Символіка українцю символіка українців




Сторінка6/6
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4   5   6
90. Казимир Малевич
Казимир Малевич — відомий реформатор живопису XX століття.
Народився у польській родині, яка тоді проживала в Києві. Батько служив управителем на цукровому заводі Терещенка, згодом — на цукроварні поблизу Білопілля. Саме на цей період припадає захоплення Казимиром українським мистецтвом розпису. Через якийсь час сім’я Малевичів пе­
ребирається у Вовчик, потім — до Конотопа. У ці роки Казимир прагне здобути професійну освіту художника, проте це йому ніяк не вдається. У київській школі малювання Миколи Мурашка він не затримується, а на часі
— черговий переїзд. Цього разу до Курська. Саме в Курську на художній виставці вперше з’явились роботи Малевича 3 цієї скромної події почався відлік згодом грандіозної виставкової діяльності талановитого художника.
Через десять років Малевич проголошує, що кубрфутуризм — це
єдино правильний шлях у мистецтві. На той час Малевич стає не лише практиком, а й теоретиком нового напрямку.
У середині двадцятих років до Малевича приходить всесвітня слава.
Його картини демонструються у Західній-Європі та США. Перебування художника за кордоном — це низка тріумфів. Проте останній сплеск ак­
тивності Малевича пов’язаний з Україною. Тут він публікує цикл статей українською мовою, викладає в Київському художньому інституті. У
Києві відбулася й остання персональна виставка Малевича. (Із книги
«100 найвідоміших українців», 180 слів)
ВУСТАМИ КЛАСИКІВ
91. Польова царівна
Парубок плівся повагом, позирав навкруги своїми блискучими очи­
ма, іноді зупинявся й розглядав зелене нив’я...
Раптом чує: недалеко, з-за жита, хтось співає.

Парубок стояв, мов зачарований. Йому здалося — він зроду не чув такого свіжого, гнучкого голосу. У його очах засвітилась одрада; лице прояснилось, неначе збризнув його свіжок? водою; серце затіпалось, не­
мов хто доторкнувся до його. «Хто б це?» — подумав він та й пішов на
ГОЛОС.
'
Не встиг вступити десяти ступнів, як його пісня стихла. Ще хвилина
— і з жита заманячила дівоча постать. Дівчина, як перепілка, знялася — і помчалась вподовж ниви. Низенька, чорнява, заквітчана польовими кві­
тами, вона й трохи не схожа була на селянок. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене вбрання, між високим зеленим житом,
— вона здавалася русалкою...
Парубок стояв як укопаний, широко розкривши здивовані очі.
Дівчина одбігла трохи Й собі стала. Озирнулась, глянула на його ве­
селими очима, усміхнулась свіжим молодим личком. Сама невеличка, метка й жвава, з веселою усмішкою на виду, вона так і вабила до себе.
Зелена керсетка з червоними мушками, червона в букетах спідниця, на шиї довгі коралі, золоті дукати — усе гарно пристало до хорошої дівоць­
кої вроди. (За їіанасом Мирним, 180 слів)
92. Орлині води
Під лісовим урвищем повно криничок. Вони й утворюють озеро. Га­
рно тут, незаймано. На іфучі стоять липи, дуби-велети, а внизу повниться озеро. Береги заросли травою, і воно виливається, дзюркотить собі річеч­
кою в лепесі й очеретах — глибоке, чисте. Вода смачна: п’єш її — і, зда­
ється, здіймаєшся на крилах — дає таку силу. Та й холрдна ж яка! Ніщо, крім водоростей, у ній не водиться. У глибині відбиваються ясно-сині небеса, у воду заглядають липи й дуби, замаюючи листям і цвітом, а без­
ліч водоростей, увібравши в себе усі барви світу, ворушать своїми кошла­
тими бородами й дивують, і ваблять. Дивишся й не можеш надивитися.
Серед літа вранці тут чути вишуми багатьох крил. То летять орли зі своїми орлятами. Молоді виводки щойно оперилися, здійнялися на крила.
То старі орли приводять їх сюди купатися. Склавши крильця, орлята пір­
нають в озеро. А скупавшися, із клекотом шугають угору, щоб ширяти у висотах... Буває, що й немолодий орел теж кидається в озеро, а тоді здій­
мається і летить— так він лікує свої старощі й немощі.
Ось чому і кринички під лісовим урвищем, і озеро, й річечку, яка з нього витікає, називають Орлиними водами. (За Б. Харчуком, 180 слів)

93. Смерековий ліс
Ліс був смерековий, видно, планово саджений, бо смереки заступали одна одну, як солдати в рядах, і творили своєрідні тунелі. Земля під кро­
нами дерев, що вгорі спліталися між собою, була акуратно, немов навми­
сно, вистелена вируділою глицею, і все це справляло враження якоїсь трохи бутафорної нарочитості. Праворуч, по той бік дороги, панував зо­
всім інший світ, здавалося, що ця завширшки у п’ять метрів смуга, сторо- вана ногами й колесами, стала кордоном, який проліг між двома рослин- - ними світами, не даючи їм злитися. Тут росла огнищами висока, буйна, висозріа трава, яка свідчила про надзвичайну родючість ґрунту.
Росли тут якісь незнані Нелі рослини, подібні своїм квіттям до пух­
настих головок кульбаби; стрункі, на високих стебельцях, квітучі, пану­
вали тут рад усім. Вдалині самотньо маячили поодинокі дерева, переваж­
но граби, що чітко вирізьблювалися на тлі дуже блідого неба своїми буй­
ними кронами, які розросталися більше вширш, ніж у висоту, либонь, від того, що дерево звідусіль мало вільний доступ сонячного світла. Якийсь птах ширяв по вершках і видавав із себе сварливий напасницький звук.
Неля звела голову вгору. Птах був великий, темний, з зеленуватим полиском на крилах.
Нелі зробилося якось моторошно в цьому безлюдді. (І. Вільде,
180 слів)
94, Усе потроху дозріває
Усе потроху дозріває. Спочатку доводиться скуштувати ранньої ре­
дьки, потім — цибулі з олією. Там, дивись, поміж іуДинням закрались перші пуп’янки, накривши сороміцькі Місця свої жовтими плямками зів’ялого цвіту, а вже через кілька днів замість пуп’янків находиш між листям Дббеленькі огірки, пухирчасті, вкриті закляклим сивим туманцем.
Вони ще зовсім ніжні, солодкуваті, звабливо хрумтять на зубах... Після першого опрка щодня бігаєш на грядку, нишпориш, вишукуєш, а вони немов із землі лізуть, і чим далі — тим більше, товстішають, уже й жов­
тизною котрийсь береться; Одного разу мати виходить на город з відром або з великою мискою, назбирає огірків — і квасить. Чудові літні малосо­
льні огірки! Перекладені в макітрі або в горщику листям хрону, закладені кропом, попроштрйкувані ножем, вони квасяться, набираються міцності;
— і такі йс смачні; коли їси уперше посеред літа! А особливо, коли з мо­
лодою картоплею, а особливо, коли картопля полита не старою, а хцойно
зібраною сметаною! Вся хата тоді просочена запахом хрону, і лоскоче в ніздрях терпкувато-дурманний дух кропу, і таке враження, ніби порад з тобою за столом садить сама радість і також ласує й не може наласува­
тись малосольними огірками. (Є. Гуцало, 175 слів)
95. Співи на селі
Сонечко зайшло, і надворі почало вже темніти. На заході небо чер­
воніло жаром, неначе в печі вигорювало; на сході понад зеленим лісом небо було синє-синє, аж чорнувате, а на йому подекуди плавали невелич­
кі червоні хмариночки, тліли й жевріли, неначе жар в темних челюстях вечірньою добою. Гасло полум’я на заході, дотлівали червоні хмарки, займалися подекуди серед неба ясні зорі. А чорна ніч простелювалася чорним сукном по селу, по садках та лісах; тільки блищали білі стіни хат проти заходу, а на яру ставочки здавалися якимись продухвинами у дру­
гий, інший світ з таким же темно-синім небом, з такими ж зорями по небі.
На селі почалися дівчачі та парубоцькі співи: одна вулиця на однім кутку співала одну пісню, а десь далеко друга й третя вулиця гукала ін­
шої; десь далеко затягли самі парубки і заглушили всі вулиці; через став перегукувалися, жартуючи, дівчата та переспівувалися.
_
А під лісом один козак, мандруючи на вулицю, розпочав «Чумака» голосно та витяжно, з думою глибокою, з жалем у серці, з жалем у голосі.
По всьому селі піднявся галас, неначе все село, все, що було там живе, разом заспівало всяких пісень. (За І. Нечуєм-Левицьким, 179 слів)
96. Райський степ
Яка розкішна така подорож влітку серед українського райського степу! Він замаєний пахучими квітами, у ньому бринйтьбджілка — ви­
користовує пору і погоду. Перепелиця б’є, деркач передражнює її, гомо­
нять степовіпташки. Часом зірветься стадо даких кіз, яким і не снилося, що над’їдуть такі створіння, які їх виполошать з безпечного пасовиська.
То знову заколихається степова трава. Це стадо турів занепокоїлося. То знову стрінеться табун диких коней. Кінь-водій підносить високо голову, стриже вухами, а далі видає із себе голос перестороги, зрозумілий усій дружині. Вдаряє задніми копитами об землю, піднімає хвіст і втікає вихо­
ром, аж земля дудонить. За ним летить увесь табун...
А небо? Яке ж може бути українське небо, як не синє, чисте, аж ду­
ша в радощах розпливається. Сонце, те невсипуще джерело всього життя,
простирає на ньому своє панування, огріває своїм блискучим промінням усю землю, наповнює радощами все живе — від людини до манюсінької комашки — усе, що живе на землі й живиться її матірними соками. ГПд небом повис, мов цяточка, жайворонок і виспівує свою одноманітну, але таку гарну пісеньку. А ще вище орел кружляє великими крилами, мов човен по спокійних хвилях моря пливе. Здалеку чути крукання журавлів.
(За А. Чайкоесыаш, 180 слів)
97
Лебединий шлях
З давніх-давен через село Медвин пролягає лебединий шлях. Коли запахне відталою землею і березовим соком, птиці, розколихуючи м’яку сонячну основу, приносять на святкових крилах вологе тепло. Іноді лебе­
ді падали недалеко від села на прибутну воду, близько підпускали до себе дітвору й дорослих. Потім птиця, струшуючи живі краплини, розгонисто підіймалася вгору, а людина, роняючи піт, хилилася в роботі низько до землі; проте їй іде довго-довго ввижались оті сонцем перемиті віщуни тепла, що на крилах приносять весну і з нею відгомін неясних надій.;
Уже другий день над фіалковим маревом лісу, над сіро-зеленуватим . туманцем верб і яворів, над зеленооким безладдям замшілих стріх сіється срібний двоголосий передзвін. Може, то не тільки птиця, а й вербне сонце розгойдує свій передсвятковий дзвін і струшує на землю співуче золото росин. Воно, це сонячне золото, нерівними жмутками лягло на гребені хвиль, по вінця залило тихі, з вибіленими кладками копанки, а кожна калюжка вмістила в собі не мало і не багато — цілий круг світила.
Над водою гірко і п’янко пахло осиковими сережками, вербовими котиками й соком, що пробивав молоду кору. Біля острова лунко викину­
вся сом і перелякано, крізь сон, заячали лебеді. (За М. Стельмахом,
180 слів)

98. Безіменні квіти
Вони прорізуються із щойно розмерзлої землі напровесні, коли по видолинках ще не зовсім розтанув ніздрюватий, подібний до грубої, кру­
пчастої солі сніг. Прислухайтесь — почуєте, як протинає землю їх цупка поросль. Наче зеленими вістрями списів уперто пробиваються вони з безформного мороку до прозорого повітря. Здається, ось-ось рядами по­
стане з-під землі міфічне воїнство, що зродилось із засіяних у ріллю зубів велетенського дракона. Постане, щоб тут же спрямувати списи один про­
бо
ти одного, знов лягти у землю, яка дала їм і снагу, й завзяття. Що не день
— ряснішає поросль, цупкішим стає загострене листя. Наввипередки, що
є сили, пнуться угору пружні стебла, жадібно тягнуться до сонця, поки, врешті, не повторять його — жовтим суцвіттям на верхівці. Саме тоді вбивається у силу літо. Жовті квіти все ще вдивляються, ніяк не надив­
ляться, у сонце, яке щедро вділило їм тієї барви, підказало форму. А коли запахне в саду стиглими яблуками, стає та барва ще чистіша, ще яскраві­
ша. Та водночас наче сумніша. Може, тому, що підгинаються, розтратив­
ши п’янкі весняні соки, стебла, хиляться додолу суцвіття. А ще, може, тому, що над ними, ген у високості неба, уже шикуються до відльоту бузьки. (А. Содомора, 179 слів)
99. На дні міжгір’я
Там, за горами, давно вже день і сяє сонце, а тут, на дні міжгір’я, ще ніч. Простерла сині крила і тихо вкрила одвічні бори, чорні, похмурі, застиглі, що обступили білу церковицю; немов чернйці дитину, і пнуться колом по скелях, усе вище та й вище, одні над другими, до клаптя неба, що таке невелике, таке тут синє. Бадьорий холод сповняє цю дику чашу, холодні води спадають по сірих каміннях, і п’ють їх дикі олені. У синіх туманах гомонить річка, і купають у ній сосни свої кострубаті віти.
Сплять іще велетні-гори під чорним буком, а високо по сірих зубцях пли­
вуть, мов дим густий, білії хмари.
На дні міжгір’я тихо, похмуро. Лише кволі, жалібні звуки монастир­
ського дзвону сумно лунають у долині. Ліс обгортав їх, холодний, сумний та мовчазний. Навіть сині дзвіночки сіяли холод на трави. Кам’яна стеж­
ка, мов тропа дикого звіра, сплітала петлі по боці гори усе вище та й ви­
ще. Рябі мармурові пні буків злізали з дороги униз, немов западались, і вже стелили темну корону аж під ногами. Дедалі траплялись сосни, старі, руді, кострубаті. їх довгі галузки спускались у провалля, як руки. (За
М, Коцюбинським, 180 слів)
100. Предковічний ліс на Волині
Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу прос­
тора галява з плакучою березою і з великим просторим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місці в яро-зелену дра­
говину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка.
Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, по другім боці озе­
ра, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро — тиховоде, вкрите ряс­
кою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Місцина вся дика, тає­
мнича, але не понура, повна ніжної задумливої краси. Провесна. По узліс­
сі й на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду. В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забри­
нів, і в купу з його водами з лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавними рухами; одежа на ньому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і по­
блискує гострими золотистими іскрами. Кинувшись з потоку в озеро, він починає кружляти по плесі; туман розбігається, вода синішає. (Леся
Українка, 180 слів)

СИМВОЛІКА УКРАЇНЦІВ
1. Символіка українців
2. Національні символи........
3 .3 чого починається любов до отчого краю?.. ..........
4. Український вінок — краса й оберіг.....
5. Хліб на столі
6. Яйце-райце...
7. Український рушник............. ...
8. Калина
9. «Барвінок на вінок, а полин на віник»..............................
8 10. Мальви..................
8 11. Маки........................................... 9 12. Лелеки
................................. 9 13. Добрі людські сусіди
....... 10 14. Рідна земля........................ 10 15. Рідні обрії........................... .
11 16. Рідна хата
11 17. Козак Мамай .............. 12
УКРАЇНСЬКІ СВЯТА І ТРАДИЦІЇ
18. Коляда ........ 1...... 13 19. Гнат похвалює дівчат... 13 20. Веснянки
.... ....14 21. Великдень
...................... 14 22. Зелені свята
................... 15 23. Ясне-красне Купайло............... 15 24. Українське весілля ................ 16
ПІСНЯ — ДУША НАРОДУ
25. Пісня — душа народу. 17 26. «А ми нашу славну Україну,
гей, гей, розвеселимо.............. 17
ЛЮБІМО РІДНУ МОВУ
27. Рідна мова...................
18 28. Любімо рідну мову..;............. 19 29. Народний скарб
........ 19 30. Плекаймо мову!
20 31. Наймогутніший оберіг нащого народу
........... 20 32. Рідна мова.............................. ...21 33. Слово і народ..
..... ...21
НАША ІСТОРІЯ
34. Початок української держави.... 22 35. Три брати — засновники
Києва
...23 36. Смерть князя Олега................. 23 37. Князь Святослав Хоробрий.
24.
38. Володимир
24 39. Ярослав ..................
25 40. Данило Галицький
.............25 41. Запорожжя
.......... ........26 42. Запорозькі к о з а к и
.....26 43. Запорозьке козацтво................ 27 44. Запорозький військовий орден.. 28 45. Освіта на Січі
....... ...... 28 46. Петро Конашевич-Сагайдач- ний
..29 47. Творець української державності
:.................. 30 48. Іван Богун...................
30 49. Пилип Орлик. .... ;..... 31 50. Сумнозвісна угода ...... ....31 51. Найцінніший спадок
......32 52. Гетьман Іван Мазепа
33 53. Наша гірка давнина 33
З
З
А
5 -
5
6 6
7

54. Роксолана......... ..................... . 34
СЛАВЕТШ УКРАЇНЦІ
55. Рідне гніздо.............. ............ 34 78. Маруся Чурай...................... ... .48 56. Феномен Петра Могили.....
35 79. Григорій Сковорода............... .49 57. Славні побратими.............. ... 36 80. Іван Котляревський..... .......... .50 58. Коліївщина................... ........
36 81. Шевченко й сучасність..... ...... .50 59. Герої Крут............ ............ .
37 82. Остап Вересай.......... ............. .51 60. Герої не вмирають!.............. . ,37 83. Буденний Панас Мирний....... .52
НАША БАТЬКІВЩИНА
84. Наша Леся............................... .52 61. Живи, Україно!............ .........
38 85. Леся Українка......................... 53 62. Країна смутку і краси............ 34 86. Богдан Лепкий........................ .53 63. Пісне наша вічна................. ..; 39 87. Чарівниця співу...................... .54 64; Диво велике................ .......... 40 88. Катерина Білокур......... .......... .55 65. Києве мій................................ 40 89. Мистецтво Марії
66. Краєвиди Києва..................... 41
Приймаченко......................... 55 67. Київ..........................................42 90. Казимир Малевич ..................... 56 68. Легендарний Дніпро............... 47
ВУСТАМИ КЛАСИКІВ
69. Священна ріка........................ ,43 91. Польова царівна .......................,56 70. Історія Львова..........................43 92. Орлині води...................... ...... •?7 71. Харків........ ...................... ..... .44 93. Смерековий л іс........................,58 72. Одеса— «південна
94. Усе потроху дозріває...... ..... ... 5Я
Пальміра»............................
45 95. Співи на селі........................ .
59 73. Багатство Карпат................... 45 96. Райський степ.......................... 59
НАЙДОРОЖЧА ЛЮДИНА
97. Лебединий шлях..................... 60 74. Мата..................... .................. .46 98. Безіменні квіти........................ 60 75. Сповідь над колискою............ .47 99. На дні міжгір’я ........................ 61 76. Найдорожча людина............... .47 100. Предковічний ліс на Волині...61 77. Материні очі...................... .
.48


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал