Швидка психологічна допомога у знз допоможемо разом! м. П’ятихатки 2014 зміст



Сторінка2/5
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.82 Mb.
1   2   3   4   5

2. ГРУПА РИЗИКУ

2.1. АГРЕСИВНІСТЬ 1f75ee4797b4a56498f4cbc4b97a8e9d

Ознаки :

•   Впертість, прагнення заперечувати

•   Забіякуватість, дратівливість

•   Напади гніву, вибухи злості, обурення

•   Намагання образити, принизити

•   Владність, наполягання на своєму

•   Егоцентризм, невміння розуміти інтереси іншого

•   Самовпевненість, завищена самооцінка



  • Схильність не брати відповідальність за власну поведінку

  • Слабкий контроль за своїми емоціями


Поради батькам:

1. Задайте собі питання, відповіді на які будуть основою для зниження агресивності: чому дитина так себе поводить? Чи впевнена дитина, що єдиний шлях отримати бажане – це вести себе агресивно чи таким чином, вона прагне проявити твої емоції? Чи знає дитина інші форми вияву гніву? Чи бачить вона у сім’ї схожі способи поведінки?

2. Під час агресії дитини необхідно відчувати власну впевненість, амортизувати ситуацію, пам'ятаючи, що в основі агресивної поведінки лежить невпевненість («я бачу, що ти зараз сердишся , в такому стані ми не знайдемо рішення, я пропоную тобі заспокоїтися»).

3. Важливо перенаправити агресію в потрібне русло (робота по дому, фізичне навантаження , активні ігри, рівне дихання, творчість, голосний спів та інші )

4. Спокійно ставитися у разі незначної агресії (агресія безпечна і з'ясовна) - повне ігнорування реакцій дитини, переключення уваги на іншу справу, - вельми потужний спосіб припинення небажаної поведінки

5. Виражати розуміння почуттів дитини («звичайно, тобі прикро») та позитивно позначайте поведінку (ти злишся, тому, що ти втомився).

6. Акцентувати увагу на вчинках (поведінці), а не на особистості - техніка об'єктивного опису поведінки дитини: що робила, які дії вчиняла, без оцінок, без емоцій, тільки конкретні факти про тут і зараз, без згадувань минулих проступків. При цьому важливо бути зацікавленими, доброзичливими, твердими - дитина повинна зрозуміти, що її люблять, але проти того, щоб вона себе так вела.

7. Контролювати власні негативні емоції (роздратування, гнів, обурення, безпорадність), показувати власним прикладом ефективну поведінку, зберігати доброзичливість, щоб не підкріплювати агресивну поведінку.

8. Не допускати підвищення голосу, зміни тону на загрозливий, демонстрації влади (як я скажу, так і буде), крику, агресивних поз і жестів, сарказму, глузування, використання фізичної сили.

9. Обговорювати проступок, лише після того, як ситуація вирішиться і всі заспокояться. Наодинці, без свідків, з об'єктивністю і спокоєм. Обговорити негативні наслідки агресивної поведінки, її руйнівність для інших і для самої дитини.

10. Зберігати позитивну репутацію дитини.

11. Демонструвати моделі неагресивної поведінки.

12. Включати дитину у спільну діяльність , підкреслювати її значимість у виконаному.

13. Виховувати співчуття, емпатію до людей, до тварин.

14. Не використовувати протиріччя у вихованні (у тата «можна», а мами – ні)

Шановні дорослі!

Агресивність дитини проявляється, якщо:

• дитину б'ють;

• над дитиною знущаються;

• над дитиною зло жартують;

• дитину змушують відчувати почуття незаслуженого сорому;

• дорослі свідомо брешуть;

• батьки п'ють і влаштовують дебоші;

• дитину виховують подвійною мораллю;

• невимогливі до дитини;

• дитині не довіряють;

• з дитиною не спілкуються;

• вхід в будинок закритий для друзів дитини;

• батьки живуть своїм життям, дитина відчуває, що його не люблять.



Поради вчителям:

  1. Бути уважним до потреб дитини.

  2. Навчати прийнятнии способам вираження гніву.

  3. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації.

  4. Розвивати здатність до емпатії.

  5. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

  6. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.

  7. Учити брати відповідальність на себе.

  8. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки не згадуючи попередні проступки.

  9. Покарання не повинні принижувати дитину.

  10. Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослого важливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні дії або (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх.


2.2. ТРИВОЖНІСТЬ

Підвищена тривожність – це проблема, з якою дитина не завжди здатна впоратись самостійно, потребуючи активної доброзичливої підтримки і допомоги, насамперед, психологічної. Тому прояви тривожності у поведінці дітей активізують питання своєчасної діагностики її причин та планування адекватних заходів корекційного впливу, ефективність якого, безумовно, залежить від скоординованості зусиль психолога та батьків. Залучення батьків має важливе значення для успішного подолання емоційних проблем у дитини. Бажано, щоб психологічна допомога відбувалась за замовленням батьків та їх готовністю дотримуватись наступних умов :

- терплячість та послідовність у реалізації рекомендацій;

- здатність ставати на бік дитини, дивитись на себе його очима;

- доброта, чуйність, природність у стосунках з дитиною;

- контроль за власними почуттями і вчинками;

- оптимізм та настанова на позитивний результат.
Поради батькам:


  1. забути про минулі невдачі дитини;

  2. допомогти дитині відчути впевненість у власних силах;

  3. дозволити підлітку почати “з нуля”, сприраючись на те, що батьки вірять у нього та його здатність досягти успіху;

  4. пам’ятати про минулі успіхи та повертатись до них, а не до невдач.

Батьківська підтримка – це процес:

а) в якому батьки зосереджуються на позитивних рисах дитини з метою зміцнення його самооцінки;

б) який допомагає дитині повірити у себе та свої здібності;

в) який допомагає уникнути помилок;

г) який підтримує підлітка у невдачах.

Замість того, щоб акцентувати увагу на помилках, батькам доведеться вербально і невербально демонструвати свою впевненість у її можливостях та підтримувати те, що вона робить. І найголовніше – необхідно довіряти дитині, визнавати за нею право на власний вчинок, на нагороду або покарання за нього. Звісно, дорослий може надавати пораду, але ні в якому випадку не можна звинувачувати дитину, якщо вона не скористалася цією порадою. Довіряючи дитині, потрібно довіряти і її вибору. Щирі та глибокі контакти дитини із дорослими потрібні не для контроля, а для допомоги, не для втручання у справи дитини, а для емоційної підтримки. Якщо дитина десь “нажила” емоційний зрив, її щось непокоїть, вона стала знервованою, роздратованою, не треба з’ясовувати причини, вимагати кращої поведінки, а просто піти їй назустріч, зайвий раз похвалити, підтримати.


Поради вчителям:

  1. підтримувати в дитині позитивне самосприйняття (підбадьорювати, заоохочувати, демонструвати впевненість у її можливостях);

  2. забезпечувати ситуації з гарантованим успіхом;

  3. виховувати вміння обгрунтовано ставитись до результатів власної діяльності, не боятись невдач, помилок, сприймати їх в якості корисного особистого досвіду;

  4. формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших;

  5. розвивати орієнтацію на засіб діяльності;

  6. навчити враховувати недосконалість людини та мати з цим справу;

  7. розширяти і збагачувати навички спілкування із дорослими та однолітками,

  8. розвивати адекватне ставлення до оцінок та думок інших людей.


2.3. ЗАМКНУТІСТЬ
Поради батькам :

  1. Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

  2. Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

  3. Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

  4. Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

  5. Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

  6. Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.


Поради вчителям:

  • Потрібно враховувати наявні можливості дитини, її реальний потенціал. Не можна примушувати її виходити на сцену і голосно читати вірш — це поки що їй не під силу. Можливо, вона впорається із цим завданням. Але зараз його виконання потребує занадто багато зусиль і, можливо, призведе до стресу, який погіршить стан дитини.

  • Основний метод у роботі з такими дітьми — систематична десенсибілізація. Наприклад, дитина боїться відповідати на уроці усно. Не варто її викликати до дошки. Спочатку для неї буде досягненням навіть відповідь із місця. А якщо і це дається важко, то нехай розповідає сидячи. Через деякий час сором’язливій дитині можна запропонувати відповісти стоячи, а коли вона з цим справлятиметься легко — спробувати викликати до дошки. Дуже важливо хвалити її навіть за невеликі досягнення.

  • Обов’язково треба давати дітям посильні доручення і завдання. Корисно просити їх що-небудь виконати для конкретної людини. Це допоможе розгорнути вектор від егоцентричності, зануреності в себе, спрямованості на свої проблеми (що властиве сором’язливим) на навколишній світ. І потрібно неодмінно хвалити за успіхи.

  • Замкнутим дітям важко спілкуватися з великою кількістю людей, тому краще давати їм спільні доручення або колективні завдання з 1-2 дітьми. А потім поступово розширювати коло спілкування.

  • Треба адекватно оцінювати вчинки дитини: хвалити за досягнення і карати за порушення. Часто сором’язливих дітей жаліють, проявляють поблажливість до них. Але якщо дитина звикає до цього, у неї можуть сформуватися демонстративні риси характеру, що, найвірогідніше, посилить соціальну дезадаптацію.

  • Водночас дуже важливо уважно та ретельно підбирати методи покарання, оскільки ці діти дуже вразливі, чутливі і сприйнятливі. Осуд і критичні зауваження не варто висловлювати публічно, тимчасом як похвалити дитину краще при всіх.

  • Корисно частіше називати дитину по імені, зокрема й лагідно, оскільки ім’я — це образ особистості, свого «Я». Важливо також стимулювати інших дітей називати дитину по імені, вчити і спонукати її звертатися до однолітків по імені.

  • Потрібно також проводити емоційне і м’язове розвантаження. Сором’язливі діти зазвичай мають високу тривожність. Вони скуті в рухах, неспритні, що спричинюється м’язовими затисками, які з’являються у відповідь на моральну напругу. Фізична релаксація полегшує емоційне розслаблення. А для того, щоб максимально розслабитися, треба якомога сильніше напружитися. Тому корисними будуть такі вправи:

  • «апельсин» (руками «видавлюємо сік» з уявних фруктів);

  • «набридлива муха» (намагаємося «прогнати муху» з обличчя, тулуба, рук, ніг без допомоги рук);

  • «пружинки» (по черзі натискаємо пальцями ніг на килимок);

  • «гвинт» (обертаємося вправо і вліво);

  • «янгол» (зводимо лопатки, піднімаємо їх вгору і опускаємо вниз, немов ворушимо крилами).

  • Треба вчити дітей прийомам ефективної взаємодії з іншими дітьми: допомагати один одному, обмінюватися і ділитися іграшками, олівцями, просити, поступатися, прощати, відстоювати свою позицію, правильно розуміти й оцінювати дії інших дітей.

  • Дуже важливо слухати дитину. Сором’язливі й замкнені діти мало говорять. Тому коли вони підходять із розповіддю, пропозицією, проханням, необхідно уважно їх вислуховувати. Це підвищуватиме самооцінку дитини і розвиватиме її навички спілкування.

  • Потрібно також вчити дитину виражати свої емоції. Сором’язливі й замкнені діти часто не показують ані позитивних, ані негативних почуттів. У них усі переживання відбуваються «всередині» і незрідка — «під замком». Це може призводити до неконтрольованих спалахів гніву (коли терпець урвався) або психосоматичних захворювань.

  • Крім того, корисно розвивати почуття гумору: вміння бачити смішне, жартувати й приймати жарти. Зазвичай замкнутим дітям це дається нелегко. Навчившись розуміти гумор і відповідати жартами, дитина краще почуватиметься в колективі однолітків.


2.4. ГІПЕРАКТИВНІСТЬ
У дітей з СДУГ виявляються труднощі планування й організації складних видів діяльності. Більшості з них властиві слабка психоемоційна стійкість у разі невдач, низька самооцінка, упертість, запальність, агресивність, невпевненість у собі та проблеми в комунікаціях.

Підліткам із СДУГ властиві заперечення авторитетів, незріле й безвідповідальне поводження, порушення сімейних і суспільних правил. Вони не можуть підтримувати певну поведінкову реакцію впродовж тривалого часу. Через нерозуміння з боку оточуючих у гіперактивної дитини формується агресивна модель захисного поводження, яку важко виправити.

Прояви СДУГ з віком не змінюються. У ранньому дитинстві спостерігається незрілість рухових і психічних функцій, у підлітковому – розлад адаптаційних механізмів, що може стати причиною правопорушень. Надалі неадекватність поводження, соціальна дезадаптація. Особистісні розлади можуть стати причиною невдач у дорослому житті.

Одна із головних проблем, з якою зіштовхуються вчителі, у класах є діти, що страждають на СДУГ та мають труднощі у навчанні, полягає в тому, що такі учні зазвичай створюю центр перешкод. Вони бувають неуважні, відволікаються і відволікають інших учнів.


Поради батькам :

* Усі зусилля батьків мають бути спрямовані на зміцнення здоров’я дитини та правильне поводження з нею.

* У взаєминах із дитиною підтримуйте її щоразу, коли вона цього заслуговує, помічайте її успіхи. Уникайте повторення слів «не треба», «не можна». Розмовляйте спокійно, стримано, м’яко. Давайте дитині тільки одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона могла його завершити. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

* Заохочуйте дитину до видів діяльності, що потребують концентрації уваги.

* Дотримуйтеся чіткого розпорядку дня.

* Уникайте скупчення людей.

* Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів. Оберігайте дитину від утоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю й зростання гіперактивності.

* Давайте дитині можливість витрачати надмірну енергію. Корисно: щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

* Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таку саму проблему.

* Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі безупинно їй роблять зауваження. Через це в неї занижена самооцінка. Шукайте, за що можна похвалити. Відразу хваліть і винагороджуйте за хорошу поведінку. Будьте послідовними в питаннях дисципліни.

* Підтримуйте дитину в усьому, у чому вона сильна, особливо в спорті й позашкільних заняттях. Не припускайте, щоб уроки займали весь вільний час дитини. Гратися й рухатися для неї не менш важливо.

* Коли дитина виконує домашнє завдання, поруч не повинно бути іграшок, щоб вони не відволікали уваги.

* Пам’ятайте, що гіперактивність властива дітям із синдромом дефіциту уваги та низьким рівнем саморегуляції. Процеси збудження та гальмування «зірвані», послаблені.

* Необхідні заохочення до потрібних дій, постійна похвала за бажану поведінку. Дуже часто і батьки, і вчителі забувають чи не хочуть хвалити дитину, а використовують лише один спосіб педагогічної корекції, що на їх думку є найефективнішим, — покарання. До словесного покарання слід вдаватися дуже обережно й ніколи не використовувати фізичне.

* Для гіперактивної дитини дуже важливим фактором оздоровлення є сон та повноцінне харчування. Сон для дітей до 12 років повинен становити = 12-14 годин на добу. Денний відпочинок — обов’язковий. Якщо дитина не може заснути вдень, то бажано, щоб вона хоча б полежала в затемненій кімнаті. Це теж відпочинок для нервової системи. У дитини можуть бути проблеми через постійне недосипання, втому.

* Якщо дитина виявляє неадекватну реакцію на підняту руку (боїться, що її вдарять), це красномовно свідчить про те, що батьки поводяться з нею жорстоко. Енурез, проблеми зі сном, страх перед темною кімнатою найчастіше є наслідками неправильного поводження дорослих із гіперактивною дитиною. Дитина не винна в гіперактивності. Тому завдання батьків та педагогів допомогти їй, не принижуючи її гідності, не травмуючи психологічно.

* Погляди батьків на проблему гіперактивності дуже різні: деякі борються правильно, зміцнюючи нервову систему дитини, а інші вважають, що з роками все пройде само собою. Щось 30-35 років по тому стане краще, але втрачено буде основне — навчання в школі не дасть потрібних результатів, а занижена самооцінка, асоціальність накладуть страшні відбитки на психіку такої людини.

* Уже спостерігається міграція гіперактивних учнів зі школи в школу. Зміна оточення надає нервовій системі додаткового навантаження. Треба боротися з проблемою, а не тікати від неї. Стан здоров’я та поведінка дитини не покращаться від зміни оточення. А рішення батьків перевести дитину в іншу школу говорить про те, що вони вважають, ніби саме школа винна в усьому. Треба бути реалістами і розуміти, що все далеко не так. Адже батьки спостерігають за особливостями поведінки своєї дитини змалечку і знають, що і як було, і як є.

* Дитина повинна якомога менше дивитися телевізор. Відомо, що телевізор негативно впливає на нервову систему дітей. День без телевізора— і дитина більш врівноважена, спокійна.

* Учіть дитину аналізувати, що для неї є небезпечним, які можуть бути наслідки. Не намагайтеся керувати дитиною за допомогою крику та сили.



Поради вчителям:

  • Посадіть дитину попереду у центрі класу, тоді увага учня буде більш спрямованою на вчителя і дитина зможе краще бачити і чути його.

  • Використайте якнайбільше наочних засобів навчання. Візуальний метод корисний для всіх учнів, він дозволяє краще сконцентрувати увагу всіх дітей : і тих, хто мають труднощі, і тих, хто не має їх. Наочні засоби цікавіші за лекції, і вчителеві також буде легше викласти матеріал зосередженим учням.

  • Завжди зачиняйте класні двері. Чим менше стороннього шуму чують діти зі СДУГ, тим легше їм зосередити увагу свою на вчителеві.

  • Не ставтеся до дитини як до інакшої й незвичайної. Варто давати їй ті самі завдання, що й іншим учням : навчальні, практичні й громадські. Створіть атмосферу «рівного серед рівних». Поясніть батькам, що потрібно звернути особливу увагу на виконання домашніх завдань.

  • Робота віч-на-віч з дитиною, наскільки це можливо, допоможе обом сторонам : учителеві – зрозуміти проблеми дитини, учневі – відчути, що вчителеві важливо, щоб він встигав у навчанні. Це буде нелегко з обох сторін, але варто спробувати .

  • Діти мають право на поважне і ввічливе ставлення. Вони не самі захотіли жити зі СДУГ , так як і діти, що носять окуляри.

  • Якщо дитина втрачає увагу й починає заважати, час дати їй прочитати вголос частину навчального параграфа або завдання.

  • Допомагайте дітям знаходити в навчальному матеріалі ключові слова й виділяти їх яскравими фломастерами.

  • Більше заохочуйте дитину. Негативні оцінки створюють атмосферу невдач і лише посилюють проблемне поводження.

  • Створіть перелік правил, які учні повинні виконувати. Сформулюйте перелік у позитивній формі : що потрібно робити й чого робити не слід. Переконайтеся, що діти знають якого поводження від них очікують.

  • Заохочуйте роботу в змінних групах і взаємодію між учнями. Взаємодопомога і відчуття єдності в класі створить більш спокійну й терпиму атмосферу з боку дітей.

  • Завжди записуйте на дошці вказівки щодо виконання завдань. Залишайте вказівки на дошці до закінчення виконання завдань. Є учні, які не можуть самостійно записати або запам’ятати усні вказівки.

  • Повісьте у класі календар і відзначайте в ньому важливі дати, строки й цілі. Спонукайте учнів вести свій календарі відзначати в ньому те саме, що й у класному календарі.

  • Зв’язуйтеся з батьками для передачі позитивних оцінок. Створіть разом з батьками систему, що підтримує учня й послужить досягненню спільної мети.


2.5. СТРАХИ
Страх – це негативний емоційний стан людини, який виникає при отриманні інформації про загрозу її біологічному чи соціальному стану, про реальну чи уявну загрозу. Страх знижує життєдіяльність організму, паралізуючи чи мобілізуючи енергію. Страхом називають і один із способів виховання, фактор регуляції поведінки.

Страх виконує різноманітні функції у психічному житті людини. Так, як і реакція на загрозу, він допомагає людині уникнути зустрічі з нею, відіграючи тим самим захисну адаптивну роль у системі психічної регуляції. Страх може бути своєрідним засобом пізнання навколишньої дійсності, що приводить до більш критичного і вибіркового ставлення до неї.


Корекція страхів

Малювання страхів:

Цю роботу можна провести в кілька етапів. Алгоритм такий:

1. Пропонується тема «Чого я боюся?». Вона дає можливість дитині відобразити найяскравіший страх. Який саме страх, дорослий не пояснює, і кожен з дітей повинен сам вибрати його.

2. «Намалюй те, чого ти вже не боїшся!» Установка діє як непряме навіювання та додатково стимулює подолання страху.

3. Конкретне заняття: «Чого боїться? Чого не боїться?» Малюнки порівнюються.

Малювання може тривати від 5 до 15 занять. Після закінчення проводиться бесіда: «Боїться дитина чи ні?» Позитивний успіх закріплюється заохоченнями, схваленнями.

Під час проведення малюнкової терапії не можна квапити дитину, тому що думки про те, як зобразити страх, мають на увазі зустріч із ним, контакт, зіткнення, саме по собі, зменшує гостроту його сприйняття.

Малювання страхів – ефективний метод, оскільки, на думку О. Захарова, повторне переживання страху при відображенні його на малюнку призводить до послаблення його травмуючого звучання. У малюнках страх уже багато в чому реалізований як щось минуле, те, що відбулося. Суттєвим є й те, що завдання дає дорослий, якому дитина довіряє, від якого отримує підтримку й схвалення.



Маніпулювання предметом страху.

Дитині пропонується вирізати з картону предмет страху (можна купити дешеву іграшку), дати дитині потримати її в руках, пом’яти, поскубти. Дитина відчуває свою перевагу, владу над предметом.

Якщо той, хто боїться, захоче вчинити агресивні дії (порвати, скрутити, розтоптати), не перешкоджайте. Мова йде не про живий предмет.

Вправа, спрямована на зняття страху.

«Маски». Мінімальна кількість учасників – дві дитини, проте чим більше учасників, тим цікавіша і корисніша гра. Необхідні фарби та папір. На папері малюються страшні маски, потім кожний учасник приміряє собі будь-яку з них, залишається в ній. Можна потанцювати, поганятися один за одним у такому вигляді. Потім провести ритуал зняття масок.

Проблема дитячих страхів є актуальною і задача дорослих допомогти дитині впоратися з ними, відчути впевненість у собі.

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал