Соціально-психологічний центр збройних сил україни




Сторінка1/6
Дата конвертації11.05.2017
Розмір0.68 Mb.
  1   2   3   4   5   6

1

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПО РОБОТІ З ОСОБОВИМ СКЛАДОМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР
ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
______________________________________________________
ЗАТВЕРДЖЕНО
Заступником начальника Генерального штабу




ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ ПІД ЧАС ВЕДЕННЯ ЗБРОЙНИХ
КОНФЛІКТІВ, ПІДГОТОВКИ ТА ВИКОНАННЯ МИРОТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ
(збірник інформаційно-аналітичних матеріалів)














Київ – 2013

2
ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………….…….…….
3 1.
Досвід організації психологічного забезпечення Обмеженого контингенту радянських військ в
Демократичній
Республіці
Афганістан………………………………………………….………….
6 2.
Особливості психологічної підготовки армій
США та
Великої
Британії………………………………………………….……………..
17 3.
Досвід проведення психологічної підготовки та реінтеграції військовослужбовців бундесверу після виконання миротворчих операцій…………………………………………….………………….
27 4.
Психологічне забезпечення операції Об'єднаного угрупування військ РФ по розгрому незаконних збройних формувань в м.
Грозному
і очищенні міста від бойовиків…………………………..
42 5.
Психологічна підготовка особового складу 7 омбр КООС до участі у миротворчій операції в
Республіці Ірак (на досвіді Південного ОК)………………………………………………………..
50 6.
Психологічна підготовка особового складу 3 оіб Тимчасових сил ООН у
Лівані…………………………………………………………..
66 7.
Узагальнені матеріали практичного досвіду організації заходів психологічної підготовки під час підготовки та у ході виконання миротворчих завдань військовослужбовцями 30 омбр в
Косово…
77 8.
Особливості морально-психологічного забезпечення миротворчої діяльності українського контингенту сил
ООН під час виконання миротворчих завдань у
Ліберії……………………………………….
85

Післямова……………………………………………………………….
94
Авторський колектив
Наконечний В.Д., Клименко В.С., Копаниця Н.І.


Під загальною редакцією
начальника Головного управління по роботі з особовим складом
Збройних Сил України генерал-майора ЧУБЕНКА І.М.

3
ВСТУП
Матеріали посібника є узагальненими теоретичними підходами і практичним досвідом організації психологічної роботи з особовим складом збройних сил різних країн під час воєнних операцій, військових конфліктів і миротворчих місій сучасності.
Посібник рекомендовано для використання під час проведення індивідуальної підготовки особового складу та колективної підготовки підрозділів Збройних Сил України.
Діяльність військовослужбовців у бойовій обстановці характеризується впливом на психіку різних стрес-факторів. Тривалість їх впливу, а також психотравмуючий характер, можуть сприяти виникненню таких змін у психічній діяльності воїна, які знижують ефективність його діяльності під час бою, та можуть негативно проявлятись у мирних умовах. Особливо глибоко ця проблема стала вивчатися у західній психології (у тому числі й військовій) після війни у В’єтнамі, коли американське суспільство мало чисельні випадками соціальної та психологічної дезадаптації солдатів, які повернулись у вітчизну. Це потребувало активного вивчення психологічних проблем ветеранів, створення по всій країні спеціалізованих центрів для надання спеціальної, психологічної та медичної допомоги. Керівництво Збройних сил США прийняло рішення на внесення змін в програми підготовки особового складу де система психологічного забезпечення зайняла одне з ключових місць.
Подібні проблеми виникли у мирному житті колишніх “афганців”.
Сьогодення миротворчої діяльності Збройних Сил України, що триває вже понад два десятиліття, має достатній досвід психологічної роботи з військовослужбовцями, яким довелося виконувати нелегку, але таку необхідну місію по захисту миру у різних куточках світу.
Саме тому дуже змістовними
є слова німецького письменника
Е.М.Ремарка: “…я знаю: все, що каменем осідає в наших душах, поки ми перебуваємо на війні, спливає в них потім, після війни, і ось тоді й почнеться довга розмова про ці речі, від яких залежатиме, жити нам далі чи не жити”.
Дані проблеми мають давню історію: скільки часу існують війни, стільки ж часу існують і проблеми психічних станів воїнів у бою. Це досить чітко розуміли полководці всіх часів, які розглядали психологічну підготовку військ як невід’ємну частину їх підготовки й одну з основних умов досягнення перемоги в бою. Історія свідчить про те, що вона не лише має минуле, а має й майбутнє. Підтвердженням цьому є приклади сучасних воєнних конфліктів. Саме тому психологічна робота у військах об’єктивно необхідна, про що свідчить зростання її ролі в сучасних умовах збройної боротьби.
Навіть в епоху високорозвиненої бойової техніки і досконалої зброї, головна роль на війні безумовно належить солдатові. Результати бойових дій у сучасних умовах багато в чому залежать від морально-психологічного стану особового складу, його здатності переносити значні фізичні і психічні навантаження, долати страх у бою і зберігати волю до перемоги.
Найважливішим для бойової готовності військового підрозділу є відношення солдата до свого обов’язку, його бойовий настрій та готовність до дій за призначенням, що суттєво впливають на поведінку під час бою. Кожен воїн повинен свідомо готуватися до бойових дій, формувати у себе психологічну стійкість та уміння воювати в будь-яких умовах бойової обстановки.
Досвід ведення бойових дій переконливо свідчить про те, що будь-який супротивник намагається активно впливати на моральні та психологічні якості, психофізичний стан, настрій, бойову активність особового складу. Наслідком психотравмуючих факторів є чисельні психогенні втрати. Тому наразі

4 актуальним є не лише врахування морального фактора особистості, але й оптимізація технології психологічної підготовки військовослужбовців до ведення бойових дій.
В даному збірнику узагальнено досвід організації психологічної роботи в арміях різних країн світу під час ведення збройних конфліктів
ХХ ст. На підставі звітних документів здійснено аналіз психологічної роботи в українських миротворчих підрозділах під час миротворчих місій у Косово, Іраку, Лівані та Ліберії. Саме цей аспект підготовки військ нагально потребує практичного впровадження в систему підготовки військових підрозділів Збройних Сила
України, та подальшого удосконалення наукових досліджень та розробок у цій галузі.

5
1. ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБМЕЖЕНОГО
КОНТИНГЕНТУ РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬК В ДЕМОКРАТИЧНІЙ РЕСПУБЛІЦІ АФГАНІСТАН

Понад 24 роки минуло з часу завершення бойових дій в Афганістані. Але, незважаючи на пройдений час, сьогодні продовжується осмислення її причин, характеру та наслідків.
Це була найдовша війна в історії Радянського Союзу, яка тривала дев’ять років, один місяць та двадцять один день без права на перемогу. Її жорна закрутилися 25 грудня 1979 року і зупинилися 15 лютого 1989 року.
Через афганську війну (1979-1989 рр.) пройшло понад 160 тисяч осіб, призваних до лав Радянської
Армії з України. Не повернулося з війни 3360 осіб, із них: загинуло – 3280, пропало безвісті – 80. Поранено на афганській війні понад 8 тисяч наших співвітчизників. Стали інвалідами 3560 осіб. Після війни померло від ран, захворювань більше, ніж загинуло. Наведені дані є свідченням важкої спадщини для України, яку залишила афганська війна
Принциповим є те, що морально-психологічні аспекти бойових дій в Афганістані були пов’язані не тільки і не стільки з формуванням комплексу стійких професійно важливих якостей особистості військовослужбовця, скільки з послідовним і всебічним створенням умов для надійного функціонування його психіки в найбільш складних життєво небезпечних, нестабільних ситуаціях. У зв’язку з цим серйозно постало питання формування у командира-єдиноначальника особливого типу свідомості, яка сприяла розумінню ролі психологічного фактора в досягненні перемоги, чіткому баченню шляхів його максимальної реалізації та свого місця в даному процесі. Тобто штат сил з психологічної підготовки виходив далеко за рамки політорганів, включаючи до нього значно ширше коло посадових осіб.
Досвід Афганістану показав, що забезпечення морально-психологічного потенціалу військ – це не відомча проблема, а проблема державного масштабу.
Організація психологічної підготовки особового складу ОКРВ
Після введення військ в Афганістан і початку бойових дій гостро постало питання забезпечення психологічної загартованості особового складу. Однак слід зауважити, що в перші роки перебування військ в Афганістані при вирішенні цього завдання виникало багато труднощів і проблем. Не було теоретичних і методичних рекомендацій для проведення роботи з психологічної загартованості особового складу до бойових дій у гірській місцевості. Психологія як наука не була залучена до консультування командирів і штабів в прийнятті психологічно обґрунтованих рішень, що і сьогодні не вирішено у Збройних Силах
України. Повільно вирішувались питання створення систем прискореної підготовки військовослужбовців, розробки психологічних вимог до проектних зразків техніки і озброєння з точки зору її використання в
Афганістані і пристосування до людини. Не в повному обсязі були об’єднані теоретичні і прикладні психологічні дослідження з питань психологічного забезпечення виконання бойових завдань.
Недостатньо уваги приділялось консультативній і реабілітаційно-реадаптаційній роботі.
Безпосередньо в бойових з’єднаннях і частинах консультативну роботу вели заступники командирів по політичній частині. Найбільш слабким напрямком використання психології в інтересах бойових дій була відсутність програмного підходу до вирішення проблем бойової практики. Недостатньо було зроблено для проведення психологічних досліджень і вирішення прикладних завдань в інтересах авіації, яка виконувала відповідальні бойові завдання в складних і небезпечних умовах, вирішення проблем фізичного і психологічного перевантаження пілотів, психофізіології нічних польотів. Тобто у перші роки бойових дій в
Афганістані слабо використовувався досвід армій іноземних держав з психологічного забезпечення,

6 особливо США, які у роки Другої світової війни показали приклад великомасштабного централізованого використання психології в інтересах вирішення важливих державних завдань. На той період із 4500 американських психологів 1000 знаходилась у Збройних Силах. Ними було проведено 500 воєнно- соціологічних досліджень.
Відомо, що важливим напрямком застосування психології у військовій практиці є психологічний підбір курсантів для навчальних частин. Це найнадійніший метод попередження психотравматизму військовослужбовців, профілактики їх деморалізації, збереження високого морального духу. Належну роботу з цього питання було розпочато тільки в 1984 році.
З метою удосконалення психологічного забезпечення у навчальних полках і з’єднаннях, які займались підготовкою військовослужбовців для служби в Афганістані, були введені посади військових психологів. У своїй роботі вони спирались на досвід вітчизняної психології. Свідченням уваги до психологічного забезпечення бойових дій в Афганістані було створення відділу психологічної роботи при
Головному політичному управлінні Радянської Армії. Досвідчені психологи надавали методичну і практичну допомогу своїм колегам у навчальних з’єднаннях і частинах з питань підготовки військовослужбовців для служби в Афганістані. Крім того, вони здійснили цикл психологічних розробок – від теоретичного обґрунтування проблеми через її експериментальну перевірку і до практичного впровадження в бойових умовах Афганістану. Це позитивно вплинуло на розробку тестових методик для випробування новобранців, професійний відбір особового складу, розробку методичних рекомендацій і організацію психологічної підготовки. Це також надало змогу запобігти зарахуванню до навчальних частин людей з наявними або прихованими психічними дефектами, не витрачати марно час і необхідні ресурси на
їх навчання, а в подальшому і відрахування з навчальних підрозділів.
Для підвищення якості підготовки солдатів і сержантів командирами навчальних з’єднань, частин
і підрозділів призначались офіцери, які пройшли службу в Афганістані. Для прийняття випускних іспитів до навчальних частин із Афганістану прибували командири підрозділів і брали у них участь. Це надавало можливість об’єктивно оцінити рівень підготовки своїх підлеглих і визначити заходи щодо подальшого удосконалення їх професійної майстерності і тим самим зменшити бойові втрати людей.
Всі навчальні з’єднання і частини мали найсучаснішу навчально-матеріальну базу і тренажери, що дозволяло військовослужбовцям добре опанувати бойову техніку і озброєння за своєю посадою, а в подальшому впевнено відчувати себе в реальному бою.
Широке розповсюдження отримали попередні відпрацювання основних тактичних прийомів ведення бойових дій на спеціально обладнаних гірських центрах і містечках бойової і психологічної підготовки, побудованих під Ашхабадом, в Термезі і Чирчику, які мали подібність з “душманськими містечками”, “зеленими зонами”. Підготовку особового складу довелось збільшити до 6 місяців та укомплектувати навчальні з’єднання, частини і підрозділи офіцерами, що мали бойовий досвід.
У бойовій і психологічній підготовці уже після прибуття до Афганістану широко використовувався снайперський рух, заняття з використанням штатного озброєння і техніки в реальних бойових умовах.
Зменшенню втрат людей сприяло те, що після прибуття до Афганістану, як правило, нове поповнення три місяці перебувало на так званому карантині, де одночасно адаптувалося до нових умов служби в пункті постійної дислокації. Протягом цього періоду новоприбулих не включали до списків бойових груп. З ними проводились спеціальні навчання під час яких здійснювалось удосконалення навичок

7 з питань тактики бою. Але, на жаль, дехто з командирів навіть в Афганістані на шкоду бойовій підготовці
інколи немало уваги приділяв показушній турботі і зовнішньому порядку в частині.
Позитивно на морально-психологічний стан особового складу впливали поставки на озброєння військ нових зразків бойової техніки і озброєння, перш за все, нових і в основному самохідних артилерійських систем, БТР-80, БМП-2, які дозволяли успішно вести бойові дії в горах, гранатометів
“Муха”, кулеметів “Утес”, ДШК, підствольних гранатометів, заміна автоматів калібру 7,62 мм на калібр 5,45 мм і інше.
Особлива увага приділялась проведенню з тими військовослужбовцями, які прибували до
Афганістану, в тому числі і з офіцерами, спеціальних занять в рамках 12-ти денної програми.
Організовуючи їх, командири, штаби, політоргани робили акцент на подальшому удосконаленні бойового вишколу, психологічної загартованості військовослужбовців, формуванні у них уміння чітко і злагоджено діяти, забезпечувати взаємодопомогу і підтримку в бою.
Проведення занять поділялось на 2 етапи.
На першому етапі проводились заходи, спрямовані на формування і підтримку психологічної стійкості, розуміння важливості завдань, що виконуються.
В психологічному відношенні зусилля спрямовувались на розвиток у військовослужбовців почуття впевненості у своїй зброї і бойовій техніці, здібності ефективної боротьби з вірогідним противником, вивченню його сильних і слабких сторін та тактики дій.
На другому етапі вирішувались завдання спеціальної психологічної підготовки. На заняттях відпрацьовувались бойова активність і психологічна готовність до бойових дій в конкретних видах бойової діяльності.
Пріоритетним в психологічному забезпеченні був пошук шляхів і способів боротьби зі страхом, формування та постійна підтримка у військовослужбовців емоційно-вольової стійкості до психотравмуючих факторів бою. Адже відомо, що від 80 до 90% військовослужбовців у бойовій обстановці відчувають страх у яскраво вираженій формі. Однак у вирішенні цього завдання відчувалась відсутність масштабних психологічних досліджень з даної проблематики.
Очевидним був і той факт, що психічні розлади були притаманні не лише слабкодухим, схильним до різноманітних хвороб та психічно нестійким людям, а й військовослужбовцям, які успішно пройшли найбільш ретельний психологічний відбір.
На вирішення цього завдання негативно впливала відсутність психологів у штатах з’єднань і частин 40-ї армії. Для вирішення завдань підвищення емоційно-вольової стійкості створювались “бойові трійки”, що об’єднували солдат і сержантів різних періодів служби і мали за основну мету надання допомоги з боку досвідчених військовослужбовців в бойовому становленні нового, необстріляного поповнення, згуртування військових колективів на здоровій моральній атмосфері, зміцнення дружби, взаємодопомоги і військового товариства.
Відомо, що офіцери і прапорщики після прибуття їм заміни із Союзу, а солдати і сержанти після виходу наказу міністра оборони про звільнення в запас мали повне право не виходити на бойові дії, операції, але вони, ризикуючи своїм життям йшли, щоб допомогти молодим і не обстріляним в їх бойовому становленні і зберегти їм життя, залишаючись в бойовому строю до останнього дня.
Постійної і належної уваги вимагало питання психологічної сумісності військовослужбовців, які тривалий час виконували завдання у відриві від основних сил на бойових заставах і постах, в умовах постійних обстрілів і нападів моджахедів та тяжких кліматичних умовах. Наскільки важлива була ця

8 проблема свідчить той факт, що при діях у загальному армійському операційному районі з’єднанням і частинам призначалась не смуга наступу чи оборони, як зазвичай, а велика зона відповідальності. Так для 5-ї мсд визначалась зона відповідальності протяжністю 640 км, для 108-ї мсд – 420 км, 201-ї мсд – 400 км. Зони відповідальності полків доходили до 100–120 км.
Складність полягала і в тому, що засоби управління, радіозв’язку, розвідки, забезпечення не були розраховані на подібні умови, внаслідок чого в організації психологічного забезпечення бойових дій виникало чимало особливостей і проблем. Іноді сторожовим заставам певний час приходилось діяти
ізольовано. До того ж і сама обстановка, кліматичні умови настільки негативно впливали на морально- психологічний стан військовослужбовців, що доводилось періодично проводити заміну особового складу сторожових застав з однієї на іншу. Крім того, військам в зонах відповідальності доводилось вирішувати багато нетипових завдань, таких як: розвідувально-пошукові дії, захоплення опорних баз, боротьба з засідками, охорона і оборона дванадцятикілометрової смуги аеродромів, комунікацій, бойове супроводження колон з вантажами, блокуючі, стримуючі і рейдові дії.
За таких умов вимагалось оперативно вносити необхідні корективи в організацію і проведення психологічного забезпечення, спрямованого на високу бойову самостійну діяльність підрозділів та приділяти належну увагу психології взаємостосунків в бойових умовах.
Психологічна допомога та реабілітація учасників бойових дій
Одним із невирішених питань у психологічному забезпечені була відсутність чіткої системи надання психологічної допомоги і реабілітації психотравмованих. Але заради справедливості слід зазначити, що медичний персонал госпіталів 40-ї армії і особливо на території Радянського Союзу немало зробив для відновлення здоров’я військовослужбовців і їх реабілітації. Медичні працівники наполегливо працювали над відновленням у своїх пацієнтів у тому числі і психологічного здоров’я. Завдяки їх діяльності багато поранених були повернуті до служби та активної трудової діяльності. На жаль, ця робота у частинах обмежувалась комплексом заходів урочистої зустрічі з бойових дій, відвідуванням особовим складом лазень, вечорів відпочинку, вручення звукових листів від рідних і близьких, вручення подарунків від шефів з Союзу. Недолік цієї роботи і сьогодні негативно впливає на учасників бойових дій в Афганістані. Два реабілітаційних центри, які були створені на території Туркестанського військового округу, займалися реабілітацією військовослужбовців, які двічі перехворіли на гепатит і після цього не поверталися до
Афганістану.
В той час, в багатьох арміях іноземних держав уже тоді існувала чітка система надання психологічної допомоги і реабілітації психотравмованих. Первинна долікарська психологічна допомога надавалась на батальйонних медичних пунктах (сон, гарячі напої, гаряча їжа, відпочинок, мінімальна кількість фармакологічних засобів, відвідування лазні та інші) протягом декількох годин. Після цього військовослужбовці з нормалізованими реакціями і станами направлялись до строю, а тих, у кого зберігалися ознаки психічних розладів, направляли в евакопункти тилової зони бригади.
Військовослужбовці з серйозними психічними травмами направлялись в медичні роти дивізії, де їм надавали допомогу психологи, психопатологи, соціологи. Військовослужбовці з важкими психічними травмами евакуювались до спеціалізованих психотерапевтичних установ. Така схема дозволяла повертати до строю переважаючу більшість військовослужбовців, що тимчасово втратили боєздатність з психічних причин. За даними іноземних джерел, до 28 % психотравмованих поверталися до строю в результаті надання своєчасної психологічної допомоги і реабілітації на відстані 8–10 км від переднього краю протягом
1–10 діб.

9
На жаль, в 40-й армії не було подібної системи. Виходячи з досвіду психологічного забезпечення бойових дій в Афганістані та ретельно враховуючи його недоліки, в російських військах в ході контртерористичної операції на Північному Кавказі була створена система надання психологічної допомоги
і реабілітації. Для успішного виконання цих завдань було створено 4 стаціонарних, 7 польових пунктів допомоги і реабілітації. В медичних ротах з’єднань і частин функціонували групи психологічного здоров’я, а в підрозділах успішно діяли 220 груп психологічної підтримки.
Війна в Афганістані для психологів України не закінчилась у лютому 1989 року. Вона триває і сьогодні. Після виводу військ важливішим і невідкладним завданням стала психологічна реабілітація і соціально-психологічна адаптація ветеранів війни до мирних умов життя. До речі, в США, ще під час
Громадянської війни, психологічні проблеми, що спостерігалися у ветеранів після їх повернення до мирного життя, стали предметом вивчення спеціалістів. З цієї метою вперше була створена мережа спеціалізованих центрів допомоги ветеранам.
Дослідження російських вчених психологічних наслідків війни у Афганістані у її учасників показали, що у 17 % “афганців” встановлено наявність посттравматичного стресового розладу. Згідно з цими дослідженнями, показники психологічного стану афганських ветеранів аналогічні показникам учасників бойових дій у В’єтнамі (за результатами обстежень американських вчених). Обстеження афганських ветеранів підтвердило існування залежності встановленої американськими вченими у ветеранів війни у В’єтнамі між параметрами бойової обстановки (кількість часу проведеної в бойовій обстановці, загроза життю, отримання поранення) і розвитком у майбутньому посттравматичного стресового розладу.
Найбільш сильно ветерани війни у Афганістані, що мають посттравматичні розлади, страждають від постійних неприємних спогадів, пов’язаних з їх воєнним травматичним досвідом, а також від надлишкової роздратованості через різноманітні приводи. Для зняття подібного роду станів вони вживають алкоголь або наркотичні речовини.
Проблема алкоголізму учасників бойових дій, що перенесли стрес, відмічається усіма дослідниками. За підсумками обстежень афганських ветеранів, 66,7 % з посттравматичними розладами і
38,9 % із групи “НОРМА” мають різні ступені алкогольної залежності. Стан потерпілих характеризується також надлишковою фізіологічною збудженістю нервової системи і проявляється у порушеннях сну, підвищеною роздратованістю, ускладненням уваги, фізіологічною реактивністю на ситуації, що нагадують травматичні та інше. В значній мірі даний факт можна вважати прямим наслідком тієї соціальної ситуації, в яку потрапили учасники війни в Афганістані. У більшості випадків вони залишались і залишаються “один на один” з набутим у Афганістані досвідом, переживаннями і відчуттями, унікальний травматичний характер яких відсутній у більшості мирного населення України.
Сьогодні, крім “афганців”, в Україні гостро постала потреба зменшення впливу наслідків психологічної травматизації військовослужбовців – учасників інших локальних війн, збройних конфліктів та миротворчих операцій.
Так, за даними досліджень, у 35 % військовослужбовців 5-ї омбр, які проходили службу у складі миротворчого контингенту у республіці Ірак, діагностовано симптоми нервово-психічних порушень, що у
12–15 % особового складу трансформувалися у посттравматичний стресовий синдром (бойову психічну травму).
За науковими прогнозами і досвідом ведення бойових дій, через два роки після виконання бойових завдань від 10 до 15 % колишніх миротворців матимуть схильність до алкоголізації, до 5% протягом цього періоду розірвуть шлюб (після 10 років схильність до алкоголізму – у 45 %, а розірвуть шлюб внаслідок

10 аддиктивної поведінки 30 % комбатантів). Від 15 до 20 % миротворців будуть потребувати періодичного психологічного нагляду з приводу наявних у них граничних нервово-психічних розладів.
Перед виводом військ з Афганістану був накопичений достатній досвід з психологічного вивчення військовослужбовців. Психологічні випробування пройшли сотні тисяч людей в сухопутних військах і авіації. Під час цих обстежень у військових частинах, що готували людей для служби в Афганістані, використовувалось багато методик, що регулярно уточнювались, удосконалювались, стандартизувались, піддавались перевірці в ході бойових дій. Ці методики доцільно використовувати при підборі кандидатів для служби за контрактом.
Основний урок, який можна винести з аналізу психологічного забезпечення бойових дій в
Афганістані, – це необхідність створення у Збройних Силах України постійно діючої психологічної служби по всій вертикалі військового управління. Вона повинна здійснювати дослідницьку роботу в області військової психології та бути укомплектованою лише кваліфікованими кадрами не тільки для проведення досліджень але і для керівництва та виконання практичних програм в інтересах військ.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал