Стильові особливості міжособистісних стосунків високо статусних підлітків



Скачати 494.41 Kb.

Сторінка2/4
Дата конвертації01.12.2016
Розмір494.41 Kb.
1   2   3   4
1.3. Роль і місце батьків у процесі формування і розвитку гармонійної
особистості
Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.
Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі. Інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.
Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально- психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію дитини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.
Сім'я є також персональним середовищем життя і розвитку дитини підлітка, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування. Особливості цього характеризують параметри [13, c. 386]:
соціально-культурний. Стосується освітнього рівня батьків, їх участі у суспільному житті. Рівень культури сім'ї визначається повагою до особистості дитини, усвідомленням впливу сімейної атмосфери на її формування, урахуванням цього при спілкуванні;
соціально-економічний. Означає матеріальну забезпеченість сім'ї, завантаженість батьків на роботі;
техніко-гігієнічний. Характеризує умови проживання, забезпеченість житлом, особливості способу життя;
демографічний. Виражається в структурі та чисельності сім'ї.
У межах її формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини підлітка, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забез- печеності, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування.

20
Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини
[12, с.220].
Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості.
Порівняно з іншими соціальними інститутами сім'я має певні особ- ливості, що істотно впливають на становлення особистості дитини.
Розглянемо їх.
1. Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства чи окремих його соціальних верств. Таким чином, на думку А. Карлсона, сім'я — це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом.
2. Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.
3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей поза сім'єю.
4. Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що базуються на любові і симпатії, створює сприятливу основу для спра- цьовування таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологічних механізмів впливу, як наслідування, навіювання, психічне "зараження". При цьому забарвленість емоційних контактів впливає на формування почуття задоволення (незадоволення) собою і оточенням [12, с.221].
До характеристик, що визначають особливості соціалізації в сім'ї, зараховують:

21 w
соціально-демографічну структуру сім'ї (соціальне становище членів сім'ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім'ї, наявність різних поколінь); w
превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім'ї; w
тривалість і характер спілкування з дітьми; w
загальну і, зокрема, психолого-педагогічну культуру батьків; w
зв'язок сім'ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо); w
матеріально-побутові умови.
Психологічний аналіз сім'ї як малої соціальної групи, умов і механізмів
її функціонування передбачає вивчення ціннісних орієнтацій подружжя, які є одним з конституюючи сім'ю чинників, що регулює взаємини подружжя, ви- значає їх ставлення один до одного, до дітей, інших людей, навколишнього світу взагалі. Розбіжності в індивідуальних системах ціннісних орієнтацій подружжя є головною перешкодою інтеграції сім'ї, її повноцінного функціонування. Гострі конфлікти, що виникають на цьому ґрунті, роблять неможливим нормальне внутрісімейне спілкування і створюють небезпеку для існування родини.
На особистість дитини особливо впливає стиль її стосунків з батьками, що лише частково зумовлюється їх соціальним становищем.
Як відомо, існує кілька автономних психологічних механізмів соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей. Це насамперед ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти засвоюють соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків, прагнучи стати такими, як вони. При цьому наслідування супроводжується певними очевидними діями, тоді як ідентифікація передбачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного емоційного зв'язку з ними.
Крім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм підкріплення:
заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил, батьки поступово вкорінюють у її свідомість систему норм, зокрема це проявляється у високо статусних підлітків [12, с.222].

22
Батьки можуть використовувати різні засоби заохочення — соціально- психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї).
При цьому похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, дієвіше, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти сприймають його. Якщо в разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, то у противному разі вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. Якщо їх хвалять за все, що б вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення.
Ефективні та неефективні засоби заохочення дітей наведено в табл.1.
Якщо потрібно покарати дитину за певну провину, це слід робити одразу після неї. При цьому необхідно бути суворим, але не жорстоким. Надто суворе покарання, як правило, викликає в дитини страх і озлобленість, вона починає уникати людини, що суворо поводиться з нею, а в разі загострення стосунків може втекти з дому. Дослідження свідчать: правила поведінки, що нав'язуються через суворе покарання, діти засвоюють найменшою мірою.
Покарання буде дієвішим, якщо пояснити дитині, за що її карають.
Експериментально встановлено, що дитина швидше підкориться, якщо їй спокійно і дохідливо пояснити, чому вона має це робити, ніж без пояснень покарати за неслухняність.
Таблиця 1. Умови заохочення дітей батьками
Засіб заохочення ефективний неефективний
Заохочення пропорційне до зусиль, витрачених дитиною
Батьки пояснюють, що саме варте заохочення
Заохочується досягнення певних результатів, що відповідають інтересам та індивідуально- психологічним можливостям дитини
Досягнення дитини батьки оцінюють порівняно з її попередніми досягненнями
Пов'язуючи досягнення з докладеними зусиллями, батьки показують можливість досягнень у майбутньому залежно від реалізації потенційних можливостей дитини
Батьки розвивають у дитини внутрішню
Заохочення не залежить від зусиль, витрачених дитиною
Заохочення в цілому
Заохочується досягнення результатів взагалі, часто таких, що не відповідають
інтересам та індивідуально-психологічним можливостям дитини
Досягнення дитини батьки порівнюють з досягненнями інших, орієнтуючи дитину на конкуренцію
Досягнення дитини батьки пов'язують з наявністю здібностей дитини, сприятливими обставинами або з їх власними зусиллями
Заохочуючи, батьки спираються здебіль-

23 мотивацію досягнення успіхів у діяльності, тому дитина намагається розвинути відповідні вміння чи дістати задоволення від діяльності
Батьки сприяють виявленню зацікавленості в досягненні нових успіхів, коли досягнуто попередніх результатів шого на зовнішні стимули, тому дитина прагне успіху, щоб отримати винагороду, перемогти когось тощо
Батьки відволікають від необхідності постійно працювати для досягнення успіхів
Важливою умовою дії механізмів впливу є авторитет батьків.
Розрізняють такі види авторитету: w
формальний, що визначається особливостями соціальної ролі; w
функціональний, що спирається на компетентність, ерудицію, досвід; w
особистий, що залежить від особистісних якостей.
Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів з дитиною;
інформованості про справи дитини; ступеня розуміння і рівня вирішення питань, що турбують дитину; активності в самовдосконаленні і вдосконаленні оточення.
Аналізуючи досвід сімейного виховання, А. Макаренко дійшов висновку: багато хто з батьків не розуміє значення свого авторитету для дітей. Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. Наведемо основні його види. w
Авторитет пригноблення. При цьому діти виростають або затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за при- гноблене дитинство, що часто зустрічається саме у високо статусних підлітків. w
Авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвалькуватими, не вміють критично ставитись до власної поведінки, цим пригноблюючи оточуючих однолітків і людей загалом.

24 w
Авторитет підкупу, коли слухняність дитини "купується" пода- рунками, обіцянками. При цьому може вирости людина, привчена викручуватись, пристосовуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо.
Справжній авторитет ґрунтується на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї [12, с.223].
Сімейна соціалізація не зводиться до безпосередньої взаємодії дитини і батьків. Так, ефект ідентифікації може нейтралізуватись механізмом рольової взаємодоповнюваності (наприклад, у сім'ї працьовитих батьків незважаючи на добрий взірець дитина може й не бути працьовитою, якщо сім'я не мала потреби виявляти цю якість).
Важливим є також механізм психологічної протидії, коли дитина, волю якої жорстко обмежували, може виявляти підвищений потяг до самостійності, а дитина, якій усе дозволяли, може вирости несамостійною.
І хоча неможливо однозначно виявити залежність конкретних вла- стивостей особистості дитини від властивостей її батьків або ж від методів
їхнього виховання, проте така залежність існує. При цьому різні сфери розвитку дитини пов'язані з різними проявами сімейних взаємин. Так, дослідники Ф. Кован і К. Кован виявили, що когнітивний розвиток дитини найсильніше корелює з особливостями її навчання у процесі спілкування в підсистемі "батько — дитина", а поведінкова сфера найбільшою мірою пов'язана з поведінкою батьків один щодо одного при спільній сімейній взаємодії.
Ці самі дослідники виявили гендерні залежності особистісних ха- рактеристик, стилю поведінки батьків і рівня розвитку дитини. Так, практично неможливо спрогнозувати ставлення батька до сина залежно від задоволеності батька шлюбом. Разом з тим незадоволеність батька шлюбом призводить до менших проявів ним позитивних емоцій до доньки.
Задоволеність матері шлюбом, вірогідно, пов'язана з характером взаємодії як
із синами, так із доньками [12, с.224].

25
Особливо важливими для розвитку особистості дитини є дві пари ознак, які визначають поведінку батьків: прийняття (тепло, любов) — неприйняття
(ворожість), що задають емоційний тон стосунків, і терпимість
(самостійність, воля) — стримування (контроль), що визначають переважаючий у сім'ї тип контролю і дисципліни.
За віссю "прийняття — неприйняття" в першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення; батьки орієнтовані насамперед на виокремлення позитивних якостей дитини, задоволені спілкуванню з нею, сприймають її такою, якою вона є. У другому випадку основними засобами виховання є суворість і покарання; батьки не сприймають своїх дітей
(виокремлюють у них насамперед негативні риси), не дістають задоволення від спілкування з ними, часом виявляючи ворожість. Численними дослідженнями доведено перевагу першого підходу до виховання дітей.
Дитина, яка позбавлена любові, має менше можливостей для досягнення високої самоповаги, створення стійкого, позитивного Я-образу, побудови теплих стосунків з іншими людьми. Вивчення особистості людей, які страждають на невротичні розлади, відчувають труднощі у спілкуванні та професійній діяльності, свідчить про те, що всі ці явища набагато частіше виявляються в людей, яким у дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла.
Недоброзичливість або неуважність, мало того, жорстоке поводження батьків із дітьми викликає в останніх неусвідомлювану ворожість, що спрямовується зовні (наприклад, трансформується в агресивні дії не тільки проти батьків, а й проти сторонніх людей) або всередину і виявляється в почутті провини, тривоги, низькій самоповазі тощо.
За віссю "тривожність — стримування" в першому випадку батьки впливають на дитину через похвалу, пояснення їй наслідків її дій, обґрунтовують свої вимоги. У другому випадку тактика стримування припускає застосування батьківської влади через наказ, насильство, фізичне покарання, батьківський контроль над бажаннями дитини [12, с.225].
Психолог Д. Баумрінд виявила три моделі поведінки дітей залежно від

26 особливостей поведінки батьків: w
модель І — діти з високим рівнем незалежності, зрілості, упевненості в собі, активності, стриманості, допитливості, доброзичливості, які вміють розбиратися в оточенні; w
модель II — діти, недостатньо впевнені в собі, замкнені й недо- вірливі; w
модель III — діти, не впевнені в собі, не виявляють допитливості і не вміють стримуватись.
Здійснивши дослідження, Д. Баумрінд вирізнила чотири показники поведінки батьків, що впливають на формування у дітей певних рис (рис.1): w
контроль — високий бал за цим показником означає істотний вплив батьків на діяльність дітей, послідовність у висуванні до них вимог; w
вимога зрілості — високий бал за цим показником свідчить про те, що батьки висувають вимоги, що сприяють формуванню у дітей зрілості, незалежності, самостійності, високого рівня здібностей в
інтелектуальній, соціальній та емоційній сферах; w
спілкування — високий бал за цим показником означає, що батьки орієнтовані на переконання дитини, обґрунтування своїх вимог, готовність вислухати думку дитини; w
доброзичливість — високий бал за цим показником свідчить про зацікавленість батьків у розвитку дитини (похвала, радість від успіхів дитини), тепле ставлення до дитини (любов, турбота).
Отже, виокремлено три моделі поведінки батьків, пов'язані з фактором контролю, що відповідають моделям поведінки дітей: w
модель авторитетного батьківського контролю — відповідає моделі І поведінки дітей; w
авторитарна модель — відповідає моделі II; w
поблажлива модель — відповідає моделі III. При цьому адекватний контроль з боку батьків, що відповідає моделі І, припускає поєднання емоційного сприйняття з великою кількістю вимог, що висуваються

27 до дитини, їх зрозумілістю, несуперечливістю і послідовністю.
0 10 20 30 40 50 60 70
Контроль
Вимоги зрілості
Спілкування
Доброзичливість
Показник

поведінки

батьків
Б
ал
авторитетні
батьки авторитарні
батьки поблажливі
батьки
Рис. 1. Групи батьків відповідно до моделей поведінки дітей
Для дітей батьків, які застосовують адекватний контроль, характерні добра адаптованість до оточення і спілкування з однолітками; ці діти активні, незалежні, ініціативні, доброзичливі.
Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання [12, с.226].
Психолог Е. Шефер розрізняє кілька стилів сімейного виховання, що пов'язані, на нашу думку, з авторитарним, ліберальним і демократичним стилями (рис. 2).

28
Рис. 2. Стилі сімейного виховання
Оптимальним для практики сімейного виховання вважається де- мократичний стиль, що характеризується високим рівнем вербального спілкування між дітьми і батьками; включеністю дітей в обговорення сімейних проблем; урахуванням їхньої думки; готовністю батьків у разі потреби прийти на допомогу дітям, одночасно з вірою в їх успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем. Відхилення від демократичного стилю в бік авторитаризму, ліберальної вседозволеності чи надмірної центрації на дитині спричинює відповідні деформації її особистості.

29
РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ СТИЛЬОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ У
ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
2.1. Психологічна допомога підліткам у вирішенні міжособистісних
проблем
Освоєння норм поведінки, моралі, рольового репертуару часом супроводжується соціальними конфліктами і внутрішніми переживаннями.
Прагнення підлітка зайняти нове місце у стосунках із людьми, прагнення до самоствердження й дорослості не завжди набуває культурно адекватних форм вираження.
Ці обставини, з одного боку, породжують численні складності в житті підлітка, з іншого — є головною умовою його особистісного становлення, найважливішим аспектом якого є вибір власних орієнтирів, мети і, нарешті, змісту свого життя [13, с.3].
Ефективність корекції труднощів спілкування цієї вікової групи багато в чому залежить від точності виявлення факторів, які провокують міжособистісні проблеми молодих людей, що припускає знання психологом- консультантом спектра можливих комунікативних ускладнень і особливостей
їхніх проявів у період юнацтва. Відзначимо основні з них.
Труднощі спілкування в підлітковому віці багато в чому зумовлені суперечливістю молодих людей, амбівалентністю їхніх прагнень і бажань.
Так, нестійкість самооцінки може виражатися в коливаннях між демонстрацією навмисної впевненості и проявом сором’язливості, впливати на динаміку рівня амбіцій. Невивіреність моральних орієнтирів часто виявляється в перепадах між альтруїзмом і егоїзмом, тонкою чутливістю в одних ситуаціях і емоційною глухотою, що межує із бездушшям, в інших.
Емоційна нестійкість може провокувати несподівані зміни настрою, впливати на ступінь контактності. Різкий перехід від вираженої потреби у спілкуванні до замкнутості — не рідкість для підлітка. Становлення індивідуальності поступове і суперечливе. Ця дисгармонійність, незрілість особистості підлітка багато в чому спричиняє проблеми у стосунках з однолітками,

30 вчителями, батьками [13, с.4].
Багато міжособистісних проблем юнацтва є наслідком недостатнього врахування молодими людьми соціально-культурного контексту взаємин.
Іноді підліток, діючи за власною логікою, ігнорує смисли й значення, закріплені в культурі за тими або іншими аспектами взаємодії між людьми.
Такою поведінкою юнак або дівчина ставить себе за межі загальноприйнятого розуміння подій. Це відбувається часом навіть не через незнання норм поведінки як таких, а через невміння вичленувати в реальній ситуації аспект стосунків, оцінити його, співвіднести з культурною нормою.
На цьому віковому етапі подібні неточності й помилки у сприйнятті й
інтерпретації різних аспектів міжособистісних ситуацій вказують на недостатню сформованість понятійного мислення у сфері взаємин. Також можна говорити про недолік розвитку в молодих людей навичок оперування значеннями різних соціальних ситуацій відповідно до культурного контексту.
Значна проблематизація буває у підлітків, для яких характерні: слабка рефлексія різних аспектів міжособистісної взаємодії — потреб і очікувань
інших людей, нюансів рольових ситуацій, причинно-наслідкових взаємозв'язків реакцій своїх і партнера. Взаємини молодих людей часто порушені через невміння виражати власні почуття без ризику викликати в оточення ворожі й інші захисні реакції.
Особливо ускладнені стосунки у хлопців з явно вираженим егоцентризмом, зниженою чутливістю до прохань і проблем інших, а також у тих, хто пред'являє партнерам по спілкуванню завищені вимоги, має нереалістичні очікування, схильний до вразливості, упертості, агресивності.
Властива цьому віку спонтанність поведінки нерідко ускладнює міжособистісну ситуацію підлітків, виявляючи в багатьох випадках недостатню продуманість дій, а точніше — небажання й невміння думати про наслідки своїх учинків. Порушена функція прогнозу нерідко призводить до проблем, на подолання яких особистісних резервів у молодих людей не вистачає. Складності взаємин нерідко породжують у підлітків переживання,

31 пов'язані з відчуттям відкинутості або незадоволеності реальним статусом у групі, незадоволеності собою, непевності, підвищеної вразливості. Пережиті труднощі можуть викликати відчуття особистої неспроможності, зниження самооцінки, провокувати реакцію уникання проблемної ситуації. Подібна тенденція, у свою чергу, призводить до обмеження спілкування, перешкоджає знаходженню досвіду й навичок взаємодії, зрештою редукуючи активність підлітка загалом [13, с.4].
Є й інший варіант — підліток украй активний, але часто його поведінка неадекватна ситуації, що налаштовує проти нього оточення, проблематизує взаємини. Сам підліток у таких ситуаціях зазвичай впевнений у своїй правоті, здивований нездатністю інших зрозуміти необразливість його намірів або
їхню справедливість. Невдоволення дорослих або однолітків подібними формами прояву сприймається й інтерпретується молодою людиною як недоброзичливість і упередженість щодо нього. Хлопці з таким сприйняттям готові активно й жорстко відстоювати себе в будь-якій проблемній ситуації, при цьому болісно переживаючи несприйняття і відкинутість.
Як показує досвід, більшість проблемних ситуацій юних клієнтів розташовуються між цими двома полюсами, утворюючи широкий діапазон явищ, що включають складне переплетення індивідуальних особливостей молодих людей, соціальних обставин, у яких вони перебувають, і конкретних ситуацій.
Труднощі взаємодії підлітків з навколишніми людьми розглядаються сучасними дослідниками як результат внутрішніх і зовнішніх протиріч, властивих цьому віку. Зовнішніми факторами, що впливають на підлітка, є вимоги батьків, учителів, групи однолітків, моральні норми, обов'язки;
індивідуальними особливостями самого підлітка, що визначають його стосунки, можна вважати властиві йому ціннісні орієнтації, мотиви, інтереси, потреби [13, с.5].
Зіткнення зовнішніх і внутрішніх факторів можуть призводити до таких складностей як протиріччя між потребою в самоствердженні й можливістю її

32 задовольнити, сприйняттям підлітком себе як дорослого й поведінкою дорослих до нього, як до дитини," між самооцінкою й оцінкою групи, вимогою групи й індивідуальними установками.
Прояв подібних невідповідностей виявляється, приміром, у тім, що нерідко хлопець прагне бути, як всі, і водночас шукає нагоди виразити свою унікальність і неповторність; відстоює самостійність і потребує допомоги й підтримки; сподівається на розуміння з боку оточення — собі ж не завдає клопоту зрозуміти інших; дотримується строгих норм моралі при аналізі вчинків інших і може істотно знижувати ці ж норми щодо себе.
Уміння психолога ідентифікувати труднощі спілкування юного клієнта в контексті його проблемної ситуації особливо важливо, оскільки самі підлітки, через ще недостатньо розвинені навички самоаналізу й рефлексії, у багатьох випадках не можуть досить точно описати свій стан, мотиви поведінки й, тим більше, не бачать власного внеску в проблематизацію стосунків [13, с.5].
Наприклад, егоїстична етична орієнтація високо статусних підлітків може виявлятися в корисливих і маніпулятивних установках і супроводжуватися слабкою рефлексією свого внеску в ускладнення взаємин.
При цьому цілком можливо, що підліток добре володіє засобами соціальної
взаємодії, тобто досить комунікабельний, орієнтований у рольових аспектах і т.д. У цьому випадку серйозного опрацювання потребує морально-етична сфера підлітка й перцептивно-рефлексивна сторона його взаємин з іншими.
Можливий ще й такий варіант маючи складності у співвідношенні своїх
інтересів з інтересами інших людей (через підвищену вимогливість до партнера або власну поступливість) підліток може часто відчувати образу, відчуження і, як наслідок, труднощі в розвитку стосунків. У цьому випадку на початковому етапі роботи особливу увагу варто приділити емоційній та потребово-мотиваційній сфері підлітка.
Можливі випадки, коли підліток добре орієнтований у стосунках у плані розуміння соціокультурних аспектів ситуації, вибору власної позиції, однак

33 має труднощі поведінкового характеру через недостатнє володіння комунікативними навичками, стратегіями розв'язання проблемних ситуацій.
У цьому випадку більша частина роботи може бути присвячена вдосконалюванню засобів соціальної взаємодії [13, с.5].
Перераховані аспекти орієнтацій і особливостей підлітків, що детермінують психологічні складнощі у сфері взаємин цієї вікової групи, на наш погляд, можуть бути для психолога засобом первинної концептуалізації проблемної ситуації клієнта, а також сприяти адекватному вибору пріоритетних напрямків психокорекційної роботи.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал