Соціологія навчальний посібник Київ 201 2



Pdf просмотр
Сторінка3/14
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Література

Попова І.М.
Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. –
2- ге вид.
/
І.М
Попова.

К.:
Тандем, 1998

С.125
-218.
Примуш М.В.
Загальна соціологія: навчальний посібник
/
М.В.
Примуш

К.: ВД «Професіонал», 2004. –
С. 12
-38.
Соціологія
: короткий енциклопедичний словник.
/ уклад.:
В.І.
Волович, В.І.
Тарасенко, М.В.
Захарченко та ін.; під заг. ред.
В.І.
Воловича. –
К.: Укр. Центр духовн. культури, 1998.

С.516
-520.
Соціологія
: підручник / за заг. ред. В.П.
Андрущенка, проф.
М.І.
Горлача. –
Вид. 3
- тє, перероб. і доп. –
Київ
-
Харків
, 1998.

С.
9-27.
Соціологія:
підручник для дистанційного навчання / М.П.
Лукашевич,
М.В.
Туленков, А.В.
Гринчук

К.: Університет ―Україна‖, 2005.

С. 10
-47.
Соціологія
: підручник
/ за ред. В.Г.
Городяненка. –
К.: Видавничий центр «Академія», 200 8.

С. 9
-21.
Черниш Н.Й.
Соціологія: підручник за рейтингово
- модульною системою навчання
/
Н.Й
Черниш.

5- те вид., перероб. і доп.

К.:
Знання, 2009. –
С. 18
-35.








22
СУСПІЛЬСТВО ЯК ЦІЛІСНА

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА


1. Соціальні взаємодії та зв‘язки
2.
Поняття суспільства та його сутність.
3.
Типологія суспільств.
4. Динаміка суспільного розвитку.
Модернізація

Соціальні взаємодії та зв’язки

Поняття соціальної системи було впроваджене в науковий обіг
Т.
Парсонсом. Соціальна система



це цілісне утворення, основним
елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини,
соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми
та цінності
,
які мають стійкий характер і відтворюються в
історичному процесі.

Соціальна взаємодія



це процес

взаємного впливу індивідів,
соціальних груп та спільнот одних

на інших
.
Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що здійснюють ті чи інші дії, зміни в соціальній спільності чи суспільстві в цілому, викликані цими діями, вплив цих змін на інших індивідів, які складають соціальну спільність, і зворотну реакцію індивідів
Наслідком здійснення індивідами соціальних дій є становлення системи соціальних зв‘язків. Під соціальним зв’язком
в соціології розуміють залежність і сумісність індивідів та соціальних груп. У процесі функціонування соціальних зв‘язків здійснюється обмін соціальними діями, послугами, особистими якостями, необхідними для здійснення функціональних ролей.
Соціальний зв‘язок має складну структуру. Основними його елементами є суб‘єкти соціального зв‘язку, предмет зв‘язку і механізм регулювання відносин.
Класифікація соціальних зв‘язків здійснюється за такими критеріями: сферою соціального життя, в якій встановлюються зв‘язки (економічні, політичні, сімейні тощо);
суб‘єктами (міжособистісні, міжгрупові, між
індивідом та групою) та їх кількістю (двосторонні, багатосторонні); характером взаємодії (безпосередні та опосередковані,
конфліктні, узгоджені
, координація
, субординація тощо); ступенем формалізації
(формальні, неформальні); ступенем організованості (організовані, неорганізовані); тривалістю (довгочасні, короткочасні); стійкістю (стійкі, нестійкі) тощо.

23
Соціальні відносини

є достатньо

стійкими та самостійними
зв’язками між індивідами і соціальними групами, що займають різне
становище в суспільстві, а відтак і беруть неоднакову участь у його економічному, політичному, духовному житті, а також розрізняються між собою способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.
Мірою поглиблення диференціації суспільства мережа соціальних зв‘язків ускладнюється, більшої ваги відповідно набувають опосередковані зв‘язки, відбувається все більша формалізація соціальних зв‘язків.
Водночас, враховуючи сучасний стан розвитку людського суспільства та закономірності розвитку будь
- яких систем, включно соціальні, слід зауважити, що ускладнення соціальних зв‘язків має свої граничні межі.
Надмірне ускладнення мережі зв‘язків може вести до її розриву.
Причинами розриву зв‘язків можуть бути: зникнення предмета зв‘язку; неспівпадіння предмета зв‘язку з принципами регулювання соціального зв‘язку; незадоволення соціальних суб‘єктів існуючими відносинами.
Визначений спосіб зв‘язку і взаємодії індивідів, що займають визначені соціальні позиції (статуси) і виконують соціальні функції (ролі), утворюють структуру соціальної системи. У суспільстві існує складна
ієрархія соціальних систем, що якісно відмінні між собою. Суперсистемою чи великою соціальною (соцієтальною) системою є суспільство.
Соціальна система, виходячи з структурно
- функціонального аналізу,
може бути представлена в п‘ятьох аспектах: 1) як взаємодія особистостей, кожна з яких є носієм індивідуальних якостей; 2) як соціальна взаємодія, що має наслідком становлення соціальних відносин
і утворення соціальних груп; 3) як групова взаємодія, в основі якої лежать загальні обставини; 4) як ієрархія соціальних статусів особистостей, включених в діяльність системи, і соціальних ролей, які вони виконують на основі цих статусів; 5) як сукупність норм і цінностей, що визначають характер та зміст діяльності
елементів системи.

Поняття суспільства та його сутність

Об‘єктом соціології є суспільство як цілісна соціальна реальність, але це поняття не має однозначного визначення. Це пов‘язане з низкою обставин: по
- перше, це дуже широке за обсягом і високоабстрактне за характером поняття; по
- друге, суспільство –
надзвичайно складне, багатошарове і багатогранне явище, що дозволяє розглядати його у

24 різних ракурсах; по
- третє, суспільство –
поняття історичне, загальне визначення якого має охоплювати усі етапи його розвитку; по
- четверте, поняття
«
суспільство
»

стикова категорія соціальної філософії, соціології, історії, соціальної психології та деяких інших наук, кожна з яких по
- своєму відповідно зі своїм предметом і методами дослідження визначає його; по
- п‘яте, це поняття використовується в житті дуже широко
і багатозначно. Однак у всіх випадках термін «cуспільство»
використовується головним чином для позначення форм соціальної колективності, реальних або типізованих спільнот людей. Водночас цей термін може використовуватися ще в одному сенсі, коли він означає соціальність взагалі (при антитезі
«
суспільство
- природа
»
). В цьому разі термін
«
суспільство
» співпадає з поняттям «надорганічний світ
»,
«
соціокультурна реальність
», «
соціальна форма руху матерії
», «
соціум
».
Соціологія розкриває сутність суспільства через діяльність людей,
їх зв‘язки, через потреби, інтереси, цінності, орієнтації; показуючи, що суспільство –
цілісна система соціальної взаємодії, зіткнення різних
інтересів, орієнтацій,
видів активності людей, тобто, намагаючись з достатньою повнотою розібрати і відобразити в положеннях, теоріях багатоманітність і внутрішню неоднорідність суспільства. З точки зору соціології, суспільство –
це особливий, надзвичайно складний вид організації суспільного життя. Воно включає в себе багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державно територіальних кордонів. Суспільству властиві механізми саморегуляції, які дозволяють йому підтримувати свою цілісність, впорядковувати відносини між інститутами та спільнотами, інтегрувати соціальні новоутворення та підкоряти своїй логіці
поведінку основної маси населення, схиляючи людей, що живуть на відповідній території, відтворювати у своїх діях єдину тканину численних соціальних взаємодій.
У поясненні сутності та будови суспільства, механізмів його
існування та розвитку особлива роль належить О. Конту, Г. Спенсеру, К.
Марксу, Ф. Тьоннісу, Е. Дюркгейму, М.Веберу, В. Парето, Т.Парсонсу та
ін. Вони першими почали застосовувати системний підхід до аналізу суспільства, який забезпечує єдність трьох аспектів його вивчення

історичного, функціонального та структурного, що дало змогу поєднати різні знання в єдину теорію суспільства.
Приступаючи до з‘ясування суті суспільства, необхідно розмежувати такі поняття як «природа» та «суспільство». Трактування їх співвідношення в історії соціологічної думки було різним. Класична соціологія рішуче

25 відокремила соціальну реальність від природної. У
XX ст. сформувалась так звана парадигма людської винятковості, або антропоцентричний підхід до вивчення соціальних явищ. Прояви глобальної екологічної кризи призвели до появи інвайронментальної (від англ.
environment

довкілля) соціології. Нині утверджується ідея цілісної соціобіотехносфери як глобальної суперсистеми, в якій людське суспільство –
лише одна з
її
складових.
Аби вірно уявляти таке явище як суспільство, слід також розрізняти три поняття –
«
країна
», «
держава
» та
«
суспільство
»
. Країна –
частина світу, що має визначені кордони. Це наслідок територіального поділу світу. Держава –
це політична організація країни, що включає тип режиму влади, органи і структуру правління. Суспільство є історичним результатом взаємовідносин людей. Це соціальна організація країни, основу якої складає соціальна структура. Але суспільство –
це соціальна організація не лише країни, а й нації, народності, племені. Воно існувало й у ту епоху, коли не було країн та держав.
Суспільству властива низка ознак
:

спільна територія
;

універсальність; –
автономність та високий рівень саморегуляції;

цілісність та сталість; –
здатність підтримувати і відтворювати високу
інтенсивність внутрішніх зв‘язків; –
особливості розвитку культури, системи норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв‘язків між людьми.
Отже, суспільство



це сукупність усіх засобів взаємодій та
форм об'єднання людей, що склалися історично, проживають на
спільній території, мають загальні культурі цінності та норми,
характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

Тобто

суспільство –
це взаємодія не лише між людьми, а й між соціальними спільностями, соціальними групами та соціальними інститутами, тобто між соціальними структурами. Власне зв'язки між ними і роблять суспільство стабільним, оскільки однієї міжособової взаємодії недостатньо для відтворення суспільства.
Суспільство як об‘єкт дослідження соціології розглядається у двох аспектах. По
- перше, як соціальний організм, що складається з взаємопов‘язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних
інститутів, соціальних спільнот, груп та індивідів. Кожний компонент цього комплексу є відносно самостійним суб‘єктом суспільного життя, виконує певні функції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами. По
- друге, як найскладніша природно
-
історична система. Отже, суспільство –
це не будь
- яка механічна сукупність людей, а відносно стійка система

26 соціальних зв‘язків, відносин, що склалися між людьми в процесі
історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб.
Внаслідок взаємодії всіх системоутворюючих факторів суспільство стає цілісною системою з новими якостями, яких немає в жодного із включених в систему елементів. На рівні суспільства індивідуальні дії, відносини
,
інтегруючись
, утворюють нову системну якість, яку неможливо розглядати як просту суму елементів. У цьому відношенні системні зв‘язки і відносини носять надіндивідуальний характер, в результаті своїх інтегральних властивостей суспільство є самостійною субстанцією, яка первина по відношенню до індивіда.
Суспільство як система здатне до самозбереження
і самовідтворення. Це означає, що воно пристосовується до постійних змін у навколишньому середовищі, створюючи адаптивні механізми.
Відтворюючись, суспільство не лише зберігає цілісність, а й змінюється.
Виникають нові структурні елементи, норми та цінності. Тобто самовідтворення –
це не самоповторення, а підтримання самоідентифікації
суспільства, збереження загальних принципів його організації, якими воно відрізняється від інших суспільних систем. Самовідтворення здійснюється через взаємодію людей
Структура суспільства
має два аспекти: сукупність груп, спільнот; система сфер життєдіяльності. Залежно від останніх виділяють такі види відносин між
індивідами та групами: матеріально
- економічні
(виробництво, розподіл, обмін); соціально
- політичні (політичні, правові, моральні, класові, національні);
духовно
- культурні (релігійні, художньо
- естетичні, наукові).
Матеріально
- економічна сфера –
це процес перетворення та освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя.
Джерелом розвитку економіки є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами. До складу продуктивних сил входять люди та засоби виробництва. Останні в свою чергу поділяються на засоби праці та предмети праці. Виробничі відносини –
це сукупність відносин в процесі виробництва на основі певного характеру власності. Вирізняються так звані технологічні відносини.
Американський вчений О.
Тоффлер виокремлює такі компоненти суспільства –
техносферу (система виробництва та розподілу), соціосферу
(соціальні інститути), біосферу, сферу влади, інфосферу (інформація), психосферу.


27
Типологія суспільств

У науці розроблені різні підходи до типології суспільств.
Найбільш наочною, яка використовується у повсякденному житті, у політичній, економічній та інших сферах, є типологія за національною
(національно
-
державною) або територіальною ознакою. Наприклад, українське, французьке, американське суспільства. Поряд з цими ознаками таке визначення імпліцитно містить оцінку історичного досвіду, культурного розвитку суспільства тощо. Воно означає сукупність соціальних взаємодій в межах певної території.
Особливості сучасного розвитку людства призводять до утворення мегарегіональних соціальних об‘єднань, наприклад, європейського або навіть глобального суспільства. Але становлення таких суспільств відбувається складно, шляхом конфліктів та криз. Тому наразі багато дослідників піддають сумніву реальність цих суспільств.
Залежно від критерія
соціальної
диференціації
,
рівнів
управління
суспільства інколи поділяють на прості та складні. Основні ознаки простого суспільства: слабкий розвиток розподілу праці, невеликі територіальні розміри, незначна чисельність, що зумовлює відсутність значного майнового та соціального розшарування, класів та держави. Такі суспільства існували на ранніх стадіях розвитку людства, коли значну вагу мали кровні зв‘язки та родоплемінна організація. Правовою основою суспільства є так зване звичаєве право. Складне суспільство сформувалось з інтенсифікацією розподілу праці, нагромадженням додаткового продукту, розвитком торгівлі, зростанням соціальної диференціації, зосередженням людей у містах. Класове розшарування зумовило перехід від звичаєвого права до позитивних законів. Для такого суспільства властиві різноманітні соціальні зв‘язки, багаторівневе управління суспільством з боку держави.
Якщо за основний критерій брати наявність писемності, то суспільства можна поділити на дописемні, де люди вміли розмовляти, але не володіли знаковою системою фіксації мови, та писемні, де люди володіють абеткою та фіксацією звуку на матеріальних носіях. Писемні технології спричинили прискорення розвитку культури.
За способом добування засобів існування
Г. Ленскі та Дж. Ленскі поділяють суспільства на такі типи: суспільства мисливців і збирачів, скотарські та садівничі, аграрні, традиційні, промислові та сучасні типи.
Останні в свою чергу поділяються на суспільства першого світу (від
XVIII століття дотепер) –
США, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова

28
Зеландія; суспільства другого світу (від початку ХХ століття до початку
1990- х рр.) –
СРСР, держави Східної Європи; суспільства третього світу
(від
XVIII ст., коли вони були колоніями, дотепер) –
Індія, африканські та південноамериканські країни; ‗‘нові‘‘ індустріальні країни –
Бразилія,
Мексика, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Тайвань.
Беручи за основу ціннісні критерії, джерела культурного
розвитку, Д. Рісман виділяє такі типи суспільств: традиційні (орієнтовані на традицію); суспільства, керовані зсередини (орієнтовані на себе); керовані ззовні (орієнтовані на інших).
Поширеною є типологія суспільств світу за політичними
режимами, згідно з якою виділяють демократичні, авторитарні та тоталітарні суспільства. Близькою до неї є типологія, яку запровадив
К.
Поппер. Він розподілив суспільства на відкриті (демократичного типу) та закриті (тоталітарного та авторитарного типу).
За панівною релігією
суспільства поділяють на християнське, мусульманське, буддійське тощо.
В соціології та низці інших наук протягом останніх двох століть набули поширення також типології, які здійснюються за інтегрованим соціокультурним критерієм
Їх можна поділити на дві групи.
До першої належать типології, що базуються на концепції
циклічного розвитку
суспільств. Згідно з нею, кожне суспільство
народжується, проходить певні етапи свого розвитку та врешті
занепадає, ключові його характеристики протягом всього існування
суспільства

залишаються незмінними. В переважній більшості ці типології здійснюються за так званим цивілізаційним критерієм
(суспільства
-
цивілізації). Це поняття детально розглядається у розділі про соціологію культури. В контексті даного розділу важливо те, що при класифікації суспільств увага фіксується на усіх формах життєдіяльності, але особливо –
культурних зразках, ціннісних орієнтирах, цілях, мотивах діяльності індивідів. Згідно з цими концепціями існують православна, західна, мусульманська, африканська тощо цивілізації, спільною для яких
є загальна культурна ідентифікація. В деяких аспектах може здатися, що така типологія близька до типології за релігійною приналежністю. Проте це не зовсім так. Тут береться культура в більш широкому значенні, ніж конфесійна. Наприклад, до західної цивілізації віднесені і католицькі, і протестантські народи, і навіть деякі православні.
Типології за цивілізаційним критерієм ведуть початок від теорії російського вченого М.

Данилевського
(1822-1885).
Нині поширеною є цивілізаційна концепція С.
Хантінгтона
(1927-
2008). З нею він виступив

29 наприкінці 1980
- х рр. (тобто в часи завершення «холодної війни») на противагу концепції Ф. Фукуями про «кінець історії», тобто про перемогу
ідей лібералізму у всесвітньому масштабі. На відміну від останнього,
С.
Хантінгтон у своїй книзі «Зіткнення цивілізацій» пророкував масштабне протистояння народів та культур. Події 11 вересня 2001 р. багато спостерігачів розцінили як початок здійснення пророцтва С. Хантінгтона.
Причому, на його думку, найбільш інтенсивно зіткнення відбуватимуться в місцях цивілізаційних розломів, тобто там, де проходить межа між цивілізаціями. До одного з таких «кризогенних» регіонів він відносив й
Україну, де сходяться кордони одразу трьох цивілізацій (західної, східноєвропейської православної та мусульманської).
Типології наступної групи базуються на так званій концепції
лінійного розвитку
суспільства, коли основні характеристики різних етапів його розвитку істотно змінюються. Автор однієї з таких типологій був К. Маркс. Вона базувалась на його формаційній концепції. Згідно з ним, суспільно
-
економічною формацією

є конкретно
-
історичний тип
суспільства, обумовлений певним способом виробництва та формою
виробничих відносин. В формації виокремлюються базис (економіка) та надбудова (політика, духовність тощо).

По суті

базовим критерієм класифікації тут є спосіб виробництва.
За поширеною інтерпретацією марксових поглядів вирізняють первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне та комуністичне суспільства.
Водночас деякі автори звертають увагу на те, що К. Маркс виділяв також азійське суспільство
(до таких суспільств належали країни не лише
Азії, а й Африки

Єгипет –
та деяких інших регіонів світу), яке базувалося на державній власності на засоби виробництва, що зумовлювалося посушливим кліматом та великою роллю меліораційних систем, які не могли бути у приватній власності. Виокремлення азійського суспільства не вкладається в лінійну формаційну схему, що змусило деяких дослідників говорити, що зазначену у попередньому абзаці схему К.
Маркс поширював лише на європейські та деякі інші країни.
У ХХ ст. в рамках лінійної концепції набуває поширення ще одна група типологій, згідно з якими суспільства класифікувалися за критерієм так званого технологічного перевороту
До останньої третини ХХ ст. в рамках таких типологій здійснювався поділ суспільств на традиційні (або аграрні) та індустріальні. Традиційне
(аграрне) суспільство



це суспільство з домінуванням сільсько
-
господарського виробництва, малорухомими соціальними структурами
та з заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції.
У

30 такому суспільстві суворо контролюються норми, соціальні структури,
інститути, звичаї, поведінка індивідів. Спеціальні формування, освячені традиціями, вважаються непорушними.
Індустріальне суспільство



суспільство, яке базується на
поглибленому поділі суспільної праці, промисловості як основній галузі
народного господарства, ринку як фундаменті суспільних взаємодій,
домінуванні індустріального технологічного укладу в більшості
суспільних сфер.
Останнє
стосується, зокрема, й культури, для якої властива мас
- культура, тобто масове виробництво культурних зразків.
До особливостей індустріального суспільства також належать: скорочення частки зайнятих в сільському господарстві та зростання частки зайнятих в промисловості (50
-60%);
інтенсивна урбанізація;
виникнення націй
- держав;
соціальна та політична демократія, знищення станових привілеїв, правова рівність; зміна структури робочого і вільного часу (формування
«
суспільства споживачів
»); зміни демографічного типу розвитку (низький рівень народжуваності, смертності, зростання тривалості життя, старіння населення
, збільшення частки людей старших вікових груп).
Але з середини ХХ ст. у наукових колах почало відчуватися невдоволення концепцією індустріального суспільства. Дослідники почали звертати увагу на те, що особливості розвитку західних суспільств виходять за межі цієї концепції. Розпочалися дослідження нової якості суспільства, яке поставало, та, відповідно, спроби дати йому назву.
Зокрема, у 1950
-1960- х рр.
на Заході починають поширюватися концепції
інформаційного суспільства (автор терміну –
Й. Масуда).
Але поняття інформаційного суспільства на Заході не прижилося.
Дослідження показали, що інформація не існує без її носія, відтак вона не може бути позитивною характеристикою суспільства. Вихід з теоретичного тупика здійснив Д. Белл, який у 1973 р. опублікував книгу
«Прийдешнє постіндустріальне суспільство
».
Згідно його концепції, суспільний розвиток проходить три стадії: аграрну (доіндустріальну)
,
індустріальну та постіндустріальну. Зміна стадій зумовлюється змінами технологій, способу виробництва, форм власності, соціальної структури суспільства, соціальних інститутів, політичного режиму, культури тощо.
Сам термін

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал