Спеціальність – клінічна фармація



Сторінка1/4
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1 Mb.
  1   2   3   4
МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ

з патентознавства

для студентів 5 курсу фармацевтичного факультету

(спеціальність – клінічна фармація)
ТЕМА №1. Поняття права інтелектуальної власності. Система органів управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні. Цивільно-правове регулювання авторських та патентних відносин.



ТЕМА №2. Авторське право. Поняття і види регуляторів творчості, що охороняються авторським правом. Об’єкти та суб’єкти авторських відносин.



ТЕМА №3. Патентознавство як наука. Поняття винаходу, корисної моделі. Суб’єкти права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки.
ТЕМА №4. Право на одержання патенту, право авторства. Права та обов’язки власників патенту..
тема №5. Ліцензійна угода. Підготовка пропозицій про продажу ліцензій. Ліцензійний паспорт та інші ліцензійні документи.

ТЕМА №6. Підсумкове заняття з патентознавства

ТЕМА №1. Поняття права інтелектуальної власності. Система органів управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні. Цивільно-правове регулювання авторських та патентних відносин
Мета ЗАНЯТТЯ: Оволодіти знаннями з питань інтелектуальної власності та набуття прав на об’єкти інтелектуальної власності.
ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

  1. Поняття інтелектуальної власності та її місце в економічному та соціальному розвитку суспільства.

  2. Об’єкти інтелектуальної власності.

  3. Права інтелектуальної власності.

  4. Система інтелектуальної власності в Україні.

  5. Правова охорона об’єктів права інтелектуальної власності.


ЗАВДАННЯ:

  1. Ознайомитися з поняттями інтелектуальна власність об’єкти та права інтелектуальної власності.

  2. Занести до протокольного зошиту основні положення системи інтелектуальної власності в Україні та правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності.


ЛІТЕРАТУРА:

  1. Антонов В.М. Право інтелектуальної власності в Україні, Київ: Юрінком Інтер — 2000. — С. 108-114.

  2. Бондаренко С. Система захисту авторського права і суміжних прав в Україні // Національна безпека і охорона. — 2001. №10. — С. 61-64.

  3. Закон України „Про авторське право і суспільні права” від 23.12. 1993 р.

  4. Кравченко О., Подоляка С. Система органів управління в сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні / Інтелектуальна власність. — 2004. №1. — С. 3-8.

  5. Підопригора О.А. Право інтелектуальної власності в Україні, Київ: Юрінком Інтер. — 2000. — С. 3-5.

  6. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження положення про Державний департамент інтелектуальної власності” від 20.06. 2000. №997.

  7. Указ Президента України „Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” від 27.03. 2001, №285.


МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Під час заняття студенти-фармацевти отримують у викладача методичну розробку по темі, розбирають питання теоретичної підготовки, самостійно працюють над основними положеннями теми та заносять їх в протокольний зошит.
1. Роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному суспільстві
Інтелект (з лат. — «пізнання», «розуміння», «розум») — це здатність до мислення, раціонального пізнання.

Інтелектуальна творчість, власність або ідея — це розумова діяльність людини і її можна проілюструвати, як це показано на схемі (рис.1).




Людина


Ідея



Майнова ідея

Немайнова ідея




Компенсація

Незахищена захист




Захищена ідея
ідея ідеї


Ідея іншої

людини

Суд
так
ні

Рис. 1. Захист ідеї через суд


Як можна побачити на рисунку, інтелект — це здатність генерувати нову інформацію, тобто інформацію, якої ніколи не було у світі ( на об'єкті, в системі ) і яка може стати товаром. (рис. 2).


Людина

генерує

віртуальний

продукт


Тому, хто придумав

(5% — фактичного прибутку)



Ідея

реалізується Одиничний екземпляр




Тому, хто реалізував

(10% — фактичного прибутку)



Зразок ідеї

Те, що можна продавати




Тому, хто продав

(85% — фактичного прибутку)



Продукт ідеї

Те, з чого мають

прибуток


Продаж

Серійний продукт ідеї

Рис. 2. Ідея як товар
Часто інтелект змішують з поняттям «творчість». І хоча між ними є прямий взаємозв'язок, ці поняття мають різне семантичне навантаження. (рис. 3).

Інтелектуальна власність



Об’єкт інтелектуальної власності

Сукупність прав на інтелектуальний продукт

Продукт творчих

зусиль

Рис. 3. Компоненти інтелектуальної власності
Як було зазначено вище, інтелект — це здатність людини генерувати нову інформацію, а не сам процес її створення.

Творчість — це цілеспрямований процес пошукової діяльності людини, результатом якої є щось якісно нове, з притаманною йому неповторністю, унікальністю, оригінальністю тощо. Творчість людини може мати різні результати своєї матеріальності (рис. 4).




Творчість



Виконавська

Науково-технічна

Духовна



Комбінована

Рис.4. Класифікація творчості
Так, часто її залежно від результатів поділяють на духовну (художня, літературна), науково-технічну (виробнича, технічна, наукова, комп'ютерна, інформаційно-технологічна, методична тощо), виконавську (майстерність артистів, лекторів), комбіновану тощо.

Творчість — «виступає» як товар, вона є об'єктом бізнесових та державних структур.

Важливим є поняття інтелектуальної власності, яке поєднує у собі терміни інтелект та творчість.

Про те, що інтелектуальна власність (ІВ) «виступає» як товар, свідчить світовий досвід, який показує, що питома вага інтелектуальної власності може сягати 35% капіталу виробничих фірм, підприємств, установ тощо.



Інтелектуальна власність (ІВ) — це права на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій, інформаційно-технологічній, комп'ютерній та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Інтелектуальна власність може бути: майнова і немайнова.

Майнова ІВ — це право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ (пристрій, прилад, комп'ютер, програма, база даних і знань, система управління, нові інформаційні технології (НІТ) тощо). Можна сказати, що це економічний результат інтелектуальної праці людини.

Немайнова ІВ — це сукупність особистих моральних, психологічних, логічних, духовних (немайнових в розумінні економічних) та інших прав людини, які не можуть відчужуватися від

їх власника внаслідок самої природи.

Особисті (немайнові) права автора програм, баз даних, інформаційних систем та технологій поділяються на:

• право авторства, т.т. право вважатися автором даних понять і вимагати від інших осіб визнавати Ваші права авторства, відповідно до існуючого законодавства;

• право на авторське ім'я (назву), т.т. можна вказувати власне ім'я, псевдонім або виступати анонімно;

• право на недоторканість, т.т. право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню, зміні без дозволу автора або використання будь-яких коментарів, післямов, пояснень тощо без дозволу автора;

• право на обнародування або право випуску твору у світ.

У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що засновувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої до інтелектуальної власності належать права на:

• літературні, художні та наукові твори;

• виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

• винаходи в усіх сферах людської діяльності;

• наукові відкриття;

• промислові зразки;

• товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

• захист від недобросовісної конкуренції;

• а також усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

На членів ВОІВ не покладається зобов'язання забезпечити у своїх країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються.
2. Поняття і види права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності — це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванню і захисту прав авторів і інших осіб, що мають авторські права.

Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.

Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію та ін.) виникли як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності (розділ VI Закону України «Про власність» так і називається «Право інтелектуальної власності»).

Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці по їх створенню, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів. І тут не зовсім придатна класична тріада правомочності власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і узагалі вважати його винятково своїм. Тим більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).

Таким чином, сутність права інтелектуальній власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов’язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців.

У відповідності зі ст. 41 Закону України «Про власність» об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці.

У залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:

1) авторське право і суміжні права;

2) право на відкриття;

3) промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що називають також патентним правом);

4) інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).

Об'єкти права інтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, то право власності на матеріальні носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але вже не на праві інтелектуальної власності, а в порядку звичайного майнового права.


3. Авторське право і суміжні права

Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює немайнові відносини і пов'язані з ними майнові відносини в сфері створення і використання творів літератури, науки і мистецтва.

Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту поряд із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України «Про авторське право і суміжні права», у ст.1 якого вказується, що діючий Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій віщання (суміжні права). Іншими словами, у законі прямо закріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет його у змісті особистих (немайнових) прав.
3.1 Об'єкти авторського права

Це твори літератури, мистецтва і науки, що задовольняють наступним вимогам:

1. Твір повинний бути творчим.
Творчість — це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось нового. Творчий характер твору означає, що воно є новим у порівнянні з раніше відомими. Новизна може висловитися як в новому змісті, так і в новій формі. Для об'єктів авторського права істотне значення має як новизна змісту, так і новизна форми. Нова форма відображення відомого змісту характеризує твір як щось творче і вимагає визнання його об'єктом авторського права. Історія літератури і мистецтва знає чимало цьому прикладів: Шекспір брав теми для ряду своїх трагедій із творів античних грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли відображення на полотнах багатьох великих живописців тощо.

2. Іншою ознакою об'єкта авторського права є об'єктивна виразність — об'єкт повинний існувати в якійсь формі, доступній для сприйняття іншими людьми. Якщо ідеї, думки, образи автора не одержали вираження поза його свідомістю - немає об'єкта авторського права. З історії вітчизняної музики відомо, що композитор М. И. Глінка, що написав дві геніальні опери «Іван Сусанін» і «Руслан і Людмила», склав третю оперу, що він назвав «Двумужниця». Глинка говорив: «Опера в мене вся тут, у голові, дайте мені лібретиста, і через місяць опера буде готова». Не знайшовши лібретиста і захворівши, Глінка поїхав у Німеччину, «на води» - лікуватися, де помер, і таким чином, ця опера не побачила світу. Для визнання твору об'єктом авторського права достатньо двох названих ознак. Не має значення, обнародуване воно або ні. Твір стає об'єктом авторського права з моменту його створення в якійсь звичайній формі. Не потрібно офіційного оформлення цих творів. Не має значення серйозність і призначення твору. Не має значення зовнішня форма його вираження.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про авторське право і суміжні права» об'єктами його охорони є такі твори в області науки, літератури і мистецтва:

1) літературні, письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді и інші усні твори;

3) музичні твори з текстом і без тексту;

4) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні й інші твори, створені для сценічного показу;

5) аудіовізуальні твори;

6) скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії й інші твори образотворчого мистецтва;

7) твори архітектури;

8) фотографії;

9) твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;

10) ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури й інших областей науки;

11) сценічні опрацювання творів, зазначених у підпунктах 1 дійсної статті, і опрацювання фольклору, придатні сценічного показу;

12) переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і опрацювання фольклору (похідні твори) без заподіяння збитку охороні оригінальних творів, на підставі яких створені похідні твори;

13) збірники творів, збірники опрацювань фольклору, енциклопедії й антології, збірники звичайних даних, інші складові твору, за умови, що вони є результатом творчої роботи з добору, координації або упорядкування змісту без заподіяння збитку охороні творів, що входять до їх складу.


Не є об'єктами авторського права :

1) офіційні документи (тексти законів і інших правових актів, рішення судів і т.п.);

2) державна символіка (прапор, герб, ордена і т. п.);

3) твори народної творчості;

4) повідомлення про події І факти, що мають офіційний інформаційний характер.
3.2 Суб'єкти авторського права

Суб'єкти авторських і суміжних прав підрозділяються на дві групи:

1) суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);

2) правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);


Автор — головний суб'єкт авторського права. Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права. Не має значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або дотримання будь-яких формальностей.

Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни - автори користуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якійсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні - то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської). Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб.
Розрізняються два види співавторства:

1)твір являє собою одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);

2) твір складається з 16 частин, кожна з який виконана визначеним співавтором і може мати самостійне значення (наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожний із яких написав окремі глави).

Суб'єктами авторського права є правонаступники автора - спадкоємці, контрагенти по авторських договорах, до них переходять деякі авторські права.

Авторські права підрозділяються на особисті і майнові.

Особисті немайнові права - це право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору від всіляких перекручувань і зазіхань, право опублікування твору (обнародування).

Особисті немайнові права — право авторства, право на ім'я і право на захист твору і репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, і ці правомочності спадкоємців строками не обмежуються.

Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права» і полягають у тому, щоб:

1) вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;

2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімним;

3) вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;

4) протидіяти будь-якому перекрученню або іншій зміні твору або будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора; право на обнародування твору.


Майнові права - це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється договорами, а в законі визначаються лише мінімальні ставки.

Майнові права автора перераховані в ст. 14 зазначеного Закону, де передбачається, що автору або іншій особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, зокрема йому належить виключне право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) привселюдне виконання і привселюдне розголошення творів;

3) привселюдний показ;

4) будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефірі або по кабельній мережі уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів;

7) поширення творів шляхом продажі, відчуження іншими засобами або шляхом здавання внайм або в прокат і іншу передачу до першого продажу примірників твору; здавання внайм після першого продажу, відчуження іншими засобами примірників аудіовізуальних творів, музичних творів, у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, що читається машиною;

8) імпорт екземплярів творів.

Автори творів образотворчого мистецтва крім названих мають додаткові права (якщо твір став власністю іншої особи). Це:

1) право доступу — можливість відтворювати свій твір

2) право проходження, що означає, що при перепродажі творів образотворчого мистецтва його автор має право на винагороду від продавця у вигляді визначеного відсотка від перепродажної ціни.

Цей перелік не є вичерпним, зокрема виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва містять у собі і право участі в практичній реалізації проектів цих творів.

Майнові права авторів переходять у спадщину.
Охорона прав авторів діє в строки, установлені ст. 24 Закону «Про авторське право і суміжні права». По загальному правилу охорона надана дійсним Законом, діє впродовж усього життя автора і 50 років після його смерті.

Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє впродовж усього життя і 50 років після смерті останнього автора.

Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, строк охорони минає через 50 років після того, як твір був обнародуваний. Якщо узятий автором псевдонім не викликає сумніву у відношенні особистості автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особистість впродовж 50 років, то застосовуються загальні правила про терміни охорони. Термін охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їхньої реабілітації . Авторське право на твір, опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опублікування. Дія строку охорони починається з 1 січня року, що іде за роком, у якому мали місце вищевказані юридичні факти. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручуванню, спотворюванню або іншому змінюванню твору або якому-небудь іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора, охороняються безстроково.

Після закінчення терміна дії авторського права твір стає суспільним надбанням. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою (не треба запитувати дозволу, наприклад, на його відтворення, постановку і т.д.) і без виплати авторської винагороди. Проте при цьому повинні дотримуватися виняткові безстрокові права авторів - право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору і репутації автора (право на недоторканність твору).

Вільне використання авторських прав у деяких випадках, що допускаються законом, можливе і при житті автора - при цитуванні, використанні з навчальною метою у якості ілюстрацій, при відтворенні в засобах масової інформації для загального розголосу статей по поточним економічним, політичним, соціальним, релігійним питанням, використання привселюдно вимовлених політичних промов, виступів, доповідей і в інших випадках. При цьому повинні дотримуватися наступні умови:

1) це можливо тільки у випадках, зазначених у законі;

2) тільки у відношенні правомірно опублікованих творів;

3) з обов'язковим зазначенням імені автора ;

4) з зазначенням джерела (видання);

5) із дотриманням недоторканності твору.

Поряд з авторськими правами названий Закон докладно регулює відносини в сфері суміжних прав. Подібну назву ці права одержали тому, що особи, які володіють ними, творчо використовують створені іншими особами твори, і вони не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних і відтворюваних творів. Об'єктом для їхніх прав є саме виконання або звуко- і відеозапис. Тому в порівнянні з авторськими ці права носять у визначеній мірі обмежений характер і зводяться по суті до дозволу (згоди) на відтворення (використання) і вимозі відповідної оплати.

Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права» виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів що виконуються. Виробники фонограм і організації віщання повинні додержуватися права авторів і виконавців. Організації віщання повинні додержуватися права авторів, виконавців і виробників фонограм.


3.3 Суміжні права

Це права виконавців, виробників фонограм і організацій радіо- і телемовлення.

Вони є суміжними стосовно авторських прав, тобто це права, близькі до авторських. їхня роль свого роду посередницька - між авторами і широкою аудиторією. Водночас вони є вторинними стосовно авторських прав, тому що забезпечують використання творів авторів. Суміжні права забезпечують захист творчої праці осіб, що доводять твори авторів до широкої аудиторії, від нелегального використання результатів їхньої роботи.
Специфіка суміжних прав:

1) вони пов'язані з використанням певних технічних пристроїв (тому вони з'явилися лише в XX сторіччі, із розвитком технічного прогресу - винаходу звуко- і відеозапису, радіо, кіно, телебачення, штучних супутників);

2) об'єкти суміжних прав закріплюються на матеріальних носіях (наприклад, наявність запису виконання на магнітних плівках, касетах, відеоплівках);

3) здійснювати виконання, можливо повторно, нескінченно, перед практично необмеженою аудиторією і без живої участі самого виконавця.


3.4 Суб'єкти суміжних прав

Суб'єктами суміжних прав являються:

1) виконавці (актори, музиканти, режисери, диригенти і т.д.);

2) виробники фонограм (особи, котрі першими виконали звуковий запис виконання);

3) організації ефірного або кабельного віщання (ті, що самі або за замовленням створили передачу і за рахунок яких створена передача).

Суб'єкти суміжних прав повинні мати договір з автором твору, а виробники фонограм і організації ефірного і кабельного віщання - ще й договір з виконавцем. Всі суб'єкти суміжних прав мають виключне право на використання твору (виконання, постановки, фонограми, передачі). Це означає, що інші особи повинні одержувати дозвіл на первинний запис виконання, постановки, передачу в ефір або по кабельній мережі від суб'єктів цих прав. Вони дають також дозвіл на відтворення фонограми, додатки до неї, переробку і ряд інших дій. Суб'єкти суміжних прав мають також право на винагороду. Ці права регулюються за допомогою договорів із користувачами, а збір і виплата винагороди — спеціальними організаціями, що керують суміжними правами, які створюються їхніми суб'єктами. Термін дії суміжних прав - 50 років.

Винятками є випадки, коли припускається використання творів, записів виконання, постановок, фонограм, програм передач транслюючих організацій без одержання дозволу (без згоди) їхніх суб'єктів. Це допускається при:

1) використанні винятково з метою навчання і наукового дослідження;

2) для цитування у формі невеликих уривків в інформаційних цілях ;

3) включення в огляд про поточні події невеликих уривків; використання в особистих цілях.



4. Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміжних прав

До загальногромадянських засобів відносяться :

1) визнання права;

2) відновлення права;

3) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

4) відшкодування збитків;

5) визнання угоди (договору) недійсним;

6) стягнення неустойки при невчасній оплаті.

Особливі (додаткові) засоби захисту, передбачені спеціальним (авторським) законодавством:

1) стягнення прибутку, отриманого порушником внаслідок порушення авторських або суміжних прав;

2) виплата компенсації в сумі від 10 до 50 тис. мінімальних розмірів оплати праці (конкретний розмір визначається судом).

Будь-який з цих заходів потерпілий вибирає сам, але замість відшкодування збитків.

Терміни охорони суміжних прав встановлені ст. 38 даного Закону. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Особисті права виконавців охороняються безстроково.

ТЕМА №2. Авторське право. Поняття та види регуляторів творчості, що охороняються авторським правом. Об’єкти та суб’єкти авторських відносин.
Мета заняття: Оволодіти знаннями з питань авторського права, а також об’єктів та суб’єктів авторських відносин.
Питання теоретичної підготовки:


  1. Умови надання правової охорони суб’єктам інтелектуальної власності.

  2. Права та обов’язки власників охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності.

  3. Системи захисту прав інтелектуальної власності.

  4. Умови виникнення та здійснення авторського права.


Завдання:

  1. Ознайомитись з поняттями авторське право та об’єкт авторського права.

  2. Занести до протокольного зошиту основні положення прав одержання патенту та здійснення авторського права.


Література:

  1. Антонов В.М. Право інтелектуальної власності в Україні. – Київ: Юрінком Інтер, 2000. – С.115-126.

  2. Бондаренко С.М. Система захисту авторського права і суміжних прав в Україні // Національна безпека і охорона. – 2001. - №10. – С. 55-71.

  3. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993р.

  4. Кравченко О.А., Подоляка С.М. Система органів правління в сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні // Інтелектуальна власність. – 2004. - №1. – С. 13-18.

  5. Підопригора О.А. Право інтелектуальної власності в Україні. – Київ: Юрінком Інтер, 2000. – С. 5-18.

  6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про Державний департамент інтелектуальної власності” від 20.06.2000р., №997.

  7. Указ президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” від 27.03.2001р., №285.


Методика виконання самостійної роботи
Під час заняття студенти отримують у викладача методичну розробку по темі, розбирають питання теоретичної підготовки, самостійно працюють над основними положеннями теми та заносять їх у протокольний зошит.

На сьогоднішній день ведеться активна робота по приведенню законодавства України в сфері інтелектуальної власності у відповідність до вимог Угоди ТРІПС (про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності).

Питання узгодження національного законодавства з нормами міжнародних угод в рамках СОТ (Світова Організація Торгівлі) визнається одним з найактуальніших в сьогоднішній економічній політиці, широко обговорюється та аналізується.

Ще нещодавно незадовільний захист авторських та суміжних прав визнавався найбільшою перешкодою на шляху України до СОТ. Було прийнято кілька законів, які стали значним кроком у наближенні українського законодавства до міжнародних норм у сфері захисту авторського права. Проте залишився цілий ряд невирішених питань щодо підвищення ефективності захисту прав інтелектуальної власності, зокрема у сфері авторського права та суміжних прав. Зараз на порядку денному стоїть обговорення і прийняття кількох законопроектів, що мають продовжити адаптування міжнародних стандартів у сфері інтелектуальної власності в правовій системі України. Три з цих законопроектів мають на меті посилити захист авторських та суміжних прав, зокрема запровадити деякі запобіжні заходи щодо порушення прав іноземних виробників.

Мета нашого аналізу - з'ясувати, які зміни передбачають ці законопроекти, а також визначити економічні та соціальні наслідки у разі прийняття цих законопроектів. Крім того, у методичній розробці буде подано інформацію про ситуацію в Україні у сфері інтелектуальної власності, економічні обґрунтування захисту прав ІВ (інтелектуальна власність), різні форми захисту ІВ.
1. Інтелектуальна власність та економічне обґрунтування її захисту
1.1. Право інтелектуальної власності

Відповідно до визначення, прийнятого СОТ, права інтелектуальної власності - це права, що надаються особам на результати їхньої інтелектуальної праці (creations of their mind).



Об'єктом інтелектуальної власності в світовій практиці вважаються набуті знання чи інформація, витвір мистецтва та літератури, винахід, суттєве вдосконалення процесу чи продукту, все що є результатом творчої, науково-дослідницької та винахідницької діяльності й надає його автору економічні, соціальні чи моральні переваги.

Таким чином, до інтелектуальної власності не може належати інформація чи знання, що не є результатом творчої чи наукової діяльності, а набуте в якийсь інший спосіб. Це обмеження також зафіксоване і в українському законодавстві. Сюди відносяться: загальна інформація, що має характер новин, інформація для загального користування (наприклад, законодавчі акти), загальновідомі поняття тощо.

Зупинимося на визначенні деяких термінів:

автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір;

винахід (корисна модель) — результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології;

винахідник — людина, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено винахід (корисну модель);

власник інформації — фізична або юридична особа, якій належить право власності на інформацію;

патент (патент на винахід, деклараційний патент на корисну модель, патент на секретний винахід, деклараційний патент на секретну корисну модель) — охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель);

В економічній теорії, права інтелектуальної власності поділяються на дві категорії, що мають різні форми захисту. СОТ надає наступне їх визначення (www.wto.org):



Авторське право та права, пов'язані з авторським правом.

Права авторів літературних та художніх творів, таких як книги та деякі інші письмові твори, музичні композиції, картини, скульптура, комп'ютерні програми та фільми, захищаються авторським правом.

Також захищаються авторським правом та пов'язаними з ним правами - суміжними правами - права виконавців (наприклад, акторів, співаків та музикантів), виробники фонограм (музичних записів) та трансляційних організацій. Головна соціальна мета захисту авторського права - це підтримати та винагородити творчу діяльність.

Промислова власність.

Як правило, промислова інтелектуальна власність поділяється на дві категорії:

Перша категорія може бути охарактеризована як захист розпізнавальних знаків, зокрема торговельних марок (що відрізняють товари чи послуги різних виробників) та географічних вказівок (що вказують на географічне місце походження товару, яке визначає якості цього товару).

Захист таких розпізнавальних знаків має на меті підтримувати та стимулювати чесну конкуренцію, і захищати споживачів, надаючи їм змогу робити свідомий вибір між різноманітними товарами та послугами. Цей захист має тривати постійно, щоб певний знак був дійсно розпізнавальним.

Друга категорія промислової власності підлягає захисту передусім для того, щоб стимулювати інновації, дизайн та створення нових технологій. До неї належать винаходи (що захищаються патентами), промисловий дизайн (або промислові зразки, як зазначено в українському законодавстві), та торгові секрети (нерозкрита інформація).

Соціальна мета захисту цієї категорії власності - забезпечити захист результатів інвестицій в розвиток нових технологій, таким чином надаючи стимули та засоби фінансування дослідницької діяльності.

Ефективний захист інтелектуальної власності також сприяє передачі технологій у формі прямих іноземних інвестицій, спільних підприємств та ліцензій. Цей захист, як правило, надається на визначений і обмежений період часу.
1. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

2. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

3. Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:


  • латинська літера "с", обведена колом ©;

  • ім'я особи, яка має авторське право;

  • рік першої публікації твору.

Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

4. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.

5. Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. За видачу свідоцтва сплачується державне мито, кошти від сплати якого перераховуються до Державного бюджету України.

Розмір і порядок сплати державного мита за видачу свідоцтва визначаються законодавством.

Розрізняють майнові та немайнові права інтелектуальної власності:



Майнові права передбачають право винахідника чи творця повністю розпоряджатися результатом своєї інтелектуальної діяльності та обмежити доступ до них інших користувачів, щоб мати змогу отримувати економічний зиск від результатів своєї діяльності. Ці права, як і будь-які інші права приватної власності, передбачають повне володіння, користування та розпорядження об'єктом власності. Захист майнових прав ІВ, на відміну від немайнових, мають обмежений період дії.

Немайнові права (moral rights) надають творцю право вимагати визнання свого авторства, згадувати своє ім'я при використанні його твору та оскаржувати будь-які дії по відношенню до його твору, якщо вони завдають шкоди репутації автора. Немайнові права ІВ не мають обмеженого терміну дії.

Таким чином, захист ІВ має значення для розвитку наступних сфер діяльності:



  • творчих (мистецтво, література)

  • високотехнологічних та конкурентних галузей (де якість товару, функціональні характеристики та дизайн надають конкурентні переваги).

Важливо зазначити, з метою збалансування правомірних інтересів власників прав та споживачів до ексклюзивних майнових прав інтелектуальної власності можуть застосовуватися ряд обмежень і винятків, такі як обмежений термін дії майнових прав ІВ або викуп державою майнових прав у власника тощо.

1.2. Економічне обґрунтування захисту інтелектуальної власності

Важливість захисту інтелектуальної власності для сучасної інноваційної економіки

Ідеї та знання стають все важливішою частиною торгівлі. Більша частина вартості нових високотехнологічних продуктів залежить від значного обсягу винахідництва, інновацій, дослідження, дизайну та тестування. Така продукція, як фільми, музичні записи, книги, комп'ютерні програми та on-line послуги продаються завдяки інформації та змісту, які вони вміщують, а не за рахунок матеріалу з якого вони вироблені.

Багато продукції, що вважалася низько технологічною, або проміжні товари мають тепер значно більшу частку винаходу та дизайну в своїй вартості, наприклад, трендові товари або нові сорти рослин.

Таким чином, розвиток багатьох галузей економіки залежить від обсягу інноваційної діяльності в ній. Знання, отримані в результаті інноваційних пошуків, дають змогу фірмам набути конкурентних переваг на ринку, тобто збільшити свої доходи за рахунок підвищення якості продукції або за рахунок зменшення витрат виробництва. В той же час споживачі отримують змогу придбати продукцію вищої якості і часто за нижчою ціною.

Так само, можливість отримати доход від літературних творів чи записів музичних творів сприяє активнішій творчій діяльності, розкриттю творчого потенціалу в країні, пропаганді національної культури і разом з тим збільшує можливість громадян користуватися перевагами від споживання культурних цінностей.

Недостатній рівень захисту прав інтелектуальної власності перешкоджає винахідникам та творцям отримувати достатню економічну вигоду від результатів своєї творчої діяльності, яка б належним чином компенсувала затрати на цю діяльність та забезпечила винагороду, достатню, щоб зацікавити винахідника в результатах своєї праці.


Інтелектуальна власність як об'єкт економічної діяльності

Об'єкти ІВ відрізняються від інших об'єктів економічної діяльності і тому вимагають особливого підходу до захисту прав власності на ці об'єкти.

Особливістю об'єкту ІВ як економічного товару є те, що його можна охарактеризувати як громадське благо, за такими ознаками:


  • неконкурентний (Nicholson [1992]): споживання додаткової одиниці товару не збільшує граничних витрат на його виробництво;

  • не виключний (Nicholson [1992]): важко або неможливо виключити додаткових індивідуумів від споживання даного товару.

Наявність цих характеристик означає, що винахід чи літературний твір можна легко скопіювати і пропонувати його до споживання так само вільно, як і оригінал, та заробляти на ньому. Затрати чи доходи автора при цьому не змінюються. Отже, вільний доступ до результату інтелектуальної власності дає найбільшу суспільну вигоду, бо сприяє його більшому поширенню та більшому задоволенню суспільної потреби в ньому.

Водночас ринок творів інтелектуальної діяльності володіє ознаками, властивими ринкам громадських благ (Аrrow [1962]):

спадні середні витрати: витрати на отримання результатів творчої діяльності є, як правило, фіксованими і збільшення доходу із зростанням об'єму комерційної реалізації цих результатів приводить до спадних середніх витрат; це свідчить про те, що монопольна власність на результати творчої діяльності дає можливість відшкодувати витрати і отримати найбільший прибуток;

невизначеність: в творчій та пошуковій діяльності завжди присутній додатковий елемент невизначеності, який робить інвестиції в подібну діяльність більш ризикованими і тому вимагає більшого очікуваного прибутку від неї.

Зазначені ознаки свідчать про неспроможність функціонування конкурентних ринків творів інтелектуальної діяльності. Це означає, що ринок результатів інтелектуальної діяльності (і водночас сама інтелектуальна діяльність) може існувати лише за умов втручання держави, іншими словами, встановлення монополії на об'єкти ІВ. Патенти та інші форми захисту ІВ дають можливість творцям та винахідникам заборонити або обмежити комерційне використання своїх творів, що гарантує авторам отримання економічної вигоди від своєї творчої діяльності та стимулює, таким чином, творчу та інноваційну діяльність.

Відсутність належного захисту ІВ може бути серйозним обмеженням для міжнародної торгівлі (і діяти так само, як тарифи та квоти), оскільки іноземні виробники не зацікавлені продавати свою продукцію чи розміщати своє виробництво там, де вони можуть зазнати збитків від незаконного використання своїх наукових та технологічних досягнень. Недостатній рівень захисту ІВ перешкоджає високотехнологічному експорту та прямим іноземним інвестиціям.

З іншого боку, у випадку забезпечення захисту прав ІВ значно обмежується загальний доступ до творів та винаходів, і знижується суспільна вигода від їхнього використання. Коли ускладнюється доступ до життєво необхідних товарів для незахищених верств населення (наприклад, проблема дорогих лікувальних препаратів у відсталих країнах) доцільність загальноприйнятих норм захисту ІВ ставиться під сумнів. Ефект суттєвого обмеження доступу до певних товарів із введенням захисту ІВ є найбільш імовірним для економік, які не мають конкурентних переваг в тій чи іншій галузі, в якій існує захист ІВ.

Слід також зазначити, що додатковий захист ІВ є певною формою державного протекціонізму, який, порушує принципи економічної ефективності, що виконуються за умов конкурентного ринку. В деяких випадках надмірний і необґрунтований захист ІВ може викликати зворотній ефект і стати причиною обмеження міжнародної торгівлі та неефективного надмірного інвестування в творчу та інноваційну діяльність.

Беручи до уваги, з одного боку, необхідність захисту ІВ та, з іншого, можливість виникнення негативних ефектів від необґрунтованого захисту ІВ, очевидною є потреба в компромісі між економічною ефективністю та стимулами до інтелектуальної діяльності, які підтримує захист ІВ. В зв'язку з цим постає безліч додаткових питань щодо рівня оптимального захисту ІВ. Як правило, при визначенні оптимальних параметрів захисту ІВ порівнюються статичні ефекти (економічна ефективність) та динамічні ефекти (створення стимулів до економічного розвитку), короткострокові та довгострокові переваги.

При визначенні оптимального рівня захисту ІВ необхідно враховувати такі показники:



  • суспільний добробут (забезпечення прав ІВ не повинно бути перешкодою до задоволення життєво необхідних потреб населення: важливо підтримувати баланс між економічною вигодою виробників та задоволенням потреб споживачів);

  • економічна ефективність (ефективне розміщення ресурсів: треба зважити доцільність використання ресурсів з точки зору задоволення суспільних потреб);

  • розвиток творчої та інноваційної діяльності;

  • сприяння міжнародній торгівлі та прямим іноземним інвестиціям;

  • сприяння поширенню та міжнародному обміну технологіями.

В результаті такого аналізу прийнято загальні стандарти захисту ІВ:

  • немайнові права ІВ забезпечуються безперервно;

  • майнові права мають обмежений період захисту, після якого надається вільний доступ до об'єктів ІВ;

  • вводяться деякі обмеження до захисту майнових прав, якщо він порушує зазначені критерії оптимальності захисту ІВ.

У разі відсутності ефективної системи захисту відбуватиметься занепад і відставання в високотехнологічних галузях економіки і гальмуватиметься економічний розвиток. Держава має подбати про захист національної інтелектуальної власності на своїй території та за кордоном.

Захист ІВ є симетричним: щоб забезпечити захист своєї ІВ за кордоном, держава має гарантувати такий же рівень захисту для іноземців на своїй території. З метою узгодження законодавчих норм у сфері ІВ та забезпечення симетричного захисту ІВ укладаються міжнародні угоди про інтелектуальну власність. Найважливішою такою угодою на даний момент є багатостороння Угода ТРІПС, укладена членами СОТ в 1995 році у результаті Уругвайського раунду.


Авторське право та суміжні права як окрема форма захисту ІВ
Варто детальніше зупинитися на розгляді особливостей авторських та суміжних правах, оскільки вони є предметом подальшого аналізу.

Як вже зазначалося, авторське право, як і патенти, є однією з найважливіших форм захисту ІВ. Проте для авторського права не передбачено офіційної реєстрації. Авторське право виникає відразу, як тільки було створено об'єкт авторського права та зафіксовано в якій-небудь фізичній формі, наприклад, на папері, на кіноплівці, зроблено звуковий запис чи поміщено в Internet.

Авторське право захищає літературні твори (прозу, поезію, комп'ютерні коди), а також музичні твори чи твори образотворчого мистецтва.

Авторське право, як і інші форми захисту, захищає творців інтелектуальної власності від незаконного копіювання та допомагає їм отримати економічну вигоду від їхніх творів. Незаконне копіювання завдає значної шкоди авторам книг, фільмів та музики, оскільки перешкоджатиме авторам отримувати доходи за їхню діяльність та утримує їх від подальшого інвестування в творчу діяльність, що може навіть підірвати розвиток тієї чи іншої сфери творчої діяльності. Найбільшої шкоди зазнають, як правило, музична індустрія, відео індустрія та комп'ютерне програмування.

Проте існують винятки, за яких незаконне копіювання не завдає шкоди авторам творів:


  • деякі особи не купували б оригінали, навіть якщо неможливо зробити копію;

  • ефект виявлення: незаконні копії можуть привернути загальну увагу до оригіналів, що веде до зростання об'єму продажу;

  • ефект мережі: якщо покупці цінують продукт вище, в залежності від зростання кількості інших споживачів того самого продукту, власник авторського права може назначити вищу ціну на оригінал продукту, коли йому відомо про поширення незаконних копій;

  • непряме володіння: коли автор знає, що його твори можуть стати об'єктом незаконного копіювання, він може назначити вищу ціну оригіналу; інша форма непрямого володіння – це коли власникам авторських прав сплачують через деякі види податків (наприклад, контрольні марки). Якщо незаконне копіювання набуває значних масштабів, як це спостерігається в перехідних економіках та економіках, що розвиваються, то авторське право вимагає посиленого захисту з боку держави.



ТЕМА №3. Патентознавство як наука. Поняття винаходу, корисної моделі. Суб’єкти права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки.
МЕТА ЗАНЯТТЯ:

Засвоїти основні положеннями патентознавства як науки, питання оформлення та подання заявки й одержання патенту на винахід.


ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

  1. Патентознавство як наука.

  2. Законодавство України з промислової власності.

  3. Право на одержання патенту, право авторства. Патентоспроможність.

  4. Оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки.

  5. Патентні дослідження.

  6. Подача заявки й одержання патенту України на винахід.

  7. Експертиза заявки.

  8. Публікація про видачу патенту чи посвідчення, реєстрація і видача патенту чи посвідчення.

  9. Патентування за кордоном.


ЗАВДАННЯ:

1. Ознайомитись з основними положеннями патентознавства як науки, основами законодавства України з питань правової охорони та особливостей авторського і патентного права, умов надання правової охорони об'єктам інтелектуальної власності.

2. Розглянути питання оформлення та подання заявки й одержання патенту на винахід, процедуру розгляду заявки в патентному відомстві.

3. Ознайомитися з документами на одержання патенту на винахід промисловий зразок чи корисну модель а також отримання посвідчення на товарний знак.


ЛIТЕРАТУРА:

1. Сусліков Л.М., Дьордяй B.C. Патентознавство. Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005.- 232с.

2. Патентні дослідження. Методичні рекомендації /За ред. В.Л. Петрова. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 1999. – 264 с. - Бібліогр. - с.257-262.

3. Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення: ДСТУ 3575-97 /Розробники: Г.П. Крайчинська, Г.П. Добриніна, В.П. Герчанівська та ін. – К.: Держстандарт України, 1997. – 14 с.

4. Методические рекомендации по проведению патентных исследований.– М.: ВНИИПИ, 1988. – 174 с.

5 Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Основні терміни та визначення: ДСТУ 3278-95 /Розробники: В.С. Тимошенко, Г.Г. Бакунова. – К.: Держстандарт України, 1996. – 40 с.


МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Студенти знайомляться з основними положеннями патентознавства як науки, основами законодавства України з питань правової охорони та особливостей авторського і патентного права, умов надання правової охорони об'єктам інтелектуальної власності, а також з питаннями оформлення та подання заявки й одержання патенту на винахід, процедурою розгляду заявки в патентному відомстві, знайомляться з документами на одержання патенту України на винахід, промисловий зразок. корисну модель та посвідчення на товарний знак.

Під час заняття викладач консультує студентів.

Результати роботи студенти заносять до протоколу.
1. Патентознавство як наука

Патентознавство - сукупність знань про патентне право, патентну експертизу, організацію винахідництва і впровадження нової техніки, про патентну інформацію, патентні матеріали в галузі нової техніки.

Патентно-ліцензійна робота – цілеспрямована діяльність, здійснювана в міністерствах і відомствах, науково-дослідних і проектно-конструкторських організаціях, на підприємствах і вузах з стимулювання створення й освоєння принципово нових об'єктів техніки з урахуванням останніх досягнень винахідницької думки, а також з захисту державних інтересів в галузі винаходів і відкриттів.

Об'єктом патентно-ліцензійної роботи і є інтелектуальна власність - продукт інтелектуальної творчої діяльності людей. В інтелектуальну власність входить як складова промислова власність, що в основному охоплює:

- винаходи і корисні моделі, що є вирішенням технічних проблем;

- промислові зразки, що відносяться до витворів технічної естетики і визначають зовнішній вигляд промислової продукції;

- товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів, призначені для виділення продукції даного підприємства в масі однорідних товарів і послуг і гарантування якості і реклами.

Загальним результатом патентно-ліцензійної роботи є:

- оформлення патентної документації на об'єкти інтелектуальної власності і правовий захист промислової власності;

- оформлення дозволів на використання винаходу чи іншого технічного досягнення на основі чи ліцензійного договору, чи рішення компетентного державного органу;


  • проведення досліджень з експертизи патентної чистоти.

Закони України з промислової власності містять визначення уживаних понять, тлумачення основних з них полягають у наступному:



Відомство - Державний комітет України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України).

Винахід (корисна модель, промисловий зразок) – результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі відповідно до технології чи художнього конструювання.

Знак – позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших.

Винахідник, автор – людина, творчою працею якого створені відповідно винахід, корисна модель чи промисловий зразок (того, кого назвали автором, варто було б назвати дизайнером).

Патент – юридично-технічний документ, який засвідчує право на винахід (корисну модель, промисловий зразок).

Посвідчення – посвідчення України на знак для товарів і послуг.

Зареєстрований знак – знак, на який видане посвідчення.

Особа – громадянин чи юридична особа.

Заявка – сукупність документів, необхідних для видачі патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок посвідчення на знак для товарів і послуг.

Заявник – особа, що подала заявку.

Пріоритет заявки (пріоритет) – першість у подачі заявки.

Дата пріоритету – дата подачі заявки в Відомство чи у відповідний орган держави – учасника Паризької конвенції з охорони промислової власності, за якою заявлений пріоритет.

Роботодавець – особа, що найняла працівника за трудовим договором (контрактом).

Міжнародна заявка – заявка, подана відповідно до Договору про патентну кооперацію.

Реєстри:

Державний реєстр патентів України на винаходи;

- Державний реєстр патентів України на корисні моделі;

- Державний реєстр патентів України на промислові зразки;

- Державний реєстр України на знаки для товарів і послуг.
2. Законодавство України з промислової власності.

Законодавчу базу України з промислової власності складають в основному три наступних закони:

1. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 року №3687-ХІІ, введений у дію з 1 липня 1994 року Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року №3769-ХІІ.

2. Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 року №3688-ХІІ, введений у дію з 1 липня 1994 року Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року №3770-ХІІ.

3. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 року №3698-ХІІ, введений у дію з 1 липня 1994 року Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року №3771-ХІІ.

Зазначені закони опубліковані в "Відомостях Верховної Ради України" №7, 1994р.

У законах сформульовані функції і задачі Держпатенту України як вищого органу Держави з управління і регулювання патентно-ліцензійною діяльністю, проголошений примат (верховенство) правил міжнародного договору над законодавством України, установлена відсутність дискримінації у відношенні іноземних осіб і осіб без громадянства, а також реалізація іноземними й іншими особами, що постійно проживають чи мають постійне місцеперебування за межами України, своїх прав через представників із справ інтелектуальної власності, зареєстрованих у встановленому порядку.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал