Соціологія навчальний посібник Київ 201 2




Сторінка12/14
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
.
При цьому негативні відхилення поділяються на злочини та інші правопорушення
(адміністративні, цивільні, трудові, фінансові тощо), аморальні вчинки. Практичне значення цієї класифікації полягає у тому, що від неї залежить, які саме санкції та процедури вияву та покарання винних застосовуються

109
Інша класифікація базується на прийнятті чи запереченні індивідом цілей суспільства та соціально схвалених засобів їх досягнення
(Р.
Мертон). Відповідно до неї конформізм

означає згоду з цілями
суспільства та застосування законних засобів їх досягнення
;
інновація


погодження з цілями, але заперечення загальновизнаних засобів їх
досягнення з одночасним пропонуванням альтернативних засобів
;
ритуалізм

пов'язаний із запереченням цілей при визнанні засобів
;
ретритизм

виникає, коли індивід водночас відкидає і соціально схвалені
цілі, і засоби їх досягнення.

Класифікувати соціальні девіації можна також за елементами внутрішньої структури:

за суб'єктом девіантної поведінки виділяють поведінку
індивідуума, що відхиляється від норми, громадян, посадових осіб, неформальних соціальних груп;

за об'єктом девіантна поведінка може бути віднесена до різних сфер суспільного життя, до різної соціальної
спрямованості (життєвих цінностей, інтересів особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому), до конкретних цінностей та інтересів як до безпосередніх об'єктів правопорушень або кримінальних вчинків (життя, здоров'я, майно тощо);

за об'єктивною стороною виділяють соціальні відхилення, що здійснюються шляхом діяльності або бездіяльності і таким чином сприяють виникненню конкретних шкідливих наслідків;

за суб'єктивною стороною девіантна поведінка характеризується різною мотивацією, різними цілями, різним ступенем передбачення та бажання можливих наслідків.

Попередження соціальних девіацій та соціальний контроль

Боротьба з соціальними девіаціями та їх профілактика –
природна функція суспільства яка здійснюється засобами соціального контролю.
Соціологія девіантності виробила два основних теоретичних підходи до проблеми здійснення соціального контролю та боротьби з девіаціями.
Представники першого вважають, що більшість засобів соціального контролю та профілактики ґрунтується на емоціях, ілюзіях та догмах, а не реальних закономірностях соціальних процесів. Як правило, найбільш результативними засобами боротьби з соціальними девіаціями виявляються, на їх думку, заборонно
- репресивні заходи.
Всередині ХХ ст. у соціології девіантності сформувалась протилежна течія, представники якої наголошували на неадекватності і

110 неефективності традиційних репресивно
- заборонних заходів. Т. Матисен навіть констатував «кризу покарання», яка, на його думку
, полягала у наступному: якщо покарання неефективне як реакція на злочин, то воно тим більш неефективно як засіб протидії соціальним девіаціям. Це зумовило появу і розвиток таких некаральних засобів профілактики соціальних девіацій, як електронне спостереження замість позбавлення волі,
communitypolicing

взаємодія комунальної поліції з населенням мікрорайону.
Все більш популярними серед західних соціологів стає ставлення до певних різновидів девіації як до соціальних конструктів. Прихильники цього підходу вважають, що влада, політичний режим, суспільна думка,
ЗМІ
конструюють злочинність, наркоманію, корупцію та інші подібні явища, які насправді не мають онтологічної реальності. На їх думку, в реальному житті не
існує жодного з названих феноменів, які б за своїм змістом були б природно негативними: куріння наркотичних сумішей легалізоване у деяких країнах Європи, споживання алкогольних напоїв вважається злочином у мусульманських країнах, куріння тютюну каралось смертною карою у середньовічній Іспанії; в СРСР злочином вважалась підприємницька діяльність та комерційне посередництво –
основа сучасної економіки; навмисне вбивство може бути подвигом у разі, якщо це вбивство ворога на війні, або ж юридично і морально нейтральним, якщо воно скоєно у межах необхідної самооборони. У межах цього підходу великого значення набуває вивчення суб‘єктів, мотивів, механізмів та наслідків конструювання.
Іншим напрямком у трактуванні природи та механізмів соціальних девіацій є уявлення про те, що всі прояви девіантності є функціональними. Відштовхуючись від тези Гегеля про те, що «все дійсне розумно» прибічники цього підходу вважають, що усі нефункціональні форми життєдіяльності суспільства давно еліміновані у процесі його розвитку, функціональність зберігають лише функціональні форми. Так, функція корупції –
спрощення бюрократичних процедур, прискорення прийняття управлінських рішень тощо; функції алко
-
і наркоспоживання –
анестезуюча, седативна, інтегративна, психостимулююча, протестна; функція контрабандної торгівлі –
задоволення споживацького попиту на певні товари за нижчими цінами або у достатньому обсязі. Щоправда, такий підхід виявляється хибним, коли йдеться про такі суспільні вади як бродяжництво та бездомність, дитяча безпритульність, карні злочини, що не зумовлені соціально
- політичними факторами тощо.
Проте повноцінний соціальний контроль


це практика
соціальних груп з визначення і заохочення поведінки, що відповідає

111
соціальним нормам
,
та застосування

санкцій до поведінки, що порушує
прийняті норми
Отже, соціальний контроль може бути ефективним лише за умови використання усього спектра його дійових механізмів з урахуванням особливостей суспільства та самих відхилень. До таких механізмів можна віднести контроль:
- здійснюваний ззовні, зокрема
, шляхом покарань та санкцій
;
- внутрішній, забезпечуваний інтеріоризацією соціальних норм та цінностей;
- побічний, викликаний самоідентифікацією з референтною
«законослухняною групою».
Велике значення має й розширення кола засобів досягнення цілей та задоволення потреб, альтернативних протиправним або аморальним.
До того ж слід враховувати, що правовий контроль та репресивно
- заборонні заходи малоефективні при профілактиці та боротьбі з девіантними проявами у сфері етнічних відносин, оскільки ці заходи не впливають на сутність цих відносин. Тому проблема соціального контролю девіантних проявів виявляється значно більш складною, ніж може здатись на перший погляд. Повноцінний та виважений соціальний контроль має включати регулювання соціальної поведінки індивідів з позицій культури моралі та права.
Дослідження широкого кола причин та механізмів формування потреб суб‘єктів соціального контролю дозволяє не лише аналізувати, а й моделювати і прогнозувати виникнення девіантних шляхів їх реалізації або потреб, які є девіантними за своєю суттю. Співставлення цих потреб з потребами та можливостями індивідів, соціальних груп та великих спільностей –
об‘єктів соціального контролю індивідів –
дозволяє робити висновки про ступень їх соціальної адаптації, ефективності заходів соціального контролю і своєчасно протидіяти девіантним процесам і явищам.
Усі види впливу на об‘єкти соціального контролю поділяються на два типи
Прямий вплив здійснюється шляхом цілеспрямованих змін умов життєдіяльності об‘єкта, що визначають його поведінку. Це можуть бути заходи економічного, управлінського, правового або іншого прямого впливу на об‘єкт соціального контролю.
Головний недолік заходів прямого впливу полягає у тому, що вони визначають поведінку об‘єкта, але не його свідомість. Тому, коли вплив слабшає, поведінка об‘єкта виходить з
- під контролю.

112
Непрямий вплив здійснюється через цілеспрямовану дію на
індивідуальну свідомість об‘єкта як на джерело його свідомої поведінки в умовах, що детерміновані оточуючим середовищем. Саме такий вплив багато дослідників вважають найбільш ефективним. Ідеалістичний характер індивідуального світосприйняття дозволяє впливати на об‘єкт соціального контролю через впровадження в його свідомість соціальних
ілюзій. Усі художні, морально
- етичні або соціальні поняття знаходяться і формуються під їх впливом. В процесі здійснення соціального контролю соціальні ілюзії доповнюють або змінюють світосприйняття членів суспільства. Соціальні ілюзії дозволяють ототожнювати у свідомості об‘єкта соціального контролю індивідуальні та соціальні інтереси, спрямувати його поведінку на досягнення соціальних цілей. Так, ілюзії формуються за допомогою політичних, релігійних, культурних,
ідеологічних тощо заходів соціального контролю. Проте соціальні ілюзії втрачають дієвість, коли починають суперечити соціальній реальності. Це принциповий недолік непрямих заходів впливу на свідомість.

Контрольні запитання

Яка поведінка називається девіантною?
У чому проявляється позитивна та негативна спрямованість девіацій?
Як можна відрізнити девіантну поведінку від нормативної?
Які існують теоретичні підходи до пояснення соціальних девіацій?
Що таке соціальний контроль?
Які види соціального контролю ви знаєте?
Які існують теоретичні підходи до побудови та організації соціального контролю?
Яка специфіка соціальних девіацій в сучасному українському суспільстві? Сформулюйте їх причини.

Приклади тестових

завдань

Аномія –
це:
а) масові заворушення, страйки, акції протесту; б) небажання
значної частки населення голосувати на виборах за певного кандидата
або політичну силу; в) стан суспільства, в якому значна частина його
членів, знаючи про існування зобов’язальних норм, ставиться до них
негативно, або байдуже.

Що з переліченого не входить до складу норми?
а) звичаї; б) традиції; в) політичні переконання.

113
До якої теорії відноситься твердження про те, що девіація –
це

результат розриву між цілями суспільства та схвалюваними засобами

їх
досягнення?
а)
теорія
«навішування
ярликів»;
б)
Теорія
аномії;

в) культурологічна теорія.
До якого виду соціального контролю відноситься інтеріоризація соціальних норм?
а) зовнішнього; б) внутрішнього; в) побічного.

Література

Вербець В.В.

Соціологія: навчальний посібник
/ В.В. Вербець,
О.А.
Субот, Т.А. Христюк.

К.: КОНДОР, 2009. –
С. 211
-219.
Гилинский Я. И. Социология девиантности (новеллы и перспективы)
/
Я.И
Гилинский
//
Социс. –
2009.

№ 8.

С.70
-73.
Іванов В. Н.
Девіантна поведінка: причини і масштаби / В.Н. Іванов
//
Соціально
- політичний журнал. –
1999.

№ 2.

С. 20
-31.
Кітов М.Г.
Соціологія девіантної поведінки: Конспект лекції з дисципліни «Соціологія» для студентів усіх спец. ден. та заоч. форм навчання / М.Г.
Кітов
,
О.Ф.
Піронкова

К.: НУХТ, 2005.

14 с.
Корчетов В.В.
Социальное регулирование девиаций: структура, процессы / В.В
Корчетов. –
М.: 2000

236 с.
Кудрявцев В.Н.
Правовое поведение: норма и патология /
В.Н.
Кудрявцев

М.: ИНФРА
-
М, 1992

287 с.
Кузнецова Е.М.
Социальный контроль: сущность и методы реализации / Е.М
Кузнецова. –
Омск
: LAP LAMBERT Academic Publishing,
2006.

181 с.
Ланцова Л.А.
Соціологічна теорія девіантного поводження /
Л.А.
Ланцова, М.Ф.
Шурупова
//
Соціально
- політичний журнал. –
1993.

№ 4.

С. 32
-41.
Павленко П.Д
.
Социальная работа с лицами и группами девиантного поведения
/
П.Д.
Павленко, М.Я
Руднева. –
М.: ИНФРА
-
М,
2007.

185 с.
Социальные
отклонения / под ред. В.Н. Кудрявцева. –
М.: Рефл
- бук
Маклер, 2002.

319 с.
Соціологія
: підручник / за ред. В.Г. Городяненка. –
К.: Видавничий центр «Академія», 2008. –
С. 161
-167.
Соціологія:
підручник / 3
- тє вид., стереотипне. за редакцією
В.М.
Пічі. –
Львів «Новий Світ
- 2000», 2008.

С. 118
-120.

114
Танчин

І.З. Соціологія: навч.
посібн. / І.З
Танчин

2- ге вид., перероб. і
доп. –
К.: Знання, 2007. –
С. 99
-113.
Юрій М.Ф. Соціологія: підручник. / М.Ф.Юрій

К.: Кондор, 2009. –
С.
102-108.

МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.
Соціологічне дослідження: поняття, основні види, етапи.
2.
Програма соціологічного дослідження.
3.
Методи збору соціологічної інформації.

Соціологічне дослідження: поняття, основні види, етапи

Як будь
- яка інша наука,
соціологія, крім системи нагромаджених знань (перш за все теоретичних), включає дослідницьку діяльність.
Соціологічне дослідження


це інструмент вивчення соціальних явищ
в їх конкретному стані за допомогою методів, які дозволяють
проводити кількісний і якісний збір, виміри, узагальнення, аналіз
соціологічної інформації.

Попит на соціологічне дослідження сформувався внаслідок потреб соціальної практики. Постачаючи інформацію про об‘єкти, воно створює умови для наукового управління суспільством. Завдяки своїм пізнавальним можливостям соціологічне дослідження фіксує увагу на об‘єктивних та суб‘єктивних сторонах соціальних процесів, розкриваючи роль людського чинника в суспільному житті та створюючи можливість для виявлення соціальних проблем в тій чи іншій сфері.
Існує багато видів соціологічних досліджень згідно з різними критеріями поділу (див. табл. 2).
Класифікація соціологічних досліджень допомагає дисциплінувати і
систематизувати діяльність дослідника та забезпечити надійність і ефективність його роботи.
Будь
- яке дослідження проходить кілька взаємопов‘язаних етапів
: підготовчий етап; збір та обробка інформації; етап аналізу; реалізація результатів дослідження. На підготовчому
етапі соціологи встановлюють відносини із замовниками дослідження,
вирішують найскладніші
теоретичні та емпіричні
питання (визначають методологічні орієнтири, розробляють методичні платформи), а також добирають виконавців, визначають терміни дослідження, вирішують питання оплати праці.


115
Таблиця
2
Основні види конкретно
-
соціологічного дослідження

За метою проведення
Теоретичне

спрямоване на вдосконалення й розвиток концептуальних засобів соціологічної науки.
Емпіричне

має на меті розв‘язання конкретної соціальної проблеми через пряму чи опосередковану реєстрацію подій, характерних для досліджуваних соціальних явищ і процесів, з використанням спеціальних методів і методик.
За типом логічних завдань
Розвідувальне
(пошукове) дослідження –
найпростіший вид соціологічного аналізу, спрямований на пошук, більш глибоке вивчення проблеми, шляхів її вирішення, апробацію окремих підходів, методів, інструментів та процедур.
Описове

більш складний вид аналізу, спрямований на відображення окремих елементів та структурних ознак об‘єкта, його функцій та динаміки взаємовідносин
, внаслідок чого отримують цілісне уявлення про досліджуване явище.
Аналітико
-
експериментальне


найбільш глибокий і складний вид аналізу, метою якого є пошук причинно
- наслідкових зв‘язків, які лежать в основі досліджуваного об‘єкта. Аналітико
- експериментальне дослідження стає можливим завдяки розвідувальному
і описовому соціологічному аналізу.
За репрезента
- тивністю
Суцільне
спрямоване на вивчення усієї сукупності респондентів, які належать до певної спільноти або групи.
Різновидом суцільного дослідження є перепис населення.
Вибіркове

на відміну від суцільного опитування репрезентативною є лише група, яка представляє думку усієї генеральної сукупності.
Залежно від статусу замовника та оплати праці
Держбюджетні
дослідження виконуються на замовлення державних установ.
Госпрозрахункові дослідження виконуються за рахунок окремих підприємств, організацій та установ.

За об‘єктом
Монографічні
мають на меті вивчення соціального явища або процесу на одному об‘єкті, який виступає представником класу подібних об‘єктів (робітники, студенти тощо).
Порівняльні

спрямовані на вивчення об‘єктів однакових за відповідними ознаками у різних умовах або за різними ознаками у різний час в однакових умовах.
Панельні

порівнюються одні й ті ж особи, що належать до вибіркової сукупності, через однакові часові інтервали.
Трендові
(повторні) –
проводяться на тому самому об‘єкті без дотримання вимоги збереження попередньої вибірки.
Генетичні

спрямовані на вивчення походження та розвитку соціальних об‘єктів.


116
Закінчення табл.
2
За витратами часу
Експрес
-
дослідження (триває від 1
-2 тижнів до 1
-
2 місяців)
Короткострокові
дослідження
(
від 2 до 6 місяців
).
Середньострокові
дослідження (від 6 місяців до 6 років).
Довгострокові
дослідження можуть
(
3 роки і більше
).
За масштабом проведення
Міжнародні
дослідження –
спрямовані на вивчення процесів, явищ, які знаходяться у міжнародній сфері.
Загальнонаціональні
дослідження мають на меті вивчення об‘єктів, які функціонують на суспільному рівні.
Галузеві дослідження проводяться для вивчення об‘єктів в певній сфері суспільного життя (управління, промисловості, сільського господарства, науки, освіти, охорони здоров‘я тощо).

Далі йдуть процеси збору інформації
за допомогою методів, які є в арсеналі соціології, та її обробки
на електронних пристроях з використанням математики, статистики для кількісної оцінки ролі різних чинників у дослідницькому процесі. На етапі аналізу
проводять змістовий аналіз отриманих даних, роблять узагальнення, формулюють висновки, вивчають виявлені тенденції, закономірності, складають звіт про виконання дослідження та розробляють рекомендації щодо коригування досліджуваної проблеми. Завершується соціологічне дослідження
реалізацією отриманих результатів. Останні можуть бути викладені у різній формі (у формі монографії, статей, доповідей або втілені в конкретних програмах, наказах, планах, заходах тощо).

Програма_соціологічного_дослідження'>Програма соціологічного дослідження

Програма є обов‘язковим вихідним документом соціологічного дослідження, стрижнем дослідницького процесу. Без неї воно буде нагадувати пошук методом проб та помилок
і зрештою може призвести до нераціонального використання грошей
, зусиль, часу, одержання викривленої картини явища, що досліджується.
Програма



це виклад загальної концепції досліджуваного
проекту, яка включає

в себе програмування і правила процедур науково
-
практичної дослідницької діяльності.
Від того, як складена програма, залежить кінцевий результат дослідження, тому її розробці надається першочергове значення.
Соціологія виробила низку вимог до програми дослідження. По
- перше, вона має бути ясною та чіткою (елементи мають бути продумані відповідно до логіки дослідження). Інтуїтивний план не може замінити

117 обґрунтованості усіх вихідних правил і процедур
Дотримання цього дає змогу учасникам дослідження координувати зусилля. По
- друге, програма має характеризуватися логічною послідовністю усіх ланок. Так, не можна братися за розробку робочого плану без формулювання мети та завдань дослідження. Прорахунки в одній ланці спричиняють помилки в інших. По
- третє, вона має бути гнучкою (за непередбачених обставин доводиться вносити корективи до вже сформульованих положень).
Програма дослідження виконує три основні функції: теоретико
- методологічну, яка дозволяє визначити проблему дослідження (наукову чи практичну), підготувати умови для її вирішення; методичну, яка передбачає визначення методів збору й аналізу інформації; організаційну, яка дозволяє спланувати діяльність дослідника на всіх етапах.
Відповідно до цих функцій структура програми складається з методологічного, методичного та організаційного розділів.
Методологічний розділ починається обґрунтуванням проблеми дослідження. Проблема



це форма питальних висловлювань, які
характеризуються невизначеністю, що підлягає осмисленню та
науково
-
практичному вирішенню.
Проблема породжується соціальною дійсністю (соціальна проблема) або протиріччям між знаннями про потреби суспільства в певних діях і незнанням засобів здійснити ці дії
(наукова проблема). Вона формулюється соціологом у формі питань, на вирішення яких спрямована пізнавальна діяльність в дослідженні.
Здійснення логічного аналізу проблеми
(системного
і функціонального) вимагає міждисциплінарного підходу до її розробки
(використання соціологами знань інших дисциплін –
філософії, економіки
, політології, психології, правознавства тощо). Це специфічна риса емпіричного соціологічного дослідження. Лише після логічного аналізу проблеми дослідники можуть сформулювати проблемну ситуацію й здійснити постановку проблеми.
Проблема стає очевидною, коли фіксується в соціальному явищі, шляхом виокремлення об‘єкта та предмета дослідження. Об’єктом
соціологічного дослідження

є сфера соціальної реальності, яка
виступає носієм проблемної ситуації і на яку спрямована пізнавальна
діяльність.
Цими сферами можуть бути соціальні групи, спільноти,
інститути, процеси, явища. У програмі дослідження фіксуються основні ознаки об‘єкта
(просторові –
країна, регіон, місто, підприємство тощо
; часові –
період початку і закінчення дослідження; галузеві –
промисловість, освіта, медицина; соціально
- демографічні –
стать, вік, освіта, сімейний стан тощо). Предметом дослідження

є найсуттєвіші


118
властивості й відносини об’єкта, пізнання яких важливе для вирішення
завдань, закладених у програму. Предмет дослідження формується на основі об‘єкта, але не збігається з ним. Один об‘єкт (наприклад, соціальна група) можна вивчати для вирішення різних завдань, отже, він передбачає безліч предметів.
Визначення об‘єкта й предмета є умовою цільової орієнтації дослідницького процесу, від якої залежить уся логіка його здійснення і пізнання
.
Мета дослідження



це загальна спрямованість дослідження,
очікуваний кінцевий результат.
Завдання

дослідження –

це сукупність
цільових установок, спрямованих на аналіз і розв’язання проблеми, або
іншими словами –

це ієрархізовані засоби досягнення мети. Завдання
(основні й неосновні, додаткові) визначають поетапність вирішення поставленої проблеми. Це допомагає дослідникам контролювати й узагальнювати результати, які отримують на різних етапах дослідження, не відхилятися від головного й не втрачати з полю зору другорядного.
Точна фіксація характеристик, з яких складається предмет дослідження, досягається використанням наукових понять, що існують в межах певної теоретичної системи, на основі якої будується дослідження. Крім того, поняття будуть використані при побудові
інструментарія для збирання даних, аналізі соціологічної інформації та використанні рекомендацій та соціологічних технологій. Тому наступним кроком методологічного розділу є теоретичне уточнення і соціологічний аналіз основних понять, які подані в концептуальній моделі проблемної ситуації та предметній сфері аналізу. Як відомо, поняття рухливі
(змінюється їх об‘єм, поглиблюється зміст, розширюються межі використання, що обумовлює різне тлумачення). Тому робота з поняттями складається з
2 етапів: теоретичного уточнення
(теоретичної
інтерпретації)
та емпіричної інтерпретації
і операціоналізації


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал