Стильові особливості міжособистісних стосунків високо статусних підлітків



Скачати 494.41 Kb.

Сторінка1/4
Дата конвертації01.12.2016
Розмір494.41 Kb.
  1   2   3   4

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. І. Я. ФР АНКА
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУ ЛЬТЕТ
КАФЕДР А СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПР АКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ
ВИСОКО СТАТУСНИХ ПІДЛІТКІВ



Курсова робота студентки 35 групи соціально-психологічного факультету
Кардашової Олени Костянтинівни
Науковий керівник:
Павлюк Ірина Володимирівна


Житомир-2009

2
Зміст

Вступ..................................................................................................................... 3
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОСОБЛИВОСТЕЙ МІЖОСОБИСТИХ
СТОСУНКІВ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ............................................................. 5 1.1. Формування особистості підлітка............................................................. 5 1.2. Місце та значення міжособистісних відносин у спілкуванні підлітків 11 1.3. Роль і місце батьків у процесі формування і розвитку гармонійної особистості ...................................................................................................... 19
Розділ
ІІ.
ФОРМУВАННЯ
СТИЛЬОВИХ
ОСОБЛИВОСТЕЙ
У
ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ...................................................................................... 29 2.1. Психологічна допомога підліткам у вирішенні міжособистісних проблем............................................................................................................ 29 2.2. Методи формування культури спілкування ........................................... 33
Висновки............................................................................................................. 41
Список використаної літератури....................................................................... 43
Додатки…………………………………………………………………………...45

3
ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблема комунікативної компетентності особистості, мовленнєвої культури міжособистісного спілкування належить до одного із важливих напрямків психології. Особливого значення вона набуває у перехідні періоди, коли у суспільстві відбувається трансформація системи усталених ціннісних орієнтацій, змінюються пріоритети у виборі змісту діяльності зокрема, і способу життя особистості загалом. За таких умов інтерес до соціально психологічних особливостей мовленнєвої діяльності набуває особливої гостроти, зокрема до комунікативної поведінки у молодіжному середовищі.
Дослідженню вказаної проблеми присвячено праці психологів і лінгвістів (Л.С. Виготський, В.В. Виноградов, Е.С. Істрін, В.Г. Костомаров,
О.О. Леонтьєв, А.Р. Лурія, С.І. Ожегов, Л.С. Рубінштейн, Л.В. Щерба).
У другій половині ХХ століття проблема мовлення стає предметом не тільки психологічного вивчення, але й – психолінгвістики, психосемантики, нейролінгвістики (І.О.Зимня, Н.Ф. Каліна, А.Р. Лурія, В.Ф. Петренко, Н.Ф.
Чепелєва, Л.В. Щерба). Дослідженню функціональної ролі мови і мовлення в міжособистісній взаємодії, зокрема стильових особливостей міжособистісних стосунків підлітків, а також психологічному змісту цих явищ присвячені роботи Н.Д. Арутюнової, Б.Ф. Баєва, Л.В. Долинської, М.І. Жинкіна, О.О.
Леонтьєва, Е.Л. Носенко та інших.
Підлітковий вік – це один з найважливіших етапів життя людини.
В ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він більш ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля.
Підлітковий період, як і будь-який період життя людини, має свої новоутворення, провідну діяльність, та кризу. Підлітковий вік є перехідним головним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання,

4 паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації.
Всі підлітки цього віку - школярі, вони знаходяться на утриманні батьків (держави), їхньою провідною діяльністю є навчання. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого.
Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обумовлені значною мірою біологічно. Найважливіше психологічне новоутворення віку - почуття дорослості - являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє становище, якого підліток фактично ще не досяг.
В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих.
Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини.
Звідси - типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення дитинства і початку «виростання» з нього.
Мета: провести теоретичний аналіз проблеми стильових особливостей міжособистісних стосунків високо статусних підлітків.
Завдання:
1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми міжособистісних стосунків підлітків;
2. Дати визначення цьому віковому періодові і вказати на зміни, що відбуваються в житті підлітка;
3. Визначити роль і місце батьків у цьому процесі й обговорити шляхи взаємодії в родині у формуванні і розвитку гармонійної особистості.
4. Запропонувати тренінгові програму на підвищення комунікативних умінь підлітків.

5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОСОБЛИВОСТЕЙ
МІЖОСОБИСТИХ СТОСУНКІВ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
1.1. Формування особистості підлітка
Підлітковий вік пов'язаний насамперед з перебудовою усього організму дитини, що зумовлено статевим дозріванням. Активізація діяльності статевих та інших залоз внутрішньої секреції спричиняє інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.
Прискорюється ріст, досягаючи у хлопчиків найвищих показників у 13 років і продовжуючись до 15-17. У дівчаток цей процес розпочинається та закінчується на два роки раніше. Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична сила. Помітною є невідповідність розвитку серця і судинної системи масі тіла, що не дозволяє постачати потрібну кількість крові до різних ділянок тіла, зокрема, до мозку.
Бурхливий ріст та перебудова організму спричиняють стрімке підвищення інтересу до своєї зовнішності. Формується новий образ свого фізичного "Я". Через його гіпертрофоване значення підлітки дуже болісно переживають вади своєї зовнішності. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, що втрачає дитячу ніжність, зайва вага або худорлявість — усе це дратує і нерідко призводить до виникнення почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й неврози.
Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає у неузгодженості процесів статевого дозрівання, загального органічного розвитку та соціального формування. У наш час це протиріччя, зумовлене тим, що статеве дозрівання значно випереджає два інші процеси, має особливо гострий характер [4, с.213].
Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. По всіх напрямках, виражаючи цей процес, відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок

6 перебудови організму, трансформації взаємин із дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та навчальної діяльності.
Серед умов сучасного життя слід виділити такі, які сприяють становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивного спілкування з однолітками, рання самостійність через зайнятість батьків, величезний потік різноманітної за змістом
інформації тощо), та такі, які гальмують цей процес (зайнятість підлітків лише навчанням за відсутності інших серйозних обов'язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися своїми дітьми тощо).
Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними.
Підлітковий період — це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей.
Поява відчуття дорослості
як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу в цілому. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, переживання й афективні реакції.
Складність полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості зі сторони оточуючих, ще не відчувають себе (а тим більше, ще не
є) дорослими повною мірою. Та все ж саме це відчуття є тим новим, прогресивним в особистості, що обов'язково розвиватиметься, і саме на нього слід спиратись у педагогічній практиці [4, с.214].
Кардинальні зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світові дорослих. Власне, йдеться про переорієнтацію з норм і цінностей дитячого світу на інші, дорослі, вироблення особистісних

7 новоутворень, які відіграють особливу й вирішальну роль в оволодінні дитиною соціальною ситуацією дорослого.
Зростає прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом та змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Водночас підлітки гостро потребують доброзичливої й тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала реалізації їхнього прагнення до самостійності.
Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і старших підлітків. У поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішня сторона життя дорослих і те враження, яке їхні вчинки справляють на інших. Самі вчинки часто бувають імпульсивними й безконтрольними.
Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм украй важко визнати свою провину публічно, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особистості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко переживають ситуацію.
Ставлення старших підлітків до своїх учинків більш свідоме. Вони вже схильні до самоаналізу, хоча не завжди здатні справитися з ним. Старших підлітків цікавить не лише зовнішня сторона життя дорослих, але й їх внутрішній світ, духовні якості [4, с. 215].
Інтенсивно формується здатність переходити від одного виду діяльності до іншого, що ґрунтується на засвоєнні загальних закономірностей побудови людської діяльності. Це означає, що підліток уже вміє ставити перед собою мету, складати план дій, може оцінити та підібрати необхідні засоби, співвіднести їх із діями інших людей тощо. Орієнтуючись на інших, він уміє враховувати їх почуття та інтереси, бажання й характери, може зрозуміти
інших та самого себе.
Отож, цілком зрозумілою є педагогічна вимога організації життя

8 підлітків таким чином, щоб вони засвоїли якомога більше загальнокультурних навичок дій з матеріальними предметами, оволоділи змістом основних форм суспільно корисної діяльності (уміли працювати, навчатися, займатися спортом, мистецтвом, організовувати діяльність інших людей тощо).
Освоєння змісту різних видів діяльності пов'язане також із формуванням у підлітків моторних навичок. Фізіологічні особливості підлітків уже дозволяють їм освоювати складні рухи. Якщо в цьому віці не навчитися
їздити па велосипеді, танцювати, працювати різними інструментами і т.п., то пізніше це буде зробити набагато важче, а інколи й неможливо.
Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, що проявляються в самооцінці підлітка, його оцінці ефективності різних видів власної діяльності та своїх стосунків із дорослими й однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості виступає рефлексія.
Самооцінка в цьому віці набуває не меншого значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив поведінки.
Переважна орієнтація підлітка на самооцінку пов'язана передусім із його прагненням до самостійності та незалежності, із самоповагою, вимогливістю до себе [7, с.54].
Починаючи із шостого класу інтенсивно розвивається особистісна та між особова рефлексія, внаслідок чого підлітки починають вбачати причини конфліктів чи, навпаки, успіхів у спілкуванні з товаришами в особливостях власної особистості.
Характерна для молодшого школяра рівновага позитивних і негативних самооцінок поступається місцем різкому невдоволенню собою, що поширюється як на навчальну діяльність, так і на систему взаємин з оточуючими загалом. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманну хлопчикам.
Виникає інтерес до себе та оточуючих, прагнення зрозуміти особливості людини та її взаємини з іншими людьми, мотиви її вчинків та переживання.

9
Яскраво виражена установка на порівняння себе з іншими. Особливо це стосується вчинків, адже саме у них виражається ставлення людини до чогось або ж до когось.
Розмірковування підлітка про себе, про своє життя не абстрактні, як це характерно для ранньої юності, а стосуються передусім того, що відбувається з ним, його стосунків з іншими людьми, життєвих планів тощо.
Приблизно в 11-12 років виникає інтерес до свого внутрішнього світу, у подальшому відбувається поступове ускладнення й поглиблення самопізнання. Завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється схильність до самоаналізу. Образи "Я", що створює у своїй свідомості підліток, відображають усе багатство його життя. У явлення про фізичне "Я", свій розум, здібності у різних сферах, силу характеру, товариськість, доброту та інші якості, інтегруючись, утворюють когнітивний компонент "Я- концепції" підлітка. З ним тісно пов'язані оціночний і поведінковий компоненти. Для підлітка важливо не просто знати, який він насправді, але й розуміти, наскільки значущими є його індивідуальні особливості. їх оцінка
істотно залежить від системи цінностей, що складається завдяки впливу родини й однолітків [7, с.55].
Підліток оцінює власні вчинки, прагнучи осмислити їх наслідки в майбутньому. Він намагається зрозуміти свої особливості, усвідомити власні недоліки, що зумовлено потребою правильно будувати взаємини з дорослими й однолітками, відповідати вимогам інших людей та своїм власним. У цьому віці привабливими можуть стати зовнішні ознаки дорослості, в яких підліток вбачає характерні риси й переваги цього статусу (куріння, випивка, доросла мода в одязі, косметика, форми відпочинку, флірт тощо). Освоєння подібних ознак часто ототожнюється з утвердженням і демонстрацією власної дорос- лості найлегшим шляхом — через наслідування.
Поступово розширюються і поглиблюються уявлення підлітків про себе, однак інших людей вони поки що оцінюють повніше й правильніше, ніж себе. Особливо це стосується тих, із ким у них склалися близькі

10 стосунки.
У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від думки та ставлення оточуючих. Підлітки намагаються демонструвати свої кращі риси, заслужити схвальні відгуки — особливо від тих, чия думка для них важлива.
Страх виявить незнання або невміння може стати причиною надмірної сором'язливості та не впевненості в собі, набути хворобливого характеру.
Цей вік характеризується емоційною нестабільністю та імпульсивністю поведінки. Підлітки часто спочатку діють, а вже потім думають про наслідки, хоч усвідомлюють при цьому, що варто було б вчинити навпаки. Помітного розвитку набувають вольові якості — наполегливість, цілеспрямованість, вміння долати перешкоди і труднощі тощо.
Бурхливо розвивається емоційна сфера, що характеризується різкими переходами від надмірної рухливості до спокою, від піднесення до байдужості. Підвищена емоційність підлітків зумовлена статевим дозріванням та неврівноваженістю процесів збудження й гальмування [4, с.256].
Переживання набувають дедалі більшої стійкості. У підлітковому віці спостерігається подальший розвиток почуттів як узагальнених і відносно стійких переживань (інтелектуальних, моральних, естетичних та ін.). Почуття стають тривалішими й стійкішими, що зумовлює посилення їх впливу на різноманітні сторони життя підлітків.
Інтенсивно формуються моральні почуття, завдяки чому засвоювані підлітками норми поведінки можуть стати ефективним поштовхом до дій.
У підлітковому віці поступово відбувається перехід від ситуативного переживання краси явищ природи, музичних і літературних творів, творів живопису до стійких естетичних почуттів, які є наслідком систематичного виховання.
Характеризуючи інтереси підлітка, передусім зазначимо, що, у порівнянні з молодшим шкільним віком, вони набувають більшої цілеспрямованості, активності та глибини. З іншого боку, інтереси багато в

11 чому мінливі, й лише у старших підлітків набувають певної стійкості.
Саме в цьому віці розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів особистості [4, с.257].
Нерідко можна спостерігати і визначеність професійних намірів, що супроводжується серйозними зусиллями, спрямованими на підготовку до омріяного майбутнього. Чим конкретніші та стійкіші професійні наміри підлітка, тим диференційованім його ставлення до навчальних предметів
(останні чітко розмежовуються як "потрібні" та "непотрібні").
Самостійна діяльність таких підлітків дедалі більше набуває характеру самоосвіти у певному напрямку і з чіткою метою — оволодіти знаннями, необхідними для майбутньої професійної діяльності.
1.2. Місце та значення міжособистісних відносин у спілкуванні підлітків
Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін.
Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.
Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Філософи, наприклад, аналізують спілкування як спосіб реалізації суспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб'єкт-суб'єктні відносини, досліджують вплив спілкування на формування особистості. Саме вони наголосили на необхідності усвідомлення значущості Іншого і цінність звернення до нього як до рівноправного та відповідального суб'єкта.
Дослідження проблем спілкування в загальнофілософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномену в
інших наукових дисциплінах, наприклад, в етиці, психології, соціології, медицині, педагогіці [23, с.45].

12
Серед особливостей спілкування традиційно виокремлюють не лише певні способи впливу на людей, а й стилі як інтегровані характеристики. Під стилем розуміють, звичайно, систему прийомів діяльності, поведінки людей.
Найхарактерніше стиль виявляється в діловому та професійному спілкуванні, у взаємовідносинах між керівником і підлеглими, у так званому лідерстві.
Розрізняють три стилі лідерства — авторитарний, демократичний та ліберальний, які характеризують не лише спілкування, а й манеру поведінки лідера щодо інших, тип його влади, ставлення до роботи та інших.
Відповідно до зазначених стилів лідерства можна описати й стилі спілкування високо статусних підлітків [23, с.46].
Так, за авторитарного стилю лідер віддає накази, дає вказівки, інструкції.
Він не любить, коли інші виявляють ініціативу, не хоче, щоб з ним дискутували, обговорювали прийняті ним рішення.
Демократичний стиль, навпаки, передбачає, що активність учасників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їх виконання обговорюються. Якщо для першого стилю спілкування характерним є виокремлення свого "Я", то для другого типовим займенником
є "Ми".
За ліберального стилю спілкування проблеми обговорюються формально, керівник може й не бути лідером. Він піддається різним впливам, не виявляє ініціативи у спільній діяльності.
Сучасне покоління живе в епоху зростання ролі особи як творця соціального середовища і творця самої себе. Прагнення індивіда бути активно причетним до своєї історичної й особистісної долі, до самореалізації зумовлене не тільки ускладненням світу та значним підвищенням його динамізму, а й зростанням потреб сучасної людини, яка піднялася на якісно вищий ступінь свого соціокультурного розвитку, ніж попередні покоління.
Соціалізація як найширше поняття з-поміж тих, що характеризують творення особистості, розглядається як свідоме засвоєння нею готових форм
і способів соціального життя, способів взаємодії з матеріальною і духовною

13 культурою, адаптацією до соціуму, що відбувається у тісному взаємозв'язку з виробленням власного соціального досвіду, ціннісних орієнтацій, свого стилю життя. Ще В.Сухомлинський у часи, коли проблема соціалізації особистості була «закритою» галуззю педагогічної науки, зазначав: «Суспіль- на сутність людини виявляється у її відношеннях, зв'язках, взаємовідносинах з іншими людьми. Пізнаючи світ і себе як частину світу, вступаючи в різноманітні відносини з людьми, відносини, що задовольняють її матеріальні й духовні потреби, дитина включається в суспільство, стає його членом. Цей процес приєднання особистості до суспільства і, отже, процес формування особистості вчені називають соціалізацією».
В умовах префігуративної культури (М.Мід), характерної для сучасного українського суспільства, не існує готових алгоритмів, що приймаються на основі готових знань і дають змогу особі прямувати у соціально схвалюва- ному напрямі. Сьогодні людина повинна вміти вирішувати кожну життєву ситуацію творчо, самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність. З огляду на це виникає необхідність у новому типі особистості, якій були б притаманні такі характеристики, як
індивідуальність, творча активність і здатність орієнтуватися на майбутнє, вміння прогнозувати, фантазувати, гнучко переходити в нові види діяльності навіть у ситуації невизначеності. Це висуває необхідність набуття сучасними учнями високих особистісних якостей, головні з яких — психологічна та організаційна готовність до орієнтації на власні сили у виконанні життєвих завдань, високий рівень мотивації до досягнення життєвого успіху, здатність до нагромадження, відновлення та раціонального використання життєвої енергії [11, с.3].
Виховання як невід'ємна складова соціалізації є системою ціле- спрямованих, педагогічно організованих взаємодій дорослих із дітьми, самих дітей одне з одним. Саме в такій особистісній взаємодії відбувається зміна мотиваційно-ціннісної системи особистості, виникає можливість репрезентувати дітям соціально значущі норми і способи поведінки.

14
Соціалізація, за визначеннями фахівців, — це процес формування особистості, змін у її психіці й свідомості під цілеспрямованим впливом виховання, а також умов і особливостей життя, засвоєння норм і вимог,
ідеалів і цінностей, інтересів і потреб, позицій і настанов. Цей процес передбачає становлення «Я» дитини через прояв суб'єктності, тобто здатності свідомо ставити перед собою ті чи інші завдання, цілі, визначати напрям своєї діяльності. При цьому означена суб'єктність полягає не лише в активному відтворенні зростаючою особистістю засвоєного соціального, а й у трансляції індивідуального досвіду в соціум. Тобто у процесі соціалізації повсякчас виникає і має бути вирішене протистояння між індивідуальним
(потреба в самовираженні, само-здійсненні) і соціальним (потреба відповідати соціальним вимогам, очікуванням, орієнтирам).
Серед чинників, які безпосередньо впливають на формування особистості, розвиток у неї різноманітних якостей, що характеризують її як соціальну істоту, одне з важливих місць належить спілкуванню [11, с.3].
Прагнення до спілкування притаманне дитині від народження. Спочатку це дотики, посмішка, вираз очей; потім перші слова й речення, на які малюк прагне почути відповідь, одержати реакцію. Подальший розвиток цієї здібності відбувається безпосередньо у процесі спілкування з батьками, од- нолітками. Із вступом до школи коло міжособистісної взаємодії, а отже, і спілкування значно розширюється. Однак, як засвідчують результати досліджень, навички культурного спілкування, формування відповідних норм
і правил його реалізації, за невеликим винятком, «випадає» з поля зору ви- хователів, що негативно позначається на підростаючій особистості, обмежує можливості встановлення та підтримання контактів з іншими людьми, знижує дієвість інших чинників, які впливають на її становлення та соціа- лізацію, на підготовку до виконання різноманітних ролей у суспільстві та власній життєдіяльності.
Під культурою спілкування розуміють передусім «наявні в суспільстві й у людському житті форми плекання спілкування як такого, форми його

15 структурування й ціннісно-смислової організації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми» (В.Малахов).
Культура спілкування має два головні компоненти — моральний і психологічний. Моральний розкривається у діях і вчинках людей згідно з
їхніми потребами, інтересами, ідеалами, життєвими цілями і виступає як
єдність моральної свідомості та відповідної поведінки, стимулює створення системи моральних цінностей та їх ієрархію. У процесі спілкування явно чи приховано виявляються моральні якості людей, відбувається обмін моральними цінностями між його учасниками.
Психологічний компонент культури спілкування включає психологічні знання, вміння розпізнавати психологію співрозмовників, адекватно реагувати на їхні дії та поведінку, обирати стосовно кожного способи і засоби спілкування, які не суперечили б моральним нормам, відповідали б
індивідуальним особливостям людини [11, с.3].
Для культури спілкування характерна також нормативність. Вона визначає правила спілкування в різних соціальних групах, які детермінуються станом розвитку суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, узгоджуючись водночас із загальнолюдськими культурними цінностями. Тобто можна сказати, що культура спілкування у вузькому значенні слова становить суму знань і ступінь оволодіння вміннями та навичками спілкування, створеними й прийнятими в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.
Базовим компонентом культури спілкування є гуманне ставлення людей один до одного, а її нормами — ввічливість, дотримання умовних і загальноприйнятих способів виявлення доброго ставлення, форми звертання, вираження вдячності, правила поведінки тощо. Невід'ємними складовими культури спілкування також вважають тактовність, уміння зрозуміти почуття
і настрої інших людей, поставити себе на їхнє місце, уявити можливі наслідки власних вчинків.
Отже, міжособистісні взаємини, до встановлення й розвитку яких прагне

16 людина, неможливі без спілкування. Водночас і саме спілкування немислиме без взаємного визнання свободи й унікальності, гідності й суверенності тих, хто спілкується. Культура спілкування передбачає атмосферу взаємної поваги, уваги до іншого і виявляє моральні якості особистості. Досить образно сутність і значення спілкування характеризує В.Білоусова. На її думку, «моральна цінність спілкування полягає в тому, що воно є безпосереднім джерелом осягнення добра. Порівнюючи себе з іншими, людина або самоутверджується у власній моральній правоті, або починає замислюватися над власними вчинками, поведінкою у взаєминах з іншими».
Кожному віковому періоду притаманні характерні особливості, які тим чи іншим чином впливають на становлення особистості, її соціалізацію.
Особливу групу у віковій ієрархії становлять підлітки [11, с.3].
Більшість учених дотримуються точки зору, відповідно до якої підлітки поділяються на дві основні групи: молодших (10—12 років) і старших (13—
15 років) підлітків.
Підлітковий вік характеризується труднощами росту і соціального дозрівання. Так, молодші підлітки значною мірою прагнуть відмежуватися від усього підкреслено дитячого. Намагання бути і вважатися дорослим — стрижнева особливість особистості підлітка, яка виражає його нову життєву позицію щодо людей, навколишнього світу, визначає зміст і спрямованість соціальної активності, систему прагнень, переживань.
Діти цього віку значно відрізняються характером і поведінкою. З одного боку, вони надзвичайно зосереджені на собі, а з іншого — здатні на вражаючий прояв альтруїзму. їхня увага легко переходить з предмета на предмет, однак вони можуть сидіти тривалий час, зосередившись на тому, що
їх справді цікавить. Іноді підлітки здаються байдужими і неуважними до
інших, але коли ви найменше цього очікуєте, вони можуть пок4зати свою любов і готовність допомогти. У цій непередбачуваності, у балансуванні між крайнощами знаходить своє вираження підлітковий період. Такі коливання дають змогу підлітку, так чи інакше, обрати свій шлях у житті, наблизившись

17 до світу дорослих. Зрештою, це і є найважливіше завдання цього періоду.
У соціальному плані підліток залишається школярем, але у його внутрішньому світі простежується мотиваційний вакуум, тобто колишні мотиви молодшого школяра зруйновані, а нових, заснованих на новому, більш високому рівні, ще немає. Навчальна діяльність, яка забирає значну частину доби, має переважно індивідуальний характер. Вона не узгоджується з потребою, що підсилилася, у спілкуванні з однолітками. З цього випливає багато проблем соціального плану, зокрема можливе утворення не- формальних колективів, формування в підлітка девіантної і деліквентної поведінки.
Якісні та кількісні зміни відбуваються в інтелектуальній сфері: з'являється здатність виконувати недоступні раніше розумові операції.
Розвиток інтелектуальної сфери впливає на розвиток інших сторін психіки дитини. Відбувається переплетіння схильності до міркування та особливої емоційності, вразливості [11, с.4].
Поєднання рис «розумового» і «художнього» типу дитини характеризує неповторну своєрідність віку і є запорукою різнобічного подальшого розвитку. Якщо в молодшому підлітковому віці найбільш інтенсивні зміни відбуваються у фізичному розвитку, то в старшому підлітковому віці найбільш високими темпами розвивається особистість дитини.
Проявляючи свою потребу в спілкуванні, учні виявляють значні
індивідуальні особливості. Як показує спеціальне дослідження, тут можна виділити 2 групи дітей. У одних спілкування з товаришами в основному обмежувалося школою та, за думкою вчителя і батьків, не займало великого місця в їхньому житті. У інших спілкування з товаришами вже займало чимале місце в житті.
Таким чином, в основі розвитку взаємовідносин у групі (класі) лежить потреба у спілкуванні, яка сама проходить з віком глибокі зміни. Вона задовольняється різними дітьми неоднаково. Це обумовлено тим, що для кожної дитини у групі (класі) виникає своя, неповторна ситуація спілкування,

18 своя мікросфера [14, с.119].
Якщо мораль є суб'єктивним уявленням дитини про добро та зло, то практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами («голосом совісті») постає як моральність. Характерною особливістю морального становлення підлітка є врахування її менталітету
(ментальності) — специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно- кліматичних чинників.
Дисциплінованість, організованість — суттєві ознаки моральної вихованості та культури дитини підлітка. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки.
У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптимальне їх поєднання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів забезпечить очікуваний результат. Головне — забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на дитину.
Дотримання моральних норм співжиття потребує самоорганізації, самодисциплінованості підлітка. У її формуванні велике значення має навчально-виховний процес у школі. Шкільна дисципліна — це дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, дотримання традицій тощо.
Свідома дисципліна виявляється в суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки, ґрунтується на почутті обов'язку та відповідальності.

19


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал