Студентське наукове товариство




Сторінка1/8
Дата конвертації11.05.2017
Розмір0.98 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

1
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
СТУДЕНТСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО
НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ ДОРОБКИ
СТУДЕНТІВ-ДОСЛІДНИКІВ
ЖИТОМИР-2001

2
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
СТУДЕНТСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО
До 25- річчя факультету підготовки вчителів початкових класів
Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка


НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ ДОРОБКИ
СТУДЕНТІВ-ДОСЛІДНИКІВ
ЖИТОМИР-2001

3
УДК 378.937
Друкується за рішенням вченої ради Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка, протокол № 12 від 29 червня
2001 року.
РЕЦЕНЗЕНТИ: зав. кафедрою педагогіки ЖДПУ імені Івана Франка, доктор педагогічних наук, професор Дубасенюк О.А. зав. кафедрою педагогіки та психології Житомирського ОІППО
Заброцький М.М.
Науково-педагогічні доробки студентів-дослідників:
Збірник студентських наукових робіт/ за ред. Сидорчук Н.Г. – Житомир: Поліграфічний центр ЖДПУ. – 82 с.
У збірнику представлено результати педагогічного пошуку студентів П курсу факультету підготовки вчителів початкових класів як результат їх дослідницької діяльності у межах роботи проблемної групи, яка протягом
2000/2001 навчального року працювала над вивченням проблеми
―Громадянське становлення вчителя початкової школи‖, а також студентські роботи, які виконувалися як індивідуальні завдання на семінарських та лабораторних заняттях курсу ―педагогіка‖ і відображають актуальні проблеми навчання та виховання підростаючого покоління, оновлення системи освіти.

4
ВСТУП
Утворення незалежної української держави зумовило необхідність реформування системи освіти. Основні шляхи оновлення освіти у переддень нового тисячоліття визначені положеннями Закону України ―Про освіту‖,
Концепції педагогічної освіти, цільової комплексної програми ―Вчитель‖ і передбачають:

відтворення інтелектуального потенціалу народу ;

забезпечення можливості до інтеграції в суспільство;

професійну адаптацію фахівця в умовах трансформації суспільного устрою;

формування його професійної мобільності та конкурентоспроможності.
Успішне розв`язання цих завдань вимагає від особистості вибору стратегії неперервної освіти протягом всього життя на основі саморозвитку, самовдосконалення, самоосвіти.
Одним із шляхів формування творчої індивідуальності майбутнього вчителя є залучення студентів педагогічних навчальних закладів до науково- дослідної роботи.
Наукові дослідження – це джерело педагогічного пошуку, що сприяє збагаченню теорії та практики педагогіки і забезпечує глибоке розуміння суті педагогічних явищ, інноваційне розв`язання неординарних педагогічних завдань.
За навчальними планами і програмами психолого-педагогічних та фахових дисциплін кожен студент має опанувати як теоретичними знаннями, так і набути уявлення про шляхи, якими ці знання були набуті, тобто засвоїти процес наукового пізнання. Під таким кутом зору повинні проводитися лекційні, семінарські та практичні заняття. Це дає можливість запобігти догматичному накопиченню інформації у процесі навчання й сприяти формуванню творчого наукового мислення студентів.
На факультеті підготовки вчителів початкових класів Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка під час вивчення предметів педагогічного циклу студенти активно залучаються до наукової роботи.
Залучення майбутніх учителів до наукової роботи здійснюється на основі впровадження технологічного підходу, що дає можливість реалізувати дослідницьку діяльність студентів на трьох рівнях: адаптивному, активного формування, трансформування.
Етап становлення, адаптивний, реалізується на першому курсі і передбачає ознайомлення студентів з особливостями та основними проблемами студентської наукової роботи, з окремими прийомами, методами, видами наукового дослідження, основними поняттями наукового апарату (проблема, тема, предмет дослідження тощо), правилами добору необхідної інформації та підготовки доповідей, рефератів, рецензій тощо. Поступово студенти включаються у самостійну дослідницьку роботу, що активізує різнобічні форми наукового пошуку, серед яких найбільш поширеною є опрацювання літератури

5 констатуючого характеру (робота з каталогом та картотекою, складання планів, програм дослідження, добір матеріалу за певною темою, аналіз статей тощо).
Написання рефератів не лише сприяє розвитку навичок самостійної роботи як основного засобу наукового пошуку майбутніх учителів, а також стає першим кроком до її реалізації на старших курсах, зокрема дає можливість підготувати матеріал для написання курсової та дипломної робіт.
На етапі активного формування (П курс), коли в основному закінчується період адаптації до вузівської системи навчання, студенти повніше ознайомлюються з фаховими напрямами роботи кафедри педагогіки, беруть участь у гуртках наукової творчості студентської молоді, проблемних групах, за допомогою викладача обирають галузь наукового дослідження, а також, що особливо відповідально, конкретну тему для самостійної пошукової роботи. Її завершенням є підготовка наукової статті, реферату, виступи на засіданнях секцій наукового студентського товариства.
На етапі трансформування (Ш – У курси) наукові знання студентів значно поглиблюються. Проходження безвідривної педагогічної практики на третьому курсі та її результати, відображені у письмовому звіті про неї, дають можливість порівняти теоретичні положення (відомі з лекційних курсів, семінарських і практичних занять, попередньої самостійної наукової роботи) і реальний навчально-виховний процес, проаналізувати діяльність учителя і учнів. Цей матеріал стає основою проведення констатуючого експерименту з наступним співставленням його результатів і формулюванням висновків.
Основною формою звіту на третьому курсі є написання курсових робіт з психолого-педагогічних дисциплін. Вони, як правило, носять реферативний
(теоретичний) характер. Утім в окремих випадках зміст курсової роботи може включати й елементи власних педагогічних спостережень.
На четвертому курсі рівень підготовленості студентів дає можливість проводити досить вагомі самостійні дослідження. Сприятливі умови для цього створює активна педагогічна практика. Перед її початком студентам рекомендується продумати зміст експериментального дослідження, визначити його мету і методику, окреслити етапи пошукової роботи, розрахованої на незначну кількість учнів певної вікової групи початкових класів та обмежений час експериментальної роботи ( два-три місяці).
Провідним видом наукової творчості на четвертому курсі є написання курсової роботи з фахових дисциплін, які, як самостійна дослідна робота, узагальнюють досвід науково-пізнавальної діяльності студентів, поглиблюють і закріплюють набуті знання та уміння.
На п`ятому курсі, який наближує студентів до кваліфікаційної межі професійної підготовки, вони мають можливість виконувати і захищати на державному екзамені з педагогіки та фахових методик дипломну роботу, що є підсумком всієї науково-дослідної роботи. Вона має бути глибоким і повним самостійним дослідженням, яке відповідає вимогам до таких науково- методичних праць. Стає зрозумілим необхідність вибору теми наукового дослідження, результатом якого є дипломна робота, вже на адаптивному етапі, бо воно потребує тривалої роботи, проведення експериментальної перевірки

6 висунених теоретичних положень у період проходження педагогічної практики в школі. Дотримання цих умов забезпечує розв`язання поставлених дослідницьких завдань.
Дипломна робота досить часто настільки захоплює студентів, що стає пріоритетним напрямом їх професійних інтересів і після закінчення вузу. Саме у цій галузі майбутні вчителі досягають найбільш вагомих результатів діяльності освітянина.
Серед різних форм наукової творчості студентів як одну з найважливіших можна назвати роботу в наукових гуртках. Науковий гурток являє собою добровільну організацію студентів, робота якої спрямована на формування у майбутніх спеціалістів інтересу до наукової роботи, прищеплення відповідних умінь та навичок в дослідницькій творчій праці. Науковий гурток дозволяє залучити до активної творчої роботи велику кількість студентів, об‘єднаних
єдиною метою та єдиним інтересом. Досвід діяльності кращих студентських гуртків університету дає можливість стверджувати, що зацікавленість, послідовність у вирішенні поставлених завдань з актуальної тематики дозволяє
їх учасникам досягти значних творчих успіхів. В свою чергу керівництво науковим гуртком дає викладачеві можливість виявити і розвивати здібності студентів.
В плані формування якостей педагога-дослідника науковий гурток реалізує такі потенційні можливості:
1. Основна діяльність наукового студентського гуртка проявляється в самостійному пошукові студента. І це принципово важливо, бо наукова робота, на основі якої діє дослідницький гурток, стимулює самостійне засвоєння і критичну переробку знань, придбання власного досвіду дослідницької роботи.
2. В наукову творчість студент включається на основі певною мірою вираженого пізнавального інтересу у відповідності зі своїми індивідуальними можливостями. Так як він займається тією діяльністю, яка йому цікава, то, як правило, досягає позитивних результатів.
3. Правильно організована діяльність гуртка дає його членам постійну можливість офіційно стверджуватися в позиції дослідника в ході виступів на засіданні гуртка. Це сприяє подальшому розвитку дослідницької активності кожного студента.
4. На гурток слід дивитися як на колектив, що впливає на формування особистості дослідника. Активність роботи в колективі значно вища, ніж в ході самостійній роботі. Збільшується м‘язова і психічна енергія студента, він стає сильнішим, краще запам‘ятовує.
5. Гурток – база виникнення колективних дослідницьких інтересів. Тоді, в разі зіткнення проблем, над якими працюють гуртківці, виникає неофіційне змагання сильних студентів між собою, активних дослідників з пасивними. Під впливом активних членів гуртка усвідомлюють і формують пізнавальні
інтереси всі його учасники, тобто загальні колективні інтереси стимулюють
індивідуальні.

7
Науковий студентський гурток є надзвичайно важливим фактором формування якостей дослідника: організованості, конкретності та охайності, вміння планувати свою роботу тощо.
Такий підхід до організації наукової роботи студентів реалізується і у роботі проблемних груп, лише з тією різницею, що проблематика, за якою вони працюють є єдиною для всіх студентів.
У представленому збірнику подані наукові статті студентів другого курсу факультету підготовки вчителів початкових класів Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка як результат їх наукового пошуку на етапі активного формування науково-дослідних умінь у межах роботи проблемної групи, яка протягом 2000/2001 навчального року вивчала проблему (працювала над проблемою) ―Громадянське становлення вчителя початкової школи‖. Разом з тим у збірник включені студентські роботи, які виконувалися, як індивідуальні завдання та були представлені у різних формах на семінарських та лабораторних заняттях з курсу ―Педагогіка‖ і відображають актуальні проблеми навчання та виховання підростаючого покоління, оновлення системи освіти.

8
Сучасні тенденції становлення та розвитку проблеми громадянського
виховання особистості
Сидорчук Н.Г.
кандидат педагогічних наук, ст. викладач кафедри педагогіки
Розбудова Української держави ставить на порядок денний надзвичайно важливе й невідкладне завдання – виховання справжнього громадянина й патріота рідної землі. Особливо це стосується підростаючого покоління, якому в недалекому майбутньому відстоювати та примножувати здобутки нашої незалежності.
Відтак актуальним є наукове розроблення і практичне забезпечення, по суті, нової системи громадянського виховання, мета якого – сформувати в учнів комплекс громадянських якостей, глибоке розуміння ними належності до українського народу, своєї Батьківщини – України, внутрішню потребу й готовність відстоювати та захищати її інтереси, реалізувати свій особистісний потенціал на благо зміцнення Української держави.
На всіх етапах становлення буття українського народу високо цінувалися громадянський дух наших співвітчизників, їх невгасиме прагнення жити вільно та незалежно. Проте протягом свого історичного розвитку Україна більше часу була поневолена сусідами, ніж вільною, а тому громадянство не набуло належного розвитку.
Із проголошенням самостійності і незалежності Україна стала на шлях розбудови громадянського суспільства, кожен член якого має одержати вільний розвиток особистості. З одного боку, молода держава повинна створити всі умови для виховання свідомих громадян, а, з іншого, заможну, духовну й матеріально багату, процвітаючу Українську державу збудують лише її палкі патріоти, об`єднані національною ідеєю – ідеєю незалежності й державності.
З огляду на важливість проблеми науковцями і педагогами-практиками розробляються концептуальні та прикладні засади громадянського виховання, визначається його суть, цілі і завдання, обґрунтовуються принципи, засоби та методи формування у дітей, підлітків, молоді високих громадянських якостей.
Теоретичною і методологічною основою реалізації визначених завдань став прийнятий в Українській державі ряд документів, серед яких Конституція
України, закони ―Про освіту‖, ―Про громадянство України‖, Державна національна програма
―Освіта‖(Україна
ХХІ століття),
Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.
Аналіз наукових праць О.Вишневського, П.Ігнатенка, Н.Кесаревої,
Л.Крицької, В.Поплужного дають підстави зробити висновок про те, що громадянське виховання на сучасному етапі розвитку педагогічної науки розглядають у широкому та вузькому тлумаченні.
У широкому розумінні громадянське виховання – всеохоплюючий
феномен, який репрезентує всі бажані якості громадянина – моральність,

9 патріотизм, демократизм, родинність, правосвідомість тощо. К.Д.Ушинський назвав би його ―українським вихованням‖.
Виховання свідомого громадянина за таких умов означає сформувати у учня комплекс особистісних якостей та рис характеру, що є основою специфічного способу мислення та спонукальною силою повсякденних дій, вчинків, поведінки.
Це - патріотична свідомість, громадянська відповідальність і мужність, суспільна ініціативність й активність, готовність трудиться для розвитку
Батьківщини, захищати її, підносити міжнародний авторитет.
Це – повага до Конституції, законів Української держави, прийнятих у ній правових норм, сформована потреба в їх дотриманні, висока правосвідомість.
Це – досконале знання державної мови, постійна турбота про піднесення її престижу й функціонування в усіх сферах суспільного життя й побуту.
Це – повага до батьків, свого родоводу, до традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника, спадкоємця й наступника.
Це – дисциплінованість, працьовитість, завзятість, творчість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію.
Це – фізична досконалість, моральна чистота, висока художньо-естетична вихованість.
Це – гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв
інших народностей, що населяють Україну, висока культура міжнаціонального спілкування.
У вузькому – громадянське виховання – формування громадянськості як
інтегративною якості особистості, яка дає можливість людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною.
До основних елементів громадянськості належать моральна й правова культура, яка виражається в почутті власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, в повазі й довірі до інших громадян і до державної влади, здатної виконувати свої обов`язки, в гармонійному поєднанні патріотичних, національних та інтернаціональних почуттів.
Наявність двох різнопланових підходів до тлумачення поняття
―громадянське виховання‖ має свої об`єктивні причини. Очевидно, що в основі наших суспільних процесів сьогодні лежать дві головні ідеї: ідея української державності (національна ідея) – з одного боку, та побудова громадянського суспільства (ідея демократії) – з іншого. Певною мірою це незалежні одна від одної ідеї. Національна ідея спонукає до єдності і підпорядкування особи національним інтересам, в той час як ідея демократії, поклавши в центр уваги окрему людину (її права, свободи тощо), діє у напрямі протилежному – до роз`єднання, а, отже, і до послаблення державного організму.
Головним же залишається те, що носієм цих двох ідей – національної та
ідеї демократії – повинна стати одна людина, яка у своїй свідомості здатна їх узгодити. Але, оскільки ці ідеї мають різну природу, поєднати їх механічно – на одній площині немає потреби.

10
О.Вишневський пропонує репрезентувати визначені ідеї на конкретному ціннісному рівні, бо саме цінності складають зміст виховання, і, таким чином, чітко ідентифікувати їх.
Цінності національні, патріотичні практично не залежать від соціального устрою в державі. Він може бути тоталітарним чи демократичним, подобатися людині чи ні, але батьківщина для неї завжди буде Батьківщиною. Вершиною в
ієрархії національних цінностей є національна ідея, яку визначають всі громадяни, що свідомо обрали своє громадянство. Різниця між цими двома групами цінностей ілюструється досить чітко шляхом їх зіставлення (див. табл.1).
Таблиця № 1
Цінності національного виховання
Цінності громадянського виховання
Українська ідея
Державна незалежність України
Самопожертва в боротьбі за свободу нації
Патріотизм, готовність до захисту
Батьківщини
Єдність поколінь на основі віри в національну ідею
Почуття національної гідності
Історична пам`ять
Громадська національно- патріотична активність
Пошана до державних та національних символів, до державного
Гімну
Любов до рідної культури, мови, національних свят та традицій
Пошана до Конституції України
Підтримка владних чинників у відстоюванні незалежності України та розбудові атрибутів державності
Орієнтація власних зусиль на розбудову
Української держави
і розвиток народного господарства
Протидія антиукраїнській ідеології тощо
Демократичний устрій суспільства
Свобода
Прагнення до соціальної гармонії
Відстоювання соціальної і міжетнічної справедливості
Культура соціальних і політичних стосунків
Пошана до закону
Рівність можливостей
Пріоритет ідеї громадянськості над
ідеєю держави
Рівність громадян перед Законом
Самовідповідальність людини
Права людини – на життя, власну гідність, безпеку, приватну власність, рівність можливостей тощо
Суверенітет особи
Право на свободу думки, совість вибору конфесії, участі у політичному житті, проведенні зборів, самовираження тощо
Суверенітет особи
Готовність до захисту індивідуальних прав і свобод
Обов`язки, що випливають з прав і свобод інших людей
Пошана до національно-культурних вартостей інших народів
Повага до демократичних виборів і демократично обраної влади
Толерантне ставлення до чужих поглядів, якщо вони не суперечать абсолютним і національним вартостям
Пошана до праці як до головного джерела суспільного добробуту
Соціальний захист людини та ін.


11
Представлені вище міркування підводять нас до низки суттєвих висновків:
1.
Поняття ―громадянин‖ і ―громадянський‖ на сучасному етапі вказують на ставлення людини до своєї Батьківщини . Проте в сьогоднішній ситуації цей термін, будучи поширеними на інші цінності , втрачає наукову чіткість. З появою поняття ―виховання на цінностях демократії‖ мусимо або звузити значення терміну ―громадянський‖ і ним позначати в педагогіці цей новий аспект нашого виховання, або визначитися з новим для цього випадку терміном, наприклад, ―цивільне виховання‖.
2.
Громадянське (цивільне) виховання є аспектом ―всеохоплюючого феномену‖ нашого сучасного українського виховання (за К.Д.Ушинським), поруч з моральним, національно-патріотичним, родинним вихованням та вихованням людини для життя особистого (виховання характеру). Сюди ж віднесено і виховання природосвідомості (валео-екологічне виховання), що, однак, виходить за сферу чисто соціального життя.
3.
Введення дитини у систему цінностей демократії сьогодні дійсно на часі.
Воно – це виховання – може бути означене як допомога дитині у становленні її позитивного ставлення до засад громадянського суспільства і формування моделі власної поведінки в ньому.
4.
Для сучасної педагогіки і для виховної практики громадянське (цивільне) виховання є новим. Воно протиставляється поняттю ―класове виховання‖ і є фактично їх антиподом. І, власне, найперше в цьому його значущість. А відтак лише в цьому разі мають сенс рекомендації Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності щодо
переорієнтації діяльності наукових структур, створення експериментальних центрів, розробки нових методичних посібників, запровадження всеобучу батьків тощо.
5.
В ієрархії цінностей і в структурі змісту сучасного українського виховання не слід ставити аспект громадянського (цивільного) виховання на перші місця, бо вони – ці місця – зайняті вищим – мораллю і Батьківщиною.
Спроба ж ототожнити патріотичне виховання і виховання на цінностях демократії не тільки науково некоректна, але й дуже шкідлива для практики нашого сучасного виховання. Такі намагання ведуть до приниження ваги виховання патріотичного і суперечать, як вже мовилось, нашому традиційному виховному ідеалові – служіння Україні, що репрезентує вершину системи цінностей.
Культура мовлення вчителя початкових класів
Усатий В.Д. кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри мови з методикою викладання в поч. класах
Проголошення суверенності України поставило перед молодою державою ряд невідкладних завдань, вирішення яких виступає як важлива умова її національного відродження і подальшого розвитку.

12
Однією з проблем, що вимагає постійної уваги, є проблема вдосконалення системи народної освіти. Провідною ідеєю Державної національної програми "Освіта"(Україна XXI століття) є створення життєздатної системи безперервного навчання та виховання для досягнення високих освітніх рівнів,
―формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації‖
(1,6).
Школа має забезпечувати всебічний розвиток дитини, її здібностей і обдарувань, ―формування громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору‖(1,22).
У цьому особлива роль належить початковій освіті, яка ―забезпечує загальний розвиток дитини"
(1,12), є першою і дуже важливою сходинкою на її шляху до загальної середньої освіти. Найголовнішою фігурою у вирішенні завдань початкової школи є вчитель. Працюючи з учнями свого класу протягом усього періоду, коли здійснюється їх початкова освіта, він формує у них знання
і навички, без яких неможливий інтелектуальний і моральний розвиток. В їх числі такі, як уміння читати і писати, вироблення загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок тощо.
Отже, система знань і навичок, яку має сформувати вчитель, - досить широка і вимагає від нього широти інтересів, культури, глибоких і різнобічних знань, - високої ерудиції в цілому.
Проте найважливішим засобом, головним професійним ―інструментом‖ діяльності вчителя є слово, мовлення. Саме рівень його мовного розвитку забезпечує чіткість, дохідливість, виразність слова вчителя під час опрацювання матеріалу з таких взаємо віддалених предметів, як, наприклад, математика і читання, або таких, як рідна мова і образотворче мистецтво, природознавство і трудове навчання.
Від рівня культури мовлення вчителя значною мірою залежить не тільки мовленнєвий розвиток учнів його класу, а й їхня успішність у цілому, бо чим досконаліше мовлення школярів, тим краще вони виражають свої думки і сприймають думки інших. У цьому плані не можна не погодитися з думкою відомого українського психолога І.О.Синиці про те, що, шукаючи ефективних засобів навчання, ми іноді забуваємо, що основним з них було і залишається мовлення, якими б технічними засобами ми не користувалися. А одну з основних причин недостатнього усвідомлення учнями навчального матеріалу він вбачав у невідповідності рівнів їхнього мовлення і мовлення вчителів чи мови підручника і підкреслював: ―Яке в людини мовлення, таке й мислення‖
(2).
Концепція початкового навчання рідної мови (див. М.С.Вашуленко. Про перебудову початкового курсу української мови. // Поч. шк. - 1988.-№11;
Варзацька Л.О. У пошуках концепції початкового навчання рідної мови. // Поч. шк. - 1990.- № 9) передбачає зміщення акцентів програми у бік мовлення, організації мовленнєвої діяльності школярів під час розгляду і засвоєння мовних явищ (3).
Слову, мовленню у процесі пізнання надавали великого значення

13
Я.А.Коменський, К.Д. Ушинський, В.О.Сухомлинський, ряд інших вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів: Айдарова Л.І., Рубінштейн С.Л., Щербина
В.Р., Леонтьєв 0.0., Стельмахович М.Г., Чернявська І.С., Добрович А. Б., Зязюн
І.А., Нечай Л.Д., Вашуленко М.С., Грипас Н.Я., Плющ М.Я., Хорошковська
О.Н., Кутенко Л.О., Мельничайко О.І., Варзацька Л.О., Скрипченко Н.Ф.,
Ґудзик І
П..
Питанням розвитку мовлення учнів надавали великого значення відомі науковці, літературознавці, педагоги і методисти, що жили на Житомирщині.
Варто назвати Лесю Українку, М. Рильського, І. Огієнка, І. Кудрицького,
Бориса Тена (Хомичевського) та багатьох інших.
Проте, як показує практика робити у школі та вузі, для поліпшення рівня підготовки вчителів початкових класів необхідне дальше вдосконалення їхньої мовленнєвої культури.
Навчальними планами факультетів підготовки вчителів початкових класів передбачено вивчення цілого ряду предметів, метою яких є підготовка майбутнього вчителя до професійної діяльності в початкових класах середньої школи. Дійсно, широкий спектр предметів, які вивчаються у початковій ланці загальноосвітньої школи, вимагає від учителя такої самої широти у його професійній підготовці: він має навчити учнів рідної мови, літератури, дати їм найосновніші наукові уявлення про природу взагалі, про землю, її тваринний і рослинний світ, море, ріки, сонце, місяць, зорі, погоду, ознайомити їх з певними народознавчими відомостями, виконувати програму з музики, образотворчого мистецтва, формувати посильні трудові навички, моральні переконання і т. ін.
Кожен з названих предметів вимагає від учителя початкових класів відповідних фактичних знань та знань і вмінь методичного характеру про те, як, яким чином, у якій системі дій, в якому обсязі він має формувати передбачені програмою знання, уміння й навички. Саме на це і спрямована професійна підготовка вчителя-класовода.
Але при цьому мовленнєвий його розвиток як засіб підготовки до викладання всієї системи навчальних предметів початкової школи розглядається лише побічно, в загальному руслі тем і проблем кожної з конкретних методик, які вивчаються на факультеті.
Безперечно, цього не досить, про що, як уже згадувалося вище, свідчить практика школи і вузу.
Тема мовленнєвої культури майбутніх учителів в останні кілька років стала предметом окремих спеціальних досліджень.
Одні розглядають проблему формування культури професійного мовлення майбутніх учителів, використовуючи системний підхід до справи (4,174).
Дослідження, спираючись на роботи Болдирева М.І., Гоноболіна Ф.Н.,
Огороднікова І.Т., Сластьоніна В.О., Щербакова А.І, а також на філософський аналіз культури у дослідженнях М.С.Когана, О.І. Арнольдова, Є.А. Балера,
Ю.Р. Вишневського, Є.С. Маркаряна, А.К.Ільдова, роботи, присвячені питанням мовленнєвої діяльності
-
В.Н.Ананьєва,
О.О.Бодальова,
Л.С.Виготського, О.О. Леонтьєва, Л.В.Мінаєвої, О.О.. Потебні, розглядає

14 систему роботи по формуванню у майбутніх учителів умінь і навичок граматично правильного, доцільного, точного, доречного мовлення (4,70).
Як зазначав ОІ.Синиця, мовлення може бути бездоганним щодо граматики, орфоепії (вимови, наголошування слів, ритміки, мелодики) і одночасно безпорядним, незв'язаним, неекономним, нудним і навіть нестерпним (2,21).
У загальнопедагогічному плані проблема мовлення майбутніх учителів досліджується Савенковою Л.О. (5). Автор розробляє теоретичну модель підготовки майбутніх педагогів до професійного спілкування в закладах вищої освіти.
Проте поняття мовленнєвої культури ширше від професійного спілкування, і, отже, тему не можна вважати вичерпаною.
Розроблено способи керівництва інтегруванням мовленнєвої та зображувальної діяльності студентів, зроблено спробу визначити педагогічні умови їхньої ефективної реалізації в навчально-виховному процесі у дослідженні Н.В. Лесняк. Автор здійснює системний підхід до організації комунікативно спрямованої діяльності студентів, проте дослідження обмежено розглядом роботи в основному на заняттях з образотворчого мистецтва (6).
Робота з розвитку мовлення майбутніх учителів початкової школи може бути ефективною за умови, якщо вона не обмежується опануванням лексичного багатства, орфографічних, орфоепічних та граматичних морфолого- синтаксичних закономірностей мови, а містить у собі формування здатності підпорядковувати характер, структуру і лексику мовлення характеру, специфіці
і змісту відповідних навчальних предметів і виховних заходів, тобто передбачає вироблення здатності будувати мовлення, досконало організовувати його відповідно до поставленої освітньої мети, з орієнтацією на слухачів - молодших школярів віком від 6 до 9 років.
Теоретичною основою дослідження стали психолого-педагогічні положення про навчання та розвиток особистості (Я.А. Коменський, К.Д.
Ушинський, Р. Берне, В.О.Сухомлинський), формування і збагачення їх сприймання та мовлення (Л.С. Виготський, В.А.Кан-Калик, П.П. Блонський,
Г.С. Костюк, І.О. Синиця, Б,Ф. Баєв), взаємозв'язок слова та образу ( Г.О.
Винокур, В.В.Виноградов, М.І. Жинкін та ін.).
Забезпечення належної якості навчально-виховного процесу в початковій школі залежить насамперед від фахової і методичної підготовки вчителя, зокрема від його знання рідної мови та рівня володіння усним і писемним мовленням.
Культура мовлення вчителя початкових класів є комплексною лінгводидактичною проблемою і охоплює оволодіння:
- технікою мовлення, в т.ч. диханням, дикцією; вмінням керувати силою і висотою голосу, знанням орфоепічних норм мови;
- засобами логіко-емоційної виразності читання і мовлення, в т.ч. всіма різновидами пауз і їх тривалістю, логічними наголосами, мелодичними змінами тону, а також темпу мовлення;

15
- умінням підготуватися до мовленнєвої дії відповідно до характеру мовлення, матеріалу, що опрацьовується з учнями, з урахуванням їхніх психологічних особливостей і можливостей сприймання.
Виходячи з характеру мовленнєвої діяльності вчителя початкових класів на уроках і в позакласній роботі, його мовлення можна оцінювати за двома найважливішими критеріями:
- адекватністю навчально-виховним завданням, що вирішує вчитель;
- здатністю вчителя планувати мовлення і керувати ним у класі.
Обидва ці критерії носять комплексний характер і в сукупності своїх елементів характеризують мовлення досить повно і всебічно.
Система лінгвістичних дисциплін, яка вивчається на факультеті підготовки вчителів початкових класів, а також фахових дисциплін і відповідних методик у своїй єдності забезпечує належний мовленнєвий розвиток студентів за умови, що в процесі вивчення предметів лінгвістичного циклу увага викладачів і студентів зосереджується на:
- формуванні нормативної вимови студентів і подоланні діалектних впливів під час вивчення фонетики і орфоепії;
- збагаченні, уточненні й активізації лексичного запасу майбутніх учителів початкових класів;
- глибокому оволодінні граматичними нормами мови і вдосконаленні граматичного ладу мовлення студентів у процесі опрацювання морфології і синтаксису рідної мови; теоретичному і практичному засвоєнні найважливіших текстологічних понять, що виступає узагальнюючо-підсумковим етапом роботи над розвитком мовлення майбутніх учителів початкових класів;
- створенні і використанні на заняттях з лінгвістичних дисциплін, особливо на заняттях з розвитку мовлення, таких ситуацій, які передбачають використання студентами найрізноманітнішої лексики, у т.ч. пов'язаної з математичними, природничими, музичними поняттями тощо;
- максимальному розвитку пізнавальної активності студентів, їхньої здатності до творчості, створення власних текстів, словесному відображення ситуацій, що вимагають опису, розповіді, роздуму;
- формуванні у студентів здатності сприймати цілісність образного світу художнього твору, уявляти його конкретні деталі й картини, розуміти узагальнюючу суть образів, деталей, ситуацій, прирощене значення слова, перехід слова в образ та ін., як необхідної умови для створення мовленнєвих ситуацій, адекватних характеру і особливостям художніх творів, які вивчаються у початкових класах. Добір і послідовність виконання вправ у процесі вивчення лінгвістичних дисциплін мають забезпечити:
- усвідомлене пояснення мовних явищ;
- уміння студентів самостійно відкривати певні мовні і мовленнєві закономірності;
- виконання системи дій, які сприяють теоретичному усвідомленню певних закономірностей і практичному оволодінню умінням використовувати відповідні мовні структури і засоби у власному мовленні. Необхідно

16 підкреслити особливу важливість формування теоретичних відомостей з лінгвістики тексту у взаємозв'язку з практичним виконанням завдань, що вимагають спочатку виявлення певних закономірностей у готовому тексті, а потім виконання творчих завдань на побудову текстів, де відповідні закономірності використовуються у самостійно складених описах, створених ситуаціях тощо.
Поєднання навчальних і самостійних робіт на заняттях з лінгвістичних дисциплін сприяє більш глибокому засвоєнню теоретичного матеріалу, веде до
єдності знань і вмінь, формує мовленнєву структуру, є фактором розвитку особистості студентів, подолання залишків діалектних впливів у їх мовленні.
Викладач, який працює над розвитком культури мовлення майбутніх учителів, повинен мати перед собою перспективу, певну концепцію, яка допомагає орієнтуватися у потоці видань, що становлять науково-методичний супровід мовних дисциплін у системі підготовки майбутніх учителів початкових класів. Орієнтиром при цьому має бути забезпечення органічного взаємозв'язку розвитку мовлення і професійного становлення вчителя початкових класів, у професіограмі якого всебічному розвитку культури мовлення належить особлива роль.
Список використаної літератури
1
.Державна національна програма "Освіта"(Україна XXI століття). - К: ―Райдуга‖, 1999.
2.Синиця І.О. З чого починається педагогічна майстерність, - К.:Радянська школа,1972.
– С.18,19.
3.
Вашуленко М.С. Комунікативний підхід до засвоєння мови у 2 класі. // Поч.шк.-
1991.- № 8.- С.21.
4.Кретова О.І. Формування культури професійного мовлення майбутніх учителів на основі системного підходу: Дисертація на здобуття звання кандидата педагогічних наук:
13.ОО.О1 / Черкаський державний університет ім. Б. Хмельницького. – Черкаси, 1997.
5.Савенкова Л.О. Теоретико-методичні основи підготовки майбутніх педагогів до професійного спілкування. Автореферат дис. на здобуття наукового звання доктора пед. наук.: 13.00.01 - К., 1998. - С. 32.
6.Лесняк Н.В. Міжпредметні зв‘язки у формуванні мовленнєвих умінь майбутніх учителів початкових класів. Дис. на здоб. наук. звання канд. пед. наук. – Рівне,1997. - 189 с.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал