Студентських наукових праць




Сторінка10/43
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.26 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   43
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ
СТАНДАРТІВ ТА ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ


Анотація. У статті проаналізовано законодавчу базу і динаміку соціальних стандартів та гарантій в Україні за період 2001–2012 pp. Виявлено тенденції зміни мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, оцінено співвідношення між основними державними гарантіями та базовим соціальним стандартом. Окреслено можливі напрями вдосконалення системи державних соціальних гарантій та стандартів.
Annotation. In this article was analyzed the law base and the dynamic of social standards in the years 2001-2012. There were founded the tendencies of changes of minimal salaries and the living wage, valued the ratio between the major state guarantees and basic social standard. There were indicated possible ways of improving the social state guarantees and standards.
Ключові слова: прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, соціальні гарантії, соціальні стандарти, рівень життя, допомоги.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Система соціальних стандартів і гарантій є базовою складовою державної соціальної політики в контексті захисту як вразливих верств населення, так і працездатних. За допомогою перерозподільних механізмів держава надає допомогу тим, хто її потребує. Важливо визначити, наскільки така допомога відповідає потребам населення, чи достатньою мірою вона забезпечує задоволення потреб хоча б на мінімальному рівні. Необхідність такого дослідження і обумовлює актуальність теми статті.
Аналіз наукових публікацій з теми дослідження та виділення
невирішених проблем. Зазначену проблему досліджували відомі українські вчені у галузі соціальної політики Е.Лібанова, В.Толуб`як, В.Новіков,
О.Крентовська, А.Колот, Н.П.Баранова та інші, а також безпосередні розробники державної соціальної політики. Вони в різні періоди аналізували систему державних соціальних стандартів та гарантій відповідно до тенденцій рівня життя, бідності, зростання середнього класу, диференціації суспільства тощо. Однак за 2001–2012 роки в системі соціальних стандартів та гарантій відбулися значні зміни.

Мета статті. Метою статті є виявлення основних тенденцій розвитку системи державних соціальних стандартів і гарантій та співвідношень між ними. Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити низку завдань, основними з яких є: аналіз динаміки розмірів соціальних стандартів та гарантій за означений період; визначення співвідношень гарантій та стандартів; виявлення проблемних питань та пропозиції щодо шляхів їх вирішення.
Виклад основного матеріалу. Формування нової системи соціальних стандартів та гарантій, яка відповідала б вимогам демократичної держави із соціально орієнтованою ринковою економікою, розпочалось в Україні на початку 90–х років минулого сторіччя з набуттям незалежності. Перехід до ринкової економічної системи призвів до значного погіршення життєвого рівня переважної більшості громадян, позбавив їх хоча невисоких, проте гарантованих заробітків. Дедалі більша частина населення потребувала допомоги з боку держави. Тому необхідно було створити таку систему соціальної державної підтримки, яка давала б змогу мінімізувати вплив негативних наслідків перехідного періоду на широкі верстви населення та уникнути соціальних конфліктів.
З метою соціального захисту населення в 1991 році було прийнято Закон
України «Про мінімальний споживчий бюджет». Розмір прожиткового мінімуму формувався на основі системи споживчих кошиків. Після внесення змін та доповнень до цього Закону в умовах кризового стану економіки та спаду виробництва було запроваджено соціальний норматив – межа малозабезпеченості.
Вартісна величина межі малозабезпеченості затверджувалась відповідними нормативно-правовими актами з 1993 по 1999 роки. У липні 1999 року було прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум», який, відповідно до статті 46 Конституції України, дав визначення прожитковому мінімуму, заклав правову основу для його встановлення, затвердження, та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадянам на достатній життєвий рівень.[1]
У 2000 році, відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», закладено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів та нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами
України основних соціальних гарантій.
Нині в Україні сформована й застосовується система соціальних стандартів та гарантій, що складається з:
• базового соціального стандарту – прожиткового мінімуму;
• основних державних соціальних гарантій (мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат);
• інших державних соціальних гарантій, які встановлені законами України з метою надання соціальної підтримки населенню країни (стипендії учням
професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів,
індексація доходів населення тощо).[2]
Прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рівня життя в
Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм, встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, стипендій та
інших соціальних виплат, визначення права на призначення соціальної допомоги та державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров’я, освіти, соціального обслуговування та
інших, формування Державного бюджету України і місцевих бюджетів.
Розрахунок прожиткового мінімуму здійснюється відповідно до Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, затвердженої наказом
Мінпраці, Мінекономіки, Держкомстату від 17 травня 2000 року №109/95/157, виходячи із середніх цін, що склалися за відповідний місяць, з урахуванням прогнозних індексів споживчих цін. [3]
Вперше розміри прожиткового мінімуму було затверджено окремим
Законом України в кінці 2000 року, тому аналіз розмірів прожиткового мінімуму для зіставлення слід розпочати з 2001 року. Зміна величини прожиткового мінімуму протягом 2001 – 2012 років характеризується даними, що наведені у табл. 1.
Табл. 1
Прожитковий мінімум в Україні за 2001 – 2012 роки, грн.
Прожитковий мінімум в розрахунку на місяць
2001

2002

2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
на одну особу
311,3 342 342 362,2 423 463,8 518,5 607,5 638,5 843,2 914 1042 у
% до попереднього року
115,3 109,9 100,0 105,9 116,8 109,6 111,8 117,2 105,1 132,1 108,4 114,0 для дітей віком до
6 років
276,5 307 307 324,5 376 409,5 457,5 540,3 569,5 771 835 898,7 у
% до попереднього року
114,9 111,0 100,0 105,7 115,9 108,9 111,7 118,1 105,4 135,4 108,3 107,6 для дітей віком від
6 до 18 345,7 384 384 404,8 468 526 588 680,5 713,5 921,3 1000 1140,75 у
% до попереднього року
123,8 111,1 100,0 105,4 115,6 112,4 111,8 115,7 104,8 129,1 108,5 114,1 для працездатних осіб
331,1 365 365 386,7 453 495 553,8 649,5 681,5 888,3 963 1098,1 у
% до попереднього року
115,1 110,3 100,0 106,0 117,1 109,3 111,9 117,3 104,9 130,3 108,4 114,0
для осіб, які втратили працездатність
248,8 268 268 284,7 332 358,5 400,7 482,7 510,5 709,2 767 842,3 у
% до попереднього року
114,9 107,7 100,0 106,2 116,6 108,0 111,8 120,5 105,7 138,9 108,1 109,8

Джерело: за даними Міністерства соціальної політики
http://mlsp.kmu.gov.ua/control/uk/index


Аналіз динаміки прожиткового мінімуму показує, що впродовж 2001 –
2012 років прожитковий мінімум зростав для всіх соціальних і демографічних груп населення. Найбільший розмір прожиткового мінімуму встановлюється для дітей віком від 6 до 18 років, що перевищує середню величину прожиткового мінімуму на 9% – 13%; найменший розмір у осіб, які втратили працездатність (нижчий за середню величину на 19% – 25 відсотків). За цей період найбільшою мірою (в 3,1 рази) зріс прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, а найменшою (2,9 рази) – для дітей від 6 до 18 років.
Отже, держава більшою мірою стимулює підвищення гарантій для пенсіонерів.
Аналіз динаміки щорічних темпів зростання прожиткового мінімуму 2001
– 2005 років свідчить про поступові зміни на збільшення, без різких коливань.
Однак протягом 2006 – 2012 років відмічається стрибкоподібне зростання розмірів прожиткового мінімуму, при цьому складно знайти об’єктивне пояснення як для щорічних темпів зростання прожиткового мінімуму, так і стрімкого підвищення його у 2010 році.
Характерною ознакою у 2001–2012 роках є динамічне зниження співвідношення законодавчо встановленого та фактичного розміру прожиткового мінімуму. Очевидно, основна причина такої значної різниці між розмірами законодавчо встановленого та фактичного прожиткового мінімуму полягає у застосуванні різних методологічних підходів щодо їх визначення.
Важливе значення має співвідношення темпів зростання прожиткового мінімуму та індексу споживчих цін (табл. 2 ).
Табл. 2
Темпи зростання прожиткового мінімуму та індексу споживчих цін в Україні у
2001–2012 роках
Роки
Темпи зростання прожиткового мінімуму, у % до попереднього періоду
Індекс споживчих цін, %
2001 115,3 106,1 2002 109,9 99,4 2003 100,0 108,2 2004 105,9 112,3 2005 116,8 110,3 2006 109,6 111,6 2007 111,8 116,6 2008 117,2 122,3 2009 105,1 112,3

2010 132,1 109,1 2011 108,4 104,6 2012 114,0 99,7

Джерело: за даними Міністерства соціальної політики http://mlsp.kmu.gov.ua/control/uk/index
За період 2001–2012 рр. загальне зростання прожиткового мінімуму виявилось значно нижчим, ніж індексу споживчих цін і становило 236,6 % проти 252,6%. Отже, зростання вартості набору товарів та послуг, які входять до складу прожиткового мінімуму, відбувалось повільніше, ніж подорожчання товарів та послуг, що використовуються для розрахунку індексу споживчих цін.
Аналогічною була ситуація в період кризи (2008–2009 роки), коли відмічається перевищення індексу споживчих цін над зростанням прожиткового мінімуму.
Така ситуація негативно впливає на рівень життя населення, особливо це стосується малозабезпечених верств населення. Протягом 2001–2012 років це співвідношення змінилось на користь індексу споживчих цін, так як в 2010 році зростання розміру прожиткового мінімуму було найвищим за одинадцять останніх років і становило в середньому 132,1% , а індекс споживчих цін підвищився тільки на 109,1%.
Прожитковий мінімум використовується для обґрунтування визначення розмірів мінімальних державних гарантій. Щорічне збільшення прожиткового мінімуму вимагає підвищення розмірів основних та інших державних соціальних гарантій, а також доходів населення. Однак встановлення розмірів основних державних соціальних гарантій цілком залежить від фінансових можливостей державного бюджету, а також бюджетів Пенсійного фонду та місцевих бюджетів.
Прожитковий мінімум – це величина, яка показує кількість засобів необхідних людині для забезпечення нормального функціонування організму, задоволення основних соціальних і культурних потреб. Це означає, що заробітна плата працюючої людини не може бути нижчою, ніж прожитковий мінімум. Мінімальна заробітна плата виступає в якості основної державної соціальної гарантії для працюючого населення. Вона відображає мінімальну для даних економічних умов величину споживання і є базою для визначення розміру оплати праці найменш кваліфікованого працівника.[4]
Мінімальна заробітна плата в Україні впродовж 2001–2012 років постійно зростала. Вона збільшилась зі 118 гривень у 2001 році до 1134 гривень на кінець
2012 року, або в середньому в 9,6 разів. Однак законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати у 2001–2009 роках значно відставав від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, хоча і відбулося більш ніж двократне скорочення між ними. Співвідношення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму у 2001 році становило більш ніж 35%, у 2003 році –
51%, 2005 році – понад 66%, у 2007 році – майже 80% і тільки в кінці 2009 року
воно досягло 100 %, протягом наступних років воно становило 100 відсотків
(рис.1).
Досягнення мінімальною заробітною платою розміру прожиткового мінімуму позитивно вплинуло на рівень життя населення та зменшення ступеня диференціації доходів населення. Підтвердженням цьому стала стійка тенденція скорочення низькооплачуваних
і зростання частки середньо- та високооплачуваних працівників.
0 200 400 600 800 1000 1200
Прожитковий мінімум для працездатних осіб, грн.
Мінімальна заробітна плата, грн.
Джерело: за даними Міністерства соціальної політики
http://mlsp.kmu.gov.ua/control/uk/index


Рис 1.Співвідношення прожиткового мінімуму для працездатних осіб та мінімальної заробітної плати в Україні за 2001-2012 роки, грн.
Розмір мінімальної пенсії за віком збільшився з 58 гривень у 2001 році до
884 гривень на кінець 2012 року, або в середньому в 15 разів. Співвідношення мінімального розміру пенсії за віком та прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, поступово зростало. Якщо у 2001 році воно становило майже 34%, у 2003 році – 51% , то у 2005 році – вже досягло та протягом 2006–
2009 років підвищилось до 110%, а у наступні роки воно знову становило
100%(табл. 3).
Табл. 3
Динаміка мінімальної пенсії та прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність в Україні в 2001-2012 роках, грн.
Роки
Мінімальна пенсія
Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, грн.
Співвідношення,
%
Відхилення МЗП і ПМ
Грн.
%
2001 65 248,8 26,1 183,8 73,9 2002 84,9 268 31,6 183,1 68,4 2003 91,8 268 34,3 176,2 65,7

2004 163,4 284,7 57,4 121,7 42,6 2005 332 332 100 0
0 2006 358,5 358,5 100 0
0 2007 403,8 400,7 101 3,1
-1 2008 509,8 482,7 93,1
-37,7 6,9 2009 561,4 510,5 110 50,9
-10 2010 709,2 709,2 100 0
0 2011 800 800 100 0
0 2012 884 884 100 0
0

Джерело: за даними Міністерства соціальної політики http://mlsp.kmu.gov.ua/control/uk/index
Таким чином, встановлення мінімальної пенсії за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відбулось у 2005 році, раніше та більш стрімко, ніж досягнення мінімальною заробітною платою прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому її розмір перевищував розмір мінімальної заробітної плати, що становив тільки понад
66% прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Безумовно така ситуація для країни є невиправданою та економічно необґрунтованою, оскільки заробітна плата є первинним доходом і основним джерелом наповнення державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду та інших фондів соціального страхування.[5]
Нині в Україні діє розгалужена система державних соціальних допомог
(сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства тощо).
Розміри усіх видів соціальних допомог зростають. Вагомим додатком до сімейного бюджету та найбільш популярним сьогодні видом соціальної допомоги, що надається сім’ям з дітьми, стала одноразова допомога при народженні дитини, вона збільшилась зі 118 гривень у 2001 році до майже 8500 гривень у 2005 році. А у 2008 році розмір цієї допомоги було підвищено і диференційовано залежно від кількості дітей в сім’ї та встановлено 12240 гривень – на першу дитину, 25000 гривень – на другу дитину, 50000 гривень – на третю дитину. У 2011 році зазначена допомога зросла більш ніж удвічі і становила на першу дитину –30, на другу дитину 60, а на третю дитину – 120 прожиткових мінімумів для дітей віком до 6 років. Разом з одноразовою допомогою при народженні сім’ї отримують також допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, розмір якої розраховується на основі відповідного прожиткового мінімуму і надається залежно від сукупного доходу сім’ї. Однак розміри цієї допомоги є надто низькими та майже не впливають на доходи сім’ї.
Збільшення (близько у 40 разів) протягом 2001–2012 років допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, та встановлення її на рівні двох прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку значно вплинуло на
доходи домогосподарств з дітьми. Її частка в сукупному доході домогосподарств – отримувачів є високою і становить 17%.
Для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям використовують рівень забезпечення прожиткового мінімуму, що кожного року збільшується з урахуванням можливостей держави. Але категорія
«рівень забезпечення прожиткового мінімуму» не передбачена системою державних соціальний стандартів та гарантій, і є значно нижчою за відповідний прожитковий мінімум та пояснюється браком коштів у бюджеті.[6]
Висновки і пропозиції. Результати проведеного дослідження свідчать, що основні державні соціальні стандарти та гарантії істотно впливають на доходи населення. Щорічне їх зростання зумовлює підвищення доходів населення.
Проте досить тривалий час знадобився для скорочення розриву між мінімальною заробітною платою, мінімальною пенсією та відповідним розміром прожиткового мінімуму. Однак ще і досі не всі основні державні соціальні гарантії досягли прожиткового мінімуму. До того ж наближення основних державних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії) до відповідного прожиткового мінімуму відбувалося в умовах заниження розміру останнього. Основні причини такого заниження пов’язані з проблемами у формуванні та встановленні прожиткового мінімуму.
Постійне перевищення протягом останніх 6 років фактичного прожиткового мінімуму над законодавчо затвердженим свідчить про застосування різних методик для їх визначення. Нині для визначення прожиткового мінімуму використовують нормативний метод, що вважається досить складним та застарілим і безумовно потребує осучаснення.
До складу споживчого кошика при визначенні вартісної величини прожиткового мінімуму слід додати витрати на оплату податку на доходи фізичних осіб, купівлю або оренду житла, на оплату платних послуг охорони здоров'я, освіти, утримання дітей у дошкільних закладах. Відновлення відтворювальної функції оплати праці потребує при визначенні натуральної величини споживчого кошика збільшити у його структурі питому вагу продуктів харчування.
Досягнення мінімальною заробітною платою розміру прожиткового мінімуму позитивно вплинуло на рівень життя населення та зменшення ступеня диференціації доходів населення. Підтвердженням цьому стала стійка тенденція скорочення низькооплачуваних
і зростання частки середньо- та високооплачуваних працівників.
Список використаних джерел

1. Конституція України.
2. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2070 – III.

3. Суховий Д. І. Методологічні проблеми формування системи державних соціальних гарантій / Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу
№ 2(14)2011. – C.101-106.
4. Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966 – XIV.ISSN 2072–9480.
5. Толуб`як В. Соціальні стандарти та гарантії в сфері пенсійного забезпечення / Збірник наукових праць «Ефективність державного управління».
– 2010. – Вип. 22. – С.307-314.
6.
Баранова Н.П. Соціальні стандарти і гарантії в сфері соціальної політики
[Електронний ресурс] / Н.П. Баранова, Т.В. Новікова. – 2010. – Режим доступу http://www.cpsr.org.ua.
УДК 336.221.26 Толокова В. В., гр. 52 фінансовий факультет ОНЕУ
Науковий керівник к. е. н, професор Хомутенко В. П.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПОДАТКОВОГО
ТЯГАРЯ ТА МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЙОГО ОЦІНКИ


Анотація. У статті дано визначення поняттю «податкова політика».
Визначені основні напрями податкової політики України на даному етапі.
Досліджені основі напрями тлумачення поняття «податкове навантаження».
Надано перелік існуючих тлумачень податкового тягаря з досліджень науковців.
Досліджені основні методичні підходи щодо оцінки рівня податкового навантаження на підприємство.
Annotation.
The article defines the concept of "tax policy." The basic directions of tax policy of Ukraine at this stage. The paper on trends of interpretation of "tax burden." Contains a list of existing interpretations of the tax burden from the investigations. The basic methodological approaches to the assessment of the tax burden on business.
Ключові слова: податкова політика, податкове навантаження, оптимальний рівень податкового навантаження, методичні підходи до розрахунку рівня податкового навантаження.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Ефективна податкова політика у країні є, насамперед, визначальним фактором економічного росту, покращання інвестиційного клімату та зростання добробуту громадян, а важливою її характеристикою - є рівень податкового навантаження на економіку. Складність вирішення проблеми полягає в тому, що в фінансовій науці на сьогоднішній день не існує загальноприйнятого визначення поняття

«податкове навантаження» а також загальноприйнятої методики його обчислення його рівня.
Аналіз наукових публікацій з теми дослідження та виділення
невирішених проблем. Проблематиці податкового навантаження присвятили свої праці такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як Л. Кизилова, Ю. Іванов,А.
Іванченко, О. Ковалюк, В. Корнус, І. Майбуров, Д. Мельник, В. Опарін, А.
Соколовська, В. Вишневський, Т. Чернякова, О. Шарікова та ін. Більшість з них наголошують на важливості саме кількісного визначення податкового навантаження на економіку країни в цілому.
Окрему групу становлять роботи, в яких досліджуються методики розрахунку показника податкового тягаря. До них, насамперед, необхідно віднести дослідження Лайко П., Поддєрьогіна А., Жарко Р., Медведєва А.,
Литвина М., Кудріної О., Квасова В., Корнуса В., Пономарьова О., Шайди О.,
Юткіної Т. та ін., в яких пропонуються різні методики оцінки впливу податкового навантаження на ефективність господарської діяльності підприємства.
Мета статті. Визначити соціально-економічну сутність поняття
«податкове навантаження», розглянути деякі з існуючих методичних підходів до оцінки податкового навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності.
Виклад основного матеріалу. Створення ефективної податкової політики
є однією з найбільш ефективніших форм управління ринковою економікою, бо саме податки є основним джерелом доходів держави і виступають важливим економічним інструментом стимулювання та регулювання виробництва, забезпечення соціальних гарантій, стимулюють ділову активність.
Основи податкової політики України були закладені Постановами
Верховної Ради України від 13 грудня 1995 року № 466/95-ВР “Про основні положення податкової політики та податкову реформу в Україні” та від 4 грудня
1996 року № 561/96-ВР “Про основні положення податкової політики в
Україні”, а також Указом Президента України від 31 липня 1996 року №621/96
“Про заходи по реформуванню податкової політики”. Цими документами було визначено основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування в Україні, які в подальшому знайшли відображення та розвиток в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до
Закону України “Про систему оподаткування”.
Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків, зокрема, з формування державних доходів за рахунок постійних і тимчасових джерел, визначення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг, механізму зарахування. Держава, формуючи свою податкову політику шляхом збільшення або скорочення обсягів податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, впровадження податкових пільг, сприяє зростанню або спаду виробництва,
забезпечення сталого розвитку території, що призводить до створення робочих місць та умов для розвитку пріоритетних галузей економіки. [7, с.2]
Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження на платника податків.
В основу податкової політики, що проводиться в Україні на даному етапі, покладено на підвищення ролі ринку, поліпшення умов нагромадження капіталу в підприємницькій сфері, а також сприяння розвитку інноваційної діяльності підприємств. Такий напрямок податкової політики передбачає лібералізацію податкового законодавства, зниження податкових ставок і впровадження податкових пільг, що у підсумку повинно сприяти зменшенню податкового тягаря як на юридичних так і на фізичних осіб.
Поняття «податкове навантаження», «податковий тиск», або «податковий тягар» у фінансовій науці започатковані А. Смітом, І. Юсті, П. Леруа-Бальє, Р.
Стурмом, П. Біфельдом, Л. Гоком та іншими вченими, які ще у ХVІІІ ст. зробили спробу визначити ту частину вільного доходу, яка могла бути спрямована на задоволення державних витрат без шкоди для економіки.
Згрупувати результати їхніх досліджень можна за такими напрямками:
1. Статистичний. Досліджуючи питання оптимальності податкового навантаження, вчені встановили такі факти, які мають важливе значення і сьогодні:
- між рівнем податкового навантаження та рівнем економічного розвитку країни існує причинно-наслідковий зв'язок;
- загальний рівень оподаткування залежить від рівня добробуту населення;
- загальний рівень оподаткування та його порогові значення залежать від характеру та обсягів видатків бюджету;
- загальний рівень оподаткування є неоднаковим для різних суб'єктів, відносно до яких він обчислюється (підприємство, населення, економіка загалом, галузь господарювання тощо).
2. Емпіричний. Прихильниками цього напряму були І. Юсті, П. Леруа-
Болье та
ін.
Їхні дослідження характеризувалися відірваністю оптимальнихрівнівоподаткуваннявіддинамічностіекономіки,обсягіввидатківбюд жетів, рівня розвитку економіки та інших чинників.
3.
Аналітичний.
Засновником цього напряму був професор
Каліфорнійського університету А. Лаффер. Він вперше дослідив зв'язок між рівнем податкового навантаження і надходженнями до бюджету, а також обґрунтував положення про те, що збільшення податкового навантаження до певної межі веде до зростання податкових надходжень, а за її межею призводить до протилежних наслідків [6].
Ці дослідження зробили вагомий внесок у фіскальну науку, проте поняття
«податкове навантаження» до тепер залишається дискусійним (табл. 1).

Як показують дослідження, трактування поняття податкове навантаження
є різними залежно від формації його розгляду, однак, це не дає підстав стверджувати, що вони відрізняються за економічним змістом.
Питання стосовно оптимального рівня податкового тягаря донині лишається дискусійним. Науковці прагнуть надати оптимальне визначення податкового навантаження та винайти нові методичні підходи до розрахунку для цього показника, які б належною мірою враховували базу оподаткування та розміри податкових виплат.
Табл. 1.
Поняття «Податкове навантаження»
П.І.Б. дослідника
Економічний зміст поняття
Кудріна
О.Ю.
[2]
Комплексна характеристика, яка окрім співвідношення нарахованих податків
і доходів підприємства, характеризує кількість податків та інших обов’язкових платежів, структуру податків та механізм їх сплати
Колісніченко
П.Т. [3, c.271]
Частина підприємницького доходу, яка безповоротно вилучається державою через систему податків і зборів
Барулін С.В. [1, с.108]
Визначає податкове навантаження як фінансове покриття, яке характеризує у відносній формі ту частину вартості виробленого суспільного продукту, що розподіляється і перерозподіляється в дохід держави опосередковано через механізм оподаткування.
Соколовська
А.М.[3, c.271]
Ефекти впливу податків на економіку в цілому та на окремих їх показників, пов’язані з економічними обмеженнями, що виникають у результаті сплати податків і від зволікання коштів від інших можливих напрямків їх використання
Фрадинський О.
[9, с.80]
Податковий тягар − це узагальнений показник, який характеризує величину податкових вилучень на макрорівні (держави) або мікрорівні (господарюючого суб’єкта).
І.А. Майбуров
[4, с.334].
Податкове навантаження – це міра, ступінь, рівень економічних обмежень, що виникають внаслідок відрахування грошових засобів на сплату податків, відволікання їх від інших можливих напрямків використання.

Кушнірчук Ю.М
[5]
Податкове навантаження є важливим фіскальним показником, що характеризує сукупний вплив на економіку країни загалом чи на окремих суб’єктів господарювання, тобто фактично
є показником ефективності бюджетно-податкової політики.
Джерело: [1, 2, 3, 4, 5,9,]
Увагу до цієї проблеми можна побачити в роботах В. Вишневського, Г.
Гендлера, О. Годованця, Л. Кизилової, К. Маркса, А. Скрипника, А. Сміта, А.
Соколовської, М. Стецишина, В. Петті, О. Фрадинського, Н. Фролової, та ін.
Але велика кількість параметрів, що корелюють між собою, нестабільне економічне становище держави, відхід підприємств до тіньового сектору та, як результат, зменшення зацікавленості у визначенні впливу податків на витрати суб’єктів господарювання, стають на шляху визначення найбільш правильного розрахунку розміру податкового тягаря. Опираючись на дослідження вчених, даний показник можна визначити лише емпіричним шляхом на основі розрахунково-аналітичних балансів (матеріальних, фінансових, трудових), міжгалузевого балансу виробництва і розподілу продукції і нормативів усіх статей державних витрат і державного боргу, встановлених на той чи інший період з урахуванням факторів, що визначають потенціал оподаткування за певних історичних умов.
Рівень податкового навантаження, що передбачає вилучення частини доходів економічних суб’єктів і не перешкоджає їхньому ефективному
індивідуальному розвитку, а та є достатнім для втручання держави в економічні процеси, необхідні для підвищення ефективності національної економіки в цілому називають оптимальним рівнем податкового навантаження. [2]
В Україні показник рівня податкового навантаження в першу чергу є одним із основних критеріїв при оцінці діяльності підприємства представниками ДПС як на етапі формування плану перевірок, так і під час прийому звітності. З введенням в дію Податкового кодексу виникла необхідність пристосування методики обчислення податкового навантаження до умов нового податкового законодавства. Методика обчислення податкового навантаження доведена «Методичними рекомендаціями щодо складання плану- графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання» затверджених наказом ДПА України від 01.04.11 №190.
Згідно цього документу, термін «податкове навантаження» був змінений на
«податкову віддачу»,хоча при цьому зміст поняття не змінився. Розрахунок рівня податкового навантаження згідно Методичним рекомендаціям щодо складання плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання, затверджених наказом ДПАУ від 01.04.11 №190.
Відбуваються на основі визначення двох видів податкових платежів: податку з прибутку та податку на додану вартість. Податкове навантаження з податку на
прибуток та податку на додану вартість визначається податковими органами для конкретного підприємства на підставі інформації, зазначеної в Декларації з податку на прибуток та податку на додану вартість відповідно.
У свою чергу, Світовий Банк спільно із всесвітньо відомою аудиторською та консалтинговою компанією Price Water house Coopers розробив одну з найбільш прогресивних методологій підрахунку податкового навантаження на сьогоднішній день. За даною методикою оцінювання податкового навантаження здійснюється за наступними показниками:
1) кількість податкових платежів;
2) час, необхідний для розрахунку та сплати податків;
3) загальна (сумарна) ставка оподаткування.[5, с.2]
Крім затвердженої методики визначення податкового навантаження,
існують інші методики, запропоновані такими вченими як Лайко
П.,Соколовська А.М., Поддєрьогіна А., Жарко Р., Медведєва А., Литвина М.,
Кудріної О., Квасова В., Корнуса В., Пономарьова О., Шайди О., Юткіної Т, Г.
Девлікамова.
На мою думку слід приділити увагу дослідженням таких вчених як
Барулін С.В., Орлова В.М., Шайди О. та Кудріної А.Ю.Соколовської А.М. та
Кірової Е.А. Розглянемо запропоновані ними методики.
Рівень податкового навантаження як відношення податкових платежів підприємства до таких величин як прибуток, собівартість продукції, виручка від реалізації продукції, витрати підприємства, пропонує визначити Кудріна О.Ю.
Автор пропонує розраховувати
інтегрований показник податкового навантаження, на основі таких показників:
Pint=
Pi
n
де Pint - інтегрований показник податкового навантаження;
Рі – показник податкового навантаження і-го виду; n – кількість розрахованих показників податкового навантаження .[3]
На думку О.Є. Шайди, під час здійснення розрахунків показника сукупної податкової ставки, крім фактично сплачених коштів, потрібно враховувати і недоїмки із цього виду податку (заборгованість підприємств і організацій- платників податків).
Т = (ΣВі х (Аі + Nі)) / Ні [5] де п – кількість видів податків;
Ні – база для нарахування і-го виду податку;
Bі – частка і-го виду податку в сумарному обсязі податкових надходжень;
Аі – обсяг і-го податку;
Ni – недоїмка по і-му виду податку.
З причини досить високого рівня заборгованості підприємств по податках та зборах, автор визначає даний розрахунок як необхідність коректної оцінки податкового навантаження на підприємства.

Проте даний показник має суттєвий недолік, а саме: він придатний для використання стосовно тих податків, для яких базою нарахування є деякий фінансовий показник (податок на прибуток, ПДВ,тощо). Обчислення даного показника для інших податків (податок з власників транспортних засобів та
інших самохідних машин і механізмів, податок на землю тощо), які не відповідають наведеним вимогам, є сумнівним.
Розрахунок податкового навантаження на доходи населення запропонував
С.В. Барулін:
ПН=
%
100
*
)
*
(
ГДН
Кч
ННП
НПП
де НПП – нараховані прямі податки з фізичних осіб;
ННП – нараховані непрямі податки;
Кч – коефіцієнт частини непрямих податків, які сплачуються населенням;
ГДН – грошові доходи населення. [1, с.109]
Однак, необхідно зауважити, що запропонована формула розрахунку не враховує того, що чисельник містить тільки суму податків на доходи фізичних осіб і опускає податки на майно (на землю та з власників транспортних засобів), суму зборів у соціальні та пенсійний фонди; у свою чергу знаменник не враховує доходи населення, одержані від продажу або володіння нерухомим чи рухомим майном та не грошові доходи (наприклад, доходи від володіння цінними паперами, доходи у вигляді приросту вартості об’єктів власності тощо).
Методика запропонована Соколовською А.М. дозволяє визначати податкове навантаження як функцію виробництва. Ця функція, залежно від коливань витрат на матеріальні ресурси, оплату праці або амортизацію може змінюватися. Таким чином, розрахунок податкового навантаження буде проводитись таким чином:
ПН = А + (ОП +ЄСП) + ПДВ + П, де
А – сума амортизації;
ОП – оплата праці;
ЄСП – єдиний соціальний податок;
ПДВ - податок на додану вартість;
П – прибуток.[9, с.9].
Дослідник Орлова В.М. пропонує розраховувати рівень податкового навантаження як відношення сум нарахованих податкових платежів і платежів у позабюджетні фонди до суми джерел коштів для сплати податків.
ПН = (Σ(ПП + СП) /Σ ДК) x100%, де
Σ (ПП + СП) – сума нарахованих податкових платежів і платежів у позабюджетні фонди;
Σ ДК - сума джерел коштів для сплати податків. [8, с.26]

Запропонована методика дозволяє розраховувати податкове навантаження по групах податків у співвідношенні з відповідним джерелом сплати, при цьому загальним показником для податків є податок на додану вартість. Слід зазначити, що у розрахунок суми податкових платежів включаються всі податки, що сплачують підприємства, з урахуванням податку на доходи фізичних осіб.
Оригінальний підхід до розрахунку рівня податкового навантаження запропонувала Е.А.Кірова. Автор пропонує відрізняти абсолютне та відносне навантаження. Абсолютне податкове навантаження - це податки і страхові внески, що підлягають перерахуванню до бюджету і до позабюджетних фондів, тобто абсолютна величина податкових зобов'язань господарюючих суб'єктів. У цей показник включаються фактично внесені до бюджету податкові платежі і перераховані до позабюджетних фондів обов'язкові страхові внески, а також недоїмку за даними платежами. У розрахунок абсолютного податкового навантаження не включається податок на прибуток і витрати на оплату праці, призначений для перерахування до Пенсійного фонду, оскільки платниками цих податків є фізичні особи, а підприємства лише перераховують дані платежі до бюджету. Страхові внески до позабюджетних фондів, що сплачуються суб'єктами підприємництва, є обов'язковими платежами, мають податковий характер і тому враховуються при численні податкового тягаря. Е.А. Кірова вважає, що непрямі податки підвищують податкове навантаження на підприємства, а реальним їх носієм є кінцевий споживач вироблюваної продукції. Сплата підприємствами непрямих податків приводить до збільшенню ціни продукції і скороченню попиту, відверненню оборотних коштів підприємства. Проте абсолютне податкове навантаження не відображає напруженість податкових зобов'язань, тому Е.А. Кирова пропонує використовувати показник відносного податкового навантаження - відношення абсолютного податкового навантаження до знов створеної вартості, тобто доля податків і страхових внесків, включаючи недоїмку, в знов створеній вартості.[7]
Таким чином, розрахунок податкового навантаження буде відбуватися таким чином:
%
100
*
%
100
*
ПП
П
ЗСВ
ОП
СВ
ПП
ЗСВ
СВ
ПП
ПН
, де
ПН - податкове навантаження;
ПП - податкові платежі;
СВ - соціальні відрахування;
ЗСВ - знов створена вартість;
ОП- оплата праці;
П - прибуток підприємства;
ПП- податкові платежі.

Перевагою даної методики полягають в тому, що вона дозволяє порівнювати податкове навантаження на конкретні підприємства, а також на
індивідуальних підприємців, незалежно від їх галузевої приналежності.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал