Соціокультурний компонент перекладу антропонімічної та топонімічної лексики художнього твору л. М. Лазаренко



Скачати 119.11 Kb.
Дата конвертації05.01.2017
Розмір119.11 Kb.
СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ПЕРЕКЛАДУ АНТРОПОНІМІЧНОЇ ТА ТОПОНІМІЧНОЇ ЛЕКСИКИ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
Л.М. Лазаренко
Мова не може функціонувати незалежно від соціокультурного оточення, в якому вона використовується. Перекладач має бути митцем, вченим , провідником іноземної культури, він повинен знати не тільки яку денотацію й конотацію у мові оригіналу може приймати слово залежно від контексту, але й які засоби трансляції доречно використовувати щоб зберегти естетичне, семантичне та соціокультурне значення слова в рідній мові. На жаль, значна кількість сучасних перекладачів нехтують цими правилами. Працюючи над перекладом будь-якої книги, неуважний або малокваліфікований перекладач дуже зверхньо ставиться до тексту, не розуміючи, що цим він приносить шкоду читачам. Треба пам’ятати, що мета перекладача – не тільки перекласти книгу рідною мовою, - треба донести соціокультурний та естетичний шари авторського задуму – в цьому полягає турбота і про перекладений художній твір , і про читачів.

Мова художнього твору розрахована на сприйняття й розуміння на фоні загальнонародної, загальнонаціональної мови, проте відрізняється від неї тим, що дійсність мови художнього твору – це дійсність загального художнього світу, в результаті чого мовні і змістовні сторони художнього твору з’єднані значно щільніше, ніж у інших функціональних стилях. Тому закономірності побудови художньої мови пояснюються не синтаксичними й граматичними правилами, а правилами побудови смислу. Мова зі своїми прямими значеннями наче перекинута у темі і ідеї художнього смислу. Таким чином виникає семантична подвійність художньої мови, як результат зіткнення об’єктивного значення слів з їх суб’єктивним смисловим напрямком.

Велика кількість робіт присвячена труднощам перекладу художнього тексту. Ознайомившись із ними , можна зробити висновок – труднощів при перекладі виникає стільки і вони настільки непередбачені і складні, що краще буде не замислюватись над ними, а “перекладати як Бог на душу покладе, при цьому старанно працювати і проникнутися духом оригіналу”[1, 117 ] . На рівні інтуїції можна випадково попасти в унісон і створити вдалий переклад. Але можна і не створити. І тоді попри все своє уміння передавати складні нюанси стилістики автора, перекладач буде не спроможним з’єднати їх у прекрасну гармонію. Значно частіше нам доводиться зустрічатися з халтурою і незнанням, невмінням поводитися з художнім текстом, небажанням розібратися в азах підходів до нього та підкріпити натхнення холодним розрахунком[2, 46 ].

Художня література – це тексти, які спеціалізуються на передачі естетичної та соціокультурної інформації. Засоби ії оформлення різноманітні, й ми спробуємо з’ясувати чи є в цих текстах і в якому вигляді інші типи інформації. По-перше, чи є в них когнітивна інформація, тобто об’єктивні відомості про довколишній світ? В художніх текстах є власні імена, та частіше вони є вигаданими, згадуються топоніми – назви країн, міст, - та це не обов’язково реальні, а в науково-фантастичному романі вони, як правило, створені фантазією автора. Щоправда, зустрічаються в художньому тексті документальні цитати з інших текстів, проте іноді їх документальність фіктивна. Трапляються іноді достовірні описи конкретних географічних місцевостей, проте цю достовірність ще треба перевірити, бо не виключено, що автор додав щось від себе. Отож когнітивна інформація в художньому тексті існує на задньому плані, і вона не є цілком достовірною, тобто автор використовує її з художньою метою, інакше кажучи – вона підпорядкована естетичній інформації. Проблеми перекладу семантично-значущих антропонімів та топонімів (на основі матеріалу серії романів “Гарі Потер”) змусили нас глибше замислитися над перекладацькими проблемами сучасності. Прочитавши книгу мовою оригіналу, й порівнявши її з українським та російським перекладами, ми помітили, як багато втрачає цільова читацька авдиторія- звичайний український читач - завдяки невлучним перекладам антропонімів та топонімів. Адже значущі імена мають бути перекладені так, щоб книга не втратила свого змісту ( який у цьому випадку існує у прихованому виді) і привабливості. На прикладі цього роману ми можемо зазначити, що перекладені такі імена, як Півз, Гогзміт, Малфой [3, 11…] сприймаються читачем як найпоширеніші у англійській мові – Сміт, Честер, Браун, втрачаючи при цьому значний обсяг конототивного значення. Щоб проілюструвати дану ідею, наведемо приклад: багато українських казок мають героїв із семантично-значущими іменами: Крутивус, Звенигора, Вирвидуб. Носієві української мови та культури одразу зрозуміло, що це за герої, але жоден англієць нічого не побачить у цих антропонімах, якщо їх лише транскодувати: Zvernygora, Vyrvydub – для нього вони лише пролунають як іншомовні, екзотичні імена.

Наука, предметом якої є вивчення імен осіб має назву антропонімія, її об’єктом є антропоніми, тобто , особисті імена, топонімія ж займається вивченням назв місць, включаючи населенні місцевості, споруди, шляхи, країни, океани, зірки і т. ін.

Вчені наголошують, що навіть коли ім’я на перший погляд, не має “смислу”, воно все ж може викликати певні асоціації. Деколи такі асоціації можуть бути настільки сильними, що переносять свою приховану конотацію на денотата - носія цього імені. З іншого боку, первинна асоціація може бути майже втраченою, або субститованою іншою асоціацією, такою, як наприклад, національна традиція (Володимир - в Україні, Патрик- в Ірландії ). Ім’я може бути асоційованим з факторами престижу, або їх вибір може диктуватися модою. В більшості випадків ім’я надається як “гарне”, “таке ,що красиво звучить”, “багато обіцяє”[4, 64]. Треба зауважити, що в деяких культурах, дитині надається “погане” ім’я, із значенням “потворний, злий, жалюгідний ”. Ці, так звані апотропічні імена, повинні , згідно з культурною традицією даного соціуму, відволікати увагу демонів або нечистої сили від людини - носія імені. [5, 161] Вибір імені - справа завжди дуже приватна, індивідуальна та важлива. Автор, який номінує своїх героїв, ніколи не робить це випадково. Бажання надати належне, влучне ім’я дуже рідко закінчується просто підбором сполучення звуків, які б лунали приємно, або неприємно; навпаки, вигадані герої мають імена, наповненні значенням та асоціаціями. В художньому тексті жанру фентезі та наукової фантастики, створення імен героїв є завжди непростим процесом. Неускладненими іменами наділяються герої другорядні, прохідні, ускладнені імена асоціюються з іменами видатних особистостей, національних або фольклорних героїв, або вміщують натяк на здібності, особливості характеру, магічних сил і т. ін. Завдання перекладача - знайти, розкрити ці приховані значення та асоціації і передати їх читачеві рідною мовою.

Топоніми менш персональні та інтимні. Загальновідомими труднощами при перекладі назв реально існуючих місць є ситуації, коли об’єкт більш відомий під своєю інтернаціональною, а не оригінальною назвою (Дублін ірландською транслітерується як Баіле Ата Клиат), коли при однаковому написанні, назва вимовляється по-різному (Paris- в мовах, що користуються латинським алфавітом)[4, 259]. Вигаданий авторський топонім може бути джерелом інформації сам по собі, приховуючи за екзотичною формою певний інформативний зміст.

Проблема якісного перекладу авторських антропонімів та топонімів в художніх текстах, зокрема в серії романів відомої британської письменниці Джоан Ролінг “Гарі Потер”, є актуальною для українського перекладознавства. Нами не випадково обраний саме цей твір, що є неймовірно популярним не тільки серед дітей, а й серед дорослих. Перш за все ці книги привернули нашу увагу тим, що в наш час передових технологій і загальної комп’ютеризації, вони змусили людство знов звернутися до книжок.

У журналі “Компьютерра” за 22 серпня 2000 рік була опублікована стаття, яка говорила про цю книгу: “ Чому батькам десяти - дванадцятирічних дітей так подобається ця книга і через що саме вони з такою одностайністю обожнюють її авторку? Саме через те, що вона єдина в цілому світі змогла відірвати дітлахів від комп’ютера!” “Незалежна Газета” у статті за 17 лютого 2000 прокоментувала це явище так: “За допомогою яких чарів їй (Джоан Роулінг) вдалося причарувати дітей, які забули про віртуальні медитації та інтерактивні іграшки і знов, як раніше, засинають разом із книжкою під ковдрою, - залишається таємницею”.

Для перекладача книги Джоан Ролінг є особливо цікавими об’єктами з погляду перекладацьких труднощів, а саме – труднощів збереження соціокультурного компоненту при трансляції семантично-значущих антропонімів та топонімів, на які ці книги невиразно багаті.

В існуючих перекладах цих книг українською мовою перекладач майже не звернув уваги на переклад антропонімів та топонімів, у 98% випадків використовувавши транскодування. Головною помилкою перекладача стало нехтування того факту, що культура та історія Великобританії значною мірою відрізняються від українських, таким чином при перекладі антропонімів та топонімів ігнорується соціокультурний компонент . Внаслідок цього те, що зрозуміло читачам у Великобританії, стає незрозумілим читачам України і вимагає тлумачення.

В’ячеслав Карабан зазначив, що власні імена людей не перекладаються, а транскодуються : “ Існують певні правила передачі власних імен у перекладі, що встановлюють українські відповідники англійських літер і звуків та певних сполучень букв і літер.”[6, 127] . Та не можна забувати про те, що він розглядав цю проблему з погляду перекладу наукових і технічних текстів.

Усі перекладацькі рішення при перекладі художнього тексту приймаються з урахуванням вузького контексту та широкого контексту усього твору. Це стосується вибору варіантних відповідників і трансформацій. Випадки поза контекстного перекладу за допомогою однозначних еквівалентів трапляються рідко і стосуються загального словникового фонду (назви тварин, рослин), а також реально існуючих топонімів[1, 65 ].

З точки зору перекладу усі назви можна поділити на три групи:



  1. назви, де всі компоненти назви перекладаються українською мовою;

назви, де всі компоненти назви не перекладаються, а транскодуються;

назви, де один або більше компонентів передаються за допомогою транскодування (транслітерування або транскрибування).

В межах нашої статті неможливо перерахувати чи прокоментувати усі існуючі засоби оформлення соціокультурної інформації. Перелік їх нескінченний –автори постійно винаходять нові засоби. Тому ми звернемось лише до деяких, частотних, і спробуємо оцінити можливості їх перекладу, добре розуміючи, що при такому багатстві мовних засобів не можливо уникнути конфлікту форми та змісту –звідси й часте вживання прийому компенсації й неминучий ефект нейтралізації деяких значущих домінант перекладу. Заздалегідь, не маючи на увазі якийсь конкретний текст, ми усі засоби оформлення естетичної інформації можемо вважати домінантами перекладу. Але реально частина з них буде представлена в перекладі в послабленому вигляді або обмеженою кількістю компонентів. Так може зменшитися кількість компонентів лексичного повтору або при передачі метафори неможливо зберегти специфіку образа.

Існують наступні засоби оформлення соціокультурної інформації в художньому тексті:



  1. епітети – передаються з урахуванням їх структурних і семантичних особливостей (прості й складні прикметники, ступінь дотримання нормативного дотримання семантичної узгодженості з означу вальним словом, присутність метафори, метонімії, синестезії), з урахуванням ступеня індивідуалізованості (сталий епітет фольклору, традиційний епітет-поетизм, традиційний епітет поданого літературного напрямку, суцільно авторський), з урахуванням позиції по відношенню до означувального слова і її функції;

порівняння – передаються з урахуванням структурних особливостей (непоширене, поширене, розгорнуте), стилістичної забарвленості наявної в ньому лексики (висока, поетична , просторічна);

метафори – передаються з урахуванням структурних характеристик (якою частиною мови виражена, одно - або двотактна, поширена, метафоричний контекст), з урахуванням семантичних відносин між образним та предметним планом (конкретне – абстрактне), з урахуванням ступеню індивідуалізованості;

авторські неологізми – передаються за наявною в мові перекладу словотворчої моделі, подібної той, що використовував автор, збереженням семантики компонентів слова і стилістичної забарвленості;

іронія –для її відтворення при перекладі передається, перш за все, принцип контрастного зіткнення, порівняння не порівнюваного (ефект неочікуваності, побудований на збої синтаксичної структури);

семантично-значущі імена і топоніми –передаються із збереженням семантики “промовляючих” імен і типової для мови оригіналу словотворчої моделі, екзотичної для мови перекладу;

діалектизми –як правило, компенсуються просторічною лексикою, жаргонізми і арготизми передаються за допомогою того ж стилістичного забарвлення.

Звичайно, у випадку перекладання жанру фентезі просте транскодування має право на існування, але інколи воно шкодить, як помилково призначені ліки.

Так, наприклад, ім’я одного з героїв – Draco Malfoy транскодується як Драко Малфой. Та чи каже це ім’я щось звичайному українцю? Давайте пильніше розглянемо цей приклад. Draco – це один з варіантів написання англійською слова “дракон» ,- в цьому випадку транскодування є цілком прийнятним. Тут наявний збіг у звучанні та значенні слів обох мов. Та, на жаль, такий збіг є скоріше випадковістю, ніж закономірністю. Отже здебільшого антропоніми мають перекладатись так, щоб значення, яке вкладене в них автором, зберігалось. Та не можна забувати про специфіку звучання, адже текст (в цьому випадку) є англійським, тож повинна зберігатися деяка інакомовність звучання. Продовжимо розглядати наведений раніше приклад - прізвище Malfoy. Пильно придивившись ми можемо чітко вирізнити префікс “mal”, який в англійській мові має значення “поганий, злий”. З контексту книги стає чітко зрозуміло що ім’я повністю відповідає характеру героя. Але просто прізвище Малфой нічого не скаже українському читачеві. Та якщо спробувати перекласти префікс “mal” на українську мову, щоб читач міг одразу зрозуміти сутність героя, чи не буде це краще. Так, наприклад, українською це прізвище могло б звучати так: Поганфой або Зловрідфой. Нами збережена англомовна морфема “фой”, щоб зберегти інакомовність звучання.

Розглянемо ще деякі приклади. Peeves – ім’я полтергейсту із надзвичайно жахливим характером. Перекладач транскодує цей антропонім – Півз. Звернімося до мови оригіналу: маємо слово peeve - дратівливість. Ще є слово peevish, що перекладається як “ той, що свідчить про поганий настрій”. З контексту роману ми бачимо, що головна мета цього героя - чинити усілякі неприємності будь-кому. Тож варіантами перекладу можуть бути – Злоббс, Негаразд.

Окрім цього, цікавим прикладом є антропонім Parkinson. Знову відбувається транскодування - Паркінсон. Дорослим відома така хвороба та її симптоми, та не забуваймо про те, що цільова авдиторія- діти. Чи багато дітей знають про цю хворобу? Тож не краще буде передати загальне значення, відповідно змінивши варіант перекладу: Тряскінсон.

Звернімо увагу на такий антропонім: Goyle. Це ім’я дуже негативного і (як підказує нам контекст) надзвичайно непривабливого зовні героя. Перекладач транскодує цей антропонім – Гоіл. Проаналізуймо це слово: на нашу думку це слово є частиною слова gargoyle – гаргуля, яка відома своєю непривабливою зовнішністю, тож варіантом перекладу можна було б запропонувати - Страшидл.

Щодо топонімів, то ситуація у цьому випадку така ж сама, як і з перекладом антропонімів. Значення в українському перекладі зрозуміле лише тоді, коли в мові оригіналу використовуються прості для розуміння слова. Наприклад, Diagon Alley – Косий Провулок або ж Коса Алея. Але розгляньмо інший випадок : назва містечка, у якому народився герой (який в усіх книгах є найбільшим зловмисником, що несе страх і смерть) Волан-де-Морт [3, 380]- Little Hangleton. Перекладач і в цьому випадку використовує транскодування для перекладу поданого топоніма: Літл Ханглтон. Та спробуймо проаналізувати цю географічну назву слово Litttle означає українською “невеликий, малий”. Тепер роздивимося слово Hangleton: по-перше, з англійської дієслово hang означає “повісити, вішати”. Друга частина слова, на нашу думку, може бути закінченням англійського слова skeleton, що українською означає “скелет”. З контексту четвертої книги про пригоди хлопчика-чарівника “Harry Potter and Goblet of Fire” стає зрозумілим, що Джоан Ролінг невипадково обрала саме таку назву (у цій захолусній місцевості відбуваються дивні речі: раптово помирають люди, та влада не може знайти пояснення цим смертям). Отже, краще перекласти цей топонім, щоб зберегти його значення: Малий Вісельсклеп. Звичайно, у цьому випадку назва стає суто українською. Ми можемо обґрунтувати свій вибір: по-перше, з контексту ми розуміємо, що це містечко знаходиться на периферії – тож “Малий” вказує на провінціальність цього міста (це характерно для назв населених пунктів в Україні, тому й було б зрозумілим). Вісельсклеп – перша частина походить від слова вішальник, а склеп завжди асоціюється із скелетами. Тож маємо географічну назву, що сама розкриває таємницю: що ж це за містечко насправді.

У нашій спробі проаналізувати засоби перекладу семантично значущих авторських антропонімів та топонімів, ми намагалася звернути увагу на існуючі перекладацькі проблеми . На нашу думку читання погано перекладеної книги – це перший крок до зниження рівня культури людини. Перекладач має пам’ятати, що кожне ім’я або назва є відбитком соціокультурного компоненту мови - джерела і мусить наполегливо працювати, застосовуючи усі складні техніки перекладу , бо надмірна самовпевненість або поспішність приводить до помилок і втрати значного шару змісту художнього твору. Наведений нами опис перекладацьких труднощів художнього тексту не претендує на повноту. Своєю метою він ставить намітити абетку прийомів роботи перекладача з художнім текстом, віднайти базову стратегію підходу до нього. Звичайно, без помилок не обійдеться, але фатальних провалів вже можна буде не боятися. Щодо засобів перекладу семантично – значущих антропонімів та топонімів, ми радимо не йти легким шляхом і користуватися транскодуванням, а перекладати так, щоб зрозуміло передати значення, яке було закладене автором при створенні книги.

Наша робота, що присвячена вияву засобів передачі соціокультурного компоненту анотропонімічної та топонімічної лексики художнього твору, дозволяє зробити наступні висновки:



  1. В даному досліджені доведена виняткова роль соціокультурного компоненту авторських топонімів та антропонімів та поставлена проблема урахування такого компоненту при перекладі.

Розглянуті основні помилки та труднощі перекладу семантично - значущих імен та назв та надані приклади їх запобігання.

Поставлене завдання щодо створення опису прийомів роботи перекладача з художнім текстом в аспекті збереження соціокультурного компоненту семантики ономастичної лексики.


SUMMARY
In the article the author considers the problem of rendering the socio-cultural component of anthroponyms and toponyms in the literary works of fantasy genre. The main difficulties while rendering the semantically coloured names are pointed out and the typical translator’s mistakes are defined. There was set the task of creating a description of a set of translation techniques aimed to preserve the socio-cultural component of the onomastic lexis.
список ЛІТЕРАТУРи


  1. Алексєєва І.С. Професійний тренінг перекладача// Союз.-C.Пб, 2001. - 288с.

Dunkling, L. The Guinness Book of Names, 6th ed.// Oxford University Press, 1993.-316 с.

Роулінг, Дж. Гарі Потер та Кубок Вогню//Пер. М.Д. Литвинової // Pосмен-пресс,2002.- 667с.

Nuessel, Fr. The Study of Names: A Guide to the Principles and Topics // Oxford University Press, 1992.-352 с.

Stewart, George R. American Given Names: Their Origin and History in the Context of the English Language// New York, Free Press ,1999.- 268c.

Карабан, В. Переклад англійської наукової та технічної літератури. Частина 2// Віноблдрукарня- Вінниця, 2001.- 303с.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал