Структура та зміст діяльності національних олімпійських академій різних країн світу



Сторінка2/8
Дата конвертації05.01.2017
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

1.3. Соціоальна роль сучасного Олімпійського руху.

Сучасний спорт виконував і виконує цілий комплекс важливих соціокультурних функцій гуманістичної орієнтації. У XX столітті досягнуті істотні успіхи не тільки в широкому розвитку спорту, залученні до нього різних верств і груп населення, в тому числі дітей та молоді, але й у застосуванні його для вирішення багатьох важливих соціально-культурних гуманістичних завдань [32].

Спорт досить ефективно використовується для збереження і зміцнення здоров'я людей (в цьому плані мова йде в першу чергу про "спорт для всіх"), а також для їх фізичного вдосконалення (поліпшення постави, фізичних якостей, рухових здібностей і т.д.). Це визначає важливе значення сучасного спорту для підготовки людей до трудової, професійної діяльності, для забезпечення можливості їх повноцінної участі в різних сферах суспільного життя.

У роботах Бальсевич і Лубишевої, Белорусова, Вишневського, Іпатова, Матвєєва, Родіченко, Самусенкова, Тер-Ованесян А. А. Тер-Ованесян І. А, Філіна і Фоміна та ін, обґрунтовано положення про те, що спорт, органічно включений в цілісну соціально-педагогічну систему, "є одним з дієвих засобів виховання особистості…" [52].

Насамперед мається на увазі важлива роль спорту як засобу фізичного виховання людини. Спортивні змагання та ретельна підготовка до них дозволяють цілеспрямовано і ефективно впливати на всі компоненти фізичного стану людини, включаючи різноманітні фізичні якості, рухові здібності, поставу, здоров'я , вносити до них необхідні корективи, виправляти дефекти, а також формувати пов'язані з усією цією діяльністю знання, вміння, інтереси, потреби, ціннісні орієнтації.

Важливу роль спорт відіграє у формуванні різноманітних психічних якостей і здібностей людини, виступаючи як "школа волі", "школа емоцій", "школа характеру", оскільки спортивні змагання і вся спортивна діяльність висувають високі вимоги до прояву вольових якостей і до саморегуляції. Досягнення успіху у змаганнях вимагає від спортсмена постійних зусиль, обмежень, суворого режиму, і все це ‒ впродовж багатьох років, причому, до останньої хвилини немає гарантії повного успіху [74].

У науковій літературі обґрунтовано положення про те, що досить значний, і все збільшується, позитивний вплив сучасного спорту на естетичну культуру людей. Багато педагогів ефективно використовують його як важливий засіб естетичного виховання людини, виховання здатності сприймати, відчувати і правильно розуміти прекрасне, діяти "за законами краси". Особливо важливе значення в цьому плані мають такі види спорту, як фігурне катання, спортивні танці, художня гімнастика, синхронне плавання, фрістайл, стрибки на лижах з трампліна та інші так звані "художні" види спорту, в яких естетичні явища представлені найбільш яскраво. Естетика становить тут предмет особливої ​​турботи тренера і спортсмена. Приміром, у стрибках з трампліну спортсмени в такій же мірі дбають і про красу польоту і про його дальність.

Підвищення уваги до естетичного фактору ‒ артистизму, виразності рухів і т.д. ‒ характерно в даний час не тільки для "художніх", а й для інших видів спорту. Один з проявів цього процесу свого часу влучно зазначив Бернштейн, підкресливши, що раніше намагалися нарощувати грубу силу, тепер же головне завдання тренування ‒ домогтися досконалості у виконанні рухів, управлінні ними, в чіткому і усвідомленому контролі за ними. Інший прояв даного процесу полягає в тому, що в більшості видів спорту все більша увага приділяється естетичній організації спортивних дій. У зв'язку з цим доречно нагадати про прагнення багатьох футбольних і баскетбольних команд світу показувати не тільки високі спортивні результати, а й викликати захоплення у публіки красою своїх дій [21].

Сучасний спорт робить певний внесок у формування і розвиток творчих здібностей спортсменів, чим визначається його евристична цінність. Як відзначає Свят: "не потребує спільного обґрунтування доказ евристично-творчого характеру рішень, які приймаються у надскладних змагальних ситуаціях (особливо в спортивних іграх). Імпровізаційна точність, миттєве вгадування єдино вірного рішення, коли свідомий вибір варіантів просто неможливий, безсумнівно зближує особливості бачення, мислення, рухових реакцій у спортсменів з аналогічними психічними процесами і фізичними діями в художній творчості "[3]. Прувуловіч, обґрунтовуючи евристичну цінність спортивних змагань, пише: "Змагання може виявляти і виявляє нові таланти, часто несподівано і в різноманітних формах сприяє розвитку різних здібностей, талантів і умінь. Крім того воно заохочує нові починання і збуджує прагнення до засвоєння нових знань і глибшому самовираженні" [11].

Ще одна соціокультурна цінність сучасного спорту полягає в тому, що, як зазначає Сьюене, він "виступає як школа "fair play", морального виховання. Англійський вираз "fair play" (він перекладається як "чесна, або справедлива, гра") використовується для позначення набору етичних, духовно-моральних принципів, на які повинні орієнтуватися спортсмени, тренери, вболівальники та інші особи, пов'язані з спортом. Ці принципи вимагають рішучої і повної відмови від перемоги за всяку ціну, створення рівних умов для всіх учасників змагань, припускають внутрішнє переконання в тому, що перемогти шляхом обману, за рахунок помилки судді, за рахунок несправедливо сформованих умов - значить, не перемогти взагалі. Чесна гра - повага до партнера, до суперника, до самого себе, до суддів і глядачів, вміння залишатися скромним після перемоги і спокійно приймати поразку [57]. Історія сучасного спорту дає чимало яскравих прикладів демонстрації спортсменами, тренерами духу " fair play" і тим самим робить певний внесок у формування і розвиток моральної культури особистості сучасної людини.

Культурно-виховна цінність сучасного спорту пов'язана і з тим, що він виступає як одна з важливих специфічних сфер самореалізації та самоствердження особистості. На цю сторону справи відносно спорту вищих досягнень звертають увагу, зокрема, Ленк, Вісчманн та ін. Як зазначає Сьюене: "Спорт допомагає людині оволодіти самим собою, а це становить основу будь-якої справжньої цивілізації". Спортивні змагання дають можливість людині відчути радість перемоги не лише над своїм суперником, а й над самим собою, над своїми слабкостями і недоліками, радість самоствердження, самореалізації, досягнутої на основі волі, наполегливості, тривалої підготовки, самовідданої праці. Ці почуття дозволяють людині досягти те, що на перший погляд здається просто фантастичним і неможливим. Наприклад, у 1979 р. у м. Вальдніле (Німеччина) одна з японських спортсменок взяла участь у марафоні, хоча у неї була всього одна легеня [28].

Особливо велика цінність у цьому плані спортивних рекордів. Кожну людину наповнює величезне почуття гордості за самого себе, коли вона досягає того, чого не могла добитися раніше у спортивних поєдинках. Але ці почуття не йдуть ні в яке порівняння з тими емоціями, які переповнюють людину, коли вона взагалі перша із спортсменів досягає якогось результату, переступає ті межі, які раніше здавалися недосяжними. Тому цілком зрозуміле прагнення багатьох людей добитися таких результатів, які дозволяють їм відчути це.

У змаганнях спортсмени демонструють не тільки свої здібності, але й здібності групи людей, що проживають в певному районі, місті, країні, а також нації, яку вони представляють. Їх успіх в змаганнях має важливе значення для того, щоб підняти престиж не тільки їх самих, але і даної групи людей, а також відповідного району, міста, країни, нації і т.д. І нерідко тільки спорт надає їм можливість привернути до себе увагу [79].

Сучасний спорт (особливо спорт вищих досягнень) має також важливе пізнавальне значення. На тренуваннях і змаганнях організм піддається впливу різноманітних факторів, потрапляє в різні умови і відкриває людині свої "таємниці". Особливо важливу роль в цьому плані грають спортивні рекорди, сам процес підготовки до них і їх встановлення. Не випадково відомий біолог, лауреат Нобелівської премії Хілл писав, що "найбільше біологічної інформації про людину сконцентровано в ... спортивних рекордах". Вся справа в тому, що "механізм" і закони функціонування організму людини, як показують дослідження вчених, найбільш чітко і повно проявляються саме в умовах граничного напруження людських сил і здібностей. Відомий фізіолог Бернштейн зазначав, що найбільш цікаві факти для вивчення питання управління рухами у людини можна отримати лише в умовах максимальних нервово-м'язових навантажень. Аналіз діяльності спортсменів високого класу дійсно дав вченим нову і важливу наукову інформацію про механізми функціонування та розвитку людського організму (наприклад, дозволив просунутися вперед у розумінні скорочувального м'язового акта, уточнити механізм витривалості і т.д.) [85].

Прагнення до перемоги і встановлення спортивних рекордів постійно підштовхує тренерів, науковців, самих спортсменів використовувати отримані знання для відшукання таких ефективних шляхів, засобів, методів впливу на організм людини, які дозволяють змінювати його в потрібному напрямку, забезпечують його оптимальне функціонування. Тому сучасний спорт ‒ важливий інструмент пізнання не тільки закономірностей функціонування, але і закономірностей управління людським організмом для його вдосконалення в тому чи іншому напрямку. Він дозволяє з’ясувати, чого можна досягти, використовуючи певні кошти для вдосконалення тих чи інших якостей і здібностей. Особливо важлива роль в цьому належить спортивним рекордам, бо вони визначають межі, яких можна досягти на основі використання тих чи інших засобів, граничні можливості, які взагалі у цьому плані має людина [68].

У цьому сенсі сучасний спорт служить своєрідним "випробувальним полігоном", дослідною лабораторією, що дозволяє виявити і перевірити можливості і здібності людини (в технічних видах спорту ‒ техніки), шляхи їх вдосконалення. "Спорт вищих досягнень ‒ це безперервно ведеться експеримент, в ході якого людство в особі своїх спеціально відібраних представників - спортсменів і тренерів ‒ постійно намагається знайти межі граничних фізичних можливостей людського організму і визначити оптимальні шляхи реалізації цих можливостей". У цьому сенсі "спортсмен високого класу ‒ це донор людства XXI століття" (формулювання Кузнецова).

У багатьох публікаціях звертається увага на важливу роль спорту вищих досягнень для "масового спорту", для залучення людей до активних занять фізичними вправами і спортом. На жаль, при цьому нерідко даний вплив трактується у вкрай спрощеному вигляді [35].

Більш правильним і перспективним представляється підхід, що розвивається в останні роки в роботах Бальсевіч, який ставить питання про створення нової прогресивної технології фізичного виховання на основі адаптування високих технологій спортивної підготовки до потреб і умов фізичного виховання дітей, підлітків та молоді.

У спорті укладено величезний потенціал для виконання такої важливої соціокультурної функції, як інтеграція, спілкування, зближення людей, зміцнення міжнародного взаєморозуміння. Аналіз історії сучасного спорту дає безліч прикладів реалізації цього потенціалу [78].

Для сучасного міжнародного спортивного руху характерні різноманітні спортивні зустрічі та контакти. Причому, вони є найбільш систематичними і регулярними в порівнянні з усіма іншими. Наприклад, в Європі зараз немає такого тижня, щоб не проходили міжнародні зустрічі. Крім чемпіонатів майже по 50 видах спорту проводиться величезна кількість турнірів. Різні Кубки, дитячі та юнацькі змагання, розіграші пам'ятних призів, кроси і велосипедні гонки, багатосторонні і двосторонні матчі з різних видів спорту.

При оцінці миротворчої функції сучасного спорту необхідно враховувати і ще одну обставину. Як показує історія міжнародного спорту в ХХ столітті, найбільш сприятливі умови для його розвитку складаються за наявності мирних відносин між державами. Міжнародна напруженість, ескалація гонки озброєнь і тим більше військові дії створюють величезні перешкоди, завдають істотної шкоди, а іноді призводять і до катастрофічних наслідків для міжнародного спорту. Це яскраво підтверджує історія олімпійського руху. Як відомо, з 26 Олімпійських ігор сучасності, починаючи з 1896 р., через світові війни не відбулися Олімпіади 1916 р. в Берліні, 1940 р. в Хельсінкі і 1944 р. в Лондоні; Німеччина, як головний винуватець світових війн, не була допущена до участі в Олімпіадах 1920 р. в Антверпені, 1924 р. в Парижі і 1948 р. в Лондоні і т.д. [23].

У спорті, який ми розглядаємо як гуманну ігрову модель змагальних ситуацій реального життя, створюються передумови для реалізації гуманістичного принципу справедливості та рівності шансів: "Мир гри ‒ це та єдина, штучно створена реальність, в якій можна без соціального тертя здійснити демократію рівних ". Правила спортивних змагань однакові для всіх учасників. Гравці схвалюють їх і підкоряються їм свідомо і добровільно. Переможець визначається на основі встановлених і прийнятих гравцями чітких критеріїв. Оцінка в грі виробляються публічно. Успіх у спорті майже виключно залежить від здібностей, знань, волі людини, його самовідданої праці на тренуваннях. У спортивній діяльності не приймається в розрахунок народження, позиція в професійних і товариських групах, гроші та зв'язки. Тут дійсно можуть бути створені умови для того, щоб вигравав той, хто краще підготовлений, тобто для практичної реалізації принципу справедливості.

Відповідно до цього і Олімпійські ігри ‒ це "символ більш кращого світу, взаєморозуміння спортивної молоді, долає всі національні і культурні бар'єри", як "чарівний символ єдності людства в його найвищих прагненнях", як "символ згуртованості та єднання між людьми", як "символ мирного змагання між народами в умовах взаєморозуміння"; а олімпійський вогонь ‒ як "символ миру" та єднання всього людства . "Олімпіади служать символом, що відображає прагнення людей чесно і на рівних умовах змагатися між собою в ім'я досягнення певних цілей" [45].

У цьому відношенні спорт, якщо його розглядати з позицій загальної теорії культури, як зазначає Kревкзік, є ідеальним конструктом упорядкованого і справедливого суспільного миру. Він показує людству, що зіткнулося на порозі ХХI століття з серйозними труднощами і протиріччями у своєму розвитку, в якому напрямі слід йти для їх подолання та вирішення.

З вказаної вище символічною функцією спорту пов'язані дві його функції в системі міжнародних відносин:

1) зміцнення миру і дружби між народами,

2) пом'якшення і регулювання конфліктів.

Не слід занадто примітивно розуміти ці функції спорту. Реальність миротворчої функції спорту, використання його хоча б для тимчасового припинення військових зіткнень, встановлення "локального" світу, зазвичай обґрунтовують посиланням на те, що ще античні Олімпійські ігри стояли на службі ідеї світу, оскільки "під час їх проведення припинялися всі війни і оголошувалося" священне перемир'я ", яке починалося за місяць до Ігор і закінчувалося після того, як учасники роз'їжджалися по домівках". "Саме чудове в цьому перемир'ї ‒ те, що його визнавали усі міста та громади Греції. Це було справді загальне перемир'я" [83].

Німецькі дослідники Леммер і Вайлер, спираючись на дослідження історичних фактів, дещо уточнюють це подання. Перш за все вони звертають увагу на сам термін "олімпійське перемир'я", "священне перемир'я", "ексхірія". Що означав цей термін? Якщо докладно перекладати його, воно буде позначати "стан відведеної або зупиненої руки". Це поняття, відзначає Леммер, вживалося в основному як перемир'я, що передувало мирним переговорам. Сторони, що домовлялись, брали на себе зобов'язання придушувати всілякі спроби порушення нейтралітету між Олімпією і Елеей під час Олімпіад та відповідно до цього недоторканність усіх учасників Олімпійських ігор. Правителі надавали особливий захист богів всім учасникам Ігор: спортсменам, тренерам і організаторам, які могли там перебувати в безпеці і без ризику повертатися додому. Цей особливий захист учасників святкувань, вказує Леммер, і становить більш вузький зміст терміну "перемир'я". Таке перемир'я вступало в силу, коли офіційно оголошували про початок Ігор і приносили спільні жертвоприношення, тривало приблизно три місяці. Як підкреслює Леммер, мова при цьому не йде про загальний мир на території Греції, як це нерідко стверджують. Перемир'я не могло означати загального миру, оскільки Олімпійські ігри в Греції не були єдиними, проводились й інші змагання та свята і терміни їх проведення не збігалися [29].

Дуже складна ситуація з миротворчою функцією спорту характерна і для сучасного олімпійського руху. Організатори сучасних Олімпійських ігор неодноразово стикалися і повинні були вирішувати проблему відносин олімпійського руху до війн і воюючих країн.

Про характер прийнятих у зв'язку з цим рішень свідчать хоча б такі факти. Вже в 1896 р. спортсмени змагалися в країні, яка перебувала на порозі війни, що вибухнула відразу ж після закінчення змагань (Крит воював з Туреччиною). У 1900 р. Британія брала участь в англо-бурській війні, а французькі війська окупували Нігер. Перед початком Олімпійських ігор 1904 р. США розв'язали війну в Колумбії за відділення північних територій і перетворення їх в державу Панама, яку відразу ж було визнано Сполученими Штатами Америки. Під час Олімпійських ігор 1904 р. війська США все ще знаходилися в Панамі, а німецькі війська - в Камеруні. У 1912 р. країни-учасниці Олімпійських ігор билися в Балканській війні. Перелік війн, що проходили безпосередньо перед Олімпійськими іграми або в період їх проведення, навіть якщо обмежитися періодом, коли президентом МОК був Кубертен, занадто довгий, щоб можна було привести його повністю. І перемир'я в цих та пізніших військових діях на час проведення Олімпійських ігор не оголошувалося [67].

У зв'язку з обговорюваною проблемою дуже показова і ситуація, пов'язана з організацією Олімпійських ігор 1940 р. У 1938 р. після відмови Японії проводити літні Олімпійські ігри столицею олімпіади був обраний Гельсінкі, а в 1939 р. було вирішено про проведення зимових Ігор в Німеччині, враховуючи обставина, що тільки країна-організатор попередніх Ігор змогла б підготуватися до нових Ігор за такий короткий період часу. Це рішення було прийнято вже після анексії Чехословаччини Німеччиною. МОК став перед вибором між скасуванням Олімпійських ігор та проведенням їх в країні, яка готувалася до війни, вже захопила сусідні країни і загрожувала іншим. При першому голосуванні за вказане рішення було подано 2 голоси, а 27 голосів – проти;після другого голосування місцем проведення Ігор була названа Німеччина.

Через два тижні після початку другої світової війни президент МОК граф Байе-Латур поставив на голосування перед членами виконкому МОК питання про те, яку позицію має зайняти МОК в умовах розпочатої війни. І перш за все постало питання: чи можуть Олімпійські ігри проводитися в країні, яка знаходиться в стані війни? "Так", ‒ проголосували члени виконкому (четверо проти трьох). Наступне питання: чи слід усунути воюючі країни від участі в Іграх? "Ні", ‒ проголосували одноголосно. На розгляд міжнародним спортивним федераціям було передано питання про саму можливість організації Олімпійських ігор. Питання було вирішене позитивно переважною більшістю голосів. Всі члени виконкому МОК відповіли "так" і на питання про те, чи зможуть спортсмени воюючих країн змагатися один з одним у спорті [26].

Який же реальний сенс зазначених вище функцій спорту?

По-перше, спортивні змагання, як вже зазначалося вище, сприяють єднанню, взаєморозуміння та співробітництва народів різних країн і континентів. Вони допомагають встановити контакти між країнами, які знаходяться в певному конфлікті, в стані війни, дозволяють народам різних країн краще дізнатися, ознайомитися з досягненнями культури і специфічними особливостями один одного і тим самим формують у них взаємну повагу, сприяють встановленню та стабілізації атмосфери у світі.

По-друге, спортивні змагання демонструють (доводять) можливість і переваги мирної ("м'якої", "гуманної", "людяної", заснованої на етичних принципах) моделі суперництва, яка протистоїть такій його "жорсткій", антигуманній формі, пов'язаної з використанням зброї, якою є війна. "Спортивне змагання символізує діалектичну єдність конфлікту і спільності і являє собою зразок мирного змагання, здатного стати фактором культурного розвитку" [82]. Воно дає приклад вирішенню конфліктів безкомпромісним і змагальним, але мирним шляхом. Тим самим спорт ніби закликає: "Давайте краще змагатися у спорті, ніж вбивати один одного!

Ця функція спорту, Олімпійських ігор зокрема, особливо важлива в сучасному світі, повному розбіжностей, суперечок, конфліктів. Як зазначає професор політології Kрочков, автор кількох праць на тему "Спорт, громадськість і політика", "в умовах міцного миру, загальної гармонії та єдності Олімпійські ігри майже не були потрібні - в кращому випадку як особливого захоплюючого виду розваги". Однак вони вкрай необхідні "в умовах глибоких конфліктів і загальної напруженості і розбрату". "Правильно те, що спорт не може дозволити політичні конфлікти ... Ідея спорту і особливо Олімпійських ігор полягає в тому, щоб молодь з усього світу зустрічалася у мирній боротьбі, незважаючи на всі конфлікти або навіть через них, всупереч усіх розбратів, що характеризує наш світ або саме через них" [61].

Роль сучасного спорту в зміцненні миру пов'язана з вирішенням і ще однієї важливої проблеми. Як відзначає Суходольський, виховання підростаючого покоління має два різні, хоча і взаємозв'язані, завдання. Одне з них ‒ захист миру, інше ‒ підготовка до мирного життя. До цих пір основна увага зверталася на вирішення першого завдання. Головною метою виховання, спрямованого на захист миру, було досягнення згоди між людьми і на планеті в цілому.

Таким чином, проведений вище аналіз виявляє досить високу культурну гуманістичну значущість сучасного спорту та олімпійського руху. Він показав свою ефективність у вирішенні цілого ряду важливих соціально-культурних завдань. Саме тому олімпійський рух перетворився в один з найбільш потужних соціальних рухів сучасності, а "цінності спорту отримали таке загальне визнання, якого не досягала жодна з найбільших релігійних чи політичних систем в історії людства" [4].

Проведений вище аналіз підтверджує це. З сучасним спортом пов’язане надзвичайно широке коло гуманістичних, культурних, духовних цінностей, оскільки він дозволяє свідомо, цілеспрямовано і дуже ефективно впливати на найрізноманітніші фізичні, психічні, духовні якості та здібності людей, формувати їх естетичну, моральну культуру, культуру спілкування, екологічну культуру і т.д. Особливо висока культурна цінність "спорту для всіх", тобто тих форм спортивних змагань та підготовки до них, які мають на меті зміцнення здоров’я людини, відпочинок, розваги, спілкування з іншими людьми і т.п. Однак, як зазначалося вище, важливі соціально-культурні цінності пов’язані і з спортом вищих досягнень.

Охорона людської гідності є фундаментальним принципом Олімпійського руху. Всі учасники Олімпійського руху повинні спільно працювати в їхньому прагненні гармонійного розвитку чоловіків і жінок для створення через спорт мирного суспільства, що базується на найбільш загальних фундаментальних принципах та цінностях, притаманних цивілізованому суспільству.
1.4. Олімпізм як універсальна концепція виховання та освіти молоді.
Олімпізм ‒ це концепція, що бере свій початок в Стародавній Греції та містить у собі фундаментальні принципи виховання людини. «Олімпізм намагається сконцентрувати в єдиному промені всі принципи, що будуть сприяти досягненню досконалості людини», ‒ вважав барон П’єр де Кубертен. Давньогрецькі філософи розуміли, що фізична досконалість, сила і здоров'я тільки в поєднанні з духовними і моральними якостями та вихованням за допомогою вправ і змагань утворювали досконалу особистість [36].

Все це і обумовило те, що олімпізм і олімпійська філософія виявилися життєздатними для розвитку системи спортивного виховання. Цінності античної культури були присутні на різних етапах розвитку людства, як незалежна ідеологічна основа виховання особистості, але змінюючись відповідно до соціальних вимог. П’єр де Кубертен, почерпнувши натхнення від Стародавніх Олімпійських ігор і принципів грецької системи виховання, був переконаний, що філософія, яка створила грецьку культуру, може служити розвитку сучасного людства [41].

Сучасна концепція олімпізму лежить в основі міжнародного олімпійського руху та згідно Олімпійської хартії являє собою філософію життя, що звеличує та об'єднує в гармонійне ціле якості тіла, волі і розуму. Олімпізм, що поєднує спорт з культурою та освітою, намагається створити спосіб життя, який базується на радості від зусилля, освітній цінності доброго прикладу та на повазі до універсальних фундаментальних етичних принципів. Мета олімпізму полягає в тому, щоб скрізь поставити спорт на служіння гармонійному розвитку людини з наміром підтримати встановлення мирного суспільства, яке зацікавлене в збереженні людської гідності. Таким чином, олімпізм завдяки своєму великому гуманістичному потенціалу може служити ідеологічною і моральною основою концепції виховання та освіти молоді [89].

Олімпійське виховання, метою якого є залучення дітей і молоді до ідеалів і цінностей олімпізму, займає все більш важливе місце в системі освіти різних країн. Це знайшло своє відображення у резолюції третьої сесії Міжурядового Комітету з фізичного виховання і спорту при ЮНЕСКО від 1983 року, згідно якої всі держави ‒ учасники Комітету повинні «ввести і підсилити викладання олімпійських ідеалів у школах і навчальних закладах відповідно до їх власної системи освіти». У Міжнародній хартії фізичного виховання і спорту ЮНЕСКО, підписаної представниками держав-членів ООН, закріплено, що одним із основних напрямків розвитку олімпійської освіти є введення в державні програми соціального і культурного розвитку заходів щодо виховання молоді в дусі принципів олімпізму [89].

Необхідність поширення моральних, культурних і освітніх цінностей олімпізму учасниками олімпійського руху серед усіх груп населення також відзначено і в рекомендаціях олімпійських конгресів, що проходили у Варні, Баден-Бадені та Парижі. Для реалізації програми розповсюдження ідей олімпізму на національному рівні в 1994 році за підтримки президента МОК був створений Керівний комітет проекту всесвітньої компанії «Національні олімпійські комітети в дії: поширення олімпійських ідеалів через систему освіти». І згідно Олімпійської хартії одним із основних завдань НОКів, НОА є пропагування фундаментальних принципів олімпізму на національному рівні в рамках спортивної діяльності, розповсюдження олімпізму в навчальних програмах фізичного виховання і спорту в школах та університетських закладах. Вони стежать за утворенням інституцій, що мають присвятити себе олімпійському вихованню [63].

Суб’єктами олімпійського виховання виступають всі члени колективу навчального закладу, на базі якого проводиться освітня робота. Молодь в даному випадку є не лише об’єктом цілеспрямованої діяльності дорослих, а виступає активним суб'єктом, що пропагує і реалізує ідеали і цінності олімпізму на практиці. Виходячи з цього, в рамках установи для вирішення завдань олімпійського виховання і освіти формуються суб'єкт-об'єктні та суб'єкт-суб'єктні відносини [5].

Олімпійське виховання, у вузькому змісті ‒ це процес цілеспрямованого і систематичного впливу суб'єкта виховання на об'єкт в інтересах розвитку якостей, що відповідають цілям і задачам виховної системи «Олімпійська педагогіка». Дане визначення характеризує суть процесу олімпійського виховання як єдиної діяльності, з одного боку, тренерів і педагогів, що впливають на розум, почуття, волю спортсмена, а з іншого боку ‒ підлітків, що активно реагують на ці дії під впливом своїх потреб, мотивів, життєвого і спортивного досвіду, переконань і інших факторів. Характер взаємозв'язків і виховні функції кожного суб'єкта регулюються педагогічними принципами і спрямовані на забезпечення успішності виховного процесу [51].

Процес олімпійського виховання і освіти передбачає участь в ньому не тільки фахівців в галузі фізичної культури і спорту, видатних спортсменів і тренерів, викладачів різних навчальних дисциплін, але і політиків, науковців, письменників, артистів, представників засобів масової інформації та інших.

Таким чином, олімпійське виховання спрямоване на формування і вдосконалення у дітей і молоді:

- системи знань;

- системи мотивації (інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій, установок тощо);

- системи умінь і навичок.

Олімпійське виховання являє собою:

- соціальний процес, що веде до визначених змін і здійснюється людьми, наділеними неповторною своєрідністю;

- вид свідомої і цілеспрямованої діяльності його учасників, спрямований на реалізацію закладених задатків людини;

- процес соціалізації молоді та розподіл людей згідно виконуваних ними функцій.

Метою олімпійського виховання є створення умов для формування в дітей і підлітків комплексу якостей, поглядів, переконань, що забезпечують усебічний, гармонійний розвиток особистості у рамках виховної системи «Олімпійська педагогіка».

Основні завдання олімпійського виховання:

- формування в юних спортсменів-олімпійців світогляду, основу якого складають патріотизм, моральність, законослухняність, здоровий спосіб життя;

- формування позитивної мотивації до навчання і праці, творчого ставлення до своїх обов'язків;

- гармонійний розвиток спортсменів-олімпійців з урахуванням індивідуальних можливостей вимог школи;

- підвищення ролі олімпійського виховання в повсякденному житті [73].

Для досягнення мети і завдань олімпійського виховання реалізуються покладені на нього функції. До основних функцій олімпійського виховання відносяться наступні:

статусна ‒ розуміння і прийняття керівниками освіти і спорту, педагогами і спортсменами-олімпійцями соціальної ролі олімпійського руху, як ефективного засобу виховання молоді;

формуюча ‒ вплив ідей олімпізму на розвиток педагогів, членів колективів освітніх установ, а також реалізація їх творчого потенціалу в процесі олімпійського виховання;

інформаційна ‒ вплив олімпійського виховання на ріст педагогічної майстерності педагогів, а також розвиток соціально-значущих зв'язків у колективах освітніх установ;

мотиваційна ‒ створення умов, що спонукають суб'єктів процесу олімпійського виховання до ефективного виконання своїх обов'язків і функцій;

профілактична ‒ прогнозування, попередження і ліквідація небажаних проявів поведінки, негативних якостей і рис характеру дітей і підлітків у процесі олімпійського виховання [59].

Усі складові частини виховання відбивають змістовну сторону процесу, побудованого на основі гуманістичних ідей, хартії Міжнародного олімпійського комітету, багатовікової практики олімпійського руху. Комплексність виховання дозволяє формувати олімпійця як цілісний феномен, у якому гармонійно розвиваються й удосконалюються всі його характеристики ‒ індивід, особистість, суб'єкт олімпійського руху, індивідуальність [40].

В освітньому плані педагогічна діяльність спрямована на формування і удосконалення знань про:

1) олімпійські ігри й олімпійський рух, їхню історію, цілі, задачі та основні ідеали і цінності олімпізму;

2) спорт, його різновиди, засоби і методи спортивної підготовки, що забезпечують високі досягнення в спорті;

3) гуманістичний, соціально-культурний потенціал спорту, його роль у здоровому способі життя людини; концепцію, ідеали і цінності щодо стосунків між людьми [7].

Основними структурними ланками впровадження олімпійської освіти у світі є НОА. МОА координує діяльність НОА за допомогою реалізації національних програм олімпійської освіти. Олімпійські програми спрямовані на стимулювання молоді до вивчення іноземних мов і культурних традицій інших націй, а також привертання уваги громадськості до світових проблем екології, економіки, здоров’я й освіти [56].

Для реалізації олімпійських програм освіти співробітничають із різноманітними організаціями: МОА, національними федераціями з видів спорту, навчальними закладами всіх рівнів, місцевими органами влади, а також з організаційним комітетом Олімпійських ігор, у випадку проведення їх у країні. Саме практична реалізація ідей олімпійської освіти, а не тільки її теоретична спрямованість, є основною метою діяльності НОА [87].




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал