненням.
Раніше, ще до прийняття Податкового кодексу, в Україні існувала лише загальна система відшкодування податку на додану вартість. Згідно цієї системи, платник повинен був вчасно подати до податкової організації декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування. Ця сума повинна була зазначатися у декларації. Також, платник додавав розрахунок суми відшкодування та усі необхідні документи. Контролюючий орган, у свою чергу, на протязі 30 календарних днів повинен був здійснити камеральну перевірку. В ході цієї перевірки виявлялася відповідність суми відшкодування заявленій у декларації.
Отже, від дати подання заяви на відшкодування ПДВ до безпосередньо самого повернення коштів, проходило дуже багато часу. Такий механізм негативно позначався на виробничому процесі підприємств, які сумлінно
сплачували податки та мали хорошу податкову історію. Він призводив до відволікання значних сум обігових коштів з господарського обігу.
Проте, із прийняттям Податкового кодексу, ми можемо бачити, що ситуація дещо змінилася. Можна зазначити, що це зніми у кращий бік. Спираючись на досвід зарубіжних країни, було введено механізм автоматичного відшкодування
ПДВ. Метою цього механізму було скоротити терміни отримання обігових коштів платниками податку та підвищити їх платоспроможність.
Разом з тим, жорсткість та кількість критеріїв щодо платників податку на додану вартість, зросла. Згідно чинного Податкового кодексу (стаття 200.19) право на автоматичне відшкодування ПДВ мають суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють операції, до яких застосовується нульова ставка ПДВ за останні 12 податкових періодів (місяців) і питома вага яких становить не менше 40% загального обсягу поставок. Раніше цей показник становив 50%, але був знижений змінами до Податкового кодексу. Середня заробітна плата по підприємству має не менше, ніж у два з половиною рази перевищувати мінімальну, встановлену законодавством, причому в кожному з останніх чотирьох звітних кварталів. Загальна сума розбіжностей між податковим кредитом, сформованим платником податку та податковими зобов’язаннями його контрагентів, не має перевищувати 10% від суми заявленого бюджетного відшкодування.
Також додатковими умовами відповідно Податкового кодексу є:
- чисельність працівників платника податку, які перебувають з ним у трудових відносинах протягом останніх чотирьох кварталів, має перевищувати
20 осіб;
- залишкова балансова вартість основних фондів на звітну дату, за даними податкового обліку, має перевищувати суму податку, заявлену до відшкодування за попередній рік;
- відношення сплаченого податку на прибуток до обсягу отриманих доходів має бути вищим за середній у галузі;
- не мати податкового боргу.
Платник податку зобов’язаний вчасно підтверджувати відомості, які подаються до Єдиного державного реєстру, повинен знаходитися за вказаним місцезнаходженням. [1]
Попри те, що багато підприємців скаржаться на подібні умови, повного скасування цих критеріїв не очікується. Вони можуть лише трохи змінюватись та вдосконалюватись.
Якщо встановлено, що платник відповідає всім зазначеним вимогам, то він отримує право на автоматичне відшкодування ПДВ. Тоді, згідно ст. 200.18
Податкового кодексу, на протязі 20 календарних днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації,податковий орган проводить камеральну перевірку. Після цього здійснюється автоматичне бюджетне відшкодування.

Проте, ще зарано казати про досконалість цього механізму.
"Ми бачимо, як несвоєчасне повернення ПДВ болюче позначається і на бізнесменах, і на інвестиційному кліматі в Україні, в умовах, коли реальний сектор економіки нашої країни, по суті, ізольований від доступу до кредитних ресурсів. І несвоєчасне повернення ПДВ - це, по суті, кредитування платником податків держави. Це впливає на присутність наших виробників на зарубіжних ринках, знижуючи нашу конкурентоспроможність", - констатував президент
УСПП Анатолій Кінах під час круглого столу з питань адміністрування ПДВ в
Україні, організованого на початку березня представниками МЦПД. За його словами, стверджувати, що сьогодні в країні повноцінно працює механізм автоматичного повернення ПДВ, ще передчасно [2].
Аналізуючи показники відшкодування ПДВ (рис.1.1), ми можемо бачити, що у 2009 році сума боргу з відшкодування ПДВ була найбільшою.
Динаміка щомісячних відшкодувань з ПДВ до бюджету
62.8
24.5
42.8
75.2
37.5
39.1
62.8
24.5
34.5
26.9
0 20 40 60 80 2008 2009 2010 2011 2012
Роки
мл
р
д.
гр
н
Сума, заявлена до відшкодування ПДВ
Сума, фактично відшкодованого ПДВ
Рис. 1.1 Динаміка відшкодування ПДВ у 2008-2012 (січень-липень) роках, млрд. грн.
Така ситуація склалася в наслідок скорочення обсягів виробництва і споживання внаслідок фінансово-економічної кризи. Все це значно погіршило фінансовий стан суб’єктів господарювання. Було створене додаткове навантаження на державний бюджет на наступні роки [3].

У 2010 році ця ситуація трохи вирівнялася, борг перед підприємствами скоротився. А після введення автоматичного відшкодування ПДВ все більше підприємств мають змогу отримати заявлену суму. Особливо це простежується у 2011 році –сума фактичного відшкодування податку на додану вартість була вищою, ніж сума, заявлена підприємствами до відшкодування.
Як ми можемо бачити, за січень-липень 2012 року план по відшкодуванню
ПДВ також вже перевиконаний на 2,4 млрд. грн. Можна сподіватись, що на кінець року ця тенденція зберігатиметься. Згідно прогнозним даним сума відшкодування ПДВ на 2012 рік становить 48 400 млн. гривень. [4]
Якщо ж довіряти офіційній статистиці, то тут можна говорити про покращення стану адміністрування податку на додану вартість . Відбулося зменшення державної заборгованості з ПДВ та збільшення об’єму поточного відшкодування з бюджету. За даними Державної податкової служби, суми відшкодування в основному отримали підприємства, які в більшій мірі виробляють продукцію для експорту на зовнішні ринки. До них відносяться підприємства машинобудування, гірничо-металургійного комплексу, легкої промисловості. Втім, з введенням в Податковому кодексі автоматизації, майже нічого не змінилося для малих та середніх підприємств. Вони й досі стоять у черзі на відшкодування ПДВ, проте в останній час органи податкової служби все більше починають приділяти їм увагу.
Згідно офіційним ствердженням податківців, минулого року за автоматичною процедурою було виплачено 57% сум ПДВ, а в останні місяці - до 80%. В оцінках УСПП ці показники скромніші: 37% - для 2011 року, 57% - для січня і 78% - по лютому 2012 р. [5].
Можна сподіватись, що процедура автоматичного відшкодування ПДВ в
Україні стане звичною і ще більш досконалою. Все це призведе до підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на зовнішніх ринках.
Висновки і пропозиції. Податок на додану вартість –один із найвагоміших та найскладніших в адмініструванні податків. Вже багато часу відшкодування
ПДВ в Україні залишалося майже головною проблемою. Але із прийняттям
Податкового кодексу України ця ситуація трохи покращилася. Поступово відбувається перехід до механізму автоматичного відшкодування ПДВ. Це сприятиме зменшенню адміністративного навантаження на платників податку та підвищенню платоспроможності та ліквідності вітчизняних підприємств.
Хоча про досконалість системи автоматичного відшкодування ПДВ говорити ще рано, так як Податковим кодексом визначено досить жорсткі критерії, за якими підприємство має доступ до цього механізму.
Також на сьогоднішній день не є досконалим й адміністрування ПДВ.
Хоча можна зазначити, що закріплена в ПК України відповідальність держави за несвоєчасне відшкодування ПДВ, є досить вагомим фактором. Суми, які не були відшкодовані протягом визначеного Кодексом терміну, будуть вважатись заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ. Згідно положенням

Податкового кодексу, на суму такої заборгованості на протязі терміну її дії, включаючи день погашення, буде нараховуватись пеня у розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ, яка буде діяти на момент виникнення пені. Можна сказати, що запровадження процедури автоматичного відшкодування податку на додану вартість – це позитивний крок у податковій системі нашої країни.
Щодо шляхів покращення адміністрування ми приєднуємося до науковців, які вважають доцільним впровадження наступних заходів[6]:
- до сумлінних платників податку застосовувати спрощену процедуру відшкодування;
- згрупувати платників по критеріям податкового навантаження;
- застосовувати диференціацію ставки податку;
- зменшити кількість документів, що подаються до податкового органу платниками податків;
- зменшити перелік пільг, залишити лише пільги, що стосуються предметів першої необхідності;
- подання платниками ПДВ разом з податковою декларацією копій реєстрів податкових накладних в електронному вигляді;
- якщо юридична або фізична особа не знаходиться за місцем реєстрації або документи особи, зареєстрованої як платник податку, за рішенням суду визнані недійсними, треба анулювати реєстрацію платника податку. Так як це може призвести до безпідставного відшкодування ПДВ з бюджету.
Існують погляди щодо заміни ПДВ на податок з обігу (одностадійний чи багатостадійний). За таку кардинальну зміну виступають багато науковців та політиків. Хоча однозначно сказати, що це буде краще, не можна. Податок на додану вартість включає в себе ключові позитивні риси обох податків з обігу, при цьому залишаючи їх головні деструктивні аспекти осторонь. Проте, складність адміністрування, проблеми з відшкодуванням залишаються серед головних недоліків.
На мою думку, замість прийняття податку з обігу, краще направити всі свої дії на вдосконалення податку на додану вартість, підвищення його ефективності.
Список використаних джерел

1.
Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI- Редакція від
15.08.2012, підстава 5043-17 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 2.
Анатолій Кінах: Несвоєчасне повернення ПДВ - це кредитування платником податків держави.[Електронний ресурс].

Режим доступу: http://www.rbc.ua/ukr/top/show/anatoliy-kinah-nesvoevremennyy-vozvrat-nds-eto- kreditovanie-22032012121000/

3.
Звіт Рахункової палати України про виконання Державного бюджету
України за 2003-2010 рр.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ac-rada.gov.ua/
4.
Пояснювальна записка до проекту Закону України "Про Державний бюджет
України на 2012 рік" інформація про соціально-економічне становище країни та основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку на 2012 рік.
5.
Кукін С. ПДВ-фактор української економіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.finance.ua/ua/orgsrc/
/2/0/5183/272941
6.

Напрями та механізми підвищення фіскальної та регулятивної ефективності
ПДВ. Аналітична записка НІСД.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/247/



УДК 368. 914 (477) Гончарук А.В.
заочний факультет
ОНЕУ
Науковий керівник доцент Тарасенко М.В.
ДЕМОГРАФІЧНІ РИЗИКИ ТА ЇХ ВПЛИВ
НА ЗБАЛАНСОВАНІСТЬ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ


Анотація. Висвітлено сучасні особливості старіння населення в Україні, розкрито наслідки цього процесу для соціально-економічного розвитку країни та збалансованості пенсійної системи. Визначені деякі тенденції впливу демографічної ситуації в Україні на перебіг пенсійної реформи.
Ключові слова: демографічні проблеми, старіння населення, соціально- економічні наслідки старіння, Пенсійний фонд України, платоспроможність пенсійної системи.
Annotation. The paper is concerned with detection of the modern features of population ageing in Ukraine, its implications for the country`s social-economic development and the balance of the pension system are disclosed. Some trends affecting the demographic situation in Ukraine on the development of the pension reform are indentified.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Пенсійний фонд України забезпечує функціонування солідарної системи пенсійного страхування, що побудована на принципах солідарності і субсидування, а отже, фінансування пенсій сьогоднішніх пенсіонерів здійснюється за рахунок сплати внесків працюючими громадянами. Таким чином, існує безпосередній зв'язок між
кількістю пенсіонерів і платників внесків, який загострюється відсутністю накопичувального компонента загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
Серед демографічних проблем доцільно розглядати проблему старіння нації та зменшення співвідношення між кількістю пенсіонерів і кількістю працюючих (зокрема, платників внесків). Так, за даними Пенсійного фонду
України у 2010 році чисельність працюючих і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності страхувальників складала 13,9 млн. осіб. При цьому, загальна чисельність пенсіонерів – 13,7 млн. осіб. Отже, кожний платник внесків фактично утримує одного пенсіонера.
Слід зазначити, що старіння населення є характерним явищем для всіх
європейських держав. Така ситуація потребує чіткого прогнозування економіко- демографічних показників розвитку пенсійної системи і пошуку бюджетних механізмів, які будуть компенсувати вплив негативних тенденцій.
Аналіз наукових публікацій з теми дослідження та виділення
невирішених проблем. Аналіз зарубіжної та вітчизняної літератури вказує на те, що ключовим орієнтиром розвитку пенсійного страхування є саме забезпечення фінансової стійкості пенсійних фондів.
У полі зору вітчизняних науковців Е. Лібанової, Д. Полозенко, І. Курило,
С. Полякової, С. Лондар та інших проблеми впливу демографічних чинників на забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи знаходяться не один рік.
У такому контексті визначення чинників впливу на фінансову стійкість пенсійної системи, аналіз ризиків солідарної системи пенсійного страхування як один з етапів аналізу фінансової стійкості Пенсійного фонду України є важливою передумовою розуміння їх впливу на солідарну систему пенсійного страхування.
Мета статті. Дослідити основні демографічні тенденції у світі і в Україні та їх взаємозв’язок з процесами реформування пенсійної системи.
Виклад основного матеріалу. Старіння є одним із проявів трансформації вікової структури населення у процесі демографічного переходу. Воно виявляється у збільшенні частки осіб похилого віку та особливо – у зміні співвідношень між поколіннями. У цілому процес старіння за своєю сутністю є позитивним, таким, що свідчить про доволі високий рівень соціального розвитку, зокрема, про успіхи у царині зниження смертності й подовження тривалості життя. Те, що населення світу доживає до похилого віку, є одним з головних досягнень сучасного суспільства. Разом з тим, старіння населення зумовлює серйозні проблеми і перетворюється на одне з головних питань демоекономічного розвитку в XXI ст. За прогнозами ООН, до 2050 р. близько 2 млрд. осіб у світі досягнуть віку шістдесяти років і старше. Хоча більш тривале та здорове життя несе в собі величезний потенціал для економічного й соціального розвитку та самореалізації кожної людини, однак реалізувати його
можна лише у тому випадку, якщо суспільства в усіх країнах світу (у тому числі й тих, що нині менш розвинуті) зможуть гарантувати людям різного віку засоби до існування і підтримку, необхідні для забезпечення гідного рівня життя.
Через актуальність проблеми старіння населення у сучасних умовах і на перспективу ця тематика є об’єктом пильної уваги науковців, її дослідженню присвячені публікації багатьох міжнародних організацій – підрозділів ООН, до неї та суміжних з нею питань часто звертаються зарубіжні автори та вітчизняні науковці: демографи, фахівці з тематики соціального захисту, геронтологи та
інші. Разом з тим, оскільки ситуація щодо рівня постаріння в країнах та регіонах світу наразі є доволі динамічною, та й пов’язані із цією загально цивілізаційною демографічною тенденцією соціальні зміни, економічні виклики й проблеми повсякчас трансформуються або набувають «нового звучання», вони потребують постійного осмислення і пошуку нових шляхів їх вирішення з врахуванням специфіки демографічної й економічної ситуації в окремих країнах.
Наразі спільнота найстаріших країн світу представлена як найбільш економічно розвинутими державами, в яких досягнута висока тривалість життя населення (наприклад, Японія), так і східноєвропейськими країнами зі значно менш сприятливою соціально – економічною ситуацією, де високий рівень постаріння сформувався на тлі особливо низької народжуваності й деформацій статево - вікового складу населення, масштабної депопуляції (наприклад,
Болгарія та Латвія) (табл. 1).
Таблиця 1
Показники постаріння та природного руху населення у найстаріших
країнах світу у 2010 р.
Найстаріші країни світу
Частка населення віком 65 років
і старше, %
Співвідношення чисельності осіб віком 65 років і старше та чисельності дітей (до 15 років)
Коефіцієнт природного приросту (убутку) населення, %
Японія
23,2 1,8
-0,1
Італія
20,7 1,4
-0,1
Греція
20,2 1,3 0,1
Швеція
18,9 1,1 0,3
Португалія
17,9 1,2
-0,1
Болгарія
17,7 1,3
-0,5
Австрія
17,6 1,2 0,0
Фінляндія
17,5 1,1 0,2
Латвія
17,4 1,2
-0,5
Джерело: Фінанси України, 2011 рік.

На початку минулого століття, коли система державного пенсійного забезпечення лише формувалась і спостерігався стійкий природний приріст населення, існувала можливість перерозподіляти доходи, створювані працюючими поколіннями, на користь пенсіонерів. Це здійснювалося шляхом установлення меншого віку виходу на пенсію, ніж потрібний для внесення достатньої суми пенсійних внесків, а також установлення нижчих, ніж необхідно, ставок пенсійних відрахувань або збільшення пенсійних виплат понад рівень збалансованості системи пенсійного забезпечення за відсутності ефектів пенсійної піраміди.
Однак із часом народжуваність у багатьох країнах знизилася до рівня, за якого не забезпечується не лише розширене, а й просте відтворення.
Поліпшення медичного обслуговування й підвищення рівня життя населення привели до зростання середньої тривалості життя від народження, що природно потребувало відповідного збільшення пенсійного віку. На такі заходи уряди йшли неохоче. Частина з високо розвинутих країн почала проводити активну
імміграційну політику, що допомагало компенсувати зменшення рівня народжуваності і зберігало піраміду системи державного пенсійного забезпечення. За рахунок цього не було підвищено ставки обов’язкових відрахувань до пенсійних фондів, не зменшено коефіцієнт заміщення.
У зовсім іншій ситуації опинилися пострадянські держави, у тому числі
Україна, де зменшення рівня народжуваності збіглося з масовою еміграцією населення після розпаду СРСР. У результаті пенсійна піраміда почала руйнуватися з усіма відповідними наслідками. Дії урядів більшості цих країн було спрямовано на підвищення розмірів відрахувань у пенсійні фонди і зменшення пенсійних виплат.
Україна відноситься до групи країн, у яких відбувається процес старіння населення. Старіння населення має доволі суттєвий та неоднозначний вплив на життя суспільства. Тому особливої актуальності набувають питання пошуку шляхів реінтеграції осіб похилого віку у суспільство та можливостей, пов’язаних з активною участю старших поколінь в економічному та соціальному житті України.
Наша країна за часткою населення у віці понад 65 років також входить у тридцятку найстаріших держав світу і наближається за цим індикатором постаріння до Литви, Данії, Словенії та ще помітно відстає від таких країн – світових лідерів за рівнем постаріння, як Італія, Німеччина чи Японія. Та й показник довголіття (частка осіб віком 80 років і старше у складі літнього населення) в Україні наразі у середньому на 5-6 в. п. нижчий, ніж у таких країнах Європи, як Швеція, Франція, Іспанія. Місце нашої країни у світовому рейтингу за показниками постаріння нині зумовлюється її суттєвим відставанням від розвинутих європейських держав за середньою тривалістю
життя, невисокими показниками дожиття до старшого, найбільш поважного віку в Україні.
Формування рівня та динаміки старіння в Україні характеризується низкою особливостей. По-перше, на показники постаріння у нашій країні традиційно накладають свій відбиток «демографічні хвилі», котрі зумовлюють
істотні коливання чисельності вікових контингентів, які перетинають межу першого порогу старості (60 років) або ж 65-річчя.
Відповідно до статті 23 Європейської соціальної хартії, ратифікованої
Україною, особам похилого віку необхідно забезпечити можливість якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства, використовуючи їхній професійний та життєвий досвід, створити умови, що надають можливість вільно обирати спосіб життя і незалежно жити у знайомому для них оточенні так довго, як вони того побажають і зможуть. Однак на практиці пенсіонери та особи передпенсійного віку є першими у списках на звільнення при скороченні штатів, реорганізації підприємств, крім того, законодавчо закріплено, що окремі посади можна обіймати лише до настання пенсійного віку (наприклад, на держслужбі).
Очевидно, в умовах надлишку робочої сили на ринку праці така політика
є виправданою. Однак прогнози вчених – демографів засвідчують, що вже в найближчі 15-20 років на ринку праці суттєво зменшиться обсяг пропозиції робочої сили молодших контингентів працівників, а отже, проблема необхідності найму працівників старших вікових контингентів набуде особливої актуальності. Тому вже сьогодні починається розробка нових механізмів стимулювання пізнішого виходу на пенсію та продовження трудової діяльності на умовах повної або часткової зайнятості.
В умовах доволі стрімкого розвитку нових технологій цілком закономірно, що працівники старших вікових категорій швидко втрачають конкурентоспроможність. Забезпечити літніх людей робочими місцями буде можливо за умови відповідності їх освітньо-кваліфікаційного рівня вимогам наявних робочих місць. Тому особливої актуальності набудуть питання підвищення кваліфікації, перекваліфікації старіючої робочої сили.
Без постійного навчання та перенавчання навряд чи вдасться забезпечити осіб старших вікових контингентів, які виявлять бажання продовжувати працювати, робочими місцями. Так, навіть на підприємствах та в організаціях державної форми власності існує віковий ценз при прийомі на роботу. Щодо працівників комерційних структур, то риска підводиться на 40 роках, часто – і на 30 роках. Особи передпенсійного віку вже сьогодні мають набагато нижчу конкурентоспроможність та, відповідно, менше шансів влаштуватись на високооплачувану роботу. Очевидно, в майбутньому їм без перенавчання та серйозних програм підвищення кваліфікації буде взагалі складно знайти роботу з високим рівнем заробітної плати.

Частка пенсіонерів має доволі високу так звану «залишкову працездатність», що цілком узгоджується з доведеною медико-біологічною доцільністю фізичної і трудової активності осіб похилого віку. Використання робочої сили пенсіонерів широко практикується в країнах, де є стійкі міжпоколінні зв’язки та переважає фізіологічний підхід при організації трудової діяльності старших вікових категорій персоналу (наприклад, у Японії).
Вчені Інституту геронтології АНН України провели дослідження працездатності осіб старшого віку в чотирьох ракурсах: фізична працездатність та психомоторна активність, розумова працездатність, досвід та професійна працездатність, навчання та перенавчання на виробництві. Результати засвідчили, що використовувати працю осіб старших вікових груп доцільно на роботах, які не потребують великих обсягів та швидкості, але де необхідні висока якість та професійний досвід. Найбільш ефективними формами навчання та підвищення кваліфікації літніх осіб визнана «живий інструктаж» та письмові
інструкції, найменш ефективною – комп’ютерну форму.
Забезпечити літніх людей робочими місцями часто не дають змоги безробіття та недостатня еластичність ринку праці, через які суспільство втрачає їхній потенціал та професійний досвід. Разом з тим, яким би високим не було навантаження на вільні робочі місця на вітчизняному ринку праці, завжди
є частина вакансій, які залишаються незайнятими протягом тривалого періоду часу. Причиною цього зазвичай є невисокі вимоги роботодавців щодо потенційних працівників, а низька привабливість робочих місць, викликана або не престижністю професії серед молодших контингентів, або низькою заробітною платою та відсутністю можливостей для кар’єрного зростання. Такі робочі місця можна було б пропонувати працівникам пенсійного віку, для яких заробітна плата є неосновним, а додатковим джерелом доходу, а просування по службовій драбині вже не розглядається як першочергове завдання.
Відповідно до Закону України від 5.07.2012 «Про зайнятість населення», який набере чинності з 1 січня 2013 року до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню відносяться особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про зайнятість населення» залишилось 10 та менше років.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал