Словник економіко – політологічної термінології 2016 Леонід Кусик



Сторінка9/42
Дата конвертації24.04.2017
Розмір7.41 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   42

Екологічна безпека – стан природного навколишнього середовища, при якому забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки і виникненню небезпеки для здоров`я людей.

Екологічна мережа – єдина територіальна система, створена з метою поліпшення екологічних умов для формування та відновлення довкілля, підвищення його природно – ресурсного потенціалу, збереження ландшафтного і біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно – заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів і міжнародних зобов’язань підлягають особливій охороні.

Екологічна політика - політика, спрямована на охорону та оздоровлення навколишнього природного середовища, раціонального використання і відновлення природних ресурсів, збереження та розвиток соціосфери, яка забезпечує нормальну життєдіяльність та екологічну безпеку людини.

Екологічна політика – політика суспільства, спрямована на охорону навколишнього середовища, раціональне використання й відновлення природних ресурсів, зберігання й розвиток довкілля та забезпечення нормальної життєдіяльності й екологічної безпеки людини.

Екологічна стежка – спеціальний маршрут для проведення екскурсій у природі з метою ознайомлення відвідувачів з її живими і неживими об’єктами, запровадження теоретичних і практичних занять у відповідних пунктах, пропаганди природоохоронних знань, інформування про стан біорізноманіття, пам`яток природи, історії та культури.

Екологічні права і обов’язки громадян України – система юридично закріплених за громадянами повноважень і зобов’язань в екологічній сфері.

Екологічні проблеми – це такі зміни стану довкілля, які можуть погіршити умови життєдіяльності людини.

Екологія – міждисцилінарна галузь знань про будову іфункціонування багаторівневих систем у природі і суспільстві та їхні взаємозв`язки. Нині екологія оформилася в принципово нову інтегральну дисципліну, створює міст між природними і суспільними науками (Ю. Одум, 1980, 1986).

Екологіяу недалекому минулому одна з біологічних наук – стала міждисціплінарною наукою, проблеми якої набули глобального характеру (К. Ситник, 1997).

Екологія класична – охоплює всі розділи сучасної біоекології. Залежно від рівня і предмета досліджень розрізняють аутекологію (екологія організмів), днмекологію (екологія популяцій), синекологію (екологія угрупувань). Крім того, сюди належать такі напрямки, як палеекологія, теорія заповідної справи, основи біоіндикації, радиаційна екологія, екологічна токсикологія та ін.

Екологія прикладна – вивчає механізми руйнування біосфери, методи запобігання цим процесам, способи раціонального природокористування. Прикладна екологія складається з трьох основних блоків - геоекологічного, техноекологічного й соціоекологічного, кожен з яких має низку відгалужень. Зокрема, геоекологія вивчає екологічні аспекти функціонування сфер Землі (атмо - , гідро - , літо - , педо - ), включає лагдшафтну та екологічну екології.

Екологія (наука про довкілля) – комплекс наук про будову, функціонування, взаємозв`язки полікомпонентних і багаторівневих систем «природа – суспільство» та засоби кореляції взаємного впливу техносфери і біосфери з метою збереження життя на Землі.

Економетрика – галузь економічної теорії, що застосовує методи статистики, щоб вимірювати й оцінювати кількісні економічні зв`язки.

Економіка латентна (англ. Latent economy) – різновид тіньової економіки, що має яскраво виражений кримігенний характер. Значну частину Е.Л. складає господарсько прихована діяльність, заборонена законом, у тому числі пов`язана з порушенням правил щодо валютних операцій, хабарництвом, приписуванням, спекуляцією тощо.

Економіка ринкова (англ. Market economy) – економічна система, в якій координація суспільних процесів здійснюється за допомогою ринку. Основу Е.Р. становллять вільні економічні відносини між незалежними самостійними підприємцями, виробниками і споживачами, що грунтуються на інтересах вигоди та мінімальному втручанні держави.

Економіка соціальна ринкового типу (соціально – оріентована ринкова економіка) – економічна система, що основана на пануванні колективних форм власності на засоби виробництва, в якій має місце органічне поєднання державного регулювання макро – та мікроекономічних процесів з ринковими важелями, поєднання соціального з ринковим.

Економіка тіньова (англ. Shadov economy) – прихована економічна діяльність в обхід діючих законодавчих актів і державних нормативів, сукупність неконтрольованих державою, нерегламентованих і протиправних видів економічної діяльності.

Економікс (англ. Economics) – 1) економіка (наукова дисципліна); 2) структура господарського життя.

Економіко – географічне положення (ЕГП) – це положення країни, регіону відносно природних та історико – економічних об`єктів, що впливають на їхній розвиток.

Економічна еліта – це найбільш багаті та могутні члени суспільства, так звана «фінансово – промислова олігархія»: найкрупніші власники, банкіри, керівники фінансово – промислових груп, голови провідних корпорацій, керівництво підприємств військово – промислового комплексу, власники великих капіталів, зокрема «нувориші» (нові багаті). Реалізуючи свої інтереси, економічна еліта прямо чи опосередковано здійснює вплив на зміст і характер рішень, які приймає політична еліта.

Економічна основа складання націй – ліквідація феодальної роздробленості, зміцнення економічних зв'язків між окремими областями в середині країни, об'єднання місцевих ринків у загальнонаціональний.

Економічна політика - це цілісна систему науковообгрунтованих ідей, положень і основна лінія цілеспрямованих дій та відповідний комплекс заходів держави на коротко- , середньо- і довгостроковий періоди, спрямованих на стабільний розвиток економічної системи у всіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні) для досягнення стратегічної мети. Така мета визначається соціально – економічною структурою суспільства і, насамперед, типом існуючих відносин власності на засоби виробництва. Обгрунтована економічна політика включає, з одного боку, чітке формулювання основної мети та похідних від неї завдань, а з другого – комплекс засобів, важелів, необхідних для досягнення такої мети.

Економічна політика за умов інтенсивної інтернаціоналізації соціально – економічних систем реалізується і на наднаціональному рівні, наприклад, у межах Європейського Союзу.



Економічна політика (economic policy) – система цілей, напрямків і методів втручання (регулювання), які використовує держава, уряд на тому чи іншому етапі розвитку країни. Економічна теорія є основою визначення цілей економічної політики, зокрема формування державного бюджету країни, вирішення проблем економічного зростання, повної зайнятості населення, економічної свободи, справедливого розподілу доходів, дотримання оптимального балансу міжнародної торгівлі, міжнародних економічних угод тощо.

Економічна рента – різниця між виплатами ресурсу виробництва та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати цей ресурс.

Економічна система – спосіб економічного життя, спосіб ведення економіки. Розрізняють дві основні економічні системи: ринкову і планову.

Економічне зростання – збільшення в обсязі виробництва країни. Економічне зростання звичайно вимірюється щорічним темпом збільшення реального ВНП країни (або реального потенційного ВНП).

Економічний прибуток – різниця між виручкою та витратами фірми, включаючи всі альтернативні вартості.

Економічний уклад – спосіб ведення господарства із специфічними виробничими відносинами.

Економічні права і свободи – можливості людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ.

Економічно активне населення – частина трудових ресурів, що даний час безпосередньо залучена в суспільне виробництво, та безробітні люди, які хочуть працювати (шукають роботу).

Екосистема – будь – яке угрупування живих організмів і їхнє середовище існування, об’єднане в єдине функціональне ціле на основі взаємозалежності між його складовими (акваріум, космічний корабель).

Екосистемне (ландшафтне) біорізноманіття – це сукупність унікальних і типових лісових, лучних, болотних, степових, гірських, рівниних, морських, річкових угруповань.

Екотоп – місце існування угрупування, з підкресленням зовнішніх щодо угрупування чинників середовища.

Екран озоновий – шар атмосфери (стратосфери), у межах якого концентрація молекул озонк в 10 разів вища, ніж біля поверхні Землі. Екран озоновий поглинає ультрафіолетове випромінювання, небезпечне для живих організмів.

Експансіонізм – прагнення до розширення сфери панування монополістичних об`єднань або держав, що здійснюється як економічними, так і неекономічними методами.

Експансія – активне проникнення в певну сферу.

Експертиза екологічна – оцінка впливу комплексу господарських нововведень на середовище життя, природні ресурси і здоров`я людей. Базується на екологічних нормативах. Виражається як в економічних, так і в неекономічних показниках.

Експорт (англ. Export) – вивезення товару або капіталу за кордон самостійно або із залученням послуг незалежних маркетингових посередників.

Експорт – товари або послуги, що виробляються в одній країні і продаються в іншій. Він включає торгівлю товарами (такими, як машини) і послугами (як транспортні або проценти по позичках та інвестиціях). Імпорт – це потік у протилежному напрямку – в дану країну з інших країн.

Експорт – це вивіз і продаж товарів, технологій і послуг за кордон для реалізації їх на зовнішньому ринку.

Експорт революції (контрреволюції) – система дій, спрямованих на забезпечення революційного (контрреволюційного) процесу його ініціаторами, які перебувають за кордоном.

Експропріація (від лат. exproprisвласний) – примусове відчуження власності державою.

Екстенсивне збільшення капіталу – збільшення реального капіталу, що дорівнює темпу зростання робочої сили; відношення між сукупним капіталом і сукупною працею залишається незмінним.

Екстраполяція (англ. Extrapolation) – метод прогнозування тенденцій, в основі якого лежить впровадження ліній, тенденцій за межами кінцевої точки почасового ряду.

Екстремізм (від лат. extremus – крайній) – схильність до надзвичайних поглядів та дій у політиці, ідеологічному протиборстві. Недемократичний спосіб розв`язання суспільних проблем, який суперечить принципу плюралізму. Полягає у нав`язуванні всім однієї позиції з допомогою крайніх, надзвичайних заходів, таких, як бойкот, страйк, насильство, терор.

Екстремізм (від лат. extremus – крайній) – прихільність в ідеології й політиці до крайніх поглядів, засобів і дій у досягненні певних цілей; нетолерантність, несприйняття й неприйняття інших думок, чужих позицій і уподобань.

ЕКЮ (англ. European Currecy Unit) – регіональна валютна одиниця, що використовується країнами – учасниками Європейської валютної системи (ЄВС) з 13 березня 1979 року. Створення ЕКЮ переслідувало мету сприяти розвитку інтеграції у валютній сфері, протидіяти впливу доллара США у взаємних розрахунках, забезпечувати передумови для формування єдиного валютного ринку країн Європейського економічного співтовариства (з січня 1992 року – Європейський союз (ЄС). ЕКЮ має певний валютний курс, який визначається на базі валютного кошика національних валют країн – учасниць ЄС – англійського фунта стерлінгів і грецької драхм из урахуванням їх питомиї ваги у сукупному валовому національному продукті.

Еластичний попит – має місце тоді, коли процентна зміна в кількості попиту на товар внаслідок зміни в ціні на 1% перевищує одиницю.

Еластичність – це міра чутливості однієї змінної щодо іншої. Точніше, це числовий показник змін, що відбуваються в одній величині в разі зміни на 1% іншої величини.

Еластичність попиту (англ. Elastic supply) - показник, що характеризує, на скільки процентів може зрости чи знизитися ринковий прпит на певний товар залежно від збільшення чи зменшення його ціни на один процент.

Електорат (від фр. electerобираю) – корпус виборців, сукупність громадян, наділених активним правом, тобто правом обирати. Е. називали виборців у Франції за часів буржуазної революції кінця ХІХ ст.

Електорат (від лат. electorвиборець) – сукупність громадян, яким надане право брати участь у виборах певного органу, політичної партії чи конкретної особи.

Елементи автократичного режиму – 1) обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу; 2) відокремлення абсолютної більшості народу від процесу здійснення влади.

Елементи авторитарного режиму – 1) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів (президента і уряду); 2) особлива концентрація влади в керівної особи порівняно з підлеглими; 3) звуження принципу гласності в діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників за зміст і наслідки своєї роботи; 4) відчуженість влади від громадян; 5) адміністративно – командні механізми управління; 6) право органів влади діяти на свій розсуд із порушенням норм закону; 7) примат адміністративно – владних відносин над правовими.

Елементи анархічного режиму – 1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого, відсутність гарантій безпеки населення та представників влади; 2) конфронтація та атомізація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій; 3) втрата в деяких випадках вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насилля; 4) широкі повноваження представницьких органів.

Елементи демократичного режиму – 1) вільні вибори, які передбачають свободу висування кандидатур, загальне і рівне виборче право, свободу голосування, рівність усіх в інформації і можливості вести пропаганду під час виборчої кампанії; 2) наявність представницьких органів влади, що формуються на основі загальних виборів; 3) визнання народу як джерела виконавчої влади; 4) побудова держави за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову; 5) легальна діяльність не тільки правлячих, а й опозиційних партій (багатопартійність); 6) визнання рівноправності громадян, проголошення і здійснення на практиці демократичних прав і свобод; 7) формування громадянського суспільства; 8) взаємозв`язок свободи і відповідальності; 9) забезпечення інтересів більшості при праві меншості на свою точку зору; 10) розвинуті сектори економіки, вільні від прямого державного втручання.

Елементи етнополітичного менеджменту – це суб`єкти (носії предметно – практичної діяльності, тобто особи, задіяні у системі управління етнонаціональною сферою, які вирішують міжетнічні й міжнаціональні проблеми та наділені певною компетенцією і державно – владними повноваженнями, що дозволяють їм втілювати свою волю у формі керівних команд чи рішень, обов`язкових для виконання) і об`єкти етнополітичного менеджменту (окремі особи, етноси, корінні народи, нації, етнічні й національні меншини, їх інститути, етнополітичні процеси, міжетнічні та міжнаціональні відносини), які розглядаються у єдності, взаємозв`язку і взаємозалежності. Водночас кожен із цих елементів має свої, властиві йому ознаки.

Елементи охлократичного режиму – 1) владним структурам притаманні некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації; 2) прагнення простими засобами швидко розв`язати складні проблеми суспільного життя; 3) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадської відповідальності перед народом своєї держави та світом; 4) поповнення й оновлення рядів правлячої еліти із середовища соціальних низів і маргінальних верств суспільства, представники яких прагнуть до якнайшвидшого підвищення свого статусу та зростання матеріального рівня життя; 5) відсутність жорсткої виконавчої вертикалі; 6) використання популістських настроїв певних соціальних груп для реалізації вузькокорпоративних інтересів.

Елементи політичної соціалізації – 1) політичні інтереси; 2) політичні потреби; 3) політичні знання; 4) політичні утвердження; 5) політичні емоції; 6) політична воля; 7) політична активність; 8) політична діяльність.

Елементи тоталітарного режиму – 1) упевненість значної частини політиків та адміністративних кадрів у власній непогрішимості; 2) нетерпимість до політичного інакомислення; 3) антиінтелектуалізм у сфері гуманітарних знань; 4) догматизм; 5) примітивізація політичної культури; 6) ідеологічна мобілізація мас на підтримку чи протест того чи іншого політичного рішення; 7) імітація бурхливої політичної діяльності серед політичної еліти.

Еліта – найвидатніші представники певної частини суспільства, соціальної групи.

Еліта політична (від франц. elite - краще, добірне) – меншість суспільства, що являє собою достатньо самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену видатними психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні та здійсненні рішень, пов’язаних із використанням державної влади або здійсненням впливу на неї.

Елітарна демократія – намагання поєднати несумісні, на перший погляд, теорію демократії і теорію еліт. Iї ідеалом є правління змінюваних, відкритих еліт, над якими маси здійснюють контроль за допомогою виборів.

Елітарна теорія демократії (від фр. elite - найкращий, добірний) – одна з поширених на Заході політологічних концепцій, згідно якої суспільство об`єктивно і з необхідністю поділяється на правлячу верхівку та підпорядковані їй маси. Еліта, оскільки маси пасивні і нездатні до самоорганізації, закономірно зосереджує у своїх руках всю повноту політичної влади, здійснюючи функції управління кваліфіковано та «для блага усіх».

Емансипація (від лат. emansipatio – формальне звільнення сина від батьківської влади) – звільнення від залежності, підлеглості, гноблення, від забобонів, взагалі від усого застарілого, віджилого; зрівняння в правах.

Ембарго (англ. Embargo) – 1) заборона державною владою ввезення – вивезення товарів чи валютних цінностей, що належить іншій державі; 2) заборона державного виходу з портів країни суден інших держав чи своїх власних і заходу іноземних суден у порти або затримання їх у територіальних водах; 3) згідно із статутом ООН колективний репресивний захід стосовно держави, дії якої є небезпечними у міжнародній практиці.

Емігрант політичний (від лат. emirg – виселяти) - особа, що покинула країну свого громадянства з політичних мотивів і користується правом притулку в іншій державі.

Еміграція – добровільне чи вимушене переміщення населення з країни постійного проживання до інших країн. Може бути викликана економічними або політичними причинами.

Еміграція (від лат. emigration – виселення) – вимушене або добровільне переміщення людей із країни постійного проживання в інші країни.

Еміграція виїзд громадян за межі країни з метою тимчасового чи постійного проживання в іншій державі.

Емісія (англ. Emission) – випуск паперових грошей та цінних паперів державними установами та акціонерними товариствами.

Емісія – випуск в обіг грошей і цінних паперів (акцій, облігацій, депозитних сертифікатів тощо).

Емітент (англ. Issuer) - держава, підприємство, установа, організація, що випускає в обіг грошові знаки, цінні папери, платіжно – розрахункові документи.

Емпірична політична свідомість - це свідомість, яка виникає на грунті повсякденного практичного досвіду людей і безпосередньо пов`язана з їх політичною поведінкою.

Емпіричні методи дослідження політичних об’єктів (одержання первісної інформації про політичні факти, події, явища) – 1) метод вибіркового дослідження (вчений охоплює не весь об`єкт дослідження, тобто генеральну сукупність, а лише його частину або вибіркову сукупність); 2) метод польового дослідження (ґрунтується на вивченні людей у реальних життєвих стуаціях); 3) метод прихованого спостереження (дослідження, при якому люди, поведінка котрих вивчається, не знають про це); 4) метод експерименту (створення контрольованої ситуації у процесі дослідження); 5) метод статистичного аналізу; 6) анкетування; 7) аналіз документів; 8) інтерв’ю.

Емпіричні методи теорії етнополітичного менеджменту – це методи, які становлять окрему групу осмислення теорії етнополітичного менеджменту і грунтуються на різних варіантах дослідження структури, функцій, механізму функціонування управлінської частини етнополітики. Це методи, запозичені із інших наук. Вивчають стиль діяльності учасників менеджменту, ефективність політичних рішень, рівень етнічної та національної свідомості, етнокультури різних етносуб`єктів, стан етнічного напруження тощо. При цьому використовують: 1) спостереження – пряма реєстрація етнополітичних явищ і процесів їх очевидцями; 2) аналіз документів офіційних і неофіційних – використовуються для збирання первинної інформації, зафіксованої у текстах, рукописах, книгах, періодичних виданнях, кінострічках, магнітних записах, комп`ютерних файлах, усних повідомленнях, статистичних даних тощо; 3) метод експертної оцінки – виявлення думок найбільш авторитетних спеціалістів – знавців етнополітичних процесів; 4) метод опитування – усного (інтерв`ювання) та письмового (анкетування) – вивчають як суб`єктивні, так і об`єктивні характеристики досліджуваного етнополітичного явища.

Естетика (від грец. – чуттєво сприйманий) – наука про почуття людини, їх становлення, розвиток і вияв у різних сферах людської життєдіяльності – у сфері праці, науки, мистецтва, політики, ідеології, релігії тощо. Як самостійна наукова галузь естетика виникла у 1750 р. з виходом у світ праці «Естетика» німецького філософа А. Баумгартена. Під естетикой він розумів «науку про почуттєві знання» - нижчу теорію пізнання, яка доповнює логіку, у Канта естетика – наука про «праила почуттєвості взагалі», у Гегеля – «наука про почуття». Сучасні дослідники трактують естетику як науку про прекрасне, взагалі, як науку про прекраснее у мистецтві, як науку про естетичне (ціннісне) ставлення людини до дійсності. В усіх визначеннях прямо чи опосередковано окреслюється людська почуттєвість у позитивному і негативному її виявах. Найзагальніші категорії естетики: прекрасне і потворне, піднесене і низьке, трагічне і комічне, естетичний досвід, естетичне сприймання, естетичні потреби, смаки, ідеали тощо.

Естетика поведінки – функціонально естетичні закономірності людських стосунків у мікро – і макроколективах, які будуються на почуттях прекрасного і піднесеного. Визначається рівнем інтелектуального і морального розвитку людини. Постійна увага до формування навичок поведінки, згідно з вимогами естетики, сприяє розвитку естетичних потреб, почуттів і понять.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   42


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал