Стаття «Багатство і філігранність української фразеології у художній літературі»



Сторінка1/3
Дата конвертації06.03.2017
Розмір0.5 Mb.
  1   2   3
Стаття «Багатство і філігранність української фразеології у художній літературі»
У сучасному українському мовознавстві питаннями фразеології займалися й займаються такі дослідники, як Л.Г.Авксентьєв, М.Ф.Алефіренко, Я.А.Баран, В.М. Білоноженко, М.Т. Демський, А.П.Коваль, Ф.П.Медведєв, В.М.Мокієнко, О.О.Селіванова, Л.Г.Скрипник, В.Д.Ужченко, Д.В.Ужченко, Г.М. Удовиченко, О. Юрченко та багато інших.

Проте питання природи фразеологізмів, особливості їх становлення й функціонування, семантика та структура не є на сьогодні достатньо вивченими. Тому системний виклад стану вивчення фразеології в сучасній лінгвістиці, а також розгляд проблем використання української фразеології в художній літературі є важливим.


Художня проза Олександра Кониського насичена різними видами фразеологізмів, які надають мові ознак колоритності та багатства. Досить часто письменник використовує фразеологічні одиниці з метою надання творам іронічного та сатиричного відтінку, іноді жартівливого й навіть комічного. Фразеологізми у творчості Кониського використовуються з певними художньо-виражальними настановами або набувають того чи іншого емоційного забарвлення, стисло та влучно передають думки персонажів та авторську позицію.

Загалом художня проза Олександра Кониського не є достатньо дослідженою, особливо в плані мовного аналізу.

Найбільш яскраве своє виявлення фразеологізми знаходять у живому мовленні народу як в усній, так і в писемній його формі. «Справжнє життя... слова здійснюється тільки в мовленні» [30;150]. Цю ж думку висловлює і В.В.Виноградов: «Слово як реальна одиниця мови виступає лише в усій різноманітності свого фразового оточення» [8;51].

Велику експресивну дію гострого народного слова, фразеологізму у вигляді приказки, прислів’я чи пісні підкреслював і М.Горький: «У простоті слова — найбільша мудрість. Прислів’я й пісні завжди короткі, а розуму та почуття вкладено в них на цілі книги» [30;150,151]. М.Горький дав надзвичайно влучну характеристику виразовій силі афористичного висловлення, указавши, що афоризми вчать «стискати слова, як пальці в кулак, і розгортати слова, міцно стиснуті іншими, розгортати їх так, щоб було оголено сховане в них» [30;151].

З неперевершеною майстерністю великого художника слова зумів підкреслити величезне значення гострих крилатих висловів у духовному житті народу, його минулого й сучасного М.Шолохов: «З безодні часів дійшли до нас у цих згустках розуму і знання радість і страждання людські, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір’я, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінощі, краса істини і потворність забобонів» [30;151].

Проте не всі фразеологізми містять у собі заряд експресії та емоційної наснаги. У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють за їх стилістичною приналежністю дві виразно окреслені групи одиниць.


До першої групи належать фразеологізми, образно-експресивні за своєю природою, а саме: ідіоми (включаючи і приказки), прислів’я, фігуральні висловлення, різного роду крилаті слова тощо; друга група фразеологізмів включає до свого складу стійкі номінативні словосполуки, термінологічні вирази: суспільно-політичні, професійно-виробничі, науково-технічні та офіційно-ділові формули висловлення. Ця друга група, різна за характером і силою спаяності складових компонентів фразеологізмів, як правило, є нейтральною в експресивно-емоційному плані. Однак кожен із фразеологізмів даної групи належить до якогось одного або кількох структурно-функціональних стилів, до того ж потенційно окремі з фразеологізмів цієї групи мають здатність до переміщення в інші стильові різновиди, що звичайно викликає зміну фразового оточення й появу певного експресивно-емоційного заряду. Таким чином, як перша, так і друга група фразеологізмів є об’єктом вивчення стилістики як наукової дисципліни.

Фразеологізми української мови давно засвідчені як виразний композиційно-архітектонічний елемент художніх творів. Можна нагадати, що роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» завдячує фразеологізмам не тільки своєю загальною назвою, а й назвою окремих розділів («Тайна — невтайна», «З легкої руки», «Сповідь і покута», «Слизька дорога», «Сон в руку», «Наука не йде до бука», «Козак не без щастя, дівка не без долі», «Лихо не мовчить» та ін.). У композиції роману фразеологізми теж відіграють неабияку роль.

В «Афонському пройдисвіті» І. Нечуя-Левицького для композиційного обрамлення окремих частин твору використано фразеологізм «ловися рибка, маленька й велика». У повісті «Дві московки» майже кожен розділ закінчується фразеологізмом: «Як часом небагато треба людині для щастя. А старій бабі не судилося навіть і таке щастя!..»; «Вже Ганна перестала й тужити по йому, вже й почала забувати, як все на світі забувається, бо вийшов один жаль з серця, а другий увійшов у серце»; «Той шлях був дорогий задля неї, неначе на йому вона згубила і знайшла своє щастя... і знов колись знайде!»; «Не втекла,— кажуть,— таки од свого лиха; і не загуляла, й не заспівала, й не затанцювала його навіть у Києві».

У багатьох творах Г. Квітки-Основ’яненка фразеологізми, зокрема прислів’я і приказки, служать кінцівкою-висновком. Наприклад: «Швець знай своє шевство, а у кравецтво не мішайся» («Салдацький патрет»), «Собаці собача смерть!» («Конотопська відьма»).

Широко використовують фразеологізми з композиційною метою й українські письменники-прозаїки ХХ століття (М.Стельмах, О.Гончар, П.Загребельний та ін.).


1.2. Дослідження фразеологізмів вітчизняними та зарубіжними мовознавцями

Значний внесок у розробку теорії словосполучень із синтаксичної точки зору зробили в свій час відомі російські лінгвісти О.Шахматов, Ф.Ф.Фортунатов, В.К.Позержинський.

У російському мовознавстві думку про необхідність виділення фразеології як самостійної мовознавчої дисципліни вперше висунув і обґрунтував Є.Д.Поливанов, який уважав, що фразеологія займає щодо лексики те саме становище, яке займає синтаксис щодо морфології. Він писав: «Виникає потреба в особливому розділі, який у цьому плані був би співвідносний із синтаксисом, але водночас брав би до уваги не загальні типи, а індивідуальні значення даних конкретних словосполук, подібно до того як лексика має справу з індивідуальними (лексичними) значеннями конкретних слів. Цей розділ мовознавства, як і сукупність явищ, які він вивчає, я й називаю фразеологією» [27;125].

Творчо використавши теоретичні надбання вітчизняної (синтаксичні ідеї О.Шахматова та ін.) і стилістичні студії зарубіжної (Ш.Баллі) мовознавчої науки в галузі фразеології, акад. В.В.Виноградов створив структурно-семантичну класифікацію фразеології російської літературної мови. В основі цієї класифікації лежить поділ усіх фразеологічних одиниць літературної мови на: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполуки.

У дослідженнях стилістичного аспекту фразеологічного складу української мови прийнято вживати терміни: «стійка сполука», «фразеологічна словосполука», «стійка сполука слів», «фразеологічний зворот», «фразеологізм», «фразеологічна одиниця» та інші, які міцно увійшли й поширились в українській і російській науковій літературі з питань фразеології. У літературі більш широкого, популярного вжитку нерідко виступають терміни іншого плану: «ідіома», «приказка», «прислів’я», «крилатий вислів», «афоризм», що характеризують не стільки структурний, скільки семантично-виразовий, художній план функціонування цих одиниць у мові. Зосереджуючи увагу лише на стилістичному аспекті класифікації та аналізу української фразеології, у цьому розділі будемо використовувати як першу, так і другу групи термінів залежно від потреб, що їх диктуватиме сам матеріал, бо стилістичний план дослідження забезпечує насамперед встановлення відмінностей між фразеологічними одиницями, які виникають унаслідок приналежності їх до різних сфер мовлення або до різних структурно-функціональних стилів, а також відмінностей, що виникають усередині певного синонімічного ряду.

Накреслюючи перспективи та встановлюючи конкретні завдання стилістичних досліджень у галузі фразеології під час дискусії з питань стилістики, В.В.Виноградов звертав увагу на складність цих досліджень. Він писав: «Узагалі становище фразеології (або фразематики, як дехто пропонує назвати цю галузь лінгвістичного знання) в колі інших лінгвістичних дисциплін залишається до краю невизначеним. Тому точно вказати на об’єм і проблематику тих розділів фразеології, які частіше віддаються стилістиці, надзвичайно важко. В усякому випадку до стилістики належить характеристика експресивних відтінків фразеологічних одиниць, визначення сфер мовлення й літературно-жанрових меж їх ужитку. Крім того, до стилістики включається вивчення та оцінка фразеологічних штампів, шаблонів (або кліше), що побутують у тій чи іншій сфері мовлення» [8;61].

Чимало цікавих міркувань з приводу завдань і методів стилістичного аналізу фразеологізмів висловив Б.О.Ларін у своїх «Очерках по фразеологии» («Ученые записки ЛГУ. Серия филологических наук», вып. 24, 1956). Констатувавши, що функціональна характеристика стійких сполук повністю перебуває у сфері стилістики, Б.О.Ларін уважає найбільш актуальними для стилістики в цій галузі питання: 1) «внутрішньої форми» фразеологічних сполук, їх другого семантичного плану, образу; 2) типової широти узагальнення; 3) мотивування включення фразеологічних матеріалів у контекст, у літературну композицію; 4) відношення лексико-семантичного складу та граматичної структури ідіоми до живих форм мови. Небайдужим, на думку Б.О.Ларіна, є для стилістики встановлення найближчого джерела, соціального середовища, звідки прийшла в літературну мову взагалі або в мову даного письменника та чи інша стійка сполука, у зв’язку з чим він пропонує у стилістичному аспекті виділяти такі типи фразеологічних сполук: літературно-книжні, фольклорні, професійні, арготичні [23;54].

Цікаві міркування щодо стилістичного аспекту аналізу фразеологізмів на матеріалі російської мови знаходимо в праці «Фразеология и лексикография» О.М.Бабкіна, який накреслює декілька аспектів стилістичного вивчення фразеологізмів, а саме: 1) класифікація фразеологізмів із точки зору їх уживаності в сучасній мові (основна маса стійких сполук, що функціонує в сучасній мові, фразеологізми застарілі й такі, що застарівають, тобто ті, які можуть бути віднесені до пасивного фразеологічного запасу); 2) класифікація фразеологізмів із погляду експресивності, тобто виразовості, яка має на увазі ставлення мовця до об’єкта чи процесу, що характеризується тим чи іншим фразеологізмом (позитивне чи негативне, іронічне, жартівливе, зневажливе тощо); 3) класифікація фразеологізмів з точки зору їх функціонального зв’язку з певними жанрами і стилями літературної мови. Щодо останнього аспекту класифікації О.М.Бабкін констатує, що «для сучасної російської літературної мови характерна рухливість і нестійкість меж між окремими стилями й жанрами, які не становлять собою задубілих і непроникних систем» [4;72].

О.М.Гвоздєв в «Очерках по стилистике русского языка» (М.,1965) виділяє декілька груп фразеологізмів, що характеризуються чітко окресленими стилістичними ознаками. Він підкреслює той факт, що ідіоми особливо широко використовуються в усіх видах експресивного мовлення — у художніх творах, публіцистиці та в побутовому мовленні. У діловій же мові вони трапляються дуже рідко, у ній переважає книжна фразеологія [10;134].

Встановленню стилістичних функцій фразеологізмів у художньо-белетристичному стилі приділяє увагу О.І.Єфимов у праці «Стилистика художественной речи» (М., 1957).

В українському мовознавстві стилістичному аспектові дослідження фразеологічних сполук приділялося порівняно небагато уваги. І.Г.Чередниченко в книзі «Нариси з загальної стилістки української мови» (К., 1962) підкреслює виразні стилістичні властивості фразеологізмів і вважає за доцільне при стилістичному аспекті аналізу розглядати їх семантичні відтінки. Однак запропонована І.Г.Чередниченком класифікація фразеологізмів не витримана в єдиному плані: у ній змішуються структурний і семантичний аспекти вивчення матеріалу, хоча в праці міститься значний конкретний матеріал з української фразеології.

Визначення типів фразеологічних сполук у стилістико-семантичному плані здійснили зарубіжні лінгвісти Ш.Баллі й А.Сеше.

Вихідним пунктом теоретичних настанов Ш.Баллі у цій галузі є положення про те, що «стилістика вивчає емоційну експресію елементів мовної системи, а також взаємодію мовних фактів, які сприяють формуванню системи виразових засобів тієї чи іншої мови». Центральним об’єктом свого стилістичного дослідження Ш.Баллі обирає встановлення різниці між розумовою діяльністю та емоційними імпульсами в їх мовному виявленні. У зв’язку з цим основним методом своєї роботи Ш.Баллі оголошує метод ідентифікації, під якою він розуміє те, що в логіці називається знаходженням простого поняття. «Ідентифікувати акт мовлення можна лише таким словом, яке виражає ідею, що міститься в ньому в найпростішій, найоб’єктивнішій і найабстрактнішій формі» [5;153]. Під ідентифікацією експресивного факту Ш.Баллі розуміє прирівнювання його до одиниці думки, визначення його шляхом підстановки неемоційного слова (слова-ідентифікатора), яке відповідає уявленню чи поняттю.

Ш.Баллі класифікує фразеологізми за різним ступенем спаяності їх компонентів, виділяючи серед них фразеологічні групи і фразеологічні єдності. Обидві категорії фразеологізмів Ш.Баллі пов’язує з певним ступенем експресивно-емоційного забарвлення. Учений зупиняє свою увагу на зовнішніх (формальних) і внутрішніх (смислових) ознаках фразеологічних єдностей. Він уважає, що увагу дослідника повинні притягати саме внутрішні ознаки, тобто ті дані, які можна здобути із зіставлення думки з її словесним вираженням [5;123].

Таким чином, французький лінгвіст Ш.Баллі заклав основи стилістичної класифікації цієї лексико-синтаксичної категорії, здійснивши своє дослідження на матеріалі французької мови.

Домінантною рисою фразеологічних одиниць у творчості Олександра Кониського є образність. У художній прозі письменника фразеологічні звороти використовуються в авторському мовленні, роблячи його різноманітнішим, більш мальовничим, сповненим почуттів, а також у мовленні персонажів як один із засобів їх характеристики.

З метою надання творам іронічного та сатиричного відтінку, іноді жартівливого й навіть комічного, Олександр Кониський переважно використовує фразеологічні історизми, особливо крилаті вислови біблійного походження. Досить багатими є його твори на прислів’я та приказки, які характеризують персонажів із позитивного чи негативного боку, надають їм комічності або, навпаки, передають мудрість і досвідченість. Фразеологізми спрямовані на те, щоб якточніше донести думки автора до читачів, сформувати в них певні оцінки зображуваних явищ, подій чи персонажів.
2.1. Семантико-граматичні розряди фразеологічних одиниць

Спираючись на класифікацію фразеологічних одиниць за морфологічним принципом (О.І.Молотков, М.Т.Демський, М.Ф.Алефіренко), виділяємо такі лексико-граматичні розряди фразеологічних одиниць у художньому мовленні О.Кониського: дієслівні, іменні, ад’єктивні, адвербіальні, вигукові. Перейдемо до детальнішого лексико-граматичного аналізу фразеологічних одиниць, використаних письменником.


2.1.1. Дієслівні фразеологізми

Дієслівними називаються фразеологізми з узагальненою семантикою процесуальної ознаки, об’єктивованою в дієслівних граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, часу.

Дієслівні фраземи є найчисленнішою групою в межах української фразеології. Тому дієслівні фразеологізми складають найбільшу групу й у художній прозі О. Кониського.

Дієслівні фразеологізми, як і дієслова, характеризуються лексико-граматичним значенням процесуальності, наприклад: гладити по голівці – поблажливо ставитися до чиїх-небудь вчинків, хвалити, потурати [39;70]; ловити ґав – бути неуважним [33;171]; дивитися в зуби – ставитися догідливо до кого-небудь, сподіваючись якоїсь вигоди; потурати комусь [33;88]; за словом у кишеню лізти – не бути метким, дотепним у розмові, жвавим на язик [33;118]; думкою багатіти – тішити себе намірами, задумами, уявленнями тощо [33;13]; витріщити баньки – пильно, уважно дивитися на кого-небудь, на що-небудь [39;48]; ставати на дибки – чинити опір, збуджено протидіяти, заперечувати проти чогось [36;317]; приймати гріх на душу – діяти проти совісті, прийнятих норм моралі, робити щось несхвальне.

В ідіолекті О.Кониського знаходимо використання таких дієслівних фразеологізмів:


  • Хіба я знаю; по голівці не погладять… тепер така пора, що, може, по-старинному під сорочку заглянуть (12;403);

  • Чого не бачили? Ґави ловите чи що? (12;402);

  • Не подивився б я йому в зуби, чи вони у нього письменні, а першим ділом: «чті отця твого», а не кепкуй; ні – то геть з очей! (6;255);

  • За словом Мукосій ніколи в кишеню не полізе; зате і вважають його всі яко світського і приятного чоловіка (2;83);

  • Лежу та, звичайно, думками багатію: коли б те, та се… (3;126);

  • «Чого ви тут баньки повитріщали!» – гукнув він на дітей (12;402);

  • Тоді воно на дибки (6;261);

  • «Вже, – кажу, – гріх на душу не прийму, не потаюся; що бачила, то бачила» (5;221).

Основні ознаки дієслівних фразеологізмів формуються внаслідок взаємодії різнорівневих мовних факторів:

  1. семантичного — фразеологічне значення узагальнено-процесуального або процесуально-атрибутивного характеру;

  2. морфологічного — дієслівний компонент у ролі граматичного центра фразеологізму, недостатність його морфологічних парадигм (виду, стану, часу, особи, числа, роду);

  3. синтаксичного — спеціалізація синтаксичних функцій дієслівних фразеологізмів — функції присудка, обставини.

Відсутність хоч однієї з названих ознак позбавляє фразеологізм статусу дієслівного.

Простежимо взаємодію різнорівневих мовних факторів на прикладі фразеологізму вивести на шлях:



Кнот похвалив Яблуновського за те, що він, ставши великою особою, не забув, хто його вивів на шлях (12;422).

Семантичний фактор — даний фразеологізм має значення процесуальності — «сприяти кому-небудь у досягненні сталого чи високого становища в суспільстві» [40].

Морфологічний фактор — граматичний центр фраземи — дієслово «вивести».

Синтаксичний фактор — даний фразеологізм у реченні виконує функцію присудка.

Як було вже сказано, дієслівні фразеологічні одиниці найчисленніші у фразеологічному фонді прози О. Кониського. Ці фразеологізми мають ту особливість, що переважну їх більшість становлять бінарні словосполучення. Структурою бінарних фразеологічних одиниць є

«дієслово + іменник з прийменником або без нього» (найчисленніша група): притаїти дух, вийти в люди, відкрити очі, позичити розуму, піддівати жару, гладити по голові, дивитися осоружно, мріти надіями, стати колискою, наробити лиха, лізти у вічі і т.д.

Наприклад:


  • Горовенко аж дух притаїв, слухаючи і ловлячи всяке слово (12;424).

Фразеологізм притаїти дух має значення «принишкнути, завмерти» [40];

  • Після звичайної бесіди Кнот прийнявся славити Яблуновського, який-то він «толерантний» і освічений чоловік, який у його великий розум, як він зумів вийти в люде і т. д. (12;421).

Фразеологізм вийти в люди вживається в значенні «після тривалих зусиль зайняти стале чи високе становище в суспільстві» [31;99];

  • Треба, щоб хтось з людей вірних відкрив очі адміністрації (12;422).

Фразеологізм відкрити очі вживається, коли «кому-небудь стає щось зрозумілим» [36;119];

  • Хіба пану на те треба розуму позичати? (12;423).

Фразеологічна одиниця позичати розуму вживається в значенні «хто-небудь дуже розумний, тямущий» [40];

  • А до того на українофілів піддавали жару київські і московські публіцисти (12;424).

Фразеологізм піддавати жару має значення «спонукати кого-небудь до інтенсивнішої дії, викликати, посилювати запал у когось» [40];

  • Адміністрація гладить по голові хлопоманів, а на поляків нічим не повинних дивиться осоружно (12;421).

Перша фразеологічна одиниця гладити по голові означає «поблажливо ставитися до чиїх-небудь вчинків; хвалити, потурати» [39;70]; другий фразеологізм дивитися осоружно вживається в значенні «неприязно, вороже ставитися до кого-небудь» [36;237];

  • Тут підтоптаний вже Пучка розкривав панораму вонючих громадських ран недавньої минувшини, а молодіж гарячими серцями і молодими головами придумувала, чим гоїти ті рани і мріла великими і недалекими надіями (12;418).

Фразеологізм мріти надіями має значення «заспокоювати себе чим-небудь, сподіватися на щось» [36;886];

  • Люде силкувались мовчати, ні про що офіціальне не говорити, щоб часом прив'язана під язиком думка не зірвалася з прив'язі і не наробила лиха за невинне слово… (12;411).

Фразеологізм наробити лиха означає «заподіяти кому-небудь багато неприємностей» [31;284].

Деякі фразеологічні одиниці мають ускладнений дієслівний компонент, наприклад:



  • «Були, одначе, поміж товаришами і такі, що не засоромиш їх словом, не усовістиш їх, не одмовчишся: пристане воно, як реп'ях, лізе та й лізе в вічі» (12;410).

Фразеологічна одиниця лізти в очі вживається в значенні «набридати комусь чим-небудь; приставати, чіплятися» [40].

Стрижневим у цих фразеологічних одиницях виступає дієслівний компонент, який і зумовлює семантичну та синтаксичну функції стійких словосполучень цього різновиду. Залежними словами в бінарних дієслівних фразеологізмах виступають:



  1. Іменник у 3. в. без прийменника: розкрити очі, витріщити баньки, вирячити баньки, забити памороки, дати прочуханки.

Наприклад:

  • Хіба, може, господь бог розкриє очі попечителю, одверне його серце від такого паскудного діла (12;405).

Фразеологізм розкрити очі має значення «показувати, розказувати всю правду про щось» [40];

  • «Чого ви тут баньки повитріщали!» – гукнув він на дітей (12;402).

  • Він вирячив на мене баньки, так зневажно щось белькоче, а очі йому аж світяться, наче серед ночі у вовка (6;253).

Фразеологізми витріщити баньки та вирячити баньки означають «пильно, уважно дивитися на кого-небудь, на що-небудь» [39;48];

  • Нам тоді наче хто памороки забив: зовсім про тебе забули… (6;261).

Фразеологічна одиниця забити памороки має значення «позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось, вводити в оману» [39;106];

  • Нехай йому прочуханку дадуть прилюдно, а я за нього в церкві молитимуся цілий рік, щоб Господь воздав йому по ділам його (5;221).

Фразеологізм дати прочуханки вживається в значенні «бити, суворо карати кого-небудь; громити, розправлятися з кимось» [40].

  1. Іменник в О. в.: заскреготати зубами, багатіти думками.

Наприклад:

  • Пухлина взяв ті оповістки, заскреготав зубами та до Рудого (12;259).

Фразеологізм заскреготати зубами вживається в значенні «страшенна лють, злість, ненависть. Походить з Біблії. Новий Заповіт, Євангеліє від Матвія (22,13): «Тоді сказав цар слугам: зв’язавши йому руки й ноги, візьміть його й киньте в тьму зовнішню; там буде плач і скрегіт зубів» [36;306];

  • Лежу та, звичайно, думками багатію: коли б те, та се… (3;126).

Фразеологічна одиниця багатіти думками має значення «потішати себе намірами, задумами, уявленнями» [40].


  1. Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал