Спеціальність – клінічна фармація



Сторінка4/4
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1 Mb.
1   2   3   4
ТЕМА №5. Ліцензійна угода. Підготовка пропозиції про продажу ліцензії. Ліцензійний паспорт та інші ліцензійні документи
Мета заняття: оволодіти знаннями про використання ліцензійної угоди як механізму передачі прав власника патенту на винахід іншій особі.
Питання теоретичної підготовки:

1. Поняття про ліцензійну угоду та її значення.

2. Види ліцензійних угод.

3. Поняття про повну, виключну, невиключну, відкриту та примусову ліцензію.

4. Вимоги до укладання ліцензійної угоди.

5. Документи, необхідні для укладання ліцензійного договору.


Завдання:

1. Ознайомитися з основними поняттями про ліцензійну угоду та її використання для передачі прав власності патенту іншій особі.

2. Засвоїти особливості та правові наслідки укладання різних видів ліцензійних договорів.

3. Оволодіти методикою укладання ліцензійної угоди.


Література:

1. Сусліков Л.М., Дьордяй В.С. Патентознавство. Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 232 с.

2. Прахов Б.Г. Интелектульная собственность: Словарь-справочник. – К.: Вища школа, 1999. – 256 с.

3. Підопригора О.А. Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України. – Київ.: Юрінком Інтер, 1998. – 334 с.

4. Указ Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27.03.2001 р., № 285.

5. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р.

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про Державний департамент інтелектуальної власності» від 20.06.2000 р.
Методика виконання самостійної роботи

Під час заняття студенти засвоюють питання теоретичної підготовки, заносять основні положення в протокольний зошит та оволодівають методикою укладання ліцензійної угоди.

Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок надає патент. В сучасних умовах найбільш поширеною правового формою використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійна угода (договір) – ліцензія за допомогою якої власник патенту на винахід може передати права на використання винаходу іншій особі чи установі.

Ліцензійний договір – це двостороння угода, за якою сторона, що володіє виключним правом на використання винаходу (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання винаходу, а ліцензіат зобов'язується сплачувати ліцензіару платежі та здійснювати інші дії, що передбачені договором.

За ліцензійним договором сторона, що має право власності (виключне право) на об'єкт інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на право використання відповідного об'єкта інтелектуальної власності.

Розрізняють патентні та безпатентні ліцензії. Патентними визнаються ліцензії, об'єкти яких захищені охоронними документами. Безпатентними є ті ліцензії, об'єкти яких не мають патентної охорони.

В залежності від обсягів прав, що передаються за ліцензійним договором від ліцензіара ліцензіату, всі ліцензії поділяються на наступні види (табл.1):



  • повна ліцензія;

  • виключна (виняткова) ліцензія;

  • не виключна (невиняткова) або проста ліцензія;

  • відкрита ліцензія;

  • примусова ліцензія.

Таблиця 1

Обсяги прав що отримує ліцензіат і втрачає ліцензіар

в залежності від види ліцензійної угоди


Вид ліцензії

Права які набуває ліцензіат

Права які втрачає ліцензіар

Повна ліцензія

- набуває повне право на використання інновації на строк чинності договору

- втрачає всі права на використання винаходу на строк чинності ліцензії;
- є лише номінальним патентовласником

Виключна ліцензія

- отримує право на використання інновації на певних умовах (обмеження території, кількості продукції, ліміту ціни, строку використання, видом використання патенту: виробництво, продаж, субліцензування).

- позбавляється прав переданих ліцензіату;
- зберігає право надавати ліцензії іншим особам але на інших умовах, які не торкаються прав ліцензіату.


Невиключна ліцензія

- використовує інновацію в умовах можливої конкуренції з самим ліцензіаром та іншими ліцензіатами.

- використовує інновацію;

- зберігає право видавати ліцензії іншим ліцензіатам.




Відкрита ліцензія

- отримує право використання інновації



- одержує від держави пільги по сплаті щорічного збору за підтримання чинності патенту, розмір якого знижується на 50%;
- власник патенту має право відкликати свою заяву.

Розглянемо детальніше особливості кожного виду ліцензії.



Повна ліцензія. При повній ліцензії до ліцензіата переходять усі майнові права, що випливають із патенту, на строк дії договору. Ліцензіар є лише номінальним патентовласником, але тільки на строк чинності договору. По скінченні строку повної ліцензії майнові права патентовласника відновлюються в повному обсязі. Повна ліцензія подібна до договору купівлі-продажу, але тільки на певний строк.

Договір повної ліцензії занадто обмежує права патентовласника, що в умовах розвиненої ринкової економіки не є доцільним. Завдяки виключній або невиключній ліцензії патентовласник може одержати кращий прибуток, ніж від продажу повної ліцензії. Це зумовило значне витіснення з ринку міжнародної торгівлі ліцензіями таку її форму ліцензії, як повна ліцензія. Зараз повна ліцензія практично не використовується і навіть не згадується в законодавствах про інтелектуальну власність.



Виключна ліцензія. За виключною ліцензією власник виключних прав (ліцензіар) надає дозвіл на використання винаходу іншій особі (ліцензіату) в певному обсязі, на визначеній території, на обумовлений строк, залишаючи за собою право використовувати свій винахід лише у частині, що не передається за ліцензійним договором. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання цього об'єкта іншим особам на тій же території в обсязі наданих ліцензіату прав. Але він має право видати ліцензію іншим особам за межами виданих ліцензій.

Іншими словами, право на використання винаходу на території дії договору і на час його дії належить виключно ліцензіату (власнику виключної ліцензії), який отримує право і на видачу субліцензій. Причому крім власника виключної ліцензії, ніхто інший, включаючи ліцензіара – власника патенту, на має права використовувати винахід на території дії договору в обсязі, який одержаний за ліцензією.

Якщо ліцензіар має наміри сам використовувати винахід, незважаючи на існування виключної ліцензії, таке право обов'язково повинно бути обумовлене у ліцензійному договорі.

Права ліцензіата на використання винаходу, які він одержав за виключною ліцензією, можуть бути обмежені ліцензіаром стосовно:

• строку дії договору, який може бути меншим, ніж строк дії патенту;

• території дії договору, яка може обмежуватись конкретним підприємством, областю тощо;

• виду використання (тільки виробництво або тільки продаж тощо).

Але при обмежені прав ліцензіата повинні враховуватись вимоги Закону України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 3 березня 1998 р., зокрема про недопустимість нав'язування ліцензіаром таких умов договору або додаткових умов, які ставлять ліцензіата у нерівне становище, у тому числі нав'язування товару, не потрібного ліцензіату.

Враховуючи, що при виключній ліцензії ліцензіат має право видавати субліцензію, розглянемо поняття субліцензійний договір.

Субліцензійний договір – це ліцензійний договір про надання ліцензіатом (власником виключної ліцензії) права на використання винаходу (об'єкта інтелектуальної власності) іншій особі.

Ліцензіат має право укласти субліцензійний договір лише у випадках, передбачених ліцензійним договором.

Відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше.

У разі надання субліцензії правовідносини між ліцензіаром і ліцензіатом зберігаються. Субліцензіат не вступає у прямі договірні відносини з ліцензіаром (власником патенту на винахід).

Відповідальність за виконання субліцензійного договору перед ліцензіаром несе ліцензіат, який видав субліцензію.

Економічна суть надання субліцензії полягає у тому, що за допомогою субліцензіата ліцензіат має можливість якнайбільше задовольнити попит на „продукцію по ліцензії" на території дії договору, якщо він сам не має можливостей задовольнити таку потребу.

Тільки ліцензіат, який одержав виключні права на використання винаходу, має право на видачу субліцензій.

Обсяг прав, які надаються за субліцензійним договором, визначається обсягом прав, які одержав ліцензіат за виключною ліцензією, і не може перевищувати їх.

Невиключна ліцензія. За невиключною ліцензією власник виключних прав (ліцензіар) надає іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання винаходу, зберігаючи за собою право на використання цього винаходу, включаючи право видачі ліцензій іншим особам. У цьому випадку ліцензіаром може бути як власник патенту, так і власник виключної ліцензії.

Ліцензіат, який одержав невиключну ліцензію, використовує винахід в умовах можливої конкуренції з самим ліцензіаром та іншими ліцензіатами.

Невиключні ліцензії, як правило, надаються па виробництво товарів масового побуту для його повного задоволення в короткі терміни та для одержання максимально можливого прибутку.

Відкрита ліцензія. Законодавство передбачає можливість видачі так званої відкритої ліцензії. У випадку коли власник патенту зацікавлений у зниженні розміру збору за підтримання чинності патенту чи бажає більш швидкого поширення використання свого винаходу, він робить офіційну заяву до Державного патентного відомства України про надання дозволу будь-якій особі використовувати зазначений винахід.

За таких умов ліцензіар одержує від держави пільги по сплаті щорічного збору за підтримання чинності патенту, розмір якого знижується на 50%.

Крім того, власник має право відкликати свою заяву.

Порядок надання відкритої ліцензії визначено „Інструкцією про розгляд та публікацію заяви власника патенту України про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі)".



Примусова ліцензія. Якщо винахід (корисна модель), крім секретного винаходу (корисної моделі), не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід, у разі відмови власника прав від укладання ліцензійного договору, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу. Права власності на винахід, що засвідчується патентом, можуть бути обмежені на підставі примусової ліцензії. Порядок надання примусової ліцензії визначений законодавством і реалізується двома шляхами:

Адміністративний порядок застосовується, якщо цього вимагають суспільні інтереси та інтереси національної безпеки. У такому разі Кабінет Міністрів України має право на відчуження прав на використання винаходу визначеній ним особі без згоди власника патенту у разі його безпідставної відмови у видачі ліцензії на умовах невиключної ліцензії на використання винаходу. При цьому:

  • дозвіл на таке використання надається, виходячи з конкретних обставин;

  • обсяг і тривалість такого використання визначаються метою наданого дозволу, і у випадку напівпровідникової технології воно має бути лише некомерційним використанням органами державної влади чи виправленням антиконкурентної практики за рішенням відповідного органу державної влади;

  • дозвіл на таке використання не позбавляє власника патенту права надавати дозволи на використання винаходу;

  • право на таке використання не передається, крім випадку, коли воно передається разом з тією частиною підприємства чи ділової практики, в якій здійснюється це використання;

  • використання дозволяється переважно для забезпечення потреб внутрішнього ринку;

  • про надання дозволу на використання винаходу (корисної моделі) власнику патенту надсилається повідомлення одразу, як це стане практично можливим;

  • дозвіл на використання відміняється, якщо перестають існувати обставини, через які його видано;

  • власнику патенту сплачується адекватна компенсація відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі).

Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на використання винаходу (корисної моделі), строк і умови його надання, відміну дозволу на використання, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель може видати ліцензію на використання його винаходу (корисної моделі) тільки особі, що має дозвіл доступу до цього винаходу (корисної моделі) від Державного експерта.

Якщо зазначена особа не може досягти із власником такого патенту згоди щодо видачі ліцензії, Кабінет Міністрів України має право дозволити їй використання секретного винаходу (корисної моделі).

У судовому порядку примусову ліцензію може бути видано за клопотанням зацікавленої особи, направленим до судових органів, якщо власник патенту не використовував або недостатньо використовував винахід на території України впродовж трьох років після видачі патенту або його використання було припинено більш, ніж на три роки. Проте суд (арбітражний суд) може винести це рішення тільки за таких умов:



    • власник патенту не зможе довести, що факт невикористання винаходу був зумовлений поважними причинами;

    • зацікавлена особа доведе, що вона не змогла на прийнятних умовах укласти ліцензійний договір на використання винаходу з власником патенту.

Обсяг використання винаходу, строк дії примусової ліцензії, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту зазначаються в рішенні судового органу. У всіх випадках власник примусової ліцензії не має виключного права на використання винаходу та не має права видавати субліцензії.
Вимоги до укладання ліцензійної угоди

Ліцензійна угода – це документ, який регулює права та обов'язки сторін щодо використання запатентованого винаходу, їх взаємні розрахунки та матеріальну відповідальність.

Досвіду використання об'єктів інтелектуальної власності в Україні ще не накопичено. Основні умови та реквізити договорів поки що не типізовані у відповідних зразкових чи примірних договорах. Тому дуже важливо визначити зміст та основні умови передусім ліцензійного договору, який стає єдиним і основним документом, що регулюватиме права і обов'язки сторін у відносинах щодо використання об'єктів інтелектуальної власності, взаємні розрахунки і майнову відповідальність тощо. Найчастіше спори виникають саме через прогалини в укладеному договорі, його нечіткість, неконкретність тощо.

Розглянемо основні вимоги до укладання ліцензійної угоди що передбачено законодавством України:

1. Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі з підписами та печатками сторін. Письмова форма не обов'язкова для авторських ліцензійних договорів про опублікування творів у періодичних виданнях і енциклопедичних словниках.

2. Ліцензійний договір має відповідати докладним, однозначним формулюванням, що не допускають двозначного тлумачення, конкретній характеристиці предмета договору, прав і обов'язків, відповідальності тощо.



3. Ліцензійна угода має обов’язково містити в собі наступні складові частини:

    • преамбула – викладається бажання ліцензіата придбати певні права на об'єкт інтелектуальної власності та його мета. У преамбулі також слід дати докладне визначення понять (термінів), які використовуються в тексті договору.

    • сторони договору: ліцензіар і ліцензіат з зазначенням повного найменування та юридичної адреса для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові та адреси для фізичних осіб;

    • номер патенту;

    • назва винаходу;

    • предмет договору – право на комерційне використання об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, науково-технічного досягнення, промислового зразку, товарного знаку, ноу-хау тощо). Предмет договору, з юридичної точки зору, є основою для визначення обсягу прав ліцензіата, встановлення правових меж, в яких він може використовувати одержані за договором права, а також підставою для виплати ним ліцензійної винагороди ліцензіару;

    • обсяг прав, що передаються – визначається видом ліцензійної угоди;

    • права та обов'язки сторін – мають бути докладно визначені, має бути передбачений обов'язок ліцензіата не розголошувати і не передавати третім особам отриману ним інформацію;

    • вид ліцензії – повна ліцензія, виключна ліцензія, невиключна або відкрита ліцензія;

    • територія дії ліцензійного договору;

    • строк дії ліцензійного договору – обумовлюється такими чинниками: строком дії права інтелектуальної власності, строком морального старіння об'єкта, часом, необхідним для освоєння ліцензії, зацікавленістю сторін у тривалому співробітництві.

    • плата за використання винаходу за ліцензією обумовлюється такими чинниками: економічною і технічною цінністю об'єкта, часом і капіталовкладеннями, необхідними для освоєння ліцензії і організації виробництва, сукупністю прав, що передаються, обсягом технічної документації, що передаються за договором, технічною допомогою яка надається при освоєнні ліцензії, строком дії договору, видом і порядком ліцензійних платежів тощо.

    • захист прав, що передаються та конфіденційність;

    • технічна і консультативна допомога у виробництві;

    • умови та наслідки припинення договору;

    • відповідальність сторін;

    • вирішення спорів;

    • підписи сторін та дата укладення договору.

До ліцензійного договору при необхідності додається:

    • перелік патентів та спеціального обладнання;

    • технічна документація;

    • механічні, технологічні, хімічні та інші необхідні показники інновації за ліцензією.

4. Ліцензійні договори на право використання об'єктів промислової власності набувають чинності лише після їх реєстрації у Державному патентному відомстві України.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал