«Срібна доба»



Скачати 319.74 Kb.
Дата конвертації01.01.2017
Розмір319.74 Kb.


Міністерство освіти і науки молоді і спорту України

Івано-Франківське музичне училище

імені Дениса Січинського

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ВІДКРИТОГО ЗАНЯТТЯ

з світової літератури на тему:

«Срібна доба» російської поезії,

розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл.

Трагічні долі митців цієї доби.

Життєвий і творчий шлях О. Блока, А, Ахматової,

В. Маяковського, Б. Пастернака»

Підготувала

викладач світової літератури

Олійник А. В.

Івано-Франківськ

2014р.

«Мистецтво світлом рятує людей від темряви, яка в них сидить»

Анна Ахматова

«Душа мистецтва за всіх часів має на меті, використовуючи мову, барви і форми нашого світу як засоби, відтворювати «світи ішні»

Олександр Блок

«Прекрасні вірші, як живі істоти, входять у коло нашого життя, вони то повчають, то кличуть, то благословляють…»

Микола Гумільов

«Поезія завжди залишається тою, вищою за будь-які Альпи висотою, що валяється під ногами, отож треба тільки нахилитися, аби її побачити і підібрати з землі»

Борис Пастернак

«Творчість великих митців є завжди чудовий сад із квітами та реп’яхами, а не гарний парк з утрамбованими стежками…»

Олександр Блок

Тема заняття : «Срібна доба» російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії. Трагічні долі митців цієї доби. Життєвий і творчий шлях російських поетів Олександра Блока, Анни Ахматової, Володимира Маяковського, Бориса Пастернака.

Мета: перевірити засвоєння вивченого матеріалу, проаналізувати провідні модерністські, авангардистські напрями і течії «срібної доби», ознайомитися з життєвим та творчим шляхом представників цієї доби; розвивати навички виділення характерних рис, особливостей різних літературних напрямів у творчості письменників; аналізувати вибрані поетичні твори, пояснити афоризми, висловлювати свої думки і враження щодо прочитаного; виховувати любов до поезії, розвивати естетичні смаки.

Обладнання: підручники, опорно-логічні схеми, таблиці, портрети письменників, видання творів, ілюстративні матеріали, тестові завдання (роздатковий матеріал).

Тип заняття: комбіноване заняття, перевірка засвоєного матеріалу (семінар).

План

  1. Російська поезія «золотої доби» I половини XIX століття.

  2. Епоха модернізму у літературі в кінці XIX століття.

  3. «Срібна доба» російської поезії на межі XIX-XX століть. Основні напрями та течії.

  4. Визначення термінів «символізм», «акмеїзм», «футуризм» .

  5. Характерні риси, ознаки літературних напрямів та течій «срібної доби».

  6. Життєвий та творчий шлях найяскравіших представників російської поезії кінця XIXст. - початку XX століття.

  7. Декламування та аналіз вибраих поезій.

  8. Перевірка засвоєного матеріалу (тести).

  9. Висновки. Трагічні долі митців «срібної доби» російської літератури.

Хід заняття

Організаційний момент: привітання, перевірка присутності студентів, готовності аудиторії до заняття.

Оголошення теми й мети заняття.

Мотивація навчальної діяльності студентів:

Першу половину XIX ст. називають «золотим добою» російської літератури, що представлена творчістю О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, Ф. Тютчева, А. Фета та ін. Початок XX ст., незважаючи на значні історичні, соціальні катаклізми, ознаменований у російській літературі «срібною добою». Про цей феномен, про долю митців того часу ми й вестимемо розмову на занятті, перевіримо засвоєння теоретичного лекційного матеріалу та підведемо підсумки вивченої теми.



Запитання до вивченого матеріалу:

  1. Який період в історії російської поезії називають «срібною добою»?

Вислів «срібна доба» російської літератури перегукується з пушкінською епохою в російській літературі, яку традиційно називають «золотою добою». Поети «срібної доби» не стільки продовжували традиції О. Пушкіна, скільки відходили від них, уособлюючи здобутки та магістральні напрями розвитку західної, зокрема французької, модерністської поезії. Водночас вони шукали й свій власний, оригінальний, творчий шлях.

Наприкінці XIX ст. у російській поезії, як і в західній літературі, розвивається модернізм. Цей період тривав з 80-х pp. XIX ст. до 20-х pp. XX ст. За влучною назвою Лева Гумільова (сина Миколи Гумільова та Анни Ахматової), це була «срібна доба» російської поезії, час відкриттів та знахідок, час розквіту релігій і філософської думки, нових поетичних шкіл, течій, але найголовніше - це усвідомлення ролі поезії як особливої сфери життя людини.

На межі XIX—XX століть в російській літературі, як в більшості європейських літератур, провідну роль відіграють модерністські течії, які найбільш яскраво виявились у поезії. Епоху модернізму в російській літературі називають «срібним століттям». Специфіка «срібного століття» полягає в тому, що, здійснюючи творчі пошуки на загальних засадах модернізму в кінці XIX ст., письменники на початку XX ст. повинні були самовизначитись щодо актуальних проблем епохи. Це позначилось на долі й творчості багатьох діячів «срібного століття». Дехто сприймав революційні події як трагедію свого народу і власну, інші розуміли неминучість цієї катастрофи і закликали до морального очищення людини й суспільства, треті відверто пов'язали свою творчість з ідеями соціалістичної революції (В._Маяковський). Досягнення «срібного століття» важко переоцінити, бо жодна європейська література не дала в цей час такого розмаїття поетичних індивідуальностей. як російська література «ср. с.», жодна європейська література не зазнавала й такої трагедії. Майже всі поети «с.с.» у 20—30-і роки були виключені з загального літ. процесу: фізично знищили М. Гумільова, Й. Мандельштама, загнали в еміграцію деяких; В. Маяковський, М. Цвєтаєва були змушені покінчити життя самогубством; не друкували твори Б. Пастернака, А. Ахматової.




  1. Назвіть митців і філософів, які працювали в період «срібної доби» російської поезії.

Складання таблиці імен видатних філософів, живописців, діячів театру, напрямів у літературі:

У той час в Росії відбувся розквіт не лише літератури, а й філософії, мистецтва взагалі. Розгляньте складену таблицю й зробіть висновки.



Найчастіше вислів «срібна доба» приписують відомому російському філософу М. Бердяеву, який позначив духовний і культурний підйом на межі ХІХ-ХХ ст., коли на повен голос про себе заявили філософи — С. Булгаков, С. Франк, В. Соловйов; художники І. Рєпін, М. Врубель, Б. Кустодієв, М. Реріх, В. Сєров; композитори О. Скрябін, І. Стравінський, С. Рахманінов; співаки й актори — Ф. Шаляпін, В. Комісаржевська та ін.


(див. схему)




  1. Назвіть напрями «срібної доби» російської поезії та її найвідоміших представників.

В історії розвитку російської поезії "срібної доби "найбільш яскраво виявили себе три напрямки: символізм, акмеїзм, футуризм. (див. таблицю)



Символізм: В. Брюсов, Д. Мережковський, 3. Гіппіус, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, А. Бєлий, О. Блок, С. Соловйов.

Акмеїзм: М. Гумільов, С. Городецький, М. Кузмін, А. Ахматова, І. Анненський, О. Мандельштам, Г. Іванов.

Футуризм: В. Маяковський, В. Хлебников, Б. Пастернак, М. Асєєв, С. Бобров, І. Сєверянін.

Імажинізм: В. Шершеневич, С. Єсенін, А. Марієнгоф.

Робота з опорно-логічною схемою провідних модерністських й авангардистських напрямів і течій «срібної доби» російської поезії, їх представників та поетів поза літературними угрупованнями

(див. схему)



  1. Розквіт якого літературного напряму став початком «срібної доби»?

Початком «срібної доби» став розквіт символізму — літературного напряму в модерністському мистецтві Російської імперії 1890-1900-х років. Це був період панування настроїв декадансу. Символізм, який виник у ту кризову епоху, був своєрідною естетичною спробою дистанціюватися від «дріб’язкових миттєвих суперечностей, поринути у світ «вічних», «всезагальних» ідей та істин. У цьому виборі між реальним світом і світом Краси та Мистецтва символізм був естетичним спадкоємцем романтизму й неоромантизму.

Цей напрям зародився у другій половині XIX ст. у Франції. У свідомості символістів речі матеріального світу перетворювалися на «знаки» вічних ідей, котрі знаходяться поза межами земної реальності, а художні образи на символи. Завдання поета - дізнатися про прихований зміст символів іншої реальності.

Символізм поширився в багатьох країнах світу (зокрема, в Україні, що входила до складу Російської імперії). Попри новаторський (ранньомодерністський) характер, він мав давнє й глибоке філософське підґрунтя. Деякі ідеї, що знайшли художнє втілення в літературі символізму, належали ще давньогрецькому філософу-ідеалісту Платону (V ст. до н. е.), який стверджував, що, крім реального, видимого, світу, є також невидимий, вищий, «світ ідей».


  1. У чому виявилася своєрідність російського символізму?

Найпотужнішою течією в російській поезії «срібної доби» був символізм. У Росії символізм набув самобутнього національного характеру. Суттєву роль у його ставленні відіграло філософське вчення В, Соловйова, який вірив у рятівну місію Краси (єдність включала: Красу, Добро, Істину). Посередником у досягненні «всеєдності» покликане бути мистецтво. Позитивна «всеєдність» втілювалась у містичних образах Світової Душі, або Вічної Жіночності. Філософія В. Соловйова значно посилила релігійно-містичний компонент естетики російських символістів.

Російський символізм, який став першим значним модерністським напрямом у Росії, розвивав здобутки не тільки французьких попередників (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме), а і російської школи «чистого мистецтва» (А. Фет, Ф. Тютчев та ін.). Найповнішою мірою символізм утілився саме в поезії.

Поезія символізму від самого початку мала елітарний характер і була розрахована на вузьке коло інтелектуалів. Теоретиком російського символізму вважають Д. Мережковського.

Основним засобом створення художнього світу для символістів є не образ (а тим більше — не типовий образ, як було в реалізмі), а символ — знак, який повинен допомогти осягнути приховану сутність певного явища. Символ передає індивідуальні уявлення поета про світ. Семантична (значеннєва) невичерпність символістського тексту, потенційна множинність його прочитань і тлумачень тримає читача в інтелектуальному напруженні, вимагає від нього стати «співавтором» твору. Згідно з доктриною символізму, красу та істину можна збагнути інтуїтивно, «осяянням», «порухом душі», аж ніяк не розумом (до чого прагнули реалісти та натуралісти).

Російський символізм був явищем внутрішньо неоднорідним. Цей складний і мінливий літературний напрям пов’язаний з іменами видатних поетів початку XX ст., кожен з яких був яскравою творчою особистістю.



  1. Які течії виділилися у російському символізмі?

На початку 1900-х років у російському символізмі визначилися три основні течії.

  1. Перша з них була представлена групою письменників — М. Мінський, д. Мережковський, 3. Гіппіус та ін., які пов’язували мистецтво з ідеями «богошукання». Ці письменники демонстративно відмовилися від традицій російської літератури й проголосили «нові» принципи мистецтва на засадах зарубіжного модернізму. Тогочасна критика одразу назвала їх «декадентами». У 1900 р. вони заснували в Петербурзі Релігійно-філософське товариство, яке мало на меті зблизити російську інтелігенцію з церквою. Оскільки діяльність М. Мінського, Д. Мережковського і 3. Гіппіус розгорталася переважно в Петербурзі, їх називали «петербурзькими символістами».

  2. Друга течія російського символізму оформилась у другій половині 1890-х років. Цю течію очолювали В. Брюсов і К. Бальмонт, які розглядали символізм як суто літературне явище, як новий закономірний етап у світовому літературному процесі. їхня діяльність зосередилася переважно в Москві, тому їх називали «московськими символістами». Цим письменникам притаманне імпресіоністичне сприйняття життя й прагнення до художнього оновлення російської поезії.

Усіх вищеназваних поетів-символістів (як «петербурзьких», так і «московських») називають старшими символістами, оскільки за ними прийшла нова генерація поетів-символістів.

  1. Це були так звані молодші символісти — О. Блок, Андрій Бєлий, В’яч. Іванов, В. Соловйов, Елліс (Л. Кобилинський), які виступили прихильниками філософсько-релігійного розуміння світу в дусі пізньої філософії В. Соловйова.

При цьому старші символісти орієнтувалися переважно на західну культуру, а молодші символісти витоки своїх естетичних шукань убачали в національному мистецтві та філософії В. Соловйова.

Звісно, усі групи не були ізольовані одна від одної. їх об’єднувало сприйняття та розроблення подібних проблем, а також створення близьких художніх образів.

Спільними для російських символістів були також і певна недовіра до прямого значення слова, і прагнення зашифровувати свої думки у вигляді алегорій і символів. Крім того, символістів об’єднувало загальне неприйняття реалістичного мистецтва. Водночас у середовищі символістів постійно точилися запеклі суперечки. Андрій Бєлий виступав проти В. Іванова та О. Блока, який в окремі періоди творчості різко протистояв як старшим, так і молодшим символістам. Натомість В. Брюсов не сприймав містичних поривів і «прозрінь» молодших символістів.

Символісти закликали дбати передусім про «музику» вірша, впливаючи на підсвідомість читача/слухача, неначе заколисуючи його. Музика слова, часто позбавлена естетичної міри, нагромадження асонансів (збігів голосних) і алітерацій (збігів приголосних), вишукані ритми, покликані оп’янити читача, приспати його свідомість, — такі їхні творчі настанови (подібні художні засоби використовували й футуристи).

Символісти поглибили зв’язок російської літератури зі світовим літературним процесом, збагатили поезію новими виражальними засобами, жанрами й сюжетами, особливим умінням передавати найтонші відтінки почуттів, зблизили поезію з музикою. Проте вже народжувалися нові естетичні явища та літературні течії, які згодом протистояли символізму.


  1. Який із художній напрямів «срібної доби» був суто російським явищем, що не мав аналогів у світовій літературі?

1911 року у Петербурзі група поетів на чолі з Миколою Гумільовим та Сергієм Городецьким, які протиставляли себе символізму, що на той час став занепадати, створили гурток «Цех поетів». До них приєднались Анна Ахматова, Осип Мандельштам, Георгій Іванов. Ці митці намагалися повернути поезію з містичних далей символізму до реального буття. Нова школа назвала себе акмеїзмом (від грец. «акме» - вищий ступінь чого-небудь;вершина). Теоретиком акмеїзму був М. Гумільов, який декларував самоцінність «мудрої і ясної» дійсності, протиставляв містиці символістів захоплення матеріальною красою світу в поєднанні красивого і потворного. Акмеїсти відстоювати право на створення ясного і прозорого художнього образу і поетичної мови, виступали проти притаманних символістам туманних і містичних натяків, замовчувань, незрозумілостей, Вони закликали повернути поезію до земного життя, до предмета, до точного значення слова. Видавничим органом «Цеху поетів» був журнал «Гіперборей».

Приблизно з 1910 р. російський символізм переживає кризу, а в його надрах зароджуються нові літературні напрями й течії. У 1911 р. альтернативним угрупованням став «Цех поетів», який створили прихильники М. Гумільова. Ця назва неабияк шокувала символістів: замість процесу творчості як таємниці магії — якийсь «цех», неначе для виробництва «мануфактури від літератури». Наступного року його лідери — М. Гумільов та С. Городоцький — проголосили появу акмеїзму. Якщо російський символізм продовжував і розвивав напрями французького символізму, то акмеїзм не має аналогів у світовій літературі. Сама назва «акмеїзм», за свідченням Андрія Бєлого, виникла в запалі полеміки й не була ґрунтовно вмотивована: про «акмеїзм» і «адамізм» (тобто культ первозданності, як світ за Адама) жартома сказав В’яч. Іванов, після чого М. Гумільов підхопив мимоволі кинуті слова й охрестив групу близьких до нього поетів акмеїстами.

«Акме» (від грец. akme — вершина чогось) означає найвищий ступінь розвитку, пору розквіту. Микола Гумільов, уважаючи новий напрям спадкоємцем символізму, виступив проти туманності, містицизму, орієнтації на вузьке коло «обраних» читачів. Цікаво, що з акмеїзмом було пов’язано чимало поетів: М. Кузмін, А. Ахматова, Мандельштам, В. Нарбут, М. Зенкевич, М. Лозинський, Г. Іванов, Л. Столиця та ін.

Протистояння майбутніх акмеїстів впливові символізму відчувалося вже в перших виданнях журналу «Аполлон», який очолю вав В. Іванов.

Для гумільовців символізм означав уже минуле XIX ст., вони прагнули до нового — XX ст., з яким асоціювали акмеїзм.

У 1912-1913 рр. гумільовці видавали журнал «Гіперборей» (редактор М. Лозинський). Маніфести акмеїзму у вигляді статей М. Гумільова і С. Городецького були надруковані в 1913 р. в «Аполлоні», а написана тоді ж стаття О. Мандельштама «Ранок акмеїзму» побачила світ аж у 1919 р.

Акмеїсти рішуче виступили проти релігійно-містичних пошуків символізму, його філософських прагнень. Якщо символісти чи не найважливішою своєю заслугою вважали прагнення пізнати непізнаванне за допомогою сугестії, натяку, символу, то М. Гумільов завдав удару в самісіньке серце естетики символізму: «Непізнаванне за самим значенням цього слова не можна пізнати».



  1. Які головні характерні ознаки акмеїзму?

Акмеїсти прагнули повернути слову його первинний зміст, а не підміняти його туманним символом. . (Ахматова) В своїй творчій практиці вони наслідували традиції світової поезії. їх цікавив внутрішній світ людини, її переживання, а не прояви в цих переживаннях Світової Душі. І хоча акмеїсти наблизились до реального життя, їхня поезія не стала приземленою. Навпаки, реальне життя, реальні переживання піднесли вони на рівень високої поезії. Саме в цьому і полягає головне досягнення акмеїстів. В російській поезії своєрідно віддзеркалився імажизм, художня течія англійської поезії, що визнавала вирішальним у поетичному творі образ. Російський імажинізм згадується, тому, що його впливу зазнав молодий С. Єсенін.  Згодом відійшовши від імажинізму, поет зазначив його роль у становленні своєї поетичної майстерності.

Акмеїсти проголошували матеріальність і предметність тематики та образів, закликали до точності слова. Засадничою для акмеїзму стала вимога повернення від символістських «потойбічних» (трансцендентних) шукань назад до реальності. Городецький закликав наблизити поезію до життя, полюбити «цей світ, який звучить, має фарби, форми, вагу та час». А в статті «Життя вірша» (1910), воюючи як проти примітивного утилітаризму, так і проти «місячного» холоду «чистого мистецтва», М. Гумільов закликав до тісного зв’язку митця з реальним світом. Художня реальність акмеїстів ігнорує таємничі «символістські» світи, вона зосереджена на природі, історичному минулому, внутрішньому світі людини, екзотиці далеких країн, перегукується з літературними епохами, тож поет О. Мандельштам визначив акмеїзм як «тугу за світовою культурою».

Символісти ставилися до творчості як до божественного осяяння, прозріння, прирівнюючи поета до пророка. Натомість акмеїсти вважали поезію ремеслом, яке може осягнути кожний, хто володіє словом. Вони утверджували ясність і простоту поетичної мови. Слово чітко називає предмети і явища, його не потрібно домислювати.

Основним художнім прийомом в акмеїстів стає деталізація, вони використовують весь арсенал тропів. Акмеїсти створили чимало чудових ліричних віршів, що вирізняються музичністю, психологізмом, філософською глибиною, органічним зв’язком з усією світовою культурою.

Проаналізувавши творчість акмеїстів, можна зробити висновок, що вплив символізму зберігся, наприклад, у ставленні акмеїстів до світової культурної спадщини. Символістів і акмеїстів об’єднувала вірність традиціям світової культури, причетність до неї.


  1. Дослідники справедливо вважають, що естетичну «революцію» спричинив не акмеїзм, а футуризм. Що ж відомо про цю авангардистську течію, яка швидко виникла й раптово зникла в «срібну добу» російської поезії?

Одночасно з акмеїстами в боротьбу за лідерство в російській поезії вступають різноманітні групи авангардистського спрямування, які називали себе футуристами — літераторами майбутнього (від латин, futurum — майбутнє).

Видатний російський поет-символіст О. Блок у передмові до своєї поеми «Відплата» написав: «1910 рік — це криза символізму... Цього року заявили про себе напрями, які зайняли ворожу позицію до символізму, а також один до одного: акмеїзм, егофутуризм і перші паростки футуризму».

Підґрунтям появи футуризму стало стихійне відчуття «неминучості краху старизни» (В. Маяковський) та прагнення передбачити й усвідомити через мистецтво майбутній «світовий переворот» і народження «нового людства».


  1. Де і коли виник футуризм?

Футуризм виник в Італії, де в 1909 р. був надрукований «Маніфест футуризму»- Італійські футуристи заявили про повний розрив із традиційною культурою, утверджували естетику сучасної, урбаністичної (від латин, urbi - місто; тобто міської, «індустріально-технічної») цивілізації з притаманною їй динамікою; вони прагнули виразити свідомість «людини натовпу», хаотичний пульс технізованого «інтенсивного життя» у міському гуркоті й димі, миттєву зміну подій та вражень. Однак їхнє експериментаторство, пошуки нових засобів мовної виразності («вільний» синтаксис, звуконаслідування тощо) були, за влучним висловом відомого філолога Р. Якобсона, «реформою в жанрі репортажу, а не в царині власне поетичної мови».

Для італійських футуристів характерні естетична агресія та епатаж, свідоме дратування консервативних смаків, культ сили, пропагування війни як «гігієни світу». Так, основоположник і лідер футуризму Філіппо Марінетті (1876-1944) оспівував «натиск, безсоння лихоманки, спортивний крок, ляпас і удар кулаком». В італійському «Маніфесті футуризму» є й такі рядки: «Хай живе війна — лише вона може очистити світ. Хай живе озброєння, любов до Батьківщини, руйнівна сила анархізму, високі ідеали знищення всього і вся! Геть жінок!..» Не дивно, що таке світобачення (хай і значною мірою удаване, демонстративне) невдовзі привело декого з італійських футуристів до табору Б. Муссоліні.



  1. Якими були естетичні засади та характерні риси російського футуризму?

В Російській імперії футуризм виник незалежно від італійського і мав із ним мало спільного. Російський футуризм (від лат. слова, що означає «майбутнє») виник у 1910-х роках. Його розвиток відбувався за умов складної взаємодії чотирьох угруповань: «Гілея» (кубофутуристи) - В. Хлебников, брати Д. і М. Бурлюки, О. Кручених, В. Маяковський та інші, «Асоціація егофутуристів» -1. Сєверянін, К. Олімпов та інші, «Мезонін поезії» - В. Шершеневич, Р. Івлєв та інші, «Центрифуга» - С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв та інші. Естетичні засади російських футуристів були висловлені в маніфесті «Ляпас суспільному смакові» (1912), який підписали Д. Бурлюк, А. Кручених, В. Маяковський і В. Хлєбніков (група «Гілея»), Вони закликали відмовитися від традицій старої культури - скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого й ін. з пароплава сучасності...» Футуристи надавали перевагу формі над змістом, визначали абсолютну свободу поетичного слова, активно розробляли нові принципи поетичної мови (відмовлялися від знаків пунктуації, опрацьовували нові ритми та типи рим, сміливо експериментували зі словом, створювали штучні неологізми. Зразки віршованої графіки тощо). Салонній витонченості символістів футуристи протиставляли антиестетизм, що проявлявся у зовнішності митців, оформленні книжок (обкладинки з ряднини, сірий обгортковий папір), назвах поезій, збірок («Крематорій здорового глузду», «Здохлий місяць», «Рикающий Парнас» тощо).

Футуристи оголосили війну насамперед існуванню двох світів, яке декларували символісти: реального та потойбічного. Згадаймо, що водночас проти символізму виступили й акмеїсти, проте подолати його повністю вони так і не змогли. Натомість футуристи поривають як із символістським поділом на два світи, так і з суто акмеїстським конфліктом буденщини та екзотики, «клятої глухомані» і «далеких країв». Вони також заперечують принципи тих акмеїстів (С. Городецький та ін.), які закликали до «прозорого» зображення живої природи в усій неповторності її форм, кольорів, запахів. Футуристи переконані: мистецтво має не відображати життя, а рішуче та свавільно його перетворювати.

Навряд чи ще якесь угруповання ввірвалося в літературу з таким галасом, як футуристи. Коли читаєш їхні перші маніфести, відозви, статті, створюється враження, що вони переймаються не стільки виголошенням своєї програми, скільки прагненням викликати якомога більше заперечень і протестів. Одразу після появи першої збірки «Садок суддів» спалахують запальні критичні суперечки.

Напередодні Першої світової війни в російському суспільстві посилюється передчуття неминучості катастроф, катаклізмів, історичних зрушень і вичерпаності старих форм мистецтва. Це відчуття своєрідно й дуже суперечливо втілилося у футуристичному русі. Війна сучасності заради майбутнього, яку оголосили футуристи, часом оберталася бунтом проти реальності.

Надзвичайно показовими були численні футуристичні декларації. Вихідна ідея програмних заяв футуристів — розрив із дійсністю з одночасним утвердженням «життєтворчості». На думку футуристів, митець є не оспівувачем життя, не «дзеркалом», а «самотворцем». Він створює «новий світ, сьогоднішній, залізний» (К. Малевич).

Ще одна провідна ідея футуристів — самоцінність художньої творчості.

Характерним були сміливий експеримент, словотворчість, утвердження «самовитого» слова (щойно винайденого або «сконструйованого» митцем, тобто неологізму).

На думку футуристів, потрібно звільнитися не тільки від звичних форм побуту та життя, а й від панування слів у загальноприйнятих значеннях і сполученнях. У царині оновлення мови відзначився В. Хлебников — справжній інженер нових слів.

Отже, художник є «самотворцем» не тільки життя, а й мови. У маніфесті «Ляпас суспільному смакові» футуристи захищали право поетів «на непереборну ненависть до вже вживаної до них мови». Лунали навіть заклики до повного «зламу» як мови, так і традиційних художньо-зображальних засобів загалом. Футуристи експериментували з римою і ритмікою вірша, часто використовували внутрішню риму, асоціації, анафору та різні види звукопису (вони навіть писали вірші лише з голосних!). Володимир Маяковський відмовився від традиційної строфічної форми й вибудовував рядки «сходинками». Формальне експериментаторство цього напряму з часом минулося, натомість поезія збагатилася новими інтонаціями, лексикою, прийомами римування, образами й темами.

Таку радикально новаторську концепцію життя та мистецтва Футуристи протиставляють, з одного боку, реалістичному «відображенню» дійсності, а з іншого — символістській містиці.

Свою зневагу до символістської утаємниченості, імлистості, магічності футуристи втілили в презирливому неологізмі — «символятина».



Поети-футуристи (В. Хлебников, О. Кручоних, Д. Бурлюк, М. Асєєв та В. Маяковський) активно працювали над «новою мовою», над якою не тяжіло б «побутове значення слова». Проте, декларуючи абсолютне свавілля «митця-мовотворця», В. Хлебников не був волюнтаристом: створюючи неологізми, він рахувався із законами мови (на це звернув особливу увагу В. Маяковський).

  1. Яка головна ознака футуристичних творів?

Епатаж, тобто прагнення вразити, шокувати, навіть роздратувати широкий загал, тим самим привертаючи до себе якнайбільше уваги, є характерною ознакою футуризму. Потрібно визнати, що футуристи робили це майстерно. Російські футуристи (Д. Бурлюк, О. Кручоних, В. Маяковский і В. Хлебников) у «Ляпасі суспільному смакові» заперечували Пушкіна, Достоєвського, Толстого та ін., закидали найавторитетнішим російським літераторам («усім цим Максимам Горьким, Купріним, Блокам, Сологубам, Аверченкам, Чорним, Кузмі- ним, Буніним та ін.»), що їм потрібна лише дача на річці...

  1. Що вам відомо про український футуризм?

У 1914 р. про себе заявляє український футуризм. Його справжнім лідером стає Михайль Семенко (1892-1937), який друкує маніфести до своїх поетичних збірок «Дерзання» і «Кверофутуризм» (від латин. quero — шукати). Михайль Семенко оголошує війну будь-якому канонові та культові в мистецтві, протестує проти «хуторянства», провінційності. Поет виступає за «красу пошуку», за стрімкий рух мистецтва. Організовував різні футуристичні групи: «Кверо» (1914), «Фламінго» (1919), «Ударна група поетів-футуристів» (1921), «Аспанфут» (асоціація панфутуристів) (1921). Футуристичні угруповання діяли також у Харкові («Ком-Космос») та Одесі («Юголіф»). У лавах футуристів перебували О. Слісаренко, Я. Савченко, В. Ярошенко, М. Терещенко, Г. Шкурупій, Г. Коляда, М. Щербак. Український футуризм пройшов три етапи розвитку: кверофутуризм (або передфутуризм, 1914-1918); панфутуризм (1918-1927) та діяльність «Нової генерації» (1927-1930). Між російськими і українськими футуристами існували постійні творчі та особистісні контакти. Цікавий факт: з одного боку, вони закликали «скинути Пушкіна, Толстого, Достоєвського та інших із пароплава сучасності...» («Ляпас суспільному смакові» російських футуристів), а з іншого — були тонкими поціновувачами класичного мистецтва. М. Семенко якось назвав себе «і футуристом, і антикваром». Це яскрава антитеза, адже слово «футурист» утворене від латин. futurum майбутнє, а «антиквар» — від antiquitas — старовина, давнина, те, що було колись.

  1. Чи обмежувався літературний процес рамками авангардизму? Розкажіть про творчіть «новоселянських поетів»

Не весь літературний процес «срібної доби» російської поезії обмежений рамками авангардизму. Цікавим мистецьким явищем була творчість «новоселянських» поетів, талановитих вихідців із різних куточків селянської Росії: із Заонежжя — М. Клюева, із Тверського краю — С. Кличкова (Лешенкова), із рязанської Мещери — С. Єсеніна, із Нижнього Поволжя — О. Ширяєвця (Абрамова) і П. Орєшина та ін.

Літературному процесу початку XX ст. загалом притаманне тяжіння до демократизації, до творчого самоствердження широких народних мас. Цю нову «народницьку» тенденцію підтримувала й інтелігенція — проблема інтелігенції та народу стає ключовою.

Заслугою «новоселянських» поетів (насамперед С. Єсеніна) є збагачення поезії фольклорно-пісенним колоритом, діалектизмами, слов’янською міфологією, запозиченими в природи метафорами. їх природність і зрозумілість доповнювала й продовжувала те, чого не досягли ані символісти, ані акмеїсти, ані футуристи.

Одночасно з авангардистами та «новоселянськими» поетами, поза літературними угрупованнями, творили І. Бунін, В. Ходасевич, М. Цветаева, Б. Пастернак, чиї поезії органічно поєднали класичну чіткість і прозорість мови з пошуками нових шляхів розвитку літератури.




  1. Розкажіть про життєвий і творчий шлях поетів «срібної доби»

(Олександр Блок, Анна Ахматова, Володимир Маяковський, Борис Пастернак)


Які афоризми цих поетів вам найбільше до вподоби? Поясніть їх.
Запитання до опрацьованого матеріалу:

  • О. Блоку належать такі слова: « Жити варто тільки так, щоб виявляти безмірні вимоги до життя: все або нічого». Яким чином цей духовний максималізм виразився в творчій біографії поета?

  • Яка балада принесла Блоку всесвітнє визнання?

  • Які основні теми та мотиви творчості О. Блока?

  • Чиї традиції продовжувала у своїй творчості А. Ахматова?

  • Що зблизило В. Маяковського з футуризмом?

  • Які образи стали кращим досягненням лірики Б. Пастернака?


Декламування та аналіз вибраних поезій.


Перевірка засвоєного матеріалу.

Тести

1. Вкажіть межі «срібної доби» російської літератури:

а) 1880—1920 рр.;

б) 1920—1940 рр.;

в) 1910—1950 рр.


2. «Срібна доба» російської літератури об’єднала:

а) поетів;

б) драматургів;

в) літературознавців.


3. У період «срібної доби» розвинулись літературні течії:

а) романтичні;

б) реалістичні;

в) модерністські.




  1. Творчість французьких поетів П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме вплинула на розвиток російського:

а) акмеїзму;

б) символізму;

в) футуризму.


5. «Цехом поетів» називали:

а) журнал символістів;

б) об'єднання акмеїстів;

в) гурток футуристів.


6. О. Блок є найвидатнішим поетом російського:

а) акмеїзму;

б) символізму;

в) футуризму.


7. У творчості А. Ахматової виявилися естетичні засади:

а) акмеїзму;

б) символізму;

в) футуризму.


8. В. Маяковський є лідером російського:

а) символізму;

б) акмеїзму;

в) футуризму.


9. Теургами — творцями одухотвореного світу — вважали себе:

а) акмеїсти;

б) символісти;

в) футуристи.


10. Містичність характерна для лірики:

а) акмеїстів;

б) символістів;

в) футуристів.


11. Епатажність, радикальний розрив із традицією, формальний експеримент, пошуки нових засобів художньої виразності є характерними ознаками:

а) символізму;

б) акмеїзму;

в) футуризму.


12. «Скинути О. Пушкіна з корабля історії» митців закликали:

а) символісти;

б) імажиністи;

в) футуристи.



13. Найвищою цінністю поезії імажиністи проголосили:

а) образ;

б) символ;

в) знак.
14. Образи Прекрасної Дами, Незнайомки, Снігової маски належать:

а) О. Блоку;

б) В. Маяковському;

в) Б. Пастернаку.
15. Маніфест російських футуристів називався:

а) «Ляпас суспільному смакові»;

б) «Ляпас суспільству»;

в) «Ляпас».



16. Поетична творчість О. Блока розвивалася у руслі:

а) символізму;

б) акмеїзму;

в) футуризму.



17. Рання творчість А. Ахматової розвивалась у руслі:

а) акмеїзму;

б) символізму;

в) футуризму.



18. В. Маяковський народився у:

а) Росії;

б) Україні;

в) Грузії.


19.Назвіть літературну течію «срібної доби», яку очолив Володимир Маяковський:

а) символізм;

б) футуризм;

в) акмеїзм.



20. В. Маяковський започаткував у віршуванні:

а) акцентний вірш;

б) верлібр;

в) ямб.


21. Графічне розташування рядків у віршах В. Маяковського називають:

а) парканом;

б) східцями;

в) драбинкою.



22. У період «срібної доби» Борис Пастернак поділяв погляди та естетичні засади:

а) символістів;

б) акмеїстів;

в) футуристів.



23. Б. Пастернак написав роман:

а) «Доктор Живаго»;

б) «Біла гвардія»;

в) «Ліс».



24. Б. Пастернак визначає поезію у вірші «Визначення поезії» як:

а) «загуслий заливистий свист»;

б) «загуслий заливистий спів»;

в) «загуслий заливистий крик».


25. Неперевершеними роботами Пастернака-перекладача вважаються:

а) трагедії В. Шекспіра;

б) романи Ч. Діккенса;

в) поеми Дж.-Г. Байрона.


26. Нобелівську премію Борису Пастернаку присудили за:

а) роман «Доктор Живаго»;

б) усю творчість;

в) поетичні досягнення.


27. «Високою хворобою» Борис Пастернак назвав:

а) поезію;

б) славу;

в) політику.



Перевірка тестів


Висновки.

Отже, що об’єднує митців «срібної доби»? Чому їх долі були трагічними?
На жаль, доля більшості представників «срібної доби» російської поезії виявилася трагічною. Багато випробувань випало на їх долю, вони жили за складних часів, що вимагали від людини міцності духу, мужності протистояти натиску ідеології. Їхні твори стали втіленням трагічного щастя існування людини, наділеної даром поетичного слова, здатної якнайповніше відобразити в творчості всі радощі і тривоги епохи.

Представники «срібної доби» або загинули у вирі революцій, воєн і репресій, або були змушені залишити батьківщину, емігрувати, або опинилися у «внутрішній еміграції». Твори письменників не друкували, забороняли, їх викреслювали з пам’яті цілих поколінь співвітчизників. Доля більшості митців цієї доби склалася трагічно; фізично були знищені М. Гумільов, О. Мандельштам; змушені були емігрувати Д. Мережковський, 3. Гіппіус; М. Цвєтаєва, С. Єсенін. В. Маяковський покінчили життя самогубством; зазнали переслідувань від влади Б. Пастернак, А. Ахматова — їх твори тривалий час не друкували.

Новій владі не потрібні були рафіновані та високоосвічені інтелігенти — символісти й акмеїсти. Потім ідеологам почав заважати й галасливий авангард, бо не мав жодного «корисно-виховного ефекту»: епатаж, хуліганство, постійні формальні пошуки — усе це тільки розпорошувало увагу народних мас у той час, коли партія вимагала від митця «зображення дійсності в її революційному розвитку». Звісно, такої поезії ідеологи країни не сприймали. Творчість М Клюева (як і багатьох інших поетів, зокрема й українських — згадаймо хоча б розстріляного М. Драй-Хмару) розцінювалась як контрреволюційна агітація, як «укладання та поширення контрреволюційних літературних творів». Тож поета спочатку заслали (1934), а згодом і розстріляли (1937).

Отже, «срібна доба» російської поезії потонула в «кривавій добі» сталінського терору...

Однак «рукописи не горять», тож попри вилучення, усупереч десятиліттям замовчування твори заборонених письменників нарешті знайшли дорогу до читача. І нині ми можемо насолоджуватися поетичними обріями творчості О. Блока та А. Ахматової, В. Ма-яковського і Б. Пастернака, О. Мандельштама і М. Цвєтаєвої...  «Срібне століття» відкрило нові можливості поезії, які не вичерпувались вказаними літературними течіями. Багато поетів шукали своїх власних шляхів, не пов'язуючи себе з певним напрямом, але в їх творчості відобразились загальні пошуки модернізму в царині поезії.
Підсумки заняття

Що нового ви дізналися при вивченні теми? Що вас зацікавило при підготовці матеріалу до заняття? Чим запам’яталася вам опрацьована тема? Чия поетична творчість вам сподобалась найбільше? Чому?


Оцінювання знань студентів
Домашнє завдання: Написати творчу роботу на одну із запропонованих тем :


  1. Зв’язки поетів «срібної доби» з Україною.

  2. Поезія, що пробуджує почуття (на прикладі творчості поетів, що вивчалися).

  3. Новаторство поетичного слова (на прикладі творчості В. Маяковського).

  4. Літературні таланти «срібного століття».



Для нотаток
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Олександр Блок Переклад Г. Кочура

* * *

Весно, весно без меж і без краю –

Владо мрій, що без краю зроста!

О життя! Пізнаю і приймаю!

Шлю привіт тобі дзвоном щита!
Вас приймаю, недолі погрози,

Ласко долі, - вітання й тобі!

В зачаклованім царстві, де сльози,

В тайні сміху - не місце ганьбі!
Вас, безсонні за спірками ночі,

І світання в фіранках вікна, -

Все приймаю, аби тільки очі

Дратувала, сп’яняла весна!
Сіл пустельні приймаю оселі,

Зруби міст, весь їх морок і бруд,

Піднебесні простори веселі

І пекельний невільницький труд!
Ось, розвіявши в вітрі шаленім

Коси-змії, ти мчиш, ніби птах,

З нерозгаданим Божим іменням

На затиснутих зимних устах.
В цім спітканні ворожім, некволий,

Я ніколи не кину щита...

Ти плечей не відкриєш ніколи...

Влада мрії над нами зроста!..
І дивлюсь, ворожнечу зміряю,

Все - ненависть, прокльони, любов:

За тортури й загибель - я знаю –

Все приймаю!.. І знову! І знов!



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал