Секрети психології на допомогу вихователю гпд



Скачати 180.27 Kb.
Дата конвертації30.11.2016
Розмір180.27 Kb.
ТипРеферат
Реферат

на тему: «Секрети психології на допомогу вихователю ГПД»

підготувала: Вихователь ГПД КЗ «НСШ I – III ст. №5»

Антонова Марина Ігорівна

м. Нікополь, 2013р.
ВСТУП
Успіхи в школі 6-річної дитини багато в чому визначаються її готовністю до школи. Необхідна і психологічна готовність, яку визначає та система вимог, які школа надає дитині. Пов’язані вони, насамперед, зі зміною соціальної позиції дитини в суспільстві та специфікою навчальної діяльності в молодшому шкільному віці.

Психологічний розвиток є результатом взаємодії біологічного і соціального чинників та власної активності дитини. Крім того він відбувається під впливом середовища, в якому живе дитина і засвоює багатовіковий і різноманітний досвід, який нагромадило людство.

Для психологічного розвитку дитини необхідною умовою є її власна активність: потреба і готовність діяти.

Слід пам’ятати, що шестирічна дитина може багато, але не слід і переоцінювати її розумові можливості. В них логічна форма мислення хоч і доступна, проте ще не є характерною для них, а тип мислення ще переважає специфічний.

Шестирічний вік – найбільш сприятливий період для розумового розвитку та соціальної підготовки дитини. Тож потрібно скористатися такою налаштованістю дитячого організму і реалізувати її.

Секрети психології на допомогу вихователю ГПД
В системі початкової освіти України відбуваються серйозні перетворення. Початкова школа перейшла на чотирирічне навчання. До першого класу прийшли шестирічні діти. Психологами встановлено, що вік від 6 до 7 років є перехідним між дошкільним і молодшим шкільним періодами. Важлива роль дошкільного періоду полягає в досягненні дитиною соціальної зрілості. З приходом до школи змінюється провідна діяльність шестирічного школяра - тепер праця, гра, творчість підпорядковані навчанню.

Робота з шестирічними дітьми передбачає обов’язкове врахування фізіологічних та психологічних особливостей. Деякі з психологічних особливостей маленьких учнів сприяють організації навчального процесу в першому класі, а інші - ускладнюють її. Залежно від характеру впливу цих особливостей на процес засвоєння першокласниками навчального змісту і норм шкільного життя їх можна розподілити на дві групи.

До першої групи належать психологічні особливості шестирічних першокласників, на які вихователь може спиратись під час організації ігрової діяльності. У свідомості шестирічного учня складається ієрархія мотивів. При цьому одним з основних стає мотив встановлення і збереження добрих стосунків із дорослими та іншими дітьми. Учень прагне до визнання з боку дорослого і намагається гарними вчинками заслужити це визнання. Маленький школяр набагато швидше відгукується на прохання і побажання педагога, ніж на жорсткі умови. Власне шкільні норми поведінки (необхідність піднімати руку на уроці, вставати для відповіді і т.д.) першокласникові краще пропонувати спочатку у вигляді гри за шкільними правилами.

Шестирічний учень ініціативний, намагається відшукати межі для “можна” та “не можна" в поведінці. Для першокласника дуже важливо побачити результати власного зростання як школяра. Маленький школяр прагне все пояснити, прокоментувати, показати, йому подобається запитувати і дізнаватися нове. Першокласник здатний достатньо довго утримувати увагу на тих об’єктах, які йому цікаві.

У другій групі перелічені психологічні особливості шестирічних першокласників, які ускладнюють процес засвоєння ними нового предметного змісту і прийняття норм шкільного життя. Шестирічний учень не може прийняти та засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі норм. У першокласника знання норм поведінки і оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігаються. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої уміння. Він часто відчуває труднощі у взаємодії з однолітками. Емоційно важко сприймає власні невдачі, але виявляє ініціативу в критиці однолітків.

Психологи (Л.А. Венгер, Я.Л. Коломенський, В.С. Мухіна) у своїх працях розкривають характерні особливості дітей шестирічного віку:

У дітей цього віку достатньо розвинене мовлення

Для них характерна пізнавальна активність.

У шести річок переважає незадовільна увага, хоча вони можуть і довільно регулювати свою поведінку, зосереджувати увагу на тому, що їх приваблює.

Це час інтенсивного розвитку пам’яті.

Шестирічки - і реалісти, і фантазери. Їхня уява має велику варіативність та відіграє важливу роль.

Діти дуже довірливі. Мають почуття сорому, гордості. Їхня внутрішня позиція у ставленні до себе: “Я - хороший”.

Прагнення до позитивних взаємин із дорослими організовує поведінку дітей-шестирічок. Бажання заслужити схвалення дорослих і симпатію товаришів є одним із основних мотивів поведінки.

У шестирічок почуття переважають над розумом. Їхнє життя це постійні хвилювання з кожного приводу.

Дітям цього віку не вистачає сили волі. Мотиви “хочу" і “потрібно" вступають у суперечність. Щоб зберегти гарні стосунки з дорослими, дитина інколи обманює.

Працездатність у шестирічок є невеликою, тому для них необхідно створити особливий режим праці і відпочинку, використовувати індивідуальний підхід, постійний медичний нагляд. Особливо негативно впливають на працездатність шестирічок шум і галас.

Діти з готовністю виконують вимоги вчителя. Тому потрібно, щоб педагогічний вплив був спрямований на виховання моральних якостей особливості дитини.

Адаптація до нових умов - складний період для малюків. Вони напружені психологічно і фізично.

За даними досліджень, для шестирічок із нормальним розвитком характерною є висока розумова активність. Проте майже у кожному класі зустрічаються діти із затримкою розумового розвитку. З ними необхідно багато працювати і не ототожнювати їх із категорією розумово відсталих дітей.

Шестирічки люблять веселитися і пустувати. Це їхній природний стан.

Є категорія дітей із невротизмом, неврозом, неврозом страху, неврозом нав’язливих станів, неврозом нетримання сечі (енурез), заїканням. Тільки особлива турбота вчителя, доброзичливий стиль спілкування з цими дітьми в колективі сприятиме попередженню та подоланню їхніх негативних психічних станів.

У цьому віці вже є лідери: справжні і неформальні. Вчителеві дуже важливо спрямувати дітей до справжнього лідера.

Звісно, велике значення для розвитку шестирічок має навчання, але особливе місце в їхньому житті посідає гра. Усвідомлену мету шестирічкам найлегше побачити у процесі гри. Ставлення до гри і правила гри є у цьому віці своєрідною школою соціальних відносин. Гра розвиває здібності дітей аналізувати свої дії, вчинки, мотиви, а також співвідносити їх з діями, вчинками та мотивами інших людей.

Гра як провідний вид діяльності дошкільника поступово замінюється. Проте слід зазначити, що діяльність шестирічок повноцінно реалізується лише у грі. Серед її форм найбільш ефективними є сюжетно-рольові ігри та ігри з правилами. Прийняття та виконання правил вимагають від першокласників свідомого керування своєю поведінкою. Починає діяти механізм підпорядкування мотивів, у процесі гри формуються елементи довільності.

Надійна основа успішної організації ігрової діяльності в ГПД - врахування психофізіологічних особливостей і закономірностей розвитку учнів. Особливо це стосується шестирічних першокласників, оскільки шестирічний вік з психологічної точки зору є критичним. У цей період відбувається зміни, що означають завершення дошкільного етапу розвитку, і з’являється здатність до розуміння загальних принципів, зв’язків й закономірностей наукового знання. Якості, характерні для дошкільного дитинства, поєднуються у шестирічок з новими можливостями, зокрема у сфері учіння. Тому реалізація потенційних можливостей інших школярів потребує особливих умов організації діяльності в ГПД.

Діяльність в групі продовженого дня у першому класі побудоване з урахуванням вікових особливостей і перспектив шестирічних дітей. У його змісті, методах і формах закладено ідеї сприяння всебічному розвитку школярів, забезпечення повноцінного переходу до провідної учбової діяльності та формування особистості в перехідний період. Засвоєння учнями програмних знань безпосередньо пов’язується з розвитком елементарних форм учіння, планомірного і диференційованого ставлення, пізнавальної активності, позитивного ставлення до навчання в школі, адекватної самооцінки і формуванням навичок спілкування.

Оволодіння знаннями, уміннями, навичками здійснюється у різних видах діяльності. У навчально-виховному процесі відводиться чимало часу для малювання, конструювання, ліплення, побутової праці, гри. Поряд з цим відбувається засвоєння знань в процесі специфічної, нової для дитини діяльності - учіння і навчання. Усі ці види діяльності у своїй єдності забезпечують розвивальну функцію шестирічок, перебудову характеру розумових процесів - сприйняття, пам’ять і мислення, якісну зміну загальної спрямованості та рис особистості школяра.продовжений день ігровий

Закладені в змісті і методах навчання можливості реалізуються лише за умови правильного педагогічного керівництва. Тому важливим є знання учителем психології шестирічних учнів, закономірностей їхнього розвитку у навчально-виховному процесі.

Пізнання здійснюється за допомогою психічних процесів - мислення, пам’яті, уваги та ін., починаючись із відчуттів і сприймань. До шести років сприймання набуває рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділити предмет з ряду інших предметів, зосередити увагу на ньому і визначити його специфічні якості. У першу чергу шестирічні діти сприймають яскраві, об’ємні об’єкти, що викликають емоційну реакцію, причому характерним є поверхневе сприймання і не завжди адекватне виділення суттєвих ознак. Ці особливості сприймання виявляються у процесі праці в ГПД.

Зокрема, першокласники зміщують схожі графічні зображення і звуки, помиляються у врахуванні кількісного і просторового розміщення предметів при конструюванні та аплікації, порушують пропорції при малюванні та ліпленні. Недоліки сприймання утруднюють засвоєння дітьми поняття про число та його склад, стримує перенесення дії обчислення у внутрішній план, гальмує чіткість розуміння службових частин мови.

В процесі організації ігрової діяльності сприймання учня розвивається як цілеспрямована й раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Вихователь повинен забезпечити, по-перше, достатню точність і повноту у сприйманні дитиною об’єкта, явища; по-друге, збагачення сенсорного досвіду учнів; по-третє, виховання якостей спостерігача - умінь спостерігати і бачити приховані закономірності; по-четверте, оволодіння сенсорними еталонами (загальноприйнятими зразками предметів та властивостей); по-п’яте, організацію зовнішнього сприймання об’єктів у поєднанні з осмисленням даного матеріалу.

Організовуючи процес сприймання будь-якого об’єкта у першому класі, слід дотримуватися певної послідовності його розгляду:



  • цілісне сприйняття предмета, формування загального враження про нього;

  • виділення основних частин предмета та його особливостей (форма, розміри, колір);

  • визначення просторового розміщення одних частин предмета відносно інших (вище, справа);

  • характеристика додаткових дрібних частин, їх просторового розміщення відносно основи;

  • повторне цілісне сприйняття предмета, закріплення його образу у свідомості.

Розвиток сприймання у шестирічних першокласників нерозривно пов’язаний із засвоєнням слів, що фіксують властивості предметів та узагальнюють чуттєві уявлення дитини.

Сприйняття становить основу для мислення, що спрямовані на виявлення відношень і закономірних зв’язків між предметами і явищами об’єктивної діяльності. Мислений процес реалізується через різні операції: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, конкретизація. Мислена діяльність проявляється у дитини в різноманітних формах - як наочно-дійове, наочно-образне і логічне мислення. Наочно-дійове мислення вплітається у практичну діяльність: першокласник реально оперує предметами. При наочно-образному мисленні він спирається на образи предметів чи уявлення. Логічне мислення ґрунтується на перетворенні понять і побудованих на їхній основі суджень.

Шестирічна дитина може розв’язувати завдання, застосовуючи всі форми мислення, однак домінуючими у цьому віці є наочно-образне мислення, а при зіткненні із труднощами активізується дійове мислення. Матеріали спеціальних досліджень доводять, що ця форма є важливим резервом для засвоєння знань дітьми. Ефект у розумовому розвитку шестирічок визначається взаємодією трьох форм мислення. Повноцінний розвиток образного мислення і вправляння в розв’язанні задачі на рівні логічних міркувань сприяють розвитку логічного мислення як підґрунтя для засвоєння наукових знань.

Відповідно до такого підходу розроблено зміст роботи в ГПД, мета яких - не лише забезпечити засвоєння дітьми рахунку і письма, які вивчались на уроці, а й сформувати у них навички орієнтування у мовних явищах та математичних відношеннях, започаткувати осмислення суспільно-політичних явищ, дати просторово-часові уявлення, відпочити і т. ін. Зокрема, навчання грамоти містить і першорядні процеси оволодіння мовою, і розвиток мислення учнів. Мова вперше стає предметом усвідомлення. В процесі звукового аналізу дитина відкриває для себе дві сторони слова - формальну і змістовну, сприймає слово як елемент мовної діяльності, вчиться спостерігати життя слова, розпізнавати зміни його структури, зв’язки з іншими словами. Виникає нова сфера мислення, що вимагає нових типів відношень, пов’язаних з виділенням істотних ознак у мовних явищах.

Навчальний матеріал з різних предметів ставить дітей перед необхідністю виділяти суттєві ознаки, притаманні як одному явищу, так і їх ряду, формулювати необхідні висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у зв’язки з іншими предметами і порівняння їх – основний спосіб мислення, формування якого дає змогу ізнавати предмет у його взаємозв’язку з іншими об’єктами. п

Перехід від зовнішньої дії до внутрішньої (від реальної до мовної) відбувається з великим напруженням і потребує ретельної роботи на кожному етапі. Час затримки на певному рівні визначається складністю навчального матеріалу і ступенем його новизни для учнів. Якщо у внутрішній план переходить недостатньо засвоєна дія, вона й уявно виконуватиметься повільно, нераціонально, із значною кількістю помилок. Тому вчитель у кожному окремому випадку визначає підготовленість дитини до переходу на вищий етап осмислення нового матеріалу.

Що стосується емоційної сфери шестирічних першокласників, то цей період характеризується імпульсивністю дитячої поведінки (схильністю діяти за першим спонуканням, під дією зовнішніх обставин чи емоцій). Емоції переважають над усіма сторонами психічного життя; вони швидко виникають і яскраво проявляються. Безпосередність дітей, зовнішні виразні рухи (міміка, поза, жести), мовленнєва інтонація дають можливість учителеві швидко виявляти характер емоцій учнів та відповідно реагувати на них. Як пише В.С. Мухіна, життя шестирічної дитини насичене емоціями. Один день містить переживання любові, ніжності, ревнощів, відчуття горя і радості, заздрість, страх, відчай та ін. Першокласник стомлюється від власних емоцій, перестає розуміти і виконувати правила поведінки, стає некерованим.

Важливу роль у житті шестирічок відіграють взаємини з іншими людьми: батьками, однолітками, учителем. За умови доброзичливого ставлення до себе дитина відчуває емоційне задоволення, впевненість у собі, захищеність, і сама позитивно ставиться до оточуючих. Відомо, що тільки в умовах взаємної любові дитина вчиться любити сама. Першокласники лише тоді сприймають інших людей, коли ті люблять і поважають їх ось чому так важливо, щоб із першого дня перебування дитини в школі вона не відчувала емоцій дисгармонії.

Уявлення школяра про свої можливості формується через ставлення вихователя. Шестирічна дитина тонко відчуває любов, довіру, радість педагога. Першокласник піддається впливові останнього і поводить себе так, яким бачить його вихователь. Результатом неприйняття дитини педагогом стає самонеприйняття. Постійні зауваження, докори учителя, покращення з боку батьків за неуспіх у навчанні формують у першокласника внутрішню готовність до невдачі. Цілеспрямоване моральне виховання можливе тільки за умови взаєморозуміння між учителем та учнем. Головний принцип виховання, на думку М. Амонашвілі, полягає у тому, щоб зробити дитину добровільним помічником педагога у її ж вихованні.

Уже в дошкільному віці розвивається почуття емпатії (здатність співчувати і співпереживати іншим людям), але у дитячому сприйнятті переживань іншої особи лежить тільки власний досвід. На початку молодшого шкільного віку з’являється здатність стати на позицію іншого. Накопичений емоційний та духовний досвід стає підґрунтям для розвитку вищих форм чуйної, альтруїстичної поведінки. Інтенсивність співчуття залежить від того, чи переживала дитина подібне в минулому, та від рівня розвитку її уяви. Викликати переживання дітей можна на основі художніх образів.

Говорячи про емпатію шестирічної дитини, виділяють подвійне значення цього терміну: а) чуйне, співчутливе ставлення до чужого горя, переживання; б) доброзичливе ставлення до іншої людини, підтримка її в радості. Здатність до емпатії не виключає неадекватного прояву емоцій (сміх у трагічній ситуації). Це не є свідченням жорстокості дитини, а виявляє невміння абстрагуватися від конкретної (на її погляд, смішної) ситуації та передбачити наслідки своїх дій.

Шестирічним першокласникам властиве почуття ревнощів. Дитина ревнує батьків до братика чи сестрички; учителів - до своїх ровесників. Тому педагог повинен бути однаково уважним до всіх дітей. В результаті адекватних дій дорослих школярі позбавляються від егоїстичної любові. З почуттям ревнощів пов’язана заздрість. Коли учневі здається, що вчитель краще ставиться до інших, виникає заздрість, яка може бути причиною негативних вчинків і навіть жорстокості у ставленні до ровесників.

Радість успіху допомагає першокласнику подолати труднощі. Школярам більше подобаються знання, що вимагають активізації мислених процесів. Навчатися з бажанням дитина буде лише при умові залучення її до різноманітних видів діяльності на основі самостійного здобуття знань (проводити досліди, спостереження та ін.). Навчальна праця, що потребує зусиль, приносить радість і задоволення. Незадоволення актуальної пізнавальної потреби є причиною негативних емоцій і в кінцевому рахунку - втрати інтересу до школи загалом.

Уже перші кроки шкільного життя потребують від першокласника досить високого рівня довільної регуляції поведінки. Очевидно, що багато вольових навичок дитина повинна засвоїти і закріпити ще в дошкільному віці. Навіть при умові оволодіння навичками читання, письма, лічби неуважна, незібрана, неорганізована дитина характеризується поганою підготовленістю до шкільного навчання. Виховання волі слід починати з дошкільного віку, оскільки в цей період актуалізується потреба бути хорошим в очах дорослих.

Гра як провідний вид діяльності дошкільника поступово замінюється учбовою діяльністю. Проте слід зазначити, що навчальна діяльність шестирічок повноцінно реалізується лише у грі. Серед її форм найбільш ефективними є сюжетно-рольові ігри та ігри з правилами. Прийняття та виконання правил вимагають від першокласників свідомого керування своєю поведінкою. Починає діяти механізм підпорядкування мотивів, у процесі гри формуються елементи довільності.

Вольова поведінка передбачає домінування мотивів, які йдуть не від безпосередніх спонукань, а зумовлюються свідомо поставленою метою. У вольових вчинках шестирічних дітей велику роль відіграють емоції, що інколи стають мотивами соціальної поведінки. Воля і почуття на даному віковому етапі розвиваються в органічній єдності, проте почуття й емоції здатні як сприяти формуванню вольових навичок, так і гальмувати утворення останніх.

Для розвитку вольових якостей у першому класі слід вчити дітей планувати свої дії, почавши з відтворення учнем послідовності дій іншої людини (тварини, героя літературного твору тощо) чи їх продовження. В результаті цього учень оволодіває мислительними засобами інших на основі розвитку рефлексії як усвідомлення своїх реальних можливостей. Починає формуватися самостійний рефлексивний досвід дитини.

Майже всі діти приходять до школи з прагненням учитися, тобто із позитивною учбовою мотивацією. У перші дні навчання вони сумлінно ставляться до учбової діяльності, у кожного з них виникає уявлення про ідеального учня. Проте через деякий час ставлення окремих дітей до школи змінюється, що пов’язано із недосконалістю навчально-виховного процесу, недостатньою активізацією учіння першокласників, недоліками у розвитку пізнавальних процесів, надмірним захопленням вправами, спрямованими на формування автоматизованих поведінкових дій.

Мотиви позитивного ставлення до навчання спочатку зумовлюються самою учбовою діяльністю, проте з часом на перший план у детермінації учіння виходять соціальні мотиви (статус у середовищі ровесників та ін.).

Таким чином, учбова діяльність шестирічного першокласника та її успішність значною мірою залежать від таких психологічних передумов:



  • вміння сприйняти навчальну задачу, пов’язане з орієнтуванням на певний спосіб дії. Практика свідчить, що діти 6 років часто не відокремлюють способу від результату і не усвідомлюють його. Вимога виконати роботу певним способом є для них новою складною задачею;

  • розвиток довільності, що спочатку формується як підпорядкування дій дитини словесним вказівкам дорослого, і лише згодом переростає у здатність реалізувати свої наміри. Високий рівень розвитку довільності передбачає уміння зосереджувати увагу на виконанні певної діяльності, цілеспрямоване запам’ятовування матеріалу, списування тексту без помилок тощо;

  • уміння планувати свої дії та наявність самоконтролю у виконанні учбових завдань (здатності оцінити результати власних дії на основі співвідношення їх із певним зразком, еталоном);

  • розвиток пізнавальних процесів;

  • включення гри в учбову діяльність школярів для оптимального оволодіння навичками учіння;

  • гуманізація навчального спілкування та організація навчального співробітництва.

Отже, робота з шестирічними дітьми передбачає обов’язкове врахування фізіологічних та психологічних особливостей. Тому, важливим є знання психології шестирічних учнів, закономірностей їхнього розвитку. Також, одне із основних є впровадження ігрової діяльності як провідної умови організації діяльності в ГПД.
Висновок
У сучасних умовах надзвичайно важливе завдання вихователя групи продовженого дня(ГПД) : добитися того, щоб наші діти виросли не лише свідомими і здоровими членами суспільства, але і, обов'язково, ініціативними, думаючими, здатними на творчий підхід до справи. Тому нині однією з головних цілей виховної роботи стає формування дитячого інтелекту, а основою розвитку розумових здібностей в молодшому шкільному віці є цілеспрямований розвиток пізнавальних психічних процесів : уваги, уяви, сприйняття, пам'яті, мислення.

І тут на допомогу вихователеві приходять розвиваючі ігри, спрямовані на формування у дітей інтелектуально-творчих здібностей : спостережливості, гнучкості, уміння аналізувати, порівнювати, використати аналогію, мислити логічно; умінь знаходити залежності і закономірності, класифікувати і систематизувати матеріал, знаходити помилки і недоліки; здатності до комбінування, просторового представлення і уяви, здатності передбачати результати своїх дій; стійкої уваги, добре розвиненої пам'яті.

У грі дитина позбавлена від відповідальності за помилки(скільки хочеш, стільки і помиляйся). Адже це не урок, де все правильно або неправильно, де не можна говорити "не знаю". Для розвитку особистості дітей молодшого шкільного віку в учбово-виховний процес вимагається включати також дидактичні ігри і вправи пізнавального і цікавого характеру. Вони дозволяють безболісно здійснювати перехід від ігрової діяльності до учбової.

В умовах цікавої гри успішніше засвоюються різноманітні знання, уміння і навички, здійснюється розумове, естетичне, моральне виховання дитини, формуються такі цінні якості особи, як витримка, наполегливість, працьовитість, самокритичність, чесність, об'єктивність. У ігровій діяльності діти отримують навички групової роботи, тобто відбувається розвиток комунікативних здібностей і створюється радісний робочий настрій, що теж важливо в умовах тривалого перебування дітей в школі.




Список використаної літератури:


  1. Ануфрієва Н.М., Малиновська Н.М. Про готовність до школи/ Н.М. Ануфрієва, Н.М. Малиновська // Початкова школа. ─ 1988. ─ № 7. ─ С.55-56.

  2. Валлон А. Психическое развитие ребенка /А. Валлон //. - М.: Просвещение, 1967. - 224 с.

  3. Вікова психологія/за ред.Г.С. Костюка. ─ К.: Рад. шк., 1976. ─272 с.

  4. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. /О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. ─ К.: Просвіта, 2001. ─ 416 с.

  5. Виховна робота у групі подовженого дня в 1-4 класах / Н. О. За- башта, Н. О. Шматько. — Х.: Вид-во «Ранок», 2010. — 176 с. — (Практикум вихователя ГПД).

  6. Забашина Н.О. Виховна робота в групі продовженого дня в 1 - 4 класах. /Н.О. Забашина // - К.: Веселка, 2009. - 125с.

  7. Збірник статей до спецкурсу “Індивідуалізація навчання дітей молодшого шкільного віку”. - К.: Всеукраїнський фонд “Крок за кроком", 2000. - 70 с.

  8. Локалова Н. П. «120 уроков психологического развития младших школьников» (Психологическая программа развития когнитивной сферы учащихся I-IV классов). - М.: «Ось-89», 2006.

  9. Шестирічні першокласники у групі подовженого дня / Н. О. За- башта, Н. О. Шматько. — Х.: Вид-во «Ранок», 2010. — 176 с. — (Практикум вихователя ГПД).

  10. Школьная И.А. Педагогические условия активизации игровой деятельности детей. / И.А. Школьная // - К., 2002. - 246 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал