Соціальна екологія лекційний курс



Сторінка7/37
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.27 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   37

4. Етап індустріального суспільства


Атрибутами нової індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження машинного виробництва, яке привело до різкого зростання обсягів виробництва, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання рівня життя населення і його чисельності. Свій відлік епоха індустріалізації веде з другої половини XVIII століття.

В цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля, залізної руди, кольорових металів, нафти і газу). В місцях промислових розробок виникають, фабричні поселення, формуються промислові центри, транспортні комунікації і транспортні засоби – що в кінцевому рахунку веде до формування на місці природних ландшафтів їх модифікацій – антропогенних ландшафтів.

Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів привело до інтенсифікації процесів сільськогосподарського виробництва. Це визвало ріст обсягів виробництва продовольства і його здешевлення.

Концентрація населення в міських поселеннях призвела до розвитку масових епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та інших). Причина цього явища в погіршенні санітарно-гігієнічних умов проживання людей за рахунок різноманітних забруднень природного середовища, а також зростаюча ймовірність поширення захворювання за рахунок частіших контактів між людьми.

Кінець XVІІІ початок ХІХ століть вважають преіодом небувалого розквіту природничих наук. Праці П. Палласа, К. Ліннеля, Ж. Бюффона, О. Гумбольдта,        Ч. Дарвіна, К Рульє створили об`єктивні передумови зародження науки про взаємодію організмів з середовищем їх існування – екології. Цей період відмічений накопиченням значної кількості даних про вплив людини на природу і природи на людину.

Пріод ХХ століття характеризувався розширенням експансії людини в природі, заселенням всіх доступних для життя територій, відкриттям нових способів вивільнення і пертворення енергії, освоєнням навколоземного простору; небувалими темпами приросту населення.

Якщо в 1920 році Землю населяло 1,86 млрд осіб, 1940р. – 2,29, в 1960р – 3,05 млрд, в 2000р. – понад 6 млрд, то за прогнозами на 2025 рік – понад 8 млрд чоловік.

В ХХ столітті винайдені різноманітні антибактеріальні і противовірусні препарати, розроблені способи запобігання багатьох інфекцій. Водночас появились нові інфекційні хвороби, які є наслідком забрудненого навколишнього середовища. Зросли захворювання нервової системи, онкологічні, серцево-судинні.

В раціоні людини зросла частка м`ясної їжі, що має і негативні наслідки – погіршення системи кровообігу. Значна кількість продуктів харчування містять в собі шкідливі для людини речовини. Середовище проживання людини стало більш забрудненим, нездоровим, небезпечним.

5. Постіндустріальна епоха


Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну як етап переходу до інформаційної цивілізації. Це епоха главенства знань, інформації і переходу до гармонізації суспільства і природи.

Фундаментальною основою нового світогляду виступає концепція ноосфери, як нової еволюійної стадії розвитку біосфери і людського суспільства. В ноосферну епоху людство повинно знайти шлях до відновлення екологічної рівноваги на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку суспільства і природи, а людина повинна взяти на себе всю повноту відповідальності за подальший збалансований розвиток.

Починаючи з другої половини ХХ ст. науковий світ розробляє низку підходів до гармонійного співіснування суспільства з природою: стратегія меж росту, стратегія збалансованого розвитку, стратегія сталого розвитку.

Концепція сталого розвитку, проголошена міжнародною конференцією ООН з навколишнього средовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році, стала стратегічним напрямом гармонійного розвитку світового співтовариства.

Категорія “сталий розвиток” передбачає такий тип розвитку, який орієнтується на задоволення потреб нинішніх і прийдешних поколінь. Основу сталого розвитку складає людина з її правом на гармонійне життя з навколишнім середовищем. Це категорія правова, етична, моральна. Нею передбачається правова відповідальність людства перед наступними поколіннями за результати співіснування з природою; етичне (відповідальне) ставлення до всього живого; ненасильницьке гуманне відношення до природи.

Сталий розвиток передбачає формування екологічного суспільства побудованого на принципі екологічного гуманізму – гармонії людини і природи і визнанні рівноцінності всього живого.



Питання для самоконтролю

Назвіть 4 етапи становлення взаємовідносин між суспільством і природою та проаналізуйте види впливу людини на природу (дайте розгорнуту відповідь)



Література
1.     БаландинР.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. М.: Мысль, 1986. – 391с.

2.     Беллер Г.А. Экзамен разума. М.:Мысль, 1988. – 251с.

3.     Гирусов Э.В. Основы социальной экологии. М., 1998р.

4.     Горелов А.А. Экология. М.: Центр, 2000. – 240с.

5.     Реймерс Н.Ф. Экология: теории, законы, правила, принципы и гипотезы. М.: Мысль, 1994.

6.     Ситаров В.А., Пустовойтов В.В. Социальная экология. М.: Академия, 2000. – 280с.


7.     Уткін В.С., Люрін І.Б. Як розвивалось життя на Землі. К.: Радянська школа, 1993.
8.     Швейцер А. Благоговение перед жизнью. М.: Мысль,1992.

9.     Экологические очерки о природе и человеке (ред. Б. Гржимека). М.: Прогресс, 1988, 417-470с.



ЧАСТИНА ІІ. ЛЮДИНА І ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ: ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ

Тема 4. Людина і навколишнє середовище

1. Середовище існування людини та його компоненти


Як відзначає Л.В. Максимова (1994), поняття середовище є принципово співвідносним, тому що відбиває суб`єкт-об`єктні відношення і втрачає зміст без визначення того, до якого суб’єкта воно відноситься. Середовище людини виступає складним утворенням, яке інтегрує множину різноманітних компонентів, що дає можливість говорити про велику кількість середовищ, стосовно котрих «середовище людини» виступає родовим поняттям. Розмаїтість, множинність різнорідних середовищ, що складають єдине середовище існування людини, визначають у кінцевому рахунку різноманіття його впливів на нього.

На думку Д.Ж. Марковича (1991), поняття середовище людини в самому загальному вигляді може бути визначене як сукупність природних і штучних умов, у котрих людина реалізує себе як природна і суспільна істота. Середовище існування людини складається з двох взаємозалежних частин: природної і суспільної (мал.3).



se3

Мал. 3. Компоненти середовища людини і суспільства (за Д.Ж. Марковичем)

Природний компонент середовища складає сукупний простір, безпосередньо або опосредкованно доступний людині. Це насамперед планета Земля з її різноманітними оболонками: атмосфера, гідросфера, літосфера, біосфера. Суспільну частину середовища людини складають суспільство і суспільні відносини, завдяки котрим людина реалізує себе як суспільнодіяльна істота.

Дещо інший підхід до аналізу структури середовища людини запропонував М.Ф. Реймерс (1991). Він виділив в навколишньому для людини середовищі чотири нерозривні взаємопов’яні компоненти-підсистеми: а) природне середовище, б) середовище, породжене агротехнікою – так звану другу природу або квазіприроду, в) штучне середовище – “третю природу” або артеприроду, г) соціальне середовище (мал. 4).

Природний компонент середовища людини складають чинники природного або природно-антропогенного походження, які прямо або опосередковано впливають на окрему людину або людські спільності (у тому числі людство в цілому). До їхнього числа М.Ф. Реймерс відносить енергетичний стан середовища (теплове і хвильове, включаючи магнітне і

se4


Природне

Квазіприродне

Артеприродне

Соціальне

Елементи натурального і антропоприрод-ного походження, здатні до системної самопідтримки

Елементи антропоприрод-ного походження, не здатні до системної самопідтримки

Елементи антропогенного походження (штучні), не здатні до системної самопідтримки

Культурно-психологічний клімат, що складається в процесі взаємодії людей між собою

Мал. 4. Компоненти середовища людини ( за М.Ф. Реймерсом )
гравітаційне поля); хімічний і динамічний характер атмосфери; водяний компонент (вологість повітря, земної поверхні, хімічний склад вод, їх фізика, сама їх наявність і співвідношення з населеною сушею); фізичний, хімічний і механічний характер поверхні землі (включаючи геоморфологичні структури); структура і склад біологічної частини екологічних систем (рослинності, тварин і мікроорганізмів), ландшафтних комплексів (у тому числі  неорних сільськогосподарських і лісових угідь з природними екосистемами); ступінь збалансованості і стаціонарності компонентів, які створюють кліматичні і пейзажні умови та природні явища, що забезпечують визначений ритм, у тому числі стихійно-руйнівного характеру (землетруси, повіні, урагани, природно-осередкові захворювання і т.п.); щільність населення і взаємовплив самих людей як біологічний чинник; інформаційна складова усіх згаданих процесів і явищ.

Середовище “другої природи” (або квазіприроди) – це всі елементи природного середовища, штучно перетворені і модифіковані людьми; які на відміну від власне природного середовища неспроможні системно самопідтримувати себе (тобто вони руйнуються без постійного регулюючого впливу з боку людини). До них відносяться орні та інші перетворені людиною угіддя (“культурні ландшафти”); грунтові дороги; зовнішній простір населених місць із його природними фізико-хімічними характеристиками і внутрішньою структурою (різноманітними будівлями, що змінюють тепловий і вітровий режими, зеленими смугами, ставками і т.д.); зелені насадження (газони, бульвари, сади, ландшафтні парки і лісопарки, що створюють імітацію природного середовища), а також домашні тварини, кімнатні і культурні рослини.

“Третьою природою” ( або артеприродою ) М.Ф. Реймерс називає весь штучно створений людиною світ, що не має аналогів у природі і без постійної підтримки та відновлення людиною неминуче буде руйнуватися. До неї можуть бути віднесені асфальт і бетон сучасних міст, простір місць життя і роботи транспорту і підприємств сфери обслуговування (фізико-хімічні характеристики, розмірність, естетика помешкань і т.п.); технологічне устаткування; транспортні об’єкти; меблі й інші речі (“речове середовище”); усі предмети, що складаються зі штучно синтезованих речовин. У якості одного з елементів артеприродного середовища виступає також культурно-архітектурне середовище. Сучасну людину оточує головним чином саме артеприродне середовище, а не природне – “першої” і “другої” природи.

Нарешті, четвертий компонент середовища людини складають суспільство і різноманітні суспільні процеси. Соціальне середовище – це, за словами М.Ф. Реймерса, насамперед культурно-психологічний клімат, намірено або ненавмисно створюваний самими людьми, здійснюваного безпосередньо, а також за допомогою засобів матеріального, енергетичного та інформаційного впливу. Такий вплив включає в себе економічну забезпеченість відповідно до виробленого суспільством або даною етнічною, соціальною групою еталоном (житлом, їжею, одягом, іншими споживчими товарами), цивільні свободи (совісті, волевиявлення, пересування, місця проживання, рівності перед законом і т.п.), ступінь впевненості в завтрашньому дні (відсутність або наявність страху перед військовими діями та іншими соціальними кризами, утратою роботи, голодом, позбавленням волі, бандитським нападом, злодійством, захворюванням, розпадом сім’ї, її незапланованим ростом або скороченням і т.п.); моральні норми спілкування і поведінки; свободу самовираження, у тому числі трудової діяльності (максимальної віддачі сил і спроможностей людям або суспільству в цілому); можливість вільного спілкування з особами однієї етнічної групи і подібного культурного рівня, тобто створення і входження в еталонну для людини соціальну групу (із спільністю інтересів, життєвих ідеалів, поводження і т.п.); можливість користуватися культурними і матеріальними цінностями (театрами, музеями, бібліотеками і т.д.) або усвідомлення гарантії такої можливості; доступність або усвідомлення доступності загальновизнаних місць відпочинку (курортів і т.п.); забезпеченість соціально-психологічним просторовим мінімумом, що дозволяє уникнути нервово-психічного стресу населення (оптимальна частота зустрічей з іншими людьми, у тому числі знайомими і рідними); наявність сфери послуг (відсутність або наявність черг, якість обслуговування і т.п.).

За словами М.Ф. Реймерса, соціальне середовище, об’єднуючись із природним, квазіприродним і артеприродним середовищами, утворює загальну сукупність людського середовища. Кожне з названих середовищ тісно взаємопов’язане з іншими, причому жодне з них не може бути замінене іншим або безболісно виключене із загальної системи оточуючого людину середовища.

Л.В. Максимова (1994) на основі аналізу наукової літератури (статей, збірників, монографій, спеціальних, енциклопедичних і тлумачних словників) склала узагальнену модель середовища людини. Дещо скорочений її варіант поданий на мал. 5.

У приведеній схемі особливої уваги заслуговує компонент, позначений Л.В. Максимовою як “життєве середовище”. Цей тип середовища, включаючи його різновиди: соціально-побутове, виробниче і рекреаційне середовища), стає сьогодні об’єктом пильного інтересу багатьох дослідників, насамперед спеціалістів в галузі антропоекології і соціальної екології.

se5

Мал.5 . Компоненти середовища людини (за Л.В. Максимовою)




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал