Студентських наукових праць




Сторінка19/43
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.26 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   43
Таблиця 1.


Тенденції
виникнення і
поширення




Засоби



Механізми



Очікувані результати
-Низький рівень податкової культури платників податків
-Ухилення від податків через офшорні зони
-Створення сприятливих умов для розвитку підприємництва
-Моніторинг офшорних зон
-Реєстрація власності й бізнесу за принципом
«єдиного вікна»(досвід
Грузії, Південної Кореї)
-Інвентаризація всіх дозвільних документів, і скасування тих дозвільних документів, які
є недоцільними і ускладнюють роботу бізнесу
-Активізація підприємницької діяльності
-Підвищення конкурентоспроможності країни, а також забезпечення цінової стабільності

Потужний податковий тиск(135 податкових платежів, відповідно до звіту
Світового банку)
-Оздоровлення податкової системи
-Формування й впровадження прозорого комплексу податкових стимулів
-Раціональний розподіл податкового тиску;
-Надходження до бюджету мають забезпечувати податок на прибуток та податок на нерухомість, причому за прогресивною шкалою оподаткування
-Усунення протистояння платника податків та фіскальних органів
-Активізація виробничої діяльності
і насичення внутрішнього ринку товарами
Недосконала
і витратна система адміністрування податків і зборів
(в України 174-е місце
– 657 годин на рік)
Оптимізація податкового адміністрування
-Запровадження однакових правил оподаткування для всіх суб’єктів; скасування спеціальних податків (досвід
Польщі)
-Скорочення часу на податкове адміністрування
(ОАЕ – 12 годин на рік)
Додаткові надходження, які можна використати на соціальні виплати
Відповідальність за несплату податків малоймовірна
-Механізми покарання нечесних платників;
-Легалізація
«тіньових» коштів
-Адміністративні покарання у вигляді штрафу;
-Економічна податкова амністія(досвід
ФРН,
Казахстану)
Додаткові надходження до бюджетів різних рівнів
Відсутність взаємозв’язку між обсягами сплачених податків і обсягами суспільних благ, які отримують платники
Економічне обґрунтування балансу між фіскальною і регулюючою функціями податків
-Горизонтальне бюджетне вирівнювання;
-Жорсткий контроль за цільовим використанням бюджетних коштів;
-Перерозподіл доходів «від багатих до бідних»
-Розвиток соціальної
інфраструктури;
-Підвищення рівня і якості життя населення
Нелегальний ринок праці
Вдосконалення інституту соціального страхування і зменшення фіскального навантаження на фонд оплати праці
Поступове скорочення розміру соціального внеску
(до
29,6% від бази нарахування)
Зміна пропорційності сплати соціальних внесків роботодавцями і найманими працівниками;
Запровадження загальнообов’язкового медичного страхування


Запропоновані засоби і механізми протидії тіньовій економіці направлені на зменшення витратності та зростання ефективності легальної економіки, а також створення паритетних умов для функціонування різноманітних форм бізнесу, що, в свою чергу, має підвищити конкурентоспроможність легальної економіки
і зробить невигідним приховування її результатів [5,6,7].
Стосовно тих заходів протидії, які можуть бути визначені на законотворчому рівні, слід вказати на першочергове значення кримінологічної експертизи законопроектів, спрямованих на вдосконалення правового регулювання економічних відносин. На врегулювання відносин у сфері проведення кримінологічної експертизи були спрямовані проекти законів.
При застосуванні законопроектів як заходу протидії тіньовій економіці, напевно, варто було б запропонувати надання посиленої уваги проектам законів, спрямованих на вдосконалення врегулювання відносин у таких сферах: а)
антимонопольна діяльність, конкурентне середовище, приватизація; б) дозвільна та реєстраційна діяльність; в) патентування; г) стандартизація та сертифікація; д) процедури банкрутства; е) валютне регулювання; ж) бюджетні відносини; з) інвестиційна діяльність; к) зовнішньоекономічна діяльність; л) митні платежі та митний контроль; м) обмін інформацією між органами державного контролю підприємницької діяльності та підприємцями. Виділення цих груп законів зумовлено тим, що дія їх норм має бути спрямована на розвиток ринкових відносин, легітимацію та легалізацію суб’єкта підприємництва як учасника господарської діяльності, здійснення контролю за законністю підприємницької діяльності.
Перелік заходів протидії тіньовій економіці раціонально доповнити не лише заходамии, що здійснюються на законотворчому рівні, але й враховують підзаконну нормотворчість з метою забезпечення відповідності підзаконних актів приписам законів. Вказане стосується, зокрема, актів, що видає Державна податкова служба України, Антимонопольний комітет України, інші органи виконавчої влади, діяльність яких спрямована на управління у сфері економіки
[7].
Висновки та пропозиції.
Зрозуміло, що значне розширення сфери тіньової економіки, перш за все фіктивної і кримінальної, веде нас не до цивілізованого ринку і демократії, а до встановлення корпоративно-бюрократичного кланового правління, яке, як свідчить історія, може бути тривалим і навіть здатним забезпечити певну соціальну стабільність. Особлива роль в боротьбі з тіньовою економікою повинна належати державному органу, який виконуватиме функції по боротьбі з «тіньовою економікою» і її наслідками. Сприятиме підвищенню ефективності захисту всіх форм власності; вдосконаленню економічного законодавства; посилення правової пропаганди економічного і кримінального законодавства; посиленню суворих заходів, що запобігань та перешкоджанню нелегальному вивозу капіталу за кордон.
Позитивний результат боротьби з тіньовим сектором економіки, вплине на вибір шляху держави щодо подальшого розвитку вітчизняної економіки і суспільства: економіка твердо встане на шлях закону, що дозволить реалізувати величезний потенціал зростання, стати ефективною, як в розвинених країнах, з сильними демократичними традиціями і значними соціальними гарантіями[8].

Список використаних джерел
1.
Бοрдар І.К. Передумοви стратегії нοвοгο фοрмату рοзвитку екοнοміки України //
Фοрмування ринкοвих віднοсин в Україні.- 2010.- № 6.- C.
2.
Олієвська М.Г. Формування соціального страхування в Україні / Павлов В.І.,
Олієвська М.Г. // Монографія.–Рівне,НУВГП,2009. – 200 с.
3.
Серафимов В.Н. Державний механізм протидії тіньовій економіці: Дис. канд.. наук: 25.00.02 – 2009.

4.
Тіньова економіка: сутність, особливості та шляхи легалізації: Монографія / За заг. ред. З.С. Варналія К.: НІСД, 2010. - 576 с.
5.
Огородник В. Тіньова економіка як кримінально-економічний феномен. //
Політична думка. - 2010. - No 3 - 4. - С. 91 - 92.
6.
Прісняков В.Ф. академік НАН України. Тіньова економіка і методи визначення
її обсягу.// Фінанси України. № 7 2011 - С 3 -8.
7.
Сакс Дж., Ларрен Ф. Макрозкономика / Пер. с англ. - М-: Дсло. - 2009 8.
Турчинов О. Тіньова економіка і тіньова політика // Політична думка. - 2010. -
№3-4. - С.75-86.
УДК 336.145
Статинчук В. В., 53 група
фінансовий факультет ОНЕУ
Науковий керівник к.е.н., доц. Волохова І. С.
ПРОБЛЕМИ

МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Анотація. У статті визначено проблеми системи міжбюджетних відносин та досліджено особливості розвитку міжбюджетних відносин в Україні.
Сформовано пропозиції щодо удосконалення міжбюджетних відносин.
Розкрито сутність інструментів міжбюджетного регулювання - міжбюджетних трансфертів.
Annotation .The article identifies the problems of the system of interbudgetary relations and investigates the features of the development of interbudgetary relations in Ukraine. Suggestions are formed in relation to the improvement of interbudgetary relations. Essence of the instruments of the interbudgetary adjusting – transfers are discovered.
Ключові слова. Міжбюджетні відносини, міжбюджетні трансферти, державний бюджет, місцеві бюджети, бюджетна система, бюджетний процес.
Постановка проблеми. Бюджетний процес тісно пов’язаний із необхідністю перерозподілу частини бюджетних ресурсів, які акумулюються у бюджетах усіх рівнів. Враховуючи різні можливості наповнення бюджетів виникають міжбюджетні відносини. У сфері міжбюджетних відносин відображаються інтереси усіх учасників бюджетного процесу, що робить вивчення та удосконалення міжбюджетних відносин одною з найголовнішою темою обговорення в науковому середовищі. Міжбюджетні відносини є фактором економічного зростання, інструментом фінансової політики та регулювання економічних процесів.
Сучасний стан економіки України характеризується збільшенням розриву у розмірах податкових і неподаткових бюджетних доходів, що збираються у регіонах.
Зберігається значна диференціація рівнів соціально-економічного
розвитку регіонів, що пов’язано з різним їх економічним і природним потенціалом, науки та інноваційної діяльності, рівнем розвитку галузей соціальної інфраструктури, інженерної інфраструктури, наявності основних засобів галузей економіки на душу населення. Тому побудова міжбюджетних відносин є ключовим питанням державної бюджетної політики.
Аналіз наукових публікацій. Проблеми становлення та розвитку міжбюджетних відносин у економічній науці Заходу присвячені праці багатьох дослідників, зокрема Р. Масгрейва, Ч. Тібу, В. Уотсса, Дж. Б’юкенена,
А.Вагнера та ін. Серед вітчизняних науковців ґрунтовні
роботи пропонуються такими авторами, як О. Кириленко, Т. Бондарук, І. Чугунов, І. Луніна, Н. Бак, В.
Гейць та ін. Наприклад, Т. Бондарук розглянула міжбюджетні відносини в контексті формування місцевої бюджетної політики[1],
І. Луніна розглядає міжбюджетні відносини як відносини між центральною і місцевою владою з розподілу повноважень, дохідних джерел та видаткових зобов’язань між бюджетами різних рівнів [2].
В. Швець зазначив, що"міжбюджетні відносини – це система взаємовідносин між державою та місцевим самоврядуванням щодо розподілу повноважень державних органів влади й органів місцевого самоврядування, а також розподілу видаткових зобов'язань і дохідних джерел між бюджетами різних рівнів [3]. На сьогодні відбуваються дискусії стосовно механізмів надання міжбюджетних трансфертів. На перший план виходять питання суб’єктивізму у міжбюджетних відносинах, зокрема ролі рішень органів влади та органів місцевого самоврядування. Недостатньо дослідженим залишається питання проблем системи міжбюджетних відносин та її вплив на економічний стан країни.
Метою даної статті є окреслення проблем системи міжбюджетних відносин, визначення пропозицій щодо вдосконалення міжбюджетних відносин, визначення вимог, яким повинна відповідати система регулювання міжбюджетних відносин.
Виклад основного матеріалу. Реформування системи регулювання міжбюджетних відносин пов’язується із прийняттям 21 червня 2001 р.
Бюджетного кодексу України, в якому визначено концептуальні засади організації міжбюджетних відносин, встановлено перелік міжбюджетних трансфертів, закріплено доходні джерела за рівнями бюджетної системи та видаткові повноваження. Наступним етапом реформування бюджетної системи було прийняття нової редакції Бюджетного кодексу 08.07.2010 р., якою передбачається застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Нова редакція Бюджетного кодексу України передбачає суттєве збільшення фінансового ресурсу місцевих бюджетів за рахунок як передачі їм частини загальнодержавних доходів, так і розширення переліку видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.
Відповідно до нового Бюджетного кодексу України міжбюджетні відносини – відносини між державою, АР Крим і територіальними громадами
щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України [4].
Поняття міжбюджетних відносин містить не тільки розмежування видаткових і дохідних джерел по рівнях бюджетної системи й розподіл фінансової допомоги, а взагалі всі фінансові потоки між органами виконавчої влади всіх рівнів і одержувачами бюджетних коштів.
Наявність міжбюджетних відносин у бюджетній системі обумовлена двома чинниками
:
існуванням системи бюджетів (державного та місцевих), та недостатністю власних коштів, що потребує додаткового перерахування з інших бюджетів. Міжбюджетні відносини виступають важливими чинниками формування доходів і видатків місцевих бюджетів. В умовах дефіциту фінансових ресурсів на місцевому рівні, невідповідності ресурсів тим функціям та завданням, які покладаються на місцеві органи влади, проблеми розвитку та вдосконалення міжбюджетних відносин набувають особливого значення для розвитку економіки в Україні.
Основою міжбюджетних відносин є перерозподіл бюджетних ресурсів усередині бюджетної системи, спричинений існуванням низки факторів, що формують різницю в можливостях надходження фінансових ресурсів до бюджетів різних рівнів та потребою в них для виконання делегованих і власних повноважень органами державної виконавчої влади на місцях та органами місцевого самоврядування. Такими факторами можна вважати:
- географічне розташування та кліматичні умови регіону, які навіть в умовах відносно невеликої території України досить значно відрізняються одні від одних ;
- економічні ресурси, якими володіє регіон (як природні, так і трудові);
- економічну структуру господарства регіону (галузеву структуру виробничого комплексу; структуру виробництва та переробки продукції в агропромисловому комплексі, переважання сільськогосподарського чи промислового виробництва, рівень розвитку невиробничої сфери регіону тощо);
- розвиненість регіональної фізичної інфраструктури (наявність мережі сучасних автомагістралей, сучасних систем зв’язку тощо);
- потенціал політичних інституцій, які знаходяться на території регіону.
Міжбюджетні відносини виконують дві функції – розподіл між бюджетними ланками доходних повноважень та розподіл між бюджетними ланками витратних повноважень, прав та відповідальності.
Головною метою міжбюджетного регулювання є вибір найбільш ефективної моделі, яка надасть кінцевим споживачам рівний доступ до бюджетних послуг.
Сучасними найгострішими проблемами у сфері міжбюджетних відносин є
[5]:
1. Невідповідність між зобов’язаннями за видатками місцевих бюджетів та джерелами фінансування.

2. Нерівномірне співвідношення «дотація – субвенція» у структурі трансфертів, переважаюча частка дотацій та субвенцій на соціальний захист.
3. Диспропорції співвідношення обсягів першого і другого кошика доходів місцевих бюджетів. Обсяг трансфертів, які має змогу отримати місцевий бюджет, залежить від того, скільки зібрано коштів (доходів місцевого бюджету), що враховуються при визначенні трансфертів.
4. Неефективна децентралізація бюджетної системи. Підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів та децентралізація управління бюджетними коштами визначені як один із способів перетворення місцевих бюджетів на ефективний інструмент соціально- економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць.
5. Нормативна неврегульованість забезпечення видатків на соціальні потреби. Видатки на соціальні потреби не повинні бути видатками місцевого значення, оскільки місцеві органи не можуть впливати на рішення про їх надання чи ненадання.
6. Слабкий рівень кореляції між реальними потребами місцевих бюджетів у коштах з державного бюджету та їх відображенням у формулі розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів.
Для здійснення ефективної регіональної соціально-економічної політики, орієнтованої на стійкий розвиток, система регулювання міжбюджетних відносин повинна відповідати таким вимогам:
- рівність бюджетних прав місцевих органів влади у реалізації бюджетної політики держави;
- чітке законодавче розмежування видаткових повноважень та дохідних джерел між органами влади різних рівнів;
- регулювання міжбюджетних відносин для вирівнювання рівнів мінімальної бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних одиниць
України;
- об'єктивність розподілу міжбюджетних трансфертів;
- узгодження інтересів держави і регіонів під час розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів.
Міжбюджетні взаємовідносини
є головним елементом системи міжурядових фінансових відносин в державі. На сьогодні розв’язання проблем міжбюджетних відносин є актуальним питанням для чіткої та стабільної діяльності бюджетної системи України.
Для вдосконалення міжбюджетних відносин необхідно [6]:
- забезпечити органи місцевого самоврядування бюджетними ресурсами, достатніми для виконання делегованих повноважень центральної влади;
- відновити механізм надання додаткових дотацій місцевим бюджетам за перевиконання запланованих показників загального фонду державного бюджету, в якому слід враховувати виконання вказаних показників на рівні окремого місцевого бюджету, а не області загалом;

- формувати сприятливі умови для нарощування власної дохідної бази місцевих бюджетів;
- розробити дієвий механізм стимулювання регіонів-донорів державного бюджету.
- законодавчо визначати на кожен бюджетний рік перелік депресивних територій з метою проведення ефективного фінансового вирівнювання;
Головним інструментом організації міжбюджетних взаємовідносин є трансферти.
Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого, в Україні вони є основною формою реалізації міжбюджетних відносин і спрямовані на збалансування та вирівнювання фінансової спроможності відповідних бюджетів. Функціональна спрямованість кожного виду міжбюджетних трансфертів визначається цільовим та адресним спрямуванням коштів з одного бюджету до іншого.
Із запровадженням Бюджетного кодексу в Україні трансферти стали основним методом бюджетного регулювання. Такі зміни відповідають досвіду зарубіжних країн, який свідчить, що в останні роки спостерігається стала тенденція до зростання ролі бюджетних трансфертів, підтвердженням якої є збільшення їх питомої ваги у сукупних доходах місцевих бюджетів.
Так, в Україні щорічно зростає частка міжбюджетних трансфертів в доходній базі місцевих бюджетів.
Таблиця
Частка міжбюджетних трансфертів у доходній базі місцевих бюджетів


В середньому по
Україні
Рік
2008 2009 2010 2011 2012
Частка дотації вирівнювання, %
21,69 25,05 27,55 24,05 26,63
Частка субвенцій, %
13,76 17,12 18,82 19,86 22,22
Частка міжбюджетних трансфертів інших видів, %
9,05 4,53 2,73 8,39 10,33
Частка міжбюджетних трансфертів всіх видів, %
44,5 46,7 49,1 52,3 59,18
Джерело: [7].
Відповідно до даних у таблиці, можемо спостерігати, щорічне збільшення частки субвенцій з 13,76 % у 2008 році до 22,22 % у 2012 році чи на 8,46 п.п.
Частка дотації вирівнювання збільшилась з 21,69% у 2008 році до 26,63 % у

2012 році чи на 4,94 п.п. Частка міжбюджетних трансфертів всіх видів за 5 років збільшилась на 14,68 п.п.
Причинами цього є зменшення питомої ваги власних та закріплених джерел доходів бюджетів місцевих громад та, насамперед, місцевих податків та зборів.
Поряд з цим, під час фінансової кризи використання ресурсів державного бюджету з метою фінансування потреб місцевих бюджетів необхідно суттєво обмежити.
Для вирішення зазначеної проблеми необхідно підвищити рівень фінансової самодостатності місцевих бюджетів за рахунок власних та закріплених джерел доходів. Практичними шляхами реалізації цього завдання можуть бути розширення повноважень місцевих громад стосовно запровадження нових місцевих податків і зборів та їх адміністрування, введення нових місцевих зборів за збирання та утилізацію сміття, запровадження обов’язкових внесків на охорону здоров’я, стимулювання та розширення повноважень місцевих громад стосовно запровадження нових місцевих податків
і зборів та їх адміністрування; стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу шляхом розробки і впровадження місцевих бюджетних програм їх підтримки.
Взагалі частка дотацій із загального фонду бюджету становить – 52,28%, а субвенцій – 47,72%, відповідно. Отже, дотації переважають. Проте, якщо проаналізувати обсяги надання дотацій і субвенцій з Державного бюджету за останні роки, то можна помітити, що обсяг субвенцій зростає вищими темпами.
Як відомо, обсяг дотацій вирівнювання визначається за формулою, а механізм надання субвенцій, на жаль, на сьогодні є досить непрозорим. Тобто, за межі формульних розрахунків виводяться значні обсяги фінансових ресурсів.
Обсяг дотацій вирівнювання, що надаватиметься із загального фонду державного бюджету місцевим бюджетам, у 2013 р. встановлений у сумі 55 695 424,6 тис.грн., що на 7,83 % більше порівняно за 2012 р. [8]. Зростання субвенцій на програми соціального захисту загального фонду проти поточного року становитиме 50 889 284,1 тис. грн., або 16,37%.
Тобто на плановий період тенденції збережуться: обсяги дотацій вирівнювання та субвенцій на програми соціального захисту неухильно зростають. Як наслідок, посилюється залежність фінансової бази місцевих бюджетів від вищих органів влади. На мій погляд, цю тенденцію потрібно змінювати, а фінансову автономію місцевих органів влади зміцнювати.
Висновки і пропозиції.
Міжбюджетні відносини є складною та багатофункціональною системою, від раціональної організації якої залежить досягнення ефективного і справедливого розподілу фінансових ресурсів у суспільстві. В основі міжбюджетних відносин лежить партнерство місцевого самоврядування та органів центральної влади. Місцеві бюджети виконують роль провідника державної бюджетної політики на місцях. За їх рахунок
здійснюється утримання установ соціально-культурного призначення та надання соціальної допомоги найбільш незахищеним верствам населення. Отже, коли видатки місцевого бюджету перевищують доходи, виникає потреба у міжбюджетних трансфертах. Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно та безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. З кожним роком в Україні обсяг міжбюджетних трансфертів зростає, що посилює залежність органів місцевого самоврядування від центральних органів влади.
Тому гостро постає питання про проведення реформи місцевого самоврядування, яка повинна забезпечити делегування повноважень із центру регіонам, проведення децентралізації, збільшення джерел власних фінансових надходжень місцевих бюджетів.
Список використаних джерел

1. Бондарук Т. Г. Місцеве самоврядування та його фінансове забезпечення в Україні [Текст] : монографія / Т. Г. Бондарук ; НАН України. Ін-тут екон. та прогнозув. — К. : [б. в.], 2009. — 608 с
2. Луніна І. О. Формування місцевих бюджетів на основі принципу еквівалентності: шлях до ефективної бюджетної системи України / І. О. Луніна
// Фінанси України [Текст]. — 2010. — № 9. — С. 10.
3. Регулювання міжбюджетних відносин: Україна і європейський досвід
[Текст] : монографія /за ред. В. Г. Бодрова. — К. : НАДУ, 2006. — 296 с.
4. Бюджетний кодекс України N 2456-17 від 08.07.2010. – Режим доступу http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2542-14 5. Швецов А.Н. Сучасні умови реформування міжбюджетних відносин //
Держава та регіони. Серія: Державне управління.- 2010.- №2.-С.23-24.
6. Селямон-Міхєєва К.Д. Міжбюджетні відносини, як фінансовий механізм держави / К.Д. Селямон-Міхєєва // Економіка. Фінанси. Право. – 2009. – № 3. —
С.32.
7. Бюджетний моніторинг: Аналіз виконання бюджету. – Режим доступу http://www.ibser.org.ua/UserFiles/File/Budget-
Monitor/KV_IV_2011_Monitoring_ukr.pdf
8. Офіційний сайт Державної казначейської служби України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://treasury.gov.ua/main/uk/publish/article/178789



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал