Соціологія навчальний посібник Київ 201 2



Pdf просмотр
Сторінка13/14
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
Теоретичне
уточнення
передбачає співвідношення понять з певною теоретичною системою та досягненням однозначності в розумінні змісту понятійного апарату. Емпірична інтерпретація



це пошук емпіричних значень
поняття

у термінах, які пояснюють його зміст
Вона допомагає встановити, за якими напрямами має відбуватися збір даних.
Операціоналізація



це визначення поняття

через фіксацію емпіричних
ознак.
Мета цієї процедури –
конкретизація змісту поняття, яка дає змогу вийти на його прояви, що піддаються фіксації й виміру. Результати цієї процедури важливі для складання анкети. Емпіричні ознаки понять, які виокремлені в ході емпіричної інтерпретації та операціоналізації, складуть основні блоки запитань анкети. Наприклад, якщо предметом дослідження

119
є економічна активність української молоді, то це поняття може мати, зокрема, такі емпіричні ознаки як участь у створенні суб‘єктів господарювання, праця на підприємстві, раціоналізаторська діяльність на виробництві.

Вихідне теоретичне знання про проблему дослідження формується як гіпотетичне. Гіпотеза



це наукове припущення, в якому знання має
вірогідний характер і придатне для роздумів про незрозуміле, неясне,
що стало предметом дослідження, і яке висувається для можливого
пояснення певних соціальних фактів, явищ, процесів. Гіпотеза може бути підтверджена або спростована в ході дослідження
Це своєрідний прогноз очікуваного розв‘язання завдань. І хоча прогноз може не справдитися, це не зменшує цінність гіпотези, яка є поєднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження.
Як сказав
Д.
Мєндєлєєв, при проведенні дослідження краще мати хибну гіпотезу, ніж не мати жодної.

Найпростіший приклад гіпотези можна навести при опитуванні громадян щодо їх намірів голосувати на виборах. До анкети, як правило, у вигляді варіантів відповідей вносяться не всі кандидати (партії), які балотуються, а лише ті, які, згідно з обґрунтованою гіпотезою соціолога, мають шанси бути обраними. Для тих респондентів, які мають намір голосувати за інших кандидатів (інші партії), існує варіант відповіді «інші».
Гіпотези поділяють на описові (припущення щодо структурних та функціональних зв‘язків досліджуваного об‘єкта), пояснювальні (уявлення про причинно
- наслідкові залежності у соціальних процесах та явищах, які вивчаються та вимагають експериментальної перевірки), прогнозові
(містять припущення, які розкривають тенденції та закономірності об‘єкта).
Методичний розділ програми починається обґрунтуванням вибору
індивідів, серед яких проводитиметься дослідження. Сутність вибіркової процедури розкривається за допомогою таких понять як генеральна та вибіркова сукупності. Генеральна сукупність



об’єкт дослідження в
єдності його суттєвих якостей та ознак. Вибіркова сукупність



частина генеральної сукупності, яка становить суму вихідних одиниць
спостереження, вивченню та аналізу, свого роду мікромодель
генеральної сукупності.

Початок теоретичної розробки вибіркової процедури було покладено американським соціологом Дж.
Гелапом. У 1936 р. на виборах
Президента США основними кандидатами були діючий Президент
Ф.Д.
Рузвельт та республіканець А.
Лендон. Журнал «Літературний дайджест» перед виборами опитав 2 мільйони виборців за адресами з

120 телефонних книг та списків реєстрації автомобілістів. За результатами опитування, А.
Лендон випереджав конкурента на 15%. Натомість
Дж.
Гелап, застосувавши статистично випадкову вибірку, опитав лише кілька тисяч людей та повідомив, що вперед веде Рузвельт. Саме останній і був переобраний. Причиною похибки журналу було те, що громадяни, які ним були опитані, представляли лише заможні верстви населення, які голосують частіше за республіканців і до того ж представляють меншість населення. Натомість незаможні американці частіше підтримують демократів. Тому респонденти журналу не представляли точно зрізу населення. Принципи відбору, які застосував
Дж.
Гелап, давали змогу краще зберегти серед респондентів співвідношення основних соціальних груп. З того часу соціологи приділяють значну увагу принципам обґрунтування вибірки.
Відтак якість вибірки вимірюється її репрезентативністю, тобто
мірою наближеності сформованої моделі досліджуваного об’єкта, а
отже й вибірки

до пропорцій генеральної сукупності.
Репрезентативність забезпечується стратегією й процедурою формування вибірки
, розрахунком її мінімального обсягу, який здатний забезпечити необхідну точність результатів. Досягти 100%
-
ї репрезентативності неможливо.
Тому якість вибірки також вимірюється похибкою (або помилкою)
репрезентативності, тобто відхиленням пропорцій вибіркової
сукупності
від
генеральної
.
Підвищена надійність результатів дослідження припускає похибку до 3%, звичайною є похибка у 3
-10%, наближеною –
10-
20%, орієнтовною –
20-
40%, приблизна

понад 40%.
В основі вибірки лежить закон великих чисел, згідно з яким сукупна дія великої кількості соціальних фактів має наслідком результат, який не залежить від випадку. Саме на цьому базував дії у вищенаведеному прикладі Дж. Гелап.
Елементи генеральної сукупності
,
які підлягають аналізу
(опитуванню, інтерв’юванню), називають
одиницями відбору
Ознаки
об’єкта, що підлягають вивченню (шум, запилення тощо), називають
одиницями спостереження
.
В програмі соціологічного дослідження обов‘язково вказується, який тип вибірки використовується і чому, яким
є обсяг вибіркової сукупності.
Подальшим етапом методичного розділу програми є обґрунтування методів дослідження. Обґрунтувати їх означає вибрати ті, які найбільш відповідають розв‘язанню завдань пізнання. Оскільки жоден з методів не
є універсальним і характеризується чітко окресленими пізнавальними можливостями, то кожен з них має свої плюси та мінуси.


121
Таблиця 3

Основні способи формування вибіркової сукупності

Простий випадковий відбір (вибірка першого зустрічного, поштове опитування, метод снігової кулі)
Передбачає, що всі елементи генеральної сукупності одержують однакову ймовірність потрапляння у вибірку
Систематичний
(механічний) відбір
Відбір із списку з певним кроком (через 10, 20, 50 тощо чол.
).
Гніздовий відбір
В якості одиниць дослідження відбираються не окремі респонденти, а групи, в яких проводять опитування.
Серійна вибірка
Передбачає виділення статистичних серій як сукупності складових досліджуваного об‘єкта.
Стратифікаційна вибірка
Застосовується до неоднорідних генеральних сукупностей. Страти (верстви) виділяють за однією чи більше ознаками, пов‘язаними з
історичними, природними, психічними, економічними аспектами діяльності об‘єкта.
Метод квотової вибірки
Застосовують, коли до початку дослідження відомі широкі дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Параметр квоти –
це окремі показники контрольної ознаки
(числа, поняття або знаки). Чисельність квотних ознак не повинна бути великою і на практиці не перевищувати 2
-
3 показників.
Багатоступеневий відбір
Використовується для дослідження великих генеральних сукупностей
із складною структурою.
Процес формування вибірки охоплює декілька етапів, на кожному з яких використовується певний із наведених методів.

Організаційний розділ програми передбачає складання робочого плану дослідження. В ньому поетапно намічаються терміни проведення роботи, фіксуються виконавці, складається кошторис витрат, улаштовується чисельність співробітників. Робочий план складається на базі стратегічного плану і відображає основні процедурні заходи.
Завершення розробки плану дослідження є формальною підставою для початку робіт безпосередньо на об‘єкті дослідження.

Методи збору

соціологічної

інформації

Методи збирання соціологічних даних забезпечують перехід від теоретичного знання про предмет дослідження до його емпіричного опису

122 та аналізу. Основними з них є метод спостереження, метод експерименту,аналіз документів та метод опитування.
Метод спостереження
запозичений з природничих наук. У соціології він визначається як планомірне цілеспрямоване сприйняття
явищ, пряма реєстрація подій очевидцем у процесі їх розгортання. Це важливе джерело отримання соціологічної інформації на стадії розвідки, на етапі складання програми. Цей метод створює можливість для безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах, опису взаємодії індивідів. Проте спостереження фіксує здебільшого поверхові поведінкові факти, зовнішні властивості об‘єктів. Ціннісні орієнтації соціолога можуть накласти відбиток на процес спостереження і стати джерелом викривлення даних, тому воно частіше використовується разом з іншими методами.
Розрізняють спостереження
:

залежно від місця спостерігача
:
невключене
або зовнішнє
(дослідник діє ззовні, поза об‘єктом, що вивчається, залишаючись непомітним і не впливаючи на досліджуваний процес своєю присутністю) та включене
(передбачає участь спостерігача в досліджуваній ситуації, контакт з людьми, за якими ведеться спостереження);

за
мірою
формалізації
:
неконтрольоване
або нестандартизоване, неструктуроване, вільне

(характеризується відсутністю жорстких приписів ззовні –
дослідник користується лише принциповим планом при спостереженні) та контрольоване
або
стандартизоване, структуроване (передбачає сувору регламентацію процедури спостереження, часу й вибраного об'єкта);

за місцем проведення
, умовами і специфікою організації:
польове

(проводиться при безпосередньому контакті з об‘єктом, що вивчається) та лабораторне
(проводиться в штучно створених умовах);

за регулярністю проведення
:
систематичне
(регулярна фіксація дій, ситуацій, процесів протягом певного періоду) та випадкове
(спостереження, яке не планується наперед).
До спостереження умовно можна віднести
соціальний
експеримент
.
Застосування цього методу стало можливим завдяки зростанню емпіричних досліджень, удосконаленню процедур обстеження, розвитку математичної логіки, статистики й теорії ймовірності.
Експеримент використовується тоді, коли треба розв‘язати завдання, пов‘язані з реагуванням соціальної групи на внутрішні та зовнішні фактори, які вводяться у штучно створених та контрольованих умовах.
Внаслідок експерименту створюється можливість з‘ясувати причини появи та зміни соціальних явищ, а багаторазовий повтор досліду сприяє

123 нагромадженню кількісних характеристик, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість. За характером об’єктів
розрізняють економічні, правові, педагогічні, психологічні тощо експерименти, за специфікою завдань

науково
- дослідні та практичні.
Недоліком соціального експерименту є те, що штучні умови, в яких він проводиться, можуть порушити природність перебігу соціального явища.
Аналіз документів
порівняно з попередніми методами має більші пізнавальні можливості. В окремих напрямах соціологічних досліджень
(наприклад, у промисловій соціології) аналіз документів є домінуючим. З нього починаються практично усі дослідження. Відбір документів зумовлюється проблемою, предметом, цілями, завданнями
, організаційними можливостями дослідника. Останній має добре орієнтуватися в багатоманітності документів, тому соціологія здійснює їх класифікацію. За статусом
документи поділяють на офіційні
(
правові акти, заяви, плани роботи
, звіти виробничих колективів тощо) та особисті
(документи, складені з ініціативи працівників, які містять особисту думку щодо досліджуваних проблем). За цільовим
призначенням розрізняють
спеціальні
документи, які складаються безпосередньо для дослідження
(анкети, плани, протоколи спостережень, дані експерименту) та побічні
(довідкові видання, літературно
- художні твори
,
інша література). За
рівнем
обробки інформації виділяють первинні
документи, які складаються на базі прямого спостереження чи опитування (звіти з емпіричних досліджень, протоколи зборів тощо) й вторинні
(обробка, узагальнення, опис, зроблені на основі первинних документів). За
змістом
документи класифікують на правові
,
історичні
,
економічні
,
технічні
тощо.
Найбільш поширеним у соціології є метод опитування. Під час опитування об‘єктивний матеріал, зібраний за допомогою інших методів
(спостереження, аналізу документів), доповнюється інформацією про суб‘єктивне сприйняття предмета дослідження. При опитуванні реєструють й мотиви, й результати діяльності індивідів. Джерелом
інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об‘єктивних явищ та процесів не лише в теперішньому а й у минулому та майбутньому.
Існують два основних види опитування

інтерв‘ю та анкетне опитування.
Інтерв’ю


це
метод
одержання
інформації
шляхом
безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респондентом
(носієм інформації). Існує низка видів інтерв‘ю. За технікою проведення розрізняють вільне
(коли немає плану і завчасно сформульованих

124 питань)
,
фокусоване
(
спрямоване
)
(вивчення громадської думки щодо конкретної події, факту, ситуації)
,
стандартизоване
(
формалізоване
)
(коли формулювання питань, їх порядок, кількість та перелік можливих відповідей, їх дозування і форма запису передбачаються заздалегідь)
інтерв'ю. Перевага інтерв‘ю полягає в тому, що завдяки прямому контакту з респондентом є можливість отримати малодоступну для інших методів
інформацію, зокрема
, зафіксувати підтекст емоційного забарвлення, зовнішніх реакцій співрозмовника
, зробити висновки про його ставлення до предмета розмови, про щирість його відповідей.
Анкетне опитування передбачає реєстрацію відповідей самим опитуваним.
Воно може застосовуватися у дослідженні будь
- якої соціальної проблеми, якщо для її розв‘язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості (потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації індивідів чи груп). Анкета



впорядкований за змістом і формою набір запитань, спрямованих на
розкриття змісту досліджуваної проблеми. Існують різні види анкетного опитування: через пресу (анкета друкується на сторінках журналів та газет, а відповіді пересилаються в редакцію); поштове (анкети і відповіді пересилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються безпосередньо респондентам). Поштове та пресове опитування дають низький відсоток повернення заповнених анкет, що потребує від соціолога додаткових зусиль для забезпечення репрезентативності. Ефективність роздаткового анкетування залежить не лише від змісту й структури анкети, а й від особистих якостей анкетера.
Важливе значення має структура анкети, види і розташування запитань. Анкета складається з: вступної частини
(
вказується, хто, з якою метою проводить опитування, формулюються правила заповнення анкети і
порядок її повернення, гарантується анонімність опитування і використання його результатів у наукових цілях); основної частини
,
яка включає: вступні
(контактні запитання), мета яких зацікавити респондента, залучити його до роботи, голові запитання, які
«постачають» сутнісну інформацію, зміст якої визначається цілями і завданнями дослідження, контрольні запитання
для уточнення
інформації; (основна частина може поділятися на блоки питань, які відповідають кожному окремому завданню дослідження); паспортички
(питання для з'ясування соціально
- демографічних характеристик респондентів); заключної

частини
(
що включає питання,
які мають зняти психологічне напруження у респондентів
).
Питання анкети поділяються
:

125

за змістом: питання про факти, про дії в минулому, про знання, мотиви, думки, оцінки, про особистість респондента;

за формою
: відкриті

(не пропонують можливі варіанти відповідей),

закриті
(містять повний набір варіантів відповідей, із яких респонденту слід вибрати один або декілька), напівзакриті
(є варіанти відповідей, водночас респондент може надати свій варіант);

прямі
(безпосередні запитання про соціальний факт) та непрямі
(дають опосередковану інформацію про факти);

за функціями
: вступні
або контактні
(їх мета –
зацікавити респондента, залучити його до роботи), основні
(спрямовані на збір
інформації про зміст досліджуваного явища), питання
- фільтри
(мають на меті виявити некомпетентних респондентів), контрольні або «питання
- пастки»
(використовуються для перевірки правдивості інформації, яку дають респонденти), буферні
(для розмежування тематичних блоків), уточнюючі

(для уточнення інформації).
Для аналізу міжособистісних відносин в малих групах
(3-
20 чол.) застосовують соціометричний метод
опитування. За його допомогою можна отримати інформацію про позиції індивідів в групі, зокрема
, про типи міжособистісних відносин, неформального лідера, про міру диференціації та згуртованості в групі тощо. Цей метод базується на соціопсихологічній теорії Я. Морено, згідно з якою
, зміна психологічних відносин в малій групі є основною умовою зміни соціальних відносин у суспільстві. У процедурному аспекті соціометрія –
це поєднання методики опитування та алгоритмів математичного обчислення первинних вимірювань. Взаємини між членами групи з'ясовуються на основі таких процедур: позитивний вибір
(виражене бажання
індивіда до співробітництва з іншими), відхилення або негативний вибір
(небажання співробітництва з іншим індивідом)
, опускання
(залишення одним
індивідом іншого поза власною увагою) тощо.
Соціометричний метод передбачає вироблення соціометричного критерію (запитань), які задають усім членам групи для з'ясування взаємин між ними. Соціометричні критерії поділяють на: комунікативні
(з'ясовується, як індивід бачить своє оточення), гностичні
(для відображення уявлень індивіда щодо того, як до нього ставляться інші
індивіди), дихотомічні
(дають змогу точніше з'ясувати відносини в групі), ранжування
(забезпечують можливість ранжування індивідами своїх стосунків з іншими членами групи).
Під час соціометричного тесту використовуються соціометричні
анкети або картки, в яких кожен член групи має зафіксувати ставлення за

126 вказаними критеріями. Результати заносять у соціоматрицю (таблицю). Її аналіз допомагає наочно бачити стосунки в колективі (хто в ньому лідер, хто в ізоляції, кого частіше за інших обирають, а кого відхиляють).
Коли в процесі соціальної роботи виникає потреба оцінити такі сторони об‘єкта, самооцінка яких може виявитися неможливою або спотвореною, застосовують експертне опитування. Практика останніх років свідчить, що використання експертних оцінок у соціологічному дослідженні дає змогу підвищити рівень соціального управління. Оцінки, отримані від компетентних осіб –
експертів, які володіють глибокими знаннями про об‘єкт дослідження, мають велике значення у вирішенні завдань соціального прогнозування і проектування.

Контрольні запитання

Розкрийте сутність соціологічного дослідження.
Дайте класифікацію основних видів соціологічного дослідження і вкажіть, коли вони використовуються.
З яких етапів складається процес соціологічного дослідження і які процедури проводяться на кожному з них?
Що таке програма соціологічного дослідження і яку роль вона грає в дослідницькому процесі?
З яких компонентів складається програма соціологічного дослідження? Розкрийте сутність і структуру кожного із них.
Що таке інтерпретація понять і яка її роль в організації та проведенні соціологічного дослідження?
Яка роль наукової гіпотези у дослідницькому процесі?
Що таке вибірка? Розкрийте ключові поняття вибіркового процесу.
Що означає обґрунтування методів соціологічного дослідження?
Назвіть основні методи соціологічного дослідження і
розкрийте їх пізнавальні можливості.
Чому метод соціологічного опитування є найбільш поширеним у соціології?

Приклади тестових завдань

Метою розвідувального (пошукового) дослідження є:
а) отримання додаткової інформації, уточнення формулювання
проблеми,

завдань і гіпотез; б) отримання емпіричних відомостей, які б
давали відносно цілісне уявлення про досліджуване явище; в) з’ясування
причин, що зумовили виникнення досліджуваного явища;
З чого потрібно починати соціологічне дослідження?

127
а) із збирання соціологічної інформації; б) з теоретичного і
методологічного обґрунтування соціологічного дослідження; в) з розробки

системи розподілу праці між представниками дослідницького колективу.
Які процедури не включає теоретико
- методологічна частина програми соціологічного дослідження?
а) формулювання й обґрунтування проблеми дослідження;

б) визначення об’єкта і предмета дослідження; в) вибір методів
дослідження; г) визначення генеральної та вибіркової сукупностей.
Виокремить запитання анкети за їхньою формою:
а) закриті; б) буферні; в) відкриті; г) контактні.

За допомогою якого виду опитування соціологічна наука досліджує міжособистісні стосунки і відносини в групі:
а) інтерв’ю; б) експертне опитування; в) соціометричне
опитування.

Література

Гіденс Е. Соціологія / Е
Гіденс.


К.: Основи, 1999. –
С. 617
-638.
Гладун О.М. Вибіркові обстеження населення: методологія, методика, практика: монографія / О.М
Гладун. –
Ніжин: Аспект
-
Поліграф,
2008.

348 с
Гуц А.К.
Математические методы в социологии / А.К.
Гуц
,
Ю.В
Фролова. –
М.:
URSS
. ЛКИ, 2007. –
209 с
Добреньков В.И. Методы социологического исследования: учебник /
В.И.
Добреньков, А.И.
Кравченко

М.: Инфра
-
М, 2008. –
767 с
Дюркгейм Э.
Социология: Ее предмет, метод, предназначение
/
Э.
Дюркгейм–
М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2006. –
349 с
Журавлев В.И.
Количественые методы в социологии: учеб. пос. для студ. вузов
/
В.И
.
Журавлев, Ю.Д
Заворотнев. –
Донецк: СПД Дмитренко,
2007.

216 с
Лукашевич М.П.

Базовий курс: підручник. / М.П.
Лукашевич
,
М.В
Туленков.


К.: Каравелла, 2005.

312 с
Морено Я. Социометрия: Экспериментальный метод и наука об обществе / Я.
Морено

М.: Академический Проект, 2004. –
315 с
Осипова Н.П. Соціологія:

підручник /
Н.П.
Осипова, В.Д.
Воднік,
Г.П.
Клімова та ін. –
К.: Юрінком Інтер, 2003. –
С. 3 15-332.
Павліченко П. Я
.
Соціологія
: навчальний посібник / П.Я
Павліченко
,
Д.А
Литвиненко
.

К.: Лібра, 2000.

С.
240-252.
Паніна Н.В.
Технологія соціологічного дослідження
: курс лекцій
/
Н.В
Паніна

К.: Наукова думка, 1996.

232 с

128
Піча В.М.
Практикум з соціології:
навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти / за ред. В.М.
Пічі. –
Львів. «Новий світ –
2000»,
2007.

С. 348
-361.
Примуш М.В. Загальна соціологія
: навчальний посібник /
М.В
Примуш. –
К.:
ВД «Професіонал», 2004. –
С. 558
-590.
Сірий Є.В.
Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії
: навч. посіб. // Є.В
Сірий. –
К.: Атіка, 2004. –
С.126
-180.
Смелзер Н. Социология / Н
Смелзер.

М.: Феникс
, 1994.

С.638
-
639.
Социология
: учебное пособие / под ред.
П.С.
Емшина,
Д.З.
Мутагирова, Н.Г. Скворцова. –
СПб: Питер, 2004. –
С. 358
-378.
Соціологія
: підручник / за заг. ред. В.П.
Андрущенка, проф.
М.І.
Горлача. –
3- тє
видання, перероб.
і доп. –
Київ
-
Харків
, 1998.

С.
597-
616.
Соціологія:
підручник

3- тє видання, перероб
, доп
. / за ред.
В.Г.
Городяненка. –
К.: Видавничий центр «Академія», 200 8.

С.415
-505.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал