Серія психологічна



Скачати 122.58 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації28.12.2016
Розмір122.58 Kb.

_______________________________________________ Серія психологічна ________
__________________________________________________________________________

141
process, there are certain requirements as to the conducting an effective diagnostic
to find out the features of the mental development of children with impaired hearing:
it is about the use of complex system approach, taking into account the structure
of the infringement as a whole, a comprehensive survey of the mentality of
a child, speech, cognitive processes, personal features of development, emotional
and volitional state.
In the article the author suggests his own model of the structure of psycho-
logical diagnostics of readiness of children with disabilities to study at school which
includes communicative, cognitive, motivational, emotional and strong-willed and
sensorimotor components. Theoretical analysis of modern magnitude of study is
done; the basic problems of complex psychological Diagnostics of older preschool-
ers with hearing impaired while determining a particular type of educational institu-
tion for studying are defined.
Key words: communicative, cognitive, motivational, volitional, emotional,
sensorimotor components.

Стаття надійшла 17 червня 2014 року


УДК 37.041
Ю. Р. Сурмяк,
Л. Г. Кудрик

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ
САМОВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
У НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Розглянуто значення самовиховання для розвитку особистості про-
аналізовано стан самовиховання у навчальних закладах, психолого- педагогічні
труднощі і проблеми, які гальмують організацію цього процесу, і намічені
шляхи їх вирішення. Відображено психологічну неготовність педагогічних
працівників до психолого-педагогічного керівництва самовихованням.
Ключові слова: виховання, самовиховання, самоосвіта, саморозвиток
особистості, психолого-педагогічне керівництво самовихованням, психологіч-
на готовність.

Постановка проблеми. У сучасному соціокультурному просторі особливої значущості набуває виховання активного громадянина, відповідальної, творчої особистості, здатної до постійного самовиховання і саморозвитку, спроможної реалізувати свій потенціал на користь суспільству. На розв’язання цих завдань спрямовані Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті (2001), Закон України Провищу освіту (2014), Концепція національного виховання (1996),

________ НАУКОВИЙ ВІСНИК

2´2014
_______________________________________
________ Львівського державного університету внутрішніх справ ____________
142 Концепція громадянського виховання особистості (2000), Національна програма виховання дітей та учнівської молодів Україні (2014) та ін. В Україні створено передумови для оновлення змісту і технологій виховання, яке розуміється як процесс залучення особистості до створеної людством системи цінностей, сприяння становленню особистості та розвитку її творчої активності. Водночас соціальне тло виховання молоді недостатньо сприятливе. Пришвидшення трансформації суспільства, змінив поглядах на життєві ідеали призводять до виникнення в дітей і молоді відчуття нестабільності, незахищеності, невизначеності життєвих перспектив. Тому надзвичайно актуальною є необхідність створення такої моделі виховання й самовиховання молоді, яка б давала їй змогу самостійно формувати систему цінностей, адекватну сучасним умовам життя, і націй основі оптимально вирішувати питання власної життєтворчості. Одним із важливих шляхів вирішення такої проблеми виступає активізація самовиховання дітей і молоді – тієї соціальної категорії та вікової групи, у якої внаслідок її психологічних і соціальних особливостей найбільш активно виявляється потреба у самоствердженні, самореалізації, але яка не завжди цілеспрямовано здійснює ці процеси.
Стан дослідження. Педагогічна наука накопичила значний досвіду вивченні теорії та практики самовиховання особистості. Сутність, особливості, основні напрями і методи самовиховання розкриті у працях О. І. Донцова, С. Г. Карпенчук, О. І. Кочетова, Л. Н. Куликової, П. Н. Осипова, ЛІ. Рувинського та ін. Методичні аспекти організації самовиховання молоді стали предметом аналізу В. Б. Бондаревського, М. Ю. Красовицького, В. М. Оржеховської, Г. К. Селевка, В. О. Сухомлинського, І. Томана та ін. У сучасних дослідженнях усебічно розглядаються особливості розвитку освіти, проблеми її індивідуалізації, особистісної та суб’єктної орієнтації, гуманізації та гуманітаризації (І. А. Зязюн, ГО. Балл, В. М. Доній, В. О. Зайчук, В. Г. Кузнєцова, Н. Г. Ничкало та ін.); зміст та напрями особистісно орієнтованого виховання молоді (І. Д. Бех, А. М. Бойко, О. В. Киричук, Г. П. Пустовіт, ВВ. Рибалка, О. В. Сухомлинська та інформування творчої, соціально активної особистості (ТІ. Сущенко, Н. В. Кічук, С. О. Сисоєва, В. Л. Федяєва та ін.). Проте проблема активізації самовиховної діяльності учнів і студентів, організації цього процесу, створення сприятливих для самовиховання умову сучасній школі потребує подальшої теоретичної розробки і практичного вирішення.

_______________________________________________ Серія психологічна ________
__________________________________________________________________________

143
Мета статті – проаналізувати психолого-педагогічне значення і стан самовиховання у навчальних закладах, окреслити перспективи його розвитку з урахуванням сучасних соціально-психологічних і педагогічних тенденцій в освіті.
Виклад основних положень. Процес самовиховання особистості є об’єктом вивчення філософів, соціологів, психологів, педагогів і представників інших наук. Його можна вважати однією з найдавніших, але завжди актуальних проблем психолого-педагогічної теорії та практики. Наукові засади для розуміння самовиховання закладені класичною філософією, психологією та педагогікою, представники якої, досліджуючи природу людини, вказали на її біосоціодуховну суть, активне ставлення до навколишньої дійсності та до себе. Розвиток особистості розглядався ними не лише як дія зовнішніх сил, алей як результат діяльності людини, яка, перетворюючи дійсність, є активним суб’єктом, творцем світу і себе. Сьогодні існує низка суттєвих суперечностей між соціальним завданням щодо формування особистості, зорієнтованої насталий саморозвиток і самовдосконалення, і стихійним характером самовиховання учнів і студентів потребою молодих людей в особистісно- професійному та психологічному самоствердженні, самореалізації та низьким рівнем їх самовиховної активності усвідомленням шкільними учителями і викладачами вищих навчальних закладів необхідності в активізації самовиховання учнів і студентів і невизначеністю організа- ційно-педагогічних умов цього процесу. У розвиток теорії і практики самовиховання неабиякий внесок зробили представники вітчизняних наукових шкіл, а саме Г. Ф. Сковорода, ПФ. Каптерєв, АС. Макаренко, ЛІ. Рувинський, С. Л. Рубі- нштейн, В. О. Сухомлинський, Л. М. Толстой, КД. Ушинський, І. Огі-
єнко, В. М. Оржеховська та ін. Вони розглядали самовиховання як один із найсуттєвіших чинників розвитку особистості. На їхню думку, тільки те виховання вважається ефективним, яке активізує в особистості потребу в самовихованні. Вся навчально-виховна робота та психолого-педагогічні засади повинні сприяти удосконаленню самовиховання, налагодженню цього процесу. І що старшою стає особистість, то значущіша її роль у формуванні повинна належати психологічним чинникам – самовихованню. Мистецтво ж розумового і морального виховання полягає у пробудженні серця і розуму студентів, а непростому повідомленні інформації. Те, що зазвичай називається вихованням і освітою, за глибшого погляду виявляється переважно самовихованням і самоосвітою, а часто і прямою психологічною боротьбою са- мовиховуваного проти виховних впливів на нього інших людей.

________ НАУКОВИЙ ВІСНИК

2´2014
_______________________________________
________ Львівського державного університету внутрішніх справ ____________
144 Велика увага самовихованню приділяється у дослідженнях зарубіжних психологів і педагогів, зокрема представників персоналісти- чних теорій розвитку особистості. У прихильників цього напряму основним фактором розвитку особистості вважається саме активність особистості (англ. personality) у формі самоактуалізації, саморозвитку. Такої позиції дотримуються прихильники гуманістичної психології А. Комбс, А. Маслоу, К. Роджерс), що сформувалася всередині століття як реакція проти зовнішнього детермінізму біхевіористів і внутрішнього детермінізму фрейдистів. Гуманістична психологія тісно пов’язана з філософією екзистенціалізму, у центрі уваги якого – прагнення людини знайти сенс свого існування і жити вільно та відповідально, згідно з етичними принципами. Психологи гуманістичного напряму заперечують детермінізм потягів, інстинктів або середовища. Вони вважають, що люди самі вибирають, як їм жити і якими бути. На думку вказаних мислителів, основне значення має не те, чим людина наділена від народження (спадковість) або з чим вона взаємодіє вжитті (середовище, а те, як вона сприймаєте й інше і розпоряджається ним. Отож, прихильники гуманістичного напряму вважають, що розвиток особистості визначається її внутрішнім прагненням до самоак- туалізації, тобто реалізації всіх своїх потенційних можливостей. Виховання ж та інші зовнішні фактории неповинні цьому перешкоджати. Особливе значення надається самовихованню, завдяки якому особистість розвиває свої здібності, утверджує власну індивідуальність і неповторність. Гуманістична психологія сприяла поширенню методів виховання, що ґрунтуються на повазі до унікальності кожної людини і вірі у творчий потенціал особистості. У роботах її прихильників (А. Мас- лоу, М. Монтессорі, К. Роджерс та ін.) досліджуються умови самовиховання, способи і прийоми вироблення волі, виховання умінь і навичок самоконтролю, розумового самовиховання і самоосвіти, психологічні прийоми самопереконання і самонавіювання (Д. Карнегі, А. Аберхеймер). Як зазначають І. О. Трухін та ОТ. Шпак, поняття самовиховання стає дедалі актуальнішим для педагогіки і психології тому, що процес самовиховання стає перспективнішим механізмом соціалізації сучасної людини з її високим рівнем освіти та поступовим розвитком самосвідомості [4, c. 43]. У сучасній системі освіти здійснюється відхід від авторитарної педагогіки, формується гуманістично орієнтована психологія і педагогіка співробітництва, у якій особистість стає активним суб’єктом

_______________________________________________ Серія психологічна ________
__________________________________________________________________________

145 самоосвіти, самовиховання і саморозвитку. Самовиховання за формою суб’єктивний психолого-педагогічний процес, за метою та змістом – обумовлене потребами суспільного розвитку. Соціальне середовище й виховання детермінують самовиховання і сприяють створенню необхідних соціально-психологічних передумов для нього. У суспільстві вони підпорядковані єдиним цілям і вимогам. Вирішення будь-якого завдання виховання особистості неможливе без самовиховання. Виховання і самовиховання установленні особистості утворюють єдиний процес.
Психолого-педагогічно правильно організоване самовиховання сприяє тому, що виховний процесс набуває вираженого особистісно зорієнтованого характеру. Як зазначає відомий український учений- психолог І. Д. Бех, виховний процес, який не забезпечує належні умови для розвитку самовиховання, здебільшого ґрунтується на безпосередньому підкоренні, приниженні гідності людини, не сприяє її моральному становленню, а, навпаки, викликає спалахи агресивності. Педагогічне керівництво усвідомленим самовихованням учнів і студентів полягає в ознайомленні їх з ідеями самовиховання, у правильній психолого-педагогічній орієнтації та консультуванні учнів і студентів, у допомозі їм у виборі найбільш раціональних прийомів і засобів самовдосконалення. Коли ж ідея самовиховання охопить молодих людей, коли вони достатньою мірою опанують прийоми і засоби самовдосконалення, то психологу чи педагогові залишається уміло керувати їх роботою над собою. Система психолого-педагогічного керівництва самовихованням охоплює по-перше, пробудження в молодого покоління інтересу та прагнення до самовдосконалення, створення у колективі атмосфери серйозного ставлення до самовиховання, широке роз’яснення на конкретних літературних і живих прикладах ідеї самовиховання та його можливостей по-друге, складання юнаками та дівчатами особистої програми самовиховання, підкріплення їх зусиль, спрямованих на здійснення індивідуальних самозобов’язань, виховними справами по-третє, керування самостійним процесом удосконалення особистості. Керівництво самовихованням вимагає ретельної підготовки психолога і педагога в галузі загальної та педагогічної психології, глибокого знання методики виховання, специфіки процессу самовиховання. Головним шляхом підготовки спеціаліста до керування самовихованням учнів чи студентів є опрацювання педагогічної та психологічної літератури, його власна самоосвіта і саморозвиток, опанування

________ НАУКОВИЙ ВІСНИК

2´2014
_______________________________________
________ Львівського державного університету внутрішніх справ ____________
146 інноваційних психолого-педагогічних технологій, постійне підвищення кваліфікації. У Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти для педагогічних працівників читають лекції і спецкурси з проблем організації самовиховання молоді. 2011–2014 рр. здійснювалося опитування психологів і педагогів з метою з’ясування стану самовиховання у школі. Опитано понад 500 осіб. Відповіді засвідчили недостатню компетентність у проблемі більшості опитаних. Правильно надали визначення самовиховання, сформулювали його мету і завдання, а також вказали методи самовиховання близько 20% опитаних. Вони зазначили, що самовиховання – це психолого-педагогічна цілеспрямована свідома діяльність особистості з метою формування в собі бажаних духовних, інтелектуальних, фізичних та інших позитивних рисі усунення негативних. Мета самовиховання – пошук сенсу життя і реалізація потенційних можливостей людини, активне самоутвердження в суспільному житті. Завдання самовиховання – формування і корекція потреб, викорінення негативних і формування корисних звичок, досягнення згоди з собою. Більшість опитаних дали нечіткі відповіді, які свідчать про не- розрізнення педагогами і психологами понять виховання і самовиховання, відсутність глибокого розуміння ними особливостей цих двох аспектів одного цілого – виховного процесу, недооцінку ролі психологічних чинників самовиховання у ньому. Вважають своїм професійним обов’язком організацію самовиховання підростаючого покоління понад 50% опитаних, які, проте, визнали, що заходи з організації самовиховання недостатньо представлені у їхньому плануванні роботи, оскільки це чітко не прописано у їх посадових обов’язках. Необхідно, щоб популяризацію ідеї самовиховання і психолого-педагогічне керівництво самовдосконаленням молодих людей здійснювали всі педагогічні працівники, психолог навчального закладу незалежно від фаху, використовуючи потенціал вихову- вального навчання, через власний приклад. На запитання «Чи достатньо задіяний потенціал самовихован-
ня у навчальному закладі?» негативно відповіли 70% опитаних. Педагоги запропонували такі пояснення ситуації за браком часу студенти перевантажені здобуванням знань, а педагогічні працівники – підготовкою конспектів, планів та інших паперів, на інше – часу обмаль у деяких навчальних закладах немає психолога або він присутній формально, а рівень психологічної підготовки більшості педагогів низький педагогічний персонал звик виховувати студентів, а не сприяти

_______________________________________________ Серія психологічна ________
__________________________________________________________________________

147 їх самовихованню потрібно дбати про своє самовиховання, щоб вимагати від інших недостатньо літератури на цю тему у бібліотеці, відсутність технічних засобів, слабка матеріальна база навчальних установ та ін. І все ж головною причиною того, чому процес самовиховання у навчальних закладах налагоджений недостатньо, вважаємо брак психологічної культури педагогів, їх неготовність до педагогічного керівництва самовихованням учнів, відсутність у них індивідуальної програми професійного розвитку, власного досвіду цілеспрямованого самовдосконалення. Адже особистість може виховати тільки особистість. Багато педагогічних працівників не знають, який у них темперамент, а деякі зазначили, що взагалі над цим не задумувалися. Чи можуть вони враховувати темперамент дитини, її індивідуальний темп розвитку у навчально-виховному процесі, втілювати особистісно орієнтований підхід Педагогам пропонувався опитувальник Чи знаєте Ви себе [2, с. 198]. Середній бал учителів за знання себе – задовільно (у п’яти- бальній системі. В. Сухомлинський стверджував, що найголовніше у педагогічній праці – знати дитину. Чи може педагог чи психолог знати дитину, не знаючи себе Самооцінка у більшості педагогічних працівників занижена. Одночасно вони стверджують, що в сучасних учнів (студентів) завищена самооцінка, і це, на їхню думку, погано. Натомість, як дослідили психологи, завищена самооцінка все-таки ліпша від заниженої, оскільки наслідками заниженої самооцінки є принижена гідність, несміливість, нерішучість, несприйняття критики, схильність до самозгубної поведінки [2, с. 80–81]. Щоб формувати об’єктивну самооцінку учнів (студентів, необхідно оцінювати різні види їх діяльності (не лише навчальну, створювати ситуації успіху, підкреслювати і розвивати все позитивне, вселяти віру в себе. Це може робити психолог чи педагог, який сам має адекватну здорову самооцінку, володіє технологією позитивного виховання, має глибокі знання психології особистості і наділений педагогічним тактом. Біля 90% опитаних педагогічних працівників і психологів навчальних закладів виявили низький рівень саморегуляції вони недостатньо контролюють свої думки, слова, емоції і почуття, часто зриваються на юнаках і дівчатах, їм бракує самоорганізації. Це призводить до описаного В. Сухомлинським негативного явища – шкільних дидактогеній, коли внаслідок упередженого, байдужого,

________ НАУКОВИЙ ВІСНИК

2´2014
_______________________________________
________ Львівського державного університету внутрішніх справ ____________
148 неврівноваженого ставлення вчителя до учня страждає психіка дитини, що може мати трагічні наслідки. Отже, є підстави стверджувати, що визначальною причиною недостатнього розвитку процесу самовиховання у навчальних закладах різної ступеневої ієрархії є психологічна неготовність психологів і насамперед педагогів, їх недостатня обізнаність у цій сфері, небажання і невміння організувати цей процес. На запитання «Що видумаєте про перспективи самовиховання
у навчальних закладах 20% опитаних не дали відповіді, інші ж визнали, що самовиховання дуже потрібне і повинно посісти у навчальному закладі вагоме місце. Воно забезпечить дружні відносини між педагогічними працівниками, учителями і учнями (студентами, дорослими і дітьми дасть змогу юнакам і дівчатам більше розкритися і пізнати себе допоможе розвивати індивідуальні здібності, нахили, творчу особистість. Але самовихованням і самоосвітою повинні займатися всі учні, студенти, викладачі, батьки. Повинна бути створена чітка концепція самовиховання. Самовиховання посяде належне місце у виховному процесі навчального закладу, якщо триватиме належна робота. Приділяючи більше уваги самовихованню, можна буде побачити результату вихованості дітей і молоді, їх культурі, поведінці, у створенні комфортного для всіх учасників освітнього процесу виховного простору.
Висновки. Загальна закономірність розвитку педагогіки і психології сьогодні полягає у переході від зовнішніх, примусових впливів на вихованців до формування більш свідомого їх ставлення до власного розвитку. Цей процес пов’язаний з упровадженням елементів самовиховання у загальний виховний процес. Самовиховання виступає системною характеристикою особистості справжнього психолога чи педагога, важливим показником його загальної і психолого-педагогічної культури, свідченням усвідомлення відповідальності перед суспільством за формування себе і своїх вихованців, якість діяльності та поведінки. Такий педагог може виховати соціально зрілу особистість, для якої самовиховання стає головною рушійною силою її розвитку, тоді яку конформістської – зовнішні чинники завжди матимуть панівне становище. Рівень розвитку самовиховання, самовдосконалення є одним із показників соціально-морального здоров’я суспільства, ефективності й дієвості психолого-педагогічної, насамперед виховної роботи. Аналіз виховної і психологічної практики дозволяє зробити висновки, що самовиховний потенціал особистості у її формуванні та розвитку достатньою мірою ще не використовується. А однією з головних причин

_______________________________________________ Серія психологічна ________
__________________________________________________________________________

149 цього є психологічна неготовність педагогів до організації самовиховання в навчальному закладі, неволодіння ними теорією і методикою самовиховання, небажання ставати на шлях самозміни, самовдосконалення. Досі, проте, перебільшується вплив зовнішніх чинників у розвитку особистості, що призводить до її соціальної пасивності, морального утриманання, безвідповідального ставлення до власного розвитку, діяльності та стилю життя. Активізації процесу самовиховання підростаючого покоління сприятиме реалізація таких організаційно-педагогічних умов розширення ціннісно-мотиваційного поля учня (студента) шляхом актуалізації цінностей самовиховання засобами виховного простору збагачення змісту виховної роботи педагогічних працівників і психологів ідеями та концепціями розвитку та саморозвитку особистості, технологіями самовдосконалення і життєтворчості запровадження інтерактивно-рефлексивних форм, методів і засобів професійного самовиховання педагогів і психологів під час викладання спецкурсу Організація самовиховання собистості»; формування досвіду самовиховної діяльності учнів (студентів) на основі популяризації ідеї самовиховання, створення щоденників самоаналізу, програм самовиховання.
Перспективи подальшого дослідження. Вважаємо перспективним створення у навчальних закладах лабораторій самовиховання, до діяльності яких будуть залучені психологи, соціальні педагоги, організатори виховної роботи та інші фахівці, учні і студенти. Їх зусиллями має бути зібраний відповідний інструментарій, за допомогою якого кожен може визначити свій темперамент, характер, особливості мислення, пам’яті, продіагностувати власний рівень самопізнання, саморегуляції, стан самооцінки, інші показники розвитку особистості, отримати психологічну консультацію чи іншу практичну допомогу. Для активного впровадження самовиховання у практику сучасної школи необхідні зміни у підготовці і перепідготовці педагогічних кадрів, зокрема запровадження спецкурсів, які допомогли б педагогічному працівнику оволодіти основами комплексного людинознавства на ґрунті досягнень сучасної науки, глибоким знанням психології і педагогіки, навичками практичної духовності, методами і прийомами самопізнання і самовдосконалення. Адже діяльність педагога, який залучає молодих людей до самовиховання, потребує від нього бути знавцем людської природи, тренером із особистісного розвитку. Повинна бути сформована освітня політика, спрямована на активізацію самовиховання у навчальних закладах.

________ НАУКОВИЙ ВІСНИК

2´2014
_______________________________________
________ Львівського державного університету внутрішніх справ ____________
150 Планомірне й систематичне залучення усіх суб’єктів освітнього процесу до самовиховання сприятиме гуманізації освітнього простору, утвердженню педагогіки співробітництва і життєтворчості, наблизить створення школи майбутнього – саморозвитку особистості.
––––––––––––––––––
1. Бех І. Д. Виховання особистості Сходження до духовності наук. видання І. Д. Бех. – К Либідь, 2006. – 272 с.
2. Главацька О. Л. Основи самовиховання особистості навчально- методичний посібник / О. Л. Главацька. – Тернопіль, 2008. – 206 с.
3. Сурмяк Ю. Р. Організація самовиховання особистості навчально- методичний посібник для вчителів і викладачів, організаторів виховного процесу / Ю. Р. Сурмяк, Т. Г. Тюріна, Л. Г. Кудрик. – Львів ЛОІППО,
2011. – 80 с.
4. Трухін І. О. Основишкільноговиховання: навч. посібник / І. О. Тру- хін, ОТ. Шпак. – К Центр навчальної літератури, 2004. – 368 с.

Сурмяк Ю. Р, Кудрик Л. Г. Психолого-педагогические перспекти-
вы самовоспитания в учебном заведении
Рассмотрено значение самовоспитания для развития личности; про-
анализированы состояние самовоспитания в учебных заведениях,психолого-
педагогические трудности и проблемы, тормозящие организацию процесса
самовоспитания, и намечены пути их решения.
Отображено психологическую неготовность педагогических работни-
ков к психологически-педагогическому руководству самовоспитанием.
Ключевые слова: воспитание, самовоспитание, самообразование, са-
моразвитие личности, психолого-педагогическое руководство самовоспита-
нием, психологическая неготовность.
Surmyak Y. R., Kudryk L. G. Psychological and pedagogical
perspectives of person's self-education in educational establishment
The paper shows the value of education and self-education modern
humanistic psychology and pedagogy are consider edprime importan cefor the
development of selfand harmonious development of personality. Based on asurvey of
teachers and psychologist sanalyzes the selfin schools, the difficulties and problems
that impedeself-organization, and identify the main solutions. Reveals the
requirements forteaching staff who must implement pedagogical leader ship self-
education.
Suggested that determining the cause of under development in the process
ofself-educationins titutionis the psychological unpreparedness of teachers, the
irlack of know ledgein this area, the reluctance and in ability to organize the
process.
Been belief that the activ eintroduction of selfin modern school practice
essary changes in training and retraining ofteachers, in cluding the introduction

_______________________________________________ Серія психологічна ________
__________________________________________________________________________

151
of courses that would help pedagogical workers master the basics of complex
human nature on the basis of modern science, a deep knowledge of psychology and
pedagogy skills of practical spiritua litymethod sand techniques of self-know ledge
and self-improvement.
To
beproduc
ededucational
policies
aimedat
enhancing
selfin
schools. Plannedand systematic in volvement of allof the educational process
topromote self-humanization as an educational space, and society, streng
the ning cooperationand pedagogy zhiznetvor chestva, bring the setting up of
the future – schoolself-identity.
Key words: education, self-education, self-development of personality,
psychological
and
pedagogical
leadership
self-education,
psychological
unwillingness of a teacher to self-organization.

Стаття надійшла 23 червня 2014 року



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал