Соціологія навчальний посібник Київ 201 2



Pdf просмотр
Сторінка5/14
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Соціальна структура особистості

Відтак ми логічно підійшли до розгляду наступної групи концепцій особистості. Вони акцентують увагу на внутрішньому світі людини.
Йдеться не про феномен, ізольований від соціальних відносин, в які включений індивід, а про психосоціальне ядро людини, яке безпосередньо взаємодіє з соціумом, формується під його впливом, водночас здійснюючи на нього свій вплив.
Базовою основою поведінки людини служать її потреби. Окремі дослідники поділяють потреби на природні, до яких відносять потреби в
їжі, сексуальному контакті тощо, та соціальні –
насамперед потреби в спілкуванні, творчій самореалізації тощо. Таку класифікацію не можна визнати коректною. Адже параметри й тих потреб, які називають природними, формується в процесі спілкування з іншими індивідами.
А.

Маслоу
виокремив такі групи потреб: фізіологічні
(потреби в їжі, сексуальних контактах тощо); екзистенційні (пов‘язані з відчуттям безпеки та стабільності); соціальні (виражаються у потребі в приналежності до колективу, спільній діяльності з іншими); престижності; духовні. Цікавою є точка зору самого автора на їх ієрархію.
«
Ранній
»
А.
Маслоу вважав, що першочергова увага на потреби кожного наступного рівня звертається після того, як відбувається задоволення потреб попереднього. Проте такий погляд був надто схематичним. Під час подальших досліджень А.
Маслоу дійшов висновку, що в різні моменти життя для людини на перший план можуть виходити потреби різних рівнів. Він відкрив закон, згідно з яким задоволення потреб різних рівнів відбувається по синусоїді.
Жодна з потреб не є назавжди даною. Її параметри пов‘язані з характером діяльності людини в спільноті. Це стосується навіть фізіологічних потреб. Наприклад, потреба людини в споживчих речовинах диктується тим, скільки енергії нею витрачено в процесі соціальної діяльності. Тому, знаючи, що зміна соціальних умов впливає на зміну параметрів потреб, а також виходячи з того, що потреби утворюють певну підсистему, яка прагне водночас до розвитку і до відносної стабільності, ми можемо зробити висновок про те, що зміна в якомусь з елементів цієї підсистеми веде до зміни якості усієї підсистеми. Відтак в кожний момент стабільність підсистеми залежить від того, наскільки задоволеними виявляються потреби кожного з рівнів.
Засоби задоволення потреб різноманітні. Вони мають речовий та неречовий характер. Особливе ставлення, внаслідок чого потреби та
інтереси людини або соціальної групи переносяться на речі,

предмети,

42
духовні явища, надаючи їм визначальні соціальні властивості, отримали
назву

цінності. Якщо взяти за точку відліку класифікацію потреб за А.
Маслоу, то може здатися, що, чим нижче рівень потреб, тим більше засоби задоволення їх мають речовий характер і навпаки. Проте, оскільки у розвинутому суспільстві не лише духовні явища є продуктом спілкування соціальних суб‘єктів, а й речі як засоби задоволення потреб навіть найнижчого рівня є наслідком людської праці, тобто вибудовування суспільних відносин, в основі будь
- якої суспільної цінності насправді знаходяться саме соціальні відносини, спілкування. Саме це є справжньою цінністю. В процесі задоволення потреб людина формує ставлення до інших індивідів, груп, суспільства. Усвідомлюватися цей факт різними індивідами може неоднаково. Допомогти такому усвідомленню –
одна з функцій соціології. Отже,

ціннісні орієнтації

це
соціальні цінності, які поділяються особою, виступають метою життя
і основними засобами їх досягнення і тому набувають функції
найважливіших регуляторів соціальної поведінки індивідів
Оскільки соціальна діяльність є наслідком порушення рівноваги між зовнішнім середовищем та потребами, то відповідно збудник діяльності людини може знаходитися як поза людиною, так і всередині її
Адже соціальна діяльність є не простою реакцією на зовнішні стимули, а сукупністю усвідомлюваних дій, спрямованих на врахування інтересів та цінностей. Внутрішні збудники дії людини отримали назву

мотивів її діяльності
.
Зовнішній стимул може перетворюватися на мотив, коли він стає суб‘єктивно значущим, що відповідає потребам суб‘єкта. Мотиви формують мету діяльності людини. Мотиви поділяють на релігійні, матеріальні, духовні, соціальні, економічні, естетичні.
Зрозуміло, що для людини потреба, мотив дії стають такими, коли вони усвідомлюються. Відтак формується певне психічне явище, в якому
віддзеркалюються внутрішні потреби людини, які взаємодіють з
соціальною дійсністю,

зрештою

сама дійсність, яка надає людині засоби
для задоволення її потреб, уявлення про

рівновагу між потребами та
дійсністю та мету діяльності людини.
Це явище отримало назву
установки. Як вважав Д.
Мід, установки людини породжуються соціальними чинниками, оскільки вона розвиває їх шляхом сприйняття установок
інших індивідів.
Соціальною якістю людини є сукупність взаємопов’язаних
елементів,
які
зумовлені
особливостями
соціальної
взаємодії
особистості з іншими людьми: мета діяльності, статуси, соціальні
ролі, норми і цінності, сукупність знань, рівень освіти, соціально
-

43
психологічні особливості тощо. Сукупність повторюваних якостей
людини як соціальної істоти утворює певний

соціальний тип.
Початок дослідження поняття соціального характеру відноситься до часів напередодні другої світової війни. Сучасні соціопсихологи серед поширених типів особистості називають такі: розчинена у суспільстві; відчужена від суспільства; амбівалентний тип; конформно
- амбівалентний; нігілістично
- амбівалентний. Інші виокремлюють традиційний, гармонічний, неадаптований типи тощо.
Таким чином, поняття особистості індивідуально виражає значущі риси суспільства. Характеристиками особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації в соціальних відносинах, відносна самостійність щодо суспільства та відповідальність за свої вчинки.

Соціалізація особистості

Динамічний аспект особистості розкривається в концепціях соціалізації. Одними з їх фундаторів були П. Бергер та Т. Лукман. Під соціалізацією слід розуміти процес входження індивіда в соціум. Оскільки це входження відбувається через спільноти, воно віддзеркалює відносини
індивіда з суспільством в цілому та окремими соціальними групами.
Змістом соціалізації є, зокрема, сприйняття та виконання норм, які регулюють життєдіяльність спільноти. Соціальні норми

це правила, що
виражають вимогу суспільства, соціальної групи до поведінки
особистості, групи в їх взаємовідносинах одного

з іншими, соціальними
інститутами, суспільством.

Засвоєння індивідом норм викликає зміни в структурі особистості, діяльності людини. Отже, соціалізація


це процес
впливу соціальних умов

на життєдіяльність індивіда з метою
включення його як дієздатного суб’єкта в систему суспільних відносин.

З іншого боку, включення нових членів породжує зміни в структурі самої групи, суспільства загалом
, змушує еволюціонувати групову свідомість, групові оцінки, доповнює образ групи новими уявленнями. Це зумовлено тим, що людині властива діяльність, яка не обмежується пристосуванням до зовнішніх умов, а спрямована, зокрема, на перебудову їх в своїх інтересах. До впливу соціального середовища людина ставиться вибірково на основі сформованої
у неї системи цінностей, і уже набуті соціальні якості виступають фільтром, через який просіюються імпульси соціального середовища.
Відтак новий член спільноти здатний впливати на норми, які регулюють діяльність спільноти, а засвоєння норм індивідом є творчим процесом

44
В цьому процесі можуть виникати суперечності між інтересами, цінностями, іншими елементами свідомості групи та її членів. Соціалізація супроводжується подоланням суперечностей, яке може мати вигляд розв‘язання конфліктів, до рівня яких можуть загостритися суперечності.
Те, що під соціалізацією ми розуміємо процес, означає, що жоден
індивід не здатен одразу засвоїти та освоїти норми, які регулюють діяльність спільнот. Це відбувається в ході навчання та практичної діяльності в рамках спільноти. Відтак виокремлюють форми соціалізації.
Умовно виділяють дві форми

адаптацію та інтеріоризацію. Під
адаптацією

розуміють пристосування індивіда до існуючих в спільноті
соціальних норм, так би мовити, зовнішнє їх сприйняття. Інтеріоризація
(від
interior


внутрішній) є складнішим процесом, який пов’язаний,
зокрема, з тим, що діяльність людини у складі спільноти впливає на
перетворення
внутрішньої
структури
особистості,
зокрема,
цінностей, якими керується людина. З іншого боку, саме в фазі
інтеріоризації відбувається активний вплив самого індивіда на діяльність спільноти, її структуру, групову самосвідомість.
Говорячи про етапи соціалізації, неможливо не сказати ще про одне, фундаментальне для соціології особистості, положення. В соціології виокремлюють два принципово різних етапи соціалізації

первинний та вторинний. Під первинним етапом, або первинною соціалізацію, розуміють перші кроки з засвоєння соціальних норм дитиною. Зв‘язуючою ланкою між нею та соціальними структурами виступає насамперед сім‘я.
Людина в процесі життя постійно змінює групи, членом яких вона є.
Функціонування цих груп регулюється різними нормами, які інколи можуть суперечити одна
іншій. Відтак знання, цінності, орієнтації, установки, набуті людиною на попередніх етапах життя, змінюються в процесі її діяльності в нових групах, в процесі зміни умов життя.
Вторинна соціалізація
характеризує той етап соціалізації людини, до якого вона підходить з уже сформованою самосвідомістю. Відтак якість вторинної соціалізації визначається як зовнішніми чинниками, так і особистісними характеристиками людини.
Зміна соціальних умов може бути наслідком не лише рішення самого індивіда, а й дії відносно не залежних від нього чинників. Процес

інтеграції, добровільної

чи вимушеної
,
людини в нові соціальні
структури внаслідок зміни соціальних умов має назву

ресоціалізації.
Саме на вторинному етапі соціалізації з‘являється таке поняття як роздвоєння людської сутності. Невідповідність норм, які засвоюються
індивідом на первинному і вторинному етапах соціалізації, може стати

45 джерелом асоціальної поведінки. Отже, зміна соціальних умов може бути настільки разючою, що людина може виявитися нездатною інтегруватися в нові соціальні структури. Тоді відбувається процес
втрати людиною
своєї соціальної якості
, або десоціалізація. Явище десоціалізації, як і ресоціалізації, поширене в періоди радикальних соціальних змін, коли відбувається перехід від однієї соціальної формації до іншої, в періоди технологічних переворотів. Десоціалізація часто веде до депопуляції. Так
, за даними істориків, в період неолітичної революції населення Землі скоротилось в десять разів. Значною мірою аналогічний період суспільство переживає й сьогодні. Його відмінність від попередніх етапів полягає в тому, що в суспільстві існують потужні структури та технологічні можливості свідомого впливу на процеси ресоціалізації.
Крім первинної та вторинної, існують й інші класифікації етапів соціалізації. Зокрема, окремі дослідники, відзначаючи важливу роль праці в процесі соціалізації, радикальну зміну соціальних умов життя людини залежно від її віку, виокремлюють такі стадії в процесі соціалізації як дотрудову, трудову та післятрудову.
Соціалізація характеризується різними механізмами. З.
Фрейд виокремлював такі її механізми як імітація, ідентифікація, почуття сорому, почуття провини, фон Візе –
пристосуванство, урівнювання, об‘єднання, суперництво, конфлікт.
В рамках культурологічного підходу виокремлюють підпорядкування, домінування тощо.
Взагалі серед моделей
соціалізації часто виокремлюють моделі підкорення та інтересу. Не можна казати, що вони протистоять між собою
, реалізуються окремо. Часто це відбувається водночас. Адже навіть модель підкорення ефективно діє, коли підкорення є свідомим
Навпаки, зацікавленість у входженні до соціальної групи не виключає необхідності поступового засвоєння норм, а до того –
механічного їх дотримання.
Соціалізація індивіда відбувається завдяки агентам

соціалізації



соціальним структурам, які вводять людину в світ соціального, завдяки
яким на індивіда транслюються соціальний досвід, соціальні норми.
Такими агентами виступають сім‘я, телебачення, колективи друзів, школа, трудові колективи тощо. Залежно від етапів соціалізації виокремлюють агентів первинної та агентів вторинної соціалізації.

Контрольні запитання

Охарактеризуйте особливості соціологічного підходу до вивчення поняття особистості.
В чому полягає сутність рольової концепції особистості?
Що означає поняття соціальної ролі?

46
Від чого залежить ефективність виконання соціальної ролі?
Наведіть типологію потреб людини.
Назвіть структурні елементи внутрішнього світу людини. Від чого залежить їх формування?
Від чого залежить задоволення потреб людини?
Що таке мотив діяльності людини? Від чого він залежить?
Що таке соціальний тип особистості? Наведіть його типологію.
В чому полягає сутність процесу соціалізації?
В чому полягає відмінність між первинним та вторинним етапами соціалізації?
Як відрізняються між собою такі форми соціалізації
як адаптація та
інтеріоризація?
Що означає поняття агент соціалізації?
Наведіть приклади структур, які здійснили найбільший вплив на
Ваше становлення як особистості.

Приклади тестових завдань

Як сучасна соціологія трактує сутність людини
:
а) як біологічну; б) як біосоціальну; в) як інформаційну.
Поняття індивід віддзеркалює:
а) сукупність відмінностей людини від інших людей;

б) входження людини в соціальні спільноти;

в) біосоціальну сутність людини.
Поняття індивідуальності віддзеркалює:
а
)
сукупність відмінностей людини від інших людей;

б) входження людини в соціальні спільноти;

в) біологічну сутність людини.

Які чинники соціального статусу є природними:
а) етнічність; б) раса; в) адміністративна посада; г) освіта.
Внутрішні збудники дій людини називаються:
а) стимулами; б) мотивами; в
)
установками.
Яка фаза соціалізації сприяє становленню відданості індивіда до соціальної групи
:
а) адаптація; б) персоніфікація; в) інтеріоризація.

Література

Гіденс Е.
Соціологія / пер. з англ. В.
Шовкун, А.
Олійник
; наук.
ред.
О.
Іващенко. –
К.: Основи, 1999. –
С. 34
-63.
Злобіна О.
Особистість як суб‘єкт соціальних змін / О
Злобіна. –
К.:
НАН України; Інститут соціології,
2004.

400 с.

47
Ігнатов В.А.
Личность: сущность, становление, развитие: учебн. пособие для студ.
вузов гражданской авиации / В.А.
Ігнатов,
Е.Ф.
Сластенко, И.П
Челюканов. –
К.: КИИГА, 1992. –
203 с.
Кон М.
Складність діяльності та особистість за умов докорінних змін: порівняльний аналіз Польщі й України
/
М.
Кон, В.
Зборовский,
К.
Яницка та ін.
//
Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –
2001.

№1. –
С.
128-154.
Курошева Г.М.
Личность, общество, государство: сб. науч. тр. /
Санкт
-
Петербургский гос. ун
- т водных коммуникаций / Г.М. Курошева (отв. ред.), О.А. Лиходій (отв.
ред.). –
СПб: СПГУВК, 2000. –
191 с.
Любарська О.М. Основи соціалізації особистості: навч.
посібник для студ. вищих навч. закл. Миколаївський держ. ун
- т ім. В.О. Сухомлинського
/
О.М
Любарська

Миколаїв: Іліон, 2008. –
212 с.
Наумова Н.Ф.
Социологические и психологические аспекты целенаправленного поведения
/
Н.Ф
Наумова. –
М.: Наука,
1988.


200 с.
Немировский В.Г. Социализация личности. Теория исследования и опыт
/
В.Г
Немировский

Красноярск
:
Красноярский

университет,
1989.

193 с.
Піча В.М.
Соціологія: загальний курс
: навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України
/
В.М.
Піча. –
К., Каравела
, 1999.

С. 70
-74.
Платонов К.К. Структура развития личности.
/
К.К
Платонов. –
М.
:
Наука
, 1986.

255 с.
Смелзер Н. Соціологія
/
Н
Смелзер
; пер. с англ. –
М.: Фенікс,
1994.

С. 94
-129.
Соціологія
: підручник / за заг. ред. В.П.
Андрущенка, проф.
М.І.
Горлача. –
Вид. 3
- тє, перероб. і доп. –
Київ
-
Харків
, 1998.

С.
271-309.
Соціологія
: підручник / за ред. В.П
Городяненка. –
К.: ВЦ
«Академия», 2008. –
С. 197
-230.
Харчева В.
Основы социологии:
ученик для средних специальных учебных заведений
/
В
Харчева. –
М.: Логос, 1997.
-
С.28
-68, 123-136.
Черниш Н.Й.
Соціологія: підручник за рейтингово
- модульною системою навчання / Н.Й
Черниш. –
5- те вид., перероб. і доп. –
К.:
Знання, 2009. –
С.
170-190.






48
СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА


1.
Соціальні групи.
2.
Поняття соціальної структури суспільства та її основні компоненти.
3.
Соціальна стратифікація.
4.
Соціальна мобільність.

Соціальні групи

Протягом життя люди опиняються членами багатьох груп –
великих та малих, професійних та аматорських, вікових та статевих, формальних та неформальних. У зв‘язку із цим проблематика соціальних груп завжди цікавила соціологію, навіть на початку її розвитку, коли пріоритетним вважалось вивчення суспільства як єдиного цілого.
Перший етап дослідження соціальних груп пов'язаний з поділом груп на первинні та вторинні (Ч. Кулі). У межах цього підходу вперше було поставлене питання про одночасну участь людини у декількох соціальних групах, кожна з яких впливає на процес її становлення та розвитку.
Найбільш динамічним періодом у вивченні соціальних груп стали
1920-
1940 рр., коли дослідження соціальних груп набули прикладного характеру. Великий внесок у дослідження соціальних груп у промисловості зробив Е. Мейо, який розробив, зокрема,
поняття виробничого колективу як різновиду основної соціальної групи.
Соціально
- психологічний напрям у дослідженнях соціальних груп започаткували Дж. Морено та Е. Богардус. Саме вони сформулювали методику соціометрії –
вивчення та визначення рівня міжособистісної взаємодії в соціальній групі та започаткували поняття «соціальної відстані» та «соціальної дистанції»
, які визначають психологічні відносини всередині групи та між групами.
Наприкінці 1930
- х рр. К. Левін висуває теорію групової динаміки
, яка пояснює функціонування малих груп, закономірності формування їх структури, взаємовідносини індивідів між собою та у межах групи, відносини груп між собою та з соціальними інститутами. Протягом 1940
- х рр. американські соціологи під керівництвом С. Стауффера проводили дослідження соціальних груп в армії США
, спрямовані на підтримання високого морального духу солдат.
У 1950
-1980- х рр.
значний внесок у розробку теорії соціальних груп зробили Р. Бейлз, Дж. Хоманс, У. Уайт, Т. Ньюком, Л. Фестипгер. Окрім класичних розробок малих та великих, первинних та вторинних,

49 формальних та неформальних груп дослідники звертають увагу на добровільні асоціації, харизматичні групи
, бюрократію, тобто механізми, які зв‘язують групу з соціальною організацією. Відтак дослідження соціальних груп все тісніше пов‘язуються з вивченням організацій.
Соціальні групи є базовою категорією соціології, яка віддзеркалює їх роль як базової ланки суспільства, об‘єднує індивідів та інституціоналізує
їх участь у суспільному житті.
Соціальна група



це сукупність індивідів, яка характеризується
спільними інтересами, установками і орієнтаціями, нормативною
регламентацією спільної діяльності людей у межах просторово
-
часового контініуму. До цих ознак можна додати й інші. Так, соціальна група має власну рольову структуру, виконує певні функції у системі суспільних відносин тощо.
Структура соціальної групи складається з трьох основних елементів: діяльність групи; міжособистісні відносини її членів; внутрішньогрупові комунікації. Слід також зазначити такі елементи структури соціальної групи, як групові процеси, групові цінності, норми та санкції, а, також внутрішньогрупові протиріччя. Характер останніх визначається не лише діяльністю або бездіяльністю членів групи, а й взаємодією між групами, а також впливом суспільства та його структур.
Групові норми слід розглядати у широкому сенсі як соціальні норми, які діють у суспільстві і є обов‘язковими для кожної групи та всіх її членів, та водночас у вузькому

як правила
, вироблені самою групою і обов‘язкові для дотримання кожним з її членів, без чого спільна діяльність стає неможливою. Як і цінності, норми виступають регуляторами діяльності групи.
Групові санкції тісно пов‘язані з груповими нормами –
за допомогою санкцій група примушує своїх членів дотримуватись її норм. Для цього використовується два різновиди санкцій –
заохочування та заборони.
Використання першого типу санкцій є більш бажаним
, оскільки у цьому випадку група не лише примушує а й створює сприятливі умови для дотримання умов.
В основі типології соціальних груп можуть бути багато критеріїв.
Наочними є класифікації, які здійснюються за професійною (наприклад, будівельники, архітектори, викладачі тощо, які є носіями професійної традиції
, культури та етики), віковою (дитячі, молодіжні, осіб пенсійного віку), статевою (чоловічі та жіночі), релігійною (релігійні громади, секти тощо), політичною (члени партії, депутати, члени уряду тощо) ознаками, місцем на виробництві (бригада будівників, робітники цеху, колектив

50 фірми, колектив кафедри в університеті
)
, субкультурою (хіпі, футбольні уболівальники тощо), способом пересування (автолюбителі, пішоходи, пасажири) та іншими критеріями.
Водночас існують специфічні соціологічні типології соціальних груп
Зокрема, за способом організації групи поділяються на формальні та неформальні.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал