Словник літературних термінів Авангардизм



Скачати 298.88 Kb.
Дата конвертації08.01.2017
Розмір298.88 Kb.
Словник літературних термінів

Авангардизм — течії в європейському мистецтві XX ст., які, відкидаючи закостенілі художні традиції, хотіли вивести мистецтво на нові рубежі.

Автобіографія (від гр. autosсам, biosжиття, grapho —- пишу) — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елементів вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.

Автор — 1) особа, яка створила літературний твір; 2) персонаж, діюча особа художнього твору — образ Автора.

Акмеїзм (від гр. актевершина, міць) — нереалістичний напрям, в якому велика увага приділяється психологічному аналізу, а також чимале значення надається естетичній досконалості, красі життя та людини. Загальна особливість — звернення до екзотичних тем і предметів.

Акростих (гр. akrostichos від akrosвищий, зовнішній, крайній і stishosряд, рядок) — вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово або словосполучення, найчастіше — це ім'я автора чи адресата; віршована загадка.

Алегорія (від гр. allegoriaінакомовлення) — інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за допомогою конкретного образу. Алегорія складається з двох елементів:

смислового — це яке-небудь поняття або явище (мудрість, хитрість, доброта, дитинство, природа тощо), яке прагне зобразити автор, не називаючи його;

образно-предметного — це конкретний предмет, істота, зображена в художньому творі. Зв’язок алегорії із зазначеними поняттями більш прямий і менш значний, ніж у символа. Алегорія висловлює строго визначений предмет або поняття.

Алітерація (від лат. adпри, со і iitteraбуква) — повторення у віршованій формі (рідше — в прозі) однакових приголосних звуків для підсилення виразності художньої мови.

Алюзія (від фр. allusioжарт, натяк) — натяк на загальновідомий факт. Алюзії на літературні твори називаються ремінісценціями.

Аналогія (від гр. апаїодіаподібність, відповідність) — подібність у якомусь відношенні між явищами та предметами.

Анафора (від гр. anaphoraвиношення нагору) — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.

Андеграунд (від гр. undergroundпід землею) — невизнані, частіше за все опозиційні офіційній ідеології напрями в мистецтві і молодіжній моді.

Антитеза (від гр. antithesisпротиставлення) — протиставлення людських характерів, обставин, композиційних елементів тощо. Для створення антитези використовуються антоніми. Принцип антитези лежить в основі композиції роману «Злочин і кара» та ін.

Антиутопія — зображення зворотної сторони ідеального суспільства.

Антропоморфізм (від гр. anthroposлюдина і morpheвид, форма) — первісна уява про те, що тварини, речі й явища природи наділені властивостями людини, тобто мають волю, здатні відчувати й мислити тощо; вважається різновидом уособлення.

Архаїзм (від гр. archaiosстародавній) — слово, його форма або мовний зворот, що на даному етапі розвитку мови застарів або зовсім вийшов із загального вжитку. У певному контексті архаїзми надають мові твору урочистого звучання.

Асонанс (від фр. assonanceспівзвучати) — багаторазове повторення у віршованій мові однакових голосних звуків для підсилення її благозвучності. Іноді А. називають неточну риму, яка побудована на співзвучності, на збігові тільки наголошених складів або навіть тільки наголошених голосних звуків.

Асоціація (від лат. авзосіаНопоєднання) — зв’язок між уявленнями, при якому одне уявлення в свідомості людини викликає інші, зумовлені або подібністю, або контрастом, або суміжністю в часі чи просторі.

Афоризм (від гр. відокремлюю, визначаю) — коротке, лаконічне судження, яке в стислій, зручній для запам’ятовування формі містить глибоку думку.

Б

Бароко — художня система післяренесансної епохи, яка сформувалася й активно розвивалася в європейських народів в XVII—XVIII ст.

Білий вірш — неримований вірш.

Бурлеск ( від фр.— жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект в якій досягається або тим, що героїчний зміст викладається навмисне грубо, зниженою мовою, або, навпаки,тим, що про буденне говориться високим стилем, піднесено.

В

Верлібр (фр. verslibre), або вільний вірш — один з видів віршів, ритмічна єдність "о ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речення, синтагми) і х інтонаційній подібності. Вільний вірш не допускає переносів. В порівнянні з попе- німи системами віршування верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають іу довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих.

Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.

Віршована мова (від лат. versusвірш) — ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності. Віршована мова в художній літературі і мова художньої прози характеризуються спільною ознакою — образністю. Але на відміну прози віршована мова є розмірена, ритмічно організована, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна і експресивна.

Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, поганим з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.



Віршований розмір — порядок чергування наголошеного і ненаголошеного складів у тропі.

Вимисел художній — мистецька творчість як процес і наслідок творчої діяльні уяви художника, яка не має прямого відношення до реальності. Вимисел —своєрідна риса художнього відображення життя.

Г

Гіпербола (від гр. hyperboleперебільшення, зайвина) — різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.

Гротеск (від фр. grotesgueхимерний, незвичайний, від італ. grottaгрот, печера) — максимально можливе перебільшення, засноване на нарочитому перетворенні дійсності за допомогою фантазії.

Гуманізм (від лат. humanusлюдський, людяний) — відношення до людей, увага й любов до людини, повага до людської гідності.

Гумор (від англ. humourнастрій, схильність) — м’яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.

Д

Декадентство (від фр. decadenceзанепад) — нереалістичний напрям в мистецтві наприкінці XIX — початку XX ст. Для декадентства характерні настрої песимізму й зневіри, містика, індивідуалізм.

Деталь художня (від фр. detail) — така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі бути домінантою цілого твору.

Детектив — вид художньої літератури, в якій ускладнений сюжет звичайно побудований на логічному розкритті загадкового злочину або на з’ясовуванні таємничих і дивних обставин, пов’язаних із долями героїв.

Дисонанс (від лат. dissono — несуголосно звучу) — один з видів неточної рими, в якій збігаються тільки післянаголошені звуки, наголошені ж голосні не збігаються.

Драма (від гр. dramaдія) — один з основних родів художньої літератури, який відрізняється від епосу і лірики тим, що явища життя і характери героїв розкриває не через авторську розповідь про них, а через вчинки і розмови дійових осіб (діалоги та монологи), і призначений для сценічного втілення.

Е

Експозиція (від лат. expositioвиклад) — компонент сюжету — введення в дію, зображення умов та обставин, які передували безпосередньому початку дій (може бути розгорнутою і ні, цілісною і «розірваною»; може розміщуватися не тільки на початку, але і в середині, і в кінці твору); знайомить з персонажами твору, обстановкою, часом і з обставинами дії.

Експресіонізм (від фр. expression — вираження) — літературна течія першої третини XX ст., на протилежність імпресіонізму передавалося не стільки враження від дійсності, скільки авторське ставлення до неї.

Епіграф (від гр. epigrapheнапис) — короткий текст ( почасти — цитата), який зміщується перед текстом; передає основну ідею, настрій або колізію твору. Е. задає гон, натякає на те, що буде побачено потім у творі.

Епізод (від гр. episodionвставка) — невеличкий уривок, фрагмент, відносно завершена та самостійна частина літературного твору, що зображує закінчену дію або важливий у долі персонажа момент.

Епілог (від гр. epilogosпіслямова) — коротке оповідання про те, що відбувалося з діючими особами твору після закінчення основної сюжетної дії; заключна частина гвору, у якій вказується напрям подальшого розвитку подій та доля героїв; іноді дається оцінка зображеному.

Епітет (від гр. epithetonдодаток) — художнє визначення, яке підкреслює певну властивість предмета або явища, на яку автор хоче звернути увагу і з приводу якої хоче висловити своє ставлення

Епопея (від гр. epopoijaтворити) — прозовий жанр; роман (або цикли романів), який відображає великий період історичного часу або значну історичну подію у всій багатоманітності і суперечності; велика форма епічного роду літератури. Епопея зображує події, у яких вирішуються долі нації, народу, всієї країни. Вона також показує життя і побут усіх прошарків зображуваного суспільства, їх думки та надії. В XIX - XX ст. епопея частіше за все становить собою роман-епопею.

Епос (від гр. eposслово, оповідання, мова) — один із основних родів літератури, який відображає життя детально, з різних боків, частіше — у формі оповіді про людину, її долю і події, у яких вона брала участь. Основні види (жанри) Е.: епопея, роман, повість, оповідання, новела, нарис, байка.

Ж

Жанр літературний (від фр. genreрід, вид) — форма, в якій проявляються основні роди літератури, тобто епос, лірика, драма та їх різновиди. Наприклад, в епосі — билина, казка, роман, повість і т. ін.; в драмітрагедія, комедія.

Житія святих (агіографія) — життєпис людей, визнаних святими християнською церквою. Вони відрізняються від біографії підкреслено релігійною оцінкою й забарвленістю всього, що описується.

З
Зав’язка — початковий момент у розвитку подій, зображених у художньому творі (почасти — початок конфлікту); епізод, який визначає все наступне розгортання дії.

Звукова організація мови — цілеспрямоване застосування елементів звукового складу мови: голосних або приголосних звуків, наголошених і ненаголошених складів, пауз, інтонацій, повторів тощо.

Зображувальні засоби художні способи та прийоми відтворення дійсності, які дозволяють подавати її зримо, чутно, відчутно.

Зонги - різновид балади, близької до джазового ритму, часто пародійного, гротескного характеру, що містить їдку сатиру.

І

Ідеал (від гр. ideaідея, уявлення, поняття) — уявлення про досконалість; зображення прекрасного як належного. І. — це те, що повинно бути, на думку письменника.

Ідейність — вираження ставлення автора до зображуваного, авторське розуміння і оцінка відображеної в його творі дійсності; вираження в художньому творі думки автора про сутність виведених характерів і подій.

Ідея (від гр. ideaпоняття, уявлення) — узагальнююча, центральна думка твору, його сенс; те, що хотів сказати автор. І. — думка письменника про зображувані в творі явища, виражена в художніх образах.

авторська — тлумачення, яке автор дає відображеним ним фактам життя; їх суб’єктивна оцінка (може відповідати і не відповідати читацькому розумінню життя; може бути прогресивною і обмеженою);

об’єктивна — об’єктивне тлумачення поданого в творі письменником матеріалу (багатство реального змісту може бути ширшим, ніж висновки, зроблені автором).

Ілюзія (від лат. iliusioнасмішка) — обман почуттів; дещо уявне, нездійсненне; мрія.

Імажинізм — нереалістична течія рубежу XIX -XX ст., у якій декларувалися естетичні принципи «чистого мистецтва» та самоцінність слова-образу.

Імпресіонізм (фр. impressionisme від impressionвраження) — течія в мистецтві й літературі другої половини XIX і початку XX ст., митці якої основним своїм завданням вважали витончене відтворення суб’єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів і переживань, але без заглиблення в їх суть.

Інверсія (від лат. inversioперестановка) — порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.

Інтелектуальні жанри (інтелектуальний роман, інтелектуальна повість, інтелектуальна драма) — художні твори, в яких увага автора зосереджена не стільки на зображенні самого життя, людських характерів, скільки на ідейних, теоретичних спорах, які ведуть дійові особи особливого значення набули в західноєвропейській літературі XX ст.

Іронія (від гр. еігопеіаудавання, насмішка) — іносказання, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний смисл, коли сказане у контексті мови набуває протилежного значення; висміювання, яке містить у собі оцінку того, що висміюється. Іронічне ставлення передбачає насмішку, певним чином сховану, але таку, що легко виявляється в інтонаціях автора-оповідача; почасти виступає під виглядом похвали.

Історизм — здатність художньої літератури передавати обличчя історичної епохи в конкретних людських долях і подіях.

К

Класицизм — літературний напрям, заснований на світогляді раціоналізму.

В основі естетики — принцип раціоналізму та «наслідування природі». Пря- молінійне протистояння добра і зла, позитивних та негативних персонажів. Сувора ієрархія жанрів. «Високі»: трагедія, епопея, ода (в них освоюється суспільне життя, торія; діють герої, полководці, монархи). «Низькі»: комедія, сатира, байка (в них описується повсякденне життя звичайних людей). Змішування високого і низького не припускається. Вимога «трьох єдностей» — дії, часу, місця.



Колізія (від лат. соПівіозіткнення) — зіткнення протилежностей (інтересів, принципів життя, окремих осіб) у художньому творі, яке виражається у конкретних подіях.

Колорит історичний — здатність художньої літератури в живих картинах, конкретних людських долях і характерах передавати образ тієї чи іншої історичної епохи.

Колорит національний — своєрідність національних характерів, зовнішнього вигляду персонажів, ландшафту, побутового укладу, говірки та ін.

Композиція (від лат. укладання, поєднання) послідовна побудова, розміщення та взаємозв’язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Конфлікт (від лат. conflictusзіткнення) — гостре зіткнення характерів та обставин, поглядів і принципів життя, покладене в основу дії; закономірно виникаюче протиборство, протиріччя, зіткнення між героями, групами героїв, героєм і суспільством або внутрішня боротьба із самим собою. Розвиток К. дає рух сюжетній дії.

Кульмінація (від лат. сиітепвершина) — момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв гранично ясно; після неї дія послаблюється.

Л

Лейтмотив (від нім. leitmotivпровідний мотив) — деталь, конкретний образ, багато разів повторюваний, згадуваний, який проходить через творчість письменника або окремий твір.

Лірика (від гр. давньогрецький струнний музичний інструмент, під звуки якого виконувалися пісні-вірші) — один з основних родів літератури, який відображає життя за допомогою зображення окремих думок, почуттів і переживань людини, викликаних тими чи іншими обставинами (життя, подане в переживаннях); особливий рід літературно-художніх творів. Характерна особливість Л. — віршована форма.

Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л. г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л. г. не тотожний авторові.

Ліричний відступ — композиційно-стилістичний прийом, який полягає у відхиленні автора від прямої сюжетної сповіді, авторська мова, розмірковування, висловлювання, яке виражає безпосереднє ставлення до зображуваного або такого, що має опосередковане відношення до нього.

Ліро-епічний жанр — вид художнього твору, в якому поєднуються епічне і ліричне зображення життя (балада, поема, роман у віршах).

Література — це художній спосіб пізнання дійсності.

Літературний герой (персонаж) — образ людини в художньому творі.

Літературний портрет — один із засобів створення образу, зображення героя: його обличчя, фігури, одягу, манери поведінки. Через психологічний портрет автор прагне розкрити внутрішній світ і характер героя. Портрет ілюструє ті особливості натури героя, які вважаються автором найбільш важливими.

Літературний процес — історичний розвиток, функціонування руху національної та світової літератури.

Літературний тип — художній образ людини, певної особистості, що виступає в своїй індивідуальній своєрідності і живому різноманітті властивих їй рис і особливостей, суттєвіші з яких типові для людей того чи іншого часу, народу, класу, суспільства.

Літота (від гр. litotesпомірність) — художнє применшення величини, сили, значення явища («хлопчик-мізинчик»).

М

Магічний реалізм – це реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, таємничого. Магічний реалізм притаманний передовсім латиноамериканській культурі.

Манускрипт (від лат. manusрука, scriboпишу; manuscriptum) — рукопис будь-якого розміру та вигляду: на папері та пергаменті, на папірусі та тканині, у згортках і на окремих аркушах.

Медитація (від лат. meditatioроздум) — форма філософської лірики: вірш, в якому поет висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, над баченим і пережитим.

Мемуари (від фр. mémoiresспогади) — хронікальна та фактографічна оповідь від особи автора; у цій оповіді відбиваються справжні події, які колись реально відбувалися, а тепер пригадуються.

Метафора (від гр. metaphoraперенесення) — переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова «як», «нібито», «неначе» відсутні, але маються на увазі. Різновидами метафор є уособлення — уподібнення живій істоті та уречевлення — уподібнення предмету.

Метод художній, метод творчий — сукупність основних принципів творення художньої дійсності в літературі. Грунтується на певному неповторному розумінні світу, суспільства і людини в ньому. Включає в себе принципи добору життєвих фактів і явищ, принципи і способи художнього узагальнення, побудови образів. Серед основних художніх (творчих) методів — бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм та ін.

Містифікація (від гр. mistesпосвячений, той, що знає таємниці, і лат. facioроблю) — свідоме зазначення неправдивого авторства з метою літературної та суспільно-політичної полеміки або літературної гри.

Міф ранній вид усної народної творчості, який відображає в образах прагнення людини зрозуміти походження світу та життя на землі і пояснити його, виходячи з переконання в існуванні божественних сил; сказання, яке передає уявлення людей про світ, місце людини в ньому, про походження всього сущого, про богів і героїв; певне уявлення про світ, світовідчуття давньої людини, втілене і передане в образах.

Мова художнього твору — основний засіб зображення картин життя, художніх характерів, художніх образів, які використовує в своїй творчості письменник (до засобів М. х. т. належать: поетична лексика, поетичний синтаксис та евфонія — особливості звучання). Характеристика М. х. т. багато в чому визначається особливостями авторського добору матеріалу із загальнонаціональної мови; цей добір формує авторську мову та мову персонажів.

Модернізм (від фр. moderneсучасний) — термін, який характеризує мистецтво початку — середини XX ст. Вчені-дослідники мають на увазі під цим терміном різний зміст. Основна властивість — прагнення художників нереалістичного напряму до оновлення застарілих художніх систем (об'єднує різні нереалістичні течії: експресіонізм, футуризм, акмеїзм, сюрреалізм, абстракціонізм тощо); потяг до побудови такої реальності, яка була б мало пов’язана з дійсністю і навіть була протиставлена їй.

Н

Напрям літературний — тип духовно-практичного освоєння світу, який має змістову структуру, особливості художньої форми і складає якісно своєрідний етап у поступальному художньому розвитку. Конкретно-історична форма розвитку художнього методу.

Натуралізм — літературний напрям, що сформувався наприкінці XIX ст. в європейській літературі. Характеризується прагненням до максимально точного відображення дійсності.

Неореалізм — напрям в італійському кіно та літературі середини 40-50-х pp. XX ст., нова форма реалізму. Неореалізм зробив героями своїх творів виходців з народу, яким властиві високі духовні якості. Головна проблема неореалізму — збереження гідності особи в жорсткому та несправедливому світі. Неореалізм в літературі протиставив себе як різним модерністським течіям, так і профашистській літературі.

Новела (від італ. novellaновина) — близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв’язки. Тип малої форми оповіді, який виник в епоху Відродження; характеризується динамічною інтригою та увагою до особистості героя, його індивідуальної свідомості та вчинків. Н.— один із жанрів епічного роду літератури.

О

Образ автора — умовний носій авторської мови в прозовому творі. О. а. не персоніфікований. Перед читачем виникає особливого типу образ, що проявляє себе тільки в мові.

Образ літературний — картина людського життя, в центрі якої стоїть людина, але яка містить у собі й усе те, що її (людину) в житті оточує.

Образ художній — особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його сторін в індивідуалізованій формі (одне з основних понять літератури). Об’єднує у собі загальне і часткове, узагальнення та індивідуалізацію. Реальне життя відбивається в художньому творі в художніх образах.

Оповідання — прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету. Звичайно в оповіданні зображається один епізод або подія з життя героя, тому діючих осіб в оповіданні небагато, а описувані дії протікають на невеликому, обмеженому проміжку часу.

Оповідач — умовний образ людини, від особи якої ведеться оповідь у літературному творі (як правило, окрема від автора особа).

Оповідь — зображення дій та подій зовнішнього по відношенню до оповідача світу; мова персоніфікованого оповідача або авторська мова (весь текст, крім прямої мови персонажів); включає в себе опис, міркування, характеристику, невласне пряму мову персонажів.

П

Парадокс (від гр. paradoxosдивний, несподіваний) — міркування, яке різко відрізняється від традиційного, загальноприйнятного, а іноді розходиться із здоровим глуздом; почасти — різновид дотепу.

Паралелізм (від гр. parailelosтой, що іде поряд) — один із видів повтору (синтаксичного, лексичного, ритмічного); композиційний прийом, який підкреслює зв’язок кількох елементів художнього твору; аналогія.

Пафос (від гр. pathosпристрасть) — емоційно-оцінювальне ставлення письменника до зображуваної ним дійсності, яке відзначається великою силою почуттів; емоційне звучання, настрій твору, який визначає його загальну тональність. Розрізняють П. героїчного, трагічного, комічного (в т. ч. сатира, гумор, іронія); П. утверджувальний, заперечувальний, піднесений.

Пейзаж (від фр. peysageкраїна, місцевість) — опис, картина природи, частина реаальної обстановки, у якій розгортається дія. Пейзаж може підкреслювати або передавати душевний стан персонажів: при цьому внутрішній стан людини уподібнюється чи протиставляється життю природи.

Персонаж (від лат. personaобличчя, маска) — загальна назва будь-якої діючої особи літературного твору. Підрозділяються на головні, другорядні та епізодичні.

Підтекст — не висловлене прямо в тексті, але ніби витікаюче з окремих реплік, деталей ставлення автора до діючих осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл, який може не співпадати з прямим смислом тексту.

Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. За обсягом П. більша, ніж оповідання, і ширше зображує людське життя, охоплюючи низку його епізодів, які складають період життя головного персонажа. У ній більше подій і діючих осіб; почасти вирізняється хронологічний розвиток сюжету. Частіше за все, це історія життя людини, розказана від особи автора, або від особи самого героя.

Поезія (від гр. роііороблю, творю) — особлива організація художньої мови, яка відзначається ритмом і римою — віршовою формою. Почасти термін П. вживається у значенні «твори різних жанрів у віршах».

Поема (від гр. роіеіптворити) — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організацією, повість або роман у віршах, багаточастковий твір, у якому поєднується епічне та ліричне начала. Поему можна віднести до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події і події життя героїв розкривається в ній через сприйняття і оцінку оповідача.

Позасюжетні елементи — вставні епізоди та ліричні (інакше — авторські) відступи. їх основна функція — розширити рамки зображуваного, дати можливість авторові исловити свої думки і почуття з приводу різних явищ життя, які не пов’язані із сюжетом.

Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).

Портрет (від фр. portraireзображати) — зображення зовнішності героя (обличчя, фігури, одягу, манери поведінки) як засіб його характеристики; різновид опису. Портрет — один із засобів характеристики образу.

«Потік свідомості» — безпосереднє відтворення думок, переживань, відчуттів, асоціацій як єдиного химерного потоку — «зсередини».

Притча — невелике оповідання, яке містить повчання в іносказальній, алегоричній формі, яка є спорідненою з байкою. Але смисл притчі більш значимий: вона ілюструє важливу ідею, торкаючись проблем моралі, загальнолюдських законів. Притча є одним із засобів вираження морально-філософських міркувань автора і почасти використовується з метою прямої настанови читачу у питаннях людської і суспільної поведінки.

Проблема — складне питання, поставлене в літературному творі (може одержати відповідь або залишитися невирішеним); той бік життя, який особливо цікавить письменника. Одна і та ж сама тема може слугувати основою для постановки різних проблем.

Проблематика — сукупність проблем, порушених у творі. Вони можуть мати доповнюючий характер і підпорядковуватися головній проблемі.

Проза (прозова художня мова) (від лат. prosaвільна мова) — всі види не- віршовано організованої мови. На відміну від віршів, П. немелодична, часто — неритмічна і не підпорядкована жодному віршованому розмірові. Виділяються три основні жанрові форми прози: оповідання, повість і роман.

Пролог (від гр. proперед, logosслово, мова) — своєрідний вступ до твору, в якому оповідається про події минулого, він емоційно налаштовує читача на сприйняття.

Прототип (прообраз) (від гр. prototyposпрообраз) — реально існуюча людина, яку автор використав як модель для створення літературного персонажа, і реальна особа або літературний персонаж, який послужив основою для створення того чи іншого художнього образу.

Психологічний аналіз — глибоке, детальне відтворення світу персонажа, його почуттів, думок, переживань, спонукань.

Публіцистика — особливий рід літератури та журналістики, звернений до найактуальніших, нагальних проблем, вирішення яких має велике значення для суспільства.

Р

Реалізм (від лат. realisречовий) — один з творчих методів у літературі та мистецтві. Реалізм у літературі — це вірність зображення характерів персонажів, їх хронології, психології їх середовища. Основна властивість — за допомогою типізації відобажати життя в образах, які відповідають суті явищ самого життя. Прагнення до повного охвату дійсності в її протиріччях, глибинних закономірностях і розвитку. Зображення людини в її взаємодії із середовищем: внутрішній світ персонажів, їх поведінка несуть на собі прикмети часу; велика увага приділяється соціально - побутовому фонові, часу.

Ремарка (від фр. remargueзауваження, пояснення) — авторське пояснення в драматичного твору, коротко характеризуюче місце дії, вчинки героїв, інтонації.

Ремінісценція (від лат. reminiscentiaспогад) — несвідомий або цілеспрямований спогад про інший твір; його перероблене відтворення (прийом, розрахований на асоціації читачів).

Рефрен (від фр. refrainприспів) — повторення якогось рядка або низки рядків в кінці строфи.

Рід літератури — певний, такий, що історично склався, спосіб зображення людини в процесі життя автором у художньому творі. В художній літературі є три основні роди: епос, лірика та драма.

Рима (від гр. rhythmosспівмірність) — повтор звуків, які пов’язують закінчення з - х або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо), взвучність у кінці рядків, композиційно-звуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.

За розміщенням у рядках розрізняють рими: парні (суміжні), які пов’язують суміжні рядки; перехресні — які римують перший і третій, другий і четвертий рядки тощо; охоплюючі — які римують у чотиривірші перший та четвертий, другий і третій рядки.



Ритм (від гр. rhythomosструнність, співмірність) — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових, інтонаційних, синтаксичних особливостей , періодичне повторення якихось елементів віршованої ви через певні проміжки; впорядкованість.

Риторичне запитання (від гр. rhetorоратор) — запитання, яке не передбачає відповіді; воно виступає у значенні ствердження і посилює емоційність висловлювання.

Робінзонада — література, присвячена пригодам і зображенню людини в екстремальних ситуаціях.

Розвиток дії — система подій, які витікають із зав’язки; по ходу розвитку дії, як правило, конфлікт загострюється, а протиріччя виявляються все ясніше і гостріше.

Розв’язка — вирішення зображуваного конфлікту або вказівка на можливі шляхи його вирішення; заключний момент у розвитку дії художнього твору. Як правило, у ній або вирішується конфлікт або демонструється його принципова невирішуваність.

Розмір віршований — послідовно виражена форма віршованого ритму (визначається числом складів, наголосів або стоп — у залежності від системи віршування).

Роман — великий епічний твір, у якому зображається всебічна картина життя великої кількості людей у певний період часу або цілого людського життя, одна з великих форм епічного роду літератури.

Романтизм — літературний напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.

Основною рисою романтизму є трагічне двосвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі, з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим. Основна властивість — домінанта суб’єктивного над об’єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах).



Сентименталізм — літературний напрям, що почав розвиватися в епоху Просвітительства. Характеризується увагою до внутрішнього світу людини, прагненням передати його переживання, почуття, настрої.

Силабічна система (від лат. sillabaстиль) — система побудови вірша, в основі якої лежить рівноскладання, тобто однакова кількість складів у кожному віршованому рядку.

Силабо-тонічна система (від гр. sillabeсклад, tonosнаголос) — система віршування, яка визначається кількістю складів, числом наголосів та їх розміщенням у віршованому рядку.

Символ (від гр. symbolon) — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного вища Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх наділяють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християнства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.

Символізм — нереалістична течія рубежу XIX - XX ст. Основна властивість — створення «речей у собі» та ідеї, які знаходяться за межами чуттєвого сприйняття. В снові естетики — символ (він повинен замінити конкретний образ). Віра в ірраціонально-магічну силу поетичного слова.

Сонет (італ. sonetto, від sonareзвучати, дзвеніти) — італійська форма вірша і 14 рядків.

Стилізація — художній твір, який становить собою стилістичне, жанрове або якесь інше наслідування чого-небудь.

Стиль (від гр. stylosпристосування для письма) — сукупність елементів художньої форми, яка надає творові мистецтва виражене естетичне обличчя; наскрізний принцип побудови художньої форми, який визначає цілісність, єдиний тон твору.

Стопа — поєднання наголошеного складу з одним або двома ненаголошеними, яке повторюється у кожному вірші.

Строфа (від гр. stropheповорот) — група віршів, пов’язаних за смислом.

Сюжет (від фр. sujetпредмет, зміст) — система подій у художньому творі, подана в певному зв’язку, яка розкриває характери діючих осіб та ставлення письменника до зображуваних життєвих явищ; послідовність подій, яка складає зміст художнього твору.

Сюрреалізм — течія у мистецтві, яка базується на інтуїтивному, підсвідомому сприйнятті світу — у сновидіннях, у маренні. Закликав проникати в глибини свідомості і підсвідомості, відкидати логічний аналіз і довіряти інтуїтивному осяянню, ясновидінню.

Тема (від гр. themaте, що покладено в основу) — предмет зображення, люди, відносини, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.

Тип — образ людини, який відбив найбільш суттєві риси своєї епохи, класу, середовища, соціальної групи.

Типове — найбільш вірогідне для даної ситуації або системи відліку, єдність загального та індивідуального.

Трагедія (від гр. tragosцап і odeпісня) — один з основних видів драми, протилежний комедії. Твори з винятково гострими, непримиренними життєвими конфліктами, що приховують у собі катастрофічні наслідки і часто завершуються загибеллю героя.

Тропи — слова та вислови, використовувані в переносному смислі (коли ознака з одного предмета переноситься на інший): порівняння, епітет; метафора, метонімія, іронія, гіпербола, літота тощо.

Уособлення — зображення неживих предметів як одухотворених, при якому вони наділяються властивостями живих істот — даром мови, здатністю мислити і почувати, додатковий зміст або значеннєві відтінки, нюанси в зображення не вкладаються.

Утопія — вигадана картина ідеального життєвого устрою. У Томаса Мора “утопія” “неіснуюче місце".

Х

Хроніка - (від грецьк. χρονικά — літопис) — літературна форма роману, що містить викладення подій в їх часовій послідовності в житті однієї людини чи цілої сім'ї. Але крім цього містить суто романні засоби — переживання і конфлікти людей. Сюжетоутворюючу роль грає саме час, розповідь це почергова зміна епізодів.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал