Соціологія навчальний посібник Київ 201 2




Сторінка10/14
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
СОЦІОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ


1.
Сутність та природа соціального конфлікту.
Його основні
теорії
2.
Структура, функції, причини, типологія соціальних конфліктів.
3.
Стадії розвитку соціальних конфліктів.
4.
Управління соціальними конфліктами

Сутність

та природа

соціального конфлікту. Його основні теорії


Соціальні утворення характеризуються не лише стабільністю, узгодженою взаємодією своїх частин, а й кризами, конфліктами, які мають

88 наслідком істотні
зміни у підвалинах суспільного життя. До них призводять неминучі соціальна неоднорідність, диференціація рівнів доходу, влади, престижу, статусу. Отже, конфлікт є соціальним явищем, породжений особливостями суспільного життя. Відтак соціальна природа конфлікту випливає з того, що його учасниками є люди
, соціальні групи та спільноти.
Проблематика конфлікту є однією з найактуальніших у соціології.
Соціологія конфлікту



це галузь соціології, яка вивчає природу і
закономірності виникнення та розвитку соціального конфлікту як
соціального явища, типологію і соціальну роль, засоби запобігання

ним
,
попередження та розв’язання, а

також методи управління ними.

Об‘єктом соціологічної теорії конфлікту є конфлікт як соціальне явище і фактор розвитку соціальної системи, що виникає у суспільстві між суб‘єктами соціальної взаємодії.
Предметом її є
загальні закономірності і процеси виникнення, перебігу і розв‘язання соціальних конфліктів, їх соціальні ознаки та конфліктні відносини, що виникають між людьми у ході їхньої взаємодії.
Соціальний конфлікт



це зіткнення індивідів, соціальних груп
та спільнот, організацій, яке відбувається на основі неспівпадіння
інтересів, цінностей, поглядів; один зі способів розв’язання соціальних
суперечностей.

Ядром конфлікту може бути проблема,
а також усвідомлення носіями конфліктної ситуації (групами, що конфліктуюють) своїх протилежних інтересів та цілей діяльності.
Конфлікт –
це: неминуча і універсальна суперечність, яка властива будь
- якій системі і виступає джерелом її змін; якість або стан системи, що знаходиться у розвитку; різновид взаємодії суб‘єктів. Наведені визначення не виключають, а доповнюють одне одного, хоч повністю не відображають сутності конфлікту, оскільки термін цей достатньо універсальний, що обумовлює розбіжності в трактуванні
та різноманіття визначень. Найпоширеніший підхід до визначення змісту конфлікту –
через суперечність як найузагальненіше поняття, яке розкриває розвиток будь
- якого явища на основі зародження, розгортання та вирішення суперечностей. Наявність суперечностей є необхідною, але недостатньою умовою виникнення і розвитку конфлікту. Вони перетворюються на конфлікт за умови безпосередніх дій сторін.
Конфлікт –
передусім діяльність, певний вид взаємодії суб‘єктів щодо вирішення об‘єктивної (або суб‘єктивно уявленої) та усвідомленої суперечності з метою її розв‘язання та зміни існуючої системи стосунків або стану речей. Конфлікт як протидію сторін на ґрунті
об‘єктивних або суб‘єктивних суперечностей уявляють як процес, у якому дві або більше

89 сторін у своїх прагненнях реалізувати власні інтереси (цілі)
, перешкоджають одна одній з приводу взаємовиключення цих інтересів, але сторони застосовують різні заходи щодо подолання протидії і продовжують свій рух до поставленої мети. Конфлікт трактують як боротьбу протилежних сторін, суб‘єктів взаємодії (індивідів, соціальних груп, класів, держав) за реалізацію взаємовиключних, протилежних потреб, цілей, інтересів, поглядів, цінностей тощо.
Це крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку. Це пряма чи опосередкована сутичка соціальних суб‘єктів на
ґрунті
протидії наявному суспільному порядку, особлива форма
історичного руху до нової соціальної єдності. Синонімами поняття
―конфлікт‖
є суперечка, суперництво, боротьба, скандал, протиборство, напруга, стрес.
До основних характерних ознак конфлікту належать:

зіткнення як ―несумісність‖
,
―боротьба‖
,
―неузгодженість‖
;

біполярність –
зіткнення двох різних основ, що мають у собі суперечність. З цього приводу Р. Дарендорф зазначає, що будь –
який конфлікт зводиться врешті до відносин між двома елементами. Навіть якщо у конфлікті беруть участь кілька груп, між ними утворюються коаліції
і конфлікт знову набуває біполярної природи;

активність, яка спрямована на подолання суперечності. Конфлікт виявляє себе не лише в суперечностях, а й у взаємодії, причому активній.
І ця взаємодія –
спосіб досягнення своєрідної єдності і зняття суперечності вабо суперечностей, навіть якщо це досягається ціною знищення однієї зі сторін, що брала участь у конфлікті;

наявність суб‘єкта або суб‘єктів як носіїв конфлікту. Це означає, що перебувати в конфлікті можна лише з кимось –
іншою групою, з іншою людиною.
Основою розвитку конфлікту є зіткнення протилежних інтересів, цілей, поглядів, ідеологій між індивідами, соціальними групами, намагання задовольнити власні інтереси за рахунок інтересів інших. Отже, конфлікт –
це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб‘єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів.
Соціальні конфлікти бувають різними та існують на різних суспільних рівнях. На макрорівні передумовою виникнення конфліктів є, по суті, саморозвиток соціальних структур, який неминуче призводить до появи суперечностей, виникнення нової якості, зіткнення її зі старою. Вони

90 виникають на підставі об‘єктивних суперечностей і
часто проявляються в різноманітних формах класової боротьби, війнах, національно
- визвольних рухах, політичних кризах тощо. На мікрорівні конфлікти зумовлені діяльністю індивідів і виявляють себе як зіткнення групових чи особистих
інтересів у процесі діяльності окремих індивідів, які додержуються різних ціннісних орієнтацій чи норм поведінки.
Теорії конфлікту в соціології.
Конфліктологічна традиція в соціологічній думці дуже давня. Перші проби дослідження конфліктів з‘явилися ще у
VII-VI ст. до н.е. Китайські філософи вважали, що джерело розвитку всього існуючого –
це протиріччя між позитивними (янь) та негативними (інь) сторонами матерії. Стародавні греки залишили нам вчення про протилежності та їх роль у виникненні речей. Геракліт (
VI-V ст. до н.е.) розглядав боротьбу протилежностей як основу всього існуючого, а соціальний конфлікт у вигляді війни вважав ―богом і царем всього
існуючого‖, тоді як Платон розглядав його як зло. Цицерон (
I ст. до н.е.),
усвідомлюючи неминучість конфронтації у суспільному житті, намагався довести існування
«
справедливого
» та
«
несправедливого
» насильства.
Н.
Макіавелі вважав конфлікт універсальним і неперервним станом суспільства. Згодом конфлікт як соціальне явище досліджував А. Сміт
(1723-
1790), який вважав його основою поділу суспільства на класи та економічне суперництво між ними. Конфлікти вивчали І. Кант, Г. Гегель,
К.
Клаузевіц, Ч.
Дарвін та ін. Перші спроби створення соціологічної системи конфлікту з‘явились у
XIX ст. у працях Г. Спенсера, який обгрунтував тезу про те, що конфлікти встановлюють певну рівновагу в суспільстві, чим забезпечують процес розвитку. Г. Спенсер був одним з перших, хто звернув увагу на роль конфліктів в еволюційному розвиткові
суспільства. У нові часи соціальні протиріччя опинилися у центрі уваги досліджень К.
Маркса. В соціології фундаторами теорії
конфлікту вважають трьох німецьких учених –
К. Маркса, Г. Зіммеля, М. Вебера.
Сам термін соціальний конфлікт вперше ввів до наукового обігу
Г.
Зіммель, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним.
Г. Зіммель одним з перших звернув увагу на те, що у конфлікт можуть брати участь не дві, а більше сторін.
У середині
1960- х рр. в західній соціології виникає теорія соціального конфлікту, або конфліктна парадигма як реакція на недоліки структурно
- функціонального підходу, який займав монопольне положення в
науці і претендував на істину в соціології.
Ідеї
«
соціальної рівноваги
» протиставляється
ідея
«
соціальної зміни
»
. Одним з перших критиків структурного функціоналізму був Ч
Міллс (1915
-
1962), який вважав, що

91 теорія Т. Парсонса недосконала, бо формує переконання у гармонійності
інтересів, стабільності, порядку суспільного життя, ігноруючи при цьому нестабільність і конфлікти, притаманні будь
- якому суспільству.
Конфліктна модель базується на таких положеннях:
- кожне суспільство безперервно перебуває у процесі постійних змін –
зміни повсюдні;
- в кожному суспільстві є незгоди й конфлікти
;
- кожний елемент у суспільстві сприяє його інтеграції та змінам;
- суспільство ґрунтується на насильстві одних членів над іншими.
Теоретичне обґрунтування конфліктологічний підхід дістав у працях американського соціолога Л. Козера
«
Функції соціального конфлікту
»
(1956), німецького Р. Дарендорфа
«
Клас і класовий конфлікт в
індустріальному суспільстві
» (1959), англійця Дж. Рекса
«
Головні проблеми соціологічної теорії
» тощо
Сформульовані вихідні тези конфліктного підходу зводяться до таких положень: в усіх соціальних системах можна зайти нерівномірний розподіл обмежених за кількістю цінних ресурсів; нерівність закономірно і неминуче породжує конфлікти інтересів різних частин системи; такі конфлікти спричиняють відкрите зіткнення між тими, хто володіє, і тими, хто не володіє цінними ресурсами.

Структура, функції, причини, типологія соціальних конфліктів

Структурні складові конфлікту –
це суттєві його характеристики, без яких конфлікт не може існувати як динамічно взаємопов‘язана цілісна система і процес, а також без яких його неможливо описати як соціальне явище. До основних структурних складових конфлікту належать:
- учасники (суб‘єкти) конфлікту
;
- умови або ситуація конфлікту. Це фізичне і соціальне середовище, в якому протікає конфлікт і яке впливає на формування конфліктних цілей і форм конфліктної поведінки
;
- об‘єкт та предмет конфлікту, або конфліктна проблема. Це джерела або причини виникнення конфлікту і суперечливих цілей
;
- дія або взаємодія учасників, тобто форми конфліктної поведінки
;
- межі конфлікту
;
- результат та наслідки конфлікту
Учасники конфлікту –
це суб‘єкти соціальної взаємодії, що перебувають у стані конфлікту або ж відкрито підтримують тих, хто конфліктує. Ними можуть бути індивіди, соціальні групи, спільноти, класи, нації, держави. Суб‘єктів конфліктної взаємодії можна характеризувати як

92 активних, тобто тих, хто робить усе, щоб змінити конфліктну ситуацію, або потенційних, тобто тих, хто оцінює ситуацію як конфліктну, але не прагне впливати на неї.
Відповідно до рольових позицій сторони конфлікту можуть бути представлені як:

―ініціатор‖

людина, яка на початковій стадії конфлікту прагне відстояти свої інтереси;

―опонент‖

учасник конфлікту, який вважає
свої інтереси неузгодженими;

―супротивник‖

опонент, який прагне реалізувати свої інтереси за рахунок нейтралізації іншого (агресивний стосовно інтересів опонента);

―агресор‖

супротивник, який виявляє агресивність;

―ворог‖

супротивник, інтерес якого –
знищити іншу сторону
(необов‘язково фізично
);

―посередник‖
(медіатор) –
учасник, інтерес якого –
ліквідувати конфлікт;

―арбітр‖

учасник, мета якого –
проаналізувати конфлікт і дати рекомендації щодо його ліквідації.
Учасники конфлікту можуть посідати різні позиції залежно від міри поведінкової активності
- пасивності.
Умови конфлікту



це обставини або чинники, які вважаються
суттєвими щодо виникнення конфлікту і формують ситуацію
конфлікту. Ситуація конфлікту



це зовнішні обставини в
суб’єктивній інтерпретації індивіда.
Це також накопичені протиріччя,
пов’язані з діяльністю суб’єктів соціальної взаємодії, що об’єктивно
створюють

підґрунтя для протиборства між ними.
Умови конфлікту або ситуацію конфлікту формує накладання об‘єктивних особливостей зовнішньої ситуації на суб‘єктивні чинники. Об‘єктивні особливості зовнішньої ситуації –
це, зокрема, наявність третіх сил, зацікавлених у загостренні конфлікту, а також соціокультурні норми, які регламентують поведінку. Суб‘єктивні фактори пов‘язані з людьми, їх емоційним станом
індивідуально
- психологічними якостями, життєвим досвідом, набутими стратегіями поведінки.
Об‘єкт та предмет конфлікту –
це те, через що відбувається конфлікт, що стає предметом переговорів або боротьби учасників.
Об‘єктом конфлікту завжди є дефіцитний ресурс. Соціальний конфлікт обумовлений двома видами дефіциту: позиційного і дефіциту джерел. У першому випадку мається на увазі неможливість виконання однієї ролі, функції двома суб‘єктами, що вимагає поставити їх в умови,
що

93 змагаються. У другому випадку йдеться про обмеження цінностей таким чином, що суб‘єкти водночас не в змозі досягти своєї мети повною мірою.
Предметом конфлікту є об‘єктивно існуюча або уявна проблема, яка виступає причиною суперечки. Ним можуть бути конкретний предмет, конкретна можливість, конкретне судження, яке виключає думку інших.
Дії учасників конфлікту (конфліктна взаємодія) є основним змістом конфлікту. Ці дії, як правило, спрямовані на досягнення несумісних цінностей, унаслідок чого зіштовхуються суб‘єкти. В процесі конфлікту завжди переслідується мета досягти визначених змін і, відповідно, зберегти суспільну силу, тобто здатність контролювати і спрямовувати поведінку іншої сторони. Гострота і швидкість перебігу конфліктів пов‘язані зі
ступенем усвідомлення членами групи свого інтересу
При аналізі конфліктних дій беруть до уваги такі вихідні позиції:

мотивацію, що стоїть за позиціями учасників;

стратегії поведінки у конфлікті (компроміс, співробітництво тощо
);

активність
/
пасивність дій;

узгодженість
/
неузгодженість дій, позицій, інтересів;

комунікації
(семантика слів, вербальна та невербальна комунікації).
У теорії і практиці вивчення конфліктів виділяють просторові, часові та суб‘єктні межі
конфлікту
Просторові межі –
це територія, на якій відбувається конфлікт. Чітке визначення просторових меж дуже важливе для соціальних та міжнародних конфліктів
Часові межі фіксують тривалість конфлікту, нерозривно пов‘язані з моментом його початку і закінченням. Початок конфлікту визначається об‘єктивними (зовнішніми) ознаками, спрямованими проти іншого учасника. Якщо той усвідомлює, що ці акти спрямовані проти нього
, та протидіє
їм, конфлікт починається.
Якщо дії не починаються, то є лише конфліктна ситуація. Це означає, що для визначення конфлікту, що вже почався, необхідно три умови:

перший учасник свідомо та активно діє на шкоду опонентові;

опонент усвідомлює, що вказані дії спрямовані проти його
інтересів;

усі учасники здійснюють агресивні дії у відповідь.
Розвиток конфлікту зазвичай відбувається з поступовим розширенням складу його учасників, іноді й предмета конфлікту..
Суб‘єктні межі конфлікту визначають кількість його учасників від самого його початку. Залучення до конфлікту нових осіб призводить до ускладнення структури конфлікту і пошуку інших способів його вирішення.
Крім того, розширення суб‘єктних меж може змінити характер конфлікту

94
Значущість конфлікту для суспільства розкривається через функції
, які він виконує в суспільстві. Соціальний конфлікт може бути носієм як деструктивних, так і
конструктивних тенденцій, що зумовлює його негативні та позитивні функції. Серед позитивних функцій конфлікту
є:

соціально
- діагностична (сигнальна) –
виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, сигналізує про певний стан суспільства, поглиблення суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціальних груп:

регулювальна –
конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах влади й управління;

інтегративна –
участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні
інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об‘єднанні зусиль:

інноваційна –
конфлікти сприяють оновленню соціальних відносин, утвердженню нових форм і цінностей, дають змогу уникнути застою, є джерелом нововведень та прогресивних тенденцій:

комунікативна –
пошук шляхів розв‘язання конфліктів активізує соціальну взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень:

соціально
- психологічна –
сприяє зняттю психологічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зниженню їхньої інтенсивності.
До негативних функцій конфліктів належать:

дестабілізаційна –
конфлікти призводять до порушення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосування насильницьких методів розв‘язання проблем;

надлишково
- витратна

конфлікти вимагають використання додаткових матеріальних
, часових
, моральних та інших ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

дезорганізаційна –
конфлікти уповільнюють та ускладнюють процеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.
Дослідження функціональних можливостей конфліктів відкриває шлях для окреслення їх позитивних та негативних наслідків.
Причини конфлікту

це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і за визначених умов діяльності суб‘єктів взаємодії спричиняють його. Причини можуть бути об‘єктивними (що існують незалежно від волі та бажань учасників конфлікту) та суб‘єктивними (зумовлені конкретною поведінкою індивіда та психологічною структурою особистості). В основі більшості соціальних конфліктів лежать такі причини, як ресурси, що

95 необхідно розділити, взаємозалежність завдань, які необхідно вирішувати в ході колективної праці, різниця у цілях, інтересах, цінностях, манері поведінки, рівні культури, освіті, життєвому досвіді, а також неефективні комунікації між людьми.
Типологія –
вузлова проблема теорії конфліктів. Щоб вчасно і цілеспрямовано впливати на конфлікт, важливо точно визначити його тип.
В науковій літературі є декілька типологій конфліктів.
Беручи до уваги критерій суб‘єктності, виділяють такі види конфліктів:
внутрішньособистісні; міжособистісні; міжгрупові;
між особистю та групою; між організаціями; міждержавні тощо.
Залежно від кількості суб‘єктів конфлікту виділяють дво
- та багатосторонні конфлікти.
Залежно від предмета конфліктів виділяють такі їх різновиди:
економічні;
політичні;
ідеологічні
; аксіологічні
(ціннісні); позиційні.
Класові конфлікти зумовлені відмінностями між суспільними класами та можуть виявлятися в економічній, політичній та ідеологічній сферах.
Культурні конфлікти виникають внаслідок співіснування людей, які представляють різні культури. Предметом таких конфліктів є духовні цінності культур.
Також виділяють конфлікти:

за способом розв‘язання –
насильницькі та ненасильницькі;

за сферою розгортання –
політичні, соціальні, економічні, організаційні, ділові, юридичні, сімейно
- побутові, ідеологічні, соціокультурні;

за функціями або наслідками –
конструктивні (функціональні) та деструктивні (дисфункціональні);

за масштабами –
глобальні, регіональні, локальні;

за мотивацією –
конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій, з приводу цінностей та життєвих установок;

за тривалістю –
короткочасові, тривалі, затяжні;

за формою –
прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (бунт, соціальна революція, війна);

за характером перебігу –
гострі й хронічні та латентні й відкриті;

за характером виникнення –
стихійні та заплановані;

за характером згасання –
ті, що спонтанно припиняються
; ті, що припиняються під дією засобів, знайдених конфліктуючими сторонами
; ті, які вирішуються завдяки втручанню зовнішніх сил;

за рівнем регулювання –
керовані, слабокеровані та некеровані;

з погляду доцільності –
закономірні (неминучі), необхідні, вимушені, функціонально невиправдані.

96
Стадії розвитку соціальних конфліктів

Соціальний конфлікт є динамічним явищем. До динамічних характеристик конфлікту відносять стадії або фази його розвитку, а також процеси, що виникають на різних його стадіях.
В соціальному конфлікті виділяють чотири стадії: передконфліктну, конфліктну, розв‘язання конфлікту, післяконфліктну. В свою чергу кожна з цих стадій розпадається на ряд фаз. Передконфліктну стадію
можна умовно розділити на три фази, для яких є характерними такі особливості взаємодії сторін. Початкова фаза характеризується формуванням конфліктної ситуації –
накопиченням і загостренням протиріч в системі міжособистісних і групових відносин. На цій стадії можна говорити про прихований (латентний
) розвиток конфлікту. Друга фаза починається з
інциденту або приводу, тобто з зовнішнього явища, яке приводить у рух конфліктуючі сторони. На цій фазі відбувається усвідомлення конфліктуючими сторонами спонукальних мотивів, тобто протилежності їх
інтересів, цілей, цінностей. На другій фазі конфлікт із латентної стадії переходить у відкриту і виражається у різних формах конфліктної поведінки.
Конфліктна поведінка характеризує другу, основну,
стадію розвитку конфлікту. Конфліктна поведінка –
це дії, направлені на те, щоб прямо чи опосередковано блокувати досягнення протилежною стороною її цілей, намірів, інтересів. Для вступу в другу стадію конфлікту необхідні
не лише усвідомлення цілей та інтересів як протилежних іншій стороні, а й формування установки на боротьбу. Це формування є завданням першої фази конфліктної поведінки. Конфлікт інтересів на цій фазі набуває форми відкритих розходжень, які індивіди та соціальні групи не лише не бажають урегулювати, а й поглиблюють, руйнують попередні структури нормальних взаємозв‘язків, взаємодій та відносин. В емоційній сфері ця фаза характеризується зростанням агресивності, переходом до неприязні
і до відкритої ворожнечі, яка психологічно закріплюється в
«
образі ворога
»
. Звідси конфліктні дії загострюють емоційний фон протікання конфлікту, а він, в свою чергу, стимулює конфліктну поведінку.
Сила учасників конфлікту

це здатність опонента реалізувати свою ціль всупереч волі партнера по взаємодії. Вона включає ряд компонентів:

фізичну силу і технічні засоби;

інформаційно
- цивілізовану форму застосування сили, що вимагає збирання даних, аналіз документів, вивчення матеріалів експертизи з метою оволодіння знаннями про суть конфлікту, про свого опонента для

97 розробки стратегії і тактики поведінки, використання матеріалів, що ганьблять опонента;

соціальний статус, що виражається в суспільно визнаних показниках (доходи, влада,
престиж);

інші ресурси –
гроші, територія, ліміт часу, кількість прибічників.
Вплив на розвиток конфліктних відносин здійснює оточуюче середовище, що визначає умови, в яких відбуваються конфліктні процеси.
Середовище може підтримувати учасників конфлікту
, стримувати
їх або бути нейтральним фактором.
Перша стадія конфліктної поведінки породжує тенденцію до посилення конфлікту, але вона може стимулювати його учасників до пошуку шляхів розв‘язання конфлікту. Визрівання перелому в розвитку конфлікту характерне і для другої фази
На цій фазі відбувається ніби
«
переоцінка цінностей
».
Ця фаза є й фазою
«
вибору
».
Конфліктні групи можуть вибрати такі програми поведінки:

досягнення своїх цілей за рахунок іншої групи і доведення конфлікту до високої напруги;

зменшення напруги, але збереження конфліктної ситуації
, переведення її у приховану форму за рахунок поступок протилежної сторони
;

пошук способів повного вирішення конфлікту.
Якщо вибрана третя програма поведінки, наступає третя стадія в розвитку конфлікту –
стадія розв‘язання.
Розв‘язання конфлікту здійснюється як через зміну об‘єктивної ситуації,
так і через суб‘єктивну, психологічну перебудову, через зміну суб‘єктивного образу ситуації, яка склалася у ворогуючих сторін. Можливе часткове й повне вирішення конфлікту.
Умови, за яких можливе успішне розв‘язання конфлікту:

своєчасний і точний аналіз причин конфлікту;

зацікавленість обох сторін в подоланні суперечностей на основі взаємного визнання інтересів другої сторони;

спільний пошук шляхів подолання конфлікту
(прямий діалог сторін, переговори через посередників, переговори з участю третьої сторони).
Рекомендації
, які прискорюють розв‘язання конфлікту:

під час переговорів пріоритет має віддаватися обговоренню змістовних питань;

сторони повинні намагатися зняти психологічну і соціальну напругу;

98

сторони повинні демонструвати взаємну повагу одна до іншої
;

учасники переговорів мають гласно і доказово розкривати позиції один одного, створюючи атмосферу публічного рівноправного обміну думками;

учасники переговорів мають проявляти нахил до компромісів.
Велике значення має

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал