Сталий розвиток суспільства: запорізький регіональний досвід: монографія



Сторінка9/23
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.93 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

2.2. Правове забезпечення діяльності громади в сталому людському розвитку України(А. М. Лепська)


Розвиток громади у вимірі захисту інтересів та прав людей потребує підвищення правової культури та знання механізмів правового забезпечення імперативів сталого людського розвитку. Зміна орієнтирів суспільних цінностей, зростання соціально-політичної напруги, економічна та екологічна нестабільність, протиріччя між інтересами національних держав та процесом глобалізації у суспільному життєустрої – усі ці фактори зумовлюють необхідність в пошуку нових рішень для формування та підтримки фундаментальних засад сталого людського розвитку. Значущим у цьому процесі є правове забезпечення діяльності громади як прояву референтного для конкретної людини сталого людського розвитку.

За визначенням, сталий людський розвиток полягає в розширенні значущих свобод людей вже сьогодні, одночасно з докладанням розумних зусиль, щоб не допустити серйозного зменшення таких свобод для майбутніх поколінь [39, с. 2]. Існують два різних підходи щодо досягнення стану сталого розвитку та його підтримки:

– по-перше, сталий розвиток має починатися та підтримуватися на рівні територіальної громади; глобальна сталість визначається сукупністю показників сталого розвитку громад світу;

– по-друге, забезпечення сталого розвитку здійснюється за вертикаллю, що починається з населеного пункту і сягає глобального (світового) рівня. Досліджуючи напрями запровадження теорії сталого розвитку в Україні, доцільно, на нашу думку, застосувати обидва підходи. Так, за безпосереднього розгляду громад та їхнього добробуту можна реалізувати перший підхід, а визначаючи інструменти державного управління сталим розвитком адміністративно-територіальних одиниць – другий [114, с. 8].

Складовою частиною діяльності щодо забезпечення умов сталого розвитку в нашій державі є визнання і гарантування місцевого самоврядування як одного з найважливіших інститутів політичної системи, в компетенції якого серед інших є питання місцевого розвитку. Цей процес відбувається досить суперечливо, часто-густо виникають відповідні проблеми, особливо щодо правового тлумачення його доцільності й природи, формування його інституціональної системи, однак все відчутнішими стають результати його функціонування на території територіальних громад України як первинного суб’єкту місцевого самоврядування.

У Проекті «Місцевий економічний розвиток міст України» надається розуміння місцевого розвитку як усвідомленої, планомірної діяльності органів влади, спрямованої на розвиток територіальної громади з метою стабільного покращення умов та рівня життя мешканців [92, с. 2]. Згідно із ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада – жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Також цей закон у ст. 6 вказує, що первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста [48].

Територіальні громади сусідніх сіл можуть об’єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову [92]. Таке право на об’єднання декларується в Проекті Закону України «Про право територіальних громад на об’єднання» [93] та роз’яснюється в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 140 Конституції України (справа про об’єднання територіальних громад) [98].

Посилаючись на ч. 1 ст. 140 Конституції України, що встановлює визначення місцевого самоврядування, законодавець розрізняє такі види територіальних громад [57]:

1) територіальну громаду села або добровільного об’єднання в сільську громаду жителів декількох сіл;

2) територіальну громаду селища;

3) територіальну громаду міста.

Така класифікація має велике значення, оскільки кожен вид територіальної громади має свої особливості функціонування, здійснення своїх владних повноважень, які реалізовуються шляхом застосування чинного законодавства та ратифікованих міжнародно-правових актів на території України.

Діяльність громади в сталому людському розвитку керується численнимидокументами, перелік яких наводиться нами надалі хронологічно. Серед міжнародних документів велике значення мають глобальні доповіді про людський розвиток ООН. Перший такий документ був створений у 1990 році і має назву «Доповідь про розвиток людини 1990 р.: Концепція і вимір розвитку людського потенціалу». На сьогоднішній день актуальною є остання Програма розвитку ООН «Доповідь про людський розвиток 2013. Піднесення Півдня: людський прогрес у різноманітному світі» [40]. Основна теза щодо питання сталого розвитку вказується в Резюме до цієї книги: «Доповідь 2013 виділяє чотири конкретних сфери докладання зусиль, спрямованих на збереження імпульсу розвитку: забезпечення рівності можливостей, у тому числі в гендерному вимірі; розширення права голосу і політичної участі громадян; протидія екологічному тиску; і керування демографічними змінами» [40, с. 4].

Правові гарантії сталого розвитку забезпечуються ратифікованими Україною міжнародними документами.

14 червня 1992 р. у м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія), відбулася II Міжнародна Конференція Організації Об’єднаних Націй із навколишнього середовища та розвитку. Підсумковий документ конференції – декларація «Порядок денний на XXI століття» [88] сформулював основні цілі довгострокової всесвітньої співпраці задля забезпечення прав та свобод людини, наголосив на потрібності захисту особистих прав людини (права голосу, права на працю), забезпечення соціальної справедливості, виокремив шляхи розвитку в області захисту навколишнього середовища та підтримання здорової економіки для всіх народів світу.

До багатосторонніх міжнародних договорів, стороною яких є Україна, та які спрямовані на забезпечення сталого людського розвитку, слід віднести такі:

1. Статут Міжнародної Організації Праці від 28.06.1919.

2. Статут ООН від 26.07.1945.

3. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948.

4. Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи від 02.09.1949.

5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

6. Всесвітня конвенція про авторське право ЮНЕСКО від 06.09.1952.

7. Загальна декларація прав дитини від 20.11.1959.

8. Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі та під водою від 05.08.1963.

9. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966.

10. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї від 01.07.1968.

11. Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів та в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 11.02.1971.

12. Стокгольмська Декларація ООН (щодо питань навколишнього середовища) від 16.06.1972.

13. Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва у Європі від 01.08.1975.

14. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15.10.1985.

15. Конвенція про права дитини ООН від 20.11.1989.

16. Угода між державами-учасницями СНД про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992.

17. Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

18. Конвенція про охорону біологічного різноманіття від 05.06.1992.

19. Рамкова конвенція Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату ООН від 09.05.1992, Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату від 11.12.1997 та інша нормативно-правова база щодо імплементації Кіотського протоколу.

20. Пекінська декларація від 15.09.1995.

21. Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття від 25.10.1995.

22. Програма дій з охорони навколишнього середовища для Центральної та Східної Європи (прийнята Європейською конференцією міністрів охорони навколишнього середовища в Люцерні 1993 року, Швейцарія).

23. Європейська соціальна хартія (переглянута) (ETS № 163) від 03.05.1996.

24. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська Конвенція), що була підписана 25.06.1998 в м. Орхусі (Данія).

25. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах від 01.01.2000.

26. Йоханнесбургський меморандум (квітень, 2002).

26. Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16.05.2005.

27. Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16.05.2005.

28. Інші.



Двосторонніми міждержавними договорами, які імплементовані Україною, та якими керується громада, що сприяють сталому розвитку зокрема є такі:

1. Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян Росії та України, які працюють за межами кордонів своїх держав від 14.01.1993.

2. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємне працевлаштування працівників від 16.02.1994.

3. Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь від 17.07.1995.

4. Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001.

5. Договір між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення від 04.09.2001.

6. Тощо.

Міжурядовими договорами, необхідними для підтримання сталого розвитку, виступають:

1. Угода між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 28.07.1995.

2. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством соціальної політики України, Всеукраїнським об’єднанням профспілок та Всеукраїнським об’єднанням організацій роботодавців та Міжнародною організацією праці щодо програми гідної праці на 2012-2015 роки від 12.06.2012.

3. Інші.

До міжвідомчих договорів можна віднести зокрема:

1. Адміністративна Угода про застосування Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 25.06.2003.

2. Меморандум про співробітництво між Міністерством соціальної політики України та Федеральною міграційною службою (Російська Федерація) з питань трудової міграції від 23.03.2011.

3. Інші.

Конвенції Міжнародної організації праці, якими керується громада з питань сталого розвитку, є такі:

1. Конвенція МОП № 11 про права на організацію та об’єднання працівників у сільському господарстві (ратифікована Україною 14.09.1956).

2. Конвенція МОП № 16 про обов’язковий медичний огляд дітей та підлітків, зайнятих на борту суден (ратифікована Україною 14.09.1956).

3. Конвенція МОП № 14 про застосування щотижневого відпочинку на промислових підприємствах (ратифікована Україною 19.06.1968).

4. Конвенція МОП № 120 про гігієну в торгівлі та установах (ратифікована Україною 19.06.1968).

5. Конвенція МОП № 122 про політику в галузі зайнятості (ратифікована Україною 19.06.1968).

6. Конвенція МОП № 23 про репатріацію моряків (ратифікована Україною 17.06.1970).

7. Конвенція МОП № 2 про безробіття (ратифікована Україною 16.05.1994).

8. Інші.

Хотілося б дещо детальніше зупинитися на базових документах на національному рівні України, які регулюють діяльність громади в забезпеченні сталого розвитку. По-перше, основним законом України є Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [57]. Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України [89].



По-друге, зводи законів для забезпеченням сталого розвитку. Це кодекси України: Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII, Житловий Кодекс Української РСР від 30.06.1983 №  5464-X, Земельний кодекс України від 25.10.2001 №  2768-III, Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III, Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV та ін., які є загальними нормативно-правовими актами в окремій галузі права.

По-третє, законодавчим закріпленням є Закони України: Закон України «Про основи містобудування» від 16.11.1992  2780-XII, який визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини [49]; Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996  393/96-ВР, який регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення [46]; Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997, N 280/97-ВР [48], який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування; Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР, який закріплює відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами [Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини]; Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003  966-IV, якийвизначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги [50]; Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV, який встановлює порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України [47]; Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV, який визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини [44]; Закон України «Про громадські об’єднання» від 22.03.2012  4572-VI, який визначає правові та організаційні засади реалізації права на свободу об’єднання, гарантованого Конституцією Українита міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань [45] та ін.

Особливе значення має постанова Верховної Ради України «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів» від 24.12.1999  1359-XIV, яка ставить за мету забезпечення виходу з кризи і створення умов для сталого розвитку населених пунктів у період, на який розрахована Концепція, визначає основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації. Концепцію розроблено на засадах Конституції України стосовно адміністративно-територіального устрою України, повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, прав громадян з урахуванням Концепції державної житлової політики, Концепції державної промислової політики, Концепції соціального забезпечення населення України, а також відповідно до законодавства і з урахуванням умов соціально-економічного розвитку, історичних, санітарно-гігієнічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей регіонів України [90]; постанова Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки» від 22.09.2004  675-р, яка спрямована на державну політику України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, визначає основні засади Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки тощо.

Методичні рекомендації щодо формування регіональних стратегій розвитку, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 224 від 29.07.2002 встановлюють єдиний порядок та основні методичні засади розроблення Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями регіональних стратегій розвитку [71].

До місцевих документів, якими керуються громади належать: статути територіальних громад; документи про приєднання до Ольборзької хартії; концепцію сталого розвитку територіальної громади, або стратегічний план розвитку; місцевий план дій.

У своїй діяльності громада враховує Цілі тисячоліття в галузі розвитку до 2015 року – це 7 цілей, 15 завдань та 33 показники для вимірювання прогресу (систему глобальних ЦРТ адаптовано для України з урахуванням особливостей національного розвитку). До цілей, встановлених для України належать: подолання бідності, забезпечення доступу до якісної освіти впродовж життя, забезпечення ґендерної рівності, зменшення дитячої смертності [128].

Теорія і практика сталого розвитку суспільства як на глобальному, так і на національному, регіональному чи місцевому рівні, є відображенням об’єктивної потреби переорієнтації економічного, усього суспільного розвитку з урахуванням нагальної вимоги збереження природного та людського потенціалу для нинішнього та прийдешніх поколінь. Реалізація цієї об’єктивної потреби, її повнота і глибина значною мірою залежить від суб’єктивних факторів. Йдеться не лише про розуміння зазначеної потреби, а й про ставлення до неї, опанування шляхів реалізації, готовність людей активно підтримувати відповідну стратегію, особисто брати участь у її реалізації. Завдяки зусиллям ООН ця надзвичайно важлива і складна проблема піднята на найвищі щаблі міжнародної взаємодії [113, с. 11].

За індексом людського розвитку ПРООН в 2011 році лідирують Норвегія, Австралія, Нідерланди, США, Нова Зеландія, Канада, а Україна на 76 місці [Будущее, которого, с. 10]. У групі лідерів у 2012 році ситуація дещо змінилася дві перші позиції залишилися, але у лідери увійшла Німмечина (5 місце) та Ірландія (7 місце). Перші місця розподілилися таким чином: Норвегія, Австралія, США, Нідерланди, Німмечина, Нова Зеландія, Ірландія, Швеція, Швейцарія, Японія. Україна змістилася з 76 на 78 місце [40, с. 183].

Така динаміка цього показника доводить необхідність визначення цього показника як одного з важливих для збереження та посилення іміджу України на зовнішній арені, що у внутрішній політиці визначає стратегічне значення людського розвитку в Україні.

У теперішній час еволюція ідей сталого розвитку суспільства призвела до того, що в галузі забезпечення економічних, екологічних та соціальних імперативів сталого розвитку системи світового господарства сучасні науковці виділяють п’ять основних стратегічних тенденцій:

– людство здатне надати розвитку стійкого і довгострокового характеру з тим, щоб він відповідав сьогоднішнім потребам людей, не залишаючи при цьому майбутні покоління можливості задовольняти свої потреби;

– існуючі обмеження в галузі експлуатації природних ресурсів відносні, вони пов’язані з нинішнім рівнем техніки і соціальних організацій, а також здатністю біосфери справлятися з наслідками людської діяльності;

– необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і надати можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя, без чого стійкий і довгостроковий розвиток просто неможливий;

– слід узгодити спосіб життя тих, хто володіє більшими засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема щодо споживання енергії;

– розміри і темпи збільшення кількості населення повинні узгоджуватися із змінним продуктивним потенціалом глобальної екосистеми Землі [76, с. 10-11].

Усі питання сталого розвитку є актуальними для України, оскільки для оновлення ціннісних орієнтирів сталого розвитку виникає потреба розроблення інноваційних підходів, які стануть поштовхом до реалізації концепції людського розвитку в наступні десятиліття. Слід підкреслити, що для цього є всі передумови, оскільки в Ріо-де-Жанейро наголошувалося, що відповідальність за реалізацію Порядку денного на XXI століття лягає на національні уряди. Ця позиція, якщо її розглянути в широкому контексті, передбачає у контексті нових світових тенденцій сталого розвитку визначення загальнодержавних і регіональних особливостей, напрямів і засобів забезпечення, що, у свою чергу, потребує креативних підходів до вибору шляхів системного розв’язання складних питань сталого розвитку в Україні, тощо [76, с. 11]. Світова практика свідчить, що впровадження засад сталого суспільного розвитку максимально уможливлюється лише за умови використання такого дієвого засобу, як ініціатива місцевих громад, їхньої активної участі у розробці, прийнятті та реалізації управлінських рішень щодо суспільних проблем. У той же час необхідно запроваджувати механізми просвітницької діяльності задля усвідомлення широким загалом концептуальних основ сталого розвитку, шляхів його реалізації, нормативно-правових, організаційних, матеріальних засад та інших, що у підсумку забезпечить ефективну соціальну мобілізацію та збалансований суспільний розвиток України.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал