Сценарій родинного свята



Сторінка3/3
Дата конвертації28.12.2016
Розмір0.55 Mb.
ТипСценарій
1   2   3

Добротворець

Лінійка до дня народження В.Сухомлинського

Мета : ознайомити учнів із життям та діяльністю видатного вченого-педагога і письменника, викликати інтерес до його постаті, бажання більше знати;http://rus.glas.org.ua/img/news_suhomlinsky.jpg



виховввиховувати доброту, любов та повагу до рідних і друзів, свого народу, його історії.
Ось і вересень. Пора достигання яблук.

Час глибоких думок і прозорої мудрості.

Мені зараз урок треба знову почати з азбуки

І творити його, як митець творить вірші чи музику…



Учень 1.У вересні минає 95 років від дня народження Василя Олександровича Сухомлинського, видатного педагога, письменника, ученого. Сьогоднішня наша розмова про директора школи, доброго сина і тата, письменника, учителя добра і краси - данина світлій памті великого гуманіста.

Учень 2.Василь Олександрович говорив: «Людина народжується не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ми по праву можемо сказати, що Сухомлинський залишив по собі незгладимий слід, він належить до найвидатніших постатей світової педагогіки.

Учень 3.Такі душевні якості людини: привітність, чуйність, доброзичливість, скромність, щирість - Сухомлинський вважав найважливішими.

Учень 4.

Ти добро лиш твори повсюди,

Хай тепло твої повнить груди.

Ти посій і доглянь пшеницю,

Ти вкопай і почисть криницю.

Волю дай, нагодуй пташину,

Приголуб і навчи дитину.

Бо людина у цьому світі

Лиш добро повинна творити.
Учень 5. На прикладі його життя ми маємо усвідомити, що успіх завжди приходить до тих, хто самовіддано трудиться, займає активну життєву позицію, хто ерудований, закоханий у свою справу.

Учень 6. Василь Олександрович дуже любив дітей, тому й став педагогом. 35 років життя віддав школі, був і вчителем, і директором Павлиської школи, що на Кіровоградщині. Він вів маленьких людей у світ пізнання, пробуджував у їхніх душах благородні почуття і поривання.

Учень 7. Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці на Кіровоградщині в селянській сім’ї.

Учень 8. Батько майбутнього вчителя, Олександр Омелянович, орав, столярував, робив музичні інструменти, учив цього ремесла й сина. Мати – Оксана Овдіївна – працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством, зимовими вечорами розповідала дітям казки. Змалку в дітей виховували любов до книги. Крім Василя, було ще троє дітей – Іван, Сергій та Меланія. Усі вони стали вчителями.

Учень 9. Дід Сухомлинського Омелян мав велику бібліотеку. Помираючи, усі свої книжки віддав Василеві. Дід мав великий вплив на онука. Пізніше, вже ставши вчителем, Василь Олександрович згадуватиме дідові слова: «Хто дітей любить, той добрий чоловік».

Учень 10. Під час Другої світової війни Сухомлинський на фронті був двічі поранений, довго лікувався в госпіталі. Тяжким було поранення в руку. Хірурги хотіли її ампутувати. Але він не дав цього зробити, усе твердив: «Ні. Я вчитель!» Лікарю довелося двічі оперувати Василя Олександровича, але руку він усе-таки не ампутував. Дуже вже велика була віра Сухомлинського в життя!

Учень 11. Усе трудове життя Василя Сухомлинського було присвячене дітям. Працював він самовіддано, невтомно і виснажливо, забуваючи про час, потребу відпочити, подбати про своє здоров’я. Книгу, де вміщено роздуми про вчительську працю, він так і назвав: « Серце віддаю дітям».

Учень 1. Дбати про щастя інших було найважливішим для великого вчителя. Ось його життєве кредо: «Дорогі мої! Я буду жити й працювати заради вас, доки в моїх грудях б’ється серце. Найвище звання на світі – бути Людиною. Бути Людиною і дбати про щастя інших».

Учень 2. Людину звеличує її праця. Ініціатива, творчий запал, національна свідомість, справжній патріотизм – це вимоги нашого часу. Мудрий педагог лишив своїм нащадкам 10 моральних заповідей про те, чого не можна робити. Послухайте і запам’ятайте їх:

Не можна ледарювати.

Не можна сміятися над старістю і старими людьми; про старість треба говорити тільки з повагою.

Не можна заходити в суперечку з шанованими людьми, зокрема старшими від тебе.

Не можна виявляти невдоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.

Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.

Не можна робити того, що осуджують старші.

Не можна залишати старшу рідну людину самотньою.

Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради у старших.

Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.

Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим паче жінка.

Учень 3. Талановитий педагог прагнув, щоб дитина назавжди полюбила рідне материнське слово, щоб воно стало очима, які бачать красу, збагатило душу, запульсувало джерельцем думки, єднало покоління, адже, як писав Сухомлинський, через посередництво слова дитина стає сином свого народу.

Учень 4. Великого значення у вихованні школярів надавав Василь Сухомлинський художній літературі. Він сам, окрім педагогічних праць, написав близько 1500 творів для дітей. Усі вони користуються заслуженою любов’ю юного читача. Послухайте деякі з них і замисліться…

Учні читають твори В. Сухомлинського «Вічні тополі» та «Барвистий світ».

Учень 5. Підірване на війні здоров’я особливо підупало навесні 1970 року. Уже смертельно хворий Василь Олександрович не тільки не полишає роботи, а й до останніх хвилин живе і турбується школою, дітьми, учителями, їхніми клопотами та проблемами.

Учень 6. Жаль і туга огортали серце. Скільки ще хотілося б написати книг! Та й треба побудувати нове приміщення школи, завершити розпочатий експеримент про ранній розумовий розвиток дитини, захистити докторську дисертацію. Нестерпно важко розлучатися з вимріяним…

Учень 7. Старенька мати, дізнавшись про недугу сина, принесла пиріжків із калиною, які він так любив у дитинстві. І не здогадувалася, що вони останні…

Учень 8. Сухомлинському судилося народитися й померти у вересні. І сьогодні на початку кожного навчального року діти подовгу стоять біля його могили…
Учень 9.

Вересень квіти зібрав

Скрізь, де вони пломеніли,

Тихо прийшов і поклав

Їх на високій могилі.
Вчитель, герой і поет

З серцем палаючим Данко,

Справжній палкий гуманіст

Щастя творив до останку.


Дітям життя присвятив,

Все їм віддав без вагання,

Він їх безмежно любив,

Знав їх сердець поривання.



Звучить пісня «Руки вчителя»

Учень 10. Ні, казка , як і пісня, не має кінця. І життя його не закінчилось у той скорботний вересневий день. Він живе в доброті своїх справ, у серцях своїх вихованців, у буйному розвої свого саду, у ярих сходах щедрої ниви, яку засівав золотим зерном, і у вічному, весняному, блакитному громі…

Учень 11. Так, справді, сільський педагог своєю невтомною копіткою працею заслужив високе визнання і шану в сучасників і нащадків.

Учень 1.У думах твоїх, у дерзаннях твоїх

Черпаємо творчу наснагу,

Упевненість, шану до справ трудових,

Натхнення, любов і відвагу.

Тебе не зламало у вирі життя

Відлуння далекого бою…

Ти з нами ідеш у дзвінке майбуття,

Як личить Людині, Герою.

Хай струнами в наших серцях виграє,

Квітує рожевим суцвіттям

Живе невмирущеє серце твоє,

До крапельки віддане дітям.



Борець за душу людську
Лінійка до дня народження М.Гоголя

http://gdb.rferl.org/f417efe0-4125-484c-8482-342d2f66cc8d_mw1024_n_s.jpg


Мета: вшанувати пам'ять письменника Миколи Гоголя, викликати інтерес до його творчості, бажання більше знати;

виховувати доброту, любов до рідного краю, пошану до влучного слова.
Учень 1.

За думою дума роєм вилітає;

Одна давить серце, друга роздирає,

А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли – похилились

В кайданах…байдуже…

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже, -

так писав незабутній Тарас Шевченко в поезії «Гоголю».


Учень 2. Великі Сорочинці, розташовані неподалік від Миргорода на Полтавщині, увійшли в історію як місце народження Миколи Васильовича Гоголя, бо саме тут, у скромному будиночку повітового лікаря Трохимовського, 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року народився майбутній письменник.
Учень 3. По лінії бабусі з боку батька Микола Гоголь був кровно пов'язаний зі знатними козацькими родами України. Він був нащадком наказного гетьмана Михайла Дорошенка та Правобережного гетьмана Петра Дорошенка.
Учень 4. Родовим маєтком письменника було село Василівка. Тут минули перші десять років життя.

Микола Гоголь успадкував від батька, Василя Опанасовича, почуття гумору, хист оповідача, любов до театру. Десятирічного Миколу відправили до Полтавського повітового училища.


Учень 5. Дванадцятирічним Гоголя привезли в Ніжин до гімназії вищих наук, яку ще називали ліцеєм. Там він був душею шкільного театру: виконував обов’язки режисера, декоратора, чудово грав комічні ролі. Україна стала для нього початком життя і творчості. Тут уперше він вийшов на сцену, зігравши роль дуже старого діда, написав п’єсу з українського життя. Доля приводила Миколу Васильовича і в наш Кагарлик.
Учень 6. У Петербурзі Гоголь затратив чимало часу і сил, щоб вступити на службу. Лише через рік йому вдалось отримати місце писарчука з мізерною платнею. Там, у похмурому Петербурзі, Гоголь згадував рідну сонячну Україну.
Учень 7. Там виникає задум «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Гоголь звертається до матері з проханням описати йому одяг селян, розповісти про весільні обряди, про різних «духів».
Учень 8. Незвичайним у цій книзі було те, що автор, розповідаючи про життя селян, дивився на світ їхніми очима. Веселі і страшні історії розповідає пасічник Рудий Панько. Істинна поезія створюється народом – ось думка, яку доводив автор.
Учень 9. Герої «Вечорів на хуторі біля Диканьки» - веселі, сміливі парубки, красиві і горді дівчата і грубуваті, але добрі їхні батьки. Ці люди живуть просто, красиво. У їх світі добро панує над злом, любов – над ненавистю, красиве над потворним.
Учень 10. Київ Гоголь по-справжньому пізнав уже після Петербурга й Москви, хоча бував у цьому місті ще 1827 року. Туга за батьківщиною змусила Гоголя клопотатися про місце професора історії в Київському університеті святого Володимира. Сповнений планів і мрій, Гоголь уже планував писати історію України і натхненно писав Максимовичу: «Туди, туди, у Київ, давній, прекрасний Київ!»
Учень 1. Питання про призначення Гоголя в Київ так і не було вирішене, але Микола Васильович бував у Києві, любив гуляти його вулицями, часто бував біля Андріївської церкви та в Києво-Печерській лаврі.
Учень 2. Після перебування в Києві Гоголь переробив «Тараса Бульбу». З цим містом пов’язана ще одна перлина гоголівської прози – «Страшна помста». Востаннє письменник був у Києві 1848 року.

Учень 3. В Одесі Гоголь уперше побував перед останнім приїздом до Києва. Удруге письменник приїхав до Одеси, щоб провести тут зиму 1851 року. Тут він здружився з акторами місцевого театру. Тепло Одеси зігріло його, вселило надії на завершення роботи над другим томом «Мертвих душ». І Гоголь поринув у цю роботу.

Звучить пісня Н.Май «Сорочинський ярмарок» у виконанні вокального колективу «Вишиванка»

Учень 4. Ярмарок! Той купує, той торгує, той божиться, той прицінюється, той товариство склика, той на жінку гука; жіноцтво щебече, усі разом розказують і ні одна не слуха.

Та якби тільки на ярмарок їздили, щоб продавати та купувати? Що б то було! На ярмарку можна і себе показати, і на когось оком кинути.http://img0.liveinternet.ru/images/attach/c/4/81/771/81771942_large_ukr20.jpg

А цій дівчині пощастило. Їй батько жениха знайшов.

Інсценізація фрагмента з твору М.Гоголя «Сорочинський ярмарок».

Батько. Ну, жінко! А я знайшов жениха дочці!

Мати. Ось якраз до того, щоб женихів шукати. Дурень ти, дурень! Де ж таки ти бачив, де ж ти таки чув, щоб добрий чоловік бігав тепер за женихами? Ти б краще подумав, як пшеницю з рук збути!

Батько. Е, подивилась би ти, що там за парубок! Одна свитка більше коштує, ніж твоя кохта і червоні чоботи! А як сивуху важно хлище!

Мати. Отож так: йому як п’яниця та волоцюга, так його масті. Б’юсь об заклад, це , певно, той самий шибеник, що вчепився до нас на мості.

Батько. Що ж, Хіврю, хоч би і той самий, чим же він шибеник?

Мати. Е! чом же він шибеник! Ах ти, безмозка головешко! Чуєш! Куди ти сховав свої очі, коли проїжджали повз млин, він же кинув на мене шмат багнюки, увесь очіпок забризкав!

Батько. Все одно я не бачу в нім нічого поганого; хлопець хоч куди! Тільки хіба що заліпив був на якийсь час личину твою багном.

Мати. Еге! Та ти, як бачу, слова не даси мені сказати! А що це значить? Певно, устиг уже сьорбнути, не продавши нічого!

Батько. От тобі і весілля! Доведеться відмовити доброму чоловіку ні за що ні про що. Господи, за що така напасть на нас, грішних? І так повно всякої нечисті на світі, а ти ще і жінок наплодив!
Учень 5. Збірка «Миргород» - новий етап творчості Гоголя. Зі світу фантастики письменник веде читача і в героїчне минуле народу, і у світ сучасного йому життя.

Чи впізнаєте ви героїв повісті «Тарас Бульба»?



http://obraz.volxv.info/main.php/main.php?g2_view=core.downloaditem&g2_itemid=5142&g2_serialnumber=2


Інсценізація фрагмента повісті «Тарас Бульба».

Тарас. А повернись-но, сину! Який ти смішний! Що це на вас за попівські підрясники? І так усі ходять в академії?

Стійте, стійте! Дайте мені розгледіти вас гарненько. Які ж довгі на вас свитки! А побіжи котрийсь із вас! Я подивлюся, чи не гепнеться він на землю, заплутавшись у поли?



Син. Не смійся, не смійся, батьку!

Тарас. Дивись, який пишний! А чому ж мені не сміятися?

Син. Та так, хоч ти мені і батько, а як будеш сміятися, то, їй-Богу, боки намну.

Тарас. Ах ти, сякий-такий син! Як, батькові?

Син. Та хоч і батькові. За образу не подивлюсь.

Тарас. Як же ти хочеш зі мною битись? Хіба на кулаки?

Син. Та вже як-небудь.

Тарас. Ну, давай на кулаки! Подивлюсь я , що ти за людина в кулаці!

Мати. Дивіться, люди добрі: здурів старий! Діти приїхали додому, більше року їх не бачили, а він що задумав: на кулаки битися!

Тарас. Та він славно б’ється! Їй-Богу, добре!Добрий буде козак! Ну, здоров, синку! Почоломкаємося.

Учень 6. Петербурзькі повісті – третій цикл творів Гоголя, об’єднаних спільним задумом. На думку автора, влада і гроші псують людей, нищать мистецтво. Твори цього циклу – могутній протест проти духовного пригнічення людини.
Учень 7. Уся творчість Гоголя є пошуком шляхів людського вдосконалення. Він безжально висміював моральні вади сучасників і суспільства в цілому.
Учень 8. З нагоди двохсотріччя від дня народження видатного письменника учениця нашого ліцею Валерія Візьонок написала вірш «Гоголю-побратиму». Послухаємо його.

Перегортаю знову книги сторінки,

Написані ще два століття тому,

І враз переді мною постає

Микола Гоголь – нам усім відомий.
О велетню, ти душу нашого народу оспівав,

Залишив в спадок мудрості перлини

Й нещадно, без жалю висміював

Все, що не гідне імені – Людина.


Ти так боровся за людину,

Захищену, всім дорогу і всім цікаву,

Готовий був віддати і життя єдине

Лиш за народ, бо тільки він тримав державу.


Ти і сьогодні дивишся на нас –

Великий син своєї Батьківщини.

Вже біля двох століть минуло, й наш володар – час

Багато дечого змінив на Україні.



Учень 9. Хай вічно живе пам'ять про Миколу Гоголя, невтомного борця за високе ім’я Людина.

http://www.zlatoriza.ru/uploads/items/big/13-0598.jpg

http://wap.t.lifebox.com.ua/plife/media/photo/500-500/r/14659274597543257872.jpg


http://dcbs-nvkz.narod.ru/images/p185540.jpg


http://static.ozone.ru/multimedia/books_covers/1004707008.jpg

Стежками Малишкових пісень

Літературна годинаhttp://srv1.fakty.ua/photos/article/15/52/155262w200zc0.jpg

Мета: поглибити знання учнів про життя і творчість Андрія Малишка, розкрити красу і велич пісень, дати учням можливість з’ясувати джерела пісенної творчості поета, її спорідненість із народною творчістю, розвивати творчі здібності, вшанувати пам'ять видатного поета, виховувати естетичні смаки, любов до пісні.

Ведучий 1. Сьогодні ми відмічаємо 100 років від дня народження видатного українського поета Андрія Самійловича Малишка.

Ведучий 1.Торкнемося джерел Малишкових пісень. Думаю, вони допоможуть і нам вибрати в житті свою стежину вірності й любові…

Читець 1.Я з тих країв, де в полум’ї зорі

Високе небо не вбирає цвіту,

І люди там, немов богатирі,

Руками тиснуть воду із граніту.

Де устають до праці з передсвіту,

Синів десяток родять матері,

Живуть завзято, не в тісній норі,

Двожильні люди, сповнені привіту,

Там вечори, черлені і медові,

Горять серця з дівочої любові…



Ведучий 1.На цій землі, де «в шовковій мові виростають діти», а саме в Обухові на Київщині 14 листопада 1912 року народився Андрій Самійлович Малишко, творчість якого є вагомою сторінкою в історії української літератури.d:\pictures\img_6743.jpg

Ведучий 2.У поетового діда Микити було три сини: Микита, Самійло та Гнат. Наприкінці ХІХ століття середульший – Самійло – одружився з дочкою місцевого селянина Ївгою. Вони й стали батьками майбутнього поета.

Ведучий 1. Малишко був щасливою людиною, бо народжений матір’ю, яка дала йому не тільки життя і цілу в’язанку талантів, але й стала його першим людським ідеалом.

Ведучий 2. Справді, його мати Ївга Остапівна, по-вуличному Базилиха, була непересічною індивідуальністю. Красива зовні, вона зналася й на душевній красі, мала чіпку пам'ять на пісні й гарний голос. Вона пам’ятала тисячі народних пісень і вміла по-своєму інтерпретувати їх.

Читець 2. Малишко любив свою матір, а в ній своє походження, свій рід, свій дар, свою долю, свою батьківщину. Ця любов була, мабуть, найголовнішим джерелом його творчості, вона щоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім’я чого він працює, вона була і сенсом його схвильованості, і суттю його мислення.

Читець 3. «Мій батько, на противагу матері, був людиною суворої вдачі. Високий на зріст, широкоплечий, з розкішними козацькими вусами, він чимось нагадував мені козака Мамая на старовинних українських картинах. Щоденна турбота про шматок хліба змушувала його працювати багато, наполегливо і бути нещадним до тих, хто ухилявся від роботи».

Читець 4. Мамо, я хочу поговорити з вами

У вашім житті і у вашій смерті,

Як ви колись перейшли полями,

Нас беручи на долонечки вперті.

Ось я бачу ті очі синії,

Пальці відчую завжди вузлуваті.

Б’ється мороз в посивілому інеї,

Мерзнуть шибки у Малишковій хаті.


Читець 5. Он він сидить – не хитрюга мій батько.

Пару чобіт все тачає в базарики.

Тихий і чесний, звичайно – багатько,

Крапля олії, сухар до сухарика.

Крапля олії та ложка кулешику,

Хліба крихтина – й за неї турбота.

Їж, мій Андрійку, та їж, мій Олешику,

Їжте, дитята, бо завтра робота.



Читець 6.

Може, він чобіт продасть для почину,

Сонце над ним стане радістю прошите,

Мати ж останню продасть спідничину

Нам на штани, на букварики й зошити.
І поведе нас до саду доріжкою,

І подарує глевтяник на подив,

І посміхнеться такою посмішкою,

Що я в житті вже ніде не знаходив.



Ведучий 1. Дитинство Андрія, як і інших дітей із селянських родин, минало в нестатках, у суворих умовах бідної сім’ї. Шматок хліба добувався важкою працею і цінувався як найвищий дар, і мала дитина вже знала, що розтоптана крихта – то великий гріх.

Ведучий 2. Народження людини тісно пов’язане з піснею. Перше кохання дівчини, щастя любові і гірка розлука відтворена в пісні. Воїн, ідучи в похід, бере три речі: зброю, хліб, пісню. Зброю для боїв, хліб для життя, пісню – як душу Батьківщини. Хіба слова Андрія Малишка не сама пісня?

Ведучий 1. «Хочу говорити про пісню, тому що без неї не можна уявити народного життя », - говорив Андрій Малишко у 1958 році на нараді поетів.

Ведучий 2. Поет зростав із піснею, яку чув із материних уст. Саме колискова навіяла йому приємне відчуття світу.

Зіронька моя, - так називала Ївга Остапівна малого Андрія, бо для матері її дитина як та зірка, яка ніколи не згасне.



Читець 7.

Бувало, мати, Ївга Базилиха –

До неї й досі спогадом лечу, -

В зимовий вечір заспіває стиха

І доведе малого до плачу.

Сама розкриє душу материнську,

У щиру пісню переллє сама,

І перемріє, погойда колиску

І до вервечок руку підійма.

Та де ж ти брала незвичайне слово

І спокою цілюще джерело?

Ішли дощі, цвіли мої діброви,

І ранок бив загонисте крило…

Ведучий 1. «Мама моя знала пісень багато і співала з глибоким почуттям. Були серед них сумні і тяжкі, веселі й жартівливі. І було в тих піснях стільки живого і близького серцю, такі картини породжували живі народні образи, що й сьогодні я пам’ятаю кожне слово», - згадував Андрій Самійлович.описание: d:\pictures\img_6752.jpg
Інсценізація

Мати шиє й стиха співає.

Візьми, мати, піску жменю,

Посій його на каменю.

Як той пісок цвітом зійде,

Тоді твій син з війни прийде.

- Та ніколи пісок цвітом не зійде і не повернеться син до матері; він «взяв собі паняночку, в чистім полі земляночку».



Андрійко. Ні, ні, мамо, козак не вбитий, а тільки ранений, добрі люди його вилікували живою водою, і поїхав він до батька-матері, і тоді вже –

Чорний ворон опівночі

Не клює козацькі очі.

Батько. Ти послухай, стара, що ото він вигадує. Ну й чудна, їй-богу, дитина!

Мати. Авжеж, чортеня росте…

Батько . Яку-то долю Господь йому пошле?

Мати. Знаєш, Самійле, Андрій хоче Пушкіним стати – вірші пише.

Батько. Цього мені ще не вистачало! І не думай, не дозволю байдикувати. Скінчиш початкову – будеш моїм помічником.

Андрійко. Ні, я не буду шевцювати.

Батько. А дай-но мені, Ївго, паска.




Ведучий 2. І хоч мати й благала, щоб не бив сина, батько все ж таки зробив своє. Згодом батько дуже гордився, що його син – відомий поет.

Ведучий 1.Тепло батьківської хати, ніжна і трагічна материнська пісня виростили його, дали душевного гарту, силу і радість на все життя.

Ведучий 2. Минали роки. Час невблаганно летів, зростав Андрій. Скільки гарних людей було біля нього! Де б не навчався: чи то в школі, чи то в технікумі, чи то в інституті – скрізь оточували його добрі вчителі.

Ведучий 1. Перша вчителька! Саме їй ми завдячуємо першими кроками від дитинства в юність, від неї залежить, якими будуть оті кроки, чи принесуть вони щастя. Учителька може стати другою мамою, вірним другом та мудрим порадником. Саме такій людині завдячує Малишко за любов до рідного слова, їй присвячено пісню «Вчителько моя»

Звучить пісня «Вчителько моя».

Ведучий 2. Як би не хотіла людина, але настає час, коли їй треба вступати в самостійне життя. Настав день, коли Андрій Малишко взяв у руки скриньку з харчами і своїми убогими пожитками й вирушив у путь. Біля воріт батько і син зупинилися:

  • А може б, вернувся, Андрію? Справді, вертайся.

Ведучий 1. За ворітьми виблискувала стежечка – вона і повела Андрія у світ. Скільки разів проходив тут – не перелічити, але ніколи не спадало на думку, що прийде час, останній час у житті, і вона оживе в його серці, поведе у вічність тримати іспити на невмирущість.

Звучить пісня «Стежина».

Ведучий 2. «Стежина »стала лебединою піснею поета. Написана за 8 днів до смерті Малишкова «Стежина» вела його до вершин творчості. Стежини, стежки, стежечки… У кожного вони свої.

Ведучий 1. У рік, коли Андрій закінчував школу, прийшла й перша любов. Виходили з коханою за село, мріяли про майбутнє. Через рік обоє продовжили навчання: Катруся в сільгосптехнікумі, Андрій у Київському медичному технікумі. Чекали канікул, коли обоє приїздили до батьків в Обухів. І ці слова – спогад про Катрусю, перше поетове кохання.

Читець 8.

Ми підем, де трави похилі,

Де зорі в ясній далині,

І карії очі, і рученьки білі

ночами насняться мені.

За річкою за голубою

Дві чайки у хмару зліта,

В краю придніпровськім

Ми стрілись з тобою,

Веселко моя золота.

І стеляться обрії милі,

І вечір в ясній далині,

І карії очі, і рученьки білі

Ночами насняться мені.



Ведучий 2. Навчався в медтехнікумі, проте серце прагло іншого, чув поклик Слова. І ось уже Малишко – студент літературного факультету Київського інституту народної освіти. Тут розкрилось його поетичне обдаровання. Найкращі роки – юнацькі – молодість, мрії, кохання…Воно ніколи не забувається, озивається в пам’яті «мрією, спогадом, сном золотим».

Звучить пісня «Ранки соловїні» («Знову цвітуть каштани»).

Ведучий 1. Закінчивши інститут, Малишко деякий час учителює в Овручі, потім рік служить в армії, невдовзі стає газетярем, друкує вірші, відгукуючись на зміни в країні.

Ведучий 2. Під час війни служить військовим кореспондентом, часто друкує свої статті, нариси, репортажі, вірші. У них звучить щирий біль за сплюндровану рідну землю і віра в перемогу над ворогом.

Читець 9.

Запалали огні за долиною синього неба,

Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти.

Україно моя, мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице, крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

Ведучий 1. На початку 50-х років доля звела А.Малишка з композиторами Майбородами – Платоном і Георгієм. Багато пісень вони створили. Не думали про режим праці. Бувало, Платона серед ночі підіймала з ліжка якась настирлива мелодія. Він схоплювався, сідав до рояля, починав імпровізувати. Біг до Андрія, щоб той написав слова.

Скільки пісень вони тоді створили, скільки було співано-переспівано!



Ведучий 2.

День стоїть за далями крутими,

Пахне літо щедрістю весіль.

Добре жить, бо є ще побратими,

Серце є, і люди, і хліб-сіль.

Читець 10. Про ті дні Платон Майборода говорив: «Я мав щастя в житті працювати з Андрієм Малишком, називати його своїм вірним другом. Про Андрія Малишка як про поета, як про людину можна багато говорити. Я скажу тільки, що я, як чарівний сон, згадую нашу спільну працю над піснями. Мені було легко з ним працювати. Андрій дуже точно відчував музику і знав ті секрети, які допомагали йому писати свої блискучі поезії для пісень, для музики».

Читець 11.

Знову дороги лягли між нами,

Знову любов, як веселочка чиста,

Де ти, мій друже, проходиш плями,

Де тобі світить зоря золотиста?

Ми подружили, до праці охочі,

Ми побратались у доброму ділі,

Як ми співали осінньої ночі -

Карії очі і рученьки білі!

Ведучий 1. 1958 рік. Режисер Мішурін знімає фільм «Літа молодії». Сказав про це Платону Майбороді, а композитор – поету. Це було вранці, а вже ввечері поет диктував по телефону слова. Пісня облетіла блискавично весь світ, вона зачарувала всіх своєю мелодією, глибоким змістом, безмежною синівською любов’ю. Син Ївги Базилихи, Андрій Малишко створив пісню, яка припала до серця мільйонам.

Звучить «Пісня про рушник» («Рідна мати моя…»)

Ведучий 1. Творча співпраця Андрія Малишка з композитором Олександром Білашем теж розквітла чудовими піснями.

Звучить аудіозапис пісні «Цвітуть осінні тихі небеса».

Ведучий 2. А.Малишко помер 17 лютого 1970 року. Йому було 57 літ, і його скроні, як і його останні вірші, були молодими.

Ведучий 1. Смерть його сприйнялась як несправедлива, глибоко трагічна для України подія. Саме про це писав тоді Олесь Гончар.

«І знов ось прощання, і ще одна втрата, втрата тим гіркіша, тим тяжча, що передчасна – передчасністю, нежданістю своєю вона всіх нас приголомшила».

Я просто мало жив. Я тільки віть

Людських шукань, врожаїв та політь,

Я тільки іскра ватри молодої,

Суремний крик у сніжному завої,

Клітина вибуху нових століть…

Я просто мало жив. Повір мені.



Ведучий 2. Український поет Микола Нагнибіда передав всенародний біль від втрати друга, поета, людини.

Читець 12.

Малишкові човни під яворами

Засмучені, прикуті ланцюгами…

Забуте ще господарем весло

Звиса,

Мов переламане крило,



На сині води Кончі-Заспи.

Щоранку я іду під яворами,

Зітхаючи, печалюся з човнами,

І жду, і оглядаюся навкруг…

Але не йде і вже не прийде друг

В призначену годину на світанні.



Ведучий 1. Нехай Малишкова пісня барвистою стрічкою вплететься в розмаїтий вінок прекрасних пісень нашого народу. Візьмемо з собою у велику життєву дорогу найсвятішу цінність – любов, доброту та мамин вишитий рушник .

Ведучий 2. Андрій Малишко побачив на рушнику те, що не кожен із нас може помітити. Поет допоміг нам наблизитися до найсвятішого образу – образу матері. Спасибі поету, що допоміг нам висловити подяку матерям, які червоними і чорними нитками вишивають нам щасливу долю.

Виконується танець («Пісня про рушник» )d:\pictures\img_0759.jpg

Ведучий 2. Глибинами серця вкорінений у народну духовність, поет зумів крізь життєві незгоди й випробування пронести вірність материнському заповітові, вірність роду і народу.
Ведучий 1.

Поети – це скарби народні.

Не лірники – ні! Сурмачі!

І линуть в майбутнє сьогодні

Пісень Малишкових ключі.

83.jpeg

Висновки
Позакласна робота з української літератури – важлива складова частина навчально-виховного процесу. Вона тісно пов’язана з класними заняттями, але не підміняє їх, хоч і розв’язує ті самі навчальні й виховні завдання, і в цьому є продовженням тієї роботи, яка проводиться на уроці.

Під позакласною роботою з літератури переважна більшість методистів розуміє спеціальні заходи, які проводяться в позаурочний час і мають зміст, не завжди передбачений навчальною програмою, специфічні форми, методи та прийоми проведення й організовуються на принципі добровільної участі в них учнів.

Однією з головних передумов успішного проведення позакласної роботи з української літератури є активізація та підтримування в учнів інтересу до красного письменства.

Часто використовуються в позакласній роботі цікаві за формою проведення види роботи. Це різноманітні змагання, ігри, казки, загадки, шаради тощо. Усі вони ефективні лише тоді, коли змістовні, вимагають застосування знань із літератури, приурочені темі позакласного заходу.

Уміло й цікаво проведені позакласні заходи допомагають учням заглибитися в історію походження літературних творів; учні усвідомлюють розвиток української літератури, повніше осмислюють художньо-зображальні засоби, привчаються працювати з доступною для них науково-популярною літературою, добирати потрібні матеріали рекомендованих учителем книг, розвивають уміння виразно читати тощо.

Позакласна робота з української літератури будується з урахуванням основних загальнодидактичних принципів.

Організовуючи позакласну роботу, учитель може дати змогу самовиразитись учням за допомогою своїх власних робіт, спонукаючи інших учнів до читання творів, їх оцінювання, а також проведення конкурсів на рівні школи. Головною умовою є власне бажання учнів ділитися своїми творами.

Література

1. Ворожейкіна О.М. Літературне кафе / Олена Миколаївна Ворожейкіна. – Х : Вид.група «Основа», 2009. – 224 с.

2.Гоголь М.В. Вечори на хуторі під Диканькою: для середн. шк. віку / Микола Васильович Гоголь; пер. з рос. – К. : Школа, 2009. – С. 16-17.

3. Гоголь Н.В. Вечера на хуторе близ Диканьки. Миргород / Микола Васильович Гоголь. – Х. : Прапор, 1987. – С. 191 – 192.

4. Карпенко-Карий І.К. Драматичні твори / Іван Карпович Карпенко-Карий. – К. : Наук.думка, 1989. – С.178 – 180.

5. Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Твори / Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко.- Твори в 2 т. – К.: Дніпро, 1978.

6.Котляревський І.П.Енеїда.Наталка Полтавка. Москаль-чарівник / Іван Петрович Котляревський. – К. : Дніпро, 1987. – 366 с.

7. Матуш Р.Р. На літературному Олімпі. / Романа Романівна Матуш. – сценарії виховних заходів. – Тернопіль : Медобори, 2004. – 60 с.

8. Нечуй-Левицький І.С. Твори / Іван Семенович Нечуй-Левицький.- Твори в 3 т. – К.: Дніпро, 1988.

9. Отут я походив. (Малишко й Обухівщина) / [ упоряд. і ред.. Ю.К.Домотенко]. – К. : Задруга, 2012. – 128 с.



10. Шкільний календар: літературно-мистецькі свята / [ yпоряд. К.Ю. Голобородько]. - Х.: Вид. група «Основа», 2005. – 144 с.

220753



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал