Стаття «Багатство і філігранність української фразеології у художній літературі»



Сторінка3/3
Дата конвертації06.03.2017
Розмір0.5 Mb.
1   2   3

Ад’єктивними називаються фразеологізми, яким притаманне категоріальне значення атрибутивності, здатність виражати статичну ознаку предметів [16;27].

«Класичними» ад’єктивними фраземами є фразеологічні утворення з якісним прикметником у ролі граматично стрижневого компонента, який повністю визначає семантичні й граматичні властивості всієї фразеологічної одиниці: гострий на язик — дотепний, ущипливий. Але таких фразеологізмів у проаналізованих творах О. Кониського не виявлено.

Взагалі їх у художньому мовленні письменників небагато. Це пояснюється особливостями синтаксичної сполучуваності прикметника, який має обмежені властивості щодо утворення словосполучень, у яких він виступає граматичним ядром.

Близькі до них за семантико-граматичними властивостями компаративні фразеологізми типу «прикметник + порівняльний зворот»: потрібний як сироті трясця – зовсім непотрібний, але таких фразеологізмів у проаналізованих творах О. Кониського теж не виявлено.

Основну частину одиниць цього семантико-граматичного розряду становлять фразеологізми, ад’єктивні ознаки яких не зумовлюються морфологічними властивостями їх формально-граматичного центру. Серед фразеологізмів прози О.Кониського виявлено таку їх структурну модель:

дієслово + субстантивований прикметник у непрямому відмінку з означенням, наприклад:


  • А воно прикинулося святим та божим (6;257).

Фразеологізм святий та божий використовується в значенні «удавано, лицемірно тихий та добрий» [36;295].

У художньому мовленні О. Кониського виявлено надзвичайно мало ад’єктивних фразеологізмів.


2.1.4. Інтер’єктивні фразеологізми

Особливе місце серед фразеологічного фонду прози О.Кониського

посідають інтер’єктивні (вигукові) фразеологізми.

До них належать фразеологізми, які виражають різноманітні почуття. На відміну від інших фразеологічних одиниць, вони не можуть виконувати номінативної функції, основу їх смислової структури становлять немотивовані конотативні семи.

Інтер’єктивні фразеологічні одиниці відзначаються великою структурною розмаїтістю. Їх поділяємо на такі групи:


  1. фразеологізми, побудовані за моделями словосполучень, наприклад:

  • Замісто Шевченкового тіла закопали під Каневом зброю… швидко мусять роздавати її хлопам! Ох, ох, ох!.. мати божа!.. (12;422).

Фразеологізм мати божа «вживається для вираження захоплення, здивування, радості, невдоволення» [36;479].

  1. фразеологізми зі структурою речення, наприклад:

  • Коли б хоч з чого, а то із-за груш – нехай би вони погнили були! (5;223).

Фразеологізм нехай би вони погнили були виражає «сильне незадоволення, несхвалення чого-небудь» [36;365].

Семантико-комунікативне призначення інтер’єктивних фразеологізмів полягає в безпосередньому вираженні емоцій та почуттів.



Серед інтерєктивних фразеологізмів можна виділити такі семантичні типи:

  1. емоційні (виражають почуття людини, модально-оцінювальні характеристики певних ситуацій, ставлення до висловлених думок співбесідника або навіть погрозу), наприклад:

  • Ось тобі й на! Думаємо: ненадовго свинота залізла до чужого болота! (6;258).

Фразеологізм ось тобі й на «уживають для вираження подиву з приводу чогось незвичайного» [36;230];

  • Боже мій! Чи се ти, Юрю! (12;426).

Фразеологічна одиниця боже мій «уживається для вираження великого захоплення, подиву, відчаю, розпачу» [40];

  • А тоді – цур йому всьому; заберусь на село, заведу своє кубло та господарюватиму… (12;415).

Фразеологізм цур йому «вживають для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, несхвалення чого-небудь» [36;378];

  • Ба, ба! Пан Вацлав! Скілько літ, скілько літ (12;421).

Фразеологічна одиниця скілько літ «уживається як привітання й вираження радості від зустрічі з тим, кого давно бачили» [40];

  1. імперативні (тобто наказові) поєднують у своїй смисловій
    структурі наказовість із вираженням ставлення мовця до об’єкта
    волевиявлення, наприклад:

  • А бий тебе небесна сила! Добрі «свої»!.. (3;103).

Фразеологізм бий тебе небесна сила «вживають для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, несхвалення чого-небудь» [36;378];

  1. запевнення в достовірності сказаного, наприклад:

  • Єй же богу, правда. Слухайте (12;405).

Дана фразеологічна одиниця використовується для того, щоб адресат, до якого звернене мовлення персонажа твору О.Кониського, упевнився в тому, що все сказане – правда, і не сумнівався в достовірності сказаного. Такі фразеологізми додають мовленню експресивності, емоційності, а також сприяють образотворенню, оскільки створюють достовірні образи художніх текстів.

  1. формули мовленнєвого етикету, наприклад:

  • Прошу ж до столу, чим бог послав (12;466);

  • «Вибачте, - промовила вона, - може, я помішала вам?» (12;488).

Отже, як бачимо, О. Кониський виявив себе у творах майстром використання інтер’єктивннх фразеологізмів. Саме вони допомагають нам глибше проникнути в душу персонажів, зрозуміти їх вчинки. Таке розмаїття інтер’єктивних фразеологізмів лише підтверджує те, наскільки письменник розумів силу фразеологічного багатства української мови і як вдало вмів використати його.
2.2. Предикативні фразеологічні одиниці

Взаємодія синтаксичного рівня із фразеологічним служить не лише важливим засобом увиразнення комунікативної експресії мовної системи, а й стимулом її активних еволюційних процесів, унаслідок чого утворюються предикативні фразеологізми (ПФО). Такі фразеологічні утворення становлять значний і неоднорідний масив як з погляду структури, так і з погляду граматичної та фразеологічної семантики.

За структурою ПФО співвідносяться з елементарними (двоскладними й односкладними) реченнями, хоч, на відміну від синтаксичних предикативних конструкцій, їх компоненти не вступають між собою в семантико-синтаксичні відношення. У зв’язку з цим ПФО не підлягають семантико-синтаксичному членуванню. Члени речення в них мають фіктивний характер, тому виділяти їх можна тільки умовно для з’ясування не семантико-синтаксичної, а суто формально-синтаксичної організації ПФО.

Найбільш поширеними у творах О.Кониського є ПФО, співвідносні з двоскладними реченнями. Формально в них розрізняють суб’єкт і предикат, наприклад:



  • І в Петербурзі, і в Києві, і в Москві і публіцистам, і адміністраторам справді розкрилися очі, та соромно було признатися, в яке сільце вони піймалися, і вони перестали цькувати українофільство, тілько взяли вже на другий глас (12;424).

Фразеологізм розкрилися очі має значення «хтось позбувся помилкової думки про кого-, що-небудь, хибного сприймання чогось; стало зрозумілим щось» [40];

  • Чуємо: панич верзе якусь нісенітницю, знати, що в голові йому і в очі світ замакітрився (7;271).

Фразеологізм світ замакітрився має значення «хтось опиняється в стані запаморочення, утрачає чітке сприйняття дійсності, хтось дуже страждає, тужить, комусь надзвичайно важко» [36;294];

  • Ні до чого руки не здіймаються, неначе я охляв! (6;249).

Фразеологізм руки не здіймаються означає «не вистачає, немає сил, бажання щось зробити» [36;289];

  • Тут я вже не змовчала, зло мене взяло (5;220).

Фразеологізм узяло зло вживається у значенні «хто-небудь стає розлюченим, злим, сердитим» [36;126];

  • Не тямлю і як його: язик руба стає, не відважуся, нехай Дмитро скаже (6;257).

Фразеологізм язик руба стає вживається у значенні «хтось утрачає здатність говорити, вимовляти слова» [36;395];

  • Сльози радості душили його (12;417).

Фразеологічна одиниця сльози душать означає «хто-небудь ледь стримується від сильного плачу, приглушує плач» [40].

Завдяки нейтралізації суб’єктно-предикативних відношень у таких фразеологізмах формується узагальнено-цілісне фразеологічне значення: розкрилися очі — кому-небудь стає зрозумілим щось.

За своєю структурою ПФО неодноманітні, деякі з них співвідносні з односкладними реченнями. Проте у фразеологічному фонді аналізованих творів О.Кониського одиниць такого типу небагато. Серед них найчастіше трапляються фразеологізми, побудовані за моделлю безособових речень. Стрижневий компонент у них не пов’язаний предикативним зв’язком із жодним із наявних лексичних компонентів фразеологізму, тому суб’єкт дії у них відсутній. Наприклад:


  • Нема ні дармоїдства, ні сорому людям; люде роблять і знають, що не суддя, а закон тому винен (1;51).

Фразеологічна одиниця нема ні дармоїдства, ні сорому людям уживається, коли говорять «про тих, хто не соромиться робити щось негоже» [36;312].

Семантична структура ПФО формується в процесі фразеологізації речення, де найважливішим моментом є складні перетворення в галузі граматичної семантики предикативних конструкцій, і, насамперед, трансформації її смислових компонентів – предикативності й модальності, за допомогою яких відбувається співвіднесеність думки з об’єктами реальної дійсності.


2.3. Прислів’я й приказки

Питання належності прислів’їв і приказок до фразеології залишається суперечливим. На сторінках наукових досліджень пропонуються різні погляди з проблеми визначення їх структури, семантики, функціонування тощо.

Залежно від методу дослідження стійкі сполучення з граматичною структурою речення — прислів’я, приказки — отримують різний статус.

Представники вузького розуміння обсягу фразеології (Н.Н. Амосова, О.М.Бабкін, X.Касарес та ін.) виносять названі звороти за межі фразеологічного фонду. На їх думку, такі звороти виконують у мовленні комунікативну функцію. Номінативна функція їм не притаманна.

Представники широкого розуміння обсягу фразеології (О.В. Кунін, І.І.Чернишова, М.М. Шанський, А.Г. Базарян, В.І. Гаврись та ін.) вважають прислів’я та приказки фразеологізмами.

Оскільки прислів’я – це «стійкий народний вислів, який у стислій, влучній формі передає життєвий досвід, узагальнену думку, емоційну оцінку

якогось явища» [30;201], а приказка – це «близький до прислів’я влучний, афористичний, іноді римований вислів» [30;202], то ми вважаємо, що їх цілком доцільно відносити до складу фразеологізмів.

Дотримуючись цієї точки зору, ми виділили в текстах О.Кониського прислів’я та приказки як різновиди фразеологічних одиниць, які додатково засвідчили, що письменник прекрасно володів й уміло користувався скарбами народної творчості.

Наведемо такі приклади прислів’їв:


  • Ми нараз і осіли, мов води в рот набрали… Знаємо своє діло: їж борщ із грибами, держи язик за зубами. Лучче мовчки мріяти! (2;74);

  • Е, який-бо ти швидкий! Се таке діло, що сім раз примір, а раз одріж… (2;90);

  • За свою добрість довелось гірш, ніж під лісою ноги простягти… От вже святу правду сказано: будь гірким – сплюють, будь солодким – злижуть. Не вгодиш на людей. Занівечили людину ні за понюх табаки (6;254);

  • А тим часом бабина порада і мені прийшлась по серцю: Мукосій усе відає, усіх знає, і його всі знають… Ану, обернусь до нього: догнав не догнав, а побігти можна. Рушай! (2;83);

  • Зроду-віку ні в якому суді нога моя не була; знала я попа та благочинного і годі; а воно – отой Іванець – накоїло такого, що мене на старості літ потягли до слідчого… Звісно – не їла душа часнику, не буде чути, а все ж ніяково… (5;218);

  • «Ні, Трохиме, - каже Петро, - як на мою думку, так не в самих грошах уся сила: що гроші, то гроші, а що таки і людська вдача; забісовані люде стали, все йому мало свого, за щелепами своє не поміститься, а до чужого куска квапиться…» (6;250,251);

  • «Цитьте, - кажу, - яке вам діло? Дивіться за своїми приполами, а до чужого проса не квапте носа, зась!» (6;252);

  • Старий Пухлина і остерігав-таки сина, казав йому: «Дивись, щоб жінчині гроші випадком не випали; не забувай, що з великих хором і миші втікають!» (6;256);

  • Живуть молоді на місті, розкошують, рутяться, вряди-годи і до батька навідуються, а батькові у них якось мулько… Звісно – чужа хата гірше ката (6;258);

  • Сказано не кидай іскри в попелі – сама згорить і село спалить (6;258);

  • «Втихомиртесь, – каже, – до Сибіру далеко, обійдемось і без сокири, перо гостріше сокири і ліпше ріже» (6;259);

  • Ну, так чого ж тут турбоватись? Ще, може, переменеться… Не все переймай, що по воді пливе… Сам знаєш, який тепер тяжкий час: скрізь таке діється, що аж волосся дубом стає… он у Києві вішають… (12;405).

Як правило, прислів’я в художніх творах О.Кониського використовуються як засіб мовної характеристики героїв, рідше в авторській мові.

Виразне стилістичне забарвлення мають і приказки. У творах О.Кониського вони вживаються досить часто. Приказки характеризують певні явища насамперед з точки зору їх емоційно-експресивної оцінки. Наприклад:



  • Перемелеться лихо – добре буде (3;119);

  • Не послухав, не спокутував свого гріха, от йому жаба й молока дала (5;219);

  • Гарний сват… Що ж, твоя воля, тільки пам’ятай, що в удови – два норови (6;256);

  • Такого господаря хлопець, такого батька син, таке, не скажу вже, молоко на губах не обсохло, а воно вже краде, ні стиду, ні сорому йому нема! (5;220);

  • Не виплачеш сльозами долі-волі – се я добре тямлю, одначе не маю волі спинити сльозу, нехай плине (6;249);

  • Ат собі чоловічок був, нехай вже царствує: ні до чобота на закаблук, ні до черевика на рант, а проте своє діло правив (6;252);

  • «Коли ж, – каже Опанас,і рада б душа в рай, так гріхи не пускають» (2;75);

  • Вже не даром люде кажуть: де чорт нічого не вдіє, туди бабу пошле (2;79);

  • От бачте, і видно, що у вас у бороді, вибачайте, гречка цвіте, а в голові на розум ще й не орано (2;91);

  • Хіба не знаєте, завічного купця пугою б’ють (2;91);

  • Лікар не знав, що казати: і туди гаряче, і туди боляче (3;107);

  • Отже, хто кислиці поїв, а на кого оскома напала… (5;218);

  • Хитку лозину і снігир зігне (6;256);

  • Думаємо: ненадовго свинота залізла до чужого болота! (6;258);

  • Багато ще будемо бачити і переживати тяжких годин, поки і в наше віконце засвітить настояще сонце (12;419);

  • Коли б вона і справді спіткнулась, так треба її підвести, напутити, а не кидати її в болото та ще і зверху колодою придавлювати» (12;405);

  • Я добре тямлю, що скверная не в уста, а з уст… (5;218).

Отже, прислів’я й приказки є невід’ємним засобом характеристики мови персонажів та вияву авторського ставлення до героїв творів чи певних ситуацій. Жива, образна мова надає художній прозі О.Кониського народного характеру.

Проаналізувавши використання О.Кониським фразеологічних одиниць у художньому мовленні, ми дійшли висновку, що письменник широко використовує дієслівні фразеологізми, які насамперед лінгвалізують динамічні ознаки, джерелом яких є особа. Адвербіальні фразеологізми в межах фразеології творів О.Кониського в кількісному відношенні трохи поступаються дієслівним. Субстантивні та ад’єктивні фразеологізми займають незначне місце. Інтер’єктивні фразеологічні одиниці відзначаються великою розмаїтістю. Особливе місце в художньому мовленні письменника посідають предикативні фразеологічні одиниці, прислів’я та приказки.



Висновки

Фразеологія — окраса будь-якої мови. Саме фразеологізми чи не найбільшою мірою надають мові яскравої мальовничості, виразності, роблять її особливо гнучкою і сильною. Без знання фразеології не може бути й досконалого знання мови в цілому.

Фразеологізмам властиві такі виразові якості, як образність, емоційність, оцінність, експресивність. Образність є домінантною рисою фразеологічних одиниць у творчості Олександра Кониського, становить їхню естетичну цінність. У художній прозі письменника фразеологічні звороти використовуються в авторському мовленні, роблячи його різноманітнішим, більш мальовничим, сповненим почуттів, а також у мовленні персонажів як один із засобів їх характеристики.

Питання типології фразеологізмів до нашого часу залишається суперечливим. Спираючись на ті чи інші ознаки фразеологічних одиниць, дослідники фразеології запропонували ряд класифікаційних схем. Залежно від того, який принцип покладено в основу кожної з класифікацій (семантичний, стилістичний, структурний, морфологічний), розрізняють відповідні їх типи. Проте різні дослідники мають свою точку зору на певні питання типології фразеологізмів. Тому для характеристики фразеологізмів художньої прози О.Кониського використовуємо класифікацію за морфологічним принципом.

У результаті структурно-семантичного аналізу фразеологічного корпусу прози О. Кониського можна зробити наступні висновки.

Мова творів письменника надзвичайно багата. Значне місце в ній займають фразеологізми найрізноманітнішої тематики. Вони роблять мову барвистішою, милозвучнішою, передають найтонші відтінки душевних порухів, надають висловленому національного характеру.

Більшість фразеологічного фонду творчої спадщини письменника складають фразеологізми дієслівного типу. Дієслівні фразеологічні одиниці поділяються на бінарні (їх більшість) і складні. Характерною особливістю цих фразеологізмів є те, що вони внаслідок особливостей своєї семантики лінгвалізують насамперед такі динамічні ознаки, джерелом яких є людина. Тільки незначна частина дієслівних фразеологізмів прози О.Кониського лінгвалізує дії й процеси, джерелом яких є власне предмет чи абстрактний предмет.

Адвербіальні фразеологізми позначають якісний і кількісний аспект динамічної та статичної ознаки. Вони займають друге місце після дієслівних за обсягом їх використання письменником. У межах адвербіальної фразеології творів О.Кониського найчисленнішою є група підрядних фразеологізмів. Серед них виявлено значну кількість компаративних фразеологізмів на зразок мов на долоні, наче сніг на голову. Автор використовує фразеологічні одиниці зі значенням часу, способу дії, міри вияву ознаки.

Субстантивні фразеологізми виконують здебільшого функції образних характеристик людини (розкривають певні ознаки її вдачі, поведінки тощо). У творах, які ми досліджували, їх небагато. Найбільш помітними для субстантивних фразеологізмів прози О.Кониського є такі, що побудовані за моделлю «прикметник (займенник, числівник) + іменник» (гіркі сльози, блудний син).

Ад’єктивні фразеологізми лінгвалізують ознаки особи, що проявляються безпосередньо. Серед фразеологізмів цього типу, використовуваних у творах О.Кониського, виявлено таку структурну модель: «дієслово + субстантивований прикметник у непрямому відмінку з означенням» (прикинувся святим та божим). Ад’єктивних фразеологізмів у проаналізованих творах О.Кониського виявлено надзвичайно мало.

О.Кониський виявив себе у творах майстром використання інтер’єктивних фразеологізмів. За структурою їх можна поділити на дві групи: фразеологізми, побудовані за моделями словосполучення; фразеологізми зі структурою речення. Письменник в основному використовує фразеологічні одиниці, які належать до першої групи. Такі фразеологізми додають мовленню експресивності, емоційності, а також сприяють образотворенню, оскільки створюють достовірні образи художніх текстів.

За структурою предикативні фразеологічні одиниці


співвідносяться з реченням, хоч, на відміну від синтаксичних предикативних
конструкцій, їх компоненти не вступають між собою в семантико-
синтаксичні відношення. Члени речення в предикативних фразеологічних
одиницях мають фіктивний характер, тому виділяти їх можна тільки умовно
для з’ясування суто формально-синтаксичної організації предикативних
фразеологічних одиниць. Найбільш поширеними у творах О.Кониського є предикативні фразеологічні одиниці, співвідносні з двоскладними реченнями, дуже рідко зустрічаються співвідносні із односкладними.

У творах письменника є також багато прислів’їв та приказок. Як правило, у художніх творах О.Кониського вони слугують для мовної характеристики героїв, рідше в авторській мові.



Бібліографія

  1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова: Фразеологія / Л.Г.Авксентьєв.– Харків, 1983. – 137 с.

  2. Авксентьєв Л.Г. Семантична структура фразеологічних одиниць сучасної української мови та особливості її формування / Л.Г.Авксентьев // Мовознавство. – 1987. – №1. – С. 43-46.

  3. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології / М.Ф.Алефіренко. – Харків, 1987. – 135 с.

  4. Бабкин А.М. Русская фразеология / А.М.Бабкин. – Л., 1970. – 261 с.

  5. Балли Ш. Французская стилистика / Ш.Балли. – М., 1961. – 394 с.

  6. Баран Я.А. Фразеологія у системі мови / А.Я.Баран. – Івано-Франівськ, 1997. – 173 с.

  7. Батюк Н.О. Фразеологічний словник / Н.О.Батюк – К.: Радянська школа, 1966. – 236с.

  8. Виноградов В.В. Основные понятия фразеологии как лингвистической дисциплины / В.В.Виноградов // Труды юбилейной научной сессии. – Л., 1946. – С. 45-69.

  9. Гаврин С.Г. Заметки по теории фразеологии / С.Г.Гаврин // Проблемы устойчивости и вариантности фразеологических единиц. – Тула, 1972. – С. 127-142.

  10. Гвоздев О.М. Очерки по стилистике русского языка / О.М.Гвоздев. – М., 1965. – 265 с.

  11. Горбакевич К.С. Про вживання терміна «фразеологія» / К.С.Горбакевич// Українська мова та література в школі. – 1962. - № 3. – С. 38-41.

  12. Демський М.Т. Граматичні особливості української дієслівної фразеології / М.Т.Демський // Мовознавство. – 1984. - № 2.- С. 24-32.

  13. Демський М.Т. Значення і функції адвербіальних фразем / М.Т.Демський // Українське мовознавство. – 1983. – Вип. 11.- С. 30-38.

  14. Демський М.Т. Лексичні та граматичні особливості українських іменникових фразеологізмів / М.Т.Демський // Мовознавство. – 1981. - №2.- С. 35-41.

  15. Демський М.Т. Суть фраземи, її ономасіологічні функції й особливості номінації / М.Т.Демський // Записки НТШ. – т. ССХХІV. – Львів, 1992. – С. 240-265.

  16. Демський М.Т. Українська ад’єктивна фраземіка / М.Т.Демський // Мовознавство. – 1982.- № 1. - С. 26-32.

  17. Демський М.Т. Українські фраземи й особливості їх творення / М.Т.Демський. – Львів, 1994. – 62 с.

  18. Ефимов О.И. Стилистика художественной речи / О.И.Ефимов. – М., 1957. – 158 с.

  19. Їжакевич Г.П. Стилістична класифікація фразеологізмів / Г.П.Їжакевич // Українська мова та література в школі. – 1971. - № 10. – С. 13-21.

  20. Ковалик І.І. Фразеологія та її місце в системі про мову / І.І.Ковалик // Питання фразеології східнослов’янських мов. – К., 1972. – С. 3-9.

  21. Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів / М.П.Коломієць. – К.: Рад. шк., 1998. – 200 с.

  22. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Видання третє, доповнене і перероблене / А.П. Коваль – К.: Вища школа, 1987. – С. 102-118.

  23. Ларин Б.О. Ученые записки ЛГУ. Серия филологических наук / Б.О.Ларин. – М., 1956. – 133 с.

  24. Молотков А.И. Основы фразеологии русского языка / А.И.Молотков. – Л., 1977. – 281 с.

  25. Москаленко Н.А. З історії дослідження української фразеології / Н.А.Москаленко // УМЛШ.– 1967. – № 10. – С. 22-26.

  26. Пономаренко А. «Чи закинути кругле слівце…» (про фразеологізми в художніх текстах) / А.Пономаренко // Урок української. – 2003. – № 5-6. – С. 31-32.

  27. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник / О.Д.Пономарів. – К.: Либідь, 1993. – С. 121-132.

  28. Сиваченко М. Олександр Кониський / М.Сиваченко // Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 5-25.

  29. Стилістика української мови: Підручник / Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко, О.М.Мацько; За ред. Л.І.Мацько. – К.: Вища школа, 2003. – С. 406-409.

  30. Сучасна українська літературна мова. Стилістика. / за заг. редакцією академіка І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 150-210.

  31. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови / Г.М.Удовиченко. – К.: Вища школа, 1984. – Частина 1. – 304 с.

  32. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови / Г.М.Удовиченко. – К.: Вища школа, 1984. – Частина 2. – 384 с.

  33. Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологічний словник української мови / В.Д.Ужченко. – К.: Освіта, 1998. – 224 с.

  34. Фразеологізми, їх джерела// Все для вчителя. – 2006. – № 3-4. – С. 34-36.

  35. Фразеологічний словник української мови: у двох книгах / АН України; Інститут української мови. Укладач В.М.Білоножко, В.О.Винник, І.С.Гнатюк та ін. – К.: Наукова думка, 1993. – 235 с.

  36. Фразеологічний словник української мови у двох книгах / За ред. Л.С.Паламарчук, В.М.Білоножко, В.О.Винник, І.С.Гнатюк та ін. – К.:Наукова думка, 1999. – 980 с.

  37. Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики української мови / І.Г.Чередниченко. – К.,1962. – 495 с.

  38. Шанский Н.М. Фразеология современного русского языка / Н.М.Шанский.- М., 1969. – 160 с.

  39. Шкільний фразеологічний словник української мови // Уклад.: О.Давидова. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. – 448с.

  40. http://slovopedia.org.ua


Список використаних джерел

  1. Кониський О.Я. Суддя Гарбуз / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 47-53.

  2. Кониський О.Я. І ми – люде!/ О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 73-98.

  3. Кониський О.Я. Антін Калина / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 98-127.

  4. Кониський О.Я. Народна педагогія / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 147-155.

  5. Кониський О.Я. Попові груші / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 218-223.

  6. Кониський О.Я. У «тісної баби»/ О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 249-262.

  7. Кониський О.Я. Півнів празник / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 262-274.

  8. Кониський О.Я. Хвора душа / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 274-296.

  9. Кониський О.Я. Ранком в Алупці / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 296-299.

  10. Кониський О.Я. Баба Явдоха / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 299-340.

  11. Кониський О.Я. Сікутор / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 350-356.

  12. Кониський О.Я. Юрій Горовенко. Хроніка з смутного часу / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 402-510.


Лушня Світлана Павлівна,учитель української мови і літератури Конотопської ЗОШ І-ІІІ ступенів №11

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал