Соціологія навчальний посібник Київ 201 2



Pdf просмотр
Сторінка6/14
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Формальні групи –

це такі групи, мета та структура
яких заздалегідь визначена, наприклад, військові підрозділи або виробничі колективи. Мета, внутрішня структура та ієрархія,
лідер, система санкцій та винагород у формальних групах визначається офіційними документами –
уставами, законами, наказами, кодексами тощо.
Неформальні групи –

це такі групи, соціальні зв’язки і відносини
всередині яких формуються під впливом певного соціокультурного
середовища, в якому ці групи виникають, в процесі діяльності їх членів
задля досягнення поставленої мети. Мета групи може бути чітко не
сформульована і навіть не усвідомлюватись її членами.

За ступенем частоти соціальних контактів соціальні групи розподіляються на первинні та вторинні.
Первинні групи



це невеликі за чисельністю, тісно інтегровані
соціальні групи
,
члені якої за рахунок частих повсякденних контактів
добре

знають один одного та тісно пов’язані між собою.
Наприклад
, сім‘я, група друзів, студентська група, мешканці одного будинку, відділ в установі.
Вторинні групи



більш численні групи
,
які можуть складатись з
кількох первинних груп, та в яких спілкування індивідів як безпосереднє,
так і формалізоване
.
Вони менш інтегровані порівняно з
первинними, ступінь впливу їх на кожного члена нижчий. Прикладом вторинної групи може служити мешканці мікрорайону, великий виробничий підрозділ.
За належністю індивіда групи поділяються на інгрупи та аутгрупи.
Інгрупи –

це соціальні групи, які індивід визнає як «свої» і до яких
відчуває свою належність.
Наприклад, «моя сім‘я», «мої друзі», «наш клас».
Аутгрупи



це групи, до яких члени інгрупи відносяться як до
чужих.
Наприклад інші сім‘ї, інша компанія підлітків, інша релігійна община, інший етнос, інший соціальний клас.
Номінальні групи

за віком, місцем проживання, ціннісними орієнтаціями –
виокремлюються безпосередньо дослідником. Вони не передбачають обов‘язкових, тим більш безпосередніх зв‘язків між
індивідами.

51
Тісно пов‘язаними між собою є групи членства
та референтні
групи. Дану класифікацію ввів у науковий обіг Г. Хеймен. Велику роль у її дослідженні, особливо у вивченні референтних груп, відіграли М. Шериф і
Г. Келлі. Критерієм цієї класифікації є тип зв'язків індивіда з групою.
Референтна група



це реальна або уявлена соціальна група, яку
індивід сприймає як

еталон, з яким він співвідносить своє соціальне
становище, поведінку та установки
,
і до якої він прагне потрапити.
Натомість група членства
є соціальною

групою, до якої індивід вже
належить. Тривалий час вважалось, що референтна група протистоїть групі членства, оскільки група є референтною саме тому, що індивід прагне стати її членом. Останнім часом у соціології припускається інша трактовка, відповідно до якої референтною може вважатись і група членства. Наприклад, для юнака, що зустрічається з дівчиною і враховує думку своєї родини про неї, референтною групою є його родина.
Референтна група виконує не лише функції соціального порівняння, а й соціалізації, сприйняття соціальних норм і цінностей бажаної групи.
Референтна група також виступає
орієнтиром соціального переміщення
індивіда.
Крим того, у соціології існує поняття квазігрупа



нестійка,
неформальна сукупність людей, об’єднана, як правило одним або

дуже
невеликою кількістю типів взаємодії, що має невизначену структуру і
систему цінностей і норм
Прикладом є черга в магазині
.
До характерних рис квазігруп відносяться:
анонімність
(індивід
, відчуваючи себе невпізнаним
, не відчуває соціального контролю та відповідальності
); схильність до зовнішнього впливу
(члени квазігрупи більш схильні до впливу ззовні, ніж індивіди, що знаходяться поза її межами); соціальна
інвазивність
(полягає у швидкій передачі емоцій, настрою, а також у їх швидкій зміні); неусвідомленість
(
члени квазігрупи нібито розчиняються в
її середовищі і керуються колективними неусвідомленими інстинктами, а дії мають ірраціональний та непередбачуваний характер
).
Найбільш стійкими квазігрупами є соціальні кола, взаємодія
всередині яких спрямована практично виключно на обмін інформацією і
які можна визначити як соціальні спільноти
,
створені з метою обміну
інформацією між їх

членами. Основна функція соціальних кіл полягає у обміні поглядами, новинами, коментарями та аргументами. Вузька спрямованість взаємодій, пасивність та відсутність єдності роблять соціальні кола нестійкими соціальними утвореннями. Разом з тим
індивіди, що утворюють соціальні кола, проходять певний відбір
, головним чином за двома критеріями: спільна зацікавленість в предметі

52 дискусії (клуби за інтересами, кола футбольних уболівальників, вуличні зібрання людей, що обговорюють політичні події тощо); приналежність до певної субкультури (ділові кола, привілейовані кола вищих прошарків суспільства, кола професіоналів, які обговорюють вузькопрофесійні, специфічні питання тощо).
Різновідом

квазігрупи є натовп
,
характерною рисою якого є
гранично малий діапазон взаємодій її членів, що зводиться майже
виключно до спільного схвалення або спільного засудження.

Аудиторія

це об’єднання людей на чолі з комунікатором
(наприклад
, концертна або радіоаудиторія). Існування цього типу груп визначається єдиним видом соціального зв‘язку –
передачею або прийомом інформації безпосередньо або за допомогою технічних засобів.
Аналізуючи поняття соціальної групи, слід виділити проблему взаємодії групи та індивіда, яка включає, серед іншого, вплив норм групової більшості, вплив меншості
групи на індивіда, наслідки відступу
індивідом чи деякими індивідами від групових норм тощо. Існують різні варіанти ставлення індивіда до групових правил і цінностей: свідоме сприйняття; вимушене прийняття під загрозою санкції; демонстрація антагонізму; ігнорування тощо
Залежно від цього формуються різні типи поведінки індивідів в групі. Одним з них є конформізм

підпорядкування
груповому тиску, пасивне пристосуванство. Підпорядкування може супроводжуватися внутрішнім конфліктом, а може обійтись без нього. Для досягнення компромісу має значення стиль поведінки членів групи. Він може бути безкомпромісним, категоричним або гнучким, здатним до компромісів.

Поняття соціальної структури суспільства та її основні компоненти

Соціологія розглядає поняття соціальна структура суспільства у кількох аспектах. У загальному розумінні це внутрішній устрій суспільства, система зв‘язків між його структурними компонентами. Загалом соціальну структуру суспільства можна розглядати як розподіл суспільства на сфери життя: економічну, соціально
- політичну, культурну тощо.
У вузькому розумінні соціальну структуру суспільства розглядають як соціальну стратифікацію і диференціацію, під якими розуміють усі значущі відмінності між індивідами, соціальними групами, стратами, класами у процесі їх життєдіяльності.
Поняття соціальна структура тісно пов‘язано з поняттям соціальна система і об‘єднує два компоненти –
соціальний склад та соціальні

53 зв‘язки. Соціальний склад –
це сукупність елементів, що утворюють соціальну структуру, а соціальні зв‘язки –
сукупність взаємозв‘язків соціальних верств, класів, страт та груп.
Таким чином, соціальна структура суспільства



це сукупність
взаємопов’язаних і взаємодіючих, упорядкованих одна щодо іншої

соціальних спільностей, соціальних верств, станів і відносин між ними
Соціальна структура являє стійкий зв'язок елементів у соціальній системі, відображає суб‘єктивний поділ суспільства на окремі спільності, верстви, стани, які об‘єднуються на підставі однієї або кількох ознак, що надають
їм неповторної своєрідності і розрізняються за їх суспільним становищем, місцем і роллю у системі соціальних відносин.
Основою соціальної структури є соціальна спільність, що становить реально існуючу сукупність індивідів і відрізняється
соціальними зв’язками та відносною цілісністю. Об‘єднання індивідів у соціальні спільності відбувається на підставі різних ознак та критеріїв, за якими виокремлюють соціально
- класові, демографічні, етнічні, політичні, релігійні, територіальні та ін. спільності, які відіграють роль складових елементів соціальної структури суспільства.
Соціальні спільності бувають формальні й неформальні, спонтанні й
інституціоналізовані, новітні й такі, що склались історично.
У будь
- якому суспільстві є певна кількість спільностей, верств, страт та груп, які: посідають різні позиції у внутрішній ієрархії суспільства, в диференціації його населення за критеріями: влада, власність, місце і роль у суспільному виробництві та розподілу прибутку тощо; пов‘язані політичними, економічними та культурними відносинами, виступають суб‘єктами функціонування соціальних інститутів. Чим більш розвинутим є суспільство, тим багатшою і різноманітнішою є його соціальна структура.
Соціальна структура є своєрідною анатомією суспільства, що відображає його об‘єктивно обумовлену диференціацію, поділ на великі та малі
соціальні спільності, які відрізняються становищем, місцем та роллю в системі соціальних відносин. Основу соціальної структури суспільства складають соціальні спільності людей, які визначаються за становищем верств, класів та груп у системі здійснення влади, рівнем прибутку, престижністю або непрестижністю належності до певної спільності, її соціальним статусом, рівнем освіти, культури тощо.
При визначенні
соціальної структури завжди повинен враховуватись тип суспільства: безкласовий, рабовласницький, кастовий, феодальний, буржуазний, демократичний тощо. Кожному типу властиві власні стійкі економічні, соціальні, політичні відносини та процеси, шляхи розвитку та

54 соціально
- політичні перетворення. В кожному типі суспільства, що сформувався історично, чітко виділяються панівні соціальні спільності, верстви, стани, що визначають зміст суспільних відносин, обумовлені формою власності на засоби виробництва та відрізняються характером виробничих відносин індивідів.
Виникненню
історичних спільностей передували або супроводжували його об‘єктивні процеси, вирішальним з яких був процес поділу праці. Суспільний поділ праці



поділ в суспільстві різних
соціальних
функцій,
що
реалізуються
певними
соціальними
спільностями, групами людей і супроводжується виділенням різних сфер
життєдіяльності суспільства (промисловість, сільське господарство,
наука, мистецтво, армія тощо
).
Соціальна стратифікація

Для характеристики соціальної структури суспільства велике значення має вироблена в американській соціології теорія стратифікації, якої сьогодні дотримується більшість сучасних соціологів.
У соціологічному розумінні поняття страта

включає великі

групи людей,
загальною ознакою яких є

виробничі, політичні, демографічні та інші
характеристики, та які оперують поняттями соціального

становища
,
соціального

статусу, престиж
, що розподіляють індивідів між вищими та нижчими стратами суспільства, характеризують різні рівні доходів та, відповідно, стиль життя, культурний та освітній рівень, різні зразки поведінки.
Відповідно до теорії стратифікації кожна соціальна група, спільність стратифіковані. Соціальна стратифікація
є водночас станом та процесом.
Вона виступає як об‘єктивне явище життя та «портрет» суспільства.
Загалом стратифікацією
є

структурування нерівностей між
соціальними спільностями, верствами, прошарками та групами людей,
яке визначає, по
-
перше, структуру суспільства, по
-
друге, систему
ознак соціального розшарування та нерівності
Критеріями стратифікації
є різні ознаки: політичні, економічні, расові, релігійні тощо. Складовою концепції стратифікації є теорія соціального статусу.
Історичний розвиток людства дав приклад багатьох систем соціальної стратифікації, зокрема
, рабство, кастовий устрій суспільства
(існує в Індії), становий устрій. Наприклад, у феодальному суспільстві виокремлювались стани дворян, селян, міщан тощо. Усі зазначені системи стратифікації мають переважно закритий характер, тобто окремі

55
індивіди не вільні переходити з однієї страти до іншої. Кожна страта відрізняється особливостями правового та іншого статусу. Найбільш закритою серед перелічених є кастова система стратифікації. На противагу вищезазначеним, поширена сьогодні класова стратифікація суспільства є відкритою системою. Тобто індивіди мають право, змінивши вид діяльності, переходити в інші суспільні страти. З цим пов‘язана формальна рівність усіх громадян перед законом, незалежно від класової приналежності.
Виникненню соціальних класів сприяли суспільний поділ праці, розшарування та диференціація людей на соціальні спільності. Спочатку поняття клас використовувалось для визначення класу бідняків, але вже у
ХІХ ст. європейське суспільство зображується як класове, а загальноприйнятим стає уявлення про те, що класи визначають соціальне обличчя суспільства, тенденції та напрямки його розвитку.
Вперше розгорнуту картину класового суспільства дав К
Маркс. У межах марксизму суспільні класи

визначаються як великі групи людей,
що розрізняються за їх місцем у історично визначеній системі
суспільного виробництва, за їх відношеннях

до засобів виробництва, за
їх роллю в суспільній організації праці, а, отже, за способами отримання
та розмірами тієї чи іншої частки суспільного багатства, якою вони
володіють.

Класові відносини
, за К. Марксом
, неминуче передбачають експлуатацію одного класу іншим, присвоєння одним класом результатів праці іншого. Такі відносини постійно відтворюють і породжують соціальний конфлікт, що є основою соціальних змін у суспільстві.
Суб‘єктивними і об‘єктивними ознаками класу є володіння ресурсами, але це не обов‘язково супроводжується усвідомленням належності до класу та близькості його інтересам. Тільки коли члени суспільства усвідомлюють свою класову належність і починають діяти спільно в
інтересах соціального класу, він стає повністю сформованим.
На думку К.
Маркса, в епоху розвинутого капіталізму існують два основні
класи –
буржуазія та пролетаріат.
Альтернативну теорію соціальних класів запропонував М
Вебер. До економічних чинників структурування нерівностей та, відтак, ознак соціальних класів він додав
інші
, зокрема
, престиж, передбачаючи, що клас становить групу людей зі схожими можливостями просування соціальною драбиною
Погоджуючись з тезою К. Маркса про те, що ставлення до власності є базовим статусним розподілом у суспільстві і основою виникнення класів
,
М. Вебер надавав набагато більшого

56 значення розподілу всередині основних класів (проміжним класам
).
Зокрема, він виділяв клас власників та торговців, розбивав на кілька класів робітничий клас залежно від типу власності підприємства, де працюють робітники
, та можливості підвищення свого статусу. Окремо
М
Вебер розглядав бюрократію –
клас професійних управлінців як необхідну ланку сучасного суспільства
Завершуючи огляд концепцій соціальної стратифікації, не можна обійти увагу концепцію соціальної структури, яка була розроблена
Д.
Беллом та властива, на його думку, постіндустріальному суспільству
Згідно з його схемою, соціальна структура американського суспільства поділяється на три блоки. Перший утворюють статусні групи, стратифікація яких базується на знанні. Таких груп чотири –
клас професіоналів (науковців, інженерів, адміністраторів тощо); техніки та напівпрофесіонали; службовці та торгівельні працівники; ремісники та напівкваліфіковані робітники. Другий блок утворюють ситусні групи, які розрізняються за сферами професійної діяльності. Таких груп п‘ять –
економічні підприємства та комерційні фірми; уряд (бюрократія); університети та науково
- дослідні інститути; соціальна сфера (лікарні, служби побуту тощо); військові. Нарешті, третій блок –
це політична організація суспільства, яка поділяється на вищий ешелон влади та політичні групи, до яких належать соціальні об‘єднання та групи тиску
(партії, еліти, етнічні групи, інші носії специфічних інтересів).

Соціальна мобільність


Соціальною мобільністю

є процес переміщення соціальних
суб’єктів між елементами соціальної структури суспільства.

Соціальну мобільність визначають за різними критеріями. Зокрема, за напрямами переміщень розрізняють мобільність горизонтальну, тобто переміщення без істотної зміни соціального статусу, та вертикальну, яка супроводжується зміною соціального статусу. В свою чергу вертикальна мобільність поділяється на висхідну (переміщення до соціальної групи з більш високим статусом) та низхідну.
Залежно від суб‘єкта переміщень розрізняють мобільність
індивідуальну та групову. Остання означає зміну соціального статусу одразу для всієї соціальної групи. Це може відбуватися внаслідок, наприклад, підвищення заробітної платні для певної професійної групи або зростання попиту на її послуги.
Крім того, соціальну мобільність розрізняють за сферами: економічна, політична, соціальна, культурна тощо.

57
Інтенсивність соціальної мобільності залежить від особливостей розвитку суспільства, економічної кон‘юнктури, демократичності соціальних відносин, рівня життя населення.
Постіндустріальному суспільству властива інтенсивна вертикальна мобільність
Чим відкритіші канали вертикальної мобільності, тим більш демократичним
є суспільство. Штучно стримувана мобільність веде до стагнації
суспільства.
Водночас нічим не стримувана мобільність призводить до кризи у суспільстві, коли повністю змінюється не лише правляча верхівка суспільства, а й страти, які наближені до неї та підтримують її. Тому суспільства виробляють механізми, що стримують соціальну мобільність
До них належить, зокрема, конкуренція, яка проявляється у боротьбі за підвищення соціального статусу. Ці механізми не дають мобільності досягнути критичного рівня
, за яким починається дезінтеграція суспільства.
До традиційних каналів соціальної мобільності
належать
, зокрема, професійна діяльність (виробничі, наукові, управлінські
, спортивні тощо організації
)
, сфера освіти (освітні установи не лише дають знання, а й здійснюють селекцію), родина
(виховання, знання та вміння, отримані в родині, зв‘язки, які дає родина відповідно своєму соціальному статусу
, значною мірою визначають подальше життя людини), політична діяльність (важливим каналом мобільності
є політичні партії та інші політичні організації), армія
(за даними П. Сорокіна, з 96 римських
імператорів 36 отримали верховну владу через службу в армії) тощо.
Водночас просування каналами соціальної мобільності неможливе без функціонування механізмів соціальної мобільності, до яких можна віднести, зокрема, відбір за принципами ефективної професійної діяльності індивіда, соціальних зв‘язків, ступеня відданості керівництву організації тощо.

Контрольні запитання

Перерахуйте структурні елементи суспільства.
Які функції виконують соціальні групи у суспільстві?
Яку роль відіграють норми і санкції у житті соціальних груп?
Яка класифікація соціальних груп частіше за все зустрічається у науковій літературі?
Охарактеризуйте первинні та вторинні, формальні та неформальні групи
Дайте визначення референтній групі та групі членства.

58
Що таке квазігрупи і якими специфічними рисами вони відрізняються?
Що таке інгрупи і аутгрупи?
Охарактеризуйте відмінність у трактуванні соціальних класів К.
Марксом та М. Вебером.
Охарактеризуйте особливості соціальної мобільності у сучасному українському суспільстві.

Приклади тестових завдань

Основоположником теорії малих груп є:
а) Р. Мертон; б) Е. Гіденс; в) Ч. Кулі.

Що не є ознаками соціальної зрілості групи?
а)усвідомлення власних інтересів; б)протиставлення групи іншим
аналогічним групам та конкуренція з ними; в) наявність визнаних в групі
норм поведінки.

Якою соціальною групою є сім‘я:
а) великою; б) середньою; в) малою.

Відносини в первинній групі носять:
а) особистісний характер; б) неформальний характер; в)
формальний характер; г) інструментальний (діловий) характер.

Що з наведеного не є каналом соціальної мобільності:

а) рівень освіти; б)

соціальний статус батьків; в)

служба у
збройних силах;

г) художні уподобання.

Горизонтальна мобільність –
це:
а) перехід індивіда або соціального об’єкта від однієї соціальної
позиції до іншої, яка лежить на тому ж рівні;

б) будь
-
який перехід індивіда або соціального об’єкта від однієї
соціальної позиції до іншої;

в) перехід індивіда або соціального об’єкта із однієї соціальної
верстви до іншої.

Література

Безверха Г
.
І
.
Соціологія: навчальний посібник для студ. вищих навч. закл.
/
Г
І
Безверха, Л
Г
Гончаренко, Н
І
Грищенко, В.С.
Корнілов та ін. –
К.: НАУ
- друк, 2009. –
С. 42
-52.
Белл
Д.
Грядущее постиндустриальное общество.
Опыт социального прогнозирования / Д. Белл
; перевод с английского. –
М.:
Academia, 1999.

783 с.

59
Зборовский Г.Е.
Общая социология: учебник

3- е изд., испр. и доп.
/
Г.Е.
Зборовский –
М.: Гардарики, 2004. –
С. 270
-302.
Исаев Б. А. Социология в схемах и комментариях: учебное пособие
/
Б.А
Исаев. –
СПб: Питер, 2008. –
С. 108
-121.
Огаренко В
.
М
.
Соціологія малих груп
: підручник для студ. вищ. навч. закл. / В
М
Огаренко, Ж
Д
Малахова.

Запоріжжя: ГУ
«
ЗІДМУ
»,
2002.

291 с.
Соціологія
: підручник
/ за ред. В.Г. Городяненка. –
К.: Видавничий центр «Академія», 200 8.

С. 138
-146.
Соціологія:
підручник
/ за ред.
В.М.
Пічі

3- тє вид., стереотипне

Львів
: «
Новий Світ
- 2000», 2008.

С.
84-105.
Соціологія
: навч. посіб. / за ред.. С.О. Макеєва. –
2- ге вид., випр. і доп. –
К.: Т
- во «Знання», КОО, 2003. –
С.
130-186.
Пачковський Ю.В.
Соціологія і психологія: навч. посіб. / за ред.
Ю.Ф.
Пачковського. –
К.: Каравела, 2009. –
С.
248-252.
Тощенко Ж.Т.
Социология. Общий курс / Тощенко Ж.Т. –
2- е изд., доп. и перераб. –
М.: Прометей: Юрайт
-
М, 2001. –
С. !32
-142.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал