Становлення політичної культури та утвердження моральних цінностей в умовах духовноціннісної кризи



Скачати 177.65 Kb.
Дата конвертації27.01.2017
Розмір177.65 Kb.
















Становлення політичної культури та утвердження

моральних цінностей в умовах духовноціннісної кризи

Ще одним із важливих шляхів консолідації української по

літичної нації є становлення політичної культури. У сучасній

політичній науці існує ряд визначень поняття політичної куль

тури. Термін «політична культура» ввів у науковий обіг ні

мецький філософпросвітитель І. Гердер. У його праці «Ідеї до

філософії історії людства» воно двічі зустрічається при розгля

ді ним політичного життя стародавніх євреїв і давніх гре

ків569[3]. Показово, що в англійському виданні цього твору

в першому випадку переведено «політична культивація»570[4].

І це, видається, не випадковим. У XVIII в. термін «культура» ще

тільки починав з’являтися і вживання його в соціальноетич

ному значенні носило несистематичний характер.

Необхідно також зазначити, що для І. Гердера політична

культура була тісно пов’язана з соціальною культурою. Ряд до

слідників підтримають дану точку зору, вважаючи, що полі

тична культура в якості свого генезису має загальну культуру.

Так Денніс Каванах стверджує: «Політична культура – це

скоріше новий термін для старої ідеї. Поняття культури, духу,

настрою або сукупності цінностей, яка формує спосіб здійс

нення політики народу або групи, були відомі з тих пір, як лю
569 Гердер І.Г. Ідеї до філософії історії людства. – М.: Наука, – 1977. – С.333, 368;

570 Herder J.G. Reflections on the Philosophy of the History of Mankind/Transl. by T.O.Churchill; abridged

and with an introduct. by F.E.Manuel. – Chicago; L.: The Univ. of Chicago Press, – 1968. – P. 144.

456
Шляхи оптимізації політики національної безпеки



Української держави в гуманітарній сфері

ди почали обговорювати питання політики»571[8]. Майкл Брінт

у своїй книзі [10] розглядає три культурні традиції в дослід

женні політичної культури: французьку соціологічну тради

цію від Монтеск’є до Токвіля, німецьку традицію культурної

філософії від Канта до Вебера і біхевіорістский підхід амери

канської політології572. У російській політології також присутні

схожі підходи. Так, наприклад, С.А. Шірінянц пише, що в «Ві

хах» давалася оцінка політичної культури російської інтеліген

ції рубежу XIX–XX ст.573[11].

На теренах Російської імперії це поняття вперше викорис

тав П.Б. Струве в 1901 році в статті «В чому ж істинний націо

налізм?». Політичну культуру поряд з релігійною та громадсь

кою він відносить до тієї частини культурної творчості, «яка

представляє безпосередні шляхи розвитку для людського

духу», протиставивши її «низинній сфері матеріальних інтере

сів»574. В іншій статті він зазначає: «І до всіх факторів нашої

слабкості і незабезпеченості приєднується повна відчуженість

офіційної Росії від універсального духу не тільки громадської і

політичної, але навіть і моральної культури сучасності»575. По

літичну культура П.Б.Струве вважав частиною духовної куль

тури. Вона грунтується на політичній зрілості і відповідаль

ності і є протилежністю політичної наївності. Політична куль

тура пов’язана з культурою політичної діяльності і демокра

тизмом, які несумісні як із зайвою революційністю, так і з ос

таточним рішенням політичних і соціальних питань.

Системне дослідження даного поняття здійснив амери

канський політолог Г. Алмонд. В роботі Г. Алмонда і С. Верба

[20] порівнюються політичні культури п’яти країн і пропону

ється об’єктивний критерій типології: ступінь включення

громадян в політичне життя576. Так Г. Алмонд зазначає, що по

літична культура – це «певний зразок орієнтацій на політич


571 Kavanagh D. Political Science and Political Behavior. L.: Allen & Unwin, – 1983. – P. 48.

572 Brint M.A Genealogy of Political Culture. Boulder, Colo.: Westview Press, 1991. ди. Так, наприклад,

С.А. Шірінянц пише, що в «віхи» давалася оцінка політичної культури російської інтелігенції рубежу

XIX–XX ст.

573 Шірінянц С.А. «Віхи» і модель політичної культури інтелігенції / / Вісник Моск. унту. Сер. 12,

Соціальнополітичні дослідження. – 1994. – N2.

574 Струве П.Б. У чому ж істинний націоналізм? / / Струве П. На різні теми: (1893–1901 рр..): СБ

статей. СПб: Изд. О.Н. Поповой, – 1902. – С. 554.

575 Струве П.Б. Політика внутрішня і політика зовнішня / / Струве П. Patriotica: Політика, культу

ра, релігія, соціалізм: СБ статей за п'ять років: (1905–1910 рр..). СПб: Изд. Д.Е. Жуковского, – 1911.

–С.287.

576 Almond G.A., Verba S. The Civic Culture: Political Attitudes and Democracy in Five Nations.



Princeton: Princeton University Press, – 1963.

457
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

ні дії»577, в який вбудована всяка політична система. Остаточ

не визначення політичної культури, сформульоване Г. Ал

мондом і Г. Пауеллом, звучить наступним чином: «Політична

культура є сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій

учасників даної політичної системи. Це суб’єктивна сфера,

що утворює основу політичних дій і надає їм значення»578. За

значені індивідуальні орієнтації, на думку американських

учених, включають в себе кілька елементів:

а) пізнавальну орієнтацію – істинне або помилкове знання

про політичні об’єкти та ідеї;

б) афективну орієнтацію – відчуття зв’язку, ангажованос

ті, протидії і т.д. щодо політичних об’єктів;

в) оціночну орієнтацію – судження і думки про політичні

об’єкти, які передбачають використання стосовно до політич

них об’єктів і подій якихось оціночних критеріїв.

Концепція Г. Алмонда і С. Верби в подальшому отримала

розвиток в роботах Л. Пая, С. Гантінгтона, Д. Елазара, Х. Доме

нігера, А. Брауна, Ф.М. Бурлацкого і А.А. Галкіна та ін.

Виникнувши як природна еволюція біхевіоралістського

підходу у політичних дослідженнях в США, концепція полі

тичної культури дозволила якоюсь мірою подолати розрив

між мікро і макроаналізом політичного процесу [26]. Надалі

розвиток політикокультурної проблематики вже став виходи

ти за рамки біхевіоралізму.

Як вказує Арчі Браун, визначення політичної культури (у за

хідній політології) можуть бути класифіковані в дві групи: 1) ті,

які обмежують сферу політичної культури суб’єктивними орі

єнтаціями націй, соціальних груп або індивідів по відношенню

до політики, і 2) ті, які розширюють концепцію до включення в

неї зразків політичної поведінки. Більшість політологів віддали

перевагу більш обмеженій категорії579[27].

До прихильників другої групи відносяться дослідники Р.

Такер, Е. Баталов, Е.А. Егоров, Н.М. Кейзеров, М.Х. Фарукшін

та інші. Так, американський політолог Д. Пол зазначає, що по

літична культура це конфігурація цінностей, що визначають

політику суспільства. У. Розенбаум розуміє під політичною
577 Алмонд ГА., Верба С. Гражданская культура и стабильная демократия // Политические

исследования. – 1992. № 4. – С 34.

578 Алмонд ГА., Верба С. Гражданская культура и стабильная демократия // Политические

исследования. –1992. № 4. – С 36.

579 Brown A. Political Culture / / The Social Science Encyclopedia / Ed. by A.Kuper and J.Kuper. L.;

Boston; Henley: Routledge & Kegan Poul, – 1985. – P.610.

458
Шляхи оптимізації політики національної безпеки

Української держави в гуманітарній сфері

культурою концептуальне позначення почуттів, думок і по

ведінки, які ми констатуємо, спостерігаючи за людьми, що жи

вуть своїм повсякденним життям.

На думку Е. Баталова, політична культура – це система іс

торично сформованих, відносно стійких, установок, переко

нань, уявлень, моделей поведінки, що реалізуються шляхом

безпосередньої діяльності суб’єктів політичного процесу та за

безпечують тяглість процесу відтворення політичного життя

суспільства. М. Фуко зазначає, що політична культура присут

ня в будьякому феномені нашого життя, зумовлюючи наші

думки, прагнення, дії. О. Галкін визначає політичну культуру

як національний історичний досвід, спресований у суспільній

свідомості, а також як форму поведінки580.

Ряд дослідників поділяє сучасні концепції політичної куль

тури на «емпіричні», засновуюючи свої міркування на інтер

претаціях матеріалів конкретних соціологічних досліджень і

статистики і «антропологічні», які виходять з деяких загаль

них культурологічних, історичних та інших побудов. Звичай

но, будьякий поділ авторів значною мірою умовний і пов’яза

ний з поставленими завданнями.

В українській політичній думці вперше термін «політична

культура» використав В. Липинський. Він її визначає як «хотін

ня і вміння» національної еліти застосовувати у своїх діях дані

політичної науки. Рівень політичної культури безпосередньо

пов’язаний з рівнем інтелігентності нації, яка повинна прав

диво аналізувати суспільні явища581. На сучасному етапі питан

ня політичної культури вивчають Є. Бистрицький, Є. Головаха,

В. Лісовий, В. Бебик, М. Головатий, В. Крисаченко, В. Ребкало,

О. Рудакевич, Н. Паніна, Ю. Пахомов та інші. Зокрема В. Лісо

вий вважає, що політична культура має такі складові частини:

• політичну свідомість – основні уявлення та ідеї про сус

пільство та державу;

• політичну поведінку – дії, спрямовані на використання

влади чи намагання впливати на державу;

• політичні інститути – структури, які забезпечують фор

мування влади і впливають на формування попередніх

двох елементів582.


580 Галкин А.А. Становление политической науки: от философии и политики к политическому

моделированию – СПб.: Питер., – 2002. – С. 77.

581 Липинський В. Листи до братівхліборобів. – Видання друге.– НьюЙорк.– Булава.

– 1954. – 470 с.

582 В. Лісовий. Культура, ідеологія, політика. Збірка есеїв. – К.: видво ім. Олени Теліги, –

1997. – 352 с. – С. 117.

459
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

Інший дослідник О. Рудакевич виділяє такі чинники фор

муванню вітчизняної політичної культури [5, с. 29]:

• демократизація суспільства;

• формування історичної пам’яті української нації;

• підтримка інноваційних ініціатив;

• залучення експертів, дослідників до розробки нових по

літичних ідей;

• формування джерельної бази новітньої політичної

культури;

• законодавча підтримка ефективних політичних програм та



розробка дієвих механізмів їх повсюдного впровадження

583

.


Аналізуючи стан сучасної політичної культури, більшість

дослідників називають нинішню українську політичну культу

ру постколоніальною, що породжує комплекс національної

меншовартості, недооцінку власних національних інтересів,

недовіру до власних сил і прагнення більше розраховувати на

зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Політична культура

України також має риси авторитаризму, етатизму, патерналіз

му. Але в той же час у неї проявляються такі традиційні риси

української ментальності як народоправство, толерантність,

людино і націоцентричність (держава для людини і нації, а не

людина і нація для держави).

В сучасній політичній культурі дослідники виділяють знач

ний рівень морального, правовового, політичного нігілізму.

Характеризуючи сучасну українську політичну культура

ряд українських політологів, зокрема В. Андрущенко, І. Курас,

М. Михальченко, В. Полохало, С. Рябов та інші вважають, що

вона поєднує різні системи цінностей, часом несумісні полі

тичні орієнтації та діаметрально протилежні типи політичної

свідомості, позитивні і негативні характеристики, містить в

собі раціональні та ірраціональні чинники584. Також для вітчиз

няної політичної культури характерним є дуалізм, тобто з одні

єї сторони спостерігається орієнтація на західноєвропейські

політичні цінності, а з іншої сторони помітними є риси мен

тальності та культури східних народів – прагнення до автори

таризму та харизматичних лідерів, етатизм, патерналізм, під

порядкованість церкви державі.


583 Рудакевич О., Гутор М. Політичне відродження українського народу (Шляхи формування

новітньої української політичної культури). – Тернопіль: Поліграфіст, – 1998.

584 М. Дмитренко. Особливості сучасної української політичної культури: проблема визначення.

http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=44&c=906

460
Шляхи оптимізації політики національної безпеки

Української держави в гуманітарній сфері

Дослідниця Л. Нагорна відмічає фрагментарність вітчизня

ної політичної культури, яка має політичні, географічні, куль

турні, конфесійні виміри. Вона відзначає, що за шкалою Ліп

сета на Сході перевагу віддають універсалізмові, а на Заході

індивідуалізму, партикуляризму585.

Дослідник М. Процьків вважає, що вітчизняна політична

культура має посттоталітарні риси і характеризується такими

ознаками як політична залежність (відсутність політичної ав

тономності); безвідповідальність, властива для політичної вла

ди і мас; інертність політичної свідомості (страх перед іннова

ціями); моральний примітивізм, який проявляється у нівелю

ванні політичних свобод і прав людини, що призводить до від

чуження суспільства від політичного виміру життя і породжує

недовіру до органів влади586.

В даному контексті дослідник Є. Головаха відзначає, що

«...між формальною легітимністю влади та її реальною легітим

ністю нерідко лежить глибока прірва, на одному краю якої опи

няється законно обрана влада, а на другому – народ, що її об

рав»587[13]. Саме порушення демократичних принципів і сприяє

в першу чергу підриву довіри і поширення культури недовіри.

На думку більшості дослідників, однією з головних проблем

вітчизняної політичної культури є недостатній рівень мораль

ності та відповідальності політичної еліти перед народом та

відсутність прозорості дій влади. Влада відокремлюється від на

роду, турбуючись лише про власні інтереси. Тому дуже актуаль

ним для українського суспільства є кардинальне оновлення

влади, що повинно сприяти реалізації структурних реформ в

усіх сферах суспільного життя. Процеси люстрації вже розпо

чалися після Євромайдану, але наскільки вони будуть ефектив

ними покаже час. В сучасних умовах також виникає нагальна

потреба в формуванні нової політичної культури, позбавити її

від рис посттоталітарної політичної культури, яка сформувала

ся ще за радянських часів і має досить міцні позиції і перейти до

культури відповідальності, довіри та прозорості.

Нова політична культура повинна бути спрямована на від

родження традиційних українських національних цінностей,
585 Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії.

– К.: Стилос, – 1998.

586 Процьків М. Від особистої культури до політичного майбутнього: спроба аналізу суспільнополі

тичної культури в Україні у контексті тоталітарної спадщини // Сучасність. – 2000. – № 3. – С. 85–86.

587 Головаха Є.І Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні. –

К.: Фонд «Демократичні ініціативи»; Інт соціології НАН України, – 1997. – С.74.

461
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

на розбудову української суверенної держави, на забезпечен

ня прав і свобод громадян, на досягнення довіри між громадя

нами та владою. Політична культура є важливим показником

та чинником становлення демократії в суспільстві. Ю. Пахо

мов зазначає, що саме «демократія є тим явищем, що найбіль

шою мірою репрезентує політичну культуру»588.

Нова політична культура повинна базуватися на базових

національних і загальнолюдських цінностях. Дослідниця Анна

Карнаух зазначає, що політична культура крім орієнтації на

політичні аспекти, також активно взаємодіє з іншими складо

вими духовного життя суспільства: культурою, наукою, осві

тою, тощо. Тому недостатній рівень розвитку національної

культури, руйнування історичних пам’яток, занедбаність

сільських освітніх та культурних закладів, негативно впливає

на формування політичної культури589.

В даному контексті дослідники В. Валевський, С. Рябов, М. То

менко також закликають звертися до простору цінностей і смис

лів так званої «ідеології культури», що передбачає світоглядні

цінності, які можуть консолідувати націю в єдине соціокультур

не ціле. Потрібно формувати культуру довіри, діалогічності,

толерантності та відповідальності. Кожен повинен розуміти, що

він несе частку відповідальності за стан справ у суспільстві, але

особливу цю відповідальність повинні усвідомлювати політики і

чиновники, а громадяни повинні мати чіткі механізми впливу на

можновладців і позбавлення їх посад, в разі, якщо вони не вико

нують свої обов’язки. Для створення культури довіри, у сус

пільстві потрібно послідовно, незмінно і повсюдно застосовува

тися демократичні і правові принципи. Крім того важелі контро

лю щодо даних процесів повинні застосовуватися помірковано і

в якості крайнього заходу.

Для формування політичної культури потрібно:

• забезпечити становлення системи вітчизняної політич

ної науки і освіти, що ґрунтується на давніх політичних

традиціях та використовує передові досягнення світової

політичної думки;

• створити єдину систему політичного знання для всіх

верств населення. Відповідно для цієї мети потрібно актив
588 Пахомов Ю. Політична культура посттоталітарної доби// Політологічні читання. – 1992. – 2.

– С. 40.


589 Анна Карнаух. Проблеми становлення сучасної політичної культури в Україні//Персонал.

№ 9/2007


462
Шляхи оптимізації політики національної безпеки

Української держави в гуманітарній сфері

ніше залучати ЗМІ, які здійснюючи об’єктивний розгляд

політичних подій, сприяють формуванню політично осві

чених громадян, які зможуть правильно орієнтуватися у

політичній ситуації, що постійно змінюється, будуть прий

мати відповідальні рішення;

• формувати історичну пам’ять українського народу, так

як історія навчає враховувати помилки минулого, не допу

скаючи їх в майбутньому. З цього приводу Б. Цимбалістий

зазначає, що «політична культура, як кожна культура, — це

делікатний цвіт попереднього розвитку. Вона в’яне і

вмирає, коли суспільство регресує до примітивного спосо

бу життя, коли обставини несприятливі»590[7, с. 89].

•забезпечити формування правової культури, так як важ

ливою умовою розвитку політичної культури є утверджен

ня в суспільстві принципів правової держави. У всіх сфе

рах життя повинно панувати верховенство права.

Але процес формування нової політичної культури стриму

ється рядом чинників. Слід констатувати, що для вітчизняної

масової свідомісті ще залишається характерним «інструмента

лістське» розумінням демократії, яке проявлялося в очікуван

ні від неї насамперед покращення соціальних і матеріальних

аспектів життя. А це є можливим при глибинній зміні масової

свідомості, коли громадяни в першу чергу будуть вимагати від

себе дотримання демократичних принципів, а відтак і від вла

ди, яка в таких умовах змушена буде змінитися. В розвинутих

західних суспільствах влада тому й демократична, що громадя

ни мають високий рівень громадянської і політичної культури

і вимагають від влади виконання їхніх обов’язків. Труднощі в

формуванні розвинутої демократичної правової культури зу

мовлені також значною масштабністю і об’єктивною склад

ністю економічних, політичних проблем, що стоять перед су

часною Україною.

Досягнути високого рівня політичної культури можна ли

ше шляхом неухильного перетворення суспільства у справді

демократичне, де панують принципи верховенства права та

захисту свобод людини, створюються належні умови для реа

лізації інтересів людини у різних сферах життя, забезпечуєть

ся належний рівень духовного і морального розвитку населен

ня України. Для досягнення цієї мети ми повинні прагнути до


590 Цимбалістий Б. Політична культура українців // Сучасність. – 1994. – № 4.

463
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

реалізації принципу політичного і культурного різноманіття.

Ми повинні сформувати політичну культура нового суспільст

ва, яка повинна бути культурою порозуміння, згоди, грома



дянського миру, моральності та відповідальності, поваги до

свобод і прав людини.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал