Селігей про виховання мовної свідомості



Скачати 251.12 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/2
Дата конвертації03.03.2017
Розмір251.12 Kb.
  1   2
По.
СЕЛІГЕЙ
ПРО ВИХОВАННЯ МОВНОЇ СВІДОМОСТІ
Стаття порушує проблеми мовного виховання громадян Уїфаїни. Розглянуто його засади, методи, канали й основний зміст. Наголошено, що піднесення мовної свідомості стає нині конче важливим з огляду на перспективи мовного майбутнього людства.
К л ю ч о в і слова мовне виховання, мовна свідомість, мовна стійкість, мовна поведінка, глобалізація, еколінгвістика, суспільство знань.
Недавнє соціологічне опитування Мовний баланс України мало наметі з’ясу­
вати ставлення наших співгромадян до мови *. Актуальність мовного питання респонденти оцінили так це невідкладна проблема, яку треба негайно розв’язу­
вати (20,4 %); мовне питання вирішувати треба, але з цим можна почекати
(20,4 %); мовне питання неактуальне, кожен і так говорить тією мовою, якою хоче (26,2 %); мовної проблеми взагалі не існує, все це спекуляція політиків
(25,9 %); важко сказати (7,2 %) Серед тридцяти найгостріших проблем, які стоять перед країною, питання захисту української мови посіло е місце, а російської — 26-е
Як бачимо, більшість опитаних виявила до мовної проблеми відверту байдужість. А частку тих небагатьох, кого вона справді турбує, становлять переважно мешканці Західної України Тож академік НАН України Г. П. Півторак мав усі підставив одному з інтерв’ю скрушно відзначити Мовні питання простих людей зазвичай мало цікавлять»
Чи означають результати опитування, що мовна проблема в Україні успішно розв’язана, що різні мови побутують у нас безперешкодно і що наші громадяни володіють мовами на незмінно високому рівні Напевно, що ні. Наведені цифри засвідчують інше у свідомості багатьох наших сучасників панує непросто байдужість, а скепсис, нехіть, зневага й навіть нігілізм щодо мови. І навряд чи така, м’яко кажучи, неприхильна оцінка співмірна з тією величезною роллю, яку мова відіграє вжитті цілого суспільства й кожної окремої людини.
Що ж перешкоджає зацікавленому, небайдужому ставленню до мови Напрошується відповідь про тривале перебування мови на задвірках державних пріоритетів, про нашу кволу, невизначено-невиразну мовну політику, про застарілість, недосконалість і малодієвість мовного законодавства, врешті, про відповідну культурну (власне, антикультурну) традицію. Звісно, все це так. Проте ' Мовний баланс України / Упоряд. О. Медведєв // Сучасність 2007.— № 9.— С. 69-89.
^ Там же С. 83. з Там же С. Там же С. 87.
^ Півторак Г Мовні питання простих людей зазвичай мало цікавлять (інтерв’ю) // Віче
2009.— № 17.— С. В ПО. СЕЛІГЕЙ, 2010 176
І5БМ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3

Про виховання мовної свідомості
названі чинники ми все ж таки схильні віднести до наслідків. Бо основна причина — прогалини й прорахунки в мовній освіті.
Було б несправедливо закидати низьісу якість усій нашій мовній освіті. У її структурі важливо розрізняти два складники мовне навчання й мовне виховання. Перший зводиться до опанування мовних знань, розвитку грамотного мовлення, високої мовної культури. Завдяки ґрунтовній науково-методичній забезпеченості цей складник стоїть у нас на досить високому рівні. Проте мовна освіта в жодному разі не зводиться лише до навчання. Культурна людина має не тільки добре володіти рідною мовою, ай ставитися до неї як до вагомої суспільної цінності, відчувати відповідальність за її теперішнє й майбутнє. Формувати правильне ставлення до мови — і є метою мовного виховання.
Цей аспект ми недооцінюємо заняття в школах і вишах скеровані переважно на приш;еплення правописної грамотності, тоді як плекання ціннісного ставлення до мови вважається чимось необов’язковим, непрактичним, ідеалістичним. І коли, скажімо, пересічний київський школяр чи студент має з української мови найвищу оцінку, але в повсякденному житті нею ніколи не спілкується, — це закономірний наслідок хорошого мовного навчання й поганого мовного виховання. Безперечно, щоб українська мова надійно закріпилася в молодіжній субкультурі, самого мовного виховання замало. Проте справедливо й те, що мовний нігілізм підлітків часто випливає не з якоїсь свідомої позиції, аз того, що їхнє мовне вихованнями часто пускаємо на самопливі мовна освіта лишається недостатньою та неповноцінною.
Небайдуже, ціннісне ставлення до мови як із боку окремої людини, такі всього суспільства найкраще позначати терміном мовна свідомість (далі — МС. У попередній статті ® ми намагалися показати, що це поняття охоплює погляди, уявлення, почуття, оцінки щодо мови, а також мотиви мовної поведінки. МС є важливим стратегічним чинником мовної стійкості. Адже доля мови чи не в першу чергу залежить від ставлення до неї якщо мову поважають і цінують, вона краще зберігається і швидше вдосконалюється, якщо ж такої уваги й опіки немає ризикує стати жертвою масового відступництва, після чого її неминуче спіткають скорочення функцій, занепаді смерть.
Люди та спільноти ставляться до мови по-різному. Тому є підстави виділити рівні розвиненості МС. На нульовому рівні мови не помічають узагалі. На низькому — сприймають як щось неістотне, третьорозрядне, жодної цінності в ній не вбачають, потреби в мовному будівництві та в охороні мови не усвідомлюють. Низька МС уразлива до антинормалізаторства, мовного цинізму, зневаги дорідної мови.
На середньому рівні мова стає предметом роздумів, узагальнень і оцінок. Ці останні, однак, нерідко виявляються суб’єктивними, ненауковими. Скажімо, свою мову вивищ)аоть як красивішу, вищу, «богообрану», протиставляючи її іншим мовам — потворним і неповноцінним. Людина із середнім рівнем МС загалом непогано знає мовні норми, але цілком органічного їх засвоєння ще немає норми сприймаються радше як накинуті ззовні обмеження. У надрах середньої МС зароджується уявлення про цінність мови, яка, щоправда, зводиться лише до рівня збиткового засобу спілкування. Глибшої сутності мови як культурного та націєтвірного явища середня МС не відчуває СелігейП. О. Структура й типологія мовної свідомості І І Мовознавство 2009.—
№ 5.— С. 12-29.
IБ8N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
177

П. о.
Селігей_
Людина з високою МС є зрілою мовною особистістю, якій властиве активне, зацікавлене ставлення до мови. Її лінгвістичні знання є складником наукового світогляду. Будучи досконало обізнаною з нормами, вона сприймає їх як стандарті запоруку успішного спілкування. Звичка дотримуватися норм переростає у внутрішню потребу. Висока МС наділена опірністю до мовного безкультур’я та нігілізму, сповідує культ рідної мови, шанує ч і, але повсякденний ужиток нерідної мови вважає гріхом. Розвиток МС на цьому рівні вжене треба заохочувати спеціально — він переходить у стадію саморозвитку.
Чому ми вирішили порушити проблему виховання МС Потреба в ньому не якась надумана чи умоглядна, а цілком реальна, життєво важлива. Насамперед — з огляду на загрозу, яка нині, в умовах глобалізації, нависла над мовним розмаїттям Землі.
Мало не щотижня у світі вимирає якась мова. І темпи мовної смертності дедалі наростають. За вірогідними прогнозами, з
6
тис. мов, якими людство розмовляє нині, до 2100 р. переважна більшість не доживе. Відомий фахівець з еко- лінгвістики М. Краусс до цілковито захищених відносить лише 300 мов, тобто
5 % від загальної кількості, арешту до мов із різним ступенем загроже- ності, що, ймовірно, вийдуть з ужитку протягом цього століття . Більш похмурі передбачення в академіка РАН ВВ. Іванова 90 % мов загине через одне покоління (25 років, у наступний період реально в живих залишиться кількасот, а потім і кількадесят Вимирають не тільки безписемні племінні чи «одноаульні» мови. Недоля ця загрожує й відносно розвинутим літературним мовам, які непоширені або малопо- ширені в усіх тих сферах, де їм належить повнокровно побутувати (держуправління, освіта, наука, мистецтво, церква, книговидання, ЗМІ, інтернет, сфера послуг тощо. Шанс вижити мають лише мови добре внормовані, багатофункціональній що важливо — поціновані збоку своїх носіїв. А решта приречена в перспективі на невпинне звуження життєвого середовища, скорочення кількості мовців, стирання самобутності і, як наслідок зникнення з мовної карти планети.
Чи можуть такі безрадісні прогнози виявитися помилковими Можуть. Але не в цілому, не в головному напрямі, а в деталях, наприклад у швидкості настання загрозливих змін. Ситуація з національними мовами в СРСР, надто під кінець його існування, є досить точною моделлю, своєрідним прообразом мовного майбутнього людства. Та навіть якщо прогнози таки не справдяться (дуже хотілося б на це сподіватися, все одно треба бути готовими до розвитку подій, який збіднюватиме мовну палітру людства.
Звичайно, нефахівці можуть таким трагічним сценарієм не перейматися, вважаючи його чимось фантастичним. Але лінгвісти думати про це мусять, бо, як науковці, мають бути чутливими не лише до причина й до наслідків. Тим більше, що одна з функцій науки — прогнозувати майбутнє, пропонувати оптимальні шляхи пристосування до нього, рецепти, як відвернути або, принаймні, віддалити небажані зміни.
Формувати ціннісне ставлення до мови варто в будь-якій мовній спільноті, а серед носіїв загрожених мові поготів. Попри те, що зароки незалежності українська мова в окремих сферах зміцнила свої позиції, є захищеною держав
Кгашз М.
С 1 а 8 8 І й саг і о пап й Тег ті по і о в у & г В еге е в о ї ' Ь а а £ д а § е Е п д а п де г те пі
І І
Ь а п -
§ и а § е В і у е г 8 і ї у Е і к і а п е еге д / Е і .
Ьу М. Вгеп
2
Іп§ег.— Вегііп ;
Уогк, 2007.— Р. 2-3.
* Академик Вячеслав Иванов: Главньїм язиком интернета может стать крггайсЕсий //
Новая газета 2004.— 2 февр.— С. 7.
178
I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3

Про виховання мовної свідомості
ним статусом, ми все ще не можемо викреслити її зі списку загрожених (чи потенційно загрожених) мов. Як свідчать соціологічні опитування, частка тих, хто розмовляє українською у віковій категорії до ЗО років, нижча, ніж загалом по масиву, й ще нижча, ніжу старшій віковій групі. А це означає, що з плином часу кількість людей, які вживають лише російську, ймовірно, збільшиться, а тих, хто говорить лише українською, меншатиме Прогнози погіршує й нинішня депопуляція української нації. Зусилля держави матеріально заохотити народжуваність небезуспішні, їх слід вітати. Але чи здатні вони подолати демографічну кризу Адже падіння народжуваності явище не суто українське, а загальноєвропейське, і пояснюється не так економічними, як цивілізаційними чинниками.
Можна заспокоювати себе думкою якщо українська мова вистояла кілька століть бездержавності й російщення, вистоїть вона й у майбутньому. Однак цей довідне є аж таким переконливим. Треба враховувати реалії XXI століття — доби глобальних урбанізаційних і міграційних потоків, доби небувалого панування над людьми ЗМІ та інтернету (четверта влада, образно кажучи, перетворюється на першу владу. Ці чинники загострять конкуренцію мов, зроблять їхню боротьбу зажиттєвий обшир іще інтенсивнішою й жорстокішою. Війни здавна були трагічним супутником людства. Але якщо всі попередні століття вони спалахували за географічний простір, то нині розгортаються головно за простір культурно-інформаційний, за людський мозок.
Зрозуміло, що для зміцнення соціолінгвістичних позицій мови треба створювати нею якомога більше джерел корисної інформації, інтелектуального продукту, культурних і духовних вартостей — усього того, що робить її незамінною, конкурентоздатною на мовному ринку. Цим має опікуватися держава. Але життєздатність мови залежить і віц ставлення до неї людей, їхньої мовної поведінки.
Впливати на цю поведінку можна через МС, цілеспрямовано формуючи в ній відповідні мотиви й настанови. Виховання мовносвідомих громадян — це вияв турботи про успішний розвиток мови, посилення її опірності до явищ інтерференції та лінгвоциду. Прищеплюючи молоді погляд намову як на життєву цінність, митим самим робимо мудру інвестицію в її благополучне завтра, захищаємо екологію мовного середовища в цивілізований, ненасильницький спосіб.
Плекати високу МС — значить розвивати в людині прихильність до мови, вчити відчувати її значущість як духовного блага, усвідомлювати особисту відповідальність за її стані потребу дбати про неї в усіх видах діяльності. Це означає виховувати такого мовця, який
1
) непросто добре знає норми, ай неухильно дотримується їх
2
) говорить правильно не тому, що хтось примушує, атому, що інакше не може 3) свідомо прагне до мовного самовдосконалення 4) має поняття як про мовні права, такі про мовні обов’язки; 5) сповідує ціннісне ставлення до мови, яке перетворилося на тверде переконання й зумовлює всю його мовну поведінку.
Важливо, щоб носіями високої МС були не лише вузький прошарок культурної еліти, ай широкі верстви людей навіть ті, що не мають гуманітарної освіти. Тим-то мовне виховання має стати окремим напрямом державної мовної політики й важливим соціальним завданням середньої та вищої школи.
МС не закладається природою, не успадковується генетично від батьків, а виникає під впливом культурного середовища як складова частина соціалізації людини і як наслідок соціальної взаємодії. З одного боку, МС розвивається че­
® Мовний баланс України СІН. Мовознавство, 2010, № 2-3
179

П. о.
Селігей_
рез засвоєння мовної культури, мовних норм
1
цінностей, що загалом панують у суспільстві й стають набутком більшості його членів. З другого вона є продуктом особистого мовного досвіду й зумовлена впливом безпосереднього оточення людина переймає таке ставлення до мови, яке сповідує група, до якої вона себе відносить чи волею долі потрапляє. Отже, МС формується під дією керованих і некерованих чинників.
Зі сказаного зрозуміло, що можливості мовного виховання небезмежні. Це слід мати на увазі, щоб не вдаватися до заходів, реалізація яких заздалегідь приречена на невдачу. Утім, зробити цей процес якомога ефективнішим — цілком реально. Важливо дотримуватися трьох основних методичних принципів нена- в’язливості, систематичності й комплексності.
Виховання МС, які будь-яке виховання неодноразова акція, а тривалий, безупинний процес. Досвідчений учитель не накидає любові до мови враз, а пробуджує її в душах учнів непомітно, поступово, копіткою щоденною працею, організовуючи постійний потік ненав’язливих виховних сигналів і стимулів. Перебуваючи тривалий часу такому середовищі, учень підсвідомо засвоює відповідні норми та цінності, починає глибше відчувати мову і сприймати її як власне надбання. Найкраще, коли б формування МС могло стати складником системи безперервної мовної освіти. У цьому, власне, полягають принципи не- нав’язливості й систематичності.
Що ж до принципу комплексності, то він передбачає залз^ення якнайбільшої кількості суб’єктів і каналів впливу. До них належать родина, освітні заклади, ЗМІ, державні структури та громадсько-політичні організації.
Хоч носіями розвинутої МС є здебільшого повнолітні люди, її основи слід закладати в родині вже в перші роки життя, коли психіка надзвичайно пластична й піддатлива. Любов до мови часто ґрунтується на дитячих враженнях і переживаннях вони глибоко западають удушу, закарбовуються в пам’яті, частково переходять у підсвідоме й надалі впливають настановлення особистості та її світовідчуття. Мова в ранньому дитинстві як візерунок на камені. Людина ніколи не переживає під впливом слова таких сильних почувань, яку дошкільному віці стверджував видатний педагог Г. Г. Ващенко Дитячі радощі відказ ки, віршика чи пісеньки закладають до мови стихійну любовна основі якої потім можна розвивати любов свідому.
У дошкільному та шкільному віці велика виховна роль родинного спілкування. Початки МС виникають тоді, коли всім ї панує культ рідної мови, коли нею проводять свята й урочистості, багато читають класиків і сучасних авторів. Любов до мови формується головно на прикладі дорослих, тож дитина має відчувати, що росте в мовно свідомій родині. Коли ж дитина цурається рідної мови, то це почасти провина батьків, які не виконали щодо неї своїх батьківських обо­
в’язків. Хоч тут, звісно, не можна скидати з рахунку й тиску вулиці. Якщо дитина, скажімо, вдома розмовляє українською, а серед однолітків змушена переходити на російську, то така диглосія дуже шкідлива, бо змалку закладає почуття мовної меншовартості, накидає модель поведінки, що властива нацмен­
шинам.
Свідома прихильність до мови, цікавість до мовного життя починаються з елементарних знань, які дає середня, а потім і вища школа. На жаль, ми ще нерідко пропонуємо з^ням і студентам визубрювати другорядні правила, не надто важливі орфограми, якісь малочастотні винятки. Після іспиту все це швидко ви-
Ващенко Г Виховання волі і характеру К, 1999.— С. 298.
180
І5БМ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3

Про виховання мовної свідомості
вітрюється з пам’яті, залишаючи про заняття змови не вельми приємні спогади. Безперечно грамотна людина має опанувати достатній мінімум правописних навичок. Проте, погодьмося, доля мови залежить невід того, як утворюється прикметник віц ойконіма або, скажімо, чи писати апострофу слові вола-
пюк (це неважко уточнити за словником, а від того, чи вдасться нам прищепити молоді уявлення проукраїнську мову як феномен, що заслуговує на пошану, опікуй щоденне використання. Школа, виш мають дати випускникові відчути себе повноцінним членом мовної спільноти, з якою він кровно зв’язаний із якою не повинен поривати. Гадаємо, вже давно час запровадити до навчальних програм ті відомості з еколінгвістики, які допоможуть зміцнити в учнів дбайливе ставлення до мови (докладніше про це йтиметься далі).
В освітніх закладах застосовуються різноманітні форми й методи виховання МС. Крім уроків і лекцій, це конференції, зустрічі з мовознавцями, мовні конкурси й вікторини, заняття-дискусії та круглі столи з обговорення мовних проблемна матеріалі публікацій ЗМІ та різних життєвих ситуацій. До творчих робіт, поряд із написанням рефератів, можна віднести підготовку стіннівок, укладання словників малого обсягу (наприклад, місцевих діалектизмів, «суржикізмів»,
3
^ - нівсько-студентського сленгу, поширених помилок тощо, оформлення мовних куточків у класах та аудїггоріях. Узагалі, виховання МС агітаційними плакатами й іншими наочними засобами варто застосовувати ширше. Великий досвіду цьому плані нагромаджено в Лінгвістичному навчальному музеї при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (засновник і завідувач — проф. КМ. Тищенко). Експозиція музею знайомить із розмаїттям лінгвосфери, місцем української мовив ній, основними галузями мовознавства, законами й закономірностями, що діють умовах і в мовленні. Приголомшливе враження на відвідувачів справляє мана вимерлих (згаслих) мов. При виході з музею в очі впадає плакат зі словами баскійського поета Х.-М. Арце: Мова зникає не тому, що її не вивчають чужинці, атому, що нею не розмовляють ті, хто її знає. (За встановленим у психології ефектом краю, перше й останнє враження запам’ятовуються краще, ніж серединні).
Ш|об ціннісне ставлення до мови ввійшло до системи потреб людини, стало мотивом поведінки, воно має зачіпати почуттєву сферу. Насамперед це стосується дошкільняті молодших школярів у їхніх душах важливо викликати захоплення мовою, розвивати відчуття її милозвучності та краси. Весь навчальний матеріал повинен мати приємно-емоційне забарвлення. Натомість у підлітковому та юнацькому віці, коли формується абстрактне мислення й на перший план виходить потреба осягнути все своїм розумом, з^ням варто пропонувати завдання, розраховані на допитливість, де треба поміркувати, скласти власну думку, знайти нове розв’язання. Хочу старшокласників і студентів посилюється раціональне начало, емоційне не зникає зовсім. На зміну дитячому замилуванню красою мови приходять естетична насолода від творів красного письменства, інтерес до явищ мови та її будови. Отже, викладач має однаково добре володіти як емоційними, такі раціональними методами мовного виховання, дотримуючись доцільного балансу між ними залежно відвіку учнів.
Виховувати— значить давати власний приклад. Мовлення вчителя, які мова навчальної літератури, мусять бути взірцевими. Багато важить дидактична майстерність, уміння цікаво подати предмет, уникаючи формалізму, шаблону та нудних повчань. Таких педагогів, на жаль, небагато. Тому на часі якісна підготовка й перепідготовка кадрів, підвищення престижу освітянської праці. Вихов-
І55М 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
181

П. о.
Селігей_
НІ зусилля викладача стають значно дієвішими, коли керівництво начального закладу заохочує дотримання в його стінах мовного режиму. З огляду на специфічну соціолінгвістичну ситуацію в багатьох куточках нашої держави школи й університети покликані стати тими оазами, де юнаки та дівчата могли б вільно відточувати свої навички мислити й спілкуватися української мовою.
Не обтяжена забобонами й помилками батьків, молодь здатна по-іншому поглянути па паш недосконалий світ, спробувати своєю бурхливою енергією перевлаштувати чи поліпшити його. Швидко й радо підхоплює вона все нове, але водночас не завжди вміє правильно відрізнити, що в цьому новому є корисним, а що ні. Тим-то молоді часом зопалу відкидають паціопально-культурпі цінності, які здаються їм пережитком минулого. Інша суперечність — між родинно- шкільним вихованням та вихованням вулиці. Важливо вчасно запобігати появі в підлітків мовних відхилень, долати розрив міжмовними знаннями та мовною поведінкою, викорінювати небажані тенденції ще на ранніх стадіях, зокрема пояснювати, чому спілкуватися чемно краще, ніж лихословити. Певна річ, долати ці суперечності дуже важко. Часто вихователь із розпачем бачить, що всі його зусилля зводяться нанівець Але іншого виходу немає молодь — це велике національне надбання, особливий гуманітарний ресурсі його треба готувати берегти мову, яка була передана на збереження нам. Таким чином, уся мережа навчальних закладів різних ланок (дошісільних, шкільних, вишівських) має бути охоплена цілісною системою мовного виховання.
У добу всевладдя ЗМІ їхня роль умовному житті дуже велика, а виховний вплив їхній іноді перевершує вплив педагогічного виховання. ЗМІ здатні поширювати в масах лінгвістичні знання, надавати фахові консультації, привчати любити й шанувати мову. В Україні, наприклад, цю функцію успішно виконує радіожурнал Слово Національної радіокомпанії, а віднедавна — й невеликі міжпрогрампі ролики на ТРК Київ, у яких ведучий АС. Васянович ненав’яз­
ливо розповідає, як говорити українською правильно, уникаючи поширених помилок. Плекати високу МС була покликана популярна публіцистична радіопередача А. Г. Погрібного Якби ми вчились так, як треба (1997-2007), а також виготовлена па замовлення Міністерства культури й туризму серія телевізійних роликів Наша мова, де різні люди розповідали, які чому вони спілкуються українською. Друковані ЗМІ час від часу надають трибуну охочим висловити своє ставлення домовита мовної дійсності, окремі видання мають навіть постійні мовні рубрики. Проте це більше стосується державних ЗМІ, тоді як приватні більше дбають про розвагу публіки.
На відміну від контактних форм виховання МС (лекції, бесіди, конференції, неконтактні форми (електронні та друковані ЗМІ) мають ту перевагу, що незмірно розширюють аудиторію впливу, і той недолік, що її розосереджують, не забезпечують зворотного зв’язку в момент інформаційного впливу. Натомість усесвітня мережа поєднує переваги обох форм виховання. Вона дає змогу порушувати мовні теми на практично необмеженій аудиторії, не позбавляючи її нра-
" Корені цієї проблеми, схоже, лежать не таку мовнокультурних, яку психологічних чинниках. Нові розвідки показують, щодо причин підлітково-молодіжного лихослів’я, крім уже відомих (словесна агресія — суспільно прийнятна форма сублімації фізичної агресії й провісник статевого дозрівання, належить і несвідоме підвищення в такий спосіб свого нижчого статусу стосовно дорослих і тих однолітків, які навчаються у престижніших освітніх закладах або є матеріально більш забезпеченими (див
ПановаН Ю. Психологічні фзгнкції ненормативних мовленнєвих конструктів у ком)шікативній поведінці студентської й учнівської молоді Донецьк, 2008.— 168 с. Отже, лайка — це свого роду крик по допомогу
І5БМ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3

Про виховання мовної свідомості
ва висловитись у відповідь (на форумах, під час віртуальних конференцій тощо. Можливість сказати своє слово інтелектуально й емоційно втягує людину в обговорювану проблематику, тому вона з більшою готовністю переймає і глибше засвоює пропоновані їй погляди й оцінки.
Мовні теми в мережі обговорюють досить-таки жваво. Щоправда, нерідко виплесБсується словесна агресія сперечальники легко потрапляють у полон емоцій, переходять на особистості, ображають мовній національні почуття. Через це власникам сайтів варто б ретельніше пильнувати додержання норм нетикету правил спілкування в мережі, а затятих порушників позбавляти права голосу. Масова грамотність і мовний етикетне останньою чергою формуються на публічних зразках. Тож і ЗМІ, й інтернет мають являти зразки високої мовної культури, а не безкультур’я.
Роботу українських ЗМІ слід удосконалювати також із юридичного погляду. Адже нерідко вони поширюють ідеї та цінності, що перешкоджають мовному вихованню, стають знаряддям не так формування МС, як маніпулювання нею. Дехто вважає, що свобода думки й слова дає їм право глумитися змови. Відомий випадок, коли головний редактор газети «Кршмская правда М. О. Бахарев (нині — заступник Голови Верховної Ради АР Крим) привселюдно заявив Немає такої української мови. Це мова черні. Це мова, яку штучно придумали Шевченко й інші авантюристи. Явам скажу більше — немає і такої нації українці, які немає жодного майбутнього в Української держави (Зеркало недели.—
1997.— 4—10 окт.— С. 1). Ще приклад. Не так давно А. В. Мілевський, нападник футбольного клубу Динамо (ІСиїв), напав на українську мову Недуже розумію української мови й те, як можна дивитися фільми українською, особливо серйозні картини (Газета по-українському.— 2009.— 19 лип.).
Гадаємо, відкриття такого штибу заслуговують не лишена моральний осуда й на правову оцінку. Справді, якщо особа, яка паплюжить державні символи України (герб, прапор, гімн, підлягає штрафу або й арешту, то чому на таке ж покарання не заслуговує той, хто публічно зводить наклепи на державну мову, і той, хто ці наклепи поширює Якщо закон переслідує того, хто кривдить національні або релігійні почуття інших людей, то чому закон байдужий до кривдника мовних почуттів Визнаючи мову невід’ємною ознакою державності, національною і суспільною цінністю, логічно визнати й те, що вона потребує такого ж правового захисту, який надається державним символам та іншим культурно-історичним цінностям. Обов’язок громадян шанувати державну мову та мови національних меншин варто було б закріпити в Конституції України.
Крім зміцнення правової врегульованості мовного життя до заходів державної мовної політики, які підвищують масову МС, можна віднести протекціонізм щодо державної мови та загрожених мов нацменшин зміцнення мовного порядку (держава гарантує громадянам мовні права й спонукає їх виконувати мовні обов’язки); впровадження контролю за нормативністю суспільного мовлення не плутати з цензурою вироблення стандартів мовної грамотності для осіб, які претендують на роботу в органах влади та в закладах освіти створення системи моральних, матеріальних і соціальних стимулів, за яких добре знання мови було б вигідним і престижним Г. П. Півторак слушно зауважує Мову ви-
В Україні працівники деяких бюджетних закладів отримують надбавку до зарплати
(10-25 %) за знання й використання в роботі однієї або кількох іноземних мов (постанова Кабінету Міністрів України № 1298 від ЗО серпня 2002 р. Незроз)гміло, чому такі надбавки не виплачують тим, хто досконало володіє державною мовою.
І88Н 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
183



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал