Шульги олександра миколайовича



Скачати 91.84 Kb.
Дата конвертації17.03.2017
Розмір91.84 Kb.
Відгук

на дисертацію на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук

ШУЛЬГИ ОЛЕКСАНДРА МИКОЛАЙОВИЧА

«ЕВРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПОНЯТТЯ «СИМВОЛІЧНИЙ УНІВЕРСУМ»: ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ»

22.00.01 – теорія та історія соціології

Вітчизняна соціологічна теорія незрідка зосереджується на англомовній традиції узагальненого соціологічного дискурсу або ж на джерелах, які перекладені англійською мовою, тим самим форматуючи обрії соціологічної уяви українських соціологів за допомогою теоретико-методологічних світоглядів, носіями яких є обмежена кількість інших «стандартних» соціологічних спільнот. Навіть під цим специфічним кутом зору докторська дисертація Олександра Шульги є надзвичайно корисним доробком, позаяк автор використовує численні джерела, як англійською, так і німецькою мовами. Відтак, докторська дисертація Олександра Шульги забезпечує високий рівень надійності його тлумачення соціологічної традиції – феноменологічної соціології, яка була започаткована в Німеччині, а свого розвою досягла в англомовному середовищі. Соціологічне тероризування вже майже чотири десятиріччя функціонує під гаслами пошуку синтезу. Тим не менш, на практиці соціологи, які сповідують структурний / політекономічний підхід незрідка перебувають у конфліктній взаємодії зі прибічниками акценту на культурі та символах. За яскравий приклад може правити вже класична дискусія Вільяма Сьюела та Теди Скочпол щодо чинників соціальних революцій. Сьюел пізніше консолідував свою позицію в епохальній статті про «Двоїстість структури» (Sewell W. H., Jr.A Theory of Structure: Duality, Agency, and Transformation // American Journal of Sociology. – 1992. – Vol. 98, №. 1. – Р. 1-29).

Емпірично зорієнтовані історичні соціологи на практиці продемонстрували переваги синтетичного теоретизування. Приміром Георгій Дерлуг’ян самою назвою свого трактату засвідчив продуктивність та евристичність поєднання різних – як за теоретико-методологічними орієнтаціями, масштабом предмету, так і ідеологічними орієнтаціями – соціологічних перспектив: «Таємний адепт Бурд’є на Кавказі: світ-системна біографія». Воднораз, пошук теоретичного синтезу не скасовує необхідності теоретичної реконструкції, експлікації та застосування окремих елементів синтетичної картини соціального світу. Дисертація О. Шульги реалізує саме таку місію по відношенню до символічної сфери соціуму.

Актуальність дослідження особливо О.Шульги виопуклюється процесами, що були започатковані останніми роками, починаючи з Майдану-2. Кульмінацією цих подій, а саме посилення тренду політики ідентичності, у центрі якої перебувають символи, стали Брекзіт та перемога Д.Трампа. Власне, ми маємо всі підстави говорити про зіткнення суперечливих, виразно крайніх символічних універсумів, і тут розвідки О.Шульги стають нам у нагоді задля надання сенсу та інтерпретації зазначених процесів, які виглядаються як такі, що дестабілізують (глобальний) соціальний порядок та відповідну йому картину світу, які постали у повоєнний період.

Автор здійснює нюансну та ерудовану реконструкцію категорій, які формують каркас його дослідження, як-от цивілізація та ідеологія. Воднораз, не може не викликати подиву авторова характеристика Маркса (див. с. 23 монографії), як виключно одновимірного мислителя – економічного детермініста.

Дисертант вельми майстерно та інформативно відтворює дискусію поміж двома «таборами», які різняться своїми потрактуваннями «феноменологічної соціології» -- в англомовному та німецькомовному середовищах. Така історико-соціологічна екзегеза є надзвичайно корисною, як з огляду досягнення цілей теоретичного будівництва (у світлі тези Дж.Александера про центральність класики), так і для забезпечення навчальної пропедевтики.

Ця історико-соціологічна екзегеза, яка є цінною сама по собі, слугує за підмурівок авторової аргументації на користь дієздатності феноменологічної парадигми в соціології. Хоча, на мою думку, авторову було б доцільніше послуговуватися терміном наукова дослідницька програма у традиції І.Лакатоса (за приклад надзвичайно вдалого застосування методології дослідницьких програм саме у соціології править розвідка М.Буравого про науковий статус марксизму).

Одним з найбільш вдалих досягнень дисертації є систематичне та обґрунтоване запровадження автором концепції символічних універсумів. Дисертант здійснює успішну реконструкцію цього терміну в працях Е.Касірера, А.Шюца та В.Джеймса, але саме О.Шульга започатковує систематичне використання цієї концепції, а також її застосування для інтерпретації емпіричних феноменів.

Проблематика, чи радше уява про символічну / ціннісну / смислову сферу суспільства вже давно обговорюються соціологами. Воднораз конфлікти всередині цієї сфери незрідка спричинялися та спричиняються до того, що самі соціологи починають займати ті або ті виразно крайні позиції в рамках символічних універсумів, а відтак пропонувати не стільки науковий, скільки політизований стиль дискурсу щодо природи та ролі символів у функціонуванні соціуму та спричиненні соціальних змін. Отже реалістичне, тверезе та помірковане соціологічне вивчення цього феномена є обмеженим і робота О.Шульги заповнює цю лакуну у соціологічному теоретизуванні.

Революційні збурення неможливі без змін у символічній сфері соціуму. Відтак, брак обґрунтованого соціологічного знання про динаміку символічної сфери за умов спорадичних революційних змін в українському соціумі робить її вивчення імперативним. Ба більше, впродовж останнього десятиріччя ми були свідками революційних подій різного масштабу та різного ступеню успішності у всьому світові, але осягнення цих подій можливе лише за умови вироблення адекватного соціологічного аналітичного інструментарію для інтерпретації символічних підмурівків цих подій. (У цьому контексті важливо відзначити, що і Д.Трамп у своїй інавгураційній промові запропонував творення саме нового символічного універсуму, а цими днями ми є свідками протестів у Румунії, які також мають за опертя певну картину світу / символічний універсум).

До цих онтологічних міркувань про символічну сферу варто додати епістемологічний вимір. Дискурс про символи незрідка потерпає або від надто високого ступеню філософічної спекулятивності, коли предметом стає глобальна та гіпостазована абстракція «символічні сфери», яка мислиться як реальність sui generis, або від мікрофокусу на ціннісних орієнтаціях атомізованих індивідів.

Відтак, дисертації О.Шульги «ЕВРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПОНЯТТЯ «СИМВОЛІЧНИЙ УНІВЕРСУМ»: ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ» є вельми на часі, позаяк автор працює з проблемою, яка потребує якісної реконцептуалізації у світлі новітніх проривів в царині соціологічної теорії та суспільних практик останніх десятиріч.

Будь-яке вивчення символічної сфери суспільства вимагає від дослідника значної ерудиції у різних галузях суспільних наук, особливо в іншомовній літературі. О.Шульга був реципієнтом програм стажування в Німеччині та використовує свою двомовну лінгвістичну компетенцію (англійську та німецьку) – як підмурівок професійної ерудиції та соціологічної уяви, що в маніфестується зокрема й у розлогій англомовній та німецькомовній бібліографії монографії.

Звернення до проблематики символічних універсумів також уможливлює переосмислення соціологами теоретиками взаємодії структури та агентності. Розвиток інформаційних технологій також відіграє ключову роль у формуванні та розвої нових символічних універсумів.

Експлікація та концептуалізація проблем, що зазначені вище, є можливою у рамках історико-соціологічних та теоретичних розмислів щодо еволюції категорії символічний універсум в соціологічному дискурсі за одночасного співвідношення теоретизування зі емпіричними даними. Саме таку дослідницьку стратегію обирає та успішно реалізує О.Шульга.

Автор вельми вдало та що не менш важливо – реалістично – формулює мету та завдання свого дослідження. Адекватність завдань уможливлює їхнє успішне досягнення, а відтак – формулювання положень, які характеризуються воднораз новизною та обґрунтованістю.

Як я вже зазначав вище, О.Шульга на практиці реалізує заклик Дж. Александера до побудови багатовимірної синтетичної теорії у своїй концепції символічних універсумів, вписуючи їх у ширшу категорію легітимності. У такий спосіб дисертант виходить поза мікроорієнтацію, яка була трохи не автоматичним вислідом вибору такого предмету, як символи, та пов’язує їх з інституційним макроконтекстом. Автор також новаторські використовує ідеї А.Грамші про культурну гегемонію у контексті свого дослідження.

Робота О.Шульги мала б завершений та інноваційний характер, навіть як би автор обмежився переважно історико-теоретичними розмислами. Але на додаток автор застосовує та тестує свої побудування на матеріалі політичного розвитку / занепаду українського соціуму. Відтак, робота О.Шульги набуває значного практичного значення, позаяк осягнення динаміки символічних універсумів є надзвичайно важливим для інтерпретації напряму та темпу соціальних змін в цілому. Надзвичайно корисним є диференціація автором концепції символічних універсумів та запровадження поняття доменів символічного універсуму. Також автору вдається вдало поєднати свої побудування з Александровою візією культурної травми, яка є вислідом заміщення одного символічного універсуму іншим.

Монографія О.Шульги приємно вирізняється своєю високою культурою оформлення та наявністю покажчика імен.

Отже, робота О.Шульги успішно долає кордони суто генералізованого соціологічного дискурсу. Як вислід, автор запропонував українській соціологічній спільноті роботу, яка містить нове та обґрунтоване історико-соціологічне знання про ідейні витоки та інтелектуальний контекст теоретизування про символічні універсуми, а також практично-емпіричні (з акцентом на конфліктах) виміри його функціонування.

Воднораз масштаб та суперечлива природа проблематики, яку розглядає дисертант, з необхідністю породжує потребу у критичних коментарях, мета яких є не у підважені положень автора, а в розширенні їхніх обріїв.

Робота О.Шульги значно виграла б від використання автором Габермасової дихотомії системи та життєвого світу. Монументальна постать Габермаса додала б легітимності аргументам на користь евристичності феноменологічної дослідницької програми, а також уможливила б краще осягнення динаміки символічних універсумів у контексті трансформацій модерну / модернів та модернізації.

Авторовому поясненню такого явища, як збереження російськомовних анклавів, пішло би на користь використання та застосування концепцій постколоніалізму (у публіцистичному дусі евристичність такого підходу демонстрував М.Рябчук).

У тексті монографії час від часу вигулькує ідентифікація автора з одним зі конфліктних символічних універсумів. У жодному випадку це зауваження не має на меті поставити на карб автору «легітимістську» позицію та вимагати від нього заступити її «революційною» поставою. Тут не йдеться про виправдання однієї з позицій, а про доцільність чіткішої експлікації чинників «занепаду» одного символічного універсуму та піднесення іншого.

Автор розглядає Майдан – 2, як чинник насильства та поляризації. Таке потрактування виглядає дещо одновимірним, позаяк ігнорує той факт, що покоління українських державних менеджерів виказували незацікавленість та / або побоювання втручання / регулювання символічної сфери соціуму, результатом якої і стала поляризація українського суспільства. Інакше кажучи, якщо звернутися до досвіду інших країн, то можна потверджувати, що обрання Д.Трампа зараз є чинником поляризації американського суспільства, але сама його перемога стала кульмінацією кризових та конфліктних тенденцій на всіх рівнях соціуму в США.

Робота також потенційно виграла б від виходу автора поза географічні, культурні та інтелектуальні кордони українського соціуму. Звернення автора, приміром, до подій Арабської весни суттєво б збагатило його дослідження символічних універсумів. Так само релевантним був би аналіз взаємодії символічних універсумів у Британії щодо перспектив членства цієї країни в ЄС та ідеологічних конфліктів під президентської кампанії в США.

Втім, усі мої зауваження не підважують концептуальні побудування дисертації та викликані високим рівнем роботи, яка стимулює до подальших розмислів та вмотивовує на використання концепцій сучасних соціологів-теоретиків для кращого осягнення й пояснення трансформацій в Україні та світі з перспективи феноменологічної дослідницької програми в соціології.

Основні положення дисертації О.Шульги вповні відображені в численних публікаціях автора. Зміст дисертації адекватно відтворено в авторефераті. Робота також пройшла належну апробацію на наукових конференціях.

Дисертація О.Шульги є завершеною роботою, яка містить оригінальність та новизну; воднораз її положення є обґрунтованими за допомогою переконливої й стрункої логічної аргументації та емпіричного матеріалу.

Підсумовуючи, вважаю, що О.Шульга розв’язав важливу наукову проблему якою є реконструкція та вдосконалення соціологічного теоретизування про евристичність феноменологічної парадигми в соціології та продуктивність концепції символічних універсумів.

Дисертація (у формі монографії) О.М.ШУЛЬГИ «ЕВРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПОНЯТТЯ «СИМВОЛІЧНИЙ УНІВЕРСУМ»: ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ» є самостійним, довершеним дослідженням, положення якого характеризуються новизною та обґрунтованістю. Робота відповідає всім змістовним та формальним вимогам «Порядку присудження наукових ступенів» та ДАК МОН України. Відтак, її автор заслуговує на присудження йому наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 – теорія та історія соціології.

Офіційний опонент

д.с.н., проф., зав. кафедри

соціології Національного технічного

університету України

«Київський політехнічний університет

імені Ігоря Сікорського» П.В.Кутуєв



5 лютого 2017 р.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал