Символіка українцю символіка українців



Pdf просмотр
Сторінка5/6
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4   5   6
76. Найдорожча людина
У кожного є найближча і найдорожча людина — м а т У кожного на денці душі лежить, як найкопгговніший скарб, спогад про материнську ласку й доброту. У найскладніші хвилини життя цей спогад гріє, додає сил, надихає. І хоч куди б закинула нас доля, у пам’яті жевріє материнсь­
ка домівка, материнський поріг, материнське вікно, материнські руки, материнська душа.
Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, схо­
дить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка і гладить дитину по голівці рідна рука. Воно приходить на уста промінцем маминої усмішки, ласкавістю очей, листочком вишні й світлинкою сонця, пелюсткою квітки й радістю веселки, лагідністю руки й вечірньою молитвою. І з букви-
краплинки та звуку-сльозинки народиться на світ святе слово «мама», мовлене устами янголятка, і осяє хатину, як як дар Божий. Тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того дня, як над нашою колискою вперше наломилася мати.
Бо мама завжди з нами, вона живе в нас, у наших дітях і внуках і бе­
реже нас та благословляє нас. А в найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей тільки одне слово, як остання надія на порятунок: «Мамо!» (За
О. Омельченко, 180 слів)
77. Материні очі
Материні очі. Начебто на золотавому меду настояні, вони дивляться весь час за тобою. їхній іустий погляд вливається у твій погляд, перели­
ваючись у самісіньку душу. В такі короткі миті ти відчуваєш особливу близькість, особливу спорідненість із матір’ю.
У материнському погляді не було ні фальші, ні лукавості, ні хитру­
вання. Не було в ньому і тієї прямої гостроти, за якою подеколи ховають­
ся недоброзичливість і байдужість. Очі її, постійно освітлені зсередини м^якйм живим сяйвом, були «идймиіи вираженням душі. Це погляд самої щирості, самого добра, самої зичливості. Навіть тоді, коли мати гнівалась чи просто боліло їй щось усередині, вони жили й сповнювали тебе лю­
бов’ю ї довірою. Ні щирість, ні доброта, ні зичливість не пропадали оста­
точно з її погляду. І завжди ти відчував його чарівливу цільність, його животворний магнетизм. Материнський погляд був начебто шовнений якоїсь Цілющості, він проникався тим здоров’ям, яке передавалось тобі. І ти усвідомлював, як дужчаєш завдяки матері, стаєш певний себе, твої сумніви чи вагання зникають.
У такі миті особливо гостро відчуваєш близькість. І те, що вона твоя мати, відчуваєш кожною клітинкою тіла, свідомістю і підсвідомістю, що нічого дорожчого нема за ціг відчуття спорідненості. (За Є. Гуцалом,
180 слів)

СЛАВЕТНІ УКРАЇНЦІ
78. Маруся Чурай
Є прадавні скарби, що намертво лежать.у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких національних скарбів належить і наша пісня.
Ч ■

Погортайте сторінки сивих віків, вчитайтеся в прості і хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій — і вам відкриється багато поетичних таємниць, ви почуєте голоси великих творців, імена яких роз­
губила історія, і ми навряд чи знайдемо багато сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує по всій землі українській.
-
І тільки тоді, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду пос­
тать творця. До таких славнозвісних постатей і належить народна поетеса
Маруся Чурай.
Народжена для любові, вона не знала її радощів і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині Сточила в неперевершені пісні, що й за­
раз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щи­
рістю висловленого в них почуття, чарівністю мелодій.
І зацвіла, закрасувала калиною на лугах нашого мелосу творчість народної поетеси.
Три віки ходить пісня Марусі Чурай по нашій землі, три віки любові вже подарувала дівчина людям. А попереду — вічність, бо велика любов і велика творчість — невмирущі. (За М. Стельмахом, 180 слів)
79. Григорій Сковорода
Сковорода мав своєрідний розум: його бентежило те, що для тисяч людей було буденним і звичайним. Йому хотілося прочитати книгу буття, розгаДати сенс людських учинків, заглянути в людську душу, як загляда­
ли цікаві глядачі за завісу вертепу на різдвяних виставах.
До сьогодні в Чорнухах збереглася легенда про їе, як Григорій Ско­
ворода покинув домівку. Одного разу, пасучи отару, він нібито зачитався
і не помітив, що одна вівця десь подалася. Батько, роздратований тим, що з Грицька поганий помічник, побив його. Після цього хлопець зник з до­
му. Знайшли його в сусідньому селі аж через місяць: там він наймитував і збирав гроші на навчання. Закінчилась,ця пригода примиренням з бать­
ками, Які спорядили сина вчитися до Києво-Могилянської академії.
Проводжаючи синів, Сава з Палажкою, напевне, сподівалися, що ті заживуть якщо не слави, то достатку, а Гриць вивчиться й повернеться у духовному званні, житиме в пошані.
Важко сказати, які картини хвилювали юнака, коли він пробирався до Києва вчитися. Мабуть, Ще тільки починав замислюватися над драма­
тизмом навколишнього життя. Але щемливе відчуття несправедливості, з якою доводиться стикатися в жити, уже було йому знайоме. (І. Драч,
172 слова)

Був Іван Петрович Котляревський людиною середнього зросту, пле­
чистий, сильний, мав чорні очі.
Жив одинаком, без родини, вів досить скромне життя. Вдома прий­
мав тільки невеликий гурт приятелів. Мав бібліотеку, де були латиномов- ні твори класичних авторів і французькі книжки псевдокласичної доби, романи Вальтера Скотта і Фенімора Купера. Особливо любив Котлярев­
ський знаменитого «Дон Кіхота» Мігеля де Сервантеса, якого читав у російському перекладі.
Працюючи попечителем Полтавського благодійно-лікувального за­
кладу, Котляревський допомагав бідним і приниженим. Дім його був відомий кожному нужденному чоловікові. У пам’яті сучасників письмен­
ник лишався привітною, доброю людиною. Мова його була яскравою, пересипаною народними прислів’ями й приказками. Глибоко знав україн­
ську історію, народний побут, поезію. З ним підтримували зв’язки, корис­
тувалися його порадами відомі вчені, письменники, серед яких — і Ми­
кола Гоголь.
Перші три частини «Енеїди» Котляревського з ’явилися на світ
1798 р. у Петербурзі, а повністю поема була видана в Харкові 1842 р.
Суть її була не в пародіювання «Енеїди» Вергілія, а в тому, що автор на­
гадував українцям про славне минуле козацької доби.
За словами І. Франка, «тільки від часу Котляревського українське письменство приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближ­
че до реального життя, чимраз відповідніше до його потреб». (З Інтер-
нет-джерел, 180 слів)
81. Шевченко й сучасність
Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя.
Він був поетом, якого ми до того не мали: поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених. Народжений матір’ю- кріпачкою і сам кріпак, він став борцем, революціонером титанічної сили.
Його боялися царі. Коли можновладні самодержавні кати, ті, що напов­
нили рудники Сибіру окутими в кайдани декабристами, ті самі, що заць­
кували Пушкіна і юного Лєрмонтова, налившись новою злобою, з послі­
довністю холодних убивць увігнали криваві свої пазурі в молоду клекот-
ливу душу Шевченкову, коли перед ним лягла несходима ніч муштри й солдатчини, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що відправили Його в таку безвість, звідки не буде вже йому вороття.
А він повернувся.
Вогйенною піснею, віщим незборканим словом повернувся поет до рідної своєї України. Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу. В тій невеликій книжці, що'ім’я їй «Кобзар», клекоче ціле море горя народного, в ній — невольницький поклик до помсти й порив до свободи, мудрий роздум гуманіста і ніжна, чарівна краса української пісні. (За О. Гончаром,
180 слів)
82. Остап Вересай
Майже в усіх містечках Лівсібережної України кобзареві Остапові
Вересаю було заборонено грати й співати.
Щоправда, згодом трапився випадок, який значною мірою допоміг ослабити жандармську опіку. 1875 року Вересая запросили на з’їзд етно­
графів та археологів, на якому були діячі культури багатьох країн Євро­
пи. Сім дум та цілу низку жартівливо-побутових пісень проспівав того вечора О. Вересай. І хоч не всі чужинці добре зналися на українській мові, але майстерне виконання кобзарем народного мелосу відкрило пе­
ред зарубіжними гостями всю велич поетики, глибину української пісен­
ної стихії. Концерт пройшов з величезним успіхом. Про «Гомера з Украї­
ни» — саме так називали кобзаря журналісти — із захопленням повідо­
мили всі петербурзькі газети й журнали. Відтепер .слава про геніального
«Гомера XIX століття» облетить увесь світ. Відтак Остап Вересай пер­
шим серед українських кобзарів вийшов н£і широку світову арену. В бага­
тьох таких європейських країнах, як Австрія, Англія, Італію,-Франція, а також в Америці почали з’являтися статті про унікального співака, фоль­
клорні джерела мелосу і його носйів, своєрідність пісенного багатства українського народу. Постать Остапа Вересая яскраво виокремлюється в духовному житті нашого народу. Він мовби увібрав найхарактерніші ознаки кобзарства в ширшому значенні. Його ім’я стало символом украї­
нського кобзарства (За В. Скуратівськгш, 180 слів)

^[Раі%ючи начальником першого відділу Полтавської казенної па­
лати, ан^с Жирний по-товариському ставився до своїх підлеглих, любив пожартув^ш. Сміявся він якось стримано, граючи блискучими й прониз­
ливими сік
V
•£
а
Фими очима. Ходив характерною дрібного ходою, начебто при- волочую \ ноги [ не згинаючи їх у колінах. До молодших співробітників ставився дез пихи> ал& д без фамільярності. Перед роботою обходив своїх
Підлеглу спокІДним КрОК0М) тепло й м’яко вимовляючи своє незмінне
«Доброго
,
^ г здоров я» і привітно позираючи крізь великі золоті окуляри, злегка по>.
_ Рискуючи сухорлявою рукою руку того, кого вітав.
в ли і « V ™
Панас Мирний жив у двох кімнатах на Монастирській ' ВУЛИЦІ’ Ули вони чисті й затишні. В його спальні не бував ніхто, а віта­
льню ОбО-к г-
А.
гавлено було найпростіше: стіл, канапа, кілька стільців, шафа з книгами, ст|нах кілька акварелей з українського народного життя.
Г'ався письменник у простого крою темну одежу, зазвичай ходив у чорнову ДВ0
5
0рТН0Му піджаці, у високій випрасуваній сорочці з чор­
ного кРа\ ткою_бантом Навесні й восени носив круглого чорного бриля, влітку —ч. ^рИЛЯ солом’яного, узимку — смушеву шапку. Незмінним су- путникрц ^ анаса Яковича взимку і влітку була парасолька, усякчас това­
ришував {^0Му рудий, брезентовий складений портфель. Працював удома так, що іц0д- вже на свіхаНку дуже стомлений засинав. (За В. Шевчуком,
181 слов
84
Наша Леся
^ оа%им словом, кожним променем думки, кожним болем своїм жи-
О Р п д у т т , . нашого народу людина, що ім’я їй — Леся Українка! Мовби кргзь сер^анок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніж-
НИИ І ЧИО
' ■
’ ,
,
_. >ий. Майже ніколи — веселий, частіше — в задумі чи смутку.
!Л^Ш як 100 років тому народилась вона в сім’ї Косачів, 'щоб стати для світу д есею українкою. Своєю винятковістю і своєю звичайністю —
усім воц^ д0р0га для нас. Хочеться підкреслити, що була вона просто людино^ ^ веДуЧИ 0Ту «тридцятилітню війну» з нападками хвороби, не мала якЧ о с ь д0датк0В0г0 захисту проти болю, коли їй боліло, то боліло,
ЯК 1 КОЖ“ ■
Ному, і можна зрозуміти, як жадалося їй звичайного людського щастя, я^ щ0) ПрИкуту хворобою до ліжка, так радувала її навіть яблунева пелюстку занесена весняним вітром у вікно.
52
\

А звідки ж все-таки дух непоборний, що в найтяжчих випробах долі не дав розчавити себе? Звідки ота сила, що піднесла цю слабосилу дівчи­
ну над своїм часом, над своєю похмурою епохою?
Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості, можемо бачити, якою силою може ставати в людині високість помислів, значність життєвого ідеалу, безмір любові до свого народу. (За
О. Гончаром, 179 слів)
85. Леся Українка
Леся Українка! У самому цьому імені чується і характер, і мова, і звичаї народу, і традиції класичної літератури та народної творчості, і сягання до загальнолюдських обріїв.
Вона була не тільки поетом, а й громадським діячем, полум’яним публіцистом, втіливши в своїй багатогранній натурі все, що могла дати світова прогресивна культура: освіченість, широкі масштаби, жадобу боротьби за кращу долю людську.
Великий талант — це і велика праця. Будучи слабою все життя, вона стала одним з найосвіченіших письменників світу і за своє коротке життя встигла створити неперевершені зразки лірики, написала тридцять поем, ряд прозових творів, виконала велику кількість перекладів.
Своїм власним прикладом Леся Українка показувала, що коли і в немічнім тілі є високий дух, то він здатний на найвищі подвиги слова і діла. Тому Франко назвав її трохи не одиноким мужчиною на всю ново- часну Україну; бо це, кажучи словами того ж Франка, справді був «вічний революціонер, дух, що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю».
Великі люди, великі митці дають приклад людству не тільки твора­
ми, образами своїх героїв, а й власним життям, неустанною працею та осяганням істини. Без цього немає справжнього генія. (За В. Шевчуком,
180 слів)
86. Богдан Лепкий
Те, що Богдан Лепкий — видатна постать в українській літературі, не викликає сумніву. Сучасник Івана франка, Василя Стефаника, Марка
Черемшини, Осипа Маковея, він гостро усвідомлював соціальні й націо­
нальні проблеми рідного народу. Водночас вражає обсяг написаного Бог­
даном Лепким. Лише бібліографічний перелік його творів зайняв би по­
над сімсот сторінок машинопису. Богдан Лепкий — поет і новеліст, дра­
матург і романіст, публіцист і критик, збирач народної творчості і її по­
пуляризатор, історик і філософ, літературний дослідник і невтощшй про­
пагандист творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ми­
хайла Коцюбинського, Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Ми­
коли Гоголя. Досить сказати, що він написав ґрунтовне дослідження про
Великого Кобзаря і видав понад двадцять томів української класичної літератури, перекладав твори російських, польських, німецьких, англій­
ських і скандинавських письменників. Ось така широчінь його творчих обріїв. За обсягом літературної спадщини Богдан Лепкий поступається тільки своєму учителеві Іванові Франку. На жаль, творчість Богдана Леп- кого ще не достатньо вивчена і чекає свого дослідника, дослідника чесно­
го, мудрого, справедливого, який зміг би дати грунтовний науковий ана­
ліз його творчості. І все ж... час бере своє. До українського читача з кого­
рти незаслужено призабутих повертається ще одне чесне і талановите
ім’я — Богдан Лепкий. (Р. Коритко, 180 слів)
87
Чарівниця співу
Соломія Крушельницька народилася 1873 року в подільському селі
Білявинці. Її дитинство та юність пройшли в селі Біла під Тернополем.
Квітучі сади, зелені луки, широкі поля, мелодійні народні пісні, що лину­
ли над селом тихими вечорами, глибоко запали в серце дівчини.
У двадцять років Соломія з медаллю закінчила Львівську консервато­
рію і, щоб удосконалити вокальну та акторську майстерність, виїхала до
Мілана. Навчаючись в Італії, Крушельницька з успіхом виступає на сцені.
Незабаром вона стає примадонною Великого театру Варшави, щоро­
ку виїздить на гастролі до Петербурга, а потім її запрошують у Париж і Неа­
поль. У 1906 році артистка здобуває перемогу в міланській «Ла Скала».
Співачка виступає у Франції, Аргентині, Бразилії, Єгипті та інших країнах світу, Та де б і коли б вона не виступала, завжди включала до своїх програм українські народні пісні.
Протягом свого творчого життя Соломія Крушельницька проспівала десятки оперних партій, її постать овіяна легендарною славою. «Найпрекра- сніцгій і найчарівніший Баттерфляй: Джакомо Пуччіні», —: цей напис зробив великий композитор на своєму портреті, подарованому славетній співачці.
Мистецькі успіхи відчинили перед нею двері всього світу, але вона знала, що світ належить тому, хто має Батьківщину, і Крушельницька
ітовернулася до рідного Львова. (За М. Головащенком, 180 слів)

Катерина Білокур — видатна постать у нашій культурі. Вона зачару­
вала своїми полотнами мільйони людей. Народилася вона 7 грудня
1900 року в с. Богданівна Пирятинського району на Полтавщині. У школі не' вчилася, але читала багато, беручи книжки в сільських учителів, які допомогли їй розширити кругозір, ввійти у світ мистецтва, долаючи забо­
рону батьків малювати, бо ж треба було обробляти город, вести госпо- ч дарство. Зреклась сімейного щастя, лишившись самотньою, право малю­
вати виборювала, будучи готовою навіть утопитись за нього.
Дорослою дівчиною вона почула по радіо в сусідньому селі голос співачки Оксани Петрусенко і, вражена, послала їй малюнок г— відповідь на почуту пісню «Чи я в лузі не калина була?», зроблений на аркуші з учнівського зошита.
Намальовані кетяги червоної калини сказали Оксані Андріївні про великий талант його авторки. І артистка зробила все, щоб долею Катери­
ни Білокур зацікавились люди, пов’язані з живописом. Від селянської хати пішла по світу чутка про творчість народної художниці. Спершу її картини побачила Полтава, потім Київ, Москва, Париж.
Полотна Катерини Білокур — величальні пісні природі, людині та її діянням. «Сніданок», «Польові квіти», «Квіти і берізоньки ввечері»,
«Цар-колос» —- ці полотна вражають самобутністю, поетичністю, гармо­
нією кольорів, національним колоритом. (ЗаМ. Головащенком, 180 слів)
89. Мистецтво Марії Приймаченко
Більш ніж піввіку малярка з поліського села Болотня, що на Київ­
щині, Марія Приймаченко освітлювала небосхил українського мистець­
кого світу і барвами та розмаїттям своїх незвичайних картин пробуджу­
вала в наших серцях іскорки любові до мальовничого довкілля.
У тяжкий для України час, коли її народові, здавалося, судилося безслі­
дно зникнути у вирі імперської ненависті, Саме Марії Приймаченко випало своїм життям і творчістю виявити незнищенну силу народного духу.
Своїм світосприйняттям вона розширила межі образного осмислення дійсності. Дослідники називають її твори сконденсованими образами- думками, образами-оцінкамих, ‘ образами-присудами, образами-пророц- твами. Численні шанувальники народного мистецтва у Японії, Китаї,
Англії, Канаді, Франції, Італії, Бельгії, Німеччині, Польщі Угорщині, Бол­
гарії, Чехії були захоплені творіннями нашої малярки.

Працюючи начальником першого відділу Полтавської казенної па­
лати, Панас Мирний по-товариському ставився до своїх підлеглих, любив пожартувати. Сміявся він якось стримано, граючи блискучими й прониз­
ливими сірими очима. Ходив характерною дрібного ходою, начебто при- волочуючи ноги і не зганаючи їх у котнах. До молодших співробітників ставився без пихи, але й без фамільярності. Перед роботою обходив своїх підлеглих спокійним кроком, тепло й м’яко вимовляючи своє незмінне
«Доброго здоров’я» і привітно позираючи крізь великі золоті окуляри, злегка потискуючи сухорлявою рукою руку того, кого вітав.
До одруження Панас Мирний жив у двох кімнатах на Монастирській вулиці, були вони чисті й затишні. В його спальні не бував ніхто, а віта­
льню обставлено було найпростіше: стіл, канапа, кілька стільців, шафа з книгами, на стінах кілька акварелей з українського народного життя.
Одягався письменник у простого крою темну одежу, зазвичай ходив у чорному двобортному піджаці, у високій випрасуваній сорочці з чор- ною краваткою-бантом. Навесні й восени носив круглого чорного бриля, влітку — бриля солом’яного, узимку — смушеву шапку. Незмінним су­
путником Панаса Яковича взимку і влітку була парасолька, усякчас това­
ришував йому рудий, брезентовий складений портфель. Працював удома так, що іноді, вже На світанку, дуже стомлений засинав. (За В. Шевчуком,
181 слово)
84. Наша Леся
Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм жи­
ве в душі нашого народу людина, що ім’я їй — Леся Українка! Мовби крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніж­
ний і чистий. Майже ніколи — веселий, частіше — в задумі чи смутку.
Більш як 100 років тому народилась вона в сім’ї Косачів,'щоб стати для світу Лесею Українкою. Своєю винятковістю і своєю звичайністю — усім вона дорога для нас. Хочеться підкреслити, що була вона просто людиною і, ведучи оту «тридцятилітню війну» з нападками хвороби, не мала якогось додаткового захисту проти болю, коли їй боліло, то боліло, як І кожному, і можна зрозуміти, як жадалося їй звичайного людського щастя, якщо, пргікуту хворобою до ліжка, так радувала її навіть яблунева пелюстка, занесена весняним вітром у вікно.

А звідки ж все-таки дух непоборний, що в найтяжчих випробах долі не дав розчавити себе? Звідки ота сила, що піднесла цю слабосилу дівчи­
ну над своїм часом, над своєю похмурою епохою?
Звергаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості, можемо бачити, якою силою може ставати в людині високість помислів, значність життєвого ідеалу, безмір любові до свого народу. (За
О. Гончаром, 179 слів)
85. Леся Українка
Леся Українка! У самому цьому імені чується І характер, і мова, і звичаї народу, і традиції класичної літератури та народної творчості, і сягання до загальнолюдських обріїв.
Вона була не тільки поетом, а й громадським діячем, полум’яним публіцистом, втіливши в своїй багатогранній натурі все, що могла дати світова прогресивна культура: освіченість, широкі масштаби, жадобу боротьби за кращу долю людську.
Великий талант — це і велика праця. Будучи слабою все життя, вона стала одним з найосвіченіших письменників світу і за своє коротке життя встигла створити неперевершені зразки лірики, написала тридцять поем, ряд прозових творів, виконала велику кількість перекладів.
Своїм власним прикладом Леся Українка показувала, що коли і в немічнім тілі є високий дух, то він здатний на найвищі подвиги слова і діла. Тому Франко назвав її трохи не одиноким мужчиною на всю ново- часну Україну; бо це, кажучи словами того ж Франка, справді був «вічний революціонер, дух, що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю».
Великі люди, великі митці дають приклад людству не тільки твора­
ми, образами своїх героїв, а й власним життям, неустанною працею та осяганням істини. Без цього немає справжнього генія. (За В. Шевчуком,
180 слів)
86. Богдан Лепкий
Те, що Богдан Лепкий — видатна постать в українській літературі, не викликає сумніву. Сучасник Івана Франка, Василя Стефаника, Марка
Черемшини, Осипа Маковея, він гостро усвідомлював соціальні й націо­
нальні проблеми рідного народу. Водночас вражає обсяг написаного Бог­
даном Лепким. Лише бібліографічний перелік його творів зайняв би по­
над сімсот сторінок машинопису. Богдан Лепкий — поет і новеліст, дра-

Розповідають, що колись давно, побачивши на одній із виставок її роботу, Пабло Пікассо сказав: «Я схиляюсь перед цим дивом — мистецт­
вом геніальної українки». Ці слова французького художника ввійшли до такого авторитетного видання, як «Всесвітня енциклопедія наївного мис­
тецтва», що вийшла друком у 1984 році в Белграді. У ній Марії Прийма- ченко було відведене одне з перших місць серед найвідоміших митців світу. (За Т. Нечипоренком, 160 слів)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал